Конституція і закони як джерела АПУ



Темы №2Джерела АП

Понняття, ознаки і класифікація джерел АПУ

Під правом розуміють систему соціальних загальнообов'язко­вих норм, дотримання й виконання яких забезпечується держа­вою. Однією з важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та особистих селян­ських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, ус­танов і організацій з виробництва сільськогосподарської продук­ції на землях сільськогосподарського призначення, а також її пе­реробки, зберігання й реалізації. До галузі аграрного права нале­жить система правових норм і правових інститутів, які стосують­ся аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, ма­теріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джере­лами" (витоками) права. П. М. Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього вия­ву правових норм, який засвідчує їх державну обов'язковість1. Відповідно він розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовніш­ню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації.

До видів зовнішніх форм (джерел) права П. М. Рабінович від­носить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-право­вий акт2. У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-пра­вових договорів.

До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну си­лу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні норма­тивно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних орга­нів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для йо­го виконання3. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.

Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграр­ного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відно­сини, так і відносини інших галузей права — земельного, господар­ського, адміністративного, трудового та ін.

Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму зе­мель сільськогосподарського призначення, стосуються як земель­ного, так і аграрного права.

Професор Г. Ю. Бистров вважає, що в російській аграрно-пра­вовій доктрині норми основних галузей права, якими регулюються аграрні відносини, розглядаються як норми з "подвійною пропис­кою". Наявність таких правових норм, що відносяться водночас і до основної, і до комплексної галузей права, і є однією з особли­востей джерел аграрного права як комплексної галузі права1. Акти основних галузей законодавства, якими регулюються аграрні відно­сини, входять до складу аграрного законодавства. До основних за­конів, що стосуються аграрного права, належать закони України від 14 лютого 1992 р.: "Про колективне сільськогосподарське під­приємство"2, від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську коо­перацію"3, від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство"4, від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"5. Аг­рарне право, до складу якого входять норми інших галузей права, за своїм змістом ширше, ніж аграрне законодавство, яке складаєть­ся із нормативних актів, що мають одну галузеву прописку. Так, норми законів "Про фермерське господарство", "Про особисте се­лянське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію", в частині регулювання земельних відносин також належать до дже­рел аграрного права.

Проте джерела аграрного права як комплексної галузі права ма­ють й інші особливості. Окремі норми аграрного законодавства на­лежать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В аг­рарному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, міс­тяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", в якому поряд з цивільно-право­вими нормами з питань приватизації є норми, що мають адмініс­тративний (публічний) характер6. Такими є, наприклад, статті За­кону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у дер­жавному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогос­подарських підприємств. У інших законах відчувається державний

вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й про­даж для сільськогосподарських товаровиробників сільськогоспо­дарської техніки, пального, енергоносіїв та ін.

Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться норми приватного і публічного права, становлять акти, яки­ми встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р.1 "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелі­чених сферах аграрної діяльності.

До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу­ються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соці­ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редак­ції Закону від 15 травня 1992 р.)2

Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аг­рарного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.

 

Конституція і закони як джерела АПУ

Конституція 1996 р. як Основний закон держави остаточно зак­ріпила правовий статус держави України, визначила основні нап­рями розвитку політичної і правової систем, структуру органів дер­жавної влади й органів місцевого самоврядування, основні полі­тичні, економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено правовий статус і пов­новаження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів Укра­їни, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування.

Згідно зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є норма­ми прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції гарантується. Всі норми Конституції є джерелами конститу­ційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції зас­відчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, — юридичною основою для формування й розвитку пра­вової системи України.

Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першодже­релом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо за­кони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Консти­туції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові ак­ти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.

Викладене засвідчує, що аграрне право як галузь у системі пра­ва України має право на існування, оскільки для цього Верховною Радою України прийнята низка уніфікованих законів, які є основ­ними для регулювання аграрних відносин. їх можна назвати систе­мою аграрних законів.

В аграрній сфері економіки внаслідок специфіки її існування має місце багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов'язана з використанням землі, води та інших природних ресур­сів, спеціальних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, капіталу й людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації виробництва сільськогосподарської продукції, її пе­реробки, зберігання, реалізації і споживання людьми, тваринами й іншими живими істотами. Все це вимагає інтеграції усіх галузей господарської діяльності в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція відбувається шляхом створення єдиного агропро­мислового комплексу України. Організаційно-правове об'єднання діяльності сільського господарства, виробництва сільськогосподар­ської продукції (рослинництва й тваринництва), переробки сіль­ськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного механізму функціонуван­ня аграрної сфери.

