Основные разделы реестра Windows XP

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 36Следующая ⇒

Реестр операционной системы Windows XP содержит пять основных разделов и может включать временные разделы, создаваемые на период текущей работы компьютера

Раздел реестра Сокращенное Краткое описание
____________________ обозначение____________________________________

HKEY_CLASSES_ROOT HKCR Хранящиеся здесь сведения

обеспечивают запуск необходимой программы при открытии файла с помощью проводника. Этот раздел содержит связи между приложениями и типами файлов, а также информацию об OLE (встраиваемые связанные объекты)

HKEY_CURRENT_USER HKCU . Содержит ссылку на определенный

подраздел HKEYJJSERS. Настройки соответствуют текущему, активному пользователю, выполнившему вход в систему

Стандартные разделы нельзя ни удалить, ни переименовать. Некоторые разделы реестра являются временными и не сохраняются в файлах. Операционная система создает и хранит такие разделы только в оперативной памяти, поэтому они являются временными по своей природе. Система создает временные разделы каждый раз при начальной загрузке. Например, HKEY_LOCAL_MACHINE \HARDWARE — раздел реестра, который хранит информацию по физическим устройствам и назначенным им ресурсам. Распределение ресурсов и аппаратная идентификация компонентов происходят каждый раз при загрузке системы, поэтому логично, что эти данные не записываются на диск.

Типы данных, используемых в реестре Windows XP
Тип данных___ Краткое описание__________________

REG_BINARY Двоичные данные. Большинство сведений об аппаратных

компонентах хранится в виде двоичных данных и выводится в редакторе реестра в шестнадцатеричном формате

REG_DWORD Целые числа размером в 4 байта. Многие параметры

служб и драйверов устройств имеют этот тип и отображаются в двоичном, шестнадцатеричном или десятичном форматах

REG_EXPAND_SZ Строка данных переменной длины

REG_MULTI_SZ Многострочный текст. Этот тип, как правило, имеют

списки и другие записи в формате, удобном для чтения. Записи разделяются пробелами, запятыми или другими символами

REG_SZ Текстовая строка фиксированной длины

REG_FULL_DESCRIPTOR Последовательность вложенных массивов, разработанная для хранения списка ресурсов оборудования или драйверов

Файлы реестра

Напомним, что куст — это раздел реестра, отображаемый как файл на жестком диске. Хотя не вся информация из некоторых подразделов кустов хранится на диске, все же самые важные данные содержатся в файлах.

Файлы реестра
Имя файла___ Куст реестра Windows XP

SAM                            HKEY_LOCAL_MACHINE\SAM
SECURITY                  HKEY_LOCAL_MACHINE\Security
Software                   HKEY_LOCAL_MACHINE\Software

System HKEY_LOCAL_MACHINE\System
Default HKEY_USERS\DEFAULT
Ntuser.dat _______ HKEY_CURRENT_USER _______

По умолчанию почти все файлы кустов: Default, SAM, Security, Software и System — сохраняются в папке %SystemRoot%\ System32\Config.

Папка %SystemRoot%\Profiles содержит настройки для каждого пользователя компьютера. Список файлов реестра Windows XP можно увидеть в разделе реестра HKEY_LOCAL_MACHINE\ System\CotnrolSet\Control\HiveUst\. При начальной загрузке к этому разделу обращается служба Configuration Manager, чтобы проинициализировать все основные разделы реестра

Білет №14

1. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках.

Магнітні дискові накопичувачі

Основні внутрішні елементи дисковода - дискетна рама, двигун, шпинделя, блок головок з приводом і платня електроніки.

Двигун, шпинделя, - плоский багатополюсний, з постійною швидкістю обертання 300 об/мин. Двигун приводу блоку головок - кроковий, з черв'ячною, зубчатою або стрічковою передачею.

Для пізнання властивостей дискети на платні електроніки біля переднього торця дисковода встановлено три механічних нажимних датчики: два - під отворами захисту і щільності запису, і третій - за датчиком щільності - для визначення моменту опускання дискети. Дискета, що вставляється в щілину, потрапляє всередину дискетної рами, де з неї зрушується захисна шторка, а сама рама при цьому знімається із стопора і опускається вниз - металеве кільце дискети при цьому лягає на вал двигуна, шпинделя, а нижня поверхня дискети - на нижню головку (сторона 0). Одночасно звільняється верхня головка, яка під дією пружини притискається до верхньої сторони дискети. На більшості дисководів швидкість опускання рами ніяк не обмежена, із-за чого головки завдають відчутний удару по поверхнях дискети, а це сильно скорочує термін їх надійної роботи. У деяких моделях дисководів (Teac, Panasonic, ALPS) передбачений сповільнювач-мікроліфт для плавного опускання рами. Для продовження терміну служби дискет і головок в дисководах без мікролифта рекомендується при вставлянні дискети притримувати пальцем кнопку дисковода, не даючи рамі опускатися дуже різко. Hа валу двигуна, шпинделя, є кільце з магнітним замком, який на початку обертання двигуна щільно захоплює кільце дискети, одночасно центруючи її на валу. У більшості моделей дисководів сигнал від датчика опускання дискети викликає короткочасний запуск двигуна з метою її захоплення і центрування.

