Антисептики для промивання коньюнктивальної порожнини

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 9Следующая ⇒

122.Калію перманганат

123.Пілокарпіна гідрохлорід

О Т О Р И Н О Л А Р И Н Г О Л О Г І Я (ЛОР-хвороби)

124.Галазолін

125.Левоміцетин

У Р О Л О Г І Я

126.Простатилен

127.Метилтестостерон

Н Е Й Р О Х І Р У Р Г І Я

128.Ніцерголін

129.Пірацетам

130.Фурасемід

О Н К О Л О Г І Я

131.Фторурацил

132.Цисплатін

133.Метотрексат

ЕТАЛОНИ ВІДПОВІДЕЙ НА ТИПОВІ ЗАДАЧІ (ВМІННЯ) ДЛЯ ДІ

(пункт 15 Протоколу відповідей з курації хворого)

Х І Р У Р Г І Я

1. Патогномонічні симптоми при гострому апендициті. Симптоми Ровзінга, Воскресенського (“сорочки”), Ситковського, Бартомье-Михельсона, Раздольского, Образцова, Островського, Кримова.

2. Патогномонічні симптоми при гострому апендициті з ретроцекальним розташуванням червоподібного відростка. Симптоми Яуре-Розанова, Габая, Коупа І і ІІ.

3. Патогномонічні симптоми при гострому холециститі.Симптоми Кера, Грекова-Ортнера, Мерфі, Захар'їна, Ляховицького – “ксифоідус-симптом”, Мюссі-Георгієвського – “френікус-симптом.

4. Патогномонічні симптоми при гострому панкреатиті.Симптоми “шкірні” – Куллена, Мондора, Грея-Турнера, Холстеда; Гоб’є, Керте, Воскресенського, Мейо-Робсона.

5. Патогномонічні симптоми при перфоративній виразці.Симптоми Деляфуа, Елекера, Спіжарного – “зникнення або згладжування печінкової тупості”, Де-Кервена, Куленкамфа –“крик дугласа”, аускультативна тріада Гюстена, симптом “мертвого живота” або “гробової тиші”

6. Патогномонічні симптоми при кровавлячій виразці.Суб’єктивні та об’єктивні загальні симптоми крововтрати, “місцеві” симптоми – “кривава блювота” або “блювота типу кавової гущавини”, дьогтьоподібний стілець, симптоми Бергмана, Тейлора.

7. Патогномонічні симптоми при стенозуючій виразці.Симптоми опущення нижньої межі шлунка методом сукусії, Боаса, Склярова, Хвостека і Труссо, “гастрогенної тетанії”

8. Патогномонічні симптоми при гострій кишковій непрохідності.Симптоми Валя, Ківуля, Склярова, Спасокукоцького, Грекова – “Обухівської лікарні”, Цеге-Мантейфеля

9. Дифдіагноз гострого апендициту з гострим правобічним аднекситом. Дані анамнеза (недавній аборт, лікування гонореї, гнійні виділення з піхви, ін.), симптоми Шиловцева, Жендринського, Промптова, Познера, дані вагінального і бімануального досліджень, пункції заднього склепіння (мутний випіт, гній густий і без запаху)

10. Дифдіагноз гострого апендициту з позаматковою вагітністю. Дані анамнеза (затримка menses), симптоми внутрішньочеревної кровотечі, дані вагінального і бімануального досліджень, пункції заднього склепіння (кров)

11. Дифдіагноз гострого апендициту з гострою урологічною патологією.Дані анамнеза (МКХ, напади ниркової коліки. ін.), позитивні хлоретілова проба Борисова, новокаїнова блокада по Лорін-Епштейну; дані хромоцистоскопії (затримка або відсутність виділення забарвленої в синій колір сечі з правого сечоводу – на користь апендициту).

12. Дифдіагноз защемленої пахової грижі - з невправимою паховою грижею, з неспецифічним та специфічним паховим лімфаденітом, з пухлинними захворюваннями)

13. Дифдіагноз защемленої пахово-мошонкової грижі - з водянкою та пухлинним новоутворенням яєчка, пухлиною придатку яєчка, туберкульозом.

14. Дифдіагноз защемленої пупкової грижі - з невправимою пупковою грижею, з умбіліцитом, з метастазом пухлини шлунку в пупок.

15. Виявлення «виразкового анамнезу» у хворого. Болі після прийму їжі, “глодні” та “нічні” болі, “сезонність” загострень хвороби, печія, симптом “содалгії”

16. Клінічне визначення ступенів важкості гострої крововтрати при синдромі ГШКК ґрунтується на наявності та виразності загальних симптомів крововтрати (скарги - загальна слабкість, запаморочення, непритомність, порушення зору; об’єктивні дані – блідість шкірних покривів та слизових, загальмованість хворого, гіподінамія, показники тахікардії та гіпотонії) та на виразності “місцевих симптомів” ГШКК (“кривава блювота” чи “блювота типа кавової гущавини”, мелена).

17. Дифдіагноз синдрому ГШКК виразкового генезу і при цирозі печінки.При виразковому ГШКК хворий або не скаржиться на блювоту, або скаржиться на “блювоту типа кавової гущавини”, на “криваву блювоту” він скаржиться значно рідше; хворий або вказує, що хворіє виразковою хворобою, або в нього можна виявити “виразковий анамнез”; позитивний симптом Бергмана; об’єктивно – незначна болючість в епігастрії, позитивний симптом Тейлора. При ГШКК на грунті цирозу печінки майже завжди скарги на масивну “криваву блювоту”; в анамнезі – інфекційний гепатит А або С, або зловживання алкоголем; об’єктивно – симптоми цирозу печінки (іктеричність шкіри, збільшена печінка або гепато-лієнальний синдром, асцит, “голова медузи” на животі); як правило, ступінь крововтрати і стан хворого важкі.

18. Дифдіагноз синдрому ГШКК виразкового і пухлинного генезу.При ГШКК пухлинного генезу (рак шлунку) – хворий після 40 років, можна виявити “синдром малих ознак” Савицького; об’єктивно - “землистий колір” шкіри, ознаки ракової кахексії, часто можна виявити при пальпації пухлину в епігастрії та віддалені метастази (в печінці, Вірхова, Крукенберга або Шніцлера). При виразковому ГШКК хворий або вказує, що хворіє виразковою хворобою, або в нього можна виявити “виразковий анамнез”; об’єктивно – незначна болючість в епігастрії. Виразність загальних симптомів крововтрати та “місцевих симптомів” при ГШКК пухлинного генезу частіше менша, ніж при виразковому ГШКК.

19. Дифдіагноз синдрому ГШКК виразкового генезу і при геморагічному гастриті.При виразковому ГШКК хворий або вказує, що хворіє виразковою хворобою, або в нього можна виявити “виразковий анамнез”, а при геморагічному гастритів анамнезі або вказівка на прийом певних медикаментів (агресивних до слизової оболонки шлунку - аспірину, діклофенаку, преднізолону при відповідних хворобах, або антикоагулянтів при оклюзуючій патології судин), або прийом значної кількості алкоголю; виразність загальних симптомів крововтрати та “місцевих симптомів” при ГШКК при геморагічному гастритічастіше менша, ніж при виразковому ГШКК.

20. Постгемотрансфузійний шок – найбільш грізне ускладнення гемотрансфузії, яке часто закінчується летальним результатом. Виникає внаслідок переливання хворому крові, несумісної або по групі крові, або по резус-фактору. Причина цього, як правило, помилка лікаря при визначенні груп крові хворого та донора (у флаконі), або помилка при оцінюванні проб на сумісність крові хворого та донора (пробірочних та біологічної).

При встановленні діагнозу постгемотрансфузійного шоку (як правило під час гемотрансфузії – неспокійна поведінка хворого, скарги на загальну слабкість, головний біль, задишку, біль у грудях та в поперековій ділянці, погіршення загального стану хворого, тахікардія, гіпотонія, гематурія) необхідне надання невідкладної допомоги (бажано в умовах реанімаційного відділення): 1) відразу припинити гемотрансфузію; 2) почати протишокову, десенсебілізуючу, симптоматичну терапію (еуфілін, кардіотропні препарати, оксигенотерапія, ін.); 3) терміново перевірити групи крові та резус-фактори хворого та донора, проби на сумісність, щоб виявити помилку та причину виникнення ускладнення; 4) при показаннях (перелито більш 500 мл несумісної донорської крові) – обмінна гемотрансфузія. В подальшому при розвитку гострої ниркової недостатності – її лікування (при участі нефролога) аж до застосування гемодіалізу у відповідному спеціалізованому стаціонарі. Профілактика – в обов’язковому ретельному виконуванні всіх положень інструкції по переливанню крові з техніки визначення груп крові та резус-фактора, проб на сумісність, при одержанні сумнівних даних – їх перевірка, у важких випадках (при неможливості підібрати сумісну донорську кров) – підключення співробітників станції переливання крові.

21. Постгемотрансфузійні реакції ранні,які виникають або під час гемотрансфузії, або одразу після неї: 1)пірогенні – загальне нездужання, лихоманка, озноб; допомога – застосування жарознижуючих препаратів (розчинів аспіріна, аналгіна, ін.); 2) алергічні – задишка, нудота, блювота, алергічна висипка (типа крапивниці), сверблячка шкіри, набряк вік; допомога – застосування антигістамінових і десенсебілізуючих засобів (дімедрол, супрастин, хлорид кальцію, кортикостероїди, при необхідності - серцево-судинні препарати, промедол; 3) анафілактичні реакції – занепокоєння хворого, почервоніння обличчя, ціаноз, задишка, помірні тахікардія та гіпотонія, ерітематозна висипка; анафілактичний шок – з різким зниженням АТ аж до колапсу, з бронхоспазмом, набряком гортані і асфіксією, гострою дихальною і нирковою недостатністю; допомога – інфузія глюкокортикоїдів, реополіглюкіна, розчину глюкози, серцеві глікозиди, еуфілін, антигістамінні засоби, корекція ацидозу, стимуляція діурезу (лазікс), по показанням – трахеостомія, ШВЛ; 4) гостра ниркова недостатність, септичний шок після переливання інфікованої крові, емболічні ускладнення (повітряна емболія, трмбоемболія), після масивних гемотрансфузій (цитратний шок, калієва інтоксикація, циркуляторне перевантаження) зустрічаються значно рідше, потребують відповідної допомоги. Профілактика:1)строге виконання всіх вимог, які пред’являються до заготівки та переливання консервованої крові; 2) використання замість цільної консервованої крові відмиті (особливо розморожені) еритроцити, а плазму та тромбо-лейкоцитар-ну масу підбирати з врахуванням характеру антитіл у реципієнта; 3) правильна підготовка та обробка систем та апаратури для трансфузій, застосування систем одноразового використання; 4) врахування стану реципієнта перед трансфузією, виявлення підвищеної чутливості до білку, сенсибілізації при повторних трансфузіях та вагітності; 5) при відповідному анамнезі – введення антигістамінових препаратів перед трансфузією.

22. При атиповій формі перфоративної виразкизадньої стінки шлунка відсутні 2 з кардинальних симптомів – “доскоподібний живіт” та симптом спонтанного пневмоперитонеума (Спіжарного та Жобера). У зв’язку з тим, що напочатку захворювання зміст шлунка та повітря локалізуються у чепцевій сумці (bursa omentalis), парієтальна очеревина залишається інтактною і нема вільного повітря в черевній порожнині, клінічна картина симулює клініку гострого панкреатиту (інтенсивні болі в епігастрії). Але: при перфоративній виразці хворий або вказує, що хворіє виразковою хворобою, або в нього можна виявити “виразковий анамнез”; при гострому панкреатиті в анамнезі частіше всього або ЖКХ з приступами гострого холециститу, або алкоголізм, початок захворювання хворий зв’язує, частіше всього, з порушеннями дієти або значним прийомом алкоголю, визначаються позитивні симптоми Гоб’є, Кьорте, Мейо-Робсона, в біохімічному аналізі крові – підвищення амілази, що не характрено для перфоративної виразки. Вирішальне значення в дифдіагностиці має проведення і оцінка проби Хеннельта (пневмогастрографії), коли при повторній рентгенографії черевної порожнини у більшості випадків з’являється вільне повітря під правим куполом діафрагми (симптом Жобера). При негативнім результаті проби використовують діагностичну лапароскопію (при можливості), яка, починаючи з другої стадії перфоративної виразки, виявить ознаки банального (гнійного) перитоніту з позитивною пробою Неймарка (з йодом), а при гострому панкреатиті – геморагічний характер перитонеального ексудату з великим змістом амілази в ньому, бляшки стеатонекрозу на парієтальній та вісцеральній очеревині у зоні foramen epiploicum.