к У законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уні­фікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулю­вання аграрних відносин з метою побудови цілісної органічної сис­теми внутрішньокомплексних галузевих нормативно-правових ак­тів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти аграр­ного законодавства є джерелом аграрного права і формою відтво­рення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин.

Виходячи з цих позицій, аграрні закони доцільно згрупувати за предметом регулювання окремих груп аграрних відносин, за­безпечуючи при цьому їх загальну єдність і єдину спрямованість на забезпечення інтегрованої діяльності всіх елементів ком­плексу.

У цьому плані можна умовно вирізнити такі групи законів Ук­раїни, що стосуються АПК:

1)       уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову
структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаро-
виробників сільськогосподарської продукції. До цієї групи нале-
жать закони, що стосуються організаційної перебудови в АПК:
"Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сіль-
ськогосподарську кооперацію", "Про особисте селянське госпо-
дарство", а також закони України від 10 квітня 1992 р.1 "Про спо-
живчу кооперацію" і від 20 грудня 2001 р.2 "Про кредитні спілки";

уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу;

уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: закони України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал"3, від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них"4, від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу в тваринництві"(в ре­дакції Закону від 21 грудня 1999 р.)5, від 25 червня 1992 р. "Про ве­теринарну медицину" (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.)6.

Ефективність аграрного законодавства забезпечується поєднан­ням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.

Диференційовані акти аграрного законодавства — це норматив­но-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Диференційованими можна вважати такі закони: "Про зерно та ринок зерна в Україні"; "Про насіння й садивний матеріал"; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" та інші.

Укази Президента

Підзаконпі акти в системі джерел аграрного права

а) постанови Верховної Ради України та укази Президента Ук­раїни

Постанови Верховної Ради України та укази Президента Украї­ни в системі права посідають проміжне місце між законами Укра­їни й актами вищих і центральних органів виконавчої влади.

Крім законів, Верховна Рада, відповідно до Конституції Украї­ни, приймає постанови та інші акти (ст. 91 Конституції). До остан­ніх належать, наприклад, резолюції (ст. 87), рішення (ст. 111 Кон­ституції).

Президент України в межах повноважень, наданих йому ст. 106 Конституції, видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а також приймає відповідні рі­шення.

Особливість постанов Верховної Ради України полягає в тому, що, не будучи законами, вони є обов'язковими як для парламент­ських комітетів та інших органів Верховної Ради України, так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Пос­танови Верховної Ради України, що стосуються аграрного сектора економіки, є джерелами аграрного права. До таких належить, зок­рема, постанова Верховної Ради PCP від 18 грудня 1990 р. "Про зе-мельну реформу", якою всі землі України оголошені об'єктами ре­форми1. Постанова визначила основне завдання земельної реформи: перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадко­вуване володіння громадянам, у постійне володіння колгоспам, рад­госпам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклданої економіки, раціонального використання й охорони земель.

До джерел аграрного права належить також постанова Верхов- t ної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропро­мисловому комплексі"2. Цією постановою було затверджено пере­лік підприємств в системі АПК, які підлягають приватизації за по­годженням із Кабінетом Міністрів України.

Укази й розпорядження Президента України, повноваження на видання яких визначені Конституцією України, є обов'язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами й організа­ціями, незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента видаються з питань, не врегульованих законами. Вод­ночас із прийняттям Указу Президент України подає на розгляд Верховної Ради проект відповідного Закону. Так, 23 квітня 1997 р. видано Указ Президента України № 367/97 "Про оренду землі", яким були врегульовані відносини, що стосуються оренди земель­них ділянок, зокрема із земель сільськогосподарського призначен­ня1. 6 жовтня 1998 р. Верховна Рада України ухвалила одноймен­ний Закон2. Із набуттям законом чинності Указ Президента Украї­ни перестав діяти.

До указів Президента України з питань аграрної сфери належать: від 10 листопада 1994 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва"3, від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи щодо ре­формування аграрних відносин"4, від 29 квітня 1998 р. № 389/98 "Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу Ук­раїни"5, від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки"6, від 29 січня 2001 р. № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення за­хисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сек­тора економіки"7 та ін., які мають нормативний характер і регулю­ють широке коло аграрних відносин, є джерелами аграрного права, що відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики України.

 


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 463; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!