Поняття “екскурсія” та суть екскурсії.
Поняття екскурсійної справи.
Екскурсійна справа – важливий вид послуг, що надаються музеями та тур. фірмами. Осн. категорію екскурсантів місцевих музеїв становл. приїжджі відвідувачі – туристи. Екскурс.обслуг. може здійснюв. як окремий вид послуг, так і під час туру як складова програми обслуг. туристів. Екскурс. обслуг. туристів у пакеті тур-послуг повинно включ. організ. всіх видів екскурсій, відвідування музеїв, виставок, об'єктів соціального х-ру та ін. екскурсійних об'єктів, передбачених умовами тур. подорожі.
Х-рною рисою сучасного екскурс. туризму є тенденція до здійсн. автобусних подорожей та круїзів на далекі відстані з відвід. за 1 подорож відразу кількох країн.
Екскурсії як окремий різновид послуг можуть надаватися різним категоріям населення, як-от: місцеві жителі, відпочивальники, школярі, студенти, учасники конференцій, виставок, нарад, транзитні пасажири тощо.
Екскурсія – це наочний процес пізнання навкол. світу, його предметів і явищ, процес знайомства з особлив. природи, історії, побуту, визн. пам'ятками міста, регіону чи країни.
Історія екскурсійної справи в Україні.
Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів.
Перший етап припадає на другу половину 18 - першу половину 19 ст.
Другий етап (середина – кінець 19 ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя.
|
|
|
Третій етап (90-і рр. 19 ст. - 1918 р.). ознаменувався зародж. організаційних засад у розв. екскурс. руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-тур. об'єднання, гуртки, клуби тощо. Особливою попул. на той час користув. спеціалізовані екскурсії - ботанічні, геологічні, археологічні. Інтерес до мандрівок та ескурсій виявляли й спортивні товариства.
Четвертий етап (1919-1927 рр.) деякі дослідники історії туризму називають "золотим десятиріччям" розвитку екскурсознавства і краєзнавства, тому що в цей час розгортався масовий науково-екскурсійний рух.
П'ятий етап (1928-1941 рр.). Цей період пов'яз. з утвор. перших радянських тур. організацій: УМПЕТ, ВАТ „Інтурист", Укртуре, Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція, ТЕУ ІЦРПС, Об'єднане екскурсійне бюро НКО РСФРР, „Радтур".
Починається шостий етап (1946-1968 рр.), для якого характерні відбудова екскурсійних установ, зростання їхньої матеріально-технічної бази, розширення мережі екскурс. об'єктів. Екскурсійний матеріал доповнювався політичним змістом.
На допомогу гідам-перекладачам при проведенні екскурсій створювались методичні посібники, розроблялись методичні поради та рекомендації.
|
|
|
Сьомий етап (1969-1986 рр.) - це період посилення екскурс. роботи, що було викликано умовами суспільно-політичного життя України, в якому відбув. серйозні зміни. Послаблюється ізоляція Радянського Союзу і України в світі. В екскурсійних організаціях України розроблялись екскурсії, спрямовані на атеїстичне виховання населення, проводилися науково-практичні і методичні конференції.
Восьмий етап (1987-1990-і рр.). Цей період визнач. як перехідний. Екскурс. установи переходять на самофінансування та госпрозрахунок. З 1991 по 1996 рр. екскурс. справа переживала «велику руїну». Згодом з'явл. екскурсії про маловідомі або невідомі сторінки вітчизн. історії, такі як „Австрійський Львів", „Львів польського періоду". Інтерес викликають етнограф. екскурсії: „Вірмени у Львові" , „Національні громади Львова".
Наприкінці 90-х рр. XX - на початку XXI ст. (сучасний 9 етап) в Україні відбуваються певні зрушення і в сфері екскурсійної діяльності. Урізноманітнюються організаційні засади підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів.
Історія екскурсійної справи в Галичині.
Національно-культурне відродж. на західноукр. землях спостеріг. впродовж 19 ст. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійсн. укр. студенти в Галичині. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький.
|
|
|
Чільне місце серед мандрівників посідають члени "Руської Трійці". У 1832 р. Яків Головацький ще за часів навчання у Львівському універі разом з І. Вагилевичем здійснив подорож до села Дзиків (нині Респ. Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони дослідж. слов'янські й укр. рукописи, грамоти.
