Роль освіти і науки в світі та українському суспільстві
Теоретико-методологічні основи законодавства України про освіту
1. Глобальні виклики світу. Типи сучасних держав.
2. Роль освіти і науки в світі та українському суспільстві.
3. Теоретико-методологічні основи творення законодавства про освіту.
4. Передумови виникнення економіки знань.
5. Конституція і закони України про освіту.
Ефективність управління державою, її благополуччя залежить від освіченості її еліти, її керівників.
Еразм Роттердамський
Глобальні виклики світу. Типи сучасних держав
У сучасному світі освіта і наука стали дійсно продуктивними силами. Країни, які ведуть перед в соціально-економічному розвитку, мають високі показники ІЛР, внутрішнього валового продукту на одного жителя. Майбутній керівник навчального закладу мусить знати і розуміти загальні закономірності розвитку суспільства, глобальні виклики усього світу.
Серед сучасних проблем розвитку світу виокремились проблеми, які породжують глобальні конфлікти. Ключовими їхніми рисами є:
1) всеохоплюючий характер, що відображає, з одного боку, суперечності і конфлікти всього спектра взаємовідносин людини, природи, суспільства (рис. 1); а з іншого – планетарно катастрофічні наслідки в разі їх невирішення;
2) динамізм у кількісному і якісному планах, обумовлений як їхньою акселеративною природою, так і «ланцюговим ефектом» у просторовому і функціональному планах;
|
|
|
3) складність у розумінні та ідентифікації, і особливо в підходах і засобах вирішення, оскільки потрібна організована консолідація колосальних ресурсів, яка неможлива на сьогодні.
На думку вчених, до глобальних викликів можна віднести:
1. Швидке наростання екологічної кризи.
2. Дефіцит традиційних природних ресурсів.
3. Посилення демографічного дисбалансу, пов’язаного з прискореним старінням населення.
4. Наростання проблем з продовольчим забезпеченням в умовах, коли істотно збільшується попит на продовольство в менш розвинених країнах у міру їх економічного зростання, а з іншого боку – для забезпечення найменш розвинених країн, які мають надзвичайно слабкий потенціал розвитку.
5. Поширення ризиків для здоров’я, пов’язані із зростаючим забрудненням довкілля, мутацією небезпечних вірусів та збудників небезпечних захворювань.
6. Істотне зростання соціальної нерівності у світі, яке досягло неприпустимо високих рівнів.
7. Поширення транскордонної злочинності, тероризму, в т.ч. і на рівні держав.
8. Протистояння між різними релігіями, ріст релігійного фундаменталізму.
9. Деформації структур ринків та криза ефективності капіталовкладень.
10. Криза глобального економічного управління.
|
|
|
11. Криза світового геополітичного устрою однополярного світу, яка зумовлена очевидним переважанням у системі прийняття ключових рішень у світі країн «золотого мільярда» при тому, що абсолютна більшість населення світу проживає у «третьому світі», країни-лідери якого, разом з низкою т. зв. нових ринкових економік, розвиваються значно більш високим темпом.
12. Глобальна культурна криза, пов’язана з поширенням примітивних стандартів суспільства масового споживання, що справляє руйнівний вплив на національні культурні ландшафти.
Значний вплив глобальних викликів на формування ціннісних орієнтацій в Україні зумовлений тим, що країна здобула державну незалежність у період, коли процеси глобалізації досягли у світі свого апогею. За таких умов процес відродження національної свідомості, формування внутрішньонаціональних символів та життєвих смислів з самого початку обумовлювався значною роллю елементів глобального впливу, що, зокрема, виявлялося в переважно глобальній самоідентифікації помітної частини населення.
Рис. 1. Складові методології аналізу глобальних проблем світового розвитку
Глобалізація стосується й освіти. Сучасні підходи до освіти пов'язані з проблемами її глобалізації, інформаційних можливостей, наявності глобальних університетів, а також глобальним ринком освітніх послуг. Глобалізація в галузі освіти сприяє стандартизації навчання під впливом сучасних соціальних технологій, появі світових досліджуваних мереж. Головним фактором, що впливає на освітні процеси, є економічна ідеологія глобалізації, що підкреслює першорядне значення ринку, приватизації і зменшення ролі державного сектора, що посилює соціальну напругу в суспільстві. Науково-технічний прогрес, що торкнувся всіх країн світу, сприяє глобалізації освіти, тому що людський ресурс, людський потенціал стали надважливим параметром конкурентоспроможності підприємств.
|
|
|
Посилення конкуренції в умовах зростаючої глобалізації висуває системі освіти щоразу серйозніші вимоги: забезпечення безперервної підготовки, створення умов навчання протягом усього життя, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, рентабельне використання її у постійно змінюваних умовах ринкової економіки, необхідність дати майбутньому працівнику широку освіту, включаючи знання у сфері підприємництва щодо вирішення кризових ситуацій, маневреності у виборі напряму розвитку виробництва, складання стратегічних планів і відповідного конструювання виробничих колективів, навчання кадрів нових методів інформаційного забезпечення, навичкам сприйняття нових знань, що будуть потрібні для виконання конкретної роботи в умовах жорсткої конкурентної боротьби, їх спроможності навчатись все життя.
|
|
|
Типи сучасних держав
Дуже важливо в контексті впливу освіти і науки на життя людини поглянути на типи суспільств та держав, їх ефективність. В Україні всім відома попередня теорія суспільно-політичних формацій: первіснообщинний лад, феодалізм, капіталізм, соціалізм і комунізм. Та час і історія не підтвердила цей поділ формацій.
