Метасимпатична нервова система
Метасимпатична нервова система, pars metasympathyca, іннервує тільки внутрішні органи, наділені власною моторною активністю; до сфери її іннервації належать гладка мускулатура, кишковий і секреторний епітелії, локальна кровотеча, місцеві ендокринні елементи, імунні структури.
Багато внутрішніх органів після перерізання симпатичних і парасимпатичних шляхів або навіть після видалення з організму продовжують здійснювати властиві їм функції без особливих видимих змін. Зберігає координовану перистальтичну й всмоктувальну функції кишка, скорочується серце. Сегменти матки, сечоводу, жовчного міхура продовжують скорочуватися із частотою й амплітудою, характерними для кожного органа. Органи ж зі зруйнованими або з виключеними метасимпатичними шляхами втрачають властиву їм здатність до координованої ритмічної моторної й іншої функцій.
Ця функціональна автономія пояснюється наявністю в стінках цих органів гангліозної системи, яка має власний автоматизм і необхідні для автономної рефлекторної й інтегративної діяльності ланки – чутливу, вставну, рухову й медіатори.
Отже, більшість порожніх вісцеральних органів поряд з існуванням екстраорганної симпатичної й парасимпатичної нервової системи має власний базовий механізм нервової регуляції. Керування роботою в цьому випадку забезпечується рефлекторними дугами, що замикаються в межах стінки самих органів.
|
|
|
Наявність загальних рис у структурній і функціональній організації, дані онто- і філогенезу, результати спостережень за кінцевими ефектами, що виникають при стимуляції нервових волокон, результати прямої реєстрації нейрональної активності стали основою для виділення в складі автономної нервової системи, крім симпатичної й парасимпатичної, ще й третьої частини – метасимпатичної.
Раніше до третього відділу автономної нервової системи, який називався ентеральним, відносили лише рефлекторні дуги, що замикаються в підслизовому і
міжм’язовому сплетеннях кишки. Поняття метасимпатичної нервової системи значно ширше, воно охоплює весь комплекс порожніх вісцеральних органів, у тому числі й травний тракт. Місцем локалізації метасимпатичної нервової системи є інтрамуральні ганглії, які залягають у товщі стінок цих органів.
Метасимпатична нервова система має власну медіаторну ланку. До медіаторів метасимпатичної нервової системи належать серотонін, аденозінтрифосфат (АТФ) та ін. У 1937 р. із ентерохромафінних клітин кишки була виділена речовина, яка здатна викликати скорочення гладкої мускулатури ізольованих органів, та названа ентерамін. Назву серотонін отримав очищений препарат.
|
|
|
АТФ міститься в пресинаптичних терміналях еферентних нейронів метасимпатичної нервової системи. Основною дією АТФ на гладеньку мускулатуру є релаксація.
Метасимпатична нервова система одержує синаптичні входи від симпатичної й парасимпатичної систем і не має прямих синаптичних контактів з еферентною частиною соматичної рефлекторної дуги. Поряд із загальним вісцеральним аферентним шляхом вона має власну сенсорну ланку.
Вона не перебуває в антагоністичних відносинах з іншими частинами нервової системи.
Являючи істинно базову іннервацію, метасимпатична нервова система має набагато більшу, ніж симпатична й парасимпатична нервова система, незалежність від ЦНС.
Модуль 1. Лекция №6
Тема: Лимбическая система
План:
1. Анатомические структуры лимбической истемы.
2. Функции лимбической системы.
3. Роль лимбической системы в формировании эмоций
Под лимбической системой понимают морфофункциональное объединение, которое включает в себя филогенетически старые отделы коры переднего мозга, а также ряд подкорковых структур, которые регулируют функции внутренних органов, обусловливающих эмоциональную окраску поведения и его соответствие имеющемуся субъективному опыту.
|
|
|
1. Анатомические структуры лимбической системы
В состав лимбической коры входит:
- древняя кора (палеокортекс), формирующая обонятельный мозг и состоящая из обонятельных луковиц, обонятельного бугорка, прозрачной перегородки и прилежащих областей коры;
- старая кора (археокортекс), объединяющая гиппокамп, зубчатую извилину, основание гиппокампа (субикулум) и поясную извилину;
- новая кора — островок долей, парагиппокампальная извилина, предоснование гиппокампа, или пресубикулум.
Из подкорковых структур в лимбическую систему входят расположенные в медиальной стенке височной доли миндалевидное тело и ядра перегородки конечного мозга. Многие исследователи причисляют к лимбической системе также переднее таламическое ядро, сосцевидные тела и гипоталамус.
Через гипоталамус и сосцевидные тела лимбическая система соединена с центральным серым веществом и ретикулярной формацией среднего мозга.
К миндалине и гиппокампу идут пути от височной доли коры.
В пределах лимбической системы идентифицированы сложные циклические связи, создающие условия для циркуляции возбуждения по сложным круговым путям (рис. ). Выделяют две функциональные цепи связей структур лимбической системы:
|
|
|
1) большой круг Папеса (Рарег), идущий от гиппокампа через свод — перегородку — маммилярные тела — передние ядра таламуса — кору поясной извилины и пресубикулум (височную область) обратно к гиппокампу;
2) малый комплекс, идущий от ядер амигдалы через терминальные полоски к гипоталамусу.
Очевидно, сложность связей и внутренней организации лимбической системы свидетельствует об ее участии в интеграции функций новой коры и стволовых образований головного мозга.
Функции лимбической системы
В 1937 г. американский невропатолог Дж. Папес выдвинул гипотезу, согласно которой данные структуры мозга образуют единую систему (круг Папеса), ответственную за осуществление врожденных поведенческих актов и формирование эмоций. В 1952 г. другой американский исследователь, П. Маклин, развивая предположения Папеса, ввел понятие лимбическая система, представляя этим термином сложную функциональную систему, обеспечивающую постоянство внутренней среды и контроль видоспецифических реакций, направленных на сохранение вида.
Локальное раздражение различных отделов лимбической системы вызывает разнообразные вегетативные эффекты и влияет на деятельность внутренних органов. Так, раздражение ядер миндалевидного комплекса приводит к изменениям частоты сердечного ритма, дыхательных движений, сосудистого тонуса.
Ядра миндалевидного комплекса также имеют отношение к регуляции пищевого поведения.
Характер вегетативных реакций, вызванных раздражением различных отделов миндалины, позволяет думать, что регулирующие влияния лимбической системы опосредованы, нижележащими вегетативными центрами.
Скорее всего, изменяя в ту или иную сторону возбудимость гипоталамических центров, лимбическая система определяет знак соответствующей вегетативной реакции. Так формируется многоэтажная, построенная по иерархическому принципу система управления вегетативной сферой, интегрирующая вегетативные и соматические реакции.
Как известно, эмоциональная окраска поведенческих реакций определяется не только вегетативными компонентами, но и соответствующими эндокринными сдвигами.
Таким образом, изменяя гормональный фон, лимбическая система в естественных условиях может участвовать в формировании побуждений к действию (мотиваций) и регулировать реализацию самих действий, направленных на устранение побуждения, усиливая или ослабляя эмоциональные факторы поведения.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 662; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!