Історичний розвиток сімейних відносин.
Ще з давніх давен мудреці стверджували, що у внутрішньому світі особистості – джерело її щастя і нещастя, що, не пізнавши і не зрозумівши самого себе, людина не зрозуміє й інших; вони прагнули пізнати людську душу, її сутність, початок формування якої закладається сім’єю. Саме сім’я на протязі століть виступає необхідним компонентом соціальної структури суспільства, одною з найбільш усталених форм соціальної спільності людей. Значний потенціал сім’ї, що проявляється у всіх сторонах і на всіх етапах процесу становлення і розвитку особистості, специфічність, комплексність сімейного впливу на свідомість і поведінку, роблять її не лише оптимальною, але й незамінною формою відтворення суспільства, розуміючи під останнім не лише дітонародження, а й соціалізацію особистості. Ще Арістотель відмічав: "…дім, перш за все, і дружина, і бик-землепашець. Відповідно, спілкування, яке природнім шляхом виникає для задоволення повсякденних потреб, є сім'я; про членів сім'ї Харонд каже, що вони їдять з одного ларя, а Епіменід Критянин називає їх такими, що кормляться із одних ясель".
В давні часи сім’ю та шлюб можна охарактеризувати не як стійкі, а змінні інститути; більш того, коли виникло людство, шлюб взагалі не був відомим. Китайські літописи розповідають, що спочатку люди нічим не відрізнялись від тварин за своїм способом життя: жінки належали всім чоловікам, внаслідок чого діти ніколи не знали своїх батьків. Геродот, Страбон, Пліній, Плутарх повідомляють про безладність статевих стосунків у племен. За Геродотом, агафірси – сусіди скіфів, “…зі своїми жінками живуть разом, і тому всі вони брати, у массагетів жінки – спільне надбання, аусійці в Лівії спілкуються зі своїми жінками всі разом, як з худобою, і не мають власних дружин…”. Отже, первісні люди вели стадний спосіб життя і економічно залежали від нього, вони не знали соціальної регламентації шлюбних зв’язків і повністю знаходились в полоні біологічних інстинктів, господарював проміскуїтет. Поступово коло осіб, між якими існувала необмежена свобода в статевих відносинах, одобрюваних суспільством, звужувалось. З нього виключались близькі родичі, і перш за все - батьки й діти. Утворилась кровноспоріднена сім’я, в якій допускались статеві зв’язки між одним поколінням (брат та сестра) і заперечувались між різними. Наступною формою організації сім’ї стала сім’я пуналуа – група чоловіків була в шлюбі з групою жінок. З розвитком продуктивних сил виникла об’єктивна потреба у збільшенні чисельності племені, що потребувало обмеження кровозмішання, яке вело до зменшення населення. Виникла екзогамія (звичай, який строго заперечував статеві відносини в межах роду). Шлюби дозволялись лише між представниками різних родів. Поступово шлюб був замінений парним. Для матріархату характерне економічне панування жінки, обумовлене тим, що в організації побуту її праця займала перше місце. Поява приватної власності привела до встановлення фактичної зверхності в сім’ї чоловіка і батька. Парний шлюб, пов’язаний з відносною свободою жінки, не давав чоловіку впевненості у батьківстві. Виникла нова форма парної сім’ї – патріархальна. Вона забезпечувала чоловіка як батька та власника законних спадкоємців.
