Загальні положення соціологічних поглядів М. Вебера.

Однією з найважливіших протосоціологічних пам'яток першої половини XI ст. справедливо вважають «Руську правду» Ярослава, складену на підставі норм тогочасного звичаєвого права, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини.

Важливі відомості про тодішнє соціальне життя містить «Печорський патерик», у якому йдеться про життя києво-печерських ченців.

Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі XI—ХНІ ст., найпомітніший серед яких «Повість минулих літ», авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності руської землі та політичної незалежності.

Історична доля українського народу покликала до життя своєрідний соціальний феномен — козацтво — проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. найпомітнішою поcтаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545—50 — після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості у сфері духу.

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український вчений Григорій Сковорода (1722—1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення наукових і технічних досягнень, вважав найважливішою науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження у царині фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Подальший розвиток і якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефо-діївського братства, ідейне ядро якого утворювали М. Костомаров, М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історію України автор розглядає у контексті світового історичного процесу, висловлює соціософські міркування, наснажені ідеями всеслов'янського братства і відродження України.

Сучасні соціологічні теорії.

Особливістю сучасної теоретичної соціології є підвищена увага до праць класиків соціології. Це пов'язано з бажанням усвідомити на новому рівні значення соціології як самостійної науки.

Сучасна соціологія представлена різними школами й течія­ми. Вони відрізняються одна від одної своєю теоретичною спрямованістю, часом виникнення та долею.

Одним із найбільш знаних авторів у сучасній соціології є Ентоні Гіденс(1938 p.), який прагне подолати штучно створену розбіжність між макро- і мікросоціологією та інтегру­вати їх задля вивчення соціальної реальності.

Здійснюючи аналіз класової структури суспільства,Е. Гіденс доходить таких висновків:

• розподіл суспільства на класи є основною характери­стикою суспільства епохи модерну (сучасного суспільства);

• класи є об'єктивними, інституціональними компонентами соціальних систем;

• класи - це лише підґрунтя для формування групи, що є водночас структурною основою для визначення групової приналежності.

Подальшим розвитком системних уявлень про суспільство є теорія самореферентних систем Нікласа Лумана(нар. 1927 p.). Його праці "Соціологічні пояснення", "Теорія суспільства як соціальна технологія", "Структура суспільства і семантика", "Соціальна система" є подальшим розвитком системного аналізу, а також функціонального підходу до ро­зуміння суспільства.

Провідним соціологом сучасності справедливо вважається німецький учений Юрген Хабермас(нар. 1929 р.) - пред­ставник неомарксизму й ідеолог "нових лівих" у Німеччині.

Через більшість робіт Ю. Хабермаса проходить ідея соціальної еволюції, що відтак набула форми оригінальної концепції, означеної вченим як теорія комунікативної дії.

13. Зміст поняття "суспільство", його сутнісна характеристика.

Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) і існує незалежно від інших груп, тобто не є підгрупою. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших груп:

- спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

- загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу

- здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень

- автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві..

Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов’язує і забезпечує системну цілісність.

14. Макро- і мікрорівні вивчення суспільства, системний підхід до вивчення

Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Мікросоціологіявивчає спілкування й поведінку людей, їхні вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїм взаємодіям, вплив, котрий це все справляє на стабільність суспільства або на зміни, що в ньому відбуваються. Людська взаємодія, поведінка є вирішальним чинником побудови суспільства у мікросоціологічній теорії. Самé суспільство розглядається як продукт взаємодії різних груп людей.

Представники макросоціології визнають значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, але для них цю взаємодію зумовлено загальною природою суспільства і тією його структурою, котра характеризує суспільство як цілісну соціальну систему, як соціальний організм.

Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку зосереджується увага на людській поведінці і те, що відбувається у суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колективними особливостями людей, а у другому — головна увага звертається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соціальні інституції суспільства (економіку, політику, релігію, сім’ю та ін.).

Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою — мезорівнем, — репрезентованим соціальними спільнотами та соціальними інститутами.

Мы поможем в написании ваших работ!