ЕВОЛЮЦІЯ І РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ
МОДУЛЬ №1 – МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
УЧБОВІ ЦІЛІ:
Ознайомитись із:
v з змістом основних категорій теорії управління;
v з змістом управлінської праці менеджерів;
v з розвитком теорії управління;
v із змістом поняття соціальна відповідальність.
Знати:
Ø сутність, зміст поняття менеджмент;
Ø професійні вимоги до менеджерів;
Ø еволюцію управлінської думки.
Вміти:
ü описати систему показників, які визначають успіх організації;
ü надати характеристику менеджера в організації;
ü застосовувати культуру менеджменту для ефективного розвитку організації.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ:
Процес управління, менеджмент, концепція, парадигма, організація, управлінська праця , менеджер, школи управління, соціальна відповідальність, культура організації.
ЛІТЕРАТУРА:
Основна
1. Гріфін Р., Основи менеджменту: Підручник– Львів:Бак, 2001.
2. Кузьмін О.Є, Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч. Посіб. – Львів: 2002.
3. Маскон М.Х., Альберт М, Хедоури Ф. Основы менеджемента: 1992
4. Робінс,Стефан П, ДеЧенцо, Девід А. Основи менеджменту, Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2002.
5. Туленков М.В. Вступ до теорії та практики менеджменту: МАУП, 1998.
Додаткова
- Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенньий менеджер:1991.
- Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління. К., 2000
ПРОБЛЕМАТИКА:
1) Поняття організації, її характерні риси. Види організацій.
|
|
|
2) Організація, як відкрита соціально-економічна система.
3) Менеджер і його роль в організації
4) Школи управління. Науковий менеджмент
5) Соціальна відповідальність. Культура організації
КОНЦЕПЦІЯ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
“Сама загадкова проблема управління заключається в тому що воно існує”
Менкен
Управління, це ціле направлений вплив, що узгоджує сумісну діяльність.
Система управління – сукупність функцій і повноважень, необхідних для здійснення впливів.
Механізми управління – сукупність засобів і методів впливу на діяльність людей.
Процес управління – послідовність дій(етапів, операцій, елементів) з яких формується вплив для досягнення певної мети.
Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає термін “менеджмент” як:
- засіб, манеру спілкування з людьми;
- владу і мистецтво управління;
- певного роду вміння і адміністративні навички;
- орган управління, адміністративну одиницю.
В спрощеному розумінні менеджмент – це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей; функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних організаціях; галузь людських знань, які допомагають здійснити цю функцію; сукупність раціональних прийомів і методів для оптимальному досягнення визначеного результату.
|
|
|
Об’єктом менеджменту виступає будь-яка соціально-економічна система (організація, підприємство, установа).
Суб’єкт вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої підсистем організації, їх професійний і кваліфікаційний рівень, ступень виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.
Предметом вивчення менеджменту є найбільш значимі закономірності, закони, властивості, аспекти ,сторони, відносини, процеси , пов’язані з організацією сумісної діяльності людей і керуванням нею для досягнення поставлених цілей.
Рисунок 1 - Процес управління (Замкнуте кільце управління)
Парадигма менеджменту (грец. Paradigma) – система понять, уявлень, що формується на основі вивчення, аналізу й узагальнення реалій дійсності, змінюючись відповідно до змін зовнішнього і внутрішнього середовища організації
Таблиця 1- Стара і нова парадигма
|
|
|
| СТАРА ПАРАДИГМА | НОВА ПАРАДИГМА |
| ОРГАНІЗАЦІЯ | |
| Закрита система | Відкрита система |
| УСПІХ | |
| Масштаби об’ємів виробництва | Задоволення потреб ринків (якість, конкурентноспроможність) |
| ЗАДАЧІ | |
| Вдосконалення внутрішніх змінних | Використання ефективних методів, підходів |
| ДЖЕРЕЛА ПРИБУТКІВ | |
| Збільшення віддача ресурсів | Люди - продуктивність, творчі ідеї та інновації. |
| УПРАВЛІННЯ | |
| Тотальний контроль | Стратегії мотивації, нові стилі лідерства, |
| ДЖЕРЕЛО СИЛИ | |
| Стабільність | Динаміка, зміни |
| СТРУКТУРА | |
| Механічна, самодостатня | Органічна, взаємозалежна |
| РЕСУРСИ | |
| Фізичні атоми (ера товарів) | Інформація (ера інформаційних послуг) |
| ОПЕРАЦІЇ | |
| Вертикальна інтеграція | Віртуальна інтеграція |
| ТОВАРИ | |
| Масове виробництво | Масова індивідуалізація |
| РИНОК | |
| Внутрішній | Глобальний |
| СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ | |
| Зверху - вниз | Знизу - вверх |
| ЛІДЕРСТВО | |
| Догматичне | Харизматичне |
| ОЧІКУВАННЯ ВІД ПРАЦІ | |
| Безпека, гарна оплата | Особисте зростання, управління кар’єрою, самовдосконалення |
| ВДОСКОНАЛЕННЯ | |
| Еволюційне | Революційне |
Принципи управління відображають теоретичний ідеал управління, до досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація цих принципів є критерієм ефективності і науковості управління на всіх його рівнях.