|
|
|
|
|
|
Першими письмовими законами про шлюб були закони царя Хаммурапі – збірка цивільного й кримінального права, випущена в Древньому Вавилоні. За цими законами дівчата належали своїм батькам до тих пір, доки не були куплені майбутнім чоловіком. Шлюб мав характер економічної, соціально-побутової угоди, контракту між чоловіком та жінкою. Майже у всіх давніх культурах шлюби-угоди були звичайним явищем. Наречений платив викуп за наречену, найчастіше це була ділянка землі. У випадку розлучення за ініціативою чоловіка власність, отримана за рахунок викупу і діти, народжені в шлюбі, переходили до жінки. У тих випадках, коли подружжя не могло вирішити свої суперечки, у Вавилоні практикувався звичай випробування водою: якщо обвинувачений міг плавати, то вважалося, що його оберігають боги, він визнавався невинним, якщо ж хтось із подружжя починав тонути, це було доказом вини. Соціально-побутові відносини між подружжям в Древньому Єгипті також носили відтінок економічних та політичних уподобань: часто в шлюб вступали брати й сестри, щоб не ділити спадок, фараони одружувались навіть зі своїми дочками, щоб зберегти трон та династію. Так, наприклад, Клеопатра (30 рр. до н.е.) спочатку була жінкою свого старшого брата, а після його смерті – молодшого. Ті ж привілеї отримав Марк Антоній, який був її останнім чоловіком. Однак, великого значення надавалось і задоволенню духовних потреб в шлюбі: поезія та пісні кохання звернені до романтичної любові, і часто зустрічаються в піснях слова ”брат” та “сестра” в значенні коханої, близької людини: “Я побачив сестру мою, і душа моя зраділа, а руки мої широко розкрились для обіймів, і серце від щастя з грудей моїх ледве не вискочило…”.
|
|
|
Хоча жінок поважали і їх права оберігалися законом, у відповідності з релігійними догмами їх вважали нижчими істотами. Так, автор біблейської книги Іова (6-4 ст. до н.е.) відмічав, що прокляття нечистого народження висить над людиною : “Хто може чисте добути з бруду? Як може людина бути праведною перед Богом? Як може вона, народжена жінкою, бути чистою? ”.
|
|
|
Грецька цивілізація найбільш яскраво виражена через два найвідоміші поліси – Афіни та Спарту, які відрізнялися між собою як за способом управління, правами та обов’язками громадян, так і за відношенням до шлюбу та організацією сімейного життя. Спартанські чоловіки й жінки приймали участь в шлюбних ритуалах, суть яких заключалась в інсценуванні викрадення нареченої в її новий дім. Наречений, однак, продовжував жити в солдатському бараці, лише вночі приходячи до своєї жінки. До 60 років чоловік продовжував харчуватися разом із солдатами, так як за уявленнями спартанців, досить часта інтимна близькість ставала перешкодою збереженню сил воїна. Хоча загальноприйнятою формою шлюбу була моногамія, шлюб мав відкритий характер, жінки користувалися більшою свободою, мали значну політичну силу, володіли великими земельними наділами. В Афінах же жінки фінансово і юридично залежали від чоловіків, в їх обов’язки входила організація побуту, догляд за дітьми. Відомий давньогрецький філософ Піфагор Самоський відмічав, що від чоловіків бере початок порядок і світло, а від жінок – темрява і хаос. Перші закони про шлюб приписують засновнику Риму, Рамулу. За ними жінка після вступу в шлюб ставала частиною власності чоловіка, закон зобов’язував повністю пристосовуватись до характеру чоловіка, який, в свою чергу, керував жінкою як своєю необхідною власністю.
В епоху раннього середньовіччя відношення до шлюбу та сім’ї рідко пов’язували з романтичними почуттями. Існували три найбільш поширені точки зору щодо цього: за першою шлюб та сім’я вважались даром Бога, їх призначення – народження дітей. За другою шлюб – це необхідне зло, і краще одружитися, ніж згоріти від любовної пристрасті. Третя точка зору зводилась до того, що шлюбу і сімейного життя взагалі слід уникати, щоб повністю присвятити себе релігії. В період раннього християнства відбулися зміни в законах про шлюб, так, заперечувались полігамні шлюби й левірат (звичай, за яким брат померлого повинен одружитися на його вдові). Тертулліан вважав, що якщо б Бог позитивно відносився до полігамії, то не взяв би лише одне ребро Адама для створення Єви. В II столітті н.е. шлюб визнавався “ділом рук Сатани“, а відображенням зла виступало тіло жінки, Тертулліан проголошував, що жінка – це прекрасний храм, який побудований над глибокою прірвою, “… жінко, ти – ворота Сатани, ти збиваєш з істиного шляху того, кого не можна вразити відкрито…”.