23. При визначенні нижньої межі шлунку методом сукусії однією рукою фонендоскоп розташовується в епігастрії відразу нижче мечоподібного відростку, а пальцем другої руки лікар робить ковзний рух по передній черевній стінці в горизонтальному напрямку до гори, починаючи з надлобкової ділянки – як тільки палець буде рухатися над великою кривизною шлунку у фонендоскопі з’явиться шерех. В нормі нижня межа шлунку – середина між пупком та мечоподібним відростком. При визначенні нижньої межі печінки методом сукусії однією рукою фонендоскоп розташовується над правою реберною дугою, а пальцем другої руки лікар робить ковзний рух по передній черевній стінці в косому напрямку до гори, починаючи з біляпупкової ділянки – як тільки палець буде рухатися над краєм печінки у фонендоскопі з’явиться шерех. В нормі нижня межа печінки для правої долі – у края реберної дуги, лівої долі - на 2,0- 2,5 см нижче реберної дуги.

24. Симптом Жоберахарактерний для класичної клініки перфоративної виразки шлунку та дванадцятипалої кишки. Це – рентгенологічне визначення наявності симптома спонтанного пневмоперітонеума: у вертикальному положенні хворого – серпоподібна смужка вільного газу під правим куполом діафрагми; в горизонтальному положенні, коли важкість стану хворого не дозволяє досліджувати його за екраном рентгенапарату у вертикальному положенні - визначається смужка вільного газу під передньою черевною стінкою.

25. Проба Хеннельта (пневмогастрографії) застосовується з метою діагностики при “атипових” формах перфоративної виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, коли при оглядовій рентгеноскопії черевної порожнини при підозрі на перфоративну виразку не виявляється симптом спонтанного пневмоперітонеума (Жобера). Через товстий шлунковий зонд в шлунок вводиться 1,5 – 2,0 літри повітря і через 15-20 хвилин повторюють рентгендослідження, при якому в більшості випадків з’являється характерна серпоподібна смужка вільного газу під правим куполом діафрагми.

26. Синдром “шлункової тетанії”ускладнює стенозуючу виразку шлунку та дванадцятипалої кишки в стадії декомпенсації, пов’язаний з різким порушенням електролітного обміну у хворого (насамперед – з гіпохлоремією) і проявляється клонічними судорогами, появою патологічних симптомів Хвостека, Труссо. Невідкладна допомога – термінова госпіталізація в реанімаційне відділення хірургічного стаціонару та внутрішньовенне введення гіпертонічного розчину хлориду натрію у кількості 150-200 мл з подальшим проведенням інтенсивної корегуючої інфузійної терапії.

27. Стік із шлункау хірургічних хворихпоказаний: 1) у складі передопераційної підготовки хворих со стенозуючою виразкою шлунку та дванадцятипалої кишки в стадії декомпенсації (2 рази у добу з промиванням шлунку після стоку содовим розчином; 2) в післяопераційному періоді у хворих після органозберігаючих операцій з приводу виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки при розвиненні гастростазу, після резекційних операцій при розвиненні анастомозиту; 3) у складі пробної консервативної терапії з приводу гострої кишкової непрохідності; 4) при наданні невідкладної допомоги з приводу хімічного опіку стравоходу, ін.

28. Фракційне дослідження шлункового сокуу хірургічних хворих проводиться при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки для вибору оптимального способу операції з врахуванням виду та виразності фазних порушень шлункової секреції соляної кислоти. Сучасним методом фракційного дослідження шлункової секреції є гістамін-інсулінова проба Маржатка, при проведенні якої для стимуляції І-ої фази шлункової секреції використо- вують інсулін (2 од. на 10 кг маси тіла в/в на фізрозчині), а для стимуляції ІІ-ої фази шлункової секреції використовують гістамін (0,1 мл на 10 кг маси тіла в/м), або гастрин (причому, спочатку стимулюють ІІ-гу фазу, а потім – І-шу), при цьому одержують 12 проб секреції шляхом аспірації (по 4 в базальну, в ІІ та в І фази). Після титрування розраховують дебіт-годину НСІ в другій та першій фазі за формулою: А х V/1000 мМ/л, де А – вільна НСІ в кожній пробі в титраційних одиницях, V – об’єм (кількість мл) в кожній пробі; дебіт-година другої фази – це сума величин НСІ в 5-8 пробах (в нормі вона дорівнює 10-13 мМ/л), дебіт-година першої фази -це сума величин НСІ в 9-12 пробах (в нормі вона дорівнює 3-5 мМ/л).

29. рН-метрія шлункуу хірургічних хворих проводиться при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки для вибору оптимального способу операції з врахуванням виду та виразності фазних порушень шлункової секреції соляної кислоти, а також для виявлення ефективності ваготомії для зниження кислотності шлунку після операції шляхом проведен-ня атропінового тесту. Використовують спеціальні шлункові зонди з двома електродами, один з яких встановлюють в тілі шлунка, другий – в антральному відділу і після підключення зонду до апарату гастроацидометру записують показники шлункової кислотності спочатку в базальній фазі, а потім в залежності від початкових показників – або після стимуляції секреції гістаміном або гастрином (при низькій кислотності – показники рН вищі чим 2,5), або післявведення атропіну (при високій кислотності - показники рН нижчі чим 2,5). Потім будують рН-граму, на якій зображують криві показників рН в тілі шлунку та в антральному відділі та оцінюють її (гіперацидність, нормацидність, гипоацидність та анацидність; позитивний або негативний атропіновий тест).

30. Фракційне дослідження жовчіу хірургічних хворих проводиться при ЖКХ, яка проявляє себе хронічним холециститом, холецисто-панкреатитом та різними ускладненнями. Використовується дуодентальний зонд з металевою олівою на кінці; після його введення в дванадцятипалу кишку спочатку шляхом аспірації отримують порцію “А”, яка містить жовч у дуодентальному вмісті; потім для отримання порції “В” (міхурової жовчі) через зонд вводять підігрітий 30 % розчин сірнокислої магнезії (30-50 мл) і роблять забір порції; порцію “С” отримують наприкінці зондування – це жовч із жовчних шляхів та печінки. Одержані порції досліджують в лабораторії під мікроскопом (виявлення ознак запалення – велика кількість лейкоцитів, наявність паразитів – лямблій, ін.). Для виявлення “відключеного жовчного міхура” може проводитися “хроматозондування (проба Дельгадо-Фебріса) з прийомом per os увечері напередодні зондування метиленової синьки у дозі 0,15 г: якщо при зондуванні буде отримана офарблена в синьо-зелений колір жовч порції “В” – то жовчний міхур “відключений”, а якщо жовч порції “В” буде звичайного темно-жовтого кольора – то жовчний міхур функціонує. Треба відмітити, що зараз при широкій наявності в стаціонарах та поліклініках апаратів УЗД ця методика використовується дуже рідко.

31. Для паренхіматозної та механічної жовтяниці при ЖКХхарактерні такі спільні симптоми, як скарги на біль в правому підребер’ї, жовтяничний окрас шкіряних покривів, сверблячку шкіри, темного кольору (колір пива або чайної заварки) сечі та знебарвленість калових мас; наявність жовчних пігментів у сечі, високі цифри загального білірубіну крові. Але при паренхіматозній жовтяниці: біль, як правило, не буває гострою, а тупою, розпираючою; сверблячка шкіри помірна; в анамнезі або контакт з жовтяничним хворим (гепатит А), або ін’єкції, інфузії та трансфузії, вказівка на продромальний період перед появою жовтяниці до 2-х тижнів під маскою ГРЗ, грипа ін.; жовтяниця має “лимонний” відтінок, живіт м’який, ніколи не пальпується збільшений жовчний міхур і не буває м’язової напруженості та позитивних симптомів подразнення очеревини, пальпується болюча збільшена у розмірах печінка з набряклим округлим краєм, можливий гапато-лієнальний синдром, специфічні симптоми гострого холециститу негативні; в крові – частіше лейкопенія, в сечі поряд з жовчними пігментами виявляється уробілін, а в калі – хоча б сліди стеркобіліну, зниження коефіцієнту прямий/загальний білірубін, значне підвищення трансаміназ (особливо аланінової). При механічній жовтяниці на грунті ЖКХ (при гострому холециститі): біль в правому підребер’ї гостра з характерною ірадіацією під праву лопатку, в праву надключичну ділянку, висока температура, виразні диспептичні розлади (нудота, повторна блювота з домішками жовчі); в анамнезі – гострий початок (часто після погрішності у дієті), можливі вказівки на попередні напади гострого холециститу (можливо – з жовтяницями), повторні стаціонарні лікування з виявленням при УЗД конкрементів у жовчному міхуру, жовтяниця частіше всього з’явяється на 3-5 день від початку нападу; жовтяниця має “померанчовий” відтінок, живіт значно болючий в правому підребер’ї, може бути м’який, але часто буває м’язова напруженість та позитивні симптоми подразнення очеревини, може виявлятися при пальпації збільшений, напружений та різко болючий жовчний міхур, печінка, як правило, не збільшена, виявляються позитивні симптоми Кера, Ортнера, Мьорфі, Мюсі-Георгієвсь-кого, ін.; в крові – виражений лейкоцитоз, зрушення формули білої крові вліво, в сечі не виявляється уробілін, а в калі – стеркобілін, збільшення коефіцієнту прямий/загальний білірубін, незначне підвищення трансаміназ, підвищення лужної фосфатази, при УЗД – часто конкременти в жовчному міхурі і, можливо, в холедоху. “Вікасольна проба”: введення підшкірно 2,0-4,0 мл 1 % розчину вікасолу після дослідження вихідного рівня протромбінового індексу, через 12-14 годин після введення препарату при механічній жовтяниці виявляється значиме підвищення протромбіового індексу, при паренхіматозній жовтяниці величина протромбінового індексу практично не змінюється. При використанні “преднізолонової проби” (включення в комплекс консервативної терапії преднізолону в звичайній дозі) через 5-7 днів при паренхіматозній жовтяниці буде відзначатися позитивний ефект в клінічному перебігу інфекційного гепатиту, а при механічній жовтяниці значимого ефекту практично не буде.

32. Для паренхіматозної та механічної жовтяниці пухлинного генезухарактерні такі спільні симптоми, як: скарги на тупий біль в правому підребер’ї, жовтяничний окрас шкіряних покривів, сверблячку шкіри, темного кольору (колір пива або чайної заварки) сечі та знебарвленість калових мас; живіт м’який, ніколи не буває м’язової напруженості та позитивних симптомів подразнення очеревини, пальпується збільшена у розмірах печінка; наявність жовчних пігментів у сечі, високі цифри загального білірубіну крові. Але при паренхіматозній жовтяниці: хворіють частіше особи молодого та середнього віку; в анамнезі або контакт з жовтяничним хворим (гепатит А), або ін’єкції, інфузії та трансфузії, вказівка на продромальний період перед появою жовтяниці до 2-х тижнів під маскою ГРЗ, грипа ін.; жовтяниця має “лимонний” відтінок, пальпується болюча збільшена у розмірах печінка з набряклим округлим краєм і з рівною поверхнею, можливий гапато-лієнальний синдром; в сечі поряд з жовчними пігментами виявляється уробілін, а в калі – хоча б сліди стеркобіліну, зниження коефіцієнту прямий/загальний білірубін, значне підвищення трансаміназ (особливо аланінової). При механічній жовтяниці пухлинного генезу (рак жовчного міхуру з розповсюдженням на жовчні шляхи, рак головки підшлункової залози, рак великого дуоденального сосочка): вік – частіше після 40, скарги характерні для “синдрома малих ознак” Савицького, різко виражена сверблячка шкіри; в анамнезі – поступовий розвиток захворювання на протязі від кількох місяців до півроку, непримітна поява жовтяниці; привертає увагу виснаженість (кахексія) хворого, жовтяниця має “сіруватий” відтінок, як правило пальпується збільшений, напружений і безболісний жовчний міхур (симптом Курвуаз’є), може виявлятися безболісна збільшена у розмірах печінка з бугристою (за рахунок метастазів) поверхнею, а також первинна пухлина; в крові – анемія та висока ШОЕ, в сечі не виявляється уробілін, в калі – стеркобілін, збільшення коефіцієнту прямий/загальний білірубін, незначне підвищення трансаміназ, підвищення лужної фосфатази, при УЗД – пухлина головки підшлункової залози, при ендоскопії - рак великого дуоденального сосочка, при лапароскопії - рак жовчного міхуру.

