Соціологічна концепція марксизму
Nbsp;
О.Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології.
ОГЮСТ КОНТ (Франція; 1798-1857 рр.). ("Курс позитивної філософії", "Система позитивної політики").
У роботі "Курс позитивної філософії" (1839 р.) О. Конт уперше вжив термін "соціологія". (Спочатку він використав термін "соціальна фізика", потім від нього відмовився у зв'язку з тим, що так назвав науку про суспільство бельгійський вчений-математик А. Кетле).
Ініціатор виокремлення соціології як самостійної науки.
Обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства.
У структурі соціології розрізняв:
СОЦІАЛЬНУ СТАТИКУ - анатомія суспільства (досліджує соціальні інститути: СІМ'Я, ВЛАСНІСТЬ, ДЕРЖАВА), теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу) (закони статики, порядку, організації та функціонування соціальних систем). Призначення держави, урядів та інших соціальних інститутів і полягає в забезпеченні дії законів консенсусу. А такі явища, як розподіл праці, індивідуалізм і егоїзм є в багатьох випадках джерелами розпаду соціальних систем, припинення соціального життя. Серед інститутів, які забезпечують гармонійне, узгоджене функціонування суспільної системи, О. Конт детально аналізує сім'ю, деякі форми кооперації; значну увагу він приділяє релігії, моралі, звичаям, істотно недооцінюючи, однак, роль у цих процесах економіки, матеріальних факторів. та
|
|
|
СОЦІАЛЬНУ ДИНАМІКУ (загальні закони соціального розвитку, прогресу). Цей ряд складають первинні та вторинні фактори. Первинні - духовні, вторинні - "природні": клімат, приріст населення, тривалість людського життя... Головну роль, за О. Контом, у прогресі людства відіграють первинні фактори, вторинні здатні здійснювати лише супутні дії, тобто або прискорювати, або вповільнювати дію первинних факторів.
Основними засадами позитивізму Конт вважав спрямованість науки на:
1. реальне на противагу химерному;
2. корисне на противагу марному;
3. достовірне на противагу непевному;
4. позитивне (конструктивне) на противагу негативному (деструктивному).
- Розглядав суспільство як певну органічну цілісність, яка ґрунтується на солідарності та суспільному поділі праці і розвивається за природними законами, а отже, має вивчатися точними методами природничих наук у межах соціології.
Визначив основні методи соціології - спостереження, експеримент та порівняння (історичний).
- Щодо закономірностей розвитку суспільства виходив із закону трьох стадій розвитку суспільства та мислення:
|
|
|
1) теологічна (фетишизм, політеїзм та монотеїзм) (примітивна - релігійна міфологія);
2) метафізична (проміжкова - абстрактні знання,) (1300-1800 рр);
3) позитивна (наукова стадія - наукові дослідження).
- Наука соціологія повинна давати відповіді на питання: "Що існує?" та "Як відбувається явище?", вміти передбачити і розв'язувати проблеми, що виникають (практичне використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ).
Антиіндивідуаліст (суспільство саме себе творить і людину також).
Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта:
o При вивченні соціального життя потрібно покладатися не на здогадки, а на спостереження, порівняльні методи.
o Вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, залежно від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері.
o Усе існує лише тією мірою, якою це буде доведено наукою (лише у тому випадку, коли будуть вивчатися реальні факти суспільного життя).
o Існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів (людей, груп, спільнот ...).
o Поряд із мовою, релігією, поділ праці призводить до ускладнення суспільства; до зміцнення соціальної солідарності.
|
|
|
ПАРАДИГМА ПОЗИТИВІЗМУ
(найбільш впливова за доби становлення соціології)
- Постулат онтологічного натуралізму (культурні і природні явища якісно однорідні).
- Постулат методологічного натуралізму (система соціальних знань повинна будуватися за моделлю фізичних наук, використовувати їх методологічні установки).
- Постулат феноменалізму (перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних в соціологічному пізнанні на противагу умоглядним висновкам, які часто панують у соціальні філософії).
- Принцип "ціннісної нейтральності" (соціолог повинен утримуватися від будь-яких ціннісних тверджень стосовно природи явищ та процесів, що вивчаються, і одержаних результатів).
- Визнання інструментального характеру наукового знання - орієнтація на соціальну інженерію.