Рис.1 Дисководи 3.55 і 5.25. дюйма

Дисковод з'єднується з контролером за допомогою 34-дротяного кабелю, в якому парні дроти є сигнальними, а непарні - загальними. Загальний варіант інтерфейсу передбачає підключення до контролера до чотирьох дисководів, варіант для IBM PC - до двох. У загальному варіанті дисководи підключаються повністю паралельно один одному, а номер дисковода (0..3) задається перемичками на платні електроніки; у варіанті для IBM PC обидва дисководи мають номер 1, але підключаються за допомогою кабелю, в якому сигнали вибору (дроти 10-16) перевернуті між роз'ємами двох дисководів. Іноді на роз'ємі дисковода віддаляється контакт 6, що грає в цьому випадку роль механічного ключа. Інтерфейс дисковода достатньо простий і включає сигнали вибору пристрою (чотири пристрої в загальному випадку, два - у варіанті для IBM PC), запуску двигуна, переміщення головок на один крок, включення запису, «считываемые/записываемые» дані, а також інформаційні сигнали від дисковода - почало доріжки, ознака установки головок на нульову (зовнішню) доріжку, сигнали з датчиків і т.п. Вся робота по кодуванню інформації, пошуку доріжок і секторів, синхронізації, корекції помилок виконується контролером.

Гнучкі диски.

Дискета або гнучкий диск - компактний низько швидкісний малій місткості засіб зберігання і перенесення інформації. Розрізняють дискети двох розмірів: 3.5”, 5.25”, 8” (останні два типи практично вийшли з вживання).

Рис.2 3.5” дискета 5.25” дискета

Конструктивно дискета є гнучким диском з магнітним покриттям, ув'язнений у футляр. Дискета має отвір під шпиль приводу, отвір у футлярі для доступу головок записи-читання (у 3.5” закрито залізною шторкою), виріз або отвір захисту від запису. Крім того 5.25” дискета має індексний отвір, а 3.5” дискета високої щільності - отвір вказаної щільності «высокая/низкая». 5.25” дискета захищена від запису, якщо відповідний виріз закритий. 3.5” дискета навпаки - якщо отвір захисту відкрито. В даний час практично тільки використовуються 3.5” дискети високої щільності.

Рис.3 Структури дискети 3.5

Для дискет використовуються наступні позначення:

- SS single side - односторонній диск (одна робоча поверхня).

- DS double side - двосторонній диск.

- SD single density - одинарна щільність.

- DD double density - подвійна щільність.

- HD high density - висока щільність.

Накопичувач на гнучких дисках принципово схожий на накопичувач на жорстких дисках . Швидкість обертання гнучкого диска приблизно в 10 разів повільніше, а головки торкаються поверхні диска. В основному структура інформації на дискеті, як фізична так і логічна, така ж як на жорсткому диску. З погляду логічної структури на дискеті відсутня таблиця розбиття диска.

2. Типи системних блоків.

В частности, принято разделять корпуса на так называемые «башенные» (Tower), в которых системная плата размещена вертикально, и «настольные» (Desktop), где шасси расположено горизонтально. Башенные конструкции в зависимости от размеров (объема корпуса) подразделяют на Big Tower, Middle (Midi) Tower и Slim Tower. Настольные модели могут иметь формат Slim, отличающийся малой высотой. В последнее время набирают популярность корпуса минимально возможного размера для Bаrеbоnе-систем, выполненные под системные платы специальных форматов (например, ITX компании VIA). Также вызывают интерес корпуса, дизайн которых стилизован под бытовую радиоэлектронную аппаратуру. Обычно их называют Home Theater Case.

Помимо шасси, обеспечивающего монтаж системной платы, корпус должен быть оснащен отсеками для размещения накопителей форматов 3,5 и 5,25 дюйма. На этом обязательные требования практически заканчиваются и каждый производитель волен по-своему модифицировать классическую конструкцию корпуса.

Параметры качества корпуса

Основным параметром, определяющим качество корпуса, является толщина металла несущей рамы, шасси системной платы, а также стенок (кожуха). Если шасси сделано из достаточно толстого металла, то резко снижается уровень излучаемого шума и практически отсутствует вибрация. Такие качества обеспечивают корпуса с толщиной металла не менее 0,8 мм. Известные фирмы, специализирующиеся на изготовлении корпусов, обычно делают их из металла толщиной 1 мм. Дешевые корпуса (ценой 25-30 долларов) изготавливают из стали толщиной 0,5-0,6 мм (практически из жести), поэтому их стенки легко прогибаются и могут входить в резонансную вибрацию с вентиляторами блока питания или процессора.