|
|
|
Для формування, функціонування і розвитку системи менеджменту дотримувати принципи, які є загальними для всіх підсистем системи управління:
- поєднання спеціалізації і універсалізація в управлінні (при виконанні управлінських робіт повинно забезпечуватися оптимальне співвідношення між спеціалізацією і універсалізація);
- стійкість до зовнішнього середовища (при зміні окремих елементів мікро - і макросередовища підприємства система управління повинна продовжувати функціонувати і виконувати поставлені цілі);
- економічність управління (при виборі способів і функцій для здійснення управління і досягнення мети необхідно обмежувати витрати: трудові, матеріальні, тимчасові, фінансові, моральні.
- ефективність управління;
- поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній конкретній системі управління повинен бути оптимальний рівень централізації (децентралізація) виконання відповідних функцій).
Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є: розподіл праці; єдиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним і т.д
2) ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ
"Якщо Архімед казав, що, маючи точку опори, він переверне Землю, то менеджер каже: «Надайте мені готову систему, і я приведу бізнес до успіху»"
NN
Організація - (від латинського organizo - надаю стрункий вид, облаштовую) – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей;об'єднання індивідів в єдине ціле для сумісної, координованої праці.
Загальні характеристики організацій:
1. Наявність загальних цілей (цілевизначення).
2. Сумісна діяльність людей (координація).
3. Ієрархія влади (ієрархічність).
4. Наявність певних кордонів(внутрішнє середовище).
5. Взаємодія із зовнішнім середовищем.
6. Наявність рівнів і ланок для вирішення конкретних задач (структурність).
7. Культура організації.
Види організацій:
1. За кількістю цілей: прості, складні;
2. За величиною: великі, середні, дрібні;
3. За юридичним статусом: юридичні особи, неюридичні особи;
4. За характером адаптації до змін: механістичні, органічні (гнучкі);
5. За способом та метою утворення: формальні, неформальні;
6. За формами підприємництва: підприємства, товариства, торгівельні фірми, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, транспортні, інжинірингові, туристичні, аудиторські, консалтингові тощо.
7. Нові типи: едхократичні (засоби досягнення цілей визначає виконавець), багатомірні (робочі групи самостійно і одночасно виконують "n" функцій); партисипативні (використання участі робітників в управлінні); підприємницькі (зорієнтовані не на контроль ресурсів, а на зростання через наявні можливості); ринкові (швидко адаптовані до змін ринкових умов).
Система - це об'єкт, який складається із взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, кожен з яких вносить свій внесок в утворення і існування цілого. Це організована множина взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють між собою в процесі існування і розвитку (досягнення цілей).
Рисунок 2 - Структура системи управління організацією
Як правило, будь-яку систему, яка розглядається, можливо ідентифікувати як елемент системи більш високого порядку (наприклад: підприємство - галузь; фірма - ринок).
Основний закон організації - закон синергії - полягає у тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує "арифметичну" суму властивостей елементів - складників даного цілого.
Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі. Кожна дія усіх без винятку організацій можлива тільки в тому випадку, якщо середовище допускає його здійснення.
Рисунок 3– Складові внутрішнього та зовнішнього середовища організації.
В межах будь-якої організації виділяють об'єкт і суб'єкт управління. Об'єкт (керована підсистема) - це те, на що впливають (група, процес, організація) для досягнення цілі; суб'єкт (керуюча підсистема) - це той, хто впливає на об'єкт (менеджер, апарат управління).
