Неокласична економічна теорія
Маркантелізм
Меркантилі́зм (фр. mercantile — торговець, від лат. mercari — торгувати) — в широкому розумінні — переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими. В більш вузькому, конкретному значенні — торгова та фінансова політика абсолютистських держав 16-18 ст. та відповідна ідеологія.
В політичній економії
Економічна політика періоду становлення капіталізму, яка виявлялася в активному втручанні держави в господарське життя, головним напрямком державної політики вони вважалипротекціонізм.
[ред.]Основні положення
Багатство меркантилісти не відділяли від грошей, тобто в тодішніх умовах від монетарних металів — золота та срібла. Відповідно багатство держави це кількість дорогоцінних металів, що є на її території. Для того, щоб багатство збільшувалося, надходження золота та срібла в країну має перевищувати їх відтік. Оскільки більшість країн не мають відповідних копалин (це стосувалося й країн де меркантилізм зародився та набув найбільшого поширення: Франції, Англії), то головним джерелом золота та срібла меркантилісти вважали активний торговий баланс. Певно значний вплив на такі погляди справив історичний приклад Іспанії, що незважаючи на багаті родовища в американських колоніях витрачала своє золото та срібло на оплату імпорту.
[ред.]В державній політиці
З самого початку праці меркантилістів були не чисто науковими економічними дослідженнями, а мали вигляд трактатів порад для правителів. Тобто активна державна економічна політика була органічною частиною меркантилізму. Якщо правитель хотів аби його країна, і, відповідно, скарбниця, були повні золота та срібла він мав сприяти експорту, та обмежувати імпорт. Для обмеження імпорту меркантилісти пропонували введення високих мит на імпорт, перш за все предметів розкоші. Так само вони пропагували розвиток внутрішнього виробництва, знову ж таки в першу чергу предметів розкоші. Це мало як зменшити витрати на імпорт подібної продукції так і стати джерелом дорогоцінних металів завдяки експорту. В свій час меркантилізм зміг стати впливовою економічною теорією що дійсно впливала на політику багатьох європейських держав, перш за все Франції. В митній політиці завдяки меркантилізму вводилися високі ввізні і низькі вивізні мита. Надавалися пільги купцям, що здійснювали далекі подорожі, нерідко субсидувалися далекі заморські експедиції в пошуках ринків збуту або ж джерел дефіцитних східних товарів в обхід конкурентів. Для розвитку внутрішньго виробництва надавалися пільги певним галузям, нерідко відкривалися державні мануфактури та надавалися субсидії.
|
|
|
Наслідки політики меркантилізму були неоднорідними, якщо високі ввізні мита сприяли наповненню державної скарбниці і часом дійсно захишали внутрішнє виробництво, то державна підтримка і особливо державна організація виробництва зазвичай були неефективними. Створювалися мануфактури, що вимагали постійних пільг та субсидування. Зазвичай без державної підтримки або ж після смерті їх організатора вони досить швидко занепадали через збитковість.
|
|
|
Теорія абсолютних переваг Адама Сміта
Причиною багатства окремого народу автор вважає розповсюдження поділу праці. Отже, на відміну від фізіократів, які вважали продуктивність властивістю тільки землі/природи, саме працю Сміт вважає тим, що забезпечує добробут народу, оскільки забезпечення товарами та послугами стало кращим, проте, якість землі та клімат не змінилися протягом часу. Такий феномен пояснює економічний ріст (див. також пізнішу модель Солоу). Кращими стають уміння, розуміння при здійсненні певного виду роботи. Це, в свою чергу, уможливлює тільки поділ праці. Він наводить приклад з голками, згідно з яким один працівник може максимально в день виготовляти 20 голок, а 10 працівників, кожний з яких спеціалізується на певному відрізку праці — 48 000 за той самий проміжок часу. Переваги поділу праці можна реалізувати тільки в обмінній економіці настільки ефективно, наскільки функціонує ринок. Сміт резюмує: чим більший розмір ринку, тим розвинутішим є поділ праці.
