Розподіл профзахворювань по галузях народного господарства

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевоп освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяєтьс! на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всізі виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного! процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному; освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого1 освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації' людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Якість природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості,що є відношенням освітленості всере-дині приміщення до зовнішньої освітленості:

КПО = (Евн / Езов) × 100%, де: кпо – коефіцієнт природного освітлення; Евн – освітленість всереди-ні приміщення; Езов – зовнішнє освітлення.

При верхньому та комбінованому освітленні цей показник змінюєть-ся в межах від 2 до 10%, а при бічному освітленні – від 0,5 до 3,5%.

Для кращого природного освітлення потрібно мити вікна не рідше двох разів на рік, а у разі підвищеної загазованості – не рідше 4 разів на рік.

64. Природне і штучне освітлення в приміщеннях регламентується нормами СНиП 11-4-79 залежно від характеристики зорової роботи, найменшого розміру об'єкта розрізнення, розряду зорової роботи (І-VIII), системи освітлення, характеристики фону, контрасту об'єкта розрізнення з фоном.

Об'єкт розрізнення - це розглядуваний предмет, окрема його частина чи дефект, які потрібно розрізняти в процесі роботи.

Оцінка природного освітлення на виробництві внаслідок його змін залежно від часу доби, пори року й атмосферних умов проводиться у відносних показниках — за допомогою коефіцієнта природної освітленості КПО (енIII) (як зазначалося раніше). Цей коефіцієнт і прийнято як нормовану величину. Нормовані значення КПО,% для будинків, розташованих у 1-У поясах світлового клімату, визначають за формулою:

де (енIII) - значення КПО для будинків, розташованих у ІІІ поясі світлового клімату (табл. 14 СНиП П-4-79); m — коефіцієнт світлового клімату; с - коефіцієнт сонячності клімату (коефіцієнти m і с беруться за табл. 4 і 5 СНиП П-4-79).

На значення КПО впливають розмір і конфігурація приміщення, розміри і розташування світлоприймачів, відбивна здатність внутрішніх поверхонь приміщення та його затінюючих об'єктів. Залежно від призначення приміщення і розташування в ньому світлопрорізів КПО нормується від 0,1 до 10%. Норми природного освітлення приміщень встановлені окремо (табл. 1 СНиП ІІ-4-79):

• при верхньому або верхньому і бічному освітленні;

• при бічному освітленні, як при природному, так і при сполученому. При односторонньому бічному освітленні нормується мінімальне значення КПО (emin) на відстані 1 м від стіни, найбільш Віддаленої від вікна, а при двосторонньому боковому - в центрі приміщення.

У приміщеннях із верхнім чи комбінованим освітленням нормується середнє значення КПО (епор) на робочій поверхні (не ближче 1 м від стін). У побутових приміщеннях значення КПО має бути не меншим, ніж 0,25%.

Значення КПО для сполученого освітлення будинків, розташованих у Ш поясі світлового клімату країн СНД, становить від 0,2 до 3%.

Рівень природної освітленості в приміщеннях може знижуватися внаслідок забруднення засклених поверхонь, що зменшує коефіцієнт пропускання, а забруднення стін і стель зменшує коефіцієнт відбиття. Тому норми передбачають очищення скла світлових отворів не рідше 2 разів на рік у приміщеннях із незначним виділенням пилу, диму і кіптяви та не менш ніж 4 рази на рік при значних забрудненнях. Побілка і фарбування стель і стін має проводитися не менше 1 разу на рік.

Як відомо, світлові подразники певних ділянок сонячного спектра викликають різні психологічні реакції. Холодні тони в синьо-фіолетовій частині спектра справляють пригнічу вальну, гальмівну дію на організм; жовто-зелений колір - заспокійливий; оранжево-червона частина спектра збудливо, стимулююче впливає і підсилює відчуття тепла. Ця властивість спектрального складу світла використовується для створення світлового комфорту при естетичному оформленні цехів, фарбуванні устаткування і стін.

