Фактори ризику захворювання на туберкульоз



ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»

Кафедра фтизіатрії

 

 

Затверджено”

 

                                   на методичній нараді

 

                                                                              Протокол від “ 30 ” 08 2017 р. № 01

Завідувач кафедри

 

___________________________

                                                                               к. мед. н., доцент Колісник Н.С

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ФТИЗІАТРІЇ

 

Навчальна дисципліна Фтизіатрія
Модуль №1 Фтизіатрія
Змістовний модуль №1 Загальні питання фтизіатрії. Організація протидії захворюванню на туберкульоз в Україні.
Тема заняття №1 Збудник туберкульозу, його види і форми існування (L-форми), властивості. Поняття про персистування та реверсію мікобактерій туберкульозу. Атипові мікобактерії. Класифікація. Мікобактеріози. Основні епідеміологічні показники поширеності туберкульозу та їх оцінка. Джерела туберкульозної інфекції. Виділення мікобактерій у навколишнє середовище. Патогенез туберкульозу. Шляхи зараження та поширення мікобактерій в організмі людини. Імунітет при туберкульозі. Патоморфоз туберкульозу. Клінічна класифікація туберкульозу.
Курс ІV  курс
Факультет медичний
Спеціальність Лікувальна справа, Педіатрія, Медико-профілактична справа

 

Розробники:

Завідувач кафедри, к.мед.н., доц. Колісник Н.С.,

д. мед.н., проф.. Крижановський Д. Г.,

к.мед.н., доц. Марченко Н. А.,

асистент Фрейвальд В. А.,

асистент Чабаненко Д. В.

асистент Стаднік О.І.

 

Дніпро, 2017

 

Тема 1:Визначення туберкульозу як наукової та практичної проблеми. Історія розвитку фтизіатрії. Епідеміологія туберкульозу. Етіологія, патогенез туберкульозу. Імунітет при туберкульозі.

 

Актуальність теми: Туберкульоз на сьогодні є однією з найактуальніших медико-соціальних проблем не тільки в Україні, але й в усьому світі. За даними ВООЗ більш ніж третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Щорічно у світі на туберкульоз захворюють 7-10 млн. осіб, тому ВООЗ у 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. В Україні туберкульоз є найпоширенішою інфекційною хворобою, яка посідає перше місце в структурі смертності від інфекційної патології.

 

Кінцеві цілі:

1. Визначати фактори ризику захворювання на туберкульоз.

2. Визначати особливість збудника туберкульозу.

3. Трактувати особливості шляхів зараження мікобактеріями туберкульозу.

4. Аналізувати основні розділи клінічної класифікації туберкульозу і формулювати клінічний діагноз відповідно до класифікації.

 

Необхідні базові знання та вміння

1. Анатомія, гістологія, фізіологія легень. Функції легень: дихальна, вентиляційна, обмінна та ін.

2. Етіологія туберкульозу (мікробіологія).

3. Основні епідеміологічні показники з туберкульозу (епідеміологія).

4. Патогенез туберкульозу. Патологічна фізіологія та морфологія патологічних процесів легень.

 

Питання для самостійної позааудиторної роботи

1. Імунітет при туберкульозі.

2. Патоморфоз туберкульозу.

3. Курація хворих

 

ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ДО ЗАНЯТТЯ

Модуль 1. ФТИЗІАТРІЯ

1. Визначення факторів ризику виникнення туберкульозу.

2. Визначення категорій населення груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз.

3. Формування клінічного діагнозу туберкульозу органів дихання відповідно до клінічної класифікації.

 

 

Інформаційний матеріал

 

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ВЧЕННЯ ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз( від латинського tuberculum – горбок + osis) – інфекційне захворювання, яке викликається мікобактеріями туберкульозу. Наука про туберкульоз називається фтизіатрією. ( від грец. phthisis – сухоти та iatreia – лікування).