Питання типології суспільств цікавило багатьох вчених. Так, Карл Поппер (1902-1994, Англія) виокремлював такі типи суспільств:
1. Закрите: турбується про збереження незмінності системи, законів її функцонування, тоталітарне, догматичне, суспільство тяжіє над індивідом, який ні за що не відповідає.
2. Відкрите: йому властиві плюралізм в економіці, політиці, культурі; громадянське суспільство; правова держава; свобода особистості.
Питирим Сорокін (1889-1968, США) до типів суспільств відносить чуттєве, ідеаціональне (раціоналістичне), ідеалістичне (інтуїтивне). Інтегральне суспільство поєднує ознаки тоталітаризму та демократії (совєтсько-американського типу).
Даніел Белл (1919-2011, США) характеризує такі типи суспільств:
1. Доіндустріальне (аграрне) суспільство, де визначальною була сільськогосподарська сфера, головні струткури – церква, армія.
2. Індустріальне суспільство, в якому визначальною була промисловість, а головними структурами – корпорація, фірма.
Постіндустріальне суспільство, коли визначальними є теоретичні знання, відповідно головна структура – університет як місце їх виробництва та накопичення.
Елвін Тоффлер (1928 р.н., США) у розвитку суспільства виділяє три «хвилі»: аграрну, індустріальну, інформаційну.
Аграрна хвиля розвитку суспільства (при переході дло землеробства – поч. бл. 10 тис. років тому) відзначається такими рисами:
- повільне економічне зростання;
- повільне зростання кількості населення;
- низький рівень споживання – на межі фізіологічного мінімуму;
- поділ праці у досить простих формах;
- основним видом енергії була м’язова сила людини та тварини;
- головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80-97% населення;
- основний соціальний конфлікт – навколо проблем землеволодіння та землекористування;
- структура суспільства є жорстко ієрархічною і задавалася переважно не економічними факторами – походженням, належністю, силою, владою, авторитетом тощо;
- соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.
Індустріальна хвиля розвитку суспільства (під час промислової революції – 16-17 ст.) мала такі особливості:
- швидке економічне зростання;
- зростання чисельності населення;
- зростання споживання, рівня та якості життя;
- розподіл праці досяг високого рівня;
- основний вид енергії – механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згорання та різноманітні генератори);
- головний засіб виробництва – промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45-65% працездатного населення;
- основний соціальний конфлікт – між працею і капіталом;
- соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;
- соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.
Інформаційній (постіндустріальній) хвилі розвитку суспільства, заснованого на знанні, притаманна різноманітність субкультур і стилів життя. Інформація стає дорожчою за ресурси. Основними ознаками постіндустріальної хвилі розвитку суспільства є такі:
- знижуються темпи економічного зростання, воно стає більш рівномірним;
- знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах вони навіть є від’ємні;
- рівеньс поживання перш за все у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;
- знижується рівень спеціалізації, і все ібльшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;
- основний вид енергії важко визначити, але це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів – ядерна (не обов’язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпривів або будь-яка інша, поки що не відома;
- головни засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 відсотків працездатного населення;
- основний конфлікт – між знанням та некомпетентністю;
- соціальна структура суспільства: замість класового поділу – професійний;
- соціальна та просторова мобільність зростає [3].
Цікавою видається також запропонована Елвіном Тоффлером типологія держав (див. рис. 2).
Детальний аналіз згаданої типології й узагальнення наукового доробку Е. Тоффлера здійснив В.О. Копилов.
Рис. 2. Типологія сучасних держав
Е. Тоффлер трактує владу достатньо широко, ототожнюючи її за функціональним наповненням з керуванням, а за соціально-топологічним розповсюдженням – із суспільними відносинами. Влада, як відзначає дослідник, – «це неминучий аспект будь-яких людських взаємин, і він впливає на все – від фізіологічних потреб людини й роботи до машини, яку ми водимо, телебачення, яке ми дивимося, надій, за якими женемося. І ми – продукти влади значно більшою мірою, ніж багато хто з нас уявляє». Це найменш зрозумілий і найбільш важливий аспект людського життя, на думку Е. Тоффлера. Тому важливо осмислити ті зміни й метаморфози, які відбуваються з владою в наш час – в епоху кризи старої цивілізації й настання нового століття. Учений вважає, що для високого рівня функціонування суспільства держава повинна базуватися на нових знаннях. Відповідно, на його думку, має відбутися «піднесення нової системи влади, що замінює систему влади індустріального минулого». Основою ж усіх цих змін, на думку вченого, є різке зростання ролі знань у всіх сферах діяльності й пов'язане з цим зростанням «піднесення нової системи створення матеріальних цінностей», тобто «економіки знань».