У дешевых моделей края шасси часто не обрабатываются — при монтаже вполне можно порезать руку. Более качественные корпуса имеют шасси с обработанными гладкими краями, иногда даже покрашенные. Корпус не должен пропускать наружу электромагнитное излучение, мешающее внешним устрой

ствам и бытовой электронике. Очевидно, что множество электронных и электрических компонентов внутри компьютера непрерывно «фонят» в самом широком спектре. Если разработчиками корпуса не приняты специальные меры подавления помех, рядом с компьютером нельзя ставить другие электронные приборы. В спецификации на корпус (паспорте) обязательно должна быть отметка о соответствии американскому стандарту FCC Class В на величину излучения от офисных и домашних компьютеров. Достаточно дорогие качественные корпуса часто изнутри покрыты пермаллоем — материалом, не пропускающим низкочастотные электромагнитные излучения. Для домашнего применения это, пожалуй, будет излишеством.

В дешевых корпусах стенки шасси обычно делают заодно с крышкой, то есть получается П-образная конструкция, которую неудобно снимать и монтировать обратно. Лучше выбирать корпус со съемными боковыми панелями и съемным шасси системной платы. Для быстрого снятия стенки вместо традиционных винтов часто применяют винты с головкой в насечках (барашек) или замки-защелки. Это позволяет обходиться вообще без отвертки.

На лицевой стороне корпуса должны находиться как минимум две кнопки: включения питания (POWER) и перезагрузки (RESET). К их конструкции следует приглядеться повнимательней. Например, совсем плохо, если кнопки одинаковые: одного диаметра и цвета, к тому же расположены близко друг от друга. Кнопка POWER должна выделяться цветом и размером, лучше, если она чуть утоплена. Кнопка RESET должна быть мелкой и утопленной достаточно глубоко, чтобы исключить ее непреднамеренное нажатие.

Блок питания обычно размещают в верхней части корпуса, а ниже его располагается системная плата. В достаточно высоких корпусах блок питания полностью помещается над системной платой, так что их проекции на боковую стенку не пересекаются. В более низких корпусах (39 см и ниже) указанные проекции частично пересекаются, так как блок питания повернут на 90° относительно продольной оси. Поэтому такие корпуса несколько шире обычных. В результате на системной плате под блоком питания будет находиться гнездо процессора. Таким образом, для доступа к процессору нужно сначала демонтировать блок питания

Некоторые модели качественных корпусов имеют отверстие на лицевой панели и посадочное гнездо изнутри для монтажа инфракрасного приемопередатчика интерфейса IrDA, а также порты USB. Такой корпус следует выбирать, если вы планируете широко использовать ИК-устройства, мышь, клавиатуру, джойстик с разъемами USB.

Спецификацией РС2001 ограничивается уровень шумов, издаваемых компьютером при работе. Считается, что основную долю в шумы вносит вентилятор системного блока питания. Сегодня у «обычных» блоков питания уровень шума составляет около 40 дБ, а у «малошумящих» 33-35 дБ. Применением специальных мер удается понизить уровень шума до 25 дБ (например, в блоках питания фирмы Zalman). Если вы уже сейчас хотите работать с «бесшумным» компьютером, обратите внимание на корпуса и вентиляторы от Elan Vital. Фирма применяет двухрядные металлические подшипники, использует технологию Whispler (перенаправление потока воздуха и регулирование оборотов вентилятора) для максимального снижения шумов. Кроме того, корпуса отличаются изысканным дизайном.

Білет №15

1. CD-приводи. Компакт диски, CD-R, CD-RW.

CD-ROM (функціонально відповідає ПЗП, тому і ROM), дисководи WORM (Write Once Read Many times) і останній, відомий під іменами перезаписуваний оптичний CD-RW (ReWritable).

Музичні оптичні компакт-диски прийшли на зміну вініловим в 1982 році - приблизно в той же час, коли з'явилися перші персональні комп'ютери фірми IBM. Ці пристрої з'явилися результатом плідної співпраці двох гігантів електронної промисловості - японської фірми Sony і голландської Philips. Строго певна місткість компакт-дисків пов'язана з такою цікавою історією.

Виконавчий директор фірми Sony Акио Моріта вирішив, що компакт-диски повинні відповідати запитам виключно любителів класичної музики - не більше і не менше. Після того, як група розробників провела опит, з'ясувалося, що найпопулярнішим класичним твором в Японії в ті часи була 9-а симфонія Бетховена, яка тривала 72-73 хвилини. Тому було вирішено, що компакт-диск повинен бути розрахований саме на 74 хвилини звучання, а точніше, на 74 хвилини і 33 секунди. Так народився стандарт, відомий як “Червона Книга” (Red Book). Коли 74 хвилини перерахували в кілобайти, вийшло 640 Mb.

Фахівці ж Philips визначили мінімальні вимоги до якості запису звуку і регламентували, наприклад, такі характеристики аудіо компакт-дисків, як їх розмір, метод кодування даних і використання єдиної спіральної доріжки.