Взаємодія об'єкту управління і суб’єкту управління може бути проілюстрована наступним чином:
ЛЮДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ІНФОРМАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЕККАУНТИНГОМ
ФІНАНСИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
ТЕХНОЛОГІЯ ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ
ЗАПАСИ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ
ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ РОХРЕМАТИКА
ПРОДУКТИ ПРАЦІ УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ
Незважаючи на значну різноманітність дій і процесів, доречно відокремити п'ять груп функціональних процесів, які охоплюють діяльність будь-якої організації:
1. виробництво
2. маркетинг
3. фінанси
4. робота з кадрами
5. еккаунтинг (облік і аналіз господарської діяльності).
МЕНЕДЖЕР В ОРГАНІЗАЦІЇ
"Ми не можемо управляти людьми, ми повинні управляти їх розвитком"
Г.Гант
Менеджмент завжди неподільно зв'язаний з людьми, що займаються управлінням. Тому праця в сфері управління отримала назву управлінської (менеджерської).
Управлінська праця-це специфічний вид людської діяльності, яка обумовлюється в процесі розподілу і кооперації суспільної праці. По зрівнянні з іншими видами праці управлінський володіє специфічними особливостями, які визначаються в характері, цілях, предметі, результатах і засобах, що використовуються.
|
|
|
|
|
|
|
|
Рисунок 4 - Основні професійні вимоги до менеджерів
Одне з основних завдань менеджера - створити спонукальні стимули для людини, при яких у неї виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Звідси випливає ще один принцип менеджера: управляти - значить вести до успіхів інших. Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. Різноманітні вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи. Перша група: 1. Розуміння природи управлінської праці і процесів управління. 2. Здатність мислити масштабно, перспективно. 3. Вміння вирішувати нестандартні управлінські проблеми. 4. Знання посадових і функціональних обов'язків менеджерів, засобів досягнення цілей і підвищення ефективності діяльності організації. 5. Вміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікацій, що необхідні для здійснення управлінського процесу, тобто для організації праці менеджера.Друга група: 1. Вміння працювати з людьми. Оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами. 2. Володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв'язків. 3. Здатність до самооцінки, уміння робити правильні вибори і безупинно підвищувати кваліфікацію, знання і вміння.У процесі управління менеджер здійснює ряд конкретних функцій: Øорганізація і планування діяльності колективу і своєї власної роботи;Øрозподіл завдань і інструктаж підлеглих;Øпідготовка і читання звітів;Øперевірка й оцінка результатів роботи; Øознайомлення з усіма новинками у світі бізнесу, техніки і технології, Øвисування і розгляд нових ідей і пропозицій; Øрішення питань, що виходять за межі компетенції підлеглих; Øзнайомство з поточною кореспонденцією; Øвідповіді на і прийом відвідувачів; Øпроведення зборів і представництво;Øведення переговорів
Øрозробляють стратегію поведінки організації в динамічному зовнішньому середовищі;
 |
Рисунок5 – Схема процесу роботи менеджерів
Всі ці роботи характеризуються: високою розмаїтістю (до 200 видів дій у день), розмаїтістю форми самих цих дій і місця їхнього здійснення, широкими контактами і комунікаціями усередині і поза фірмою, швидкою зміною подій, людей і дій.
За визначенням Г. Мінцберга є три ключові групи ролей менеджера:
1. Між особові (головний керівник, лідер, зв'язкова ланка);
2.Інформаційні (отримує інформацію, розповсюджує інформацію, представник інформації');
3.Прийняття рішень (підприємець, ліквідатор порушень, розподілювач ресурсів, ведучий переговори).
Рисунок 6 - Управлінські ролі за Мінцбергом По-перше, це роль координатора, що зв'язує одну групу людей з іншою, і спрощуючого діалог між ними. По-друге, це роль інформатора, що забезпечує отримання, передачу й обробку різноманітного роду інформації. Цю роль може грати контролер, що стежить за роботою підлеглих, що порівнює її з поставленими цілями. Її може взяти на себе розповсюджувач ідей, що у курсі всіх змін, що впливають на роботу співробітників, що інформує їх про це, що роз'ясняє політику фірми. Це і представник, що роз'ясняє значення і характер проблем іншим підрозділам або партнерам. По-третє, це роль, пов'язана з прийняттям рішень. Її грає підприємець, що шукає нові шляхи досягнення цілей і бере на себе всю відповідальність за ризик, пов'язаний із ними. Її грає менеджер, відповідальний за розподіл ресурсів фірми. Її, нарешті, грає представник фірми, що веде переговори з партнерами.