На підприємствах, де працівники за характером і умовами роботи чи географічних умов (північні райони) цілком або частково позбавлені природного світла, необхідно передбачати ультрафіолетову профілактику джерелами УФ-випромінювання (еритемні лампи), що компенсують дефіцит природних УФ-випромінювань і бактерицидно та психоемоційно впливають на людину. Профілактика "світлового" голодування проводиться ультрафіолетовими випромінювальними установками тривалої дії, які входять до системи загального штучного освітлення та опромінюють працівників УФ-потоком невеликої інтенсивності протягом усього часу роботи. Використовуються й ультрафіолетові випромінювальні установки короткочасної дії - фотарії, у яких УФ-випромінювання відбувається протягом кількох хвилин.

Інсоляція промислових будинків через світлові отвори з великою площею засклення значно підвищує природну освітленість приміщень, діє засліплююче за рахунок прямої або відбитої блискучості від сонячних променів, і для боротьби з надмірною інсоляцією доводиться застосовувати сонцезахисні пристрої стаціонарного чи регульованого типу — козирки, горизонтальні та вертикальні екрани, спеціальне озеленіння, прозорі жалюзі, штори та ін.

Штучне освітлення має створювати достатню освітленість на робочих місцях. Норми передбачають найменшу необхідну освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень Еmin, лк, виходячи з умов зорової роботи. Норми носять загальний, міжгалузевий характер. На їх основі з урахуванням зорової роботи розробляються галузеві норми для різних видів промисловості (електронної, текстильної, машинобудівної та ін.). Норми ділять зорові роботи на розряди та підрозряди з урахуванням найменшого розміру об'єкта розрізнення, значень контрасту об'єкта розрізнення з фоном та характеристик фону. Для робіт розрядів І-V норми освітленості встановлюються залежно від системи загального чи комбінованого освітлення. Для інших розрядів (Vв-VIIIв - робота, яка не потребує надзвичайної точності) нормується освітленість тільки системи загального освітлення. Місцеве освітлення при таких роботах є недоцільним або неможливим (робота зі світними матеріалами, виробами в гарячих цехах, періодичне чи постійне спостереження за ходом виробничого процесу, робота на складах). Норми й якісні характеристики штучного освітлення стосуються установок із газорозрядними джерелами світла. У випадках застосування ламп розжарювання встановлюються знижені значення освітленості. Слід зазначити, що в ряді випадків СНиП передбачає як підвищення, так і зниження норм освітленості залежно від характеру роботи. Освітленість підвищується не більш ніж на один ступінь при безупинній зоровій роботі, підвищеній небезпеці травматизму, високих вимогах до продукції, що виготовляється, за відсутності або недостатності природного освітлення. Знижується освітленість при короткочасному перебуванні людей у приміщеннях і наявності устаткування, яке не потребує постійного нагляду.

Поряд із нормуванням якісного показника Еmin нормуються й якісні показники штучного освітлення:

• показник засліпленості Р (від 20 до 60%);

• коефіцієнт пульсації освітленості Кη (від 10 до 20%);

• показник дискомфорту М (тільки для громадських будівель) (від 25 до 90%).

65. Всю систему нагляду і контролю з охорони праці, передбачену законодавством, умовно розділяють на державний нагляд, відомчий, адміністративний та громадський контроль.

Відповідно до існуючого законодавства нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил охорони праці здійснюють:

Спеціальні державні органи та інспекції, діяльність яких не залежить від адміністрації підприємства, установ, організацій та їх вищих органів;

Громадські організації та комісії з охорони праці професійних спілок.

Додержання законодавства про працю в порядку передбаченому законодавством, контролюють держадміністрації і їх виконавчі та розпорядчі органи.

На міністерства та відомства накладений внутрішньовідомчий контроль за додержанням законодавства про працю у підпорядкованих їм підприємствах, установах, організаціях.

Найвищий нагляд за обов’язковим виконанням законів про працю на території України здійснює генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори.

Виконуючи функцію вищого державного нагляду, зокрема за точним виконанням законодавства про охорону праці, прокурор має право безперешкодно входити у державні чи громадські установи, вимагати необхідні документи для перевірки, усні або письмові пояснення щодо порушення законодавчих актів посадовими особами незалежно від форм власності та виду господарської діяльності.

