Вимоги до дитячих замісних протезів

• Протез не повинен затримувати ріст зубної дуги;

• Протез не повинен давати додаткового навантаження на поряд розташовані
зуби;

• Протез повинен бути зручним та відповідати естетичним вимогам;

• Виконуються знімні протези без кламерів або з невеликою кількістю їх;

• Знімні протези міняють в залежності від темпу росту щелепи, у середньому
через 6-8 місяців у змінному та тимчасовому прикусі і через 1-1,5 року у
постійному прикусі;

• Замісний протез може комбінуватися з елементами ортодонтичних апаратів.

1. Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Топографічна анатомія тимчасових зубів.

2. Топографічна анатомія постійних зубів.

3. Показання до видалення зубів.

4. Протипоказання до видалення зубів.

5. Інструментарій для видалення зубів на верхній щелепі;

6. Інструментарій для видалення зубів на нижній щелепі.

7. Етапи видалення зубів.

8. Особливості проведення операції видалення тимчасових зубів.

9. Особливості видалення постійних зубів у дітей на верхній щелепі.

10.  Особливості видалення постійних зубів у дітей на нижній щелепі.

11.  Догляд за лункою після екстракції зуба.

12.  Місцеві ускладнення, що виникають при видаленні зубів.

13.  Місцеві ускладнення, що виникають після видалення зубів.

14.  Лікування та профілактика ускладнень після екстракції зубів.

15.  Медична документація.

 

ТЕМА:Одонтогенний та неодонтогенний періостит щелеп. Причини розвитку. Клініка гострого та хронічного періоститу. Діагностика,диференційна діагностика.Комплексне лікування. Прогноз перебігу та наслідки хвороби. Показання до госпіталізації дітей з гострим періоститом.

Тези теми:

Періостит— це гостре чи хронічне запалення окістя щелеп за­звичай одонтогенного (рідше травматичного) або іншого походження.

 

Класифікація періоститів

За шляхом проникнення:

Одонтогенні

Неодонтогенні (посттравматичні, за протягом, гематогенні, лімфогенні, стоматогенні)

За перебігом:

Гострі (серозні, гнійні)

Хронічні (гіперпластичні, оссифікуючі)

За видом інфекції:

Специфічні

Неспецифічні

 

Гострий одонтогенний серозний періостит

Це захворювання у дітей діагностується рідко, оскільки явища серозного запалення швидко переростають у гнійні (протягом 1—2 діб).

Скарги. Якщо батьки своєчасно звертаються до лікаря, то пред'являють скарги на біль у зубі під час накушування на нього, погіршення самопочуття дитини, що проявляється порушенням сну та апетиту, на болючу припухлість щоки і щелепи у неї.

Клініка. У зв'язку з тим, що за наявності серозного періоститу загальний стан дитини страждає мало, явища інтоксикації помірні, місцеві ознаки більш виражені. Захворювання виявляється асиметрією обличчя за рахунок набряку м'яких тканин навколо болючого потовщення окістя щелепи. У "причинно­му" зубі діагностується періодонтит. Коронка зуба звичайно з глибокою карі­озною порожниною, змінена у кольорі; реакція на перкусію позитивна. Пере­хідна складка коміркового відростка навколо "причинного" зуба згладжена з одного боку (частіше із щічного), інфільтрована, болюча, слизова оболонка гіперемована, набрякла. Флюктуація не виявляється.

Діагноз гострого одонтогенного серозного періоститу грунтується на вищенаведених скаргах та даних об'єктивного обстеження. Специфічної рентге­нологічної картини гострого серозного періоститу немає, тому для підтверд­ження діагнозу це обстеження проводити недоцільно. Лише у разі загострення хронічного періодонтиту прицільна рентгенографія дає належну інформацію стосовно стану періодонта "причинного" зуба.

Диференційна діагностика гострого серозного періоститу проводиться із гострим та загостреним хронічним гранулювальним періодонтитом, гострим гнійним одонтогенним періоститом (клініка цих захворювань описа­на у відповідних розділах).

Лікування. Спочатку вирішується тактика щодо "причинного" зуба за­лежно вщ його функціонального стану. У тимчасових зубах ураховується стадія резорбції коренів, а в постійних — можливість ліквідації вогнища терапевтич­ним шляхом за рахунок відтоку ексудату через канали. У разі неефективності консервативного медикаментозного лікування зуб видаляється.

Ускладненням гострого серозного періоститу може бути гострий гнійний періостит.

Гострий одонтогенний гнійний періостит

Гострий одонтогенний гнійний періостит  частіше зустрічається у змінному прикусі у віці 6-8 років.

Скарги. У разі гнійного одонтогенного періоститу діти (або їх батьки) скаржаться на наявність деформації обличчя у ділянці нижньої чи верхньої ще­лепи, утруднене жування на ураженому боці, явища загальної інтоксикації, яка проявляється підвищенням температури тіла, зниженням апетиту, порушен­ням сну. Залежно від місця ураження щелеп може бути обмежене відкривання рота, біль під час ковтання тощо. У більшості випадків діти та їх батьки не вказують на зв'язок виникнення деформації м'яких тканин з болем у зубі. Це пов'язано з тим, що на момент її появи фокус запалення переміщується з періодонта до окістя. Тому під час збору скарг необхідно звернути на це увагу, тобто з'ясувати, з чого починалася хвороба і який саме зуб став її причиною.