Грецький лікар Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) описав загальні ознаки легеневого туберкульозу. Проте причину і патогенез туберкульозу він розумів неправильно – зводив усе до змішування слизу в головному мозку, який, на його думку, потрапляє в легені і запалюється. Гіппократ помилково вважав, що туберкульоз є спадковим захворюванням. Опис клініки туберкульозу є також у роботах К.Галена (131-201 або 210). Крім опису симптоматики туберкульозу, Гален, так само як і Аристотель (384-322 рр. до н.е.), висловлював думку про контагіозність туберкульозного захворювання.

Важливу роль відіграли роботи Авіценни (980-1037), який надавав великого значення впливу навколишнього середовища на розвиток и перебіг туберкульозу, а також вказував на зв’язок плевриту з туберкульозом легень. Авіценна вважав туберкульоз заразною хворобою і вірив у можливість вилікування хворих.

Ідею М. Беллі детально розробляв і захищав Р. Лаеннек (1781-1826), який обґрунтував спільність походження різноманітних форм туберкульозу легень і вперше ввів термін "туберкульоз". М.І. Пирогов (1810-1881) уперше описав тифоїдну форму міліарного туберкульозу, вивчив туберкульоз яєчка, кісток і суглобів. Він детально описав гістологічну будову горбка і виявив у ньому гігантські багатоядерні клітини.

Вперше експериментально інфекційну природу туберкульозу довів Вільмен (1827-1892) у 1865 році. Йому вдалося заразити тварин і викликати у них розвиток туберкульозу. Його роботи не були визнані, але пошуки збудника туберкульозу тривали.

24 березня 1882 р. німецький вчений Р. Кох (1843-1910) зробив своє повідомлення про збудник туберкульозу. Відкриття збудника страшної недуги знаменувало собою початок нової епохи у фтизіатрії, але потрібні були зусилля багатьох вчених, щоб глибше вивчити властивості цього мікроба і спростувати деякі помилкові погляди Р. Коха.

У розробці методів діагностики туберкульозу історичною віхою стало відкриття К.В. Рентгеном (1843-1923) Х-проміння, але першовідкривачем цих променів був талановитий український вчений Іван Пулюй (1845-1918). Ще у 1877 р. І.П.Пулюй опублікував у "Віснику" Віденської академії наук власну концепцію катодної трубки, а через 2 роки в тому-таки "Віснику" – матеріали щодо її вдосконалення. Вже тоді він довів, що в трубці є геометрична точка, з якої виходить іонізуюче випромінювання. За винахід і конструкцію вакуумної трубки (трубки Пулюя) галичанин у 1881р. одержав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці в Парижі, тобто на 14 років раніше від відкриття Х-променів К. Рентгеном.

 

ЕПІДЕМІЛОГІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Для раціонального використання сучасних методів боротьби з цим тяжким недугом важливо мати чітку уяву про епідеміологію туберкульозу, клінічні ознаки з метою розуміння доцільності проведення тих чи інших заходів.

Епідеміологія – це фундаментальна наука, на яку спираються профілактична медицина та соціальна охорона здоров’я. Знання епідеміології туберкульозу є базою для запровадження успішної Національної програми боротьби з цим захворюванням, що базується на патогенезі туберкульозу, починаючи з моменту зараження і до одужання або смерті індивідуума.

Виділяють декілька основних етапів патогенезу туберкульозу: зараження ( контакт з мікобактерією туберкульозу), початок і перебіг інфекційного процесу, розвиток захворювання і смерть хворого.

Інфікованість зумовлена контактом із потенційно заразним хворим на туберкульоз. Після контакту людини з МБТ в дію вступають фактори, які визначають ризик інфікування, потім фактори ризику, що визначають імовірність розвитку захворювання у даної людини, і далі фактори ризику, що визначають імовірність смерті від туберкульозу.

Для вчення поширеності туберкульозу користуються такими епідеміологічними показниками: інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність.