ЕВОЛЮЦІЯ І РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ
“Цей світ завжди буде потребувати в ефективних керуючих, які спроможні приводити суспільство звідти де воно знаходиться, туди, де воно прагне бути”
Р.Фалмер
У науковій літературі описано багато шкіл (концепцій) менеджменту, а також підходів до його дослідження, які відіграли велику роль у розвитку теорії і практики управління.
Кожна школа — це сукупність концепцій щодо розуміння сутності принципів, функцій і методів менеджменту як організації управління і як процесу прийняття управлінських рішень на основі цілі, програми дій, інформації тощо. Саме в цьому полягає їхня спільність, відмінність і водночас історична значущість для розвитку теорії і практики менеджменту.
Рисунок 7 - Еволюція менеджменту
Школа наукового управління зародилася з роботами Ф. Тейлора (1856- 1915). Система Тейлора заклала основу наукової організації праці, через "створення численних правил, законів і формул, які змінюють особисту думку працівника і які можуть бути застосовані з користю тільки тоді, коли буде створений систематичний облік, вимір їх діяльності". Тейлор ввів розчленування трудового процесу на окремі елементи з метою їх аналізу і найкращого освоєння.
Тейлор запропонував систему, що складалася з трьох частин:
1. Установлення норм (стандартів) за допомогою хронометражу.
2. Відрядна оплата праці.
3. "Платити людям за роботу, а не за їхню присутність".
На його думку, така система усувала головну ваду оплати, побудованої на принципі "розподілу прибутку" наприкінці року або за результатами праці, і максимально стимулювала щоденний виробіток робітника. При цьому Тейлор ясно визначав обов'язок менеджера брати на себе відповідальність у разі загальної невдачі, а не перекладати її на робітника.
Визнання управління наукою, а також величезного теоретичного внеску в неї Ф. Тейлора відбулося після опублікування ним книги "Принципи наукового управління" (1911). Саме тут Ф. Тейлор виклав філософські (методологічні) погляди на менеджмент. Вони грунтувалися на положенні про взаємозаінтересованість тобто спільність інтересів як роботодавця, так і кожного працівника в розвитку виробництва. Те, що в попередніх працях, було висловлено не завжди чітко й обмежене рамками підприємства, цеху в цій роботі дістало ясний виклад, причому мало загальне значення.
Останнє особливо яскраво виявилось в чотирьох основних принципах менеджменту, надалі не тільки багаторазово повторених іншими дослідниками, а й грунтовно ними розвинутими.
1. Використання наукових методів і вироблених на їхній основі стандартів трудових операцїй.
2. Підбір робітників на основі наукових критеріїв з урахуванням їхніх здібностей і можливостей досягнення встановлених стандартів і норм.
3. Постійне підвищення кваліфікації робітників, забезпечення їхньої наукової освіти і розвитку.
4. Психологічна сумісність, дружня співпраця і кооперація адміністрації (менеджерів) і робітників у справі практичного впровадження НОТ, реалізації названих вище принципів.
Як досвідчений практик і розсудливий учений Тейлор не вважав, що науковий менеджмент - це ліки, які виліковують за одну ніч. Він також не вважав, що науковий менеджмент є універсальним і незмінним. Менеджмент як теорія йде за практикою й еволюціонує в міру її розвитку.
Виникнення адміністративної школи пов'язано з ім'я француза Анрі Файоля(1841—1925). Тому еквівалентом її назви є "файолізм", а еквівалентом її сутнісної характеристики—"загальна теорія менеджменту".
Файоль робить спробу теоретичного узагальнення практики менеджменту з метою створення теорії менеджменту. У 1908 р. у доповіді на ювілейному засіданні Товариства видобувної промисловості він пропонує перелік принципів менеджменту, головними з яких були:
- централізація і децентралізація влади. Це є питанням міри. Необхідно просто знати оптимальне їх співвідношення, яке найбільше відповідає інтересам підприємства;
- сутність працівника. Кожний працівник усвідомлено чи неусвідомлено є частиною організації, вкладає в неї свою душу;
- єдність керівництва. Повинен бути один керівник і один план дій для досягнення загальної цілі;
- порядок. Кожній людині своє місце і кожний — на своєму місці;
- єдність персоналу. У єдності сила.
