Порушення постави зі зменшенням фізіологічних вигинів хребтаПлоска спина



Ознаки плоскої спини

 Зменшення ВСІХ фізіологічних вигинів хребта

 Голова розташована прямо, шия довга

 Плечі опущені й злегка зрушені вперед

 Грудна клітина плоска, часто трохи зміщена вперед

 Лопатки відстають від спини

 Живіт плоский

 Кут нахилу таза зменшений, сідниці плоскі (задня поверхня стегна скорочена,

передня сильно розтягнута)

Плосковогнутая спина

Ознаки плосковогутой спини

 Уплощение шийного й грудного вигинів хребта

 Голова злегка опущена

 Плечі опущені й злегка зрушені вперед

 Грудна клітина плоска

 Збільшений поперековий вигин

 Живіт відвисає

 Кут нахилу таза збільшений (задня поверхня стегна розтягнута, передня –

скорочена

Сідниці опуклі


Порушення постави у фронтальній площині
Порушення постави у фронтальній площині полягає в появі вигину хребта у фронтальній площині й називається сколиотическая або асиметрична постава. Вона характеризується асиметрією між правої й лівої половинами тулуба, що проявляється в різній висоті надплечий, різнім положенні лопаток як по висоті, так і стосовно хребта, до грудної стінки. Глибина й висота трикутників талії теж різна. М'яза на одній половині тулуба ледве більш рельєфні, чому на іншій. Лінія остистих відростків формує дугу, звернену вершиною вправо або вліво. При потягуванні тім'ям нагору, підйомі рук, нахилі вперед і виконанні інших приймань самокорекції лінія остистих відростків у фронтальній площині випрямлюється.

Разом із цим, дослідження Д. Уілмора, Д. Костілла [122] свідчать про ті, що інтенсивні силові тренування призводять до збільшення площі м'язового поперечника. У цьому випадку гіпертрофія волокон відбувається за рахунок збільшення кількості міофібрил, а також актинових та міозиновихфіламентів, котрі забезпечують більшу кількість поперечних містків, що докладають зусилля під година максимальних скорочень. Крім того, це збільшення м'язових волокон не зафіксовано у всіх випадках м'язової гіпертрофії. Гіпертрофія окремого м'язового волокна внаслідок силових тренувань є результатом збільшення білкового синтезу в м'язах. Білок у м'язах піддається постійним процесам синтезу й розщепленню. Інтенсивність їх змінюється залежно від потреб. Під година виконання фізичних навантажень синтез зменшується, а розщеплення збільшується. Для періоду відновлення після фізичних навантажень характерним є збільшення синтезу білка.

На основі результатів досліджень Ю. Хартман, Х. Тюннеман [129] та інші дослідники стверджують, що зростання м'язів стимулюється взагалі за рахунок порушення рівноваги між вживанням і відновленням аденозинтрифосфату (АТФ), котрий міститься в м'язах в обмеженій кількості, алі відіграє важливу роль у житті клітини. Недостатня кількість АТФ у м'язах, що викликана інтенсивним прикладенням максимальної чи швидкісної сили, – серйозний попереджуючий сигнал для організму. Це негативно впливає на білковий обмін, бо побудова м'язових білків може відбуватися тільки за участю багатого на енергію АТФ.

Інтенсивні тренування із застосування максимальної сили призводять не тільки до нестачі АТФ, алі й до втрати великої кількості м'язових білків. Під година тренувального процесу витрачаються як складові частини міофібрил (структурні білки), так і ферменти та гормони (функціональні білки), котрі в купі мають велике значення для скорочення м'язів. Під година напружених силових навантажень та після їх розпад білка значною мірою перевищує показники його відновлення, через недостатню кількість АТФ. Кількість білка в працюючих м'язах зменшується. Рівновага між процесами розпаду, що відбуваються постійно, та відновленням за нормальних розумів обміну сполук серйозно порушується.

У подальших фазах відновлення білкових структур за допомогою їжі, багатою на білки, здійснюється настільки інтенсивно, що їх кількість перевищує вихідний рівень (суперкомпенсація). Внаслідок цього збільшується площа поперечного розтину м'язових волокон. Повторне інтенсивне тренування з максимальною силою впливає вже на більшу площу поперечного розтину (навантаження розподіляються на більшість міофібрил). Так, інтенсивне силове тренування стає менш небезпечним для життєвої сили м'язової клітини.

Далі в м'язових волокнах помітно збільшуються запаси фосфатних сполук, багатих на енергію. Таким чином, організм адаптується до навантажень. Є припущення, що саме ці процеси сприяють збільшенню м'язового поперечника.

Наведена теорія, котру ще називають “Теорією нестачі АТФ”, за межами практики вимагає аби накопичені в м'язах запаси багатих на енергію фосфатів (аденозинтрифосфат та креатинфосфат) витрачалися за рахунок багаторазових силових навантажень. Доведене, що під година інтенсивних навантажень АТФ, власне енергетичне джерело м'яза, відновлюється за допомогою креатинфосфату дуже швидко, тому спочатку нестача АТФ не відбувається через ті, що резерви креатинфосфату в м'язах обмежені, після 10 – 30 з інтенсивних навантажень “склади” креатинфосфату спустошуються, і гостра нестача АТФ стає помітною й енергетичне джерело м'яза вичерпується. У цьому випаду інтенсивну діяльність необхідно припинити. Навантаження, у результаті яких виникає негайна потреба вживання фосфатних резервів, – це серії від 5 до 12 повторень (20 – 30 с) із зусиллям 80 – 90 % максимального. Такі навантаження особливо ефективні для спортсменів, які пройшли ґрунтовну початкову підготовку, а також для добрі фізично підготовлених людей.