Аналізуючи працю Е. Тоффлера, дослідник В.О. Копилов узагальнює, що в сучасному світі змінилося співвідношення між початковими джерелами влади – насильством, багатством і знанням (рис. 2). У влади можуть бути й інші ресурси, але згадані вище три, на його думку, завжди залишаються найважливішими. Вони утворюють «тріаду влади», і які б інструменти влади не експлуатувала правляча еліта й окремі люди у своїх взаєминах, «сила, багатство й знання залишаються її основними важелями». Владу можна одержати й утримувати за допомогою будь-якого з цих засобів, але це буде влада різного обсягу та якості. Найменш якісну владу надає насильство, «владу середньої якості» надає багатство, і, нарешті, найбільш високоякісна влада – це влада, побудована на знаннях. Влада, що ґрунтується на знанні, оптимальна й найефективніша, оскільки дає можливість досягти мети з мінімальними витратами. Отже, влада знання найбільш універсальна й досконала і завжди служила всім правителям й елітам найважливішим знаряддям панування. Але при цьому влада знань є і справедливою річчю, оскільки незалежно від нації, соціального стану, релігійного переконань дає можливість людині піднятись в житті, зайняти вищу соціально-економічну сходинку. Освіта відіграє функцію «соціального ліфта», адже всі люди в світі однакові і всі хочуть жити добре (див. рис. 3).
Рис. 3. Всі люди однакові
Але якщо раніше перші два джерела влади все-таки відігравали провідну роль у владних відносинах, то тепер відбувся «зсув» у бік знання, зазначає Е. Тоффлер. У цьому, на його тверде переконання, і полягає сутність сучасної владної метаморфози: «…і сила, і багатство стали вражаюче залежати від знання». Військові тепер покладаються на наукове стратегічне планування, комп'ютерні системи й високоточну технологічну зброю. Збагачення теж стало залежати переважно від наукових кадрів – професійних менеджерів та інших фахівців. У результаті в сучасному світі знання, за словами Е. Тоффлера, «виявляються не тільки джерелом найбільш високоякісної влади, але також компонентом сили й багатства». «Знання перестало бути додатком до влади грошей і влади сили, знання стало їх сутністю. Воно, по суті, їх граничний підсилювач». У цьому, на думку Е. Тоффлера, і є ключ до розуміння сучасних метаморфоз влади, які призводять до битви за знання й засоби комунікацій у всесвітньому масштабі [4].
Приведений аналіз є показовим для України, коли ми бачимо раз в раз як влада, постійно змінюючись, часто-густо ігнорує освіту і науку, покладаючись на силу і економічні стимули. Не включивши в життя освітньо-наукові стимулятори, країна весь час буде перебувати в кризі. Особливо це стає помітним, коли до влади приходять представники бізнесу, особливо великого. Ці люди сприймають світ, як правило, через призму отримання прибутку, часто ігноруючи роль освіти і виховання в житті держави.
Роль освіти і науки в світі та українському суспільстві
В Конституції, усіх законах, концепціях і стратегіях розвитку України, зазначається, що освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є найбільш масштабною і людиномісткою сферою українського суспільства, визначальним чинником його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний і економічний потенціал народу, виховує патріота і громадянина України.
Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.
Перспективи розвитку сучасної української освіти тісно пов’язані з трансформуванням глобального розвитку світової освіти і науки, формуванням сфери знань, низкою загальнодержавних проблем макроекономічного характеру.
На жаль, нині частка науковоємної продукції в структурі всієї промислової продукції України складає близько 3-4%. В країні домінує аграрно-індустріальний тип економіки, що неминуче впливає на розвиток освіти і науки в державі.
У цьому контексті головною метою української освіти є створення умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формування покоління, здатних навчатися впродовж життя, створювання й розвиток цінності громадянського суспільства; сприяння консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави.
Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:
- особистісна орієнтація освіти;
- формування національних та загальнолюдських цінностей;
- створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти, постійного оновлення змісту освіти;
- розвиток системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
- формування через освіту здорового способу життя;
- розвиток україномовного освітнього простору;
- забезпечення освітніх запитів національних меншин;
- забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу;
- розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти в сільській місцевості;
- інтеграція освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки;
- розробка і запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
- створення індустрії навчальних засобів;
- створення ринку освітніх послуг;
- інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір.
Завдання педагога, вченого, керівника навчального закладу – донести до свідомості громадян, особливо молоді, що без якісної освіти здобути високу якість життя не можливо.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 999; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!