Дві вищеназвані фірми зіграли також провідну роль при розробці першої специфікації цифрових компакт-дисків - так званої “Жовтої Книги” (Yellow Book), або просто CD-ROM. Вона послужила основою для створення компакт-дисків з комплексним представленням інформації, тобто здатних зберігати не тільки звукові, але і текстові і графічні дані (CD-Digital Audio, CD-DA). При цьому привід, читаючи заголовок диска, сам визначав його тип - аудио- або цифрові дані. У цьому форматі, проте, не регламентувалися логічні і файлові формати компакт-дисків, оскільки рішення даних питань було повністю віддано на відкуп фірмам-виробникам. Це, зокрема, означало, що компакт-диск, відповідний вимогам “Жовтої Книги”, міг працювати тільки на конкретній моделі накопичувача. Таке положення справ, особливо у зв'язку з великим комерційним успіхом компакт-дисків, зрозуміло, не могло задовольнити виробників подібних пристроїв. У загальних інтересах необхідно було терміново знайти компроміс.

Саме тому другим стандартом де-факто для цифрових компакт-дисків стала специфікація HSG (High Sierra Group), або просто High Sierra. Цей документ носив, взагалі кажучи, рекомендаційний характер і був запропонований основними виробниками цифрових компакт-дисків з метою забезпечити хоч би деяку сумісність. Дана специфікація визначала вже як логічний, так і файловий формати компакт-дисків.

Створена специфікація виявилася настільки привабливою, що стандарт ISO-9660 (1988 рік) для цифрових компакт-дисків, у принципі співпадав з основними положеннями HSG. Відмітимо, що всі компакт-диски, відповідні вимогам стандарту ISO-9660, який визначає їх логічний і файловий формати, є сумісними один з одним. Зокрема цей документ визначає, яким чином знайти на компакт-диску його вміст (Volume Table Of Contents, VTOC). Базовий формат, запропонований в HSG-специфікації, багато в чому нагадував формат флоппі-диску. Як відомо, системна доріжка (трек 0) будь-якої дискети не тільки ідентифікує сам флоппі - диск (його щільність, тип використовуваної ОС), але і зберігає інформацію про те, як він організований по директоріях, файлах і піддиректоріях. Ініціююча доріжка даних на компакт-диску починається із службової області, необхідної для синхронізації між приводом і диском. Далі розташована системна область, яка містить відомості про структуризацію диска. У системній області знаходяться також директорії даного тому з покажчиками або адресами інших областей диска. Істотна відмінність між структурою компакт-диска і, наприклад, дискетою полягає в тому, що на CD системна область містить пряму адресу файлів в піддиректоріях, що повинно полегшити їх пошук.

Міжнародний стандарт ISO-9660 описує файлову систему на CD-ROM. ISO-9660 першого рівня нагадує файлову систему MS-DOS: імена файлів можуть містити до 8-ми символів, розширення імені файлу (що складаються з 3-х символів) відділяється від імені файлу крапкою. Імена файлів не можуть містити спеціальних символів (“~”, “-”, “+”, “=”). При іменуванні файлів використовуються символи тільки верхнього регістра, цифри і символ “_”. Імена каталогів не можуть мати розширень. Кожен файл має версію; номер версія відділяється від розширення символом “;”. Каталоги можуть мати вкладеності 8. Стандарт ISO-9660 другого рівня дозволяє використовувати в іменах файлів до 32 символів, накладаючи описані вище обмеження. Диски, створені із застосуванням такого стандарту, не можуть використовуватися у ряді ОС, у тому числі і MS-DOS.

Специфікація CD-I (Interactive) була запропонована в 1988 році. Цей стандарт визначав використання дискового плеєра без підключення його до комп'ютера. Пристроєм відображення в даному випадку повинен був стати, наприклад, звичайний телевізор. Зрозуміло, що використовувався і його стандартний звуковий канал. Окрім цього, CD-I пропонувала декілька рівнів якості відтворення аудио- і графічної інформації. Дана специфікація викладена в “Зеленій Книзі” (Green Book). Відмітимо, що так звані CD-I-Ready-диски є якійсь сумішшю між аудио-CD (Red Book) і мультимедіа-диск (Green Book). Таким чином, на аудіоплеєрі прослуховується тільки звукова інформація, а на пристрої CD-I відтворюється вся разом.

Стандарт CD-ROM XA був створений в 1990 році зусиллями фірм Microsoft, Philips і Sony як “міст” між CD-ROM і CD-I. Таким чином, ХА-ДИСК міг відтворюватися на CD-R плеєрі або приводі, що відповідає стандарту Yellow Book (при використанні спеціального програмного забезпечення). Формат специфікації CD-ROM XA сумісний зверху вниз з форматами, рекомендованими High Sierra і ISO-9660. Проте в новій специфікації закладено вже значно більше можливостей. По-перше, формат ХА дозволяє здійснювати багато сеансовий запис на диск. По-друге, основною відмітною особливістю приводів CD-ROM ХА є так звана техніка чергування (interleaving). Специфікація ХА дозволяє одночасно зберігати на диску графічні, текстові і звукові дані, причому графіка може включати як стандартні картинки і анімацію, так і повнооб'ємне відео (full-motion).