Долаючи більш високий опір, можна виконати тільки 1- 4 повторення. У цьому випадку тривалість серії за годиною настільки мала, що АТФ може швидко відновлюватися за рахунок наявності креатинфосфату. Дефіцит АТФ та зношення структурних білків надте малі для активізації білкового обміну, що є стимулюючою дією для зростання м'язів.

Найбільший опір (70 ( 75 % максимальної сили) дозволяє виконувати від 12 до 20 повторень. Такі тривалі, алімалоінтенсивні навантаження дозволяють організму постійно відновлювати АТФ за рахунок включення гліколітичних процесів. Гострої нестачі АТФ у цьому разі не виникає. Процеси розпаду та відновлення білків здійснюються неповною мірою, а м'язовий поперечник розвивається неоптимально.

W. Hollman [167] та інші науковці стверджують, що у випадку визначення раціональної тривалості роботи в шкірному сеті потрібно враховувати, що приріст м'язової маси взагалі стимулюється інтенсивними витратами АТФ, КФ, структурних (складові частини міофібрил) та функціональних (ферменти, гормони) білків. Це відбувається тоді, коли кількість повторень в окремому сеті забезпечує інтенсивну роботові протягом 25 – 30 с. За цей година вичерпуються запаси фосфогенів та спостерігається значна витрата білків. Якщо робота менш тривала (5 ( 10 с), запаси креатинфосфату що залишилися, швидко відновлюють дефіцит АТФ. Не спостерігається й суттєвої витрати структурних та функціональних білків. Під година тривалої роботи (більше 40 с) опір – відносно невеликий, відновлення ефективно проходити за рахунок глікогену м'язів, процеси розпаду білків відбуваються дуже повільно. Таким чином, тільки в першому випадку в процесі відновлення можна досягти інтенсивного ресинтезу білкових елементів м'язів та досягти суттєвої суперкомпенсації. Повторення дальших порцій роботи в цій фазі є суттєвим стимулом для збільшення м'язової маси.

Разом із цим, провідні фахівці J. Counsilman [145], G. Dudleyetal. [150] стверджують, що найважливішим чинником, котрий визначає гіпертрофію м'язів, є величина обтяження, що не винна дозволяти виконувати в окремому сеті більше 10 – 12 повторень під година тренування спортсменів, які займаються атлетизмом. У культуристів високої кваліфікації найбільша гіпертрофія м'язових волокон відмічається за значно меншої кількості повторень (4 – 6 або навіть 3 – 4). Зменшена величина обтяження не може слугувати компенсацією збільшення обсягу роботи.

У свою чергу дослідники А.М. Лапутін [55], В.Г. Олешко [77],  В.М. Плєхов [98, 99], Ю. Хартманн, Х. Тюннеманн [129], W. Hollman [167], P. Tesch, J. Karlsson [184] стверджують, що, збільшуючи поперечник м’язів, спортсмени водночас збільшують і м'язову масу. Видатні спортсмени підвищують частку м’язів у загальній масі тіла до 50 – 55 %, а у видатних культуристів вона становить 60 – 70 % ( при нормі близько 40 %). Зростання м’язової маси і підвищення сили не має прямої залежності: зростання маси у два рази сприяє підвищенню максимальної сили в 3 – 4 рази, а в деяких випадках навіть в 5 разів. Це співвідношення змінюється залежно від внутрішньом’язової та міжм’язової координації, побудови м'язових волокон, віку та стажу спортсменів.

 

Література

1. Зимкин Н.В. Физиологическая характеристика особенностейадаптациидвигательногоаппарата к разным видам деятельности // 4-й Всесоюз. симпоз. по физиол. пробл. адаптации (Таллинн, 1984) – Тарту: Минвуз СССР, 1984. – С. 73 – 76.

2.Иванов В.В. Комплексный контроль в подготовкеспортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 256 с.

3.Иванова О.А. Формула красоты. – М.: Сов. спорт, 1990. – 48 с.

4.Казаков Н.Б. Врачебный контроль в тяжелойатлетике. – М.: Физкультура и спорт, 1961. – 189 с.

5.Калладжер М. Предварительноеутомление // Сила и красота. – 1997. – № 5. – С. 91 – 93.

6.Калинский М.И. Биохимическиемеханизмыадаптации при мышечнойдеятельности. – К.: Вища шк., 1986. – 184 с.

7.Катлер Д. Тренировкатрицепса // Сила и красота. – 1997. – № 8. – С. 28 – 33.

8.Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. – Львів: Українська спортивна асоціація, 1993. – 270 с.

9.Классификация методовразвитиясилы и физическихупражнений в тяжелойатлетике, гиревом спорте, силовомтроеборье и атлетизме: Метод. рекомендации / Под ред. В.Г.Олешко. – К.: КГИФК, 1990. – 42 с.

10.Клермонте Ч. Накачка бицепса // Сила и красота. – 1996. – № 5. – С. 74 – 75.

11.Козицький В.П. М’язи і вправи: Навчальний посібник. – Львів, 1996. – 134 с.

12.Коновалов А.Д., Шуба В.А. Тренажер для развитиясилымышцспины и брюшногопресса // Теория и практика физ. культуры. – 1990. – № 11. – С. 49 – 50.

13.Кузнецов В.В. Силоваяподготовкаспортсменоввысшихразрядов. – М.: Физкультура и спорт, 1970. – 308 с.

14.Кузнецов В.В. Специальнаясиловаяподготовка спортсмена. – М.: Сов. Россия, 1975. – 208 с.

15.Воробьёв А.Н. Тяжелоатлетический спорт: Очерки по физиологии. – М.: Физкультура и спорт, 1977. – 276 с.

16.Воробьёв А.Н. Тренировка, работоспособность, реабилитация. – М.: Физкультура и спорт, 1989. – 272 с.

Лекція 6

 


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 240; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!