Основные права и обязанности лиц

Земли сельскохозяйственного назначения как объект правового регулирования и особенности их правового режима

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського

           призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються

землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,

здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної

діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у

тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської

продукції, або призначені для цих цілей.

{ Частина перша статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1561-VI ( 1561-17 ) від 25.06.2009 }

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні

насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і

прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім

тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі

під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою

оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової

консервації тощо). { Пункт "б" частини другої статті 22 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 1561-VI ( 1561-17 ) від

25.06.2009 }

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у

власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського

господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання

худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та

навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та

загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей,

пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та

організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для

ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для

розміщення власної інфраструктури. { Частину третю статті 22

доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом N 1561-VI ( 1561-17 ) від

25.06.2009 }

4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для

ведення товарного сільськогосподарського виробництва

використовуються відповідно до розроблених та затверджених в

установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують

еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

і передбачають заходи з охорони земель.

{ Статтю 22 доповнено частиною четвертою згідно із Законом

N 1443-VI ( 1443-17 ) від 04.06.2009 }

{ Щодо поширення вимоги частини четвертої статті 22 на період до

1 січня 2015 року див. пункт 18 розділу X цього Кодексу }

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть

передаватись у власність іноземним громадянам, особам без

громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

{ Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV

( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

NB. За даними «FAO Production» (1994), земельний фонд планети скла-

дає 13 млрд. 435 млн. га., з них на сільськогосподарські угіддя припадає

36,2 % - 4 млрд. 868 млн. га, в тому числі ріллі - 1 млрд. 346 млн. га, або

27,6 %; сіножаті і пасовища - 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %; багаторіч-

ні насадження - 98 млн. га, або 2,0 %. Щорічно в світі відчужується для

несільськогосподарських потреб близько 25 млн.га сільськогосподарських

угідь, що еквівалентно втраті харчових ресурсів на 81 млн. чоловік. Україна

за площею сільськогосподарських угідь (42 млн. га) входить до 12 найбіль-

ших країн світу.

Як в Україні, так і в інших країнах світу зменшується площа землі, яка

обробляється, в розрахунку на душу населення. Наприклад, в 1975 р. в світі

на 100 чоловік припадало 35 га землі, в 1985-28, в 1993-24 га, в Україні -

відповідно 69, 67, 64 га977.

На даний час із 60,3 млн. га території України 43,0 млн. га складають

сільськогосподарські землі (понад 70 % території держави). Розорюється

близько 54 % території - 32,5 млн. га, що є одним з найвищих у світі по-

казників (у Франції - 32,1 %, Польщі - 44,3 %, Великій Британії - 24,1 %,

Німеччині - 33,1 %, Нідерландах - 21,7 %)978. Розораність сільськогоспо-

дарських угідь в Україні є найвищою в світі. Вона досягла 78 % по Україні,

а в ряді регіонів доходить до 90 %. До обробітку залучені і малопродуктивні

землі, включаючи схилові землі та водоохоронні зони, що значно знижує

ефективність їх використання979.

Поняття земель сільськогосподарського призначення

Правовому режиму земель сільськогосподарського призначення (далі -

ЗСГП) присвячено главу 5 ЗКУ. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗКУ, ЗСГП- «зем-

лі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення

сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, роз-

міщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфра-

структури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або при-

значені для цих цілей».

Наведене визначення потребує коментарю. Так, під поняттям «сіль-

ськогосподарська продукція», вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, на даний час при-

йнято розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської ДК 016-97

«Державний класифікатор продукції та послуг», затвердженим і введеним

в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997 № 822.

Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тобто для «ви-

робництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогоспо-

дарської науково-дослідної та навчальної діяльності»), слід розуміти,

наприклад, ЗСГП, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають

сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копа-

лин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним

лісом, пустелі, напівпустелі тощо, що підлягають сільськогосподарському

освоєнню відповідно до певного акту980 (затвердженого землевпорядного

проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо).

Щодо поняття «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» див.

ЗУ «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

У правовій доктрині можна зустріти визначення земельної ділянки

сільськогосподарського призначення. Так, В. Д. Сидор визначає її як час-

тину земної поверхні, «яка характеризується родючістю грунту і викорис-

товується в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва

або в якості просторового базису для розміщення об 'єктів, технологічно пов 'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, може переда-

ватися у власність виключно громадянам України і українським юридичним

особам, призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, науко-

во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої

інфраструктури, охороняється державою від необгрунтованого вилучення

для несільськогосподарських потреб, деградації і забруднення, має установ-

лені межі, певне місце розташування, визначені щодо неї права»981.

Н. І. Титова критикує законодавчий термін «землі сільськогосподарського

призначення», пропонуючи замінити його терміном «сільськогосподарські

землі», вказуючи, зокрема, що «землі не можуть ніким (у тому числі дер-

жавними органами будь-якого рівня) бути суб 'єктивно «призначені» як

сільськогосподарські: вони об 'єктивно, від природи є такими»982. Як ви-

дається, погодитися із таким твердженням не можна: далеко не всі землі,

«від природи» придатні для ведення сільського господарства, можуть і по-

винні використовуватися саме для таких потреб. По-перше, це об'єктивно

неможливо; по-друге, максимальне сільськогосподарське освоєння земель

є дуже шкідливим з екологічної точки зору.