Іншою відмітною особливістю специфікації ХА є стиснення звукових даних, що дозволяє зберігати на одному диску до декількох годин аудіоінформації замість звичайних 74-х хвилин. До речі, саме із-за стиснення мінімальна швидкість передачі інформації не повинна бути менше 150 Кбайт/с.

Ще одна специфікація, прийнята в 1991 році і викладена в “Оранжевих Книгах” (Orange Books), відноситься до записуваних і дисків які стираються. У першій книзі йдеться про магнітооптичні диски (CD-MO), які допускають як стирання, так і перезапис інформації. Друга книга присвячена накопичувачам з одноразовим записом типу WORM. До подібних накопичувачів відносяться пристрої, специфікації CD-ROM XA, що відповідають, наприклад.

У 1993 році була анонсована ще одна книга - White Book (“Біла”). У її створенні взяли участь JVC, Matsushita, Philips і Sony. У цьому документі визначалися основні параметри видео-СД - компакт-диска, на якому можна було зберігати 72 хвилини високоякісного відео разом із стереозвуком. Зберігання даних на видео-CD базується на методі стиснення інформації, званому MPEG (Motion Picture Experts Group). Видео-CD можуть відтворюватися на спеціальних видео-CD-плеєрах, CD-I-плеєрах із спеціальним картріджом “Digital Video”, а також на комп'ютері із спеціальною платнею MPEG-декодера і приводом CD-ROM.

Специфікація White Book є в даний час ідеальним засобом для зберігання цифрового відео - це єдиний стандартний шлях відтворення відео на мультимедіа - PC.

Після ухвалення специфікації White Book були переглянуті і перероблені з її обліком перші версії стандарту Green Book. Мир цифрового відео став належати “Білій Книзі”.

В кінці 1994 роки були анонсовані так звані музичні мультимедіа-компакт-диски. Ця специфікація носить назву CD Plus. Подібні диски містять дві частини, одна з яких - аудіо, а інша - CD-ROM. Записану музику можна прослуховувати на аудіоплеєрі, а доступ до мультимедіа-інформація (і музиці) можливий на приводі, підключеному до ПК.

Отже, були розглянуті практично всі найбільш поширені формати зберігання даних на CD-ROM. Як вже було сказано, відмітною особливістю всіх цих форматів є їх відмінність від файлової системи, використовуваної в MS-DOS. Таким чином, для доступу до даних, що зберігаються на CD-ROM, необхідне перетворення форматів. Для цих цілей фірма Microsoft випустила спеціальний драйвер, який називається Microsoft CD Extention (mscdex.exe). Він входить в комплект постачання MS-DOS, а також поставляється практично зі всіма приводами CD-ROM.

Основні параметри приводів

Швидкість доступу (access time) визначає середній час (у мілісекундах), необхідне для виявлення і завантаження першого блоку даних у внутрішній буфер. Стандарт MPC 1 встановлює такий час в одну секунду або менш, але більшість сучасних приводів мають швидкість доступу близько 0.3 с. Зрозуміло, цей параметр не включає час, необхідне для виходу двигуна на робочий режим.

Швидкість передачі даних (data-transfer rate) залежить від двох чинників - щільність даних і швидкості обертання диска. Під щільністю в даному випадку розуміють кількість біт (западин) на дюйм (або міліметр). Так, для 16-бітового стереосигнала якості аудио-CD (частота 44.1 кГц) швидкість повинна бути 1.4 Mbита/с. Розділивши це значення на число біт в байті (8), ми одержимо 176.4 Кбайта/с - усереднене значення для швидкості передачі даних. Стандарт МСР 1 визначає швидкість передачі даних як 150 Кбайт/с, МСР 2 - 300 Кбайт/с. Порівняно недавно з'явилися моделі приводів з 24-х, 32-х і навіть 40-х швидкістю передачі даних.

Під розміром блоку даних (data block size) розуміють мінімальну кількість байт, які передаються на комп'ютер через інтерфейсну карту. Інакше кажучи, це одиниця інформації, з якою оперує контроллер приводу. Мінімальний розмір блоку даних відповідно до специфікації МРС рівний 16 Кбайт. Оскільки файли на компакт-диску звичайно достатньо великі, то проміжки між блоками даних нікчемно малі.

Розмір буфера- розмір внутрішнього буфера (кеш-пам'яті),в який прочитуються файли перед їх передачею. Стандарт МРС встановлює розмір буфера в 64 Кбайт, а це в буфері знаходитиметься близько 0.4 секунди 16-бітового стереосигнала якості CD-Audio (частоти 44.1 кГц). Для швидкісних пристроїв розмір буфера може досягати 256 Кбайт і навіть 1 Mbайта.

Підтримка програвання аудіодисківозначає, що за допомогою приводу CD-ROM ви зможете слухати звичайні музичні компакт-диски. Цією можливістю володіють практично всі сучасні моделі приводів. Деякі моделі не вимагають для цього спеціальних програм - відтворення аудио-CD виконується на “апаратному” рівні. Для включення цього режиму на передній панелі приводу є спеціальна кнопка.

