Конституційне та надзвичайне законодавство 30-х років
Перетворення, за виразом Леніна, “Росії непівської у Росію соціалістичну” привело до значних змін у правовій системі. Зовні відбувалася демократизація у конституційному праві, що забезпечувалося переходом від дії Конституцій СРСР 1924 р. та УСРР 1929 р. до Конституцій СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р. Але фактично саме нормами конституційного права було монополізовано владу більшовицької партії, суттєво обмежено незалежні від держави сфери соціально-економічного, культурно-громадського та приватного життя. Відбулося зростання партійного апарату з державним, сформовано нову кадрову номенклатуру. Після нетривалої непівської відлиги СРСР перетворився на тоталітарну державу.
Сталінське гасло про посилення класової боротьби із просуванням до соціалізму стало кривавим мечем у руках правлячої верхівки, засобом варварського терору проти власного народу.
Затверджена ХІ Всеукраїнським з’їздом Рад 15 травня 1929 р. Конституція УСРР містила 82 статті і складалася з 4 розділів: 1) Загальні засади; 2) Організація Радянської влади; 3) Про виборчіправа; 4) Про бюджет УСРР; 5) Про герб, прапор і столицю УСРР.
Принципове значення мали статті, де заявлялося про входження України до СРСР. “Українська соціялістична радянська республіка, — зазначалося в ст. 2, — заявляє про свою цілковиту солідарність з усіма радянськими республіками і, на підставі постанов VІІ Всеукраїнського з’їзду робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і договору про утворення Союзу радянських соціялістичних республік, творить з ними, на засадах цілковитої доброхітності та рівноправності, Союз радянських соціалістичних республік”. Причому, як зазначалося в ст. 3, УСРР входить до складу СРСР “як суверенна договірна держава і зберігає за собою право вільного виходу з Союзу”. Проте закріплення на конституційному рівні принципу верховенства загальносоюзних органів тазагальносоюзного законодавства перетворювало на міф залишені за республікою суверенні права (територіальне верховенство, здійснення власного законодавства й управління, прийняття до громадянства УСРР тощо).
|
|
|
Конституція визначала основні завдання диктатури пролетаріату, що полягали в остаточному подоланні буржуазії, знищенні експлуатації людини людиною та побудові комунізму, “коли не буде ні поділу на класи, ні державної влади”. Проголошені певні права й свободи людини стосувалися лише трудящого люду. Так, особи, що застосовували найману працю, жили з нетрудового прибутку, відсотків з капіталу, прибутків з підприємств, надходжень з майна, приватні крамарі, служителі культу не мали жодних політичних прав. Отже, УСРР за своєю формою, змістом і призначенням визначалася Конституцією як суто класова організація.
|
|
|
Надзвичайний ХIV Всеукраїнський з’їзд Рад 30 січня 1937 р. затвердив нову Конституцію УРСР, в основу якої була покладена Конституція СРСР 1936 р. Вона містила 146 статей, об’єднаних у 13 розділів:
1) Суспільний устрій;
2) Державний устрій;
3) Найвищіоргани влади УРСР;
4) Органи державного управління УРСР;
5) Найвищі органи державної влади Молдавської АРСР;
6) Органидержавного управління Молдавської АРСР;
7) Місцеві органи державної влади;
8) Бюджет УРСР;
9) Суд і прокуратура;
10) Основніправа й обов’язки громадян;
11) Виборча система;
12) Герб, прапор, столиця;
13) Порядок зміни Конституції.
Наведений перелікрозділів Конституції свідчить про те, що вона мала відверто етатичну спрямованість і абсолютизувала державу.
УРСР визначалась як соціалістична держава робітників і селян.Політичну основу республіки становили Ради депутатів трудящих, економічну — соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що має форму державної та кооперативно-колгоспної власності. Проте законом допускалося й дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке мало ґрунтуватися на особистій праці і відсутності експлуатації чужої праці.
|
|
|
Абсолютна більшість державно-владних повноважень була віднесена до відання загальносоюзних органів. Положення ст. 14, де зазначалося, що “Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігаєза собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, внаслідок відсутності механізму такого виходу мало декларативний характер.
Вперше на конституційному рівні визначався порядок створення судових і прокурорських органів, заявлялося про незалежність суддів, відкритий характер розгляду справ із забезпеченням обвинуваченому права на захист, що було ширмою в умовах масових репресій.