В кінці V ст.н.е. Західна Римська імперія була завойована північними племенами варварів (476 р.), які принесли свої поняття щодо організації сімейного побуту та шлюбу, свої сімейні звичаї та обряди; стрижневим уявленням яких було те, що шлюб в цілому існує заради сім’ї, економічної та сексуальної зручності. Почалась так звана “епоха Середніх віків”. З посиленням влади королів феодали поступово втрачали право приймати рішення про створення сімей своїх васалів та смердів. Популярності набув новий романтичний напрям “вишуканого кохання” трубадурів у Південній Франції, який поширився і в інші країни. Принципи лицарського кохання втілені в “Легенді про розу”, в житті французького філософа, поета, богослова П’єра Абеляра і його коханої дівчини Елоїзи. Однак, романтичне відношення до жінки і критикувалось, так, наприклад, відомий філософ і теолог Фома Аквінський розглядав жінку лише як зіпсований варіант чоловіка.
В епоху Ренесансу, головною рисою якої став гуманізм, особистість отримала більшу свободу в різних сферах життя, нові свободи породжували нові думки: деякі ототожнювали жінку з Євою, з її гріховним та плотським началом, а інші – навпаки, вважали жінку втіленням символу чистоти й святості, як Пречиста Діва. Деяких жінок вважали відьмами і влаштовували на них полювання. В XVI ст. в Західній та Центральній Європі виник широкий суспільний рух, який отримав назву Реформації, і в першу чергу він прийняв форму боротьби проти католицької церкви. Одним з його результатів була зміна законів про шлюб та організацію сім’ї. Видатний представник Реформації в Германії Мартін Лютер вважав, що мета створення сім’ї – народження дітей і сумісне життя подружжя у взаємній вірності. В XVII ст. в Германії, Голландії, Шотландії найпоширенішим поглядом на сім’ю був погляд як на духовну єдність чоловіка й жінки.
Моногамія як форма шлюбу була закріплена з виникненням приватної власності на засоби виробництва з розподілом суспільства на класи. З переходом до феодалізму суспільством був встановлений єдиний і обов’язковий церковний шлюб (хоча кріпосні селяни могли вступати в нього з дозволу свого господаря-феодала, часто за його вибором). Однак, якщо брати форми шлюбу в цілому на різних територіях, то можна сказати, що вони досить багатоманітні, адже і зараз в деяких країнах існує патріархальна сім’я в формі полігамного шлюбу, коли чоловік має декілька жінок або ж і цілий гарем; а в деяких племенах Тібету, Південної Америки, Африки формою шлюбу виступає поліандрія; в Індії є поширеною братерська сім’я, фратеріальна – коли жінка старшого брата стає спільною дружиною для всіх братів.
На сучасному етапі в Україні можна умовно визначити декілька типів шлюбів: традиційні, які за організацією сімейного життя подібні до загальноприйнятої моногамної форми; шлюб для зручності, особистісного інтересу – основою залишається фінансова сторона, сексуальні відносини, можливість досягти престижу, в цьому шлюбі кожен партнер задовольняє свої специфічні потреби; юридично не оформлені союзи, коли партнери можуть розійтися в будь-який час, не маючи проблем з оформленням відповідних документів; шлюб по любові, - почуття подружжя знаходяться в постійному розвитку, коли минуле, теперішнє та майбутнє зливається в один напрям – жити заради коханої людини.
Сутність сімейних відносин своєрідно проявляється у всіх елементах і сторонах цього соціального явища, визначаючись її положенням у суспільній системі, у ролі в житті кожної особистості. Соціальну сутність сім’ї можна прослідкувати в залежності між шлюбно-сімейними відносинами та розвитком суспільства, перш за все, змінами провідних елементів соціально-історичного розвитку, а також в особливостях внутрішньої організації сім’ї, як цілісної системи відносин в закономірностях її змін. Питання природи внутрішнього зв’язку між членами сім’ї до цих пір являється предметом гострих дискусій. Так, ідеалісти й теологи пояснюють це деяким ідеальним поняттям чи божественною настановою. Точка зору об’єктивного ідеалізму в історії філософії найбільш рельєфно виражена у вченні Гегеля, який розглядає сім’ю як безпосередню субстанціональність Всесвітнього Духу, як результат прояву волі Абсолютної Ідеї. Суб’єктивні ж ідеалісти вважали першоосновою сім’ї психіку і свідомість індивіда, заперечуючи об’єктивний характер сімейно-шлюбних відносин, проповідуючи свободу вибору форм шлюбу (фрейдисти та неофрейдисти). За християнською релігією, велич подружжя – найтіснішого і найбільшого із зв’язків, - вознесена Христом до гідності таїнства, об’явлена у вислові із проповіді св. Павла, який порівнює подружню любов з любов’ю до Христа: “Чоловіки, любіть своїх жінок, як Христос полюбив церкву…”. Перед кожним партнером, окрім обов’язків, Бог ставить особливе завдання, тому треба зрозуміти призначення (logos) кожної індивідуальної сім’ї і її покликання – реалізація ідеального подружжя або героїчне страждання, несення хреста нещасливого подружжя; божественне значення кожного індивідуального подружжя змінюється відповідно до того, якою є найвища точка, досягнута в даній спільності осіб. Метафізики, проголошуючи домінування якої-небудь однієї із сторін внутрішньосімейних відносин (біологічної, психологічної, господарсько-економічної) виводять цілісність сім’ї із змісту відповідних відносин.