Клініка. Клінічна картина гострого гнійного одонтогенного періоститу характеризується змінами загального стану та патогномонічними місцевими ознаками. Ступінь порушення загального стану дитини в разі періоститу за­лежить від вихідного рівня соматичного здоров'я та стану "причинного" зуба.

Місцевими ознаками гострого гнійного одонтогенного періоститу нижньої щелепи від тимчасових молярів у дітей є:

 — асиметрія обличчя унаслідок набряку тканин нижньощічноїта підниж­ньоілелепної ділянок (іноді набряк поширюється на підочноямкову ділянку, навіть на нижню повіку ока на боці ураження, що звичайно спостерігається у дітей молодшого віку) з незміненою над ними шкірою або із незначною гіпере­мією її у випадках, коли діагностика та лікування затягуються чи проводиться самолікування;

—відкривання рота може бути обмежене за рахунок болючого набряку тка­нин щічної та підщелепної ділянок;

—перехідна складка згладжена з вестибулярного боку, тому що шлях по­ширення гнійного ексудату в цей бік коротший, ніж в язиковий, а корені тим­часових зубів розташовані ближче до зовнішньої кортикальної пластинки; сли­зова оболонка перехідної складки набрякла, гіперемована; пальпація у деяких випадках дозволяє виявити флюктуацію;

—"причинний" тимчасовий зуб зруйнований, рухомий (інколи у дітей бу­вають зруйновані та рухомі обидва тимчасові моляри); у тому разі, коли запа­лення переміщується під окістя, перкусія зуба може бути незначно болючою, болючість "причинного" зуба (як прогностична ознака) свідчить про те, що від початку захворювання пройшло небагато часу.

У більшості випадків одонтогенний гнійний періостит нижньої щелепи супроводжується регіонарним лімфаденітом на боці ураження.

Клінічна картина гострих гнійних періоститів верхньої щелепи у дітей дос­татньо характерна: під час огляду обличчя асиметричне за рахунок набряку тка­нин щічної, підочноямкової ділянок, половини верхньої губи, який поширюється на повіку з боку ураження. Визначається згладженість носогубної складки. У ротовій порожнині в разі розташування абсцесу з вестибулярного боку верхньої щелепи перехідна складка згладжена та гіперемована на рівні "причинного" і 1—2 поряд розташованих зубів.

У разі локалізації абсцесу на піднебінні, що буває рідко, обличчя дитини си­метричне, відкривання рота вільне. На піднебінні, ближче до коміркового відро­стка, визначається випинання, укрите гіперемованою слизовою оболонкою, під час пальпації якого відчувається біль та флюктуація.

У тому разі, коли корені тимчасових зубів знаходяться у стадії розсмокту­вання, періостити не проявляються типовою клінічною картиною. Інфільтра­ція тканин періоста відбувається не в проекції перехідної складки, а ближче до шийок зубів. Тому абсцеси в таких випадках бувають частіше не субперіостальні, а під'ясенні. Іноді вони зовсім не утворюються, оскільки відтік ексудату через широкі періодонтальну щілину, кореневі та остеомні (гаверсові) канали ком­пенсує можливість утворення абсцесу.

Лікування

Хірургічне лікування гострих періоститів, шо включає розтин абсцесу з обо­в'язковим дренуванням рани, видалення чи лікування "причинного" зуба, про­водять під провідниковим або загальним знеболюванням. Вибір знеболювання залежить від віку дитини, її психоемоційного стану та наявності фонових захво­рювань. Періостотомію у період змінного прикусу на нижній шелепі треба про­водити нижче від перехідної складки, на верхній — вище від неї та паралельноїй. У разі розвитку періоститу від тимчасових нижніх молярів розтин абсцесу слід проводити нижче від перехідної складки, бо між коренями їх знаходиться мен­тальний отвір, через який у цьому місці виходять нерв та судини. Якщо абсцес локалізується на твердому піднебінні, розтинати періост тре­ба нелінійним розтином, а висіченням трикутного чи овального слизово-окіс­ного клаптя. Дренаж у такому разі не потрібен, тому що він не фіксується. Форма утвореного отвору забезпечує хороший відтік ексудату. Ранова поверхня на піднебінні загоюється вторинним натягом.

Після хірургічного втручання дитині призначають ротові ванночки з анти­септиками.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Періостит. Визначення.

2. Класифікація періоститів.

3. Етіологія і патогенез періоститу щелеп.

4. Клініка захворювання гострого періоститу:

а)серозний;

б)гнійний;

5. Клініка захворювання хронічного періоститу:

а)простий;

б)оссифікуючий;

6. Діагностика періоститу.

7. Диференціальна діагностика періоститу

а)гострого;

б)хронічного;

8. Методи лікування.

9. Показання до хірургічного лікування.

10. Загальне лікування періоститів.

     11.Ускладнення періоститів

 

 

ТЕМА: Гострий одонтогенний остеомієліт щелеп у дітей. Причини розвитку. Діагностика, клініка, невідкладна медична та хірургічна допомога. Реабілітація таких дітей. Профілактика захворювання. Гострий гематогенний остеомієліт щелеп у дітей. Діагностика, диференційна діагностика, клініка та лікування. Профілактика ускладнень.