Конституція УРСР 1937 р., проголосивши принцип соціалізму “від кожного — за його здібністю, кожному — за його працею”, намагалася зовні максимально збільшити подібність радянського державного устрою до устрою демократичних держав. Так, було декларовано свободу друку, зборів, мітингів, демонстрацій, недоторканність особи, житла і листування, свободу відправленнярелігійних культів і свободу антирелігійної пропаганди та інші права особи і громадянські свободи. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими; проголошувалося загальне і рівне виборче право при таємному голосуванні.
|
|
|
Реально ці норми не діяли, їх справжнім призначенням було маскування перед світовою спільнотою і власним народом злочинної сутності тоталітарного режиму. Права і свободи людини булинесумісними з масовими репресіями, що з кінця 20-х років розпочалисяв Україні, а з 1934 р. — на решті території СРСР.
Держава лише певною мірою забезпечувала такі “соціалістичні завоювання” трудящих, як право на працю, відпочинок, освіту, на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності. Так, найчисленніша верства населення —колгоспники фактично не користувалися правом на відпочинок, на матеріальне забезпечення по старості, на випадок хвороби і втрати працездатності.
Проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати. Право виставляти кандидатів у депутати належало лише органам комуністичної партії або іншим нею фактично керованим громадським організаціям: профспілкам, кооперативним організаціям, об’єднанням молоді, культурним товариствам. Незважаючи на свій формально демократичний характер Конституція 1937 р. позбавляла громадян права створювати вільні політичні об’єднання і законодавчим шляхом легалізовувала монопартійну систему. Відповідно до ст. 125 “найбільш активні й свідомі громадяни з лав робочого класу й інших верств трудящих об’єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка... являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних”.
Головними завданнями цивільного права було забезпечення безроздільного панування та охорона державної власності, зміцнення централізації і плановості народного господарства. Державою-монополістом непомірно завищувалися ціни на промислові товари і занижувалися на сільськогосподарську продукцію. Встановився стійкий пріоритет плану над ринком.
Одним з перших заходів на шляху до забезпечення централізованого планового керівництва народним господарством стала постановаЦВК і РНК СРСР від 30 січня 1930 р. “Про кредитну реформу”.
Відповідно до неї значно посилилася роль Державного банку, відбулася реорганізація Всеросійського та Всеукраїнського кооперативних банків, сільськогосподарських банків, сільськогосподарських кредитних спілок. Всупереч принципам госпрозрахунку запроваджувалося пряме банківське кредитування, скасовувалися комерційне кредитування та вексельний обіг. Банки почали надавати кредити згідно з банківським кредитним планом лише на цілі, передбачені виробничо-фінансовим планом підприємств. У такий спосіб систему кредитування було поставлено в залежність від планових завдань держави.
Договори між суб’єктами господарювання укладалися лише у межах планових завдань на підставі загальносоюзних актів про договірні кампанії. Так, Постановою РНК УСРР від 26 червня 1932 р. категорично заборонялося одностороннє розірвання або зміна договорів. Постанови РНК СРСР про порядок укладання договорів на 1933 і 1934 р. встановлювали загальні форми і конкретний змістдоговорів, регламентували питання сплати пені, неустойки, штрафу, відшкодування збитків у разі невиконання договірних зобов’язань. З метою посилення планового керівництва поставкамизастосовувалися “протокольні угоди”, “основні умови поставки” між центрами господарських систем, в яких визначався порядок укладання та основний зміст майбутніх прямих договорів. У разі поставок деяких видів продукції (метали, металопродукція тощо) на підставі адміністративних актів (планових завдань, наказів) зобов’язання виникали безпосередньо з них.
На посилення відповідальності за своєчасне виконання зобов’язань спрямовувалася постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 19 листопада 1934 р., що встановлювала півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами і організаціями.
Певна увага приділялася розвитку й охороні власності кооперативних організацій. Так, постановою ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 р. заборонялося вилучати будь-яке їхнє майно, а вирішення цих питань було віднесене до виключної компетенції уряду республіки.
Хоча в Цивільному кодексі формально зберігалося право приватних осіб вступати до акціонерних торговельних і промислових товариств, на підставі ст. 1 цього кодексу приватногосподарськадіяльність і пов’язані з нею майнові права не охоронялися законом, як такі, що суперечили їхньому соціально-господарському призначенню. Актами союзної влади приватний капітал витіснявся з економіки. Так, постановою ЦВК і РНК СРСР про колгоспну торгівлю від 20 травня 1932 р. приватним торгівцям було заборонено відкривати магазини і лавки. Порушникам загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 10 років. У результаті існування приватної господарської діяльності з кінця 20-х років поступово припинялося, а в середині 30-х років вона практично зникла.
