ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ ТА АКВАТОРІЇ, ЩО ОХОРОНЯЮТЬСЯ
Зазначене вище визначає дуже важливу роль еталонних природних екосистем, що зберігаються на спеціально відведених територіях. Заповідники, а також національні парки, заказники та інші резервати дикої природи часто виконують функцію «центрів стабільності» певної ділянки біосфери, благотворно впливають на середовище життя далеко за межами своїх кордонів. Вони є хранителями природних угруповань і генетичного фонду. Основна користь заповідників як специфічної форми охорони і використан-
ня ресурсів біосфери полягає в тій потенціальній науковій інформації, яка може і повинна бути добута при дослідженні будови і функ-ціонувамня природних екосистем, які зберігаються в непорушено-му стані.
Потребу мати еталони незайманої природи добре розуміли ще на початку нашого століття, хоч ця потреба диктувалась тоді не так екологічними, як етичними мотивами. Проте тяжке становище з деякими цінними видами тварин і, меншою мірою, рослин змусило передусім зосередити увагу на охороні їх і розглядати заповідники як резервати для таких зникаючих видів. Успіхи у відновленні соболя та інших цінних видів значною мірою є наслідком діяльності заповідників.
Однак вузькоспрямований режим охорони, який забезпечує розквіт одного або небагатьох цінних видів, нерідко потребує особливих біотехнічних заходів, які виводять екосистеми та угруповання з початкового стану їх. Отже, охорона цінних видів і охорона еталонних екосистем нерідко вступають у протиріччя, розв'язання якого не завжди доступне і просте. Разом з тим непримиренність спрямованого режиму охорони зі збереженням еталонних угруповань не така вже й фатальна, а в ряді випадків виникає тільки при прямолінійному і спрощеному розумінні завдань охорони рідкісних і цінних тварин або рослин. Справді бо, для величезної більшості організмів охорона виду передусім потребує охорони відповідних екосистем. А в тих випадках, коли людина частково або повністю бере на себе піклування про якусь групу особин певного виду (наприклад, у зоопарку або в ботанічному саду), тобто виключає цю групу з природної системи зв'язків, настає небажана втрата важливої потенціальної інформації про закономірності функціонування цієї системи зв'язків. Тому зрозуміле прагнення повернути в природу особин рідкісного виду, розведеного в зоопарку, як тільки для цього виникають можливості. Свого часу це було зроблено з гаванською казаркою. Тих самих заходів вживають для збереження коня Прже-вальського, який недавно вимер у природі, але поки що розводиться в зоопарках.
|
|
|
Зрозуміла також стурбованість, яка може виникнути, коли оточений піклуванням у заповіднику вид внаслідок надмірного старання майже цілком переключається на штучно створені зв'язки (наприклад, трофічні — підгодівля копитних сіном або на спеціальних полях), а сам заповідник перетворюється на зоопарк або ферму для розведення виду в напіввільних умовах. Такі ситуації треба розглядати лише як тимчасову необхідність, крайній захід для врятування зникаючого виду. Більше того, обмеження кількості цінного виду системою природних регуляторів (включаючи хижаків і паразитів) веде не тільки до збереження угруповання, а й до збереження кондиції самого виду, який охороняють.
|
|
|
З усіх заповідників спрямованого режиму найважливішу роль у збереженні всієї сукупності угруповання можуть відігравати ті, які покликані зберігати великих хижих тварин вищих трофічних рівнів (наприклад, тигрів або гепардів). Навіть періодична підгодівля великих хижаків і завищена цим концентрація їх не приведуть до таких помітних змін біоценозів, як, наприклад, це буває при підвищеному поголів'ї великих травоїдних (слонів, оленів, лосів, кабанів).
У зв'язку з пекучою потребою збереження і нагляду за природними екосистемами виникла ідея про біосферні заповідники. Характерними рисами їх повинні бути такі: 1. Забезпечення природної регуляції типових екосистем (це потребує великої площі). 2. Застосований набір екосистем повинен мати особливу еталонну цінність. 3. Наукові дослідження повинні бути забезпечені кваліфікованими виконавцями та обладнанням. Отже, біосферні заповідники — це території вищого класу, що охороняються, опорні пункти в системі загальної мережі таких територій, особливо цінна національна територія, використання якої допускається виключно з науковою метою без внесення збурень у природні процеси.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 390; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!