Цільове призначення земельних ділянок зі складу даної категорії

земель визначається, окрім законодавчого визначення цих земель

(ч. 1 ст. 22 ЗКУ), також правилами про окремі види ЗСГП - для са-

дівництва (ч. З ст. 35 ЗКУ), городництва (ч. З ст. 36 ЗК), деякою мірою

ведення ФГ (ст. 31 ЗКУ, ст. ст.. 12-18 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Склад земель сільськогосподарського призначення

Склад ЗСГП визначається ч. 2 ст. 22 ЗКУ ЗСГП включають:

«а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіно-

жаті, пасовища та перелоги)»;

Перелоги - один з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних,

що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ді-

лянках, зайнятих перелогами, формуються сприятливі умови для відновлення

природного рослинного покриву983. За іншим визначенням, перелоги - «7.

Заросле травою поле, що свідомо не обробляється кілька років для віднов-

лення родючості грунту. 2. Земля, що ніколи не оброблялась; цілина.т» NB. На 01.01.2006 структура сільськогосподарських угідь (усього -

42030,3 тис. га) України включала 77,8 % ріллі, 13,2 % пасовищ, 5,8 % сіно-

жатей, 2,2 % багаторічних насаджень, 1,0 % перелогів. За роки проведення

земельної реформи на 1033,7 тис. га зменшилася площа ріллі при одночас-

ному збільшенні площі перелогів на 432,7 тис. га985.

Проблема. На сьогодні законодавство не визначає критеріїв віднесення

сільськогосподарських угідь до тих чи інших видів. Відсутні внутрівидові

пріоритети у межах категорії земель, що сприяє зловживанням при внутрігос-

подарському будівництві986. Належність до певного виду угідь визначається

переважно за даними статистичної звітності.

«б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, по-

лезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені

до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими бу-

дівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільсько-

господарської продукції, землі тимчасової консервації тощо)». Під словом

«тощо» можуть «ховатися» аеродроми сільськогосподарської авіації, ви-

гульні майданчики тощо.

Природно, що різні види угідь повинні мати різний правовий режим.

Між тим, на сьогодні відсутні спеціальні правила використання різних

сільськогосподарських угідь, якщо не враховувати розрізнених вимог, вмі-

щених у законодавстві про меліорацію, селекцію та насінництво, боротьбу

з бур'янами, ерозією, про консервацію деградованих земель тощо987. Дана

проблема може бути вирішена за допомогою нормування у галузі охорони

земель, землевпорядного та агротехнічного нормування.

Проблема. На сьогодні не має однозначного законодавчого вирішення

питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь,

що знаходяться у складі інших категорій земель: транспорту, лісогосподар-

ського призначення та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого,

рекреаційного призначення тощо (у т. ч. тих, що надаються для сільськогос-

подарських потреб тимчасово). Наприклад, на сьогодні фактично існують,

хоча і поза правовим полем, службові земельні наділи. Питання надання та

використання службових земельних наділів визначались главою 27 ЗК УРСР

від 25.12.1970. Такі наділи згідно зі ст. 131 надавались для вирощування

сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння окремим категорі-ям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості,

зв'язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших

галузей народного господарства. Виділялись із земель, які були в користу-

ванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств,

а при нестачі таких земель - із земель державного запасу і земель державного

лісового фонду. Розміри наділів визначалися ст. 132 ЗК УРСР.

На думку В. І. Семчика, такі землі не належать до ЗСГП988. Як видається,

достатніх законодавчих підстав для такого висновку немає. Більш правильним

було б вважати, що вказані землі належать одночасно до кількох категорій

земель, маючи складний правовий режим.

 

2. Приоритетность предоставления…

Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського

           призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства,

повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського

використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського

господарства, провадиться на підставі даних державного земельного

кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів

житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних

шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних

трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням

сільськогосподарського виробництва, надаються переважно

несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя

гіршої якості.

Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними

           системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації

земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств,

на яких розташовані та функціонують меліоративні системи,

використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності

згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок

питання вирішується в судовому порядку.

У ЗУ «Про меліорацію земель» від 14.01.2000 під терміном «меліоро-

вані землі» розуміються «угіддя, на яких здійснено комплекс меліоративних

заходів відповідно до затвердоюеної в установленому порядку проектної

документації» (ст. 1 Закону).

На початку 2002 р. налічувалося 5283 тис. га земельних ділянок з ме-

ліоративними системами, що становить 12,7 % усіх сільськогосподарських

угідь. Основна частина зрошуваних земель зосереджена в зоні Степу. В Ав-

тономній Республіці Крим зрошувані землі становлять 29,2 % орних земель,

у Херсонській області - 25,6, Запорізькій - 13,4, Одеській - 11,2, Микола-

ївській -11,1%. Осушених земель найбільше у західних областях та зоні

438

Полісся: у Рівненській - 41 %, Львівській - 39 %, Волинській - 38 %, За-

карпатській - 37 % та Івано-Франківській - 31 % орних земель1004.