Конституція 1937 р. остаточно закріпила перемогу державної власності в економіці. Зокрема в ст. 4 зазначалося, що “економічну основу УРСР становить соціалістична система господарства та соціалістична власність на знаряддя й засоби виробництва, що утвердилася внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і експлуатації людини людиною”.
Зміни в трудовому праві були спричинені новими завданнями в галузі регулювання праці, спрямованими на піднесення її продуктивності. Згідно із змінами і доповненнями до Кодексу законів про працю 1922 р., внесеними постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 р., робітники і службовці промисловості й транспорту переводилися на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ працювали за безперервним робочим тижнем, працівники по черзі одержували вихідні дні у різні дні тижня.
Заробітна плата в її основних формах (відрядній, погодинній, преміальній) нараховувалася залежно від професійної кваліфікації працівника.
З метою зміцнення трудової дисципліни влада вдається до жорстких санкцій. Так, за постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 р. внаслідок неявкина роботу без поважної причини працівника звільняли з роботи, що спричиняло й позбавлення житлової площі, якщо працівниккористувався житлом цього підприємства. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 27 квітня 1934 р. на підставі аналогічної загальносоюзної постанови було внесено зміни до КЗпП, якими встановлювалося, що в разі невиконання працівником встановленої норми виробітку з його вини оплата праці здійснюється за кількістю і якістю виробленої продукції, тобто без забезпечення мінімального заробітку. В 1938 р. встановлювалася кримінальна відповідальність за прогули, а в 1940 р. — за запізнення на роботу. В 1940 р. працівникам заборонялося переходити з одного підприємства на інше та звільнятися з роботи за власним бажанням.
На зміцнення трудової дисципліни спрямовувалося прийняття Статутів про дисципліну: у 1933 р. на залізничному транспорті, в органах юстиції; у 1934 р. — на водному транспорті; у 1935 р. — в органах зв’язку, у сфері електроенергетики. У 1938 р. було запроваджено єдині трудові книжки, в яких фіксувалася вся трудова діяльність працівників.
Водночас вживаються заходи щодо стимулювання працівників. Відповідно до постанови РНК СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС від 28 грудня 1938 р. запроваджується диференційований підхід залежно від стажу роботи і кваліфікації працівника при виплатах допомоги за державним соціальним страхуванням, запроваджуються надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 грудня 1938 р. Встановлюється звання Героя Соціалістичної Праці, запроваджуються медалі “За трудову доблесть”, “За трудову відзнаку”.
Перехід до суцільної колективізації спричинив суттєві зрушення у колгоспному та земельному праві. В основі цих змін було створення видимості законності широкої кампанії розкуркулення населі. Так, постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. “Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством” заборонялося орендувати землю і використовувати найману працю в сільському господарстві і запроваджувалася конфіскація засобів виробництва у куркулів.
Ці заходи були конкретизовані у постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня 1930 р. “Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації”. Обласним виконкомам надавалося право конфісковувати майно куркулів і передавати його у фонди колгоспів як вступний внесок батраків та бідняків.
На спричинений конфіскаціями масовий забій селянами власної худоби влада відреагувала посиленням репресій. Згідно з постановою РНК УСРР від 15 січня 1930 р. куркулів, що здійснювали “хижацьке різання худоби”, а також підбурювали до цього інших селян, позбавляли права користуватися землею з конфіскацією худоби і реманенту та одночасним притягненням до кримінальної відповідальності.
На підставі положення ЦВК і РНК СРСР від 23 лютого 1930 р. запроваджувалася репресивна податкова політика щодо заможних селянських господарств. Єдиний сільгоспподаток з куркулів, залежно від розміру господарства, становив від 30 до 70 % доходів.
Конкретні санкції проти куркульських господарств передбачалися постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. “Про заходи у справіліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”. Згідно з постановою господарства, що підлягли ліквідації, поділялися на три категорії. До першої належали господарства, дії членів яких кваліфікувалися як організація і участь в антирадянських виступах і терористичних актах (засуджувалися до ізоляції у в’язницях і таборах); до другої — ті, хто чинив менш активний опір (підлягали висилці з сім’ями до північних районів); до третьої — ті, хто не чинив опору розкуркуленню (одержували зменшені ділянки за межами колгоспів). Ці злочинні рішення втілювались у життя таким чином, що з України виселяли найбільшу кількість родин. Так, відповідно до наказу ОДПУ СРСР № 44/21 від 2 лютого 1930 р. у північних районах для сімей, виселених з України, призначалася переважна більшість місць (50 000 із загальної кількості 70 000). Загалом у результаті репресивних заходів було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств, що призвело до фактичного знищення найзаможнішого прошарку селянства.
