АНТРОПОГЕНЕЗ. БІОЛОГІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ФАКТОРИ АНТРОПОГЕНЕЗУ



Антропогенез - процес виділення людини зі світу тварин - пройшов, на думку більшості дослідників, три основні стадії:

1. час послідовного існування антропоїдних предків людини,

2. найдавніших людей (архантропів) і

3. сучасних людей (неоантропов).

На перших етапах антропогенезу руки наших предків могли виконати лише найпростіші дії — схопити палицю, кинути камінь тощо. Це можуть робити і нинішні мавпи, але при цьому вони однаковою мірою використовують як передні, так і задні кінцівки. У предків людини, які переважно використовували передні кінцівки, виникали і поступово поглиблювались зміни в їхній будові. Це виявилось насамперед у тому, що великий палець почав протистояти іншим. Зміни в будові руки сприяли появі можливостей виготовлення простих знарядь праці. Ф. Енгельс підкреслював, що шлях від використання необробленого каменя до виготовлення найнезграбнішого знаряддя із каменю був дуже довгим. За сучасними даними тривалість цього періоду становить сотні тисяч років. Поступово виготовлене знаряддя праці вдосконалювалось все з більшою швидкістю. Одночасно і рука людини, яка створювала знаряддя, набувала дедалі більшої спритності і гнучкості. Ф. Енгельс писав, що рука — це не лише орган для виготовлення знарядь, а й сама є продуктом праці. Одночасно з розвитком руки розвивався й ускладнювався головний мозок предків людини, оскільки перш ніж створити найпростішу кам'яну сокиру, необхідно було її собі уявити, створити її образ.

Рушійні сили антропогенезу: соціальні і біологічні фактори. Поява сучасної людини як біологічного виду якісно відрізняється від процесів виникнення нових видів у тварин. Найважливіша відмінність полягає в тому, що еволюція людини відбувалася під впливом не тільки біологічних, а й соціальних факторів. На ранніх етапах антропогенезу в еволюції давніх людей провідну роль відігравали біологічні фактори — мінливість і природний добір. Проте вже на цих етапах добір відбувався не тільки за фізичними показниками (сила, витривалість), а й за рівнем розумового розвитку (вміння виготовляти знаряддя праці, використовувати їх, здатність до спілкування з іншими членами племені, навички до колективних дій тощо). Отже, вже в цю епоху добір сприяв виживанню особин з вираженими соціальними рисами.

У міру зменшення ролі в еволюції людини біологічних факторів різко зросло значення соціальних.

Здатність до трудової діяльності, абстрактного мислення і членороздільної мови з'явились і вдосконалювались як специфічна якість людини розумної в результаті впливу колективного способу життя на багато поколінь наших предків (тобто сформувались у філогенезі). Проте ці якості не закріпились у генотипі і в кожної сучасної людини вони формуються в прогресі її індивідуального розвитку (онтогенезу) тільки під впливом виховання і навчання. У соціальній еволюції людини велику роль відіграла поява альтруїстичних тенденцій — турбота про стариків, жінок і дітей, зменшення агресивності при зустрічах з представниками інших племен. Це сприяло розширенню інтелекту людини.

Провідна роль законів суспільного життя в соціальному прогресі людства. Вже на ранніх етапах антропогенезу спільна праця членів племені у разі добування їжі, виготовлення знарядь, захисту від хижаків сприяли формуванню людського суспільства. Велику роль відіграли використання вогню та одомашнення тварин.

З виникненням суспільства в процесі еволюції людини настав момент, коли вона з біологічної істоти перетворилася на істоту соціальну. При цьому, не втративши своєї біологічної природи, людина почала підкорятися законам нової форми руху матерії — соціальної.

АРХАНТРОПИ ПАЛЕАНТРОПИ НЕОАНТРОПИ , ЯК СТАДІЇ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Архантропи – найдавніші люди
Вдосконалення фізичного типу людини відбувалося за лейстоцену, що розпочався близько 2 млн років тому. В цей час тривало загальне похолодання, яке розпочалося ще в кінці третинного періоду. Суттєве пониження температури супроводжувалось періодичними наступами та відступами льодовиків у північних широтах Європи, Азії й Америки. Під час найбільшого зледеніння, що сталося приблизно 250— 100 тис. років тому, потужний шар суцільної криги скував майже 30 % поверхні земної кулі, опустившись на нашій території до широти сучасного Дніпродзержинська. Розрізняють чотири послідовні льодовикові епохи, назви яких походять від назв річок у Швейцарії: гюнц, міндель, рисе, вюрм. Під час наступу льодовика в прилеглих до нього зонах утворювалися заболочені рівнини й тундри, які південніше змінювались холодними лісами і лісостепами. В помірних широтах Європи та Азії в цей час з'являлись арктичні тварини: мамонти, волохаті носороги, північні олені, печерні ведмеді та ін. У тропічних широтах Африки та Азії спостерігалась аридизація клімату (посуха), внаслідок якої зменшувалася площа джунглів і збільшувалася площа саван та степів. Неодноразові зміни природних умов у кінці третинного — протягом четвертинного періодів прискорювали розвиток предків сучасних людей.

Приблизно 1,5 млн років тому на земній кулі з'явилися перші "справжні" люди — архантропи (від грец. archaios — давній та anthropos — людина).