Під меліоративними заходами маються на увазі «роботи, спрямовані

на поліпшення хімічних і фізичних властивостей грунтів, обводнення пасо-

вищ, створення захисних лісових насаджень, проведення культуртехнічних

робіт, поліпшення земель з несприятливим водним режимом та інженер-

но-геологічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і

експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне

та виробничо-технічне забезпечення цих робіт» (ст. 1 ЗУ «Про меліорацію

земель»). «Комплекс меліоративних заходів» зазвичай передбачає будів-

ництво та утримання меліоративних систем.

Меліоративні системи поділяються на міжгосподарську та внутрішньо-

господарську частини. «Функціональним призначенням міжгосподарської

меліоративної системи є забір води із джерела зрошування, транспор-

тування її до зрошуваної території і розподіл між: водокористувачами

або ж, навпаки, відведення води із водоколекторів до водних джерел.

Внутрішньогосподарські меліоративні системи, які є продовженням між-

господарських, призначені для дальшого розподілу поданої господарством

для зрошення води між: сівозмінами і полями, а в випадку осушення - відве-

дення надлишкової ґрунтової вологи до водних колекторів. Для експлуатації

меліоративних систем ... створена спеціальна експлуатаційна служба

органів меліорації і водного господарства»1005. Наприклад, осушувальна

система «Остер І черга» експлуатується Козелецьким управлінням осушу-

вальних систем Чернігівського облводгоспу Більш складною є ситуація з внутрігосподарськими меліоративними

системами, які здебільшого розташовані на розпайованих землях. Поза

сумнівом, існує необхідність забезпечення комплексного, ефективного

та раціонального використання меліоративних систем як єдиного цілого.

Відповідно до ст. 26 «Використання земельних ділянок з меліоративними

системами» ЗКУ,

«Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель

державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких

розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються

спільно на підставі угоди. Vразі відсутності згоди щодо спільного вико-

ристання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому

порядку.»

Ефективність даної норми є незначною, оскільки вона позбавлена

механізму реалізації. Як зазначається у спеціальній літературі, вимога

поширюється лише на ділянки, що розташовані в зоні технологічної дії

меліоративних систем1006. Досягнення угоди десятками та сотнями влас-

ників з суперечливими інтересами є проблематичним, як проблематичним

є і вирішення спору в суді (зважаючи на таку кількість сторін).

Слід також зважати, що під час паювання земель та майна колективних

сільськогосподарських підприємств меліоративні системи не паювалися

(п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів

КСП, у тому числі реорганізованих, затвердженої ПКМ від 28.02.2001

№ 177). Оскільки у разі ліквідації КСП існувала можливість переходу ме-

ліоративних систем у власність членів КСП, що була серйозною загрозою

для їх цілісності, змінами до ЗУ «Про колективне сільськогосподарське

підприємство» (п. 8 ст. 31 в ред. від 20.02.2003) було передбачено, що

меліоративні системи в складі іншого майна, що не підлягало паюванню,

підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку,

встановленому КМУ (див. ПКМ від 13.08.2003 № 1253 «Про затвердження

Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної

сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також

внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогос-

подарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації

цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників»).

Таке рішення призвело до утворення ситуації, коли на приватних землях

знаходяться комунальні меліоративні системи. На жаль, у цій ситуації

власники вбачають більшу вигоду у здаванні труб системи на металобрухт,

ніж в її утриманні. Як результат, протягом останніх років скоротилися площі меліорова-

них земель, погіршився їх екологічний стан. На масивах зрошення спо-

стерігається підтоплення (15-20 %), вторинне осолонцювання (30-40 %),

засолення (6-9 %). Близько 70 % площ зрошується водою 2-го і 3-го класу

(обмежено придатною і непридатною). Осушені землі характеризуються

частим спрацюванням торфового шару (і навіть виходом на поверхню піс-

ків, що підстилають торф). У більшості випадків це спричинено надмірною

вагою просапних культур і відсутністю подвійного регулювання водно-

го режиму1007. Площа зрошуваних сільськогосподарських угідь, на яких

необхідно здійснити комплексну реконструкцію, становить 491,5 тис. га,

або 24,2 % усіх зрошуваних земель. Відновлення осушувальної мережі

необхідно виконати на площі 175, 4 тис. га1008.

Для забезпечення ефективного та еколого-безпечного використання

меліорованих земель 02.11.2006 Державним комітетом України по водному

господарству та Міністерством аграрної політики України було видано

спільний наказ № 206/638 «Про Порядок використання меліоративних

фондів і меліорованих земель». Як видається, положення затвердженого

наказом Порядку матимуть обмежений ефект, оскільки або повторюють

існуючі вимоги законодавства, або не забезпечені механізмом примусової

реалізації.

 

3. Юридические основания …

Поняття правового режиму земель

Поняття «правовий режим земель» - категорія доктринальна. Наводимо

деякі наукові визначення цього поняття.