2.4.1 Органи державного нагляду за станом охорони праці

Державний нагляд за дотриманням законодавства правил і норм з охорони праці здійснюють спеціальні інспекції, комітети та інші органи в які входять:

Державний комітет України по нагляду за безпечним веденням гірничо - промислових робіт (Держгірпромтехнагляд України);

Державні органи санітарно-епідеміологічного нагляду в системі Міністерства охорони здоров’я;

Державний пожежний нагляд в системі Міністерства надзвичайних ситуацій;

Державний комітет з ядерної та радіаційної безпеки Міністерства екології та природних ресурсів.

Усі наведені органи діють незалежно один від одного в межах своєї компетенції на підставі відповідних Положень, затверджених Кабінетом Міністрів. Однак координація роботи вище зазначених органів покладається на Держгірпромтехнагляд (Положення №29/2003 ввід 16.01.2003)

66. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Життя і здоров’я людини часто залежить від того, чи надана йому термінова допомога і наскільки швидко і кваліфіковано вона йому надана.

1.2. При всіх нещасних випадках потерпілий повинен звернутися сам чи за допомогою товариша в медичний заклад. Якщо потерпілий втратив свідомість чи не може пересуватись, необхідно терміново викликати швидку допомогу.

1.3. До прибуття лікаря чи швидкої допомоги потерпілому необхідно надати долікарняну допомогу.

1.4. Перша медична допомога - це комплекс термінових заходів, що проводяться при нещасних випадках і раптових захворюваннях, направлених на припинення дії пошкоджуючого фактора, на усунення явищ, які загрожують життю, на полегшення страждань та підготовку потерпілого до відправки в лікарню.

1.5. Перша медична допомога - це найпростіші медичні дії, що виконуються безпосередньо на місці пригоди терміново після травми. Вона надається, як правило, не медичними особами, а працівниками, що на момент пригоди знаходяться поруч, безпосередньо на місці пригоди або поблизу від нього. Оптимальним строком надання першої медичної допомоги визначається термін - 30 хвилин після травми.

2 РЕКОМЕНДАЦІЇ ЛЮДИНІ, ЯКА НАДАЄ ПЕРШУ ДОПОМОГУ

2.1. Для набуття необхідних знань та досвіду надання першої медичної допомоги кожен повинен пройти відповідне навчання.

2.2. Людина, яка надає допомогу повинна знати:

- основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;

- загальні принципи надання першої допомоги і її прийоми у відповідності до характеру одержаного потерпілим пошкодження;

- основні способи перенесення і евакуації потерпілих.

2.3. Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

- оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомогу він в першу чергу потребує;

- забезпечити вільне проходження дихальних шляхів;

- виконувати штучне дихання та закритий масаж серця і оцінити їх ефективність;

- тимчасово зупиняти кровотечі шляхом накладення джгутів, тісної пов’язки, пальцевого затиснення судин;

- накладати пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіках, відмороженні);

- іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломах кісток, важко забитих місцях, термічному ураженні;

- надавати допомогу при тепловому і сонячному ударі, утопленні, гострому отруєнні, безсвідомому стані;

- користуватись аптечкою першої допомоги.

3 ПОСЛІДОВНІСТЬ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ

3.1. Визволити потерпілого від подальшого впливу на його організм пошкоджуючих факторів, які загрожують здоров’ю і життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої зони, загасити одяг, що горить, витягнути з води), при необхідності винести на свіже повітря, визволити від одягу, що заважає диханню.

3.2. Оцінити стан потерпілого.

3.3. Визначити характер і ступінь пошкодження, для чого оголити пошкоджену частину тіла або зняти з потерпілого весь одяг. Роздягати та одягати потерпілого треба обережно, не викликаючи больового відчуття або повторного пошкодження.

3.4. Виконати необхідні заходи з рятування потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, накласти пов’язку, тощо).

3.5. Визвати швидку допомогу чи лікаря, або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад.

3.6. Підтримувати основні життєві функції до прибуття медичної допомоги.