Тези теми:

Остеомієліт— це гнійно-некротичний інфекційно-алергійний запальний процес у кістці, що виникає під впливом екзо- й ендогенних чин­ників на тлі попередньої сенсибілізації і вторинної імуносупресії організму та супроводжується некрозом кісткової тканини.

Класифікаціяостеомієлітів:

 За шляхом проникнення інфекції:

а) одонтогенний;

б) неодонтогенний:

— судинний (гематогенний, лімфогенний);

— стоматогенний;

— посттравматичний;

— контактний;

2. Залежно від виду інфекції:

а) специфічний (сифілітичний, туберкульозний, актиномікотичний) — у дітей ці форми остеомієліту зустрічаються рідко;

б) неспецифічний (банальний):

— спричинений поєднаною дією стрепто- і стафілококової флори;

— фузоспірилярним симбіозом;

— поєднаною дією анаеробних та аеробних мікроорганізмів;

— спричинені анаеробною мікрофлорою.

3. За перебігом захворювання:

а) гострий;

б) первинно-хронічний;

в) хронічний як наслідок гострого:

— деструктивний (рареф і кувальний — розсмоктування кістки);

— продуктивний чи гіперпластичний;

— деструктивно-продуктивний;

г) хронічний у стадії загострення.

4. За анатомо-топографічними ознаками:

а) остеомієліт верхньоїчи нижньої щелеп (з конкретною локалізацією про­цесу);

б) остеомієліт інших кісток щелепно-лицевої ділянки.

5. За поширеністю процесу:

а) вогнищевий;

б) генералізований.

 

Гострий одонтогенний остеомієліт

Скарги. Залежно від віку та локалізації процесу (верхня чи нижня шеле­па, їх відділи) скарги можна поділити на 2 групи: загальні і місцеві.

Загальні — на перший план виходять ознаки інтоксикації організму, які проявляються підвищенням температури тіла, головним болем, зниженням апетиту, порушенням сну.

Місцеві - наявність болючої припухлості м'яких тканин, що оточують шеле­пу; деформація коміркового відростка в ділянці "причинного" зуба, в якому спо­стерігається біль під час накушування; рухомість поряд розташованих 2—3 зубів.

Клініка. Загальний стан дитини важкий. Шкірні покриви та слизові обо­лонки бліді, сухі, дитина загальмована чи збуджена, температура тіла значно підвищена. Місцево спостерігається асиметрія обличчя за рахунок набряку м'я­ких тканин, прилеглих до вогнища запалення. Тут пальпаторно визначається інфільтрат з розм'якшенням у центрі, шо свідчить про утворення абсцесу або флегмони. Ступінь відкривання рота залежить від того, який зуб виявився "причинним , тобто від локалізації вогнища запалення. Якщо у процесе залучають­ся жувальні м'язи, виникає контрактура — обмежене відкривання рота.

Комірковий відросток (частина) деформований з двох боків — веретеноподібно або колбоподібно потовщений. Перехідна складка на рівні "причинного" та 2-3 поряд розташованих зубів згладжена,слизова оболонка в цій ділянці гіперемована. Підчас пальпації коміркового відростка (частини) із зубо-ясенних кишень виділяється гній. У "причинному" зубі діагностується гострий чи загострений хронічний періодонтит. Зуби, шо розташовані поруч (від 2 до 4), мають патологічну рухомість. У разі локалізації процесу на нижній шелепі з'являється симптом Венсана (парестезія шкіри половини нижньої губи внаслідок здавлення нижнього коміркового нерва).Остеомієлітний процес супроводжується регіонарним лімфаденітом. На верхній щелепі запалення може поширитися у ретробульбарний простір.

На нижній щелепі остеомієлітний процес має затяжний характер, що зу­мовлено магістральним типом кровопостачання та щільнішою кортикальною пластинкою кістки, невеликою кількістю спонгіози. На верхній шелепі запа­лення кістки відбувається бурхливо, з вираженими клінічними ознаками, що пов'язано із розсипним типом кровообігу щелепи, порозністю кістки, тонкою кортикальною пластинкою, вираженим шаром спонгіози, близькістю очної ямки, приносових пазух, великою кількістю підшкірної жирової клітковини, що вкриває щелепу.

Для встановлення діагнозу в гострий період остеомієліту рентгенологічні дані неінформативні. Лабораторні дослідження крові свідчать про збільшення кількості лейкоцитів до 15—30 тис, підвищення ШОЕ до 30—50 мм за 1 год, зсув лейкоцитарної формули вліво, наявність С-реактивного білка. У сечі виявляється білок, еритроцити, лейкоцити (як наслідок загальної інтоксикації).

Диференційна діагностика проводиться зодонтогеннимита неодон-тогенними абсцесами чи флегмонами підочної, виличної, підщелепної діля­нок, абсцесом твердого піднебіння, сіалоаденітом, специфічними процесами, періоститом, саркомою Юїнга, нагноєною кістою щелепи.

Лікування гострого одонтогенного остеомієліту проводиться тільки в умовах стаціонару.