В. К. Гуревський зазначає, що «правовим режимом земель прийнято

вважати встановлені правовими нормами порядок та умови використання

за цільовим призначенням земель всіх категорій, забезпечення та охорону

прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління

земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і

додержанням земельного законодавства, ведення державного земельного

кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати

за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земель-

ного законодавства»9*9.

За визначенням І. О. Іконицької, правовий режим земель - «встановлена

нормами права можлива та належна поведінка по відношенню до землі як

об 'єкту права власності та інших прав на земельні ділянки, об 'єкту держав-

ного управління земельними ресурсами та об 'єкту правової охорони землі як

природного ресурсу, що виконує визначені Конституцією РФ найважливіші

соціально-економічні функції- основи життя та життєдіяльності народів,

що проживають на відповідній території»990.

Майже аналогічно визначає дане поняття М. І. Краснов: «режим ...-це

порядок необхідної поведінки щодо землі як об'єкта права ..."!». В іншій

праці науковець визначає правовий режим земель як «певне теоретичне поняття, що узагальнює правову характеристику землі як об 'єкта права

та містить вказівку на коло найважливіших суспільних відносин, що ви-

никають з приводу землі»992.

О. І. Красов вказує, що «елементами змісту правового режиму є право

власності, державне управління, регулювання використання земель, правова

охорона земель», хоча «... сьогодні зміст терміну «правовийрежим земель»

змінюється, він насичується новими елементами»991.

На думку А. В. Луняченка, «під правовим режимом земель сільськогос-

подарського призначення необхідно розуміти спеціальний порядок викорис-

тання земель, встановлений законодавством для найбільш цінної категорії

земельного фонду України»99*.

В. І. Семчик вважає, що «під правовим режимом розуміються як вста-

новлені правовими нормами право власності і користування земельними

ділянками, так і порядок та умови їх набуття у власність чи користування,

зміна і припинення права власності, порядок та умови використання у відпо-

відності з цільовим призначенням, правової охорони земель і відповідальності

за порушення земельних прав і земельного законодавства»995.

На думку Н. І. Титової996, правовий режим - це «сукупність правових

норм, що встановлюють певний порядок землекористування певних видів».

Узагальнюючи наведені вище визначення, видається, що правовий

режим земель можна умовно визначити як встановлений правовими

нормами порядок поведінки по відношенню до цих земель.

Особливе цільове призначення

На наш погляд, основною особливістю правового режиму ЗСГП є їх

особливе цільове призначення (розглядалося вище). Поряд із загальним

цільовим призначенням, що характеризує ЗСГП в силу самої їх належності

до відповідної категорії, певні особливості цільового призначення мають

окремі різновиди («види використання») ЗСГП (причому слід мати на увазі,

що з урахуванням положень абз.2 ч. 5 ст. 20 ЗКУ власник або користувач

не може самостійно змінити вид використання. Очевидно, це можливо

лише через складну і тривалу процедуру «зміни цільового призначення»:

«Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використову-

ються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями

31, 33-37 цього Кодексу.»

Закон виділяє такі «види використання» ЗСГП:

• землі сільськогосподарських підприємств (див. ст. ст.. 24, 25, 27-

30 ЗКУ, ст. 10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підпри-

ємство», ст. 20 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»);

• землі фермерських господарств (ст. ст.. 31, 32 ЗКУ, ЗУ «Про фер-

мерське господарство»);

• землі для ведення особистого селянського господарства (ст. 33 ЗКУ,

ЗУ «Про особисте селянське господарство»);

Проблема, Незважаючи на вимогу використовувати земельні ділянки

«лише за цільовим призначенням» та «багаторівневе» регулювання питання

визначення цільового призначення конкретних ділянок зі складу ЗСГП, цей

правовий режим визначається зазвичай дуже нечітко. Наприклад, немає

однозначної єдності в питанні, чи можна на землях ОСГ зводити капітальні

будівлі? Ні ЗКУ (ст. 33), ні ЗУ «Про особисте селянське господарство» дане

питання прямо не вирішують. У правозастосовчій діяльності поширений

підхід, за яким будівництво капітальних будівель на землях ОСГ не допус-

кається. Нам видається, що підстави для такого висновку відсутні. Навпаки,

ст. 6 ЗУ «Про особисте селянське господарство», яка вказує на використання

для ведення ОСГ «будівель і споруд», вказує на можливість будівництва

на землях ОСГ. На таких позиціях знаходився і Держкомзем України (див.

лист від 05.11.2003 № 14-17-111439/7074).

• землі для сінокосіння та випасання худоби (ст. 34 ЗКУ);

• земельні ділянки для садівництва (ст. 35 ЗКУ);

• земельні ділянки для городництва (ст. 36 ЗКУ);

• земельні ділянки для підсобного сільськогосподарського виробни-

цтва несільськогосподарських підприємств (ст. 37 ЗКУ).