Важливим осередком формування людей була Східна Африка, де в I960 р. в другому (нижньоплейстоценовому) шарі Олдувайської ущелини Льюїс Лікі виявив мозковий череп так званого олдувайського пітекантропа разом із грубими кам'яними знаряддями. Місткість його порожнини складала приблизно 1000 см3, тобто була значно вищою, ніж у Homo habilis. Згодом у цьому ж місці була знайдена й нижня щелепа (№ 730), визначальною рисою якої є наявність помірно розвинутого підборідного виступу — морфологічної особливості, властивої людям сучасного фізичного типу. Велике наукове значення мало відкриття Р. Лікі на західному березі о. Туркана (стоянка Наріокомате III). Учений розкопав майже повний скелет підлітка, котрий визначався дуже великою довжиною кінцівок. Розрахунки показали, що в дорослому віці ця людина, яка жила близько 1,5 млн років тому, могла сягнути зросту 180 см.
Місцезнаходження архантропів відомі й у Північна-Західній Африці на території сучасних Алжиру та Марокко. Тут у 1954— 1956 pp. французький палеонтолог К. Арамбур розкопав кісткові рештки (три нижні щелепи й тім'яну кістку) так званих атлантропів, що мешкали приблизно 360—115 тис. років тому. Вони характеризувалися великими розмірами нижніх шелеп і корінних зубів, товстими стінками черепа та значним об'ємом мозку (близько 1300 см3), нагадуючи ранніх європейських гомінідів.

Одним із найважливіших осередків гомінізації була Південно-Східна Азія, де, як відомо, ще в кінці минулого століття Е. Дюбуа вперше виявив зуби, черепну кришку і стегнову кістку архантропа, помилково назвавши його пітекантропом. Згодом на о. Ява голландський палеонтолог В. Кенігсвальд та індонезійський геолог С. Сартано відкрили нові кісткові рештки первісних людей, які датуються 1,2—0,5 млн років тому. Ще більш ранню дату має дитячий череп із Моджокерто (1,7 млн років).

Яванські пітекантропи характеризувалися досить високим зростом (165— 175 см), загальною масивністю кісток і значним розвитком м'язового рельєфу, невисоким склепінням черепа, місткість якого коливалась від 750 до 975 см3 (в середньому, 930 см3), спадистим лобом із сильно розвинутим надбрівним рельєфом, вигнутою потиличною кісткою, відсутністю підборідного виступу на нижній щелепі, наявністю діастеми — проміжка між зубами, притаманного архаїчним морфологічним формам. Цікаво, що властивий пітекантропам фізичний тип Зберігався на Яві принаймні ще 100 тис. років тому у так званого явантропа.

Загалом усі без винятку різновиди архантропів (олдувайський та яванський пітекантропи, атлантропи, деякі ранні гомініди Європи, синантропи та ін.) належать до виду Homo erectus ("людина прямоходяча"), що мешкав на земній кулі приблизно 7,5— 0,3 млн років тому. Порівняно з Homo habilis архантропи характеризувалися значно більшими розмірами тіла (середній зріст чоловіків — 160— 170 см) і об'ємом мозку (в середньому 1029 см3). Крім того, їм були властиві масивна будова черепа зі спадистим лобом, сильно розвинутим надочним та потиличним рельєфом; прогнатне, тобто випнуте вперед, обличчя із плоскими носовими кістками; важка нижня щелепа без підборідного виступу та великі зуби.

З архантропами пов'язана ашельська археологічна культура, або ашельська епоха розвитку первісної культури, яка розпочалася приблизно 1,5 млн і завершилася близько 150 тис. років тому. На думку багатьох учених, цю епоху можна розділити на два великих періоди: давній, або ранній, ашель (1,5 млн — 400 тис. років тому) та пізній ашель (400— 150 тис. років тому).

Визначальною рисою ашельської археологічної культури є поширення кам'яного рубила — масивного знаряддя мигдалеподібної форми з двобічною обробкою, яке виготовляли з кременю, кварциту тощо. Крім того, відомі також клівери — сокироподібні рубила з прямим чи вигнутим лезом, скребла, скребки, свердла тощо.

Уже в ранньому ашелі першолюди розселилися в багатьох регіонах Старого Світу, включаючи Європу (до 50-ї паралелі). Хоча цей історичний період за часом збігається з понцьким та міндельським зледеніннями, клімат Євразії ще залишався відносно теплим.

Значні площі займали ліси, які поширювалися трохи південніше, ніж тепер. У південних районах переважали степи та лісостепи, а в Центральній Азії — напівпустелі та пустелі. Поряд із тваринами помірного клімату (бізоном, кабаном, благородним оленем, лосем, косулею, ведмедем, вовком тощо) в Євразії в ранньому та середньому плейстоцені жили теплолюбні південний слон, етруський носоріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр та ін. Що ж до Африки, то тут переважали савани, напівсавани та тропічні джунглі, де мешкали теплолюбні тварини.

Колективи архантропів, чисельність котрих, вочевидь, коливалася від 35— 40 до 75— 90 особин, загалом вели рухомий спосіб життя, вільно пересуваючись з місця на місце. Це пояснюється пошуками харчових ресурсів, оскільки в екологічних умовах раннього палеоліту "кормова територія", яка забезпечувала продуктами харчування одну людину, становила 25 км2. Однак уже принаймні в середньому ашелі з'явились обжиті стійбища, де першолюди жили протягом тривалого часу. Кілька з них (площею від 28—38 до 180—300 м2) було досліджено в Олоргесаіліє (Кенія), де знайдено понад тонну кам'яних знарядь та манупортів — необроблених каменів (Г. Айзек). На думку вчених, це свідчить про те, що архантропи перебували тут принаймні два—три місяці. Крім того, вони могли повертатися туди й пізніше.


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1987; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!