33. Сифонна клізмапроводиться як складова і дуже важлива частина пробної консервативної терапії при гострій кишковій непрохідності в І-й стадії захворювання (коли ще відсутні ознаки розвитку перитоніту, нема порушень гемодинаміки). Хворий знаходиться на кушетці (в маніпуляційній кімнаті) в горизонтальному положенні на лівому боці з приведеними до живота стегнами; в задній прохід обережно вставляється наконечник клізми і через воронку вводиться за один раз до 1,0-1,5 літри кімнатної температури води (під незначним тиском, для чого хтось з медперсоналу становиться на стілець), після чого шланг клізми опускається до тазу з водою, який стоїть на підлозі, і введена вода випускається в таз. Такий сифон повторюється до 7-8 раз. Результат сифонної клізми оцінюється як позитивний (тобто такий, що “розрішив” кишкову непрохідність – відновив пасаж кишкового вмісту), коли у хворого припиняються переймоподібні болі у животі, зникає здуття, в таз виходить велика кількість газу та калових мас.

34. Поперекова паранефральна новокаїнова блокада по О.В.Вишневськомупроводиться для зняття інтенсивного болю при гострому панкреатиті, а також як складова і дуже важлива частина пробної консервативної терапії при гострій кишковій непрохідності (в тому числі функціональній) в І-й стадії захворювання (коли ще відсутні ознаки розвитку перитоніту, нема порушень гемодинаміки). Хворий знаходиться на кушетці (в чистій перев’язочній) в горизонтальному положенні на протилежному проведенню блокади боці з валиком під боком, з приведеним до живота стегном нижньої ноги та виправленою верхньою ногою, підборіддя притиснуте до грудей (щоб спина була вигнута дугою); в задній нирковій точці (кут між м’язом – випрямителем спини та ХІІ ребром) роблять місцеве знеболювання шкіри новокаїном звичайною тонкою голкою, після чого змінюють її на спеціальну подовшу голку, яку вводять перпендикулярно боковій поверхні тіла, та, подаючи попереду трохи новокаїну, обережно просувають її вглибину, відчуваючи опір щільних тканин, до того моменту, коли з’явиться почуття “провалу” голки в паранефральну клітковину; після цього при відсутності надходження крові в шприц (поршень “на себе”) перевіряють правильність положення голки – в паранефрії: 1) після введення незначної кількості розчину новокаїна (до 5 мл) при від’єднанні голки від шприца зворотного надходження розчину не спостерігається; 2) при виконанні хворим глибоких вдихів і видихів голка робить синхронні дихальні рухи. Повільно вводять 80 мл 0,25 % розчину новокаїну. Оцінювання результатів блокади проводять по позитивним змінам в клінічній картині захворювання (покращення загального стану, зменшення або припинення болю в животі, здуття живота, ін.). Перед проведенням блокади треба визначити стерпніть новокаїну хворим (анамнез або проба), перевірити артеріальний тиск (нестерпність та гіпотонія – протипоказання для виконання новокаїнової блокади).

35. Наявність та рівень вільної рідини в черевній порожниніметодом перкусії виявляється так: хворий знаходиться на ліжку в горизонтальному положенні на спині; перкусію починають від пупка, спускаючись по передній черевній стінці у напрямку задньої стінки живота. При відсутності вільної рідини (асцит, перитоніт, гемоперітонеум) вислуховується тимпаніт на всім протязі (донизу), при наявності вільної рідини на якомусь рівні починає прослуховуватися притуплення перкуторного звуку або тупість. Доказом наявності вільної рідини в черевній порожнині буде підвищення рівня притуплення в положенні, коли хворий трохи повернеться на бік, де виконується перкусія.

36. Визначення симптому Розанова (“Ваньки-Встаньки”) використовується при обстеженні хворого з закритою травмою живота для виявлення пошкодження селезінки при наявності гемоперитонеума. Суть симптому – неможливість хворого знаходитися в горизонтальному положенні в ліжку у зв’язку з виникненням інтенсивного болю в лівому підребер’ї, який зникає у вертикальному положенні. Патогенез – роздратування і больова реакція парієтальної очеревини діафрагми (діафрагмального нерва) кров’ю в горизонтальному положенні, які зникають в положенні “сидячи”, коли кров опускається в нижні відділи черевної порожнини і не контактує з парієтальною очеревиною діафрагми.

37. Показання до лапароцентезу:1) в ургентній хірургії: а) діагностика пошкоджень органів черевної порожнини (порожніх та паренхіматозних) при закритій травмі живота; б) діагностика гострих захворювань органів черевної порожнини при їх “атиповому” перебігу або стертості клінічної картини (гострий панкреатит – геморагічний характер ексудату з високими цифрами амілази, перфоративна виразка – проба Неймарка з йодом, яка дає синє забарвлення при наявності домішок їжи в ексудаті); 2) в плановій хірургії для аспірації асцитичної рідини при цирозах печінки в стадії паренхіматозної недостатності. Положення хворого на операційному столі на спині. Місцева інфільтраційна анестезія (0,5 % розчин новокаїну) шкіри, підшкірної та передочеревинної клітковини в ділянці пупкового кільця та на 3 см донизу від нього по середній лінії. За допомогою “цапки” захоплюють пупкове кільце та максимально підтягують передню черевну стінку вгору (щоб запобігти можливого пошкодження порожніх органів черевної порожнини). На 2 см нижче пупка по середній лінії на протязі 0,5 см з допомогою скальпеля роблять прокол шкіри, підшкірної клітковини та апоневрозу і “буравящими” рухам вводиться троакар із стилетом під кутом 35-40° до поверхні живота. Після витягнення стилета вводять “шарящий” зонд з отворами на кінці (можна використовувати трубку від одноразової системи для трансфузії) і, просуваючи його в різних напрямках (в бокові канали, до задньої стінки, в малий таз), намагаються аспірирувати шприцем патологічну рідину. Якщо при закритій травмі живота результат негативний, то зонд можна залишити на деякий час в черевній порожнині для спостереження (після введення 300-500 мл стерильного фізрозчину). В Інституті загальної та невідкладної хірургії АМНУ розроблена методика лапароцентеза та ревізії черевної порожнини за допомогою спеціального спіралеподібного металевого діагностичного “шарящего” зонда, який дозволяє виявити навіть незначну кількість патологічної рідини (крові) в животі.

38. Шийна вагосимпатична новокаїнова блокада по О.В.Вишневськомувикористовуєтьсяпри тяжкій травмі грудей та після великих операцій на органах грудної порожнини для зняття больового синдрому та профілактики рефлекторних порушень дихання і кровообігу. Хворий знаходиться на кушетці (в чистій перев’язочній) в горизонтальному положенні на спині з невеликим валиком під шиєю, голову повертають в сторону, протилежну блокаді; роблять місцеве знеболювання шкіри новокаїном, вколюючи голку у заднього краю грудинно-ключично-сосцевидного м’язу безпосередньо вище або нижче зовнішньої яремної вени, яка з нею перехрещується; вказівним пальцем лівої руки грудинно-ключично-сосцевидний м’яз разом з підлягаючим судинно-нервовим пучком відводять досередини і голку просувають догори та медіально у напрямку передньої поверхні хребців, вводячи по ходу 4—60 мл 0,25 % розчину новокаїну. Доказом правильності виконання блокади є поява тріади симптомів Горнера (птоз, міоз, єкзофтальм). Перед проведенням блокади треба визначити стерпніть новокаїну хворим (анамнез або проба), перевірити артеріальний тиск (нестерпність та гіпотонія – протипоказання для виконання новокаїнової блокади).

39. Лінію Демуазовизначають при середньому гідротораксі (ексудативний плеврит, емпієма плеври). Вона вказує на рівень розташування рідини в плевральній порожниніі має вид параболоїдної кривої. При перкуторному дослідженні грудної клітини на боці враження по класичним лініям найнижче притуплення перкуторного звуку буде виявлятися спереду, найвище – в пахвовій ділянці; це пов’язано з різною еластичністю легеневої тканини, яка найбільша в пахвовій ділянці, внаслідок чого в цій ділянці легеня стискується в найбільшій мірі, рідіни накопичується найбільше і її рівень найвищий.

40. Гострий піопневмоторакс,який ускладнює перебіг гострого периферійно розташованого абсцесу легені і є результатом його дренування в плевральну порожнину в ІІ-й стадії захворювання, потребує невідкладної допомогиу зв’язку з виникненням гострої дихальної недостатності у хворого (а іноді і плевропульмонального шоку). Головним її чинником є ургентна плевральна пункція в класичному місці (по задній пахвовій лінії в VII-VIII –му міжребер’ї по верхньому краю нижчележачого ребра) для видалення ексудату, та по середньоключичній лінії в ІІ-му міжребер’ї для видалення повітря; закінчують пункцію введенням розчину антибіотика або антисептика. В тяжких випадках (при тотальному піопневмотораксу і колапсу легені) показана ургентна операція – дренування плевральної порожнини (пасивний дренаж по Бюлау або активний дренаж).

41. Мікротрахеостоміяє найбільш ефективним методом антибактеріальної терапії при гострих абсцесах легень центрального розташування (з ІІ-ї стадії захворювання), при бронхоектатичній хворобі. Під місцевою новокаїновою анестезією по середній лінії шиї на рівні нижче перешийка щитоподібної залози роблять пункцію хряща трахеї голкою Дюфо, проводячи її через стерильну гумову прокладку (кришечка від флакону з-під антибіотика), потім через неї в просвіт трахеї в напрямку до її біфуркації вводиться тонкий (до 2 мм в діаметрі) поліетиленовий катетер, голка витягується, а катетер залишається в трахеї, закривається стерильною пов’язкою і використовується для багаторазових інтратрахеальних введень розчину антибіотика і інших сануючих сумішей (розчин антисептика, бронхолітика, відхаркуючих, ферментів). Гумова прокладка не дозволяє катетеру зсуватися і запобігає його виходу з тархеї назовні, а також не дає йому прослизнути в трахею (що потребує ургентної бронхоскопії для його видалення).

42. Визначення пульсації магістральних артерій кінцівокв проекційних точках проводять для діагностики хронічних оклюзуючих захворювань артерій кінцівок (при облітеруючому атеросклерозі, ендартеріїті, тромбангіїті, синдромі Лериша, хворобі Такаясу). Це дозволяє, також, встановити приблизний рівень оклюзії. На нижній кінцівки: 1) тильна артерія стопи
(a. dorsalis pedis) – на тильній поверхні стопи в середній її частині між І та ІІ плюсневими кістками; 2) задня великоберцова артерія (а. tibialіs pasterior) – позаду медіальної щиколотки; 3) подколінна артерія (а. poplitea) – в підколінній ямці в положенні хворого на животі із трохи зігнутою в колінному суглобі ногою; 4) загальна стегнова артерія (а. femoralis communis) – нижче пахової зв’язки на стегні у границі волосяної частини лобка. На верхній кінцівці: 1) променева артерія (а. radialіs) – на долонній поверхні передпліччя по медіальному краю; 2) плечова артерія (а. brachialіs) – на передній поверхні плеча на 2-3 см вище ліктьового згину по його медіальному краю, або в sulcus bicipitalis в верхній третині плеча; 3) пахвова артерія (a. axillaris) – по нижньому краю латерального відділу великого грудного м’язу).При симптомах порушення кровообігу голови (в т.ч. головного мозку) визначається пульсація: 1) загальна сонна артерія (a. carotis communis) – на шиї у переднього краю грудинно-ключично-сосцевидного м’язу в його середній третині: 2) на гілках зовнішньої сонної артерії на обличчі.