Підтримка формату CD-ROM/XA.Мається на увазі використання дисків формату ХА, що підтримує зберігання аудио- і відеоданих єдиним блоком, в який також включається інформація про синхронізацію звуку. Дані на аудіодисках і CD-ROM зберігаються на доріжках, що вміщають 24-байтові “кадри”, що програються із швидкістю 75 кадрів в секунду. Дані, що зберігаються, можуть включати звук, текст, статичні і динамічні зображення. При вмісті в звичайному форматі кожен тип повинен розташовуватися на окремій доріжці, коли у форматі ХА дані різного типа можуть зберігатися на одній доріжці.

Тип завантаження диска.Існує два типу приводів CD-ROM. У першому випадку диск встановлюється безпосередньо (наприклад, в приводах Mitsumi). У другому випадку для установки диска використовується спеціальна касета (в даний час вийшла з вживання).

WORM технологія

В даний час технологія WORM краще всього проявляє себе в трьох областях: накопичення даних, зберігання резервних архівів інформації і в системах відновлення даних. Всі ці області системи WORM вносять також багато однакових фізичних достоїнств. WORM-системи дуже хороші для складання баз даних, коли не мається на увазі зміна записаної інформації.

Магнітооптичні накопичувачі і накопичувачі типу WORM є відносно низькошвидкісними в порівнянні з іншими пристроями зовнішньої пам'яті, що розглядаються тут. Це зумовлено декількома причинами. По-перше, оптичний носій обертається, як правило, з меншою швидкістю, ніж жорсткі магнітні диски - звичайно близько 3000 - 4200 об/мин (проти швидкостей для вінчестерських накопичувачів від 3600 до 7200 об/мин). Другий чинник - це характерна для оптичного носія висока інтенсивність помилок, які потрібно виправляти. Оптичний носій у принципі є більш ненадійним (при записі/відтворенні, але не зберіганні), ніж магнітний, і тому для роботи з ним потрібні складні алгоритми виправлення помилок. А це приводить до втрат в швидкості обміну даними приблизно на 3-5 %. Оптичні накопичувачі характеризуються також тривалішим часом доступу. Їх середній час установки головки складає від 30 до 50 мс проти 10-16 для НЖМД, а час очікування ( поки потрібний сектор даних не опиниться під головкою читання/запису) складає 13 мс проти 8-15 мс для НЖМД.

WORM системи використовують досить могутній лазер для запису інформації. За допомогою лазера WORM-пристрою обробляють поверхню диска для зміни здатності певних ділянок диска, що відображає, або для видалення ямок з його поверхні (це досягається за рахунок зміни поверхневого натягнення робочої поверхні диска під дією температури).

CD-r технологія

Основна мета більшості розробників оптичних дисків – створення продукту, який поєднував би в собі всі переваги оптичних носіїв (великий час життя, надійність зберігання інформації, велика щільність носія) з гнучкістю, швидкістю і простотою використання звичайних магнітних дисків. Крім того носій повинен бути стираний і перезаписуваний. Ці вимоги змогли бути здійснені за допомогою двох технологій.

Фарбувальний полімер

Першим і прикладом даної технології, що здобув найбільшу популярність, є система THOR фірми Tandy. Як і вся решта зроблених за цією технологією систем THOR ґрунтується на напівпрозорих дисках з підфарбованим внутрішнім шаром, який обезбарвлюється від нагріву лазером. Міняється відбивна здатність диска. Другий лазер розгладжує робочу поверхню диска, ефективно стираючи раніше записані дані.

Зміна фази

У оптичних системах, що використовують зміну фази, стан активного шару для збереження нулів і одиниць цифрового коду змінюється від кристалічного до аморфного і назад. Матеріал, що використовується для запису, може бути у вигляді правильно впорядкованої кристалічної решітки або у вигляді хаотично розташованих молекул. Так, після нагріву лазером, хоча хімічний склад носія не змінився, його відбивна здатність міняється. В результаті носій виявляється таким, що як би складається з світлих і темних плямочок, які можуть використовуватися для кодування інформації.

Ці зміни стану ефективніші за аналогічні зміни носія в WORM-пристроях. Декілька комерційних продуктів використовують цю технологію для отримання пристроїв подвійного призначення: один дисковод працює і з WORM-дисками і з CD-r дисками. Прикладом є продукт Hewlett Packard CDWriterPlus 7200i.

2. Форматування дискет.

Форматирование дискет

Форматирование является одной из самых важных и часто выполняемых с гибкими дисками операций. Обычно для форматирования используют команду FORMAT операционной системы MS-DOS. Команда FORMAT позволяет форматировать как гибкие, так и жесткие магнитные диски. В этом разделе мы рассмотрим использование команды FORMAT для форматирования гибких дисков.