|
|
|
Теорія відносних переваг Давіда Рікардо
Згідно теорії порівняльних переваг, розробленої Д. Рікардо, країни спеціалізуються на вир-ві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з інш. країнами. В цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є вир-во в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який потрібно експортувати, щоб оплатити імпорт, тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визнач-ся внутр. Попитом на товари в кожній із країн, що торгують. В рез-ті торгівлі на основі відносних переваг кожна країна отримує позит. ек. ефект, який наз-ся виграшем від торгівлі. Теорія порівняльних переваг справедлива по відношенню до будь-якої к-сті товарів і будь-якій к-сті країн, а також для аналізу торгівлі між окремими районами, областями, республіками однієї держави. В цьому випадку спец-ція країн на окремих товарах залежить від співвідношення рівнів існуючих в кожній з них зарплат. Осн. Переваги теорії: ця теорія вперше описала баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції; ясно довела існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть в ній участь. Велике значення цієї теорії в наш час полягає в тому, що вона дозволяє будувати зовнішньоек. політику на науковому фундаменті. Обмеженість цієї теорії полягає в тих допущеннях, на яких вона будується. Теорія: · не враховує трансп. витрат; · ігнорує вплив зовн. торговлі на розподіл доходів в середині країни, будь-які коливання ціні з/п, інфляцію і міжн. рух к-лу; · виходить із існування тільки одного фактора вир-ва (праці) і не приймає до уваги інші важливі передумови міжн. торгівлі; · виходить із передумови повної зайн-сті; не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими країнами, жодна з яких не має порівняльної переваги перед іншою.
|
|
|
Неокласична економічна теорія
Неокласична економічна теорія (англ. New classical economics) — економічна теорія, згідно з якою:
· непередбачені зміни рівня цін здатні породити макроекономічну нестабільність тільки в короткостроковому періоді;
· у довгостроковому періоді економіка завжди зберігає стабільність при виробництві внутрішнього продукту, що забезпечує повну зайнятість ресурсів внаслідок гнучкості цін і заробітної плати.
Теорія адаптивних очікувань (англ. Adaptive expectations theory) — неокласична теорія, згідно з якою люди в очікуванні майбутніх змін керуються подіями минулого і сьогодення і змінюють свої очікування у міру того, як розгортаються фактичні події. Наприклад, якщо інфляція була високою, люди очікують, що вона буде високою і надалі.
Теорія раціональних очікувань (англ. Rational expectations theory) — неокласична теорія Дж.Ф.Мута, згідно з якою фірми і домогосподарства чекають, що кредитно-грошова і фіскальна політика держави зробить певний вплив на економіку, і, керуючись власною вигодою, роблять дії, що роблять цю політику неефективної.
Теорема Хекшера-Оліна
Теорема Хекшера-Оліна (теорія співвідношення факторів виробництва) — в економіці твердження, відповідно до якого країна експортує товар, для якого інтенсивно використовується її відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує товари, для яких вона відчуває відносний недолік факторів виробництва. Теорема Хекшера-Оліна є одною з чотирьох теорем моделі Хекшера-Оліна.
Умови існування:
· по-перше, у країн-учасниць міжнародного обміну складається тенденція до вивезення тих товарів та послуг, виготовлення яких використовує переважно надлишкові чинники виробництва, і, навпаки, ввозити продукцію, для якої є дефіцит будь-яких чинників;
· по-друге, розвиток міжнародної торгівлі призводить до вирівнюванню "факторних" цін, тобто доходу, одержуваного власником даного чинника;
· по-третє, є можливість при достатньої міжнародної мобільності факторів виробництва заміни експорту товарів переміщенням самих чинників між країнами.
Парадокс Леонтьєва, представлений Василем Леонтьєвим у 1954, знайшов що США (найбагатша на капітал держава у світі) експортувала трудомісткі товари та імпортувала капіталомісткі товари, у очевидній суперечності до теореми Хекшера-Оліна. Див. також Теорема Рибчинського
Парадокс Леонтьєва
Парадокс Леонтьєва (англ. Leontief's paradox) — спостереження, що спростувало теорему Хекшера-Оліна при аналізі зовнішньої торгівлі США за 1947 р. Розв'язування парадоксаВасиля Леонтьева полягає в тому, що коректне дослідження вимагає не двохфакторну, а багатофакторну модель зовнішньої торгівлі.
Василь Леонтьєв перевіряв той факт, що США (найбільш наділена капіталом країна) експортує капіталомісткі, а імпортує трудомісткі товари. Однак виявилось, що американська продукція, яка конкурує з імпортованою, потребує на 30% більше капіталу на 1 робітника, ніж американська експортна продукція.
Отже, Парадокс Леонтьєва полягає в тому, що всупереч теорії Хекшера-Оліна, країни, що мають надлишок праці, експортують капіталомістку продукцію, і навпаки. Однак парадокс Л. не дав відповіді на чисельні запитання. Але, незважаючи на деякі умовності у розрахунках Леонтьєва (розрахунки не реального імпорту, а імпортозаміщення, специфіка післявоєнного періоду тощо), а також незважаючи на неодноразові спроби спростувати Парадокс Леонтьєва як самим Леонтьєвим, так і іншими вченими, це явище у практичному плані є актуальним і на сьогодні.
Багато економістів вважають що США має перевагу у висококваліфікованих працівниках більшу ніж у капіталі. Капітал може розглядатися ширше, вважаючи робочу силу «капіталом». За цією ознакою капіталомісткий експорт є висококваліфіковано-трудомістким.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 629; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!