43. При клінічному визначенні ступенів гострої ішемії тканин кінцівки,яка виникає при синдромі гострої артеріальної непрохідності на грунті артеріальних емболій та гострих артеріальних тромбозів, використовується класифікація ступенів гострої ішемії О.Шалімова, яка виділяє 4 ступеня ішемічного пораження тканин кінцівки: I – легка, II – середня, III – важка і IV – стадія гангрени або необоротних змін тканин кінцівки. При легкому ступені - клінічні прояви у вигляді помірного болю при фізичному навантаженні (ходьба) або слабо виражені болі в покою, парестезії, похолодання кінцівки без виражених порушень чутливості і рухової функції кінцівки. При середньому ступені – ознаки ішемічного пораження, головним чином, нервового апарату і рухової функції кінцівки - порушення больової та тактильної чутливості, обмеження рухів в пальцях або відсутність активниых рухів аж до повного паралича, однак, відсутні ригідність, контрактура, набряк м’язів. При важкому ступені («повний ішемічний синдром») - ознаки починающихся некробіотичних змін у м’язах: ригідність, болючість м’язів при пальпації, обмеження пасивних рухів в дистальних суглобах кінцівки внаслідок контрактури окремих м’язових груп; може спостерігатися субфасціальний набряк окремих груп м’язів. «Повний ішемічний синдром» клінічно характеризується виникненням прогностично грозного сполучення трьох «А» - акінезії, арефлексії, анестезії. При стадії гангрени - тотальна контрактура великих суглобів (гомілковостопного, колінного, променевозап’ясного, ліктьового), різка болючість м’язів при пальпації і пасивних рухах, їх набряк, необоротні зміни тканин дистальних відділів кінцівки з появою зони демаркації і некротичних змін шкіри на периферії, загальна інтоксикація організму.

44. При клінічному визначенні ступенів хронічної ішемії тканин кінцівки,яка виникає при хронічних оклюзуючих захворюваннях магістральних артерій кінцівок, використовується класифікація Fontaine (1954) в доповненні О.О.Шалімова (1977),яка виділяє 4 стадії (ступеня) хронічної ішемії:I стадія – повна компенсація, для якої характерні мерзлякуватість стопи, підвищена стомлюваність, парастезії, преходяща блідість шкіри дистальних відділів кінцівки, яка змінюється яскраво рожевим забарвленням; по О.О.Шалімову – легкий ступінь;II стадія – недостатність кровообігу при функціональному навантаженні, провідний симптом – симптом «перемежованої кульгавості» («claudicatio intermittens»), що виявляється переривчастою ходьбою з зупинками через певну відстань у зв’язу з появою різкого ішемічного болю в ікроножному м’язі і проходить після нетривалого відпочинку, посилення парастезій, оніміння, стійка блідість шкіри і ціаноз пальців стопи, зниження шкірної температури, початкові прояви трофічних розладів (ломкість нігтів, гіперкератоз); по О.О.Шалімову - ступінь «минущої ішемії»; III стадія – артеріальна недостатність кінцівки в покою: основний симптом – постійний і нічний біль («біль покою», «rest pain») у стопі, окремих пальцях, порушуючий сон хворого; більш виражений симптом «перемежованої кульгавості» (посилення інтенсивності болю і скрочення відстані між вимушеними зупинками); прогресування трофічних розладів - стоншення, атрофія шкіри, випадіння волос, поява тріщин на пальцях і між ними, «мраморність» шкірних покрівів дистальних відділів кінцівки; стопа холодна на дотик; по О.О.Шалімову – ступінь «стійкої ішемії»; IV стадія – виражені деструктивні зміни тканин дистальниых відділів кінцівки: трофічні виразки, прогресуючі вогнищеві некрози, гангрена, приєднання інфекції; біль в пальцях, стопі, а іноді і у всій нозі постійна, нетерпляча, позбавляюча хворого сна (характерне вимушене положення хворого в ліжку з опущеною хворою ногою і зігнутою в колінном суглобі здоровою, на яку він спирається і дрімає), біль часто не піддається дії наркотиків – хворі місяцями не сплять, астенізуються, стають психічно неурівноваженими, агресивними; подальше прогресування других трофічних розладів – «пергаментна» шкіра, атрофія м’язів гомілки, деформація нігтів; шкіра синюшна, при приєднанні інфекції – багрового кольору, набряк тила стопи; різко виражений симптом «перемежованої кульгавості» (хворий може проходити без зупинки не більше 7-10 м); по О.О.Шалімову – ступінь «ускладненої ішемії”.

45. Проведення функціональних клінічних проб при хронічних оклюзуючих захворюваннях артерій кінцівок дозволяє клінічно орієнтовно виявити рівень і ступінь порушення магістрального і розвиток колатерального кровообігу. Це проби: Оппеля («симптом плантарної ішемії», Самуельса, Гольдфламма – побліднення шкіри стопи і швидка поява стомленості при роботі гомілковостопного суглобу хворої кінцівки в положенні нижніх кінцівок піднятими догори на 45-70 градусів в горизонтальному положенні хворого; Леньєль-Лавастіна («симптом білого п’ятна») – при надавлюванні двума пальцями одночасно на тильну поверхню великих пальців здорової і хворої ніг після відняття рук на хворій кінцівці бліде п’ятно, яке з’явилося, зникає значно дольше, чим на здоровій нозі; Козаческу - з виявленням дермографизму від пахової зв’язки до нижньої третини гомілки: більш тривала по часу фаза білого дермографизму в дистальних відділах хворої ноги до певного проксимального рівня у порівнянні із здоровою) ; Мошковича – виявлення рівня «реактивної гіперемії» в вертикальному положенні хворого після того, як він в горизонтальному положенні потримає підняту догори на 45 градусів хвору ногу на протязі 5-7 хв; Колленза і Вілленські – виявлення ступеню і швидкості заповнення поверхневих вен при переході хворого з горизонтального в вертикальне положення; «колінний феномен»Панченко - поява «симптома повзання мурашок» або «пересидженої ноги» при находженні хворого в положенні сидячи з «закинутою» на здорову хворою ногою на протязі 5-7 хв; функціональна проба Алексєєва – виміряння шкірної температури кінцівки до і після тривалої ходьбы (до 2 000 м), яка виявляє її зниження на ураженій кінцівці; «час реактивної гіперемії» по Шамовій – визначення часу появи «реактивної гіперемії» після п’ятихвилинного пережаття артерій гомілки ураженої кінцівки манжеткою апарата для вимірювання АТ (в нормі – через 15-20 сек, при патології – значно пізніше, іноді через 2 і більше хвилин).

46. Патогномонічні симптоми при гострому тромбозі глибоких вен гомілки:набряк стопи і в ділянці гомілковостопного суглобу, синюшне забарвлення шкіри і підвищення шкірної температури, розширення підшкірної венозної сітки, головний симптом – болючість при пальпації в проекції уражених глибоких вен гомілки – по задній поверхні між черевцами ікроножного м’язу; симптоми Гоманса - поява сильного болю в ікроножному м’язі при різькій дорзальній флексії стопи, Мейєра - болючість при пальпації по внутрішньому краю великоберцової кістки в середній третині гомілки, Пайра - болючість при пальпації медіальної поверхні склепіння стопи, Опітца-Рамінеса - болючість при здавленні ікроножного м’язу рукою, позитивна проба Ловенберга - поява сильного болю в ікроножному м’язі при здавленні гомілки в середній її третині манжеткою сфігмоманометра вже при мінімальному тиску в 30-40 мм рт.ст., проба Мозеса - поява болю при здавленні гомілки руками в передньо-задньому напрямку і відсутність болю при здавленні з боків.

47. Симптоми тромбоемболії легеневої артерії. Клінічні: 1) загальні – сильний біль в грудях, занепокоєння, яке викликане страхом смерті, підвищення температури тіла (с-м Міха-ела), втрата свідомості, загальна слабкість, зменшення діурезу; 2) серцево-судинні симптоми - наростаюча тахікардія (с-м Малера), артеріальна гіпотензія (аж до розвитку колапсу), ціаноз обличчя, шиї і верхньої половини тулуба, набухання шийних вен, підвищення ЦВТ, біль в ділянці серця і збільшення печінки; 3) легеневі симптоми - задишка, ціаноз, кашель, кровохаркання, шум і тертя плеври. Електрокардіографічні симптоми: гостре перевантаження правої половини серця, порушення правошлуночкової провідності, порушення ритму, синусова тахікардія, миготлива арітмия, блокада правої ножки пучка Гіса, глибокий зубець S в першому відведенні , інверсія зубця Т в правих грудних відведеннях. Рентгенологічні: збільшення правих порожнин серця, вибухання дуги легеневої артерії, відсутність пульсації і розширення корня легені, збіднення легеневого малюнка в зоні розгалуження тромбованого стовбура легеневої артерії (с-м Westermark), наявність клиноподібної тіні, високе стояння куполу діафрагми і обмеження її рухливості на боці пораження (с-м Цвейфеля). Ангіопульмонографічні: дефект наповнення контрастом стовбура або гілок легеневої артерії, с-м «ампутації» гілок легеневої артерії.

48. “Маршова проба” Дельбе-Пертесавикористовується для проведення дифдіагнозу між первинним варикозним розширенням вен нижніх кінцівок при варикозній хворобі та вторинним варикозним розширенням вен при посттромбофлебітичному синдромі (ПТФС). В вертикальному положенні хворого при наявних варикозно розширених венах і варикозних вузлах накладають джгут у верхній третині гомілки (або в нижній третині стегна) так, щоб перекрити кровотік тільки по поверхневим венам, і хворому пропонують 15-20 разів або присісти, або різко попідніматися на пальцях стоп (щоб інтенсивно скорочувалися ікроножні м’язи, тим самим сприяючи посиленню кровотоку по глибоким венам та відтоку венозної крові з поверхневих, в т.ч. варикозно розширених вен, через глибокі вени в зв’язку з перекриттям кровотоку по поверхневим венам джгутом). Якщо після вказаного фізичного навантаження варикозно розширені вени на гомілці зникли – це означає, що у хворого здорові прохідні глибокі вени і в нього первинне варикозне розширення вен; якщо після проби варикозно розширені вени на гомілці не тільки не зникли, а стали ще більш наповненими і у хворого з’явився розпираючий біль в гомілці – це свідчить про непрохідність глибоких вен і у хворого вторинне варикозне розширення вен як прояв ПТФС. При випадках, коли результати проби сумнівні, для уточнення діагнозу показано використання флебографії.

49. Еластичне бинтування нижніх кінцівок показане: 1) як складова і дуже важлива частина (в плані профілактики ТЕЛА) консервативної терапії при гострих тромбозах вен нижніх кінцівок; 2) як складова частина консервативної терапії при посттромбофлебітичному синдромі (компресійний метод, який поліпшує венозний кровобіг і зменшує венозний стаз в кінцівці); 3) при варикозній хворобі, коли хворий відмовляється від хірургічного лікування (для поліпшення венозного кровообігу в кінцівці та уповільнення прогресування хвороби); 4) в післяопераційному періоді після будь-яких операцій, в т.ч. після венектомії) у хворих з варикозною хворобою та ПТФС для профілактики гострого венозного тромбозу та ТЕЛА. Техніка: зранку ще в ліжку (коли набряк кінцівки найменший) у піднятому положенні кінцівки починають бинтування із стопи (2-3 тури бинта), потім вісімкоподібне бинтування ділянки гомілковостопного суглобу, після чого виконують черепицеподібне бинтування гомілки та стегна до пахової складки. Не допускається робити “перетяжки”, які утрудняють венозний кровобіг і збільшують набряк.

50. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при гострій шлунково-кишковій кровотечі:1) повний покій (заборонити рухатися); 2) голод, прийом прохолодного розчину амінокапронової кислоти або тромбіну; 3) термінова госпіталізація в ургентний хірургічний стаціонар (оптимально – у центр по лікуванню гострих шлунково-кишкових кровотеч); 4) якщо транспортування хворого виконується реанімаційною машиною швидкої медичної допомоги – то проведення гемостатичної терапії (інфузії 1 % розчину хлориду кальція, 5 % розчину амінокапронової кислоти, внутрішньом’язове введення вікасолу, дицинону або етамзілату, по показанням (геморагічний шок) - протишокової терапії (інфузії поліглюкіна та інших колоїдних розчинів, гіпертонічного розчину хлориду натрія, кардіотоники, ін.).

51. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при хімічному опіку стравоходу:1) знеболювання введеням ненаркотичного аналгетика в/м; 2) за допомогою шлункового зонду видалити хімічну речовину, що визвала опік, шляхом промивання шлунку та стравоходу слабким розчином (1-2 %) нейтралізуючої речовини – антидоду (при опіку кислотою – розчином соди, при опіку лугом – розчином харчового оцету або лимонної кислоти); 3) не витягаючи зонда, хворому дають випити кілька ковтків 5-10 % розчину новокаїна та слабкий розчин антидоту; 4) потім знову необхідно промити шлунок розчином антидоту і, поступово витягуючи зонд, продовжувати промивання (таким чином промивається не тільки шлунок, а й стравохід); 5) симптоматична терапія 6) термінова госпіталізація в ургентне токсикологічне відділення; 7) якщо транспортування хворого виконується реанімаційною машиною швидкої медичної допомоги – то проведення дезінтоксікаційної терапії, заходів по профілактиці шоку або (при його розвитку) - протишокової терапії.

52. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при гострій легеневій кровотечі:1)повний покій (заборонити рухатися); 2) термінова госпіталізація в ургентний хірургічний стаціонар (оптимально – в спеціалізоване торакальне відділення); 3) якщо транспортування хворого виконується реанімаційною машиною швидкої медичної допомоги – то проведення гемостатичної терапії (інфузії 1 % розчину хлориду кальція, 5 % розчину амінокапронової кислоти, внутрішньом’язове введення вікасолу, дицинону або етамзілату, по показанням (геморагічний шок) - протишокової терапії (інфузії поліглюкіна та інших колоїдних розчинів, гіпертонічного розчину хлориду натрія, кардіотоники, ін.).

53. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при гострій артеріальній непрохідності кінцівкизаключається в застосуванні медикаментозних засобів, спрямованих на запобіганняпрогресування гострої ішемії і продовження тим самим життєздатності тканин кінцівки 1) для зняття болю – внутрішньовенне введення промедола з дімедролом або навіть морфію; 2) для боротьби з артеріоспазмом та з ціллю розкриття колатералей – внутрішньовенне введення великих доз спазмолітиків (но-шпа, папаверин, компламін, галідор і ін.); 3) для запобігання подальшого росту продовженого тромбозу – внутрішньовенне введення 10-15 тис. од. гепарину. 4) для покращення центральної гемодинаміки – внутрішньовенне введення серцевих глікозидів (корглікон, строфантин), по показаниям – антиарітмічні засоби (новокаїн амід, ін.); 5) необхідно заборонити проведення масажа, зігрівання дистальних відділів кінцівки; 6) терміново госпіталізувати обов’язково в спеціалізоване судинне відділення.

54. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при ТЕЛА спрямована на боротьбу з шоком, серцево-судинною і дихальною недостатністю, на припинення продолженого тромбоза:1) внурішньовенне введення пентаміну, еуфіліну, папаверину, піпольфену або супрастину, строфантину, гепарину або НМГ (клексану або фраксіпарину), сучасних дезагрегантів (плавекс); 2) киснетерапія; 3) при необходідності – морфій, гідрокортизон або преднізолон; 4) термінова госпіталізація в спеціалізоване судинне відділення (оптимально – у центр по лікуванню тромбоемболій легеневої артерії); 4) якщо транспортування хворого виконується реанімаційною машиною швидкої медичної допомоги – то проведення протишокової інфузійної терапії (поліглюкін та інші колоїдні розчини, гіпертонічний розчин хлориду натрія, кардіотоники, ін.).

55. Перша лікарська допомога на догоспітальному етапі при шоці і політравмі:1) внутрішньом’язове введення наркотичного аналгетика; 2) транспортна імобілізація кінцівки при наявності її перелому (при відкритому переломі – тимчасова зупинка наружної кровотечі (накладання джгута, затискача на пошкоджену судину) та асептична пов’язка; 3) при наявності відкритого або клапанного пневмотораксу – накладання асептичної пов’язки, що давить; 4) термінова госпіталізація в ургентний хірургічний стаціонар (оптимально – у спеціалізоване відділення шоку та політравми); 4) якщо транспортування хворого виконується реанімаційною машиною швидкої медичної допомоги – то проведення інфузійної протишокової терапії (інфузії поліглюкіна, 10- % розчину глюкози с інсуліном, кардіотоники, ін.).

56. Невідкладна допомога при анафілактичних реакціях та анафілактичному шоці у хірургічних хворих, які виникають у результаті застосування ПСС, протигангренозних сироваток, антибіотиків, рентгенконтрасних речовин (із “Інструкціі зі специфічної профілактики правця МОЗ України від 1999 р.): 1) незалежно від ступеня ваги анафілактичної реакції вище місця введення препаратів (якщо вони введені підшкірно або внутрішньом’язово в область кінцівок) необхідно накласти джгут, місце введення інфільтрувати 10 мл розчину адреналіну в розведенні 1:10000; дітям доза адреналіну для інфільтрації місця введення препаратів складає 0,1 мл/кг (у розведенні 1:10000); при стабільності артеріального тиску джгут через 15-20 хвилин можна трохи послабити, а потім цілком зняти; 2) при симптомах анафілактичних реакцій використовують: а) епінефрин (адреналін), інгаляційні b-міметики як основні засоби, що є антагоністами медіаторів анафілаксії - ізадрин, алупент; б) допамін; в) норадреналін; г) кортикостероіди; д) теофілін; е) антагоністи гістаміна (обов'язково в комбінаціях з антагоністами Н₁і Н₂ рецепторів) – дімедрол, тавегіл, ранітідін; ж) інфузійні середовища кристалоїдів і колоїдів; 3) при І ступені виразності анафілактичної реакції досить, крім інфільтрації місця введення препаратів розчином адреналіну, уведення 50-125 мг гідрокортизону або еквівалентної (15-30 мг) дози преднізолону і комбінації антагоністів Н₁(дімедрол – 0,5 мг/кг, тавегіл – 0,05 мг/кг) і Н₂ (циметідін 5-6 мг/кг, ранітідін - 1,5 мг/кг) рецепторів (дітям вищезгадані препарати уводяться відповідно до віку і ваги); необхідності в інфузійній терапії немає; 4) при яскраво вираженому ІІ ступені анафілактичної реакції терміново вводиться адреналін підшкірно 03-0,5 мл у розведенні 1:1000 (при необхідності введення адреналіну в тих же дозах можна повторити через 5-10 хвилин).;.у випадку важкого ларингоспазма і явного колапсу при неефективності підшкірного введення адреналіну припустиме внутрішньовенне введення препарату по 3-5 мл у розведенні 1:10000 дорослим і по 0,1 мл/кг цього ж розведення адреналіну дітям; при збереженні астматичного стану необхідна інгаляція (1-2 вдиху) b-міметиків (ізадрін, алупент, беротек і салбутамол); при треморі, високій тахікардії необхідна інгаляція b-мімети-ків небажана, вводяться антагоністи Н₁і Н₂ рецепторів у тих же дозах, що і при легкому ступеню анафілаксії, гідрокортизон у дозі 250-500 мг (преднізолон 45-90 мг), як правило, необхідно внутрішньовенне введення 500 мл і більше розчину Рінгер-Локка або фізіологічного розчину; 5) при життєзагрозливому ІІІ ступеню анафілактичної реакції (анафілактичний шок) основним компонентом невідкладної допомоги також є адреналін у дозі 0,3-0,5 мл розведення 1:1000 (при необхідності введення в тих же дозах повторюється з інтервалом 5-10 хвилин); у випадках важкого ларингоспазма і низького тиску (САТ < 60 мм Hg) застосовують внутрішньовенне введення 3-5 мл адреналіну в розведенні 1:10000 дорослим і 0,1 мл/кг розведення 1:10000 дітям; якщо довенно ввести адреналін неможливо, препарат уводять дом’язово (0,5 мл розведення 1:1000) або через інтубаційну трубку або прокол трахеї 10 мл розведення 1:10000; хворому необхідна інтенсивна інфузійна терапія: 2 і більше літрів розчину Рінгер-Локка в сполученні з реополіглюкіном або розчином гідроксіетілкрахмалю; при збереженні гіпотензії необхідно почати довенне введення допаміна в дозі 5-10 мкг/кг/хв. При неефективності допаміна починають довенне введення норадреналіна (3 мкг/хв.), титруючи дозу до підвищення САТ > 60 мм Hg.; якщо зберігаються симптоми бронхоспазма використовують теофілін у дозі 5 мг/кг із подальшим введенням протягом доби в дозі 10 мг/кг; при наявності життєзагрожуючого ступеня анафілаксії дозу гідрокортизону підвищують до 1 г (преднізолону до 120 мг), використовують антагоністи Н₁і Н₂ рецепторів у вищевказаних комбінаціях і дозах, дітям застосовують ті ж компоненти терапії в дозах відповідно до ваги і віку дитини; у випадку зупинки серця та дихання (клінічна смерть) хворий негайно інтубується і переводиться на штучну вентиляцію легенів, застосовують закритий масаж серця, повний комплекс медикаментозної терапії як і при анафілаксії життжєзагрожуючого ступеня.

Після стабілізації гемодинаміки хворий переводиться у відділ інтенсивної терапії під спостереження лікаря-анестезіолога.

57. Специфічна профілактика правця при пораненнях.Препарати, що застосовуються для екстреної імунопрофілактики правця:1)адсорбований правцевий анатоксин (Ас-анаток-син); 2) адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (Адс-а), зі зменшеним змістом антигенів (Адс-м-а); 3) протиправцевий людський імуноглобулін (ПСЧІ), що виготовляється з крові імунізованих людей (одна профілактична доза ПСЧІ містить 250 МО); 4) протиправцева сироватка (ПСС), яку одержують із крові гіперімунізованих коней (одна профілактична доза ПСС складає 3000 МО). Існують активна і пасивна імунопрофілактика правця.Активна імунізація Ас-анатокисном: повний курс вакцинації складається з 2 щеплень по 0,5 мл кожна з інтервалом 30-40 діб і ревакцинації через 6-12 місяців тією ж дозою (як виняток допускається подовження інтервалу до 2 років) і наступними ревакцинаціями через кожні 10 років звичайною дозою препарату (0,5 мл). Препарат вводять підшкірно в підлопаткову ділянку. Пасивна імунізаціяздійснюється: 1. Введенням ПСЧІ в дозі 250 МО внутрім’язово у верхньозовнішній квадрант сідниці. 2. При відсутності ПСЧІ – введенням підшкірно профілактичної дози ПСС – 3000 ОД (і дорослим і дітям) по методу Безрідко при одержанні негативної внутрішньошкірної проби на 0,1 мл розведеної ПСС і негативної підшкірної проби на 0,1 мл нерозведеної ПСС. При одержанні позитивної внутрішньошкірної проби (папула в діаметрі 1,0 см і більш) або у випадках поялення анафілактичної реакції на підшкірне введення 0,1 мл ПСС подальше введення ПСС протипоказане, а показане введення ПСЧІ. При наявності даних за велику імовірність розвитку правцевої інфекції (великі, сильно забруднені рани) інструкцією рекомендується при відсутності ПСЧІ дозоване введення сироватки (див. інструкцію). В інших випадках при позитивній внутрішньошкірній пробі ПСС не вводять.

Після введення всієї дози ПСС або ПСЧІ (що буває значно рідше), коли хворий після ПХОР відпускається додому для лікування в амбулаторних умовах, за ним необхідне спостереження протягом години (відповідно до інструкції). При виникненні анафілактичної реакції або анафілактичного шоку необхідно прийняти термінові міри!

Призначення засобів для екстреної імунопрофілактики правця здійснюєтьсядиференційованов залежності від наявності документального підтвердження про щеплення або дані імунологічного контролю напруженості протиправцевого імунітету, а також з огляду на характер травми (інструкція МОЗ України, 1999, таблиця 2).

Нещепленим хворим проводиться активно-пасивна профілактика правця:активна – адсорбованим правцевим анатоксином (Ас-анатоксином) і одночасно пасивна – протиправцевим людським імуноглобуліном (ПСЧІ) або протиправцевою сироваткою (ПСС), очищеної методом пептичного переварювання концентрованої рідкої кінської сироватки.

Щепленим особам, що пройшли повний курс імунізації проти правця не більш 5 років тому і які мають документальне підтвердження цього, не вводяться засоби імунопрофілактики правця при пораненні; якщо після імунізації пройшло більш 5 років для стимуляції наявного в них імунітету проти правця вводять тільки 0,5 мл Ас-анатоксину.

В останні роки для рішення питання про екстрену імунопрофілактику правця при пораненнях застосовують метод імунологічного контролю напруженості протиправцевого імунітету за допомогою діагностикума еритроцитарного правцевого антигенного рідкого шляхом проведення реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) мікро- і макрометодами.

58. Специфічна профілактика клостридіальної анаеробної інфекції (“газової гангрени”) при пораненнях.Показана не при будь-якому пораненні, а при пораненнях з великим розтрощенням м'язової тканини, при забруднених вогнепальних пораненнях (особливо, якщо рані розташовуються близько від задньопрохідного отвору), при ускладнених відкритих переломах і т.д., і здійснюється введенням профілактичної дози полівалентної протигангренозної сироватки – 30000 МО, що містить антитіла до всіх трьох основних видів клострідіальних форм анаеробів (Clostridium perfringens, oedematiens, vibrion septicus) по 10000 МО по Безрідко, або моновалентними сироватками по 10000 МО кожна також по Безрідко.