На наш погляд, встановлення особливостей правового режиму у пере-

рахованих випадках є невиправданим, особливо тоді, коли правовий режим

земель пов'язується виключно із формою здійснення господарської діяль-

ності. Переконані, що сад на землях комунального сільськогосподарського

підприємства не повинен мати відмінності у правовому режимі порівняно

із «фермерським» садом або садом «несільськогосподарського» підпри-

ємства чи садом на ділянці, наданій для ведення ОСГ.

Особливе цільове призначення ЗСГП визначає й інші особливості їх

правового режиму, що будуть розглянуті нижче. Принцип пріоритету сільськогосподарського використання земель

Законодавство встановлює пріоритет сільськогосподарського викорис-

тання земель (ст. 23 ЗКУ). Гаряче підтримують необхідність такого пріори-

тету і авторитетні вчені - зокрема, Н. І. Титова997. Проте у правовій доктрині

також цілком обґрунтовано відзначається, що положення ст. 23 ЗКУ слід

застосовувати в сукупності із положеннями ст. 5 кодексу998, яка закріплює

принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціо-

нального використання та охорони земель. Тобто земельні ділянки повинні

використовуватися насамперед у спосіб, що забезпечить їх максимальне

наближення до природного стану999, і лише в другу чергу, по можливості -

використання для сільськогосподарських потреб за умови забезпечення

нормативів оптимального співвідношення земельних угідь (ст. 165 ЗКУ). З

цією пропозицією «перекликається» пропозиція Н. Ільницької встановити

внутрішньовидовий пріоритет в межах земель сільськогосподарського при-

значення на користь земель, що використовується для рослинництва1000.

Особливий суб'єктний склад у відносинах із використання ЗСГП

Щодо особливостей суб'єктного стану відносин із використання ЗСГП,

див. теми «Право власності на землю», «Право землекористування», а та-

кож «Право на земельну частку (пай)».

Станом на 01.04.2006 площа земель, переданих у власність недержав-

ним сільгосппідприємствам, становить 30,7 млн. га, або 50,9 % земельного

фонду України, з них: сільськогосподарських угідь передано 28,3 млн. га,

або 67,9 % від загальної площі продуктивних земель1001.

Нормування розмірів ЗСГП

П. 13 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ обмежує розмір земель-

них ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати

у приватній власності: «13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть

набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення

загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі

успадкування земельних ділянок за законом.»

Дане тимчасове обмеження є, як видається, рудиментом радянського

земельного ладу. У сучасних умовах нормування розмірів ЗСГП набуває

нового значення, постає задача нормування розмірів земельних ділянок,

виходячи не із засад зрівняльного перерозподілу землі, а із економічних та

агротехнічних міркувань. При цьому доцільно встановлювати мінімально

допустимі розміри земельних ділянок.

Першим прикладом подібного нормування у сучасному законодавстві

є встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які

утворюються в результаті поділу земельної ділянки ФГ, що успадковується

(ст. 23 ЗУ «Про фермерське господарство», ПКМ від 10.12.2003 № 1908

«Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворю-

ються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства,

що успадковується»). Нормативи встановлені в залежності від адміністра-

тивного утворення (області), у якій знаходиться земельна ділянка. Між тим,

на наш погляд, на мінімально допустимий розмір земельної ділянки пови-

нні впливати вид сільськогосподарських угідь, тип ландшафту, кліматичні

зони (що не збігаються із кордонами областей), рельєф місцевості тощо.

У постанові ж уряду, схоже, нормативи просто «взяті зі стелі».

Особливий порядок розподілу та перерозподілу ЗСГП

Такий особливий порядок встановлений насамперед для прива-

тизації ЗСГП для ведення ФГ, ОСГ, садівництва (див. тему «Набуття,

перехід та припинення права власності на земельні ділянки»).

Також відносно ЗСГП встановлений особливий порядок зміни ці-

льового призначення, що детально розглядався у темі «Правова охорона

земель» при описі такої складової охорони земель, як захист сільськогос-

подарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх

вилучення для інших потреб.

Специфічні обов'язки щодо охорони та відновлення родючості ЗСГП

В першу чергу на охорону ЗСГП спрямовані такі заходи з охорони

земель, як

(1) обгрунтування і забезпечення досягнення раціонального землеко-ристування, (2) захист сільськогосподарських угідь від необгрунтованого їх ви-

лучення для інших потреб,

(3) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вто-

ринного засолення, переосугиення, ущільнення, забруднення відходами

виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших

несприятливих природних і техногенних процесів,

(4) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподар-

ських угідь.

Детальніше щодо змісту цих заходів див. тему «Правова охорона зе-

мель».

Специфічним заходом із охорони земель від забруднення є здійснен-

ня т. з. агрохімічної паспортизації ЗСГП, яка первісно була передбачена

Указом Президента України від 02.12.1995 № 1118 «Про суцільну агро-

хімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення». Об-

ласні державні проектно-технологічні центри охорони родючості ґрунтів

і якості продукції проводили детальну агрохімічну паспортизацію полів

за Керівним нормативним документом «Еколого-агрохімічна паспортизація

полів та земельних ділянок» (1996), який був розглянутий та затвердже-

ний Технічною радою «Украгрохім» 24.01.19951002. Форма агрохімічного

паспорту затверджена наказом Мінсільгосппроду № 321 від 30.11.1993.

