Побудова геологічного розрізу по карті з простою складчастою будовою
При складчастому заляганні порід, на відміну від горизонтального і моноклінального, геологічні границі не мають закономірної залежності від рельєфу. Тип кожної складки визначається за віком порід, що виповнюють ядро: в синклінальних складках ядро виповнене молодшими, ніж на крилах породами, а в антиклінальних в ядрі відслонюються більш давні породи, ніж на крилах. У сусідніх синклінальної і антиклінальної складок одне крило спільне, а осі складок мають майже паралельне простягання (рис.4.1).
Напрямки геологічних розрізів через складчасті структури орієнтують вхрест простягання осей складок.
Якщо лінія розрізу проходить не вхрест простягання границь шарів, необхідно ввести поправки на величину кута падіння за таблицями.
Розріз будується в масштабі, що відповідає масштабу карти. Спочатку вздовж обраної лінії розрізу будують топографічний профіль. На лінію профілю наносять точки перетину лінії розрізу з геологічними границями, з цих точок короткими засічками проставляють кути падіння у відповідності до азимутів падіння.
Якщо вздовж геологічної границі стоять елементи залягання з різними кутами падіння, а лінія розрізу проходить посередині, то приймають середню величину кута падіння. У випадках, коли елемент залягання проставлений тільки вздовж однієї геологічної границі цілої серії шарів, він приймається таким для всієї серії границь.
|
|
|
Рисунок 4.1 - Геологічна карта із складчастим заляганням і геологічний розріз
У ядрах складок лінії падіння продовжують до перетину. в отриманих кутах складок проводять бісектриси, які являють собою осі складок.
Рисунок 4.2 Лінія профілю, елементи залягання і осі складок
Побудова розрізу починається з синклінальних складок; після побудови однієї синкліналі до ядра суміжної антикліналі - переходять до другої синклінальної складки і т.д., а після цього проводять границю підошви порід в ядрах антиклінальних складок.
Дуже важливо максимально точно побудувати замки в ядрах синклінальних складок; для цього вздовж осі складки від точки перетину віссю лінії профілю (h) відкладають в масштабі товщину шару (H), взяту із стратиграфічної колонки (рис. 4.3). Ця товщина може бути більша ніж відстань від рельєфу до кута складки(а), дорівнювати цій відстані (б) і бути набагато меншою(в).
Рисунок 4.3 - Побудова замків синклінальних складок при різних товщинах шару
У обох випадках замок проводять плавно заокруглюючи границі підошви шару з перегином в точці h¢, яка лежить на осі складки. В третьому випадку складка буде мати широкий плоский замок.
Границі наступних більш давніх шарів проводять виходячи з завданих елементів залягання, дійсної товщини і ширини виходу шарів (рис. 4.1).
|
|
|
4.2 Побудова геологічного розрізу через складчасті структури з перекинутими складками.
В перекинутих складках розрізняють нормальне і перекинуте крила; вздовж границі з “нормальним напрямком падіння шарів проставлені звичайні елементи залягання, а вздовж границь з перекинутим заляганням проставляють спеціальне позначення (рис. 4.4).
При побудові розрізів через ділянки з перекинутим заляганням треба враховувати наступне:
- крила і вісь перекинутої складки мають падіння в один бік;
- товщини шарів на крилах відповідають дійсним товщинам, а в замку товщина може значно збільшуватись, особливо це характерне для порід в ядрах складок;
- осі складок не завжди являють пряму лінію;
- в більшості випадків перекинуті складки лінійні і їх осі мають субпаралельне простягання;
- для такої складчастості характерні розривні порушення (насуви), простягання яких паралельне осям складок; для підкинутого блоку найбільш характерна антиклінальна перекинута складка, зрізана розривним порушенням.
Рисунок 4.4 - Геологічна карта з перекинутим заляганням і геологічний розріз
|
|
|
4.3 Побудова геологічного розрізу через територію з різновіковими складчастими комплексами
В розвитку земної кори виділяють окремі геотектонічні етапи, що послідовно змінюють один одного. Докембрійська складчастість включає в себе два етапи - готський та гренвільський; закінчення цих етапів датується серединою пізнього рифею. Другий етап - байкальський, охоплює пізній рифей, венд, іноді ранній і частину середнього кембрію. Тривалість третього етапу - каледонського - до кінця силуру або до середнього девону; герцинський - до кінця пермі (іноді до середнього тріасу). Альпійський етап часто поділяють на дві стадії: мезозойську (кімерійську), яка продовжувалась до ранньої або середньої юри і альпійську, яка продовжується до нинішнього часу.
Після кожного геотектонічного етапу в регіонах прояву геосинклінального процесу на древньому складчастому фундаменті формується новий поверх складчастих структур. Таким чином, після завершення геосинклінального процесу на місці геосинклінальної області виникає складчаста область - байкальська, каледонська, герцинська, мезозойська, альпійська.
Для платформ характерна наявність осадового чохла на складчастому фундаменті; в цьому випадку на складчастій основі верхня товща порід залягає слабо - або взагалі не дислоковано. Відповідно до віку складчастого фундаменту визначається і вік платформ: докембрійська (або древня), епікаледонська, епігерцинська, епімезозойська.
|
|
|
Якщо на геологічних картах при загальному складчастому заляганні в окремих ділянках спостерігаються горизонтальне залягання малопотужних відкладів молодших порід, такі території відносяться до складчастих областей, хоча режим існування цих територій близький до платформного (див. навчальні геологічні карти № 9, 18, 20 та ін.)
