ТЕМА 2. ЗАРОДЖЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ
КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ОСНОВНИХ ТЕМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ
ТЕМА 1. Соціологія як наука про суспільство
ПЛАН
1. Поняття соціології.
2. Предмет та об’єкт соціології.
3. Структура соціології.
4. Функції соціології.
5. Закони соціології.
6. Методи соціального пізнання.
7. Соціологія в системі соціальних наук: зв’язок з іншими науками.
1. На сучасному етапі ми часто зустрічаємося з поняттям “соціологія”. Воно у всіх на слуху. Активно працюють соціологічні служби, проводяться соціологічні опитування. Телебачення, радіо, преса повідомлюють про ці результати: рейтинг яких впливових осіб найвищий, наскільки населення задовольнене рівнем життя тощо. Так, складається враження, що соціологія - це емпірична наука, що задовольняє повсякденні потреби людей. Однак, чи це так? Спробуємо звернутися до цього питання дещо детальніше.
Соціологія як відносно самостійна галузь знань в Україні склалась набагато пізніше, ніж в західних країнах, хоча початки науки йдуть ще з часів Протогора та Античності. І хоча ще відсутнє чітке уявлення про соціологію як науку про суспільство, однак вже досить детально розробляються концепції та доктрини політичної та правової теорії. Починаючи з епохи Відродження знання про суспільство вивільняються від релігійно-теологічної оболонки.
Термін “соціологія” – похідний від 2х слів: societes (від латинського суспільство) та logos (від грецького слово, поняття, вчення). Отже, етимологічно соціологія – наука про суспільство. Так її і характеризує американський соціолог Смелзер у своїй “Соціології”. Однак, це досить абстрактне визначення, так як суспільство у різних аспектах вивчають і інші науки – філософія, соціальна філософія, політична економіка, політологія, демографія тощо. На сучасному етапі соціологія – це багатоманітність течій та наукових шкіл, що по-різному пояснюють її предмет та роль. Соціологія вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ – соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб життя, соціальні зв’язки та дії. Тому ми дамо наступне визначення соціології:
|
|
|
Соціологія – це наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування та розвиток цієї системи через її складові елементи: особистість, соціальні спільності, соціальні інститути. Термін “соціологія” ввів французький вчений, філософ Огюст Конт, а наукову структуру оформив Е. Дюркгейм.
2. В якості об’єкта тієї чи іншої науки завжди виступає певна сфера суб’єктивного чи об’єктивного світу, тобто це те, на що ми направляємо свою увагу. А предмет – це частина, окрема сторона об’єкту, його властивість, яка є результатом теоретичного абстрагування. Розуміння предмету та об’єкту соціології на протязі історичного розвитку цієї науки змінювалось. Представники різних шкіл та напрямків висловлювали свої підходи до цього питання. Так, О.Конт вважав, що що соціологія – це позитивна наука про суспільство, однак, та і не дав чіткого формулювання її предмету. Е.Дюркгейм вважав предметом соціології соціальні факти (закони, звичаї, традиції, правила поведінки, колективні уявлення тощо). Німецький соціолог М.Вебер вважав, що предмет соціології – це соціальна поведінка, яку і повинна пояснити соціологія.
|
|
|
Об’єкт соціології – це соціальні зв’язки, соціальні відносини, соціальна взаємодія та спосіб їх організації. Соціологів цікавить соціальне в суспільстві, а воно виникає тоді, коли поведінка одного зазнає впливу іншого або ж групи.
Предмет соціології – діяльність особи, соціальних спільностей та різних верств людей у суспільному житті.
Наприклад: жінка купує 4 квитки на Канари, де хоче провести відпустку з чоловіком та дітьми. Що вивчав би психолог? Чому жінка вибрала квитки саме на Канари. Економіст би розглянув, як гроші можна було б витратити по-іншому. А соціолог – як вплинули чоловік та діти на прийняття саме такого рішення. Соціологія відрізняється від інших наук про суспільство тим, що вивчає суспільство, його функціонування і розвиток через призму соціальних явищ, соціальних процесів та відносин.
|
|
|
3. Соціологічне знання неоднорідне, воно має складну структуру, яка залежить від різних рівнів та ракурсів вивчення соціальних явищ і процесів. Соціологія, як і будь-яка інша наука потребує інституалізації, тобто вдосконалення внутрішньої структури, наявності чіткого розділення праці всередині дисципліни, формування правил та норм професійної етики, розробки ефективних дослідницьких методів та прийомів. В цьому процесі важливе місце слід відвести структуруванню соціології.