За період 1996-2000 pp. в Україні обстежено земель на площі 27313 тис.

га, на яку видано агрохімічні паспорти, що характеризують сучасний стан

родючості ґрунтів і ступінь їхнього забруднення1003. Згодом відносини із

агрохімічної паспортизації були врегульовані законодавчо - див. ЗУ «Про

пестициди та агрохімікати» (ст. ст.. 1, 12 Закону) та ЗУ «Про охорону зе-

мель» (ст. ст.. 18, 19, 27, 34, 37, 54), ЗУ «Про державний контроль за ви-

користанням та охороною земель» (ст. ст.. 1, 8, 9).

Обов'язковість розробки проектів землеустрою

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ЗКУ (до 01.01.2015 року «поширюються лише

на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки

сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогос-

подарського виробництва загальною площею більш як 100 гектарів» -

п. 18 розділу X ЗКУ),

«4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відпо-

відно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни

та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель».

Відповідальність за використання у цих випадках земельних ділянок

без затверджених проектів землеустрою або за відхилення від таких про-

ектів передбачена ст. 55 КУпАП.

Особливий режим ЗСГП у зонах затоплення

Особливий режим ЗСГП у зонах затоплення встановлений ПКМ

№ 87 від 31.01.2001 «Про порядок використання земель у зонах їх мож-

ливого затоплення внаслідок повеней і паводків». Зокрема, для різних типів

річок або окремих їх ділянок і різних зон ризику (за частотою затоплення)

передбачається певний порядок їх використання у сільськогосподарському

виробництві - див. додатки 2 і 3 до затвердженого постановою порядку, які

викладені у формі рекомендацій (за відсутності законодавчої основи інша

форма і неможлива) щодо різновиду угідь, а також сільськогосподарських

культур, що можуть використовуватися.

Зважаючи на рекомендаційний характер акту, звичайно, про особливий

правовий режим ЗСГП в зонах затоплення мова йде умовно.

Особливі правила оподаткування

Сільськогосподарські угіддя оподатковуються за особливими ставками,

встановленими ст. 272 ПКУ.

Стаття 31. Землі фермерського господарства

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності

фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам

фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським

господарством на умовах оренди.

2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на

одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної

власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами

           фермерських господарств

1. Громадянам України   - членам фермерських господарств

передаються безоплатно у приватну власність надані їм у

користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю)

члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на

території відповідної ради.

2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян,

які раніше набули права на земельну частку (пай).
Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств

1. Громадяни України можуть мати на праві власності та

орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського

господарства.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати

земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства

на умовах оренди.

3. Використання земель особистого селянського господарства

здійснюється відповідно до закону.

Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби

1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для

сінокосіння і випасання худоби.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування

можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи

територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

1. Громадяни України із земель державної і комунальної

власності мають право набувати безоплатно у власність або на

умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або

колективного садівництва.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства, а також

юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення

індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

{ Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1702-VI ( 1702-17 ) від 05.11.2009 }

3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть

використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень,

вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення

необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4. До земель загального користування садівницького товариства

належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами,

проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі

загального користування садівницького товариства безоплатно

передаються йому у власність за клопотанням вищого органу

управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи

органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації

із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на

земельну ділянку.

( Текст взятo з сайта "Законодавство України" )

{ Частина четверта статті 35 в редакції Закону N 2949-VI

( 2949-17 ) від 14.01.2011 }

5. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом

садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів

цього товариства.

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств

здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Стаття 36. Земельні ділянки для городництва

1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або

комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки

для городництва.

2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання

багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних

будівель і споруд не допускається.

3. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть

бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту

від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної

ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню

власниками цих споруд за їх рахунок.

 

Основные права и обязанности лиц

Землі сільськогосподарського призначення надаються як громадянам, так і юридичним особам. Громадяни одержують їх для задоволення своїх особистих потреб у виробництві продуктів харчування, для відпочинку, дозвілля, задоволення інших соціальних, культурних, оздоровчих потреб (для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, здійснення товарного сільськогосподарського виробництва). Щоб досягти названих цілей, громадяни можуть об'єднуватися в садівничі чи городницькі некомерційні об'єднання, які можуть бути створені у формі товариства, споживчого кооперативу.

З метою товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки надаються сільськогосподарським підприємствам (юридичним особам): фермерським господарствам, приватним (приватно-орендним) підприємствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам, господарським товариствам, державним сільськогосподарським підприємствам. Зазначені суб'єкти здійснюють товарне виробництво з метою реалізації продукції та одержання прибутку.

Для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду землі сільськогосподарського призначення надаються сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам. Певні ділянки одержують і деякі несільськогосподарські підприємства й організації, промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію в основному для своїх працівників. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною підприємства, організації, не маючи прав юридичної особи, або самостійним суб'єктом (юридичною особою). У другому випадку земельні ділянки надаються безпосередньо цим господарствам із врахуванням їхніх організаційно-правових форм.