5 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ

5.1. Кровотечі, при яких кров витікає назовні із рани чи природних отворів тіла назовні, прийнято називати зовнішніми. Кровотечі, при яких кров скопичується в порожнинах тіла, називаються внутрішніми.

5.2. Зовнішня кровотеча помічається легко, але слід пам’ятати про можливість і внутрішньої кровотечі внаслідок хвороби чи закритих травм тулуба, голови.

5.3. Симптомом втрати до 1 л крові - блідість, частий пульс, слабкість і спрага. При більш тяжких крововтратах, крім того, відмічається неспокій, часте дихання, потім - втрата свідомості.

5.4. Кров із артерії яскраво-червоного кольору, витікає поштовхами (пульсує). Потрібно швидко придавити артерію пальцем вище місця пошкодження.

Знайти її під шкірою можна за пульсацією. На рану потрібно покласти чисту тканину, на неї - тканинний валик (наприклад, нерозгорнутий бинт) і міцно прибинтувати з метою створення тиску на пошкоджену судину. Якщо кровотеча з кінцівки досить сильна, треба накласти джгут на кінцівку вище місця кровотечі і стягнути його шляхом закручення до зупинки кровотечі.

Якщо після накладення декількох витків джгута кровотеча не зупиняється, необхідно додати ще декілька витків, накладаючи більш туго. Дуже перетягувати кінцівку джгутом не можна, так як при сильному стисненні можуть пошкодитись нерви.

Використовують спеціальний джгут, зроблений з еластичної гуми, чи джгут з підручного матеріалу. До джгута треба прикріпити записку із зазначенням точного часу накладання, тому що більше двох годин влітку і години у холодну пору тримати його не можна, так як при більш тривалому часі може виникнути омертвіння обезкровленої кінцівки.

5.5. Кров із вени темна, витікає безперервним струменем.

5.6. Кров з капілярів точиться окремими краплями. На ділянку рани в цих випадках треба накласти давлючу пов’язку.

5.7. При пошкодженні вен шиї пов’язку треба зробити герметичною - підкласти між нею і шкірою лист поліетилену. Якщо виникла сильна носова кровотеча, слід обережно проштовхнути в ніс великий шматок марлі, просочений 3%-ним перекисом водню.

5.8. При тяжких крововтратах треба підняти вгору всі кінцівки потерпілого, який лежить на спині, а голову трохи опустити.

5.9. Якщо потерпілий в свідомості і не має поранень органів черевної порожнини, йому дають пити теплий чай чи воду. Рекомендується вживання соляно-содового розчину (1 чайна ложка солі та 0,5 ложки соди на 1 літр води) та алкоголь у невеликій кількості.

6 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННЯХ

6.1. Рани - механічне порушення цілісності шкіри чи слизової оболонки, а іноді й більш глибоких тканин - зустрічаються досить часто. Небезпечність ран полягає в кровотечі та в інфекції. Правильна обробка ран скорочує терміни їх загоєння і запобігає виникненню ускладнень.

6.2. Обробку ран необхідно проводити, по можливості, вимитими руками, за допомогою бинта, вати, марлі чи чистої тканини. Рана супроводжується болем і кровотечею. При сильній кровотечі перш за все необхідно її зупинити.

6.3. Для надання першої допомоги при пораненні необхідно відкрити індивідуальний пакет, який є в аптечці, у відповідності з тими правилами, які надруковані на його упаковці. Якщо індивідуальний пакет відсутній, то для пов’язки можна використати чисту носову хустину, чисту тканину і т.ін. Накладати вату безпосередньо на рану не можна.

6.4. При відсутності дезінфікуючого розчину достатньо накрити рану марлею, покласти зверху шар вати та перев’язати бинтом. Якщо такий розчин є (йод, спирт, бензин та ін.), то ним змащують тільки шкіру навколо рани. В саму рану можна вливати тільки 3%-ний розчин перекису водню. Інші розчини, воду, мазі, порошки, вату вводити туди небезпечно.

6.5. Не можна прибирати з рани згустки крові, сторонні тіла, так як це може визвати сильну кровотечу.