При форматировании гибких дисков FORMAT выполняет разметку дорожек на диске, и формирует системные области - загрузочный сектор, таблицу размещения файлов и корневой каталог. Команда FORMAT позволяет создавать системные (загрузочные) дискеты. Системная дискета содержит основные файлы операционной системы MS-DOS - IO.SYS, MSDOS.SYS и COMMAND.COM. Вы можете загрузить с такой дискеты MS-DOS, если поместите ее в дисковод A: и перезагрузите компьютер.

Вы будете выполнять форматирование в следующих случаях.

Некоторые фирмы поставляют дискеты неформатированными. Чтобы воспользоваться ими необходимо выполнить операцию форматирования
Если при обращении к дискете происходит ошибка ввода/вывода и дискета не считывается, следует отформатировать ее. Такая операция уничтожит всю информацию на дискете, но ошибки ввода/вывода могут исчезнуть
Если вам надо освободить дискету, на которой находится много файлов, быстрее будет отформатировать ее целиком, чем удалять файлы
Для создания системной дискеты, с которой можно загрузить операционную систему MS-DOS

Команда FORMAT позволяет отформатировать гибкие диски только стандартным образом. При этом емкость отформатированных дискет зависит от типа дискет и типа дисковода. Более подробную информацию можно получить в разделе "Накопители на гибких магнитных дисках".

Процедура форматирования удаляет с дискеты все файлы, записанные на ней ранее. В некоторых случаях вы можете восстановить их при помощи команды MS-DOS UNFORMAT.

Формат команды FORMAT представлен ниже:

FORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/F:size] [/B | /S] илиFORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/1] [/4] [/B | /S] илиFORMAT drive: [/Q] [/U] [/1] [/4] [/8] [/B | /S] илиFORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/T:tracks /N:sectors] [/B | /S]

Назначение параметров команды FORMAT раскрывается в следующей таблице:

Параметр	Назначение
drive:	Имя дисковода, который будет форматировать дискету
/V[:label]	Метка, записываемая на дискету
/Q	Быстрый режим форматирования
/U	Выполняет форматирование без сохранения информации для восстановления. После форматирования в этом режиме информация, ранее записанная на дискете, не подлежит восстановлению
/F:size	Определяет емкость, на которую форматируется дискета. Данный параметр может быть равен одной из следующих констант:
	Константа Емкость дискеты
	160 160 Кбайт
	180 180 Кбайт
	320 320 Кбайт
	360 360 Кбайт
	720 720 Кбайт
	1.2 1,2 Мбайт
	1.44 1,44 Мбайт
	2.88 2,88 Мбайт
/B	Резервирует место на дискете для размещения системных файлов MS-DOS. Сами системные файлы на дискету не записываются
/S	После форматирования дискеты на нее переносятся системные файлы (IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM). Дискета при этом становится загрузочной или, другими словами, системной. С помощью такой дискеты вы можете загрузить на компьютере MS-DOS
/1	Выполнить форматирование только одной стороны дискеты
/4	Форматировать гибкие диски размером 5,25" с двойной плотностью записи (360 Кбайт) в дисководе с высокой плотностью записи
/8	Расположить на каждой дорожке дискеты восемь секторов.
/T:tracks	Задает количество дорожек, расположенных на одной стороне дискеты
/N:sectors	Определяет количество секторов, размещаемых на дорожках дискеты

Приведем примеры использования команды FORMAT. Следующая команда форматирует дискету размера 5,25", высокой плотности в дисководе A:. После форматирования емкость дискеты будет составлять 1,2 Мбайт. Заметим, что дисковод должен поддерживать формат с высокой плотностью записи.

FORMAT A: /F:1.2

После запуска данной команды на экране дисплея появится предложение вставить дискету в дисковод A: и нажать на клавишу <Enter>:

Insert new diskette for drive A:and press ENTER when ready...

Когда вы нажмете на клавишу <Enter>, происходит проверка текущего формата дискеты и сохранение данных о расположении файлов на дискете. Эти данные могут понадобиться, если впоследствии вы будете проводить операцию восстановления файлов, удаленных при форматировании.

Checking existing disk format.Saving UNFORMAT information.

Затем начинается процесс форматирования. При этом на экране в процентах отображается объем выполненной работы:

Verifying 1.2M 6 percent completed.

После завершения форматирования, если не задан параметр /V, запрашивается метка. Метка должна быть не длиннее 11 символов. Если вы не желаете задавать метку просто нажмите клавишу <Enter>.

Volume label (11 characters, ENTER for none)? sample

Метку, записную на дискету в процессе форматирования, вы можете просмотреть при помощи команды VOL операционной системы MS-DOS.