РІВНІ СОЦІОЛОГІЇ
1. Рівень фундаментальних або загальнотеоретичних досліджень. Завдання: накопичення наукового знання шляхом побудови теорій, які розкривають універсальні закономірності і принципи даної області: вивчення історії розвитку соціології, концепцій, внеску соціологів; соціальна структура суспільства, методика та техніка проведення досліджень.
2. Рівень прикладних досліджень – ставиться завдання вивчення актуальних проблем, що мають практичну цінність на основі вже існуючих фундаментальних знань. (Вивчення окремих соціологій – соціології праці, міста, села, побуту тощо).
|
|
|
3. Соціальна інженерія – рівень практичного втілення наукових знань з метою конструювання різних технічних засобів і вдосконалення вже наявних технологій.
Крім цього, виділяють ще макро- та мікросоціологію. Перша досліджує соціальні системи та історично тривалі процеси. Мікросоціологія – вивчає щоденну поведінку людей, їх безпосередню міжособистісну взаємодію. Ці рівні між собою тісно пов’язані, так як щоденна поведінка людей відбувається в рамках соціальних систем, структур та інститутів.
4. Соціологія як самостійна галузь знань, реалізує властиві суспільній науці функції:
· Теоретико-пізнавальна – пов’язана з вивченням закономірностей соціального розвитку та тенденцій до змін різних соціальних явищ та процесів. Ця функція здійснює розробку теорій та методів соціального дослідження, методики та техніки збору і аналізу соціальної інформації.
· Практична – участь в розробці практичних рекомендацій по управлінню різними соціальними процесами.
· Описова – опис та аналіз певного об’єкту, який вивчають соціологи. Поширена думка, що результати повинні втілюватися, але це не завжди так. Буває, що причина певного явища описана і розкрита, однак, можливості кардинально вплинути нема. Наприклад, проблема безпритульних дітей, наркоманії.
· Інформаційна – передбачає збір, систематизацію і накопичення соціальної інформації, яку отримують в результаті соціологічних досліджень.
· Прогностична - висунення науково обґрунтованих прогнозів відносно розвитку суспільства в майбутньому.
· Управлінська – тісно пов’язана з практичною. Передбачає використання даних соціологічних досліджень для розробки й прийняття управлінських рішень. В розвинутих країнах Заходу всі управлінські рішення піддаються строгому соціальному вивченню та моделюванню.
· Функція соціального проектування та соціальних технологій – пов’язана з визначенням оптимальних шляхів і способів вирішення практичних проблем.
· Світоглядна – випливає з того, що об’єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Виявляється у використанні справді конкретних даних для переконання людини в чомусь.
5. Соціальні закони відображують суттєві загальні і необхідні зв’язки соціальних явищ і процесів, насамперед, зв’язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Виокремлюють загальні закони – предмет вивчення філософії та специфічні, які вивчаються саме соціологією та становлять її методологічну основу.
Види соціальних законів у соціології:
- закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Якщо є явище одне, то має бути й інше (індустріалізація й урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайнятого у сільському господарстві населення;
- закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об’єкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (зміна характеру продуктивних сил вимагають змін у відносинах виробництва.)
- закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами.
- Закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами (важливою умовою інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистісних інтересів).
- Закони, що стверджують можливість або вірогідність зв’язків між соціальними явищами (рівень шлюбних розлучень в різних країнах підвищується і коливається разом з економічними циклами).
Соціальні закони проявляються в конкретній формі – в діяльності окремої людини.
5. Метод – це спосіб побудови та обґрунтування соціальних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.
Методи бувають:
- Загальні (методи філософії, зазвичай, матеріалістична діалектика. Синергетика тощо);
- Конкретнонаукові(методи соціометрії, соціальної психології, статистики, факторного, корекційного аналізу тощо).
При вивченні соціальних явищ та процесів використовуються наступні принципи:
1. об’єктивності ( вивчення об’єктивних закономірностей, що визначають процеси соціального розвитку;
2. історизму (вивчення соціальних проблем, інститутів , процесів у виникненні, становленні та розвитку, розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій та своєрідності конкретних обставин);
3. системний підхід ( спосіб наукового пізнання і практичної діяльності де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим.
6. Місце соціології в системі суспільних наук визначається, насамперед, тим, що соціологія – наука про суспільство, і включає загальну соціологічну теорію, яка можу служити теорією та методологією багатьох інших суспільних наук. Серед цих наук соціологія виконує функцію інтегратора ідей, теорій.