Влітку 1834 р. Я. Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та ін. міста Прикарпаття й Буковини. Восени того самого року подався пішки через Городок, Перемишль і Дуклю до Кошицької академії.
Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз - з Коломиї через Чорногори на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину.
Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич, один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків.
|
|
|
Постійно здійснював подорожі по краю Омелян Партацький. О. Партицький розробив маршрут для подорожі в околицях Львова: Рава-Руська - Домажир - Страдч - Шкло - Верещиця - Крехівський монастир - Глинське - Завадів.
Значну частину свого життя присвятив подорожам письменник Іван Нечуй-Левицький. Він бував у Варшаві, об'їхав значну частину польської території та Молдавії; крім українського Поділля, добре знав Волинь.
Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку. Здійснюючи ще в ранньому дитинстві мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І. Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей.
У 1883 р. І. Я. Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю". Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів.
В розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. був пріоритетним саме народознавчий аспект.
Варто простежити також історію становлення спортивного туризму на Прикарпатті.
На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" було засноване в 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.
У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристських походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництва тощо.
Поняття “екскурсія” та суть екскурсії.
Екскурсія – туристична послуга тривалістю до 24-х годин, у супроводі гіда-екскурсовода, за заздалегідь затвердженим маршрутом, яка задовольняє духовні, естетичні, інформаційні потреби туристів.
Структурними компонентами екскурсій є: екскурсовод – екскурсійний об'єкт – екскурсант. Екскурсію можна визнач. як спільну діяльн. екскурсовода та екскурсантів, спрямов. на вивчення в п-цесі пересув. визначеним маршрутом пам'яток природи, історії і к-ри, що спостеріг. в природних умовах чи у сховищах колекцій та експонатів.
Гід-екскурсовод – це особа, яка володіє фаховою інфою прокр. (місцевість) перебув., визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї кр. чи мовою іноз. туристів, яких приймають, або загальнозрозуміл. для них мовою надає екскурс.-інформаційні, організ. послуги учасникам туру в межах договору про надання тур. послуг.
Майже кожній екскурсії притаманні такі функції: пізнавальна, освітня, інформаційна, виховна, наукової пропаганди, організації культурного дозвілля та формування інтересів, розширення культурного кругозору тощо.
Проведення екскурсій не зводиться лише до передачі певної суми знань екскурсантам, а передб. їх злиття з наявними в туристів знаннями, із власним життєвим досвідом, формув. у них певних переконань. Перевага і сила методики екскурс. впливу поляг. у тому, що отримана відвідувачами під час екскурсії інформація у процесі засвоєння коригується, стає їхньою інтелектуальною власністю.
Іншою умовою ефективності екскурсії є достовірність інформації. Добір достовірних фактів – основа кожного екскурсійного матеріалу.
Таким чином, екскурсія одночасно вирішує дві головних функції: несе людям знання і виробляє особисте ставлення до отриманих знань, формує їх переконання.
Основні цілі екскурсії.
Виділяють 6 цілей екскурсії. Це:
1. Відпочинок (проводиться у формі прогулянки), завданням якого є пошук лікувальних трав, ягід, грибів, фруктів тощо;
2. Учбова (проводиться як урок поза класним приміщенням). Завдання – засвоєння дітьми знань з учбового предмета (ботаніки, географії, історії);
3. Наукова (провод.у ф-мі експедиції) має завд. Виявл. експонатів для краєзн. музею;
4. Загальноосвітня (бесіда в туристичному поході, дорожня екскурсійна інформація в транспортній подорожі) із завданням розширення загального культурного кругозору;
5. Культурно-просвітницька (форма проведення – оглядова багатопланова екскурсія), має завдання підвищення рівня знань з історії, архітектури, літератури та ін. галузей;
6. Культурно-виховна (темат. екскурсія), завд. - засвоєння знань в поєдн. з вихованням.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 788; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!