Медикаментозне лікування передбачає уведення дезінтоксикаційних за­собів внутрішньовенно (неогемодез, неокомпенсан, ізотонічний розчин), од­ночасно вводять антибіотики, тропні до кісткової тканини, — лінкоміцин, не-троміцин, кліндаміцин, цефалексин, цефазолін, тієнам. Призначають антигістамінні засоби, препарати кальцію, вітамінні комплекси, які містять вітамі­ни групи A, D, Е, В, С, неспецифічні імуномодулятори. Крім того, їжа дитини повинна бути переважно молочно-рослинною, а питво вітамінізованим та у великій кількості.

Хірургічне лікування починають з видалення "причинного" зуба, роз­тину підокісних абсцесів з обох боків коміркового відростка (частини). За умо­ви важких форм гострого остеомієліту у дітей старшого віку в деяких випадках можна з метою декомпресії проводити перфорацію кортикальної пластинки в ділянці вогнища запалення. Це втручання потрібно робити водночас із розтином вогнищ запалення у прилеглих м'яких тканинах (абсцесів, флегмон). Рани дренують гумовими стрічками. З 2-ї доби промивають антисепти­ками, протеолітичними ферментами, з З—4-ї призначають фізпроцедури; у разі ефективного дренування рани — електрофорез з антибіотиком, який дитина отримує і внутрішньом'язово, протеолітичними ферментами, УФО, УВЧ, ла-зеротерапію, магнітотерапію. Зовні на м'які тканини, прилеглі до вогнища за­палення, накладають пов'язки із 5-10% ДМСО. Призначають багаторазове по­лоскання рота антисептиками. Обов'язкове дотримання правил гігієни рото­вої порожнини.

Ускладненнями гострого одонтогенного остеомієліту щелеп у дітей може бути перехід процесу в хронічний, розвиток гаймориту, артриту скронево-нижньощелепного суглоба, паротиту, септичного стану тощо.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Визначення поняття “остеомієліт”.

2. Класифікація остеомієліту.

3. Теорії патогенезу.

4. Етіологія гострого одонтогенного остеомієліту.

5. Клініка захворювання.

а) на верхній щелепі;

б) на нижній щелепі;

в) локалізованого;

г) генералізованого;

6. Діагностика остеомієліту.

7. Диференціальна діагностика.

8. Методика лікування.

9. Показання для хірургічного лікування.

10. Загальне лікування одонтогенного остеомієліту.

11. Ускладнення одонтогенного остеомієліту. Визначення гематогенного остеомієліту.

12. Класифікація гематогенного остеомієліту.

13. Етіологія гострого гематогенного остеомієліту.

14. Патогенез гострого гематогенного остеомієліту.

15. Клініка захворювання на верхній щелепі:

а)токсичного;

б)септикопіємічного;

в)місцевоосердкованого

16. Клініка захворювання на верхній щелепі.

а)токсичного;

б)септикопіємічного;

в)місцевоосердкованого

17. Діагностика гострого гематогенного остеомієліту.

18. Диференціальна діагностика гематогенного остеомієліту.

19. Методика лікування.

20. Показання для хірургічного лікування.

21. Загальне лікування гематогенного остеомієліту.

22. Ускладнення гематогенного остеомієліту

 

ТЕМА: Хронічний одонтогенний остеомієліт щелеп у дітей. Причини розвитку. Діагностика, клініко-рентгенологічні форми захворювання. Показання до госпіталізації, лікування та профілактика хронічного остеомієліту. Прогноз та кінець хвороби .Реабілітація дітей, які хворіли на хронічний остеомієліт щелеп.

Тези теми:

Хронічний одонтогенний остеомієліт

Хронічний одонтогенний остеомієліту дітей звичайно є наслідком гострого, в перебігу якого відбулися порушення або лікування якого було проведено несвоєчасно та не в повному обсязі. Пе­рехід гострої стадії остеомієліту в хронічну у дітей відбувається значно швид­ше, ніж у дорослих (на 7-му- 9-ту добу від початку захворювання), що зале­жить від багатьох причин:

1) наявності ознак вторинної імуносупресії (хронічні супутні, нещодавно перенесені гострі чи загострення хронічних захворювань);

 2) зниження імунної реактивності організму (кількості Т-лімфоцитів, Ig М, IgG; функціональної активності лімфоцитів);

3) пізнього звертання до лікаря;

4) несвоєчасного та неправильного встановлення діагнозу;

5) нераціонального лікування (пізнє видалення „причинного" зуба; непра­вильний розтин абсцесу або флегмони; неадекватне призначення медикаментів);

6) незбалансованого та неповноцінного харчування, що призводить до ослаблення організму дитини.

Хронічний одонтогенний остеомієліт частіше розвивається на нижній ше­лепі у дітей віком 5—10 років. Для нього характерні періодичні загострення та затяжний перебіг.

Залежно від процесів (деструктивних або продуктивних), що переважають у кістці щелепи, розрізняють три клініко-рентгенологічні форми хронічного остеомієліту: деструктивну, продуктивну та деструктивно-продуктивну.

Деструктивна форма хронічного остеомієліту спостерігається на нижній щелепі у виснажених, ослаблених дітей, переважно 4—6-річного віку.

Скарги дітей (абоїх батьків) на періодичне підвищення температури тіла до субфебрильної, припухлість тканин, прилеглих до щелепи, наявність нориць з гнійним виділенням, присмак гною у роті, деформацію щелеп та облич­чя тощо. В анамнезі — гострий одонтогенний остеомієліт.