Соціологія та психологія
- Особистість є важливим суб’єктом та об’єктом як соціології так і психології;
- Вони мають ряд спільних методів дослідження (особистісне опитування, тести, анкети інтерв’ю, проективні методики, спостереження);
- соціологія запозичила у психології ряд теорій ( психоаналіз З.Фрейда, теорія розвитку пізнання Ж.Піаже, діяльнісний підхід А.Леонтьєва);
- психолога цікавить особистість як стійка цілісність психічних процесів і якостей, а соціолог вивчає особистість як об’єкт та суб’єкт соціальних відносин, механізми становлення особистості під впливом соціальних факторів.
Соціологія та політологія
- соціальні спільності, соціальні організації, соціальні інститути є суб’єктами та об’єктами як соціології так і політології;
- політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особистості та соціальних груп, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві;
- політика як складне, багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культура) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому;
- існує така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія політики;
- політологія вивчає як люди приходять до влади і використовують її, діяльність політичних партій, організацій та уряду, специфіку поведінки виборців, а соціологія – соціальну реальність та соціальне життя суспільства.
Соціологія та соціальна філософія
І соціологія, і соціальна філософія розглядають суспільство в цілому, однак при цьому соціальна філософія розглядає суспільство у більш широкому ракурсі, аналізує розвиток суспільства з точки зору загально філософських законів. Об’єкт та предмет соціології виступає більш конкретним в порівнянні з соціальною філософією. Соціальна філософія виступає як загальнотеоретична та методологічна основа соціології.
ТЕМА 2. ЗАРОДЖЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ
ПЛАН
1. Етапи історичного розвитку соціології. Джерела соціологічних знань
2. Розвиток соціологічних знань у стародавньому світі.
3. Формування соціологічної думки в епоху Середньовіччя.
4. Загальна характеристика розвитку соціологічних знань періоду Відродження.
1. Як і всяка галузь знань, соціологія проходить періоди виникнення, становлення і розвитку. Кожному етапу притаманні свої особливості, що, з одного боку, характеризуються рівнем знань про суспільство та людину, а з іншого – можливістю людини пізнати таємниці суспільних явищ. Історія соціології – наука про виникнення, основні етапи розвитку соціології.
Джерела соціології сягають сивої давнини, коли з’являються перші уявлення про суспільство, виникають ідеї та формуються теорії. Стародавні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Китаї відображали основні риси ранніх типів суспільств, які прийшли на зміну первісному. Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду, містила залишки первіснопобутових уявлень. Головне місце займали міфи та легенди про божественне надприроднє походження суспільних порядків, з чим тісно пов’язане обожнювання існуючої влади та її порядків. Об’єктивні процеси, які привели до виникнення держави, неминуче ведуть до формування в правлячих класах потреб у соціологічних знаннях. На ранніх етапах вони мізерні, та поступово збагачуються історичним досвідом розвитку суспільства, ускладнюються разом із зростанням суспільних потреб. Основними джерелами соціологічних знань є концепції, теорії, погляди та переконання різних діячів, - не лише соціологів, а, насамперед, філософів. Можна виділити наступні етапи розвитку соціології:
1. Виникнення і розвиток соціальних знань у Стародавньому світі.
2. Розвиток соціальних знань в епоху Середньовіччя.
3. Соціальні знання про суспільство і людину ХVІІ – ХVІІІ ст. (концепції природнього права і суспільного договору)
4. Соціологічні знання ХІХ- ХХ ст.
2. Соціологічні знання Стародавнього світу сягають своїм корінням ще діяльності софістів (5-4 ст.до н.е.). Це був період, коли в Афінах встановилась рабовласницька демократія, яка надавала право всім вільним громадянинам афінського полісу брати участь в політичному житті, виступати на народних зборах, захищати свої інтереси в суді. Це викликало необхідність підготовки громадян до такої діяльності. З’явились платні вчителі риторики та філософії, яких стали називати софістами, що буквально означає вчитель мудрості, вчитель науки. Найбільш відомими серед них були Протагор, Горгій, Гіппій. Їх соціально-політичні погляди були досить неординарними для того часу – вони висловлювали ідеї рівності людей, стверджуючи, що природа нікого не зробила рабом.