Безроздільне панування колгоспного ладу потребувало створення відповідної нормативної бази. Правові основи діяльності колгоспів визначалися примірними Статутами сільськогосподарської артілі 1930, 1935 років, Тимчасовими правилами трудового розпорядку в колгоспах 1933 р., постановами РНК СРСР і ЦК ВКП(б), РНК УСРР і ЦК КП(б)У. Попри задекларований принцип добровільності вихід з колгоспу обмежувався усуспільненням земельних ділянок, які вже не поверталися селянам. Встановлювалися безстрокове користування колгоспів землею, визначалися плани обов’язкових поставок колгоспами державі продукції. За умови вироблення обов’язкового мінімуму трудоднів колгоспникам дозволялося мати незначні за розмірами присадибні ділянки, корову та невеличку кількість дрібної худоби і птиці.
Такі “соціалістичні” експерименти на селі призвели до надзвичайно тяжких і трагічних наслідків — голодомору 1932–1933 рр. В літературі останніх років наводяться переконливі дані про цілеспрямований і навмисний характер цієї варварської акції. Урожай в Україні в 1933 р. був вищим за попередні роки і становив 33 пуди зернових культур на душу населення (по всьому СРСР ця цифра була 28 пудів).
Мільйонні жертви стали наслідком злочинної політики більшовицького режиму. Завершення в 1931–1932 рр. Насильницької колективізації на селі значно спростило конфіскацію за зразком “воєнного комунізму” хліба та інших сільгосппродуктів. На підставі рішень партійної верхівки, які було відтворено в сумнозвісній постанові РНК УРСР від 20 листопада 1932 р. “Про заходи щодо посилення хлібозаготівель”, райвиконкомам надавалося право перераховувати в органи хлібозаготівлі всі колгоспні насіннєві, продовольчі та фуражні фонди, а також стягувати штрафи продовольством з колгоспників та одноосібників, які заборгували за хлібозаготівлями. В той час, як люди в українських селах вмирали від голоду, на елеваторах, а то й просто неба гнили тисячі тонн хліба, вилученого для вивезення за кордон.
Сімейне право характеризується посиленням втручання держави у справи сім’ї. Так, у Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 р. було внесено доповнення, які передбачали можливість відібрання у батьків дітей у разі неналежного нагляду за ними і передачу їх до дитячих будинків. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним сім’ям, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. У Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану постановою ЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1936 р. були внесені зміни, що визначали частку сплачуваних аліментів: на одну дитину —25 %, на двох — 33 %, на трьох і більше — 50 % заробітку відповідача. Значно збільшився розмір сплати за реєстрацію розлучення.
Суттєві деформації, пов’язані з посиленням кримінальної репресії, відбувалися у кримінальному праві. Ця тенденція позначилася на посиленні покарання за злочини проти держави. Постановою ЦВК СРСР від 8 червня 1934 р. статтею про зраду Батьківщини було доповнено Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти порядку управління). ВУЦВК і РНК УСРР постановою від 20 липня 1934 р. повністю включили ці доповнення до КК УСРР. Зрада Батьківщини, що кваліфікувалася як “дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканності його території” каралася розстрілом з конфіскацією всього майна, а за обставин, що пом’якшували провину, — позбавленням волі на строк до 10 років. Цією постановою утверджувався принцип колективної відповідальності у кримінальному праві. Так, у разі втечі військовослужбовця за кордон, члени його сім’ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна.
Інші повнолітні члени сім’ї, що проживали разом із зрадником, позбавлялися виборчих прав і виселялися у віддалені райони Сибіру на 5 років.
Розширювався перелік злочинів проти порядку управління, до яких належали: дезорганізація транспорту, порушення правил міжнародних польотів, незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробка паспортів та порушення правил паспортної системи тощо. За ці злочини передбачалися санкції у вигляді позбавлення волі на тривалі строки, а коли їх кваліфікували як такі, що мають явно злісний характер, — розстріл.
Репресивний характер норм кримінального законодавства постійно посилювався. Так, постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня1937 р. термін покарання за особливо небезпечні державні злочини (шпигунство, шкідництво, диверсію) було збільшено з 10 до 25 років.