Цікавою є точка зору, яку висунув К.В.Сельченок в роботі “Сфера повседневнойжизни”. Він вважає, що сімейні відносини є найвищою формою розвитку людської свідомості, адже немає більш заплутаніших проблем, як внутрішньосімейні. В основу роботи покладена астрологічна символічна система, основна ідея якої виражена у формулі “Покликання кожної сім’ї – відтворити світостворення”. Саме в мікрокосмічності та живому включенні сім’ї у суспільство слід шукати зачатки революцій, епідемій та економічних блокад. Сімейні відносини, як організм, мають ряд специфічних астрологічних факторів, що пов’язані один з одним різними способами (Планети – Енергія, Знаки – Форма Енергії, Будинки – Функції, Аспекти - Форма відносин). В основу покладено положення доктрини Езоторизму: сім’ї створюються на небі і зустріч наречених є еволюційно-необхідним актом їх власних Життєвих Містерій і Загального Планетарного Духовно-Еволюційного Дійства; момент створення сім’ї визначається Господом, а тому не може бути випадковим; сімейні проблеми можна вирішити шляхом покращення себе.
В кожному вченні є доля істини, і не можна повністю критикувати той чи інший напрям, адже критика не буде конструктивною. Звичайно, скрізь є свої недоліки, однак ми відносимось до цього з позицій холізму – в організації сім’ї та сімейних відносин мають місце всі розглянуті вище моменти, однак, поєднуючись, утворюється якісно інше ціле, яке не дорівнює сумі складових, а виступає новим, більшим. Утворюється складна система, кожен елемент якої важливий, і сутність та виключний аналіз сімейного життя невичерпний, і завжди буде знаходитись в центрі уваги дослідників.
Визначною пам’яткою давньоруської писемної культури є “Домострой”, який розкриває моральні устої, внутрішній світ сімейно-побутових відносин XVI сторіччя. Вважають, що автором “Домострою” є піп Сильвестр. Однак, переходячи із покоління в покоління, книга доповнювалась доробками невідомих авторів. В основу покладені рукописи XVII сторіччя. “Домострой” вміщає в собі мудрі повчання про сімейні устої, мораль, соціально-побутові відносини: “…кожен день і кожен вечір, виконавши свій душевний обов'язок, вранці треба вставати по дзвону і, після співу, чоловіку з дружиною радитися про улаштування домашнє: на кому що тримається і кому яке діло вести…”. Значна увага приділяється релігійному вихованню, організації дня: “… заутрені не просипай, обідні не прогулювай, ввечері не погріши і не пропивай, повечерницю і полуночницю і молитву в домі своєму завжди, кажного дня, співай: то всякому християнину Божий обов'язок…”. В повчанні дітям відмічається: “…май, чадо, щиру правду и любов нелицемірну до всіх; не засуджуй нікого ні в чому, свої гріхи розмірковуй, як викупити їх. Чого сам не любиш, того й іншому не бажай, і бережи чистоту тілесну паче всього…”. Деякі моменти “Домострою” пройшли через віки і не втратили своєї значимості і сьогодні, і самі того не усвідомлюючи, ми дотримуємось їх.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Волков Ю.Г. Социология: Учебник для студентов вузов. - М.: Гардарики, 2003. - 316 с.