Платон (427 – 347 рр.до н.е.) – один з найвидатніших представників періоду Античності. Справжнє його ім’я Арістокл. Прізвище Платон отримав від учителя гімнастики за широкий лоб. Платон заснував свою філософську школу, названу академією на честь грецького героя Академа, цей заклад проіснував 915 років. Соціально-політичні погляди найбільш повно вирішуються в його працях “Політика”, “Держава”, “Закони”. Потребу в державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задовольнення своїх бажань. Держава задовольняє природні потреби людей, і тому люди і діляться на 3 категорії в залежності від того, яке начало у кого переважає. Розумне – основа категорії правителів – філософів, мужнє – воїнів, чуттєве – ремесленників та землеробів. Кожен стан повинен займатися тим, на що здатен і не втручатися у справи інших станів. В ідеальній державі Платона існує чіткий розподіл функцій між класами людей. Воїнам заборонено мати приватну власність, їх діти повинні виховуватися в суспільних садках та яслях з відривом від батьків. Все повинно бути спрямовано на збереження держави.
Арістотель (384 –322 рр.до н.е.) – виходець із сім’ї лікарів, навчався в академії Платона, потім там викладав. Виховував Олександра Македонського. Залишив величезну спадщину: вчення про суспільство, владу та державу. Держава – це продукт природнього розвитку, і вона подібна до первинних об’єдань, що природньо виникли – як сім’я і поселення. Природа держави стоїть перед природою сім’ї, держава передує особистості. Арістотель виступає захисником прав людини, виділяє в суспільстві класи і верстви вільних людей: землероби, ремісники, торговці, наймані робітники, заможні люди, воїни, стражі, судді та управлінці. Арістотель зібрав та систематизував величезний досвід міст-держав, сформулював 6 форм управління державою, з яких 3 правильні – 3 неправильні. Правильні форми – це ті, в яких правлячі суб’єкти через систему норм і обмежень різного плану діють в інтересах спільного блага, а в неправильних – у власних інтересах. Правильні форми: монархія – царська влада, аристократія – влада небагатьох знатних осіб, політія – правління більшості, відібраної на основі освіченості. Неправильні форми: тиранія – необмежене правління однієї особи, яка використовує владу повністю у своїх інтересах, олігархія – правління небагатьох знатних і багатих осіб, що використовують владу лише у власних інтересах, демократія – необмежене правління незаможної більшості людей, що здійснюється в інтересах більшості.
3. Однією з основних рис соціологічної думки Середньовіччя є середньовічний антропоцентризм: людина не просто мікрокосм, а створена Богом привілегійована істота, яка має не 2 виміри (тіло і душу, як вважалось в Античні часи), а 3 - добавляється "дух" як причасність до божественного через віру. Найвища доброчесність - не розум та інтелект, а добра воля, повинування заповідям Божим, суть людини - віра, надія, любов; бути людиною - значить жити по етичним правилам, викладеним Іісусом Христом в Нагірній проповіді. Виокремлюють 2 періоди розвитку філософської (т.ч. соціологічної думки) - патристика (ІІ - Х ст.н.е.) та схоластика (Х - ХІV ст.н.е.). Патристика (від latpater - отець) означає вчення отців церкви. Це соціально-політичні доктрини християнських мислителів. Представники: Григорій Богослов, Григорій Нісський, Василій Великий, Боецій, Августин Блаженний. Схоластика - (від lat - schola) - філософія, що викладалась в університетах, монастирях, які були в той час своєрідними духовними освітянськими центрами.
Августин Аврелій - визначний християнський мислитель періоду патристики, який (354-430 рр.). У вченні про суспільство та історію наполягав на думці про єдність роду людського, що походить від Адама та Єви. Намагався довести ідею, згідно якої вся історія людства - це боротьба двох градів - "Граду земного" (розбійницьких організацій, - світська держава, що провокує людей змагатися за матеріальні блага і переслідувати праведників) та "Граду Божого" - божих обранців, що складають невидиму державу - церкву. На думку Августина, Боже Провидіння відкоригує хід історії та приведе до перемоги "Граду божого".