59. Принципи лікування гнійних раней з урахуванням фаз раневого процесу, сучасні препарати, які використовуваються для цього. Лікування хворих із гнійними ранями включає складний комплекс хірургічних і терапевтичних заходів, спрямованих на усунення місцевих і загальних проявів захворювання, на створення сприятливих умов для видужання (нормалізація функцій органів і систем, корекція порушень гомеостазу, підвищення імунозахисних сил організму). Основою лікування гнійної рані є своєчасне радикальне хірургічне втручання й адекватна санація гнійного вогнища. Місцеве лікування гнійної рані рекомендується починати з хірургічного втручання – з хірургічної обробки гнійної рани, під якою варто розуміти широке її розсічення з розкриттям кишень і затьоків і висіченням всіх некротичних, нежиттєздатних і просочених гноєм і кров'ю тканин як основного субстрату для розвитку ранової інфекції». Якщо операція проводиться за первинними показниками, тобто, з приводу наявності гнійного вогнища як такового, то її й у гнійній хірургії варто називати первинною хірургічною обробкою.Вторинна (або повторна) хірургічна обробка означає втручання, проведене за вторинними показниками, тобто, з приводу вторинних ускладнень у рані (рецидиву гнійного процесу, розвитку затьоків), або перед закриттям ранової поверхні за допомогою швів або аутодермопластики» (М.І. Кузін і співавт., 1990).

Отже, ціль хірургічної обробки гнійної рани (на відміну від такої при «свіжій» травматичній рані) – ліквідація гнійного вогнища, боротьба з уже розвиненою рановою інфекцією і прискорення загоєння гнійної рани. Елементи – ті ж, але ніколи не застосовують елементи відбудовної хірургії і ніколи не накладають глухий шов (як правило, після накладення швів застосовують дренування рані). Хірургічна обробка гнійної рані показана практично усім хворим(виключення складають невеликі гнійні рани, що ведуться під пов'язкою і не вимагають активного втручання - так званий «традиційний» метод (на відміну від сучасних активних методів), що включає: розкриття гнійного вогнища, туалет раневої порожнини, дренування (фаза гідратації) з переходом у наступному (фаза дегідратації) на лікарську терапію (мазі з антибіотиками, ферменти, ін.). Розрізняють повну і часткову обробку гнійної рані. Повна хірургічна обробка має на увазі висічення рані в межах здорових тканин. Коли анатомічні й оперативні умови не дозволяють виконати операцію в повному обсязі і приходиться обмежуватися розсіченням рані і видаленням лише найбільш великих вогнищ некрозу або розкриттям затьоків, у таких випадках говорять про часткову хірургічну обробку рани. Закінчується хірургічна обробка гнійної рани накладенням вторинних швів: вторинного раннього – на рану, що гранулює, у термін від 7 до 15 днів від існування рані і вторинного пізнього - уже на рану, що рубцюється, у терміни від 16 і більш днів (з обов'язковим висіченням рубцевих країв рані). Ефективним методом закриття гнійних раней є шкірна пластика Для удосконалювання техніки і поліпшення результатів хірургічної обробки гнійних раней в останні роки запропонований ряд активних методів:обробка гнійної рані пульсуючим струменем рідини, вакуумна обробка гнійної рані, обробка раней СО₂-лазером, ультразвуком, кріовплив, аплікація раней сорбентом, використання постійного електричного струму малої сили, місцеве застосування плаценти людини, обробка раней озоном, активне дренування раней (вакуум-аспірація, двупросвітним дренажем, постійне “проточне” промивання рани).

Місцеве медикаментозне лікування гнійних раней повинне проводитися строго відповідно до патогенезу ранового процесу, тобто з урахуванням фази його плину. Виходячи з патогенезу ранового процесу, лікарські засоби, застосовувані в 1-й фазі, повинні робити антимікробну, дегідратуючу, некролітичну і, по можливості, ще знеболюючу дію, тобто сприяти придушенню мікрофлори і якнайшвидшому очищенню рани, створюючи умови для наступної репарації: 1) для боротьби з інфекцією використовуються медикаментозні препарати 3-х груп: антисептики (розчини борної кислоти, перекису водню, перманганату калію); хіміотерапевтичні препарати(похідні нітрофуранів – фурацилін, фурагін або солафур, діоксидін, хлоргиксидін, йодопірон, дімексид); антибіотики (останні для місцевого лікування раней можуть застосовуватися у виді присипок, розчинів, мазей і аерозолів; доцільне застосування в I фазі антибіотикоутримуючих форм в аерозольному упакуванні – оксициклозоль, тетралезоль, левовінізоль, легразоль; перспективні піноутворюючі аерозолі з антимікробними препаратами (фурагін, діоксидін, цименаль – цимезоль і ін.); 2) для очищення рани від нежиттєздатних тканин («хімічна некректомія») застосовуються протеолітичні ферменти (трипсин, хімопсин, хімотрипсин, терилітин) і препарати, що містять колагеназу, зокрема іруксол (Югославія); 3) застосовують препарати дегідратуючої («відсмоктуючої») дії , що володіють осмотичною активністю - гіпертонічний розчин хлориду натрію, нові лікарські засоби – дебризан (Швеція), сорбілекс (Югославія), сорбент СКН-ІК (вітчизняний препарат), що, володіючи високою гігроскопічністю і гідрофільністю, швидко усмоктують у себе гній і продукти розпаду тканин (фізичний спосіб очищення рані), а також вітчизняні багатокомпонентні мазі на водорозчинній основі для лікування гнійних раней у I фазі: «Левосин», «Левомеколь», «Левонорсин», «Діоксиколь», «Сульфамеколь». Очищення рани від некротичних тканин, зменшення кількості ексудату, ліквідація періфокального набряку й інфільтрації поряд зі зниженням температури тіла і поліпшенням стану хворого свідчать про перехід I фази ранового процесу в II фазу – фазу регенерації, що ставить показання до раннього закриття рани за допомогою швів (виконання вторинної хірургічної обробки гнійної рани) або аутодермопластики.

При неможливості або недоцільності оперативного закриття рани виникає необхідність у продовженні медикаментозної терапії рани, що перейшла в II фазу ранового процесу. Лікарські засоби, застосовувані в II фазі, повинні робити наступні дії: стимулювати регенеративні процеси в рані, сприяючи росту грануляцій і прискорюючи епітелізацію, захищати грануляційну тканину від вторинної інфекції і придушувати мікрофлору рани, робити протизапальну дію і поліпшувати умови регіонарної мікроциркуляції й обмінних процесів у тканинах. Для цих цілей використовуються різні мазі з антибіотиками на жировій основі: тетрациклінова, еритроміцинова, поліміксинова, гентаміцинова, синтоміцинова емульсія, а також мазь Вишневського, складовими частинами якої є березовий дьоготь, ксероформ і касторова олія; препарати, у яких антимікробна активність доповнюється протизапальною дією («Оксизон», «Оксикорт», «Гноксизон», «Геокортон», «Локакортен») і стимулює ріст грануляцій (мазь каланхое, обліпіхова олія, сік і олія шипшини, метилурацилова мазь, «Ектерицид», камбутек, солкосерил). Харківськими фармацевтами розроблений комбінований препарат – мазь «Левометоксид» (левоміцетин, метилурацил, вінілін, емульгатор), яка овідає основним вимогам лікування раней в І-й фазі. Лікування раней у III фазі раневого процесу (реорганізація рубця і епіталізація) має задачі, подібні з задачами в II фазі: запобігання рани від травмування і стимуляція процесу епітелізації. Показано застосування індиферентних мазей і фізіотерапевтичних процедур. Місцеве лікування гнійної рани обов'язково сполучати з загальним лікуванням,цілями якого є: 1) боротьба з інфекцією, попередження її генералізації (адекватна грамотна антибіотикотерапия); 2) боротьба з інтоксикацією (у тому числі, застосування методів екстракорпоральної детоксикації); 3) активація захисних сил організму (імунотерапія); 4) нормалізація функцій органів і систем; 5) корекція показників гомеостазу організму.

60. Первинна хірургічна обробка ран – види, елементи, застосовувані первинні шви. Первинна хірургічна обробка рани – операція, ціль якої – усунення тканинного дефекту і профілактика розвитку раневої інфекції в рані. Види ПХОР: рання – вироблена до 24 годин від моменту поранення і пізня (або відстрочена) – після 24 годин. Показання - будь-які рани. Не обробляються лише: наскрізні кульові поранення м'яких тканин без ознак ушкодження життєво-важливих утворень (нервів, судин і ін.); поверхневі дотичні поранення; множинні дрібні поверхневі поранення. Елементи ПХОР: 1) розсічення рани; 2) огляд і видалення сторонніх тіл, згустків крові, вільно лежачих тканин; 3) висічення нежиттєздатних тканин (країв, стінок, дна, всіх ушкоджених, забруднених і просочених кров'ю тканин у рані); 4) остаточний гемостаз; 5) зашивання рани. Можливе застосування 6-го елемента – відбудовної хірургії (шкірної пластики, швів нервів, судин, сухожиль і ін.). Визначення нежиттєздатності тканин провадиться по непрямих ознаках некрозу – розтрощення, забруднення, ізоляція ушкоджених тканин. У процесі ПХОР застосовують наступні види швів: 1) первинний глухий – що накладається шарами в процесі закінчення ПХОР, коли немає найменших ознак розвитку раневої інфекції в рані і хірург упевнений у тім, що ранева інфекція не розів'ється в рані після операції (рання ПХОР малозабруднених раней, у воєнний час не застосовується); 2)первинний відстрочений шов – застосовується при можливості розвитку або при вже з'явившихся, але маловиражених ознаках раневої інфекції і накладається на 3-5-й дні після ПХОР при відсутності або зникненні ознак раневої інфекції, які малися при ПХОР (якщо ж такі в зазначений термін не зникають – рана ведеться за правилами лікування гнійних раней).

61. Види операцій при абсцедуючому фурункулі.Виконуються 2 види ургентних операцій під місцевою новокаїновою інфільтраційною анестезією: 1) операція розкриття гнійника розрізом шкіри на його верхівці (напрямок розрізу повинен збігатися з напрямком шкірних ліній та забезпечувати ефективний відтік гною) з подальшим видаленням гною, санацією порожнини гнійника розчином сучасного антисептика та дренуванням порожнини гнійника тонкою гумовою смужкою (з стерильної хірургічної гумової рукавички) з накладанням лікувальної пов’язки на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) операція висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) з накладанням первинних швів і дренуванням рани тонкою гумовою смужкою.

62. Види операцій при карбункулі.Виконуються 2 види ургентних операцій під загальним знеболюванням: 1) операція розкриття гнійника хрестоподібним або в формі літери “Н” розрізом інфільтрованої тканини через усю товщу некрозу до життєздатних тканин, при цьому роблять висічення всіх некротичних тканин та ліквідують гнійні затьоки; порожнину санують розчином сучасного антисептика та дренують гумовою смужкою (з стерильної хірургічної гумової рукавички), накладають лікувальну пов’язку на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) операція висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) з формуванням проточного дренування рани та накладанням первинних швів.

63. Види операцій при абсцесі м’яких тканин. .Виконуються 2 види ургентних операцій під місцевою новокаїновою інфільтраційною анестезією: 1) операція розкриття гнійника розрізом шкіри на його верхівці (напрямок розрізу повинен збігатися з напрямком шкірних ліній, а положення та розміри повинні забезпечувати ефективний відтік гною) з подальшим видаленням гною, санацією порожнини гнійника розчином сучасного антисептика та дренуванням порожнини гнійника рукавично-трубчастим дренажем з накладанням лікувальної пов’язки на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) операція висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) з формуванням проточного дренування рани та накладанням первинних швів.

64. Види операцій при флегмоні.Операціярозкриття та дренування флегмони повинна проводитися під загальним знеболюванням. Розкриття виконується одним, частіш кількома паралельними розрізами шкіри та підшкірної клітковини (напрямок розрізу повинен збігатися з напрямком шкірних ліній, а положення та розміри повинні забезпечувати ефективний відтік гною), видаляється гній, виконується ретельна санація порожнини 3 % розчином перекису водню та фурациліну, рана зрошується розчином протеолітичного ферменту та дренується рукавично-трубчастим дренажем, накладається лікувальна пов’язка на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь). При локалізації флегмони на кінцівці показана її імобілізація.

