Поняття механізму реалізації прав на землю 13 страница

Загальні для всіх власників земельних ділянок обов'язки встановлено в ст. 91 ЗК України. Зокрема, вони зобов'язані: а) забезпечувати використання земельних ділянок за цільо­вим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земель­них ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості земель; д) своє­часно надавати відповідним органам виконавчої влади та ор­ганам місцевого самоврядування дані про стан і використан­ня земель та інших природних ресурсів у порядку, встановле­ному законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиеро­зійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Як бачимо, законодавчий перелік обов'язків власників зе­мельних ділянок є значно ширшим, ніж їх прав, що само по собі не відповідає правилу їх кореспондування. Крім того, ст. 91 ЗК України дає право законом встановлювати й інші їх обов'язки, чого не зазначено щодо прав власників земельних ділянок. Нарешті, з системи їх обов'язків випав головний з

 

260

261

 

них — раціонально використовувати землі сільськогосподар­ського призначення.

До позитивних рис регламентації системи обов'язків слід віднести включення до неї низки важливих екологічних ви­мог, а також правил стосовно добросусідства, сервітутів, охо­ронних зон, які є новелами ЗК України 2001 р.

На відміну від прав власників земельних ділянок, їх обов'язки, як правило, не підлягають подальшій спеціалізації у поточному законодавстві.

Права та обов'язки користувачів земельних ділянок регу­люються статтями 95 та 96 ЗК України та є аналогічними до прав та обов'язків власників земельних ділянок. Правомір­ний виняток становить лише право власників продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Видається доцільним доповнити Земельний кодекс Украї­ни правом та обов'язком (для тих суб'єктів, яким землі нада­ються для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва) використовувати земельні ділянки відповідно до ви­мог і правил товарного сільськогосподарського виробництва.

§ 4. Фермерське землекористування

Важливою в ринковій економіці організаційно-правовою формою реалізації громадянами України (переважно селяна­ми) їх земельних прав є фермерські господарства. Фермер­ське господарство — це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили ба­жання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних'ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

. Фермерство — нова для сучасного періоду побудови рин­кової аграрної економіки України структура на землях сіль­ськогосподарського призначення. Істотна особливість фер­мерських господарств, як суб'єктів земельних та інших від­носин, зумовила необхідність прийняття нової редакції спе­ціального законодавчого акта про них — Закону України «Про фермерське господарство» від 19 липня 2003 р.¹.

¹ ГЬлос України. — 2003. — 29 липня. — № 139.

262

Правовий режим цих господарств та умови використання ними земельних ділянок встановлено ЗК України та назва­ним спеціальним законом.

Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермер­ському господарству як юридичні й особі; б) земельних діля­нок, що належать громадянам-членам фермерського госпо­дарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. При цьому права володіння та користування земель­ними ділянками, які знаходяться у власності членів фермер­ського господарства, здійснює само фермерське господарство.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Зе­мельний кодекс України (ст. 121) встановив норми безоплат­ної передачі земельних ділянок громадянам України із цих земель. Зокрема, для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сіль­ськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться господарс­тво. Якщо на цих територіях є кілька підприємств, то розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих сіль­ськогосподарських підприємствах.

Членам фермерських господарств надано право одержувати у приватну власність (безоплатно) раніше надані їм у користу­вання земельні ділянки, їх розмір дорівнює земельній частці (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташова­ного на території відповідної ради. Земельні ділянки, площа яких перевищує цей розмір, передаються громадянам у приват­ну власність для ведення фермерського господарства на підста­ві цивільно-правових угод. При цьому земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, громадські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приват­ну власність у рахунок земельної частки (паю). Йдеться про тих громадян, які мали земельні ділянки у постійному користуван­ні, але не набули раніше права на земельну частку (пай). Тим са­мим таких громадян урівняно в цьому праві з колишніми члена­ми колективних сільськогосподарських підприємств.

Законом України «Про фермерське господарство» закріп­лено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отрима-

263

ли в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства., мають переважне пра­во на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гек­тарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Для ведення фермерського господарства земельні ділянки надаються громадянам єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближе­ними до існуючих шляхів, електро- і водопостачальних сис­тем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сіль­ськогосподарських угідь, за загальним правилом, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермер­ських господарств. Виняток складають невеликі — до 5 гек­тарів ділянки лісу у складі фермерського господарства і неве­ликі — до 3 гектарів ділянки під замкненими природними во­доймами.

Істотна новела введена законом щодо успадкування фер­мерського господарства і пов'язаних з цим земельних відно­син. Так, згідно зі ст. 23 Закону України «Про фермерське гос­подарство» при успадкуванні фермерського господарства двома або більше спадкоємцями земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановлено­го для цього регіону. Регіональні мінімальні розміри земель­них ділянок мають бути науково обгрунтованими. Вони виз­начаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграр­них наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Звернення стягнення та земельні ділянки, надані у влас­ність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Права фермерських господарств щодо використання зе­мель регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

Права всіх власників земельних ділянок закріплено в ст. 90 ЗК України. Отже, фермерські господарства та члени господарства як власники земель мають право продавати або іншим шляхом відчужувати свої земельні ділянки, пере­давати їх в оренду, заставу, спадщину. Проте, згідно з перехід-

І

ними положеннями Кодексу до 1 січня 2005 р. вони не мають права це робити. Виняток становлять договір міни земельної ділянки та передача її у спадщину. Ці угоди можна укладати, не чекаючи зазначеного терміну.