Певну кількість земель сільськогосподарського призначення мають релігійні організації та об'єднання, які також провадять підсобне сільське господарство.

Отже, землі сільськогосподарського призначення можуть бути надані для сільськогосподарського виробництва і тим юридичним особам, для яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.

Основну площу земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо провадять сільськогосподарське виробництво — сільськогосподарські товаровиробники. Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, валовий доход якої від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50% загальної суми валового доходу.

У сільському господарстві найпоширенішими є: сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні сільськогосподарські підприємства.

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційно-правових форм суб'єктів сільськогосподарського виробництва визначаються законодавством України. Підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.

Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб'єкти сільськогосподарського виробництва, останні можуть бути поділені на такі групи:

- засновані на різних формах власності сільськогосподарські формування, головною метою діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини;

- підприємці, чия діяльність заснована на різних формах власності й організаційно-правових формах господарювання і чия правосуб'єктність та статутна діяльність спрямована на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств-товаровиробників;

- установи, чия правосуб'єктність і статутна діяльність спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності аграрних товаровиробників.

Більшість суб'єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення, було створено завдяки паюванню земель і реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Цей процес здійснювався шляхом надання кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай) з визначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. При цьому земельні ділянки на місцевості не виділялися й існували в документальному вираженні до того моменту, поки у визначених законом випадках і порядку не було здійснено виділення в натурі земельної ділянки відповідно до земельного сертифікату із видачею Державного акта на право приватної власності на землю.

Зміст правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які є власністю громадян, визначають залежно від характеру сільськогосподарського виробництва. Так, відповідно до ст. 22 ЗК громадяни одержують землі сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, садівництва й товарного сільськогосподарського виробництва.

Правовий режим земель особистих селянських господарств регулюється ст. 33 ЗК. Відповідно до її положень громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для провадження особистого селянського господарства. За ст. ст. 12 — 16 Закону України від 20 квітня 2000 р. "Про планування і забудову територій", надання земельної ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства здійснюється з урахуванням вимог генерального плану населеного пункту, докладного плану території та плану її забудови. Ці акти є основними правовими й архітектурно-технічними документами, в яких питання організації території присадибних ділянок вирішуються у взаємодії із проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й територіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навколишнього середовища. Відповідно до цього земельне законодавство формує загальне правило про надання громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у двох місцях: біля житлового будинку і за межами населеного пункту. Причому земельна ділянка біля будинку може бути меншого розміру.

Правовий режим земель для ведення садівництва спрямований передусім на задоволення потреб громадян у земельних ділянках для зазначених цілей. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можна використовувати для закладення багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення потрібних будівель, господарських споруд тощо.

Громадянин — член садівничого товариства — може приватизувати земельну ділянку без згоди на те інших членів цього товариства. Розмір земельної ділянки для ведення садівництва, яку можна приватизувати безкоштовно, становить не більше 0,12 га (ст. 121 ЗК). Громадяни — власники садових ділянок можуть вільно розпоряджатися ними, якщо вони (ділянки) не обмежені в обігу і не вилучені з нього.

Громадяни мають право одержувати сільськогосподарські землі у власність не тільки для задоволення власних потреб, але й для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва.

Громадяни можуть займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції шляхом ведення особистого селянського і фермерського господарств. Селянське господарство не має статусу юридичної особи, а товарне виробництво сільськогосппродукції розглядається як підприємницька діяльність і обкладається прибутковим податком. Тому громадянин — власник земельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, — повинен зареєструватися як підприємець.

На відміну від особистого селянського господарства, яке не має статусу юридичної особи, фермерське господарство має такий статус. Сьогодні, згідна зі ст. 31 ЗК, до земель фермерського господарства належать земельні ділянки, які є власністю фермерського господарства як юридичної особи, а також громадян — членів фермерського господарства на праві приватної власності. Фермерське господарство може орендувати земельні ділянки. Зазначається, що у власності громадянина-фермера можуть бути тільки сільськогосподарські угіддя, на яких немає виробничих будівель чи споруд ( такі будівлі та споруди разом з ділянкою, на якому вони розташовані становлять єдиний об'єкт нерухомості й мають перебувати на балансі фермерського господарства як юридичної особи).

Ще однією особливістю правового режиму земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є те, що звернення стягнення на них допускається тільки тоді, коли у їх власників відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 2 ст. 139 ЗК).

Набуваючи права власності на земельну ділянку, громадянин водночас набуває комплексу земельних прав та обов'язків, що становить зміст його права власності.

Правомочності земельного власника вичерпно зафіксовані в ст. 90 ЗК. Вони включають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви, насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди. Як видно зі змісту зазначених правомочностей, більшість із них безпосередньо стосуються власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Як відомо, право власності на майно, в тому числі й на землю, передбачає наявність у його суб'єкта 3 груп правомочностей, а саме: володіння, користування й розпорядження майном чи землею. Аналіз правомочностей власників земельних ділянок згідно зі ст. 90 ЗК дає підстави стверджувати, що практично всі ці правомочності стосуються володіння та користування і за змістом збігаються з колом правомочностей, наданих землекористувачам (ст. 95 ЗК). І тільки одна з них передбачена п. "а" ч. 1. ст. 90, є правомочністю власників розпоряджатися земельними ділянками: продавати або іншим шляхом відчужувати їх, передавати в оренду, заставу, спадщину. Однак на сьогодні не кожного з наданих законом правомочностей власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення може скористатися через наявність певних обмежень, встановлених Перехідними положеннями ЗК.