2. Гідденс Е. Соціологія. - К.: Основи, 1999. - 726 с.
3. Зборовский Г.Е. История социологии. - М.: Гардарики, 2004. - 608 с.
4. Піча В.М. та ін. 3 історіїукраїнської соціологічної думки. - Львів, 1995. -64с.
5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. - М.,1996.
6. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичноїсоціології. - К.: Наукова думка, 1995. - 223 с.
7. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей редакцией В.П. Андрющенко, Н.И. Горлача. - Харьков. Институт востоковедения и международных отношений. Харьковский коллегиум. Кафедра истории, философии и политических наук, 1996. - 688 с.
8. Соціологія: підручник для студентів вищихнавчальнихзакладів / За ред. В.Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 560 с. (Альма-матер).
9. Спеціальні та галузевісоцілогії: Навчальнийпосібник для студентів вищихнавчальних закладів / За ред. В.С. Пилипенка. - К.: Каравела, 2003. -299с.
10. Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. - М.: Прометей, 1994.-382 с.
11. Фролов С.С. Социология: Учебник для студентов высших учебных заведений. - М.: Гардарики, 1999. - 344 с.
12. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - К.: Кальварія, 2003. - 540 с.
13. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - Самара: Самарский университет, 1995. — 329 с.
14. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования: описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник для студентов вузов. - М.: Добросвет, 2000. - 596 с.
Додаткова
1. Антипова Г.С. Теоретико-методологическая проблема исследований малых социальных групп. -М.,1989. - С. 3-141.
2. Батыгин Г.С. Лекции по методологии социологических исследований. -М.: Аспект-Пресс, 1995. -286 с.
3. Батыгин Г.С. Происхождение социологии // Вестник АН СССР. - 1991.- № 2. - С. 68-79.
4. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты.-К., 1991.
5. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентами. - М.: Высшая школа, 1989. - 175 с.
6. Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека. Фактор социума // Общественные науки и современность. — 2004. - № 1. - С. 5-16.
7. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс. - 1994. - № 5. -С. 147-156.
8. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичніаналізи. Політика. - К.: Основи, 1998.-534с.
9. Войтович С. Проблема соціальнихінститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 2. - С. 151-165.
10. Гаспарян Ю.А. Семья на пороге 21 века: социологические проблемы. -СПб., 1999.-320 с.
11. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования. - 1992. - № 9. - С. 112-123.
12. Глотов М.Б. Социологическое исследование: определение, структура, классификация // Социс. - 2003. - № 10. - С. 13-20.
13. Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине // Социологический журнал. - 1997. - № 4. - С. 22-32.
14. Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда. - К.: Высш. шк., 1990.
15. Діти, жінки та сім'я в Україні: Стат. Збірник. - К., 1998. - 344 с.
16. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. -М.: Наука, 1991.-572 с.
17. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. - М.: Канон, 1995.-352 с.
18. Иванов В.Н. Девиантное поведение: причины и масштабы // Социально-политический журнал. — 1995. - № 2. — С. 47-57.
19. Илле М.Е. К вопросу о предмете социологии // Социально-политический журнал. - 1994. - № 11,12. - С. 100-113.
20. Интерпретация и анализ данных в социологических исследованиях. — М., 1987.-255с.
21. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. — М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. - 432 с.
22. Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации. - К.: Наукова думка, 1993. - 129 с.
23. Котигоренко В. Знания про соціальнийконфлікт: абсолютчи відповідність? // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 137-155.
24. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987.
25. Куценко О.В. Становления соціальних класів як вияв самоорганізуючих процесів у суспільстві // Соцілогія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 4. - С. 122-133.
26. Лакутин О.В., Толстова Ю.Н. Качественная и количественная информация в социологии // Социол. исслед. - 1992. - № 5. - С. 88-92.
27. Математические методы анализа и интерпретации социологических данных / Под ред. В.Г. Андреенкова, Ю.Н. Толстовой. - М.: Наука, 1989. -175с.
28. Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социс. - 1992. - № 4. -С. 91-96.
29. Методы сбора информации в социологических исследованиях: В 2-х кн. / Под ред. В.Г. Андреенкова, О.М. Масловой. - М.: Наука, 1990.