Клініка. Інтоксикація організму незначна, але її ознаки спостерігають­ся протягом усього періоду хвороби: температура тіла субфебрильна, апетит зни­жений, дитина швидко втомлюється; виявляються зміни показників перифе­рійної крові (лейкоцитоз, лейкопенія, підвищення ШОЕ) та в сечі (наявність білка, лейкоцитів).

Місцево спостерігається запальна інфільтрація м 'яких тканин навколо вог­нища в щелепі, чим і зумовлена деформація обличчя. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, рухомі і майже безболісні. Коміркова частина щелепи з боку ураження збільшена звичайно з обох боків. "Причинний" зуб або ви­далений раніше, або знаходиться у комірці. Коронка його зруйнована, реакція на перкусію може бути позитивною. Розташовані поруч зуби рухомі (I—II ст.), не вилікувані. Шийки та верхня третина коренів оголені, деякі зуби можуть змінювати своє положення. Слизова оболонка в цій ділянці набряк­ла, синюшна. На комірковій частині з'являються нориці з гнійними виділен­нями та „вибухаючими" грануляціями, які можуть локалізуватися з обох боків його, на твердому піднебінні, зовні на рубцях після розтину флегмон та абсцесів. Грануляційна тканина, як і сама нориця, — це реакція на стороннє тіло, яким є сформований секвестр. Зазвичай навколо останнього не утворюєть­ся секвестральна коробка. У разі затримки гнійного виділення, що нерідко спо­стерігається у хронічній стадії остеомієліту, виникає загострення запального процесу. Тоді утворюються абсцеси та флегмони у пришелепних тканинах, що супроводжується погіршенням загального стану хворого, посиленням болю, підвищенням температури тіла.

Наявність додаткових клінічних ознак буде залежати від локалізації про­цесу — на нижній або на верхній щелепах. Так, у разі ураження кута гілки нижньої щелепи може з'являтися тризм, тіла — симптом Венсана.

Перші рентгенологічні ознаки де­струкції кісткової тканини виявляють­ся на 10—14-ту добу захворювання. Формування секвестрів на верхній ще­лепі відбувається на 2—3-му тижні, нижній — пізніше — на 3—4-му тижні.

 Продуктивна форма (гіперпластична) остеомієліту виникає у період інтенсивного росту лицевого скелета (9—12 років), частіше локалізується на нижній щелепі.

Скарги дітей (або їх батьків) на наявність деформації обличчя. В анамнезі — гострий одон­тогенний остеомієліт, періодичне збільшення деформації та її болючість.

Клініка. Загальний стан дитини майже не порушений. Симптоми інток­сикації незначні, вони стають вираже-нішими у період загострення процесу.

Місцево виявляється деформація обличчя за рахунок збільшеної в обсязі кістки в ділянці запального вогнища. М'які тканини навколо неї не змінені. Регіонарні лімфовузли збіль­шені, рухомі, за давністю захворюван­ня можуть зливатися між собою з утво­ренням конгломератів. Рот відкри­вається вільно. Коміркова частина (відросток) в остеомієлітному вогнищі деформована, щільна, слабко болюча під час пальпації. Слизова оболонка тут дещо синюшного кольору, набрякла. Може виявлятися "причинний" зруйнований зуб, перкусія якого незначно бо­лісна. Поруч розташовані зуби нерухомі, можуть бути раніше лікованими. Нориць немає. Рентгенологічно визначається збільшення обсягу кістки за рахунок ендостальної та періостальної побудови.

Деструктивно-продуктивна форма хронічного одонтогенного остеомієліту — найбільш частий наслідок гострого запалення кістки у дітей 7—12 років. За­лежно від того, які процеси переважа­ють у кістці — загибелі чи побудови її, клінічні прояви подібніші до деструктивної або продуктивної форми. Можуть утворюватися безліч дрібних секвестрів, які здатні само­стійно розсмоктуватися або виділяти­ся через нориці. На рентгенограмі мож­на побачити лізис кістки у вигляді ок­ремих дрібних вогнищ розрідження, процеси ендостальної перебудови — вогнища розрідження чергуються з ділянками остеосклерозу, що призво­дить до виникнення грубоплямистого малюнку кістки. Спостерігається активна періостальна побудова у вигляді нашарувань кістки, окістя потовщене.

 Лікування. Обсяг допомоги у разі хронічного остеомієліту залежить від характеру та поширеності запального процесу у кістці, загального стану дити­ни. Антибактеріальні препарати для лікування хронічного одонтогенного остеомієліту в стадії ремісії призначати недоцільно, у разі загострення процесу ефективними є остеотропні антибіо­тики.

Місцеве лікування деструктивної форми хронічного остеомієліту передба­чає видалення "причинного" зуба, якщо він лишився, налагодження достат­нього дренування вогнища запалення через норицю шляхом її промивання ан­тисептиками або протеолітичними ферментами для прискорення розсмокту­вання секвестрів. Якщо ці дії неефективні, проводять розтин окістя з обох боків коміркової частини в ділянці запалення. Рани дренують гумовими стрічками та промивають тими ж лікарськими речовинами, що й нориці.

Секвестректомію у дитини виконують за наявності:

1. Вибухаючих з нориці грануляцій.