В.Оккам - Вільям із селища Оккам. Відомі його політичні трактати та памфлети. В основному, вони не виходять за рамки схоластики. Це лабіринт різних питань з нескінченними посиланнями, опровергненням тез з тонкою діалектичною аргументацією, однак з живою думкою, прогресивною для своєї епохи. Авторська лінія виражена в вихідній соціальній категорії - "першоначальна", "природня людина", діяння якої обумовлені законами природи. Між цими "людьми природи" царює повна рівність: "…Все люди от природыравны, полагаю в том, чтокасаетсяподдержаниятела, рождения потомства, такжезаключениябраковилисоблюдениядевственности, или в чем-либоподобном". Власність у "природних" людей загальна, приватної власності немає, власті також немає, так як "людина не повинна слухатись людину, а тільки Бога". Держава створюється через загальний договір людського суспільства. Мета держави - культивування "загального блага", що охороняється суспільними законами. "Загальне благо" є верховним принципом, який йде до законів природи. Участь у державному законодавстві - право кожного члена общини. Фактично законодавче право і управлінська влада передаються особливому органу - правителю (імператору, який наділений "повнотою влади", однак лише як представник народу). "Діалог" - одна з найвидатніших праць. "…вовсякомобщественномтелевластьдолжнабыть вручена лицу не иначекак с согласиявсех; каждый народ может сам себе установить закон, следовательно, и избрать себе главу". Джерелом і основою як держави так і церкви є народ. Влада імператора не повинна протирічитисупільному благу. Тільки раби безумовно підкорюються господарю, вільними ж людьми можна керувати лише в ім'я загального блага. Поводження з людьми як з рабами - значить приниження людської гідності. Якщо є правитель переступає кордони своїх влади, то народ може використати проти нього меч. Оккам доходить до визнання за народом права повстання проти неугодного йому правителя.
4. Розвиток соціальної теорії епохи Відродження стає переломним. Рушиться панування богослів'я і схоластики. Державу починають розглядати як суспільне явище. Маккіавеллі, Т.Мор, Мартін Лютер, ТоммазоКомпанелла, а потім Ж.Ж.Руссо, Тома Гоббс, Барух Спіноза, ГугоГроцій і т.д. виводять закони суспільних явищ як творіння розуму та досвіду, а не з теології.
Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр.) - державний діяч, історик, поет, військовий письменник. Тривалий час займав різні посади у Флорентійській республіці, мав доступ до державних таємниць. Йому належать ряд політичних творів: "Государь", "О военномискусстве", "ИсторияФлоренции". Твори Маккіавеллі поклали початок буржуазній політико-правовій та соціальній ідеології. Його соціально-політичні вчення вільні від теології, ґрунтувались на дослідженій діяльності урядів і досвіді держав античного світу. Природа людини однакова у всіх державах і в усіх народів, інтерес є найбільш загальною причиною людських дій, з яких складаються їх відносини, установи, історія. Щоб керувати людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Устрій держави має будуватися не на абстрактних уявленнях про належне, а на вивченні природи людини, її психології та захоплень. Природа створила людей так, що вони бажають всього, але не можуть досягнути. Тому вони неспокійні, честолюбиві, підозрілі та ніколи не задоволені своєю долею. Варто усіх людей вважати злими і передбачати, що вони завжди виявлять злобність своєї душі, як тільки виникне сприятливий момент. Люди швидше забудуть смерть батька, аніж втрату спадщини. Непорушність приватної власності - це основа міцності держави. Виокремлював 2 соціальні спільності - народну та вищих класів. Народ постійніше, чесніше та мудріше володаря. А знать бажає підкоряти та гнобити народ. Вільна держава має формуватися на компромісах народу та знаті. Розумний правитель не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це шкодить його інтересам і якщо відпали причини, що змусили давати ці обіцянки; тому віроломство та жорстокість мають звершуватися так, щоб не підривався авторитет верховної влади.
Томас Мор вказував, що основною причиною всіх пороків, існуючих у суспільстві, є лиха приватна власність, і обумовлені нею суперечності інтересів особи та суспільства, багатих і бідних, розкоші та злиднів. Приватна власність та гроші породжують злочини, що піддаються щоденному покаранню, але не припиненню, суспільство "творить" злодіїв і водночас карає їх. Власність - це основа суспільства, що визначає його структуру, психологію, звичаї, установи та закони.
Жан-Жак Руссо - в одній з найвидатніших праць - "Бесіди про походження та основи нерівності між людьми" пише, що спочатку люди жили як звірі, у них не було нічого спільного, всі були рівні і вільні. Однак в по мірі вдосконалення навиків, знань та знарядь праці міцніли суспільні зв'язки, зароджувались соціальні формування: сім'я, плем'я, народність. Період виходу з дикості - це найщасливіша епоха. Далі суспільний розвиток пов'язаний з регресом свободи. Ж.Ж. Руссо виступає за утворення демократичного суспільства.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 501; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!