65. Види операцій при панариції.Операція розкриття та дренування гнійника виконується при переході серозно-інфільтративної стадії панарицію в гнійну. Анестезія – провідникова по Оберст-Лукашевичу або по Усольцевій. Розкриття гнійника виконується на середній і основній фалангах пальця боковими паралельними розрізами, які сполучаються між собою, а на кінцевій фаланзі – ключкоподібним розрізом. Розрізи повинні врахувати топографо-анатомічні особливості пальців (направлення судин та нервів, розташування сухожиллів), забезпечувати адекватність санації та дренування гнійника, схоронністі функцій пальців. Після видалення гною, виконується ретельна санація порожнини гнійника 3 % розчином перекису водню та фурациліну і рана дренується наскрізно гумовою смужкою (з стерильної хірургічної гумової рукавички), накладається лікувальна пов’язка на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь). Обов’язкова імобілізація кисті.

66. Види операцій при гострому гнійному маститі. Виконуються 2 види ургентних операцій бажано під загальним знеболюванням в умовах стаціонару: 1) операція розкриття гнійника розрізом шкіри на його верхівці, напрямок розрізу повинен збігатися з напрямком шкірних ліній, а положення та розміри повинні забезпечувати ефективний відтік гною, тому використовуються розрізи в залежності від форми маститу - радіальний, параареолярний, по нижньому краю молочної залози (по Бранденгейєру при ретромамарній формі); в подальшому - видалення гною, ліквідація карманів, санація порожнини гнійника розчином сучасного антисептика та дренуванням порожнини гнійника рукавично-трубчастим дренажем з накладанням лікувальної пов’язки на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) операція висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) тими ж доступами (фактично - секторальна резекція молочної залози) з формуванням проточного дренування рани та накладанням первинних швів.

67. Види операцій при гострому парапроктиті.Вид операціїзалежить від форми захворювання і виконуються під загальним знеболюванням в умовах стаціонару. Виконуються 2 види ургентних операцій під загальним знеболюванням: 1) відкритий метод - розкриття гнійника розрізом шкіри на його верхівці з подальшим видаленням гною, санацією порожнини гнійника розчином сучасного антисептика та дренуванням порожнини гнійника рукавично-трубчастим дренажем з накладанням лікувальної пов’язки на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) закритий метод - висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) з формуванням проточного дренування рани та накладанням первинних швів. Розрізи:1) при підшкірній формі – радіальний; 2) при сіднич-но-прямокишечній та тазово-прямокишечній формах – півмісячний. Обов’язкова ліквідація внутрішнього отвору нориці, яка сполучає порожнину гнійника з просвітом прямої кишки. Можливе використання часткової сфінктеротомії по Рижих. Закінчують операцію введенням в просіт прямої кишки тампону з маззю Вишневського та газовідвідної трубки .

68. Види операцій при атеромі, яка нагноїлася.Виконуються 2 види ургентних операцій під місцевою новокаїновою інфільтраційною анестезією: 1) операція розкриття гнійника розрізом шкіри на його верхівці (напрямок розрізу повинен збігатися з напрямком шкірних ліній та забезпечувати ефективний відтік гною) з подальшим видаленням гною, санацією порожнини гнійника розчином сучасного антисептика та дренуванням порожнини гнійника тонкою гумовою смужкою (з стерильної хірургічної гумової рукавички) з накладанням лікувальної пов’язки на рану або з гіпертонічним розчином хлориду натрію з додаванням розчину сучасного антисептика, або з маззю на гідрофільній основі (левосин, левомеколь); 2) операція висічення гнійника в межах здорових тканин (вкупі з капсулою) з накладанням первинних швів і дренуванням рани тонкою гумовою смужкою.

ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ

69. Назвіть і продемонструйте техніку визначення патогномонічних симптомів при гострому апендициті у дітей молодшого віку.Пасивна напруга м'язів у дітей молодшого віку визначається бімануально пальпацією правої і лівої клубових областей на вдиху. Симптом Щьоткіна-Блюмберга: повільно надавити у правій клубовій області і різко відпустити. Симптом Філатова: посилення болю при пальпації в правій клубовій області. Симптом Ровзінга: при постукуванні по лівій клубовій області – поява болю в правій («передача хвилі» на відстані).

70. Методика проведення огляду дітей молодшого віку при гострому апендициті у сні. Дослідження проводиться в стані медикаментозного сну – під фторотановим масковим наркозом шляхом планомірного поетапного дослідження усіх відділів живота. При гострому апендициті шляхом бімануальної пальпації правої клубової області визначається пасивна напруга м'язів, симптом Філатова.

71. Обґрунтуйте показання і методику проведення ректоабдомінального бімануального обстеження у дітей. Показання: необхідність діагностики патологічних утворень у порожнині малого таза, а також визначення пасивної напруги м'язів при гострому апендициті. Хворий на спині з розведеними, зігнутими в колінах ногами. Вказівний палець правої руки вводиться через анальний отвір у пряму кишку. Ліва рука над лобком на передній черевній стінці. Дослідження проводиться шляхом зустрічної пальпації.

72. Методика дослідження дітей з підозрою на інвагінацію кишечнику. Дослідження і диференційна діагностика проводиться в стані медикаментозного сну – під фторотановим масковим наркозом шляхом планомірного поетапного дослідження усіх відділів черевної порожнини для виявлення пухлиноподібного утворення (інвагінату). Інсуфляцію повітря роблять через катетер Петцера, введеного в анальний отвір. Діагностична інсуфляція здійснюється під тиском не більш 40 мм рт.ст. з наступним рентгеноконтролем (іригографія).

73. Проведіть диференційну діагностику у дітей з підозрою на інвагінацію кишечника.Дифдіагноз проводять з гострою кишковою інфекцією, з неспецифічним мезаденітом,з апендикулярним інфільтратом. При інвагінації пухлиноподібне утворення дуже рухливе, при іригографії визначається симптом “клішні”, що після інсуфляції повітря при повторній іригографії зникає.

74. Опишіть і продемонструйте техніку визначення у дітей пупкової грижі.При пупковій грижі оглядом визначається наявність випинання в області пупка, що при горизонтальному положенні дитини зникає, вправляючись у черевну порожнину, пальпація визначає розширення пупкового кільця.

75. Опишіть і продемонструйте техніку визначення у дітей пахової і пахово-мошонкової гриж. При паховій грижі візуально і пальпаторно визначається безболісне випинання в паховій області. Пальцевим дослідженням через дно мошонки визначається розмір зовнішнього пахового кільця і симптом «кашльового поштовху». При пахово-мошонковій грижі при огляді і пальпації виявляється випинання, що опускається в мошонку, при його вправлянні в черевну порожнину чутний звук «гурчання».

76. Опишіть і продемонструйте техніку визначення у дітей водянки оболонок яєчка. При водянці оболонок яєчка при огляді виявляється однорідне і пружне збільшення половини мошонки, у нижньому полюсі якої визначається яєчко.

77. Проведіть диференційну діагностику защемленої пахово-мошонкової грижі та гостро виниклої водянки яєчка у дітей. Диференційна діагностика полягає в проведенні діафаноскопії пухлиноподібного утворення, а також чрезректального дослідження внутрішнього пахового кільця пальцем з метою визначення входження внутрішніх органів у паховий канал чи його відсутність.

78. Назвіть симптоми і клінічні форми атрезії стравоходу у дітей. Симптоми: поява пінистих виділень з рота і носа дитини після народження, неможливість проведення зонда в шлунок. Клінічні форми: 1) у 95 % випадків – атрезія верхнього відділу стравоходу; 2) нижня трахеостравохідна нориця. Проба Елефанта: катетер вводиться в атрезований відділ стравоходу, через який за допомогою шприца вводиться близько 20 мл повітря. Проба вважається позитивною, коли повітря виходить назад через ніс і рот.

79. Опишіть і продемонструйте техніку проведення проби Елефанта при атрезії стравоходу у дітей:катетер вводиться в атрезований відділ стравоходу, через який за допомогою шприца вводиться близько 20 мл повітря; проба вважається позитивною, коли повітря виходить назад через ніс і рот.

80. Назвіть симптоми і проведіть диференційну діагностику гемангіом у дітей. Гемангіома – пухлиноподібне утворення яскраво-червоного забарвлення чи злегка ціанотичне, при натисканні на яке зменшується інтенсивність забарвлення і висота пухлини, що є диференційною діагностикою із судинними невусами.

81. Показання і техніка виконання роз'єднання синехій препуційного мішка і малих статевих губ у дітей. Показання для роз'єднання синехій препуційного мішка – різке звуження отвору крайньої плоті, скупчення смегми й утруднене сечовипускання, що викликає у маленьких дітей занепокоєння і плач. Роз'єднання синехий роблять гудзикоподібним зондом, насильно оголюють голівку, видаляють смегму, голівку члена змазують гліцерином і закривають крайньою плоттю. Синехії малих губ роз'єднують зондом, обробляють гліцерином чи фурациліном.

82. Назвіть клінічні форми і проведіть обстеження хворої дитини (знаходження яєчка) при крипторхізмі. Клінічні форми крипторхізму: абдомінальна (яєчко в черевній порожнині) і інвагінальна (яєчко в паховому каналі). У горизонтальному положенні проводять пальпацію в області пахового каналу і пальпаторно виявляють яєчко, проводять пробу на низведення яєчка в мошонку як диференційний прийом для виключення хибного крипторхізму, коли яєчко не зводиться у мошонку.

83. Показання і техніка проведення сифонної клізми при вроджених вадах розвитку товстої кишки у дітей. Показанням для проведення сифонної клізми є хвороба Гіршпрунга (уроджений агангліоз товстої кишки). Клізма проводиться 1 % розчином повареної солі, що вводиться за допомогою газовідвідної трубки, проведеної через агангліонарну зону в зону супростенотичного розширення в кількості, необхідній для очищення кишечника, порціонно. Кількість уведеного розчину повинне цілком відповідати кількості виведеного розчину.

84. Проведення й оцінка проби Вангестіна при вродженій атрезії прямої кишки у дітей. Хворий у положенні вниз головою. У місці належного перебування анального отвору знаходиться рентгеноконтрасна мітка. Висота атрезії прямої кишки визначається по відстані між газовим пухирцем в атрезованій ділянці товстої кишки і міткою. При відстані до 1,5 см – низька форма, від 1,5 до 4 см – інтермедіальна, при відстані більше 4 см – висока форма. Обстеження проводиться не раніш 18-20 годин з моменту народження дитини.

85. Назвіть симптоми і продемонструйте техніку визначення видимої перистальтики шлунка при пілоростенозі у дітей. Симптоми – блювання фонтаном, звурдженим молоком, без домішок жовчі, не після кожної годівлі. Кількість блювотних мас більша, ніж кількість з'їденої перед цим їжі. При пальпації живота визначається пухлиноподібне утворення в місці проекції пілоричного відділу шлунка. Техніка: дитина лежить на спині, дослідник дратує шкіру верхніх відділів передньої черевної стінки по ходу перистальтики шлунка. В момент дослідження дитині також дають воду. При наявності видимої через передню черевну стінку перистальтики шлунка діагноз пілоростенозу вважається встановленим.

86. Техніка оперативних втручань при панариції у новонароджених. При панариції на нігтьовій фаланзі пальця робиться розріз по фронтальній площині, при локалізації на інших фалангах – поздовжні розрізи по обидва боки пальця з наступним дренуванням.

87. Техніка оперативних втручань при омфаліті у новонароджених –дугоподібний розріз по нижньому краю пупкового кільця з дренуванням.

88. Техніка оперативних втручань при флегмоні новонароджених –множинні розрізи розміром 1,5-2,0 см у шаховому порядку з захопленням здорової поверхні до 2-х см із дренуванням.

89. Техніка оперативних втручань при гострому парапроктиті у новонароджених – радіальний розріз над гнійником із дренуванням.

90. Техніка оперативних втручань при гнійному маститі у новонароджених –радіальні розрізи, не захоплюючи навколососкову зону з дренуванням.

91. Показання і методика визначення внутрішньокісткового тиску при гострому гематогенному остеомієліті у дітей. Показання для визначення внутрішньокісткового тиску – виражена клініка гострого гематогенного остеомієліту. Методика: під наркозом роблять розріз м'яких тканин до 1 см, у внутрішньокістковий канал уводять голку Алексюка з мандреном і вимірюють внутрішньокістковий тиск апаратом Вальдмана.