6.6. Якщо з рани виступають внутрішні органи (кишка, мозок, кістка), їх прикривають марлею, але не вправляють. При великих ранах кінцівок поранену кінцівку необхідно зафіксувати Якщо рана забруднена землею, необхідно терміново звернутись до лікаря для введення протиправцевої сироватки.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ, ВИВИХАХ, РОЗТЯГНЕННІ СУХОЖИЛЛЯ

11.1. Перелом - це порушення цілісності кістки. Ознаки перелому кістки - різкий біль, набрякання в місці травми, зміна форми пошкодженої кістки. В ділянці перелому кістка рухома, як у суглобі, зміщення відламків кістки супроводжується хрустом та посиленням болю.

11.2. Але при переломі без зміщення відламків перелічені симптоми можуть обмежуватись болем, який посилюється при рухах. Якщо перелом відкритий і є зовнішня кровотеча, у першу чергу треба її зупинити.

11.3. Потерпілому потрібно забезпечити спокій і дати дві таблетки анальгіну. До ділянки перелому треба обережно прикласти лід у поліетиленовому мішечку чи тканину, змочену холодною водою. Крім того, необхідно знерухомити як пошкоджену кістку, так і прилеглі до неї суглоби вище та нижче місця перелому. При переломі плеча чи стегна потрібно зафіксувати два нижчележачих суглоби (крім ліктя чи коліна, ще кисть чи стопу). Знерухомлення виконується підручними матеріалами або спеціальними шинами, які міцно прибинтовують до кінцівки. При повній відсутності підручних матеріалів постраждалу ногу треба прибинтувати до здорової ноги, а руку до тулуба.

12 РОЗТЯГНЕННЯ ЗВ'ЯЗОК І ВИВИХИ У СУГЛОБАХ

12.1. Ці види пошкоджень виникають в ділянці суглобів при надмірно сильних та неприродних рухах кінцівок і викликають біль та тимчасову непрацездатність.

12.2. Розтягнення чи розрив зв’язок найчастіше виникають у колінному і голінковому суглобах. У момент пошкодження виникає різкий біль, який інколи посилюється через деякий час внаслідок крововилива. Ділянка суглоба набрякає, крізь шкіру просвічує синець. Суглоб болючий при дотиках, але потерпілий не втрачає здатності до пересування.

12.3. Вивих - це стійке зміщення кісток у суглобі, коли суглобні поверхні перестають стикатися частково чи повністю. Вивихи найчастіше зустрічаються в плечовому та кульшовому суглобах. Зв’язки при цьому розриваються, а кістки розходяться і займають неприродне положення. Вивихнутий суглоб набрякає і змінює зовнішній вигляд, що легко побачити при порівнянні його з протилежним суглобом. Обсяг рухів у пошкодженому суглобі знижений, кожен рух викликає біль. Першою допомогою при обох видах травм є накладання холодного компресу на травмований суглоб. При розтягненні чи розриві зв’язок треба накласти тугу пов’язку. Вивихнуту кінцівку треба зафіксувати в тому положенні, яку вона прийняла, самостійно вправляти її не слід. Потерпілого треба негайно направити до лікарні.

67. Згідно зі ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за 12 або за 3 останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпшого є меншим від 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за 12 або за 3 останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом і не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне станови ще (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

76. Аналіз стану умов праці, дотримання санітарного законодавства та санітарно-побутового забезпечення працюючих на об’єктах промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку та сільського господарства Рівненської області показує, що з року в рік зростає кількість об’єктів нагляду, але зменшується кількість працюючих на них. І це зрозуміло – колишні гіганти сьогодні роздрібнюються. Так у 2003р. на 1307 об’єктах Рівненської області працювало 118700 осіб, в т.ч. 38525 жінок (32,5%). У 2009р. вже на 1472 об’єктах працювало всього 81487 осіб, в т. ч. 23641 жінок (29,01%). У 2002р. тільки на 17,9% об’єктів не було виявлено суттєвих порушень санітарних норм і правил, а у 2009р. таких вже було 29,2%. В області більша половина від всіх працюючих зайнята в промисловості, менша у сільському господарстві. Найбільш поширеними є промисловість будівельних матеріалів, лісове господарство та деревообробка, хімічна, легка промисловість, сільське господарство, будівництво.