2. На рентгенограмі — великих секвестрів, які повністю відокремилися від материнської кістки.

3. Загиблих зачатків зубів.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Етіологія хронічних остеомієлітів.

2. Патогенез хронічних остеомієлітів.

3. Класифікація хронічних остеомієлітів.

4. Клініка захворювання.

5. Діагностика остеомієлітів.

6. Диференціальна діагностика остеомієлітів;

7. Рентгенологічні форми хронічного остеомієліту і рентгенологічні зміни, характерні для кожної із форм.

8. Методи лікування.

9. Загальне лікування остеомієлітів;

10. Показання до хірургічного лікування.

11. Ускладнення хронічних остеомієлітів;

12. Прогноз лікування хронічних остеомієлітів.

 

 

ТЕМА: Запальні захворювання скронево-нижньощелепового суглоба (СНЩС) у дітей.Клініка ,діагностика,диференційна діагностика,лікування.

Тези теми:

Класифікація захворювань СНЩС:

1. За етіологічним чинником:

а) врождені вади розвитку;

б) набуті:

— запальні (артрити);

— дистрофічні (артрози, вторинні деформівні артрози);

— запально-дистрофічні (артрито-артрози).

2.3а перебігом: гострі, хронічні, хронічні у стадії загострення.

 3. Анкілози (фіброзні, кісткові):

— вроджені і набуті;

— однобічні, двобічні;

— запальні, травматичні.

ГОСТРИЙ АРТРИТ

Це запалення суглобового хряща, капсули та зв'язкового апарату, яке може мати інфекційне, травматич­не або алергійне походження. Інфекційні артрити можуть виникати у дітей будь-якого віку, а травматичні — частіше у віці 3—9 років.

Скарги дітей у разі гострих СНЩС різної етіології на припухлість тканин і біль у привушно-жу­вальній ділянці з іррадіацією її у вухо й потилицю, скованість рухів нижньої щелепи (найбільш ранній та стійкий симптом), неможливість нормального вживання їжі, підвищення температури тіла. У разі ревматичного артриту виникає біль в обох СНЩС, ревматоїдного — в одному СНЩС та колінному або плечовому суглобі.

Клініка. Може спостерігатися асиметрія обличчя унаслідок набряку м'я­ких тканин привушної ділянки, болісного під час пальпації. Відкривання рота болісне й обмежене. Обсяг рухів зберігається, але нижня щелепа зміщується у бік хворого суглоба, оскільки виникає захисна реакція жувальних м'язів з боку ураження.

Для ревматичного артриту характерне повільне посилення болю вранці та зменшення надвечір, вночі під час сну і у спокої. Біль відрізняється стійкістю. Перехідний біль не спостерігається. Властивим є утворення ревматоїдних вуз­ликів на розгинальній поверхні передпліччя поруч із ліктьовим суглобом, зміни з боку серця (ревмокардит).

У перші дні гострого артриту рентгенологічне дослідження малоінформа­тивне, але іноді виявляється незначне розширення суглобової щілини внаслі­док випоту ексудату. У разі подальшого розвитку запального процесу з'являються вторинні деструктивні зміни: часткове звуження суглобової щілини, ділянки деструкції та ущільнення кістки головки виросткового відростка.

Діагноз гострого травматичного або інфекційного артриту грунтується на скаргах (біль у привушній ділянці з іррадіацією у вухо та потилицю, неможливість нормального харчування, болісне відкривання рота, скованість рухів у суглобі і порушення загального стану), даних об'єктивного обстеження (болісний під час пальпації набряк м'яких тканин при вушної ділянки, обмежене через біль відкри­вання рота, зміщення щелепи в бік хворого суглоба під час її рухів), даних рент­генологічного обстеження ( напочатку захворювання — розширення суглобової щілини за рахунок випоту ексудату, а далі — її часткове звуження).

Діагноз ревматичного артриту встановлюють, грунтуючись на таких ознаках, як вранішня скованість суглоба, біль у ньому, набряк м'яких тканин навколо суглоба, ураження інших суглобів, наявність підшкірних вузлів у ділянці кісткових потовщень, пухкого муциновогозгустка під час дослідження синовіальної рідини, характерна рентгенологічна картина (крайові "узури" на бічних ділянках суглобових поверхонь) та висновку педіатра про наявність у дитини ревматизму.

Диференційну діагностику гострих артритів СНЩС проводять з го­стрими паротитами, гострими лімфаденітами привушної ділянки, гострими отитами, абсцесами привушної ділянки.

Лікування. Залежно від причини розвитку артриту лікування включає обмеження рухів нижньої шелепи різними видами ортодонтичних апаратів та іммобілізувальними пов'язками, механічно-щадну дієту (рідка їжа), компреси з 5 % розчином ДМСО на ділянку СНЩС, фізіотерапевтичні процедури — фо-нофорез гідрокортизону, трилон Б для пом'якшення фіброзних тканин, елект­рофорез ДМСО та калію йодиду, лідази; УВЧ, солюкс, парафін, озокерит. Крім того, призначають протизапальні нестероїдні препарати: ацетилсаліцилову кислоту, саліцилат натрію, саліциламід, бутадіон, індометацин, флюренамову та мефенамінову кислоти, бруфен, ібупрофен та їх аналоги, диклофенак, воль-тарен. У разі неможливості призначення вишеперерахованих препаратів вико­ристовують похідні саліцилової кислоти.