30. Никонорова Е.В. Экологическая культура и факторы ее формирования: философско-социологический аспект проблемы. - М., 1994.
31. Овсянников В.Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. - Л.: ЛГУ, 1989. - 133 с.
32. Овсянников В.Г. Методы социологии: их содержание и особенности // Социально-политический журнал. - 1993. № 3. - С.40-49.
33. Овчаренко В.И., Грицанов А.А. Социологический психологизм. Критический анализ. - Минск: Высшая школа, 1990. - 203 с.
34. Огаренко В.Н., Малахова Ж.Д. Социология малых групп. - Запорожье: ЗГУ, 2002.–305с.
35. Панина Н.В. Технология социологического исследования. - К., 1998. -278с.
36. Паніна Н.В., Головаха Е.Л. Тенденціїрозвиткуукраїнськогосуспільства (1994-1998 рр.). Соціологічніпоказники: таблиці, ілюстрації, коментар. - ІС НАНУ, 1999.-154с.
37. Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. - М., 1992. - 272 с.
38. Пахомов Ю.Н., Александрова Ю.В. Теоретико-методологические основы экологизации личности. - СПб., 1997.
39. Піча В.М. Соціологія сім'ї. - Львів, 1994.
40. Портякин Б.А. Размышления о микро- и макросоциологии // Социол. исслед.-1992.-№ 1.-С. 116-118.
41. Практикум по социологии / Под ред. И.М. Слепенкова, Н.И. Дряхлова, В.Я. Нечаева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1992. - 196 с.
42. Региональные проблемы социальной мобильности / Под ред. Ф.Р. Филиппова. - М.: Наука, 1991. - 141 с.
43. Рубчевский К.В. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация // Общественные науки и современность. - 2003. - № 2.-С. 147-152.
44. Сорокин П. А. Система социологии. В 2-х томах. - М.: Наука, 1993.
45. Социология молодежи: Учебник / Под ред. В.Т. Лисовского. - СПб.: Изд-во СПУ, 1996. - 457 с.
46. Социология молодежи: Учебное пособие для студентов вузов / Под ред. Ю.Г. Волкова, В.И. Добренькова, Ф.Д. Кадария и др. - Ростов - н/Д.: Феникс, 2001.-575 с.
47. Сосунова И. Экологическая мораль как социальная категория // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2003. - №4. - С. 130-138.
48. Статистические методы для ЭВМ / Пер. с англ. М., 1986. - 378 с.
49. Тощенко Ж.Т. О понятийном аппарате социологии // Социс. - 2002. -№9.-С. 3-16.
50. Филиппова Т.В. Социология в Интернете // Социологические исследования. - 2000. - № 5. - С. 131-137.
51. Черныш М.Ф. Социальная мобильность и массовое сознание // Социологические исследования. - 1995. - № 1. - С. 134-138.
52. Шаленко В.Н. Программа социологического исследования. — М.: МГУ, 1987.-116с.
53. Эльпинер Л.И. Социально-экологические вопросы использования водных ресурсов. - М.: Наука, 1992. - 133 с.
54. Яковенко Ю.И., Паниотто В.И. Почтовый опрос в социологическом исследовании. — К.: Наукова думка, 1988. — 137 с.
55. Ядов В.А. Размышления о предмете социологии // Социс. - 1990. - № 2.-С. 3-16.
Довідкова
1. Большой толковый социологический словарь: Соllins / Под ред. Д. Джери, Д. Джери. - М.: Вече, АСТ, 1999. (Т. 1. - 1999. - 543 с.; Т. 2. -1999.-527с.).
2. Современная западная социология: Словарь / Сост. Давыдов Ю.Н. и др.-М.: Политиздат, 1990.
3. Социальная энциклопедия / Сост. Горкин А.П. и др. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. - 436 с.
4. Социологический справочник / Под общ.ред. В.И. Воловича. - К., 1991.
5. Соціологія: Терміни. Поняття. Персонали / За ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ - 2000, 2002. - 460 с.
6. Хто є хто в західній та вітчизняній соціології. Навчальний соціологічний словник для студентів. - Львів:Світ, 1999. - 160 с.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 397; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!