Сьогоднішній стан професійної захворюваності в області (так як і по Україні) формувався „вчора”, а вся профілактична робота, яка проводиться сьогодні може вплинути на стан профзахворюваності у майбутньому. І всі гігієністи знають, що рівень профзахворюваності залежить не тільки від умов праці, а і від соціальних умов життя працюючих.

Рівень профзахворюваності в області є одним з найнижчих в Україні на протязі всіх 10 років і складає біля 0,1% від усіх профзахворювань України. Коливання рівнів профзахворюваності в Рівненській області незначні і не пов’язані із законодавчими змінами, як це було по Україні. В Україні зростання кількості профзахворювань відмічались у 1992-1994р. – у зв’язку з прийняттям Закону України „Про охорону праці” та у 2001-2002р. – у зв’язку із створенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Гострі профзахворювання зараз реєструються рідко- один випадок на 5 років. У 80-90рр. минулого століття таких випадків було по 1-3 майже щорічно.

Кількість профзахворювань у Рівненській області з 1986р. по 2009р. реєструється щорічно від 16 (1991р.) до 3 (2009р.) випадків.

Відсоток жінок серед профхворих у нашій області зараз становить більше 50% щороку і коливається від 28,6% у 2002р. до 100% у 1998р. Різке зростання відсотків жіночої професійної захворюваності почалося з 1995р. (50%). В цілому по Україні профзахворюваність серед жінок становить 5% від всіх профзахворювань.

Значною проблемою в області з 1990р. по 2005р. були виявлення профзахворювань—77-100% виявлялись при зверненні хворих. За останні 2 роки при медоглядах в області виявляється менше половини профзахворювань (45-39%). По Україні при медоглядах виявляється 53% профхворих. Це також говорить про незадовільну якість попередніх і періодичних медоглядів працюючих в області.

На сьогодні питання про те, які лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) мають право на проведення попередніх (періодичних) медоглядів працівників визначається відповідним наказом управління охорони здоров^’я. Але повністю це не зніме проблеми якості медоглядів. Адже навіть у визначених ЛПЗ відсутні всі необхідні спеціалісти, лабораторне і функціональне обладнання, яке вимагається діючим наказом МОЗ України №246 від 21.05.07 року „Про затвердження порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій”. Поки не буде запроваджено атестацію чи ліцензування ЛПЗ на право проведення попередніх (періодичних) медоглядів, на позитивні зрушення важко сподіватись. Пропозиції по впровадженню атестації чи ліцензування ЛПЗ надавались у 2002р. у Рівненську обласну державну адміністрацію, а надалі, і у рецензіях до проектів нині діючого наказу МОЗУ № 246. У м. Рівне Розпорядженням міського голови №789-Р від 21.10.02 року „Про медичні огляди працюючих певних категорій” було визначено перелік ЛПЗ, які мали право проводити такі огляди.

Середній вік профхворих в області коливається в межах 40-50 років (по Україні – 50 років). Середній стаж роботи із шкідливим виробничим фактором (у професії) в області коливається в межах 10-20 років (по Україні – 15-17 років).

Розподіл профзахворювань по галузях народного господарства

В області найбільша кількість профзахворювань за останні 10 років реєструється в медичній галузі—від 1 випадку у 1998р. до 7 у 2005р. (за виключенням 2002р.). Це складає на протязі останніх 9 років 37,5-77,8% від всіх профзахворювань. На другому--місці галузь будівництва і промисловості будівельних матеріалів (майже щорічно по 1-4 випадки). Поодинокі випадки реєструються у сільському господарстві, хімічній, легкій промисловості, машинобудуванні, деревообробній і лісовій, харчовій галузях.

В Україні 60-82% профзахворювань реєструються у вугільній промисловості, 4,9-12,9% - у металургійній і машинобудівній. По інших галузях – менше 1%.

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 318; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!