VOL A:

После окончания процесса форматирования на экране отображается различная статистика: общая емкость дискеты в байтах, количество байт в плохих секторах, не подлежащих использованию, емкость доступного для MS-DOS сводного пространства, размер сектора в байтах, число свободных секторов и серийный номер дискеты:

1213952 bytes total disk space 512 bytes in bad sectors1213440 bytes available on disk 512 bytes in each allocation unit. 2370 allocation units available on disk. Volume Serial Number is 0F65-1DCD

После отображения статистики вы можете либо завершить работу программы FORMAT, нажав клавишу <N>, либо начать форматирование новой дискеты, нажав клавишу <Y>:

Format another (Y/N)?N

Если ваш дисковод 5.25" поддерживает формат с высокой плотностью записи, а дискета имеет двойную плотность, то вы можете отформатировать ее стандартным образом только на 360 Кбайт. Ниже представлены две команды, которые вы можете использовать для форматирования таких дискет:

FORMAT A: /4 илиFORMAT A: /F:360

Как и в предыдущем примере, после запуска одной из приведенных выше команд на выполнение, пользователю предлагают вставить в дисковод дискету и нажать клавишу <Enter>. Затем происходит форматирование дискеты и отображается статистическая информация:

Insert new diskette for drive A:and press ENTER when ready... Checking existing disk format.Saving UNFORMAT information.Verifying 360KFormat complete. Volume label (11 characters, ENTER for none)?sample 362496 bytes total disk space 362496 bytes available on disk 1024 bytes in each allocation unit. 354 allocation units available on disk. Volume Serial Number is 3B26-17FA Format another (Y/N)?N

Если у вас установлен дисковод, размера 3.5", поддерживающий формат с высокой плотностью, то следующая команда форматирует дискету на емкость 1,44 Мбайт и записывает на нее метку "sample":

FORMAT В: /V:sample

После запуска данной команды происходит короткий диалог между пользователем и программой, описанный ранее. Так как при помощи параметра /V:sample мы задали метку дискеты, она не запрашивается.

Білет №16

1. Файлова система FAT 16, FAT 32, NTFS.

Жесткий диск— основное устройство хранения данных. Он может иметь различную структуру хранения файлов и каталогов, которая обеспечивает непосредственное расположение данных на диске. Файловая система чаще всего интегрирована в операционную, а некоторые операционные системы поддерживают несколько файловых систем.

Большинство существующих на сегодняшний день файловых систем построены на основе таблицы размещения файлов (File Allocation Table — FAT), которая содержит дорожки данных в каждом кластере на диске. Существует несколько типов файловой системы FAT — FAT 12, FAT 16 и FAT 32. Они отличаются количеством цифр, используемых в таблице размещения файлов. Другими словами, в FAT 32 используется 32-разрядное число для хранения дорожки данных в каждом кластере, в FAT 16 — 16-разрядное число и т.д. В настоящее время существуют следующие типы FAT:

■ FAT 12, используемая в разделах емкостью не более 16 Мбайт (например, дискета);

■ FAT 16, используемая в разделах емкостью от 16 Мбайт до 2 Гбайт; операционные системы Windows NT, Windows 2000 и Windows XP поддерживают разделы FAT 16 емкостью до 4 Гбайт;

■ FAT 32, используемая (необязательно) в разделах емкостью от 512 Мбайт до 2 Тбайт.

Файловые системы FAT 12 и FAT 16 изначально применяются в DOS и Windows и поддерживаются практически всеми известными на сегодняшний день операционными системами. Большинство персональных компьютеров поставляется с жесткими дисками, на которых установлена одна из файловых систем FAT.

Файловая система FAT 32 поддерживается операционной системой Windows 95B и более поздними версиями, а также Windows 2000, которая также поддерживает файловую систему NTFS. Некоторые операционные системы имеют собственную файловую систему. Например, Windows NT и Windows 2000 поддерживают файловую систему NT File System (NTFS); OS/2 поставляется с собственной файловой системой High Performance File System (HPFS).

В этой главе речь идет о файловой системе FAT, а также рассматриваются возможности новой системы FAT 32 и NTFS.

Для обеспечения пользовательским приложениям доступа к файлам независимо от типа используемого диска в операционной системе предусмотрено несколько структур. Эти структуры поддерживаются системами Windows 9х, Windows NT и Windows 2000 и представлены ниже в порядке расположения на диске:

■ загрузочные секторы главного и дополнительного разделов;

■ загрузочный сектор логического диска;

■ таблицы размещения файлов (FAT);

■ корневой каталог;

■ область данных;

■ цилиндр для выполнения диагностических операций чтения/записи.

В отличие от жесткого диска, на дискетах нет загрузочных секторов главного и дополнительного разделов и диагностического цилиндра. Эти структуры создаются программой Fdisk, которая не применяется для дискет, так как они не могут быть разбиты на разделы. На рис. 25.1 представлено взаимоотношение этих структур на диске Western Digital Caviar AC 12100 размером 2 111 Мбайт.

Каждая дисковая область применяется для конкретной цели. Повреждение одной из перечисленных областей обычно приводит к ограничению доступа к другим областям, вызывая

сбои в работе. Например, операционная система не сможет получить доступ к диску, если повреждена главная загрузочная запись. Таким образом, понимание логики работы каждой структуры и их взаимодействия оказывает значительную помощь в устранении неполадок.

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 427; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!