За необхідності призначають антибіотики, сульфаніламіди, антигістамінні препарати, вітаміни (групи В та С).

Хірургічні методи лікування хворим на гострий артрит не застосовують.

ХРОНІЧНИЙ АРТРИТ

Хронічний артрит  розви­вається непомітно, протягом тривалого часу, і виявляється частіше у пре- та пубертатному періодах (12-15 років).

Первинно-хронічні артрити у дітей спостерігаються рідко.

Скарги дитини зазвичай лише на ранкову скутість та помірний біль у СНЩС, який підсилюється під час рухів шелепи, появу "хрусту" при цьому, головний біль, можливо, запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, іноді сухість у роті або печіння в язиці (дешо нагадує синдром Костена у дорослих). Поява "хрусту" свідчить про перехід запального процесу в дистрофічний.

Клініка. Обличчя симетричне. Пальпація суглоба та козелка вуха трохи болісна. Бімануальна пальпація через зовнішній слуховий хід виявляє тертя суглобових поверхонь за рахунок їх нерівності, яке не треба плутати із симпто­мом клацання у суглобі у разі зміщення меніска. Підчас натискання на підбо­ріддя та кут нижньої щелепи біль у суглобі посилюється. Періодично виникає загострення хронічного процесу, тоді клінічна картина нагадує гострий артрит. На рентгенограмі суглоба визначається розширення суглобової щілини, якщо превалює ексудативний елемент запалення, та нерівномірне звуження — у разі переважання продуктивних процесів.

Діагноз хронічного артриту грунтується на:

1) характерних скаргах: "хруст" підчас відкривання рота; ранкова скутість та помірний біль, що посилюється під час вживання їжі, головний біль, запа­морочення, шум у вухах, зниження слуху, іноді — сухість у роті або печіння у язиці, тривалий перебіг захворювання;

2) даних об'єктивного обстеження: болісної пальпації суглоба та козелка вуха, посилення болю під час натискання на підборіддя;

3) рентгенологічного обстеження (нерівномірне розширення суглобової щілини).

Лікування хронічних артритів залежить від причини та змін, шо

відбулися у СНЩС.

Так, за умови порушення функціональної оклюзіїспочаткудіїлікаря спря­мовані на усунення тих чинників, що спричиняють ці порушення, а саме:

1 Вибіркове зішліфування зубів, які підвищують прикус.

2. Виготовлення кап та пластин, апаратів функціональної і механічної дії у разі зниження оклюзійної висоти.

3. Виготовлення тимчасових знімних протезів, раціональне протезування. Медикаментозне лікування у разі ревматоїдного та ревматичного артриту

передбачає призначення нестероїдних протизапальних препаратів, які не впливають на прогресування артриту, але запобігають процесу "руйнування" суглоба.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1.Анатомо-топографічні особливості СНЩС у дітей.

2. Класифікація артритівСНЩС.

3. Етіологія артриту СНЩС.

4. Клінічні особливості перебігу артрити СНЩС у дітей.

5. Основні методи визначення стану СНЩС у дітей.

6. Дотаткові методи визначення СНЩС у дітей.

7. Дифдіагностика артриту СНЩС.

8. Лікування артриту СНЩС.

9. Профілактика захворювань.

10. Ускладнення при лікуванні артритів СНЩС.

11.  Участь різних спеціалістів у реабілітаційних заходах.

 

 

ТЕМА: Одонтогенні запальні кісти щелеп від тимчасових та постійних зубів. Діагностика клініко-ренгенологічна картина, диф.діагностика.

Тези теми:

Кіста – це порожнисте утворення доброякісного характеру, що локалізується в кісткових чи м’яких тканинах, стінка якого вистелена епітелієм.

Класифікація кіст щелеп:

1. Одонтогенні кісти запального походження:

а) радикулярні;

б) радикулярні зубовмісні;

в) резидуальна (залишкова, яка лишається після видалення
«причинного» зуба).

2. Одонтогенні кісти незапального походження:

а) фолікулярна;

б) кіста прорізування.

3. Неодонтогенні кісти — вади розвитку:

а) фісуральна (різцевого або носо-піднебінного каналу;
глобуломаксилярна або інтермаксилярна; носогубна);

б) травматична (солітарна, геморагічна, безоболонкова).

Клініка:

Скарги. На початку формування радикулярних чи фолікулярних кіст скарг

немає. Коли кіста досягає великих розмірів і з'являється деформація щеле­пи, тоді дитина чи її батьки вказують на цей симптом, а також на незручність під час жування, рухомість кількох зубів; у разі фолікулярної кісти — на відсутність у зубній дузі відповідного зуба, який за термінами мав би прорізатися.

У разі нагноєння кіст скарги такі ж самі, як і в разі запального захворюван­ня (періоститу чи остеомієліту).

§ ­­­­­­­деформація коміркового відро­стка та тіла щелепи відбу­вається поступово, безболісно;

§ пальпація деформованої ділян­ки щелепи виявляє новоутворення щільної консистенції;

§ у разі великих розмірів кісти стінка її (зазвичай зовнішня) стає тонкою і під час натискання на неї прогинаєть­ся, це симптом Рунге—Дюпюїтрена — податливість кортикальної пластинки;

§ слизова оболонка над кістою не змінена в кольорі.