Соціологічна концепція марксизму
З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) вона заявила про себе як про наукове тлумачення історичного процесу, що базується на об'єктивних даних історичної, економічної,
соціологічної та інших наук.
Марксистська соціологія - це, передусім, матеріалістичне розуміння історії, що викарбувалось на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. На становлення цієї теорії певною мірою значно вплинули діалектика Гегеля, політико-економічні та соціологічні концепції А. Сміта, Д. Рікардо, К. Сен-Сімона, а також утопічні ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли.
|
|
|
Марксистський погляд на розуміння історії суспільства дає своє пояснення матеріальних основ життя суспільства, характеру взаємодії його основних сторін, об'єктивної спрямованості його розвитку та ролі свідомої діяльності людей в історичному процесі. Сьогодні соціологія марксизму піддається різнобічній критиці (іноді і справедливій). Однак вона залишається однією з найбільш впливових і донині і, хоча протистоїть багатьом іншим класичним і сучасним соціологічним теоріям, має своїх прихильників в усьому світі.
Переворот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед з принципово новим розумінням першооснови суспільного життя. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософії - проблеми смислу людського існування, Маркс намагається повністю пов'язати її з дією механізмів розподілу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей, і приходить до висновку про виключно негативну їх роль як знарядь "людського відчуження". При цьому особа втрачає саму себе у соціальних спільнотах. Ця позиція стала одним з найсуворіших звинувачень на адресу капіталізму і привернула до себе багатьох мислителів, інтелектуалів тієї епохи.
Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин (це поняття К. Маркса та Ф. Енгельса вперше застосовують у загальносоціологічному контексті) становить першооснову, "базис", на якому ґрунтуються всі інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера при цьому набуває значення "точки відліку" або "незалежної змінної", "первинної субстанції" щодо інших соціальних явищ та процесів. Життєва реальність людських індивідів, за теорією Маркса, – це боротьба за своє існування. Щоб вижити, вони повинні виробляти засоби існування, взаємодіючи у виробництві. Із досвіду соціальної співпраці "виростає" свідомість людини. За здогадкою Маркса, мораль, релігія, політичні погляди, певні психологічні сторони та інше є вторинними і кореняться саме в соціальному бутті. Звідси і випливає відома Марксова аксіома: "Не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість".
Беручи до уваги тип виробничих відносин, Маркс окреслює певний ступінь історичного розвитку, тип суспільства в його цілісності як певної ланки історичного суспільного розвитку, застосовує поняття "суспільно-історична формація", визначальною основою якої і є базис. Всі інші суспільні інститути і способи мислення, ідеологія, уявлення – це похідні від нього і вважаються надбудовою. К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предметом їхнього теоретичного інтересу є навіть не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства - "економічні суспільні формації". А наріжним каменем історії суспільного розвитку є зміна способів виробництва - революційні перетворення в еволюційній формі.
Однією з опор марксового вчення і важливою соціологічною теоретичною моделлю, яка істотно збагатила розуміння соціальних відносин та структури суспільства, є класова теорія Маркса. Іноді навіть стверджують, що соціологія Маркса - це соціологія класової боротьби. Його концепція пов'язана з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією та пролетаріатом як головними класами. Право на володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою) виступали причиною загострення суспільних суперечностей. Саме вони, як дві полярності, створювали тотожну електростатичним розрядам дієвість, яка надалі примушувала суспільство приймати таку взаєморівновагу. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху - пролетарської революції - це, на думку мислителя, об'єктивна тенденція соціального розвитку.
Розглядаючи класову боротьбу як форму розв'язання конфліктів, Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктної традиції. В цьому плані його наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають високу аналітичну продуктивність. Він сформулював основні положення, розробив основні моделі класового конфлікту. Ось, в принципі, і всі основні постулати соціологічної теорії марксизму. Перейдемо до огляду критики цієї концепції.
Існує безліч тлумачень соціології марксизму, кожне з котрих претендує на істинність. Але розглянемо марксистську теорію лише з деяких позицій.