Правомочності власників земельних ділянок не підлягають розширеному тлумаченню, водночас це не стосується їхніх обов'язків, зафіксованих ст. 91 ЗК, а саме: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші їх корисні властивості; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом також можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

Специфіка використання сільськогосподарських угідь полягає у втручанні їх користувача в механізм екозв'язків земель з іншими природними об'єктами, у перетворенні екосистем через зміни режиму їх функціонування. Це зумовлено тим, що сільськогосподарські угіддя поділяються на біоценози (природні угіддя) — не піддані окультуренню пасовища, сіножаті, луки тощо й агроценози (окультурені людською працею) — рілля, багаторічні насадження, окультурені (меліоровані) пасовища, сіножаті й інші сільськогосподарські угіддя. Розорювання природних угідь перетворює їх на сільськогосподарські угіддя, які здійснюють свою природну функцію тільки під впливом людської праці.

З урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення закон установлює такі основні обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь:

а) забезпечення оптимального водного режиму ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати захист земель від підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливу води, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим грунтової вологи. Наприклад, використання земель затоплення в сільськогосподарському виробництві здійснюється відповідно до проектів землевпорядження, розроблених у визначеному законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки (чи окремих її ділянок) по нахилу дна й частоті можливого затоплення;

б) забезпечення належного сольового режиму грунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов'язана боротися з підвищеною кислотністю грунтів, здійснюючи вапнування й інші землеробські заходи;

в) забезпечення такого живильного режиму грунтів, за якого родючість не тільки не зменшувалася б, незважаючи на винесення живильних речовин із врожаєм, а збільшувалася б. Підвищення родючості грунтів є одним із головних обов'язків кожного власника та землекористувача, який стимулюється державою;

г) забезпечення належного культурно-технічного стану грунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рослинністю, для чого кожен землекористувач наділений правами провадити у встановленому порядку культурно-технічні роботи на своїй ділянці;

д) забезпечення належної екологічної обстановки на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

Отже, правовий режим земель нерозривно пов'язаний з повноваженнями їх власників, зумовлює їх і залежить від характеру сільськогосподарського виробництва, яке здійснюється власником. Усі повноваження власників землі та землекористувачів спрямовані не тільки на забезпечення їхніх інтересів і потреб, але й більшою мірою на підтримання і додержання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в їхньому веденні.

 

5. Преращение прав…

Земельний кодекс України 2001 р. істотно змінив регламентацію відносин з відшкодування збитків і втрат у сфері сільськогосподарського землевикористання порівняно з Земельним кодексом УРСР. Якщо раніше правовими підставами для відшкодування збитків було виникнення їх внаслідок вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб чи тимчасове їх заняття, а самі збитки мали відшкодовуватись землекористувачам, то нині ці підстави дуже урізноманітнилися, а збитки відшкодовуються власникам земель та землекористувачам, переважно орендарям. За новим земельним законодавством, збитки і втрати відшкодовуються не лише за правомірні дії, а й за правопорушення, переважно земельно-екологічного характеру.

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат — і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу — ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.

Норми глав 24 та 36 ЗК України 2001 р. є одним з проявів істотної їх екологізацїї.

Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.

Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.

Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.

Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі — найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

У зв'язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК).

Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають: а) втрати сільськогосподарських угідь; б) втрати лісових земель та чагарників; в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні; г) втрати, завдані погіршенням земель.

Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об'єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше — землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об'єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов'язок відшкодування завданих цим втрат.

Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції.

У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель.

Другою підставою, за наявності якої виникає обов'язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам.

Що стосується втрат, завданих у зв'язку “з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон” (п. З ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з Земельним кодексом України конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 р. Земельним кодексом України в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунтоохоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному Для попереднього використання тощо. Без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва здійснюється внутрішньогосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, а також громадянами.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст. 209 ЗК) мають цільове призначення, їх використання залежить від умови відшкодування втрат. Відшкодовуються втрати, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у грошово-компенсаційній формі. Нормативні суми коштів зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад. Це має бути окремий спеціальний рахунок, кошти якого зараховуються до місцевого бюджету.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються, згідно зі ст. 209 ЗК України виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних сільськогосподарських угідь, охорону земель. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Суми цих коштів не оподатковуються.

Земельний кодекс України 2001 р. не визначає порядку використання коштів, які повинні надходити для відшкодування втрат, одержаних за інших умов їх настання (спричинених обмеженням прав власників земель і землекористувачів, погіршенням земель тощо). Це питання нині регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1279.


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 427; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:




Мы поможем в написании ваших работ!