Для деяких територій характерна наявність декількох складчастих комплексів (структурних поверхів), до яких іноді додаються і ділянки з горизонтальним заляганням порід молодшого комплексу. Породи кожного структурного поверху залягають з різким кутовим неузгодженням щодо порід нижнього і верхнього комплексів. Залягання порід більш давніх комплексів можна побачити на геологічній карті в так званих “ерозійних вікнах”. Якщо це залягання має певний характер (паралельно орієнтовані границі шарів, осей складок та порушення), можна при побудові розрізу через молодший структурний поверх побудувати залягання порід і більш давнього поверху.
При побудові розрізу з різким кутовим неузгодженням, у випадку горизонтального залягання верхньої товщі порід на складчастій основі необхідно враховувати профіль рельєфу (рис. 4.5).
На геологічній карті границі шарів нижньої складчастої товщі простежують за простяганням на карті під відкладами верхньої товщі з горизонтальним заляганням. Після побудови на лінії профілю залягання верхньої товщі порід, під їх підошвою проставляють засічками реконструйовані границі складчастого комплексу і за елементами залягання, найбільш характерними для порід цього комплексу будують їх розріз.
Якщо кутовим неузгодженням розділяються два різновікові складчасті комплекси, при побудові розрізу необхідно врахувати деякі особливості такого залягання (рис. 4.6).
Побудову розрізу починають з верхньої складчастої структури (шари 1, 2, 3) згідно загальноприйнятих правил - нанесення на профіль осей складок, елементів залягання, урахування товщини шарів та ін. Підошва нижнього, найдавнішого в цій структурі шару буде поверхнею кутового неузгодження. Під цією поверхнею “підбудовується” нижня складчаста структура.. Для цього на геологічній карті прослідковуються границі шарів нижньої товщі під поверхнею неузгодження (штрихові лінії). Часто ерозійні вікна, де відслонюються границі шарів цієї товщі знаходяться
Рисунок 4.5 - Геологічна карта і розріз через ділянку з двома структурними комплексами – складчастим і горизонтальним
Рисунок 4.6 - Геологічна карта і розріз через ділянку з двома різновіковими складчастими структурними поверхами
на значній відстані від розрізу; в цьому випадку границі відновлюються з урахуванням характеру простягання і падіння шарів та їх замикання. Після встановлення положення виведених на рельєф границь, переносять точки їх перетину з лінією розрізу на профіль і від лінії профілю через вже побудовану верхню складчасту структуру добудовують тонкими (штриховими) лініями нижню товщу, тобто наносять елементи залягання (обов’язково з поправками) встановлюють положення осей складок і будують згідно товщин границі шарів (в нашому випадку а, б, в). Після закінчення побудови, границі шарів а, б, в під верхнім складчастим комплексом наводяться суцільною лінією, а в межах верхнього комплексу - стираються.
Якщо в будові складчастої структури беруть участь не два, а більше структурних поверхів, розділених поверхнями різких кутових неузгоджень, то завжди побудову розрізу слід починати від верхньої складчастої структури, а всі побудови границь нижніх, давніших структурних поверхів вести від рельєфу.
5 ПОБУДОВА ГЕОЛОГІЧНИХ РОЗРІЗІВ З РОЗРИВНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
Розривні порушення на геологічних розрізах наносяться потовщеною чорною (дозволяється червоною) лінією. Для нанесення розривів на розріз необхідно знати кут і напрямок падіння зміщувача. Якщо цих даних немає на карті, а відомо, що зміщувачі на даній території не вертикальні, можна скористатися даними з геологічного розрізу під навчальною геологічною картою, або, при можливості, визначити за положенням лінії порушення на рельєфі. В понижених ділянках рельєфу лінія порушення вигинається в напрямку падіння зміщувача (рис. 5.1а), а на вододілах - у бік протилежний напрямку падіння зміщувача (рис. 5.1б). При цьому гострота вигину лінії порушення буде тим більшою, чим більший кут падіння зміщувача.
Рисунок 5.1 - Вигин лінії порушення: а - в річковій долині; б – на вододілі
За ступенем зменшення кута падіння зміщувача лінія розриву стає все більш звивчастою і зростає гострота її вигинів. При насувах лінія розриву розташовується паралельно простяганню осей складок, самі складки при цьому найчастіше перекинуті. Покриви на картах мають дуже звивчасту лінію порушення з незначними (до 0°) кутами падіння зміщувача; зміщувач у цьому випадку є границею різних тектонічних поверхів.
Щоб побудувати розріз з розривними порушеннями на лінію профілю вони наносяться першими згідно кутів падіння зміщувачів. Після цього розріз будується окремими блоками - від порушення до порушення так, як звичайно будують розрізи через складчасті структури.
Границі шарів, розділені лініями порушення, в процесі побудови набувають правильного просторового співвідношення, і якщо на геологічній карті іноді неможливо встановити тип деяких порушень, при побудові розрізів їх характер виявляється.
Слід звернути особливу увагу на побудову розрізів через покривні структури при яких поверхня розриву хвиляста, іноді складчаста. В таких випадках границі розривів розглядаються аналогічно границям шарів, які зігнуті в складки. Встановлюються антиклінальні вигини поверхні розриву і відповідно вигнута поверхні наноситься на лінію розрізу. Після нанесення хвилястої поверхні розриву на розрізі вказують будову блоків ( тектонічних поверхів) вище і нижче розривного порушення.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 369; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!