Це також стосується і вилучення земель для суспільних потреб. При цьому слід мати на увазі, що вилучення особли­во цінних земель (зокрема, чорноземів) для несільськогоспо-дарських потреб, як загальне правило, не допускається. При­пинення права власності на земельну ділянку (її відчуження) може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності та для суспільних (а не особистих) потреб.

У фермерських господарств та їх членів-власників земель­них ділянок органи державної влади та органи місцевого са­моврядування мають право за їх згодою викупити ці ділянки для певних суспільних потреб.

Фермерські господарства та їх члени-власники земельних ділянок є повноправними їх користувачами. Вони мають пра­во самостійно господарювати на цих ділянках. Проте, слід ма­ти на увазі їх спеціальну земельну правоздатність. Це озна­чає, що вони, будучи аграрними суб'єктами, в першу чергу по­винні використовувати свої землі для вирощування сільсько­господарських культур, ведення тваринництва, організації переробки сільськогосподарської продукції тощо. Тобто йдеться про цільове використання земель сільськогосподар­ського призначення. Вони мають повне право власності на всі посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур (на корню) та на всю вироблену продукцію; можуть розпоряд­жатися ними на свій розсуд. Проте, держава повинна допома­гати фермерам в організації вигідного збуту сільськогоспо­дарської продукції як у самій державі, так і поза її межами.

Громадянам, які створили фермерське господарство, га­рантується право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої доля ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. У разі знаходження постійного місця проживання членів фермерського госпо­дарства за межами населених пунктів, вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, для облашту­вання якої їм надається державна допомога.

Фермерські господарства можуть використовувати у вста­новленому порядку (за Кодексом України про надра) для

 

264

265

ІІІ

І II

І-¹

І'і

власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені (місцевого значення) корисні копалини.

Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові.

Поза безпосередньо сільськогосподарським землекорис­туванням фермерські господарства та їх члени можуть вико­ристовувати землі і для спорудження жилих будинків, вироб­ничих та інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо. Таке будівництво здійснюється відпо­відно до затверджених документації із землеустрою та місто­будівної документації.

Будівництво на орендованій земельній ділянці будинків, будівель і споруд фермерське господарство-орендар погод­жує з орендодавцем.

У випадках, передбачених законом, господарства та їх члени мають право на відшкодування завданих їм збитків.

Усі порушені права власників земельних ділянок підляга­ють відновленню у порядку, встановленому законом.

Обов'язки власників земельних ділянок закріплено ст. 91 ЗК України. Вони повністю стосуються і фермерських госпо­дарств.

Головним обов'язком є забезпечення використання земель за їх цільовим призначенням. Для земель сільськогосподар­ського призначення, які мають пріоритетний правовий ре­жим, цей принцип має особливо важливе значення, про що йшлося раніше.

Враховуючи конкретний стан цих земель, надзвичайно зна­чимим є обов'язок додержання вимог законодавства про охоро­ну довкілля при їх використанні. Це стосується в першу чергу охорони грунтів як об'єктів особливої охорони (ст. 168 ЗК).

Земельний кодекс України правомірно вказує і на обов'язок фермерських господарств — власників земельних ділянок своєчасно сплачувати податки та збори. До цього та­кож слід додати і обов'язок своєчасної сплати орендної плати, якщо господарство використовує орендовані землі.

Фермерське господарство не повинно порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Власники земельних ділянок у фермерських господарс­твах зобов'язані своєчасно надавати відповідним органам

266

виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Йдеться, насамперед, про моніторинг земель — систему спостереження за їх станом з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (глава 33 ЗК Украї­ни). Це має істотне значення і для ведення державного зе­мельного кадастру (глава 34 ЗК України).

Як і інші власники, фермерські господарства повинні дба­ти про збереження геодезичних знаків, протиерозійних спо­руд, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки влас­ників земельних ділянок.

§ 5. Землекористування

сільськогосподарських кооперативі в

Розвиток кооперативного руху за Указом Президента Ук­раїни «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та по­силення його ролі в реформуванні економіки України на рин­кових засадах» від 19 грудня 2000 р. № 1348/2000 визнано «одним із важливих напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формування її багатоукладності»¹. Зе­мельна та аграрна реформи, а головне — радикалізація від­носин земельної власності в Україні сприяли відновленню справді демократичних принципів в організації та діяльності сільськогосподарських кооперативів. За їх сучасним значен­ням та характером землекористування (пріоритетної катего­рії земель сільськогосподарського призначення) сільськогос­подарські кооперативи посідають провідне місце серед інших кооперативів (житлових, садівницьких, гаражних тощо). Без­посередні юридичні засади розвитку за нових економічних умов кооперативних відносин створив Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.², який діє зі змінами, внесеними Законом України від 2 листо­пада 2000 р.³.

