Класична соціологія Е.Дюркгейма і М. Вебер
Французький соціолог ЕМІЛЬ ДЮРКГЕЙМ (1858-1917 рр.) "Правила соціологічного методу", "Метод соціології" | ||
Дві тенденції в соціологічній концепції: | ||
Позитивістський натуралізм | - випливає з розуміння суспільства за аналогією до природи (продовжує на якісно новому рівні, намагається будувати соціологію за зразком природничих наук); - знаходить відображення у принципі: "соціальні факти слід розглядати як речі"; - це зумовлює причинний та функціональний аналіз соціальних фактів (суспільство розуміється як соціальна цілісність, подібна живому організму з його досконалою системою органів та функцій, що історично розвивається від простого до складного); - виводить поняття суспільств нормального типу, норми та патології (емпірично фіксованою ознакою є поширеність соціального явища або рідкість, винятковість); - усі ці положення дають підстави визнавати Дюркгейма одним із провідних науковців, які заснували структурний функціоналізм. | |
Соціальний реалізм | - Вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, відмінної від усіх інших її видів (хімічної, біологічної, психологічної) та домінуючої над індивідом. - Соціальні факти- елементи соціальної реальності, сукупність яких утворює суспільство, і які складають предмет соціології (колективність, розповсюдженість, примусовість для індивіда). Соціальні факти поділяються на: - морфологічніфакти "матеріальний субстрат суспільства" (населення, засоби спілкування, житло...). - фізіологічні "духовні"факти - "колективні уявлення" (релігія, мораль, право ...). - Суспільство виникає внаслідок причинної взаємодії індивідів,але згодом стає "вищим" - центральне положення соціального реалізму - визнання пріоритету суспільства, суспільної свідомості, "колективних уявлень" над індивідами. Отже, зазначені вище положення утворюють "соціологізм" -принцип специфічності та автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами. |
|
|
Ідея соціальної солідарності (об'єднання розрізнених індивідів) | - Механічна солідарність (примітивні суспільства, розподіл праці незначний; колективна свідомість - як репресивна сила для об'єднання людей в єдине суспільство); об'єднання на основі подібності. Панує репресивне право. - Органічна солідарність (розвинені суспільства - сила колективної свідомості послаблюється, зростає органічна солідарність: кожен стає особистістю і бачить особистість в іншому; зростає залежність один від одного; право - захищає індивідів) - в її основі - поділ праці.Реститутивне (те, що відновлює) право. |
Аномія | Дезінтеграціясуспільства і особи, відсутність чіткої моральної регуляції поведінки індивідів), соціальна нерівність, нестримна класова боротьба, конфлікти тощо. Стан суспільства, в якому у його членів втрачена значущість соціальних норм та цінностей, що призводить до зростання поведінки з відхиленням, а також до самогубств. Відсутність еталонів порівняння, соціальної оцінки власної поведінки, що призводить до "люмпенізованого" стану, втрати групової єдності. У невідповідності, розриві між соціальними цілями та соціально визнаними засобами їх досягнення, що при недосяжності усіх цих цілей законними засобами штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення*9. |
Норма | Норма- те, що має широке розповсюдження, певне статистичне "середнє число", яке відображає стан здоров'я у конкретного соціального цілого; відхилення від норми - патологія; злочинність - норма; зростання злочинності - патологія. |
Концепція самогубств "Самогубство", (1897) | Число самогубств є обернено пропорційним мірі інтеграції тих соціальних груп до яких належить індивід. Види самогубств: егоїстичні - відсутність тісних зв'язків між індивідом та групою, людина не бачить смислу життя, свої цінності й потреби ставить вище за інші; альтруїстичні - індивід настільки залучений до соціальної системи, що готовий пожертвувати власним життям заради суспільства; аномічні- соціальне середовище втратило механізми нормативної регуляції поведінки; фаталістичні - занадто жорстка регламентація життєдіяльності індивіда в суспільстві зумовлює прийняття рішення про самогубство. Рівень самогубства вище влітку, ніж взимку; серед чоловіків, ніж серед жінок; серед старих, ніж серед молодих; військових, ніж цивільних; протестантів (менш консервативна релігія), ніж католиків; серед одинаків, ніж одружених; жителів міста, ніж села... |
|
|
|
|
Структура соціології | Соціальна морфологіявивчає субстрат суспільства (структуру, географічні фактори, народонаселення, щільність, кількість). Соціальна фізіологія - "життєві прояви суспільства" - охоплює окремі науки: соціологію релігії, моралі, юридичну, економічну, естетичну. Загальна соціологія- теоретичний синтез, найзагальніші закони, філософський аспект знання. |