Інфікованість – це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін, до кількості обстежених, за винятком осіб з після вакцинним імунітетом. Інфікованість людини виявляється за допомогою туберкулінової проби Манту з 2 ТО ППД – Л. Вона значною мірою характеризує резервуар туберкульозної інфекції. Однак позитивна туберкулінова проба може бути також наслідком після вакцинного імунітету. Після вакцинації інфільтрат має характерні відзнаки від інфільтрату при інфекційній алергії, за якими проводиться їх диференційна діагностика. Показник інфікованості характеризує епідеміологічну ситуацію, але не завжди відповідає захворюваності, оскільки зменшення рівня захворюваності випереджає зменшення рівня інфікованості.

Під захворюваністю розуміють кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року, а хворобливість – це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

Смертність – це кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 жителів даного району.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність – від профілактичних. Разом з тим, інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов’язані з соціально-побутовими умовами життя людей.

Щорічно у світі захворюють на туберкульоз 7 – 10 млн. людей, у тому числі 4 – 4,5 млн – із бактеріовиділенням, і помирає від нього приблизно 3 млн дорослих осіб і майже 300 тис. дітей, з них 97 % - у країнах, що розвиваються. Загальна кількість хворих на туберкульоз досягає 50 – 60 млн.

Кожний хворий, якого не вилікували від туберкульозу, є джерелом зараження і може інфікувати 10 – 15 і більше людей.

       З урахуванням значення екзогенних і ендогенних чинників виділено групи населення з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз.

Фактори ризику захворювання на туберкульоз

Соціальні групи ризику Медичні групи ризику
Особи без визначеного місця проживання Хворі на цукровий діабет
Особи, які утримуються або звільнились з установ пенітенціарної системи Хворі, які постійно приймають системні глюкокортикоїди, цитостатики

Мігранти, біженці, переселенці

Пацієнти з професійними захворюваннями легень
ВІЛ- інфіковані
Хворі з обструктивними захворюваннями легень. Хворі з пневмоніями, що багаторазово повторюються. Хворі, які перенесли ексудативний плеврит протягом року
Безробітні Члени малозабезпечених сімей Особи, які перебувають під наглядом наркологічних закладів. Особи, які перебувають на обліку в протитуберкульозних закладах. Особи, які контактують з хворими на ТБ (контакти сімейні, професійні. нозокоміальні, пенітенціарні, СІЗО)

 

 

Патоморфоз туберкульозу – це стійкі кількісні або якісні зміни в нозології під впливом різних факторів. Термін ввів Гелльпах у 1929 р.

 

Розрізняють патоморфоз:

 

Ідеопатичний або спонтанний Індукований або терапевтичний
Це зміна нозологічної форми, що не пов'язано із застосуванням терапевтичних заходів. Обумовлений поліпшенням соціально-економічного розвитку країни, підвищенням добробуту народу (повноцінне харчування, заняття спортом, оздоровлення в санаторіях тощо). Обумовлений лікуванням хворих на туберкульоз, проведенням вакцинації (ревакцинації) у дітей і підлітків, хіміопрофілактики.

 

Характеристика патоморфозу туберкульозу сьогодні:

• збільшилась кількість інфікованих дітей;

• збільшилась захворюваність населення на легеневий та позалегеневий туберкульоз;

• збільшилась смертність від туберкульозу легень;

• збільшилась кількість уперше виявлених хворих з поширеними формами туберкульозу (міліарний туберкульоз, казеозна пневмонія);

• збільшилась кількість уперше виявлених хворих з деструктивними формами туберкульозу легень;

• найчастіше у вперше виявлених хворих зустрічається інфільтративна форма туберкульозу (близько 60%);

• збільшилась кількість уперше виявлених хворих молодого віку;

• збільшилась кількість хворих на хіміорезистентний туберкульоз (первинна медикаментозна стійкість МБТ - 15-30%, вторинна - до 75%);

• збільшилась захворюваність на туберкульоз серед хворих на ВІЛ/СНІД.

 

 


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1513; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!