Велика увага приділялася боротьбі із замахами на соціалістичну власність. Так, “на вимогу робітників і колгоспників” ЦВК і РНКСРСР постановою від 7 серпня 1932 р. прийняли Закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації тазміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Встановлювалися жорстокі покарання (розстріл, а за пом’якшуючих обставин —позбавлення волі на термін не менш як 10 років з конфіскацієювсього майна) за розкрадання державної і колгоспно-кооперативної власності. Невизначеність суворих санкцій ні щодо розміріввикраденого майна, ні щодо способів викрадання надавала можливість надто широко застосовувати норми цього закону. В умовахголодомору за цим законом до кримінальної відповідальності притягалися селяни і навіть діти, які збирали колоски на полях. Тому в народі він дістав назву закону “про п’ять колосків”. Встановлювалося також покарання у вигляді від 5 до 10 років концентраційних таборів за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників з боку “куркульських та інших антисуспільних елементів”. До осіб, засуджених за цим законом, не застосовувалася амністія.
Ряд змін у КК УСРР спрямовував на боротьбу із злочинами у господарській сфері. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого1930 р. встановлювалася кримінальна відповідальність за масовийабо систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних товарів. За постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25грудня 1932 р. спекуляція каралася позбавленням волі на строк неменш як 5 років з конфіскацією всього або частини майна.
Постановами ЦВК і РНК СРСР від 25 липня 1934 р., ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 р. передбачалися суворі санкції (позбавлення волі до 10 років) за обважування та обмірювання покупців. З
1935 р. до господарських злочинів почали зараховувати порушення технічного режиму, виробничо-технічної дисципліни, правил безпеки, куріння, появу у нетверезому стані на виробництві.
Отже, загальною тенденцією розвитку кримінального права було розширення видів та суб’єктів злочинів, застосування суворіших покарань.
У результаті деформації кримінально-процесуального законодавства фактично було ліквідовано демократичні засади судочинства. Так, відкрито нехтувала принципи усності, гласності, змагальності постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. “Про порядокведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів”, яка постановою ВУЦВК від 9 грудня 1934 р. була повністювключена до КПК УСРР. Зокрема, попереднє слідство у справахпро терористичні акти обмежувалось 10-денним терміном. Обвинувальний акт вручався обвинуваченому за 24 години до розглядусправи. Обвинувач і захисник усувалися від розгляду справи. Касаційне оскарження і подання клопотання про помилування з цихсправ не допускалося. Вирок (розстріл) виконувався негайно. Зазначений надзвичайний порядок судочинства постановою ЦВКСРСР від 14 вересня 1937 р. поширювався також на розгляд справпро шкідництво і диверсії.
Загалом система репресивно-каральних органів діяла за власними інструкціями, нехтуючи норми кримінально-процесуального права.
Як роз’яснював Сталін у шифрограмі секретарям обкомів, крайкомів, ЦК нацкомпартій, наркомам внутрішніх справ, начальникам управлінь НКВС від 10 січня 1939 р., “застосування фізичного впливу у практиці НКВС було допущене з 1937 р. за дозволом ЦК ВКП(б)”. На тлі масових репресій мало що вирішували окремі спроби поліпшити попередню підготовку справ, зокрема впровадження постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 19 листопада 1934 р.інституту підготовчих засідань.
* * *
Демократизація державно-правового життя в період нової економічної політики мала вимушений характер і тривала недовго. Державність у Радянській Україні, яка з моменту виникнення була досить прозорою, зазнавала дедалі більших обмежень. Утворення Союзу РСР, який у період сталінського режиму з “добровільного союзу республік” перетворився на жорстко централізовану державу, призвело до фактичної втрати Україною державного суверенітету. Відбувалося знищення політичної опозиції, зрощення партійної бюрократії з державним апаратом, встановлення режиму особистої влади вождя партії.
Загальнодемократичні принципи кодифікації законодавства 20-х років не відповідали потребам тоталітарної держави. Головною тенденцією розвитку права стала домінування загальносоюзного законодавства над республіканським. Конституція СРСР 1936 р. і Конституція УРСР 1937 р. надали Комуністичній партії статус “керівного ядра”; її рішення набули обов’язкової сили в державі і суспільстві. Репресивні органи СРСР та їх філіали в Україні, нехтуючи нормами права, застосовували нечуване насильство, жертвами якого стали мільйони людей.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 712; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!