Відмінними клінічними ознаками радикулярної та фолікулярної кіст є: у першому випадку наявність "причин­ного" (тимчасового чи постійного) зуба в зубному ряді, ураженого карієсом; він змінений у кольорі, перкусія цього зуба може бути болісною, спостерігається його рухомість; у другому — відсутність у комірковій дузі постійного зуба за на­явності всіх, що прорізалися.

Клінічна картина одонтогенних кіст змінюється у разі їх нагноєння і тоді вона нагадує гострий періостит щеле­пи, а саме: з'являються скарги на при­пухлість м'яких тканин лиця, болючу під час пальпації, та біль у зубах під час накушування. Під час огляду: обличчя асиметричне у зв'язку з набряком м'я­ких тканин у зоні ураження, відкриван­ня рота може бути обмеженим і боліс­ним. Слизова оболонка біля "причин­ного" та кількох поряд розташованих зубів набрякла, гіперемована, перехідна складка згладжена, болюча під час пальпації. "Причинний" зуб зазвичай зруйнований, перкусія його болісна.

Для підтвердження діагнозу (визначення, яка саме це одонтогенна кіста) та подальшої лікувальної тактики проводять рентгенологічне обстеження щелепи у необхідній укладці (на нижній щелепі — за Генешем, на верхній — прицільний знімок та в аксіальній проекції. Характерною загальною рентгенологічною ознакою кіст щелепи є гомо­генне просвітлення кулястої форми з чіткими межами. У разі радикулярної кісти у її порожнині знаходяться корені "причинного" зуба; радикулярної від тимчасового зуба — зубовмісної — крім коренів тимчасового (зазвичай зруй­нованого чи лікованого зуба) знаходять фолікул постійного зуба

На верхній щелепі кісти можуть проростати у верхньощелепну порожнину, тоді на рентгенограмі в ній з'являється тінь "купола" з чіткими межами.

Резидуальні кісти, що залишаються після видалення "причинного" зуба, рентгенологічно виглядають як гомогенне просвітлення з чіткими межами в тілі щелепи у ділянці відсутнього зуба.

У разі фолікулярної кісти в її порожнині на рентгенограмі видно фолікул постійного зуба. Іноді можуть утворюватися і множинні фолікулярні кісти ще­леп.

Додатковим методом дослідження кіст шелеп є проведення пункції з визначенням характеру пунктату. Останній прозорий, жовтого кольору і завж­ди містить кристали холестерину (продукт клітин епітелію оболонки кісти), які виблискують під промінням світла. Треба зазначити, шо наявність кристалів холестерину не є патогномонічною ознакою запальних кіст шелеп. Вони мо­жуть іноді зустрічатися і в пунктаті амелобластоми.

Диференційна діагностика: за клінічними ознаками вона повинна проводитися зі всіма пухлинами та пухлиноподібними новоутвореннями ще­леп, які супроводжуються зменшенням чи відсутністю кісткової тканини. Клініко-рентгенологічна диференційна діагностика звужує коло таких ново­утворень. До них належать:

— амелобластома, остеобластокластома (її кістозна форма), радикулярні та фолікулярні кісти (між собою);

— парадентальні (періодонтальні, ретромолярні) кісти у дітей не зустріча­ються, оскільки виникнення їх пов'язано із утрудненим прорізуванням ниж­нього зуба мудрості, яке відбувається у старшому віці.

 

Лікування. Для лікування кіст щелеп у дітей використосовують два види хірургічних втручань: цистотомію та цистектомію; частіше застосовують цистотомію.

Цистотомія — операція, що передбачає усунення внутрішньокістозного тиску, внаслідок чого спостерігається поступове сплощення та зменшення кістозної порожнини аж до повного її зникнення.

Показаннями до цистотомії є:

—фолікулярні кісти щелеп;

—радикулярні кісти від тимчасових зубів (зубовмісні), у порожнині яких знаходиться фолікул постійного зуба;

—радикулярні кісти верхньої шелепи з порушенням кісткового дна носо­вої порожнини та піднебінної пластинки;

—великі радикулярні кісти нижньої щелепи з різким стоншенням основи щелепи (товщина кістки менша ніж 0,5см).

Цистектомія — операція, що передбачає радикальне видалення оболонки кісти та її вмісту. Вона показана у разі:

—невеликих радикулярних кіст, які розташовані у межах 1-2 зубів;

—збереженої кісткової стінки дна верхньощелепної пазухи та слизової оболонки чи тільки останної;

—радикулярних кіст, які відокремлені від верхньощелепної пазухи;

—фолікулярних кіст, коли загинув фолікул постійного зуба.

Матеріали контролю для підготовчого етапу занять:

1. Касифікація одонтогенних запальних кіст у дітей.

2. Еіологія та патогенез даного захворювання.

3. Клініка одонтогенних запальних кіст:

-радикулярні

-радикулярні зубовмісні

-резидуальна(залишкова,яка лишається після видалення причинного зуба).

4. Ренгенологічна картина одонтогенних запальних кіст:

5. Діагностика та дифдіагностика.

6. Ускладнення які можуть мати місце при оперативному втручанні.

7. Комплексна реабілітація хворих з кистами щелеп.

 

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 662; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!