¹        Урядовий кур'єр. — 2001. — 24 січня.

²        Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 39. — Ст. 261.

³        Тим само.— 2000. — №51—52. — Ст.451.

267

II

 

Сільськогосподарські кооперативи можуть бути виробничі та обслуговуючі. Відносини землекористування найхарактер­ніші для сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — це юри­дична особа, яка створюється як добровільне об'єднання гро­мадян України (переважно селян) для спільного ведення сіль­ськогосподарської (та іншої законної) діяльності, основаної на праці його членів з використання земель сільськогосподар­ського призначення (власних, членів кооперативу, орендова­них) з метою полегшення та кращої організації праці з виро­щування (виготовлення) сільськогосподарської та іншої то­варної продукції. Для цих кооперативів землі сільськогоспо­дарського призначення виступають як основний і незамін­ний засіб виробництва сільськогосподарської продукції, пов­ною мірою проявляються й інші особливості цих земель.

На превеликий жаль, на сучасний момент земельні відно­сини в сільськогосподарських кооперативах законодавчо врегульовано неповно.

 

Земельний кодекс України 2001 р. не виділив окремо цьо­го важливого суб'єкта аграрного землекористування, що справедливо можна віднести до одного з істотних недоліків Кодексу. Закон України «Про сільськогосподарську коопера­цію присвятив землям кооперативу лише ст. 22 з відсильною нормою до Земельного кодексу України та законів України стосовно регламентації земельних відносин у кооперативах.

У системі відносин у сільськогосподарських кооперативах земельні відносини є базовими. Тому їх чітка законодавча рег­ламентація має важливе значення. При цьому слід враховува­ти такі специфічні ознаки сільськогосподарських кооперати­вів, як: 1) ведення сільськогосподарської діяльності (з вико­ристанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або обслуговування її потреб; 2) те, що вони перебувають, як правило, у сільській місцевос­ті; 3) задоволення потреб переважно сільського населення¹.

Земельні масиви в сучасних сільськогосподарських коо­перативах утворилися здебільшого внаслідок реструктуриза­ції колгоспів та колективних сільськогосподарських підпри­ємств, розпаювання їх земель та використання земельних паїв колишніми членами.

 

¹Федорович В. І. Правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні.—Львів: Атлас, 1998. — С.47.

268

Використання селянами земельних ділянок, одержаних ними у процесі паювання на праві приватної власності, одно­особово юридично можливо, але за умов загальної кризи в АПК практично не завжди реально. Тому з метою ефективні­шого за цих умов колективного господарювання вони можуть об'єднувати свої земельні ділянки, вносячи їх як земельний пайовий внесок у створення та функціонування сільськогос­подарського виробничого кооперативу.

Правові підстави внесення такого земельного пайового внеску можуть бути різними: а) передача у власність коопе­ративу; б) передача в оренду кооперативу; в) об'єднання час­ток (паїв) осіб, які вийшли з агроформувань і бажають ство­рити сільськогосподарський кооператив.

Крім того, кооператив може придбати певні земельні пло­щі на основі цивільно-правових договорів, зокрема договору купівлі-продажу. Громадяни — власники земельних ділянок можуть продати їх сільськогосподарському кооперативу.

Конкретний порядок, підстави та умови цієї передачі ма­ють бути встановлені ЗК України, спеціалізовані в коопера­тивному законодавстві та конкретизовані в статутах кон­кретних сільськогосподарських кооперативів.

Сільськогосподарські кооперативи, у першу чергу вироб­ничі, як юридичні особи, можуть мати землі сільськогоспо­дарського призначення на праві власності.

Право власності на землі сільськогосподарських коопера­тивів може виникати різними юридичними способами, а саме:

1) шляхом внесення до статутного фонду кооперативу зе­
мельних ділянок тих осіб, які є засновниками кооперативу;

2) шляхом придбання земельних ділянок за договорами
купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-
правовими угодами.

Юридична природа власності на землі в сільськогоспо­дарському кооперативі залишається дискусійною. Професор В. І. Семчик небезпідставно послідовно відстоює колективну природу цієї власності¹. Проте, відсутність такої юридичної форми власності в сучасному законодавстві України дає можливість говорити лише про колективну сутність відносин

¹Семчик В. І. Проблеми права власності в кооперації України // Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття: 36. наук, праць. — К.: Укоопспілка, 2001. — СІ 18—121.

269

1

кооперативної власності як про економічну категорію, яка відповідає колективній формі організації праці в сільськогос­подарських виробничих кооперативах. А законодавчо йдеть­ся про приватну власність кооперативу на землі сільськогос­подарського призначення як юридичної особи.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 466; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!