Перш за все потрібно пам'ятати, що ідеї Маркса і Енгельса розглядають у контексті соціокультурних цінностей того часу і простору, де і коли вони жили (Західна Європа середини XIX ст.) Тому, на думку сучасних конструктивних критиків, неправомірно і вульгарно ототожнювати дані погляди з "ленінізмом", "сталінізмом", "маоїзмом" тощо, які використовували лише авторитет і окремо взяті ідеї як засоби політичної діяльності та політичного утиску. Більшість радянських та інших послідовників марксизму настільки абсолютизували Марксову думку про важливість та рушійність економічних факторів у суспільному житті, що зовсім ігнорували важливу роль культурних цінностей та психологічних факторів. Більше того, сам Маркс пізніше всіляко відхрещувався від економічного детермінізму.
Слід мати на увазі і те, що зі зміною суспільних реалій, соціологічні думки Маркса та Енгельса багато в чому змінювалися, ставали іншими і, безумовно, не зводилися в останній період їхньої наукової діяльності до революційного пролетарського месіанства.
Разом з тим Маркс шукав і альтернативні варіанти розвитку капіталістичного устрою (трансформацію капіталізму), усвідомлюючи виникнення якісно нового суспільства, відмінного від традиційного капіталізму.
У нашій країні марксизм тривалий час виступав у ролі релігійної системи, догми, на якій базувалася тоталітарна політика. Соціологічні ідеї Маркса були значно деформовані та перетворені на різновид міфології. Але, виходячи з цього, не слід розглядати його теорію скептично. Вона має свій сенс. Ідеї Маркса багато в чому виявилися революційними, новаторськими. Він один з небагатьох, хто ближче підійшов до розуміння сутності суспільства.
К. Маркс був першим соціологом, який розглядав суспільство як об'єктивну реальність, що здатна до саморозвитку. А його спільні з Енгельсом висновки стосовно специфіки класової структури, класової боротьби ґрунтувалися багато в чому на їхніх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту робітників Великобританії, життя виноградарів Німеччини, за житловими умовами населення пролетарських районів індустріальних міст Англії, особливостями поведінки ірландських емігрантів та ін. Вони використовували статистичні документи, матеріали періодичних видань, соціологічних опитувань. Значну увагу приділяли фактам злочинності, занепаду моралі тощо. Тому Маркса по праву називають великим соціологом, економістом, філософом, мислителем.
Соціологічний психологізм
| СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПСИХОЛОГІЗМ (КІНЕЦЬ ХІХ ст.). | |||||
| Критикують марксизм та позитивізм, які, на їхню думку, не дозволяють враховувати найбільш важливий фактор суспільного буття - роль людської психіки і свідомості. | |||||
| До психологічного напряму в соціології належать теоретичні системи, предметом дослідження яких є загальні закономірності та рушійні сили суспільного розвитку, а об'єктом є суспільство та великі соціальні спільноти. | |||||
| Детермінований: - інтересом до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки; - зародженням експериментальної психології та її інституціоналізацією. | |||||
| ОСНОВНІ ТЕЧІЇ | |||||
| 1. Психологічний еволюціонізм Лестер-ФренкУорд (1841-1931 рр.) | Спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) із появою людства доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Свідомий бік еволюції - телезис. Первинною соціальною силою є первинні бажання (голод, спрага...), на основі яких формуються складніші бажання (інтелектуальні, моральні, етичні). | ||||
| 2. Інстинктивізм Вільям Мак-Дугалл (1871-1938 рр.). | Кожне суспільне явище - певний інстинкт або низка інстинктів (війни - схильність до забіякуватості; нагромадження багатства - скупість та схильність до корисливості; спільне життя та діяльність - стадний інстинкт). | ||||
| 3. Психологія народів МоріцЛацарус (1824-1903 рр.) | Головна історична сила - "народний дух", який виражає психічну подібність індивідів однієї нації. Індивіди - продукт загального "народного духу". | ||||
| 4.Психологія натовпу (групові теорії) Гюстав Лєбон (1841-1931 рр.) | Будь-який масовий рух ототожнювали з ірраціональним та руйнівним натовпом (анонімність, психологічне зараження і навіювання "людини натовпу"), (на зміну "ері еліт" приходить "ера натовпу" - початок занепаду). | ||||
| 5. Інтеракціоналізм Чарльз Хортон Кулі (1864-1929 рр.) | Процес взаємодії індивідів (соціальних істот, що належать до певних соціальних груп і виконують певні ролі). Суспільство існує завдяки взаємодії між його складниками - людьми та соціальними групами.
 Мы поможем в написании ваших работ! | ||||