92. Диференційна діагностика і методи дослідження вроджених нориць пупка у дітей. Уроджені нориці пупка бувають повні і неповні (урахус, омфалоентерикус). При повних норицях спостерігаються періодичні виділення з пупка сечі чи калу. При неповних норицях – мізерне виділення з пупкового кільця. Проводиться диференційна діагностика з мокнучим пупком. При наявності отвору – зондування норицевого ходу. Якщо зонд занурюється на 1-2 см, то діагноз неповної нориці безсумнівний.

93. Назвіть диференційні відзнаки хвороби Гіршпрунга та мегаректума.Основною ознакою хвороби Гіршпрунга та мегаректума є закрепи, але при хворобі Гіршпрунга вони, як правило, починаються з раннього дитинства, а при мегаректумі – пізніше. При хворобі Гіршпрунга ампула прямої кишки пуста, а при мегаректумі – заповнена каловими масами, є симптом каломазання.

94. Назвіть показання для консервативного та оперативного лікування кишкової інвагінації.Консервативне лікування інвагінації проводять до 18-20 годин з початку захворювання. Після цих термінів показано оперативне лікування.

95. Назвіть основні симптоми вродженої хибної діафрагмальної грижі.Основним симптомом хибної діафрагмальної грижі є порушення в системі дихання, зміщення органів межистіння у протилежний бік, прослуховування кишкових шумів у плевральній порожнині.

96. Назвіть метод ранньої діагностики гострого гематогенного остеомієліту у дітей. Вимірювання рівня внутрішньокісткового тиску.

97. Назвіть рентгенологічну ознаку механічної непрохідності кишковика у дітей. Чаші Клойбера.

98. назвіть рентгенологічні ознаки атрезії 12-палої кишки у дітей.На оглядовій рентгенограмі є дві чаші Клойбера.

99. Проведіть диференціювання пілоростенозу та пілороспазму у дітей.При пілоростенозі блювання починається з 2-3 тижня з дня народження, має постійний характер, блювота – звурджене молоко без домішки жовчі. При пілороспазмі блювання з перших днів після народження, непостійна, у блювоті може бути домішка жовчі. Остаточний диференційний діагноз проводиться шляхом оцінки реакції хворого на введення спазмолітиків.

100. Назвіть діагностичну значимість діафаноскопії.За допомогою діафаноскопії проводиться диференційний діагноз защемленої грижі з гострою водянкою яєчка.

101. Назвіть ознаки пневматораксу у дітей.При виникненні пневматораксу у дитини з'являється різка задишка, тахікардія, при перкусії – коробковий звук, при аускультації – ознаки трахеального та бронхіального дихання.

102. Назвіть невідкладні діагностичні та лікувальні заходи при пневматораксі у дітей.При виникненні пневматораксу проводять невідкладну плевральну пункцію та дренування плевральної порожнини.

103. Назвіть показання для пошукової бронхоблокації у дітей.Пошукову бронхоблокацію проводять при наявності бронхо-плевральної нориці.

104. Назвіть методи діагностики вродженого гідронефрозу у дітей.УЗД нирок, рентгенологічне дослідження нирок (пієлографія).

105. Назвіть методи діагностики міхурово-сечовідного рефлюксу.Міхурово-сечовідний рефлюкс діагностується за допомогою цистографії.

106. Продемонструйте техніку катетеризації сечового міхура у хлопчиків.Катетеризація сечового міхура проводиться стерильним сечовим катетером відповідного розміру з огляду на вік дитини.

107. Назвіть різницю в лікувальній тактиці при защемлених пахвинних грижах у хлопчиків та дівчаток.При защемлених грижах у дівчаток защемленим органом, як правило, є яєчник, тому дівчаток оперують відразу ж після встановлення діагнозу. У хлопчиків защемленою буває кишка, тому в залежності від строків защемлення проводять консервативне вправлення чи оперативне лікування.

108. Назвіть строки планової хірургічної корекції пахвинних гриж у дітей.Планова хірургічна корекція пахвинних гриж у дітей виконується з 6-місячного віку.

109. Назвіть ознаки портальної гіпертензії у дітей.Спленомегалія, варикозне розширення вен стравоходу, стравохідні кровотечі.

110. Назвіть основне ускладнення портальної гіпертензії у дітей. Стравохідні кровотечі.

111. Назвіть лікувальні методики при різних видах гемангіом у дітей.Капілярні гемангіоми лікуються методом кріотерапії та склерозації, кавернозні – оперативним лікуванням.

112. Проведіть диференційну діагностику гострого апендициту у дітей раннього віку.Гострий апендицит у дітей раннього віку потрібно диференціювати з гострими кишковими захворюваннями, неспецифічним мезаденітом, кишковою інвагінацією, дискінезією кишковика.

113. Назвіть основні симптоми гострого апендициту у дітей раннього віку.Основні симптоми гострого апендициту у дітей раннього віку: болі в області пупка, блювання, підвищення температури тіла. Об'єктивні симптоми: здуття живота, болючість при пальпації у правій половині живота, слабка напруга м'язів передньої черевної стінки у правій половині живота.

Т Р А В М А Т О Л О Г І Я

114.Репозиція і фіксація перелому променевої кістки (Колліса) у типовому місці.

Потерпілий лежить на спині. Кінцівка відведена від тулуба й у положенні пронации передпліччя покладена на приставний столик. У місце перелому вводять ( з метою анестезії ) 10 мол. 2 % р-ну лідокаїну. Спусти 10 хвилин приступають до репозиції відломків. У репозизії беруть участь дві особи: одна здійснює фіксацію кінцівки за плече, друга – здійснює тракцію по осі кінцівки за пальці кисті, одночасно додаючи кисті положення долонного згинання і ліктьового приведення. Додане положення кисті фіксується тильною гіпсовою шиною від пястно-фалангових суглобів до ліктьового суглоба.

115.Пункція колінного суглоба при гемартрозі. Положення хворого: на спині з зігнутою кінцівкою в колінному суглобі під <160°. Шприц 10,0 – 20,0 мол. з анестетиком ( 2% р-н лідокаїна – 5,0– 10,0 мол.). Вкол голки у верхнього полюса надколінка з латеральної або медіальної сторони його під < 45° з орієнтацією на верхній заворот колінного суглоба. Повільне просування голки в обраному напрямку з одночасним введенням анестетика ( анестезія тканин ). Після відчуття провалювання голки (перебування в порожнині верхнього завороту ) - аспірація вмісту порожнини колінного суглоба. Після повної аспірації вмісту на колінний суглоб накладається пов'язка, що давить.

116.Вправляння вивиху плеча по Кохеру.Положення хворого- лежачи на спині. Для усунення первинних вивихів обов'язково загальне знеболювання. Вправлення звичних вивихів допускає використання місцевої або регіонарної анестезії. Усунення вивиху здійснюється шляхом виконання зігнутою в ліктьовому суглобі під 90° кінцівкою 4-х послідовних етапів: а) зовнішня ротація кінцівки; б) тракція по осі; в) приведення кінцівки до передньої і до середньої лінії тулуба; г) укладання долоні вивихнутої кінцівки на протилежне надпліччя. Як правило, на 3 або 4 етапі відбувається усунення вивиху, про що свідчить «щиглик» і відновлення пасивних рухів у плечовому суглобі. Після усунення вивиху необхідна імобілізація плечового пояса пов'язкою «Дезо» на 2 – 3 тижні.

117.Репозиція і фіксація перелому променевої кістки (Смітса) у типовому місці. Потерпілий лежить на спині. Кінцівка відведена від тулуба й у положенні пронації передпліччя покладена на приставний столик. У місце перелому вводять (з метою анестезії) 10 мол. 2 % р–ну лідокаїна. Спустя 10 хвилин приступають до репозиції відломків. У репозиції беруть участь дві особи: одна здійснює фіксацію кінцівки за плече, друга – здійснює тракцію по осі кінцівки за пальці кисті, одночасно додаючи кисті положення тильного згинання і ліктьового приведення. Додане положення кисті фіксується долонною гіпсовою шиною від пястно-фалангових суглобів до ліктьового суглоба.

118.Фіксація верхньої кінцівки пов'язкою «Дезо». Пов'язка «Дезо» застосовується з метою транспортної і лікувальної імобілізації при ушкодженнях плечового пояса. Фіксація здійснюється марлевими бинтами. Приведена до тулуба і зігнута в ліктьовому суглобі під 90° кінцівка фіксується до тулуба за допомогою чотирьох турів бинта, що охоплюють усю верхню кінцівку (за винятком кисті) і тулуб по типу «туніки». Примітка: цю практичну навичку важко відробити по опису. Бажано бачити схему або ж техніку виконання.

119.Фіксація гомілковостопного суглоба задньою гіпсовою шиною. Положення хворого на животі.Установка стопи під кутом 90°. На столі формується підкладкова гіпсова шина по довжині гомілки і стопи хворого. До застивання шина накладається на фіксуєму ділянку по задній поверхні і фіксується м'яким бинтом.

О Ф Т А Л Ь М О Л О Г І Я

120.Опишіть методику дослідження гостроти зору. Досліджується з 5 метрів по таблиці Головіна-Сівцева для дорослихі Орлової для дітей. Кожне око досліджується окремо, одне прикривається непрозорим екраном. Літери для дорослих або об’єкти для дітей показують указкою, починаючи з самих великих, при чому указка повинна розташовуватися під літерою або об’єктом. Дослідження проводять до тієї строки, на якій пацієнт чітко розрізняє літери або об’єкти. З правої сторони від строки показана величина гостроти зору. Якщо пацієнт не розрізняє верхньої строки таблиці, тоді пред’являють окремі літери або об’єкти, поступово наближуючись до пацієнта. Відстань, з якої пацієнт розрізняє літеру або об’єкт, вважається мінімальним. По формулі Снеллена вираховують гостроту зору: V=d:D, де D–відстань максимальна з якої розрізняється об’єкт при нормальній гостроті зору; d–відстань мінімальна, з якої пацієнт бачить; V–гострота зору.

121.Опишіть методику офтальмоскопії в зворотному виді.Дослідження проводиться в темній кімнаті. Настольна лампа ззаду і зліва від пацієнта. В правій руці у лікаря перед його оком офтальмоскоп. В лівій руці у лікаря лупа в 13,0 або 20,0 D, яка знаходиться перед оком пацієнта. Промінь світла від настольної лампи за допомогою офтальмоскопа направляється в око пацієнта через лупу. При переміщенні лупи і плавному повороті окчей на всіх напрямках, досліджується стан дна ока – диску зорового нерву, сітчатки, судин.

122.Опишіть методику тонометрії.У досліджуєме око закапують 0,5% розчин дикаїну. Хворого укладують на кушетку обличчям вверх. Внутрішньооковий тиск вимірують тонометром Маклакова. Поверхні тонометру протирають спиртом, витирають насухо та наносять на них фарбу для тонометрії (коларгол з гліцерином або протаргол з гліцерином). Лікар, тримаючи тонометр спеціальним утримувачем, повільно опускає його до зіткнення з роговою оболонкою і утримує 1-2 секунди. При цьому око пацієнта фіксує нерухомий об’єкт. Площа зіткнення тонометра з роговою оболонкою залежить від величини внутрішьоокового тиску. Результат дослідження (відбиток зіткнення тонометра з роговою оболонкою) фіксують на папері, використовуючи вимірювальну лінійку Поляка, визначають величину внутрішньоокового тиску. Після закінчення тонометрії око пацієнта промивають фізіологічним розчином для виділення фонометричної фарби, а потім закапують 30% розчи сульфацила натрія.

123.Опишіть методику скіаскопії.До дослідження виясняють чи нема у пацієнта алергії до медикаментів. До обох очей закапують дітям 0,5% розчин тропикаміда трикратно з інтервалом у 30 хвилин, дорослим – 1% розчин тропикаміда. Дослідження проводиться у темній кімнаті. Настольна лампа ззаду і зліва від пацієнта. За допомогою скіаскопа з відстані 100 см лікар, стежа за тінню від дна ока і нейтралізуя її стеклами лінійки скіаскопічної, виясняє вид та ступінь рефракції.

124.Опишіть методику офтальмоскопії в прямому виді.Дослідження проводиться в темній кімнаті. Електричний офтальмоскоп лікар розташовує перед своїм оком на відстані 2-3 см та перед оком пацієнта на відстані 3-5 см. Промінь світла від електричного офтальмоскопа освітлює дно ока. Дослідження можна проводити з узькими зрачками та на фоні циклоплегії (з розширеним зрачком). Досліджується стан диска зорового нерву, сітчатки, судин.

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 448; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!