1887р. | Визнаний професором педагогіки і соціології на філософському факультеті у Франції (Бордо), Дюркгейм першим читає лекції з соціології. |
1896р. | Створив першу у Франції кафедру соціології. Професор соціальних наук (вперше у Франції). |
1898 р. | Засновник та редактор соціологічного журналу "Соціологічний щорічник". |
Механічна та органічна солідарність за Е. Дюркгеймом
|
|
Механічна солідарність | Органічна солідарність | |
Морфологічна (структурна) основа | Заснована на подібностях (переважає в менш розвинутих суспільствах). Сегментарний тип (спочатку на клановій, потім на територіальній основі). Слабкий взаємозв'язок (дещо слабкі соціальні зв'язки). Дещо малий обсяг населення. Дещо низька матеріальна і моральна щільність. | Заснована на поділі праці (переважає в більш розвинутих суспільствах). Організований тип (злиття ринків і зростання міст). Велика взаємозалежність (дещо сильні соціальні зв'язки). Дещо великий обсяг населення. Дещо висока матеріальна і моральна щільність. |
Типи норм (втілені в праві) | Правила з репресивними санкціями. Перевага карного права. | Правила з реститутивними санкціями. Перевага кооперативного права (цивільного, комерційного, процесуального, адміністративного і конституційного). |
Формальні ознаки колективної свідомості | Великий обсяг. Висока інтенсивність. Висока визначеність. Влада групи абсолютна. | Малий обсяг. Низька інтенсивність. Низька визначеність. Великий простір для індивідуальної ініціативи і рефлексії. |
Зміст колективної свідомості | Висока міра релігійності. Трансцендентність (перевага над інтересами людини і беззаперечність). Приписування вищої цінності суспільству й інтересам суспільства як цілого. Конкретність і детальний характер. | Зростаюча світськість. Орієнтованість на людину (зв'язок з інтересами людини і відкритість для обговорення). Приписування вищої цінності перевагам індивіда, рівності можливостей, трудовій етиці і соціальній справедливості. Абстрактність і загальний характер. |
Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864-1920 рр.) "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) засновник "розуміючої соціології" (метод розуміння діючих у суспільстві людей); закладає основи "економічної соціології", "соціології релігії" | |||||
- | Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних процесів і їх наукове осмислення. Завдання- розібратися в суб'єктивних мотивах діяльності, зрозуміти зміст духовного світу суб'єкта соціальної дії. Зрозуміти і пояснити: (об'єднує "пояснення" і "розуміння"): - за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення; - які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для "осмислено зіставленої поведінки інших людей". | ||||
- | Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів. | ||||
- | Основна категорія "соціальна дія", яка передбачає: o суб'єктивну мотивацію (чому?) o та орієнтацію на інших (очікування) "експектацію". | ||||
- | До соціальної дії не належать: - дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого волевиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмислених у термінах раціональної мети; - одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результатом свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях. | ||||
- | Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії. | ||||
- | Чотири типи соціальної дії: - традиційна(визначається звичкою); - афективна(емоціями, несвідомими психологічними імпульсами, відчуттями); - ціннісно-раціональна(свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху); - цілераціональна(людина чітко уявляє мету і засоби її досягнення і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Критерій раціональності - успіх). | ||||
- | Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми культури, аналізуються історичні процеси. | ||||
- | Суспільний прогрес здійснюється в міру зростання ролі і місця раціональності. На ранніх етапах - у "традиційному суспільстві" - переважають "традиційний" ("звичний") і "афективний" ("заснований на почуттях") види соціальної дії. На пізніх, і особливо в сучасному "індустріальному" суспільстві, визначальні - "цілераціональний" і "ціннісно-раціональний" види соціальної дії. | ||||
- | Загальним напрямком розвитку суспільства є поширення у всіх сферах його життя раціональності, яка набуває вигляду капіталізму, професіоналізму, етики відповідальності, демократії, протестантських релігій тощо. | ||||
- | Як рушійні сили людської історії розглядав не тільки матеріальне виробництво, а й духовність (передусім релігію). | ||||
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 876; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!