Файоль поділяє операції, що виконуються на підприємствах, на шість груп:
1) Технічні (виробництво, виготовлення продукту, його перероблення);
2) Комерційні (купівля, продаж, обмін);
3) Фінансові (залучення капіталів і управління ними);
4) Страхові (захист майна й особи);
5) Облікові (інвентар, витрата, прибутки, статистика);
6)Адміністративні (планування, організація, мотивація, контроль і координація).
Таким чином, Файоль, на відміну від Тейлора, орієнтувався на вищий рівень менеджменту. Тейлор розглядав цехове управління, Файоль - вище адміністрування. І хоча сьогодні слово менеджмент і адміністрування скоріше розглядаються як синоніми, період діяльності Файоля є важливим в історії вчень менеджменту, оскільки саме з ним пов'язана спроба побудувати загальну теорію як універсальний процес, а саме управління виокремити в особливий вид діяльності.
Виникнення філософії менеджменту, яка грунтується на розумінні мотивів груп і окремих індивідуумів, пов'язано насамперед з ім'ям Мері Паркер Фоллет (1868—1933).
М. Фоллет робить висновок, що, по-перше, суспільство має будуватися на групових принципах, а не на Індивідуалізмі, і що людина не може мати незалежних від суспільства прав, так само як і діяти проти волі суспільства.
На цьому грунті Фоллет робила спробу відповісти і на питання про групові конфлікти. Вона висунула ідею про те, що будь-який конфлікт інтересів сторін може бути вирішений одним із таких чотирьох шляхів:
1) добровільним підкоренням однієї зі сторін;
2) боротьбою і перемогою однієї з них;
3) компромісом між ними;
4) інтеграцією інтересів сторін.
Оскільки жодний із трьох перших шляхів цілком не задовольняв обидві сторони, Фоллет визнавала лише четвертий — інтеграцію, що давав можливість досягати єдності волі і співпраці.
Мері Фоллет ближче, ніж будь-хто з основоположників менеджменту підійшла до його розуміння через призму людських цінностей, психології і групових інтересів.
Дж. Мейо (1880—1949). Саме з його дослідами над колективами робітників пов'язане не тільки нове слово в промисловій психології, а й новий напрям у виробничому управлінні, що стало відомим під назвою "людських відносин".
На думку Мейо, будь-яке суспільство ставить такі основні цілі:
1) забезпечення матеріального (економічного) існування;
2) підтримка соціальної солідарності його членів.
Щоб управляти людьми, влада повинна будуватися не на абсолютистських підвалинах і не на технічних навичках, а на кооперативних ідеях, прагненні до соціальної солідарності і співробітництва. Тільки таким чином, вважав Мейо, можна затвердити і зберегти демократію.
Виходячи з психопатологічного аналізу виробничого життя основоположники теорії людських відносин створили філософський критерій руху цих відносин. Його метою була ефективна співпраця людей; засобом - відродження соціальної потреби і значущості особистості.
В науці та практиці менеджменту існують також підходи до управління, що так чи інакше ґрунтуються на використанні названих вище шкіл (концепцій). Ці підходи дістали назви: процесний, системний і ситуаційний.
Процесний підхід пов'язаний з розумінням управління як універсального процесу, що складається з визначених управлінських функцій. Як відомо, таке розуміння управління й опис його функцій уперше дали представники адміністративної школи. Ними ж, зокрема А. Файолем, вихідними функціями були названі планування, організація, розпорядження, координація і контроль. Надалі перелік функцій значно розширився.
Системний підхід припускає, що менеджери розглядають організацію як сукупність взаємозалежних елементів. При такому розумінні організації її структура не може бути стабільною. Більше того, при зміні будь-якого з елементів цієї структури (частини організації) всі інші частини деякою мірою також відчувають вплив зазначеної зміни. Оскільки при цьому положення інших частин змінюється не відразу, то зміни впливають на майбутню ефективність організації в цілому.
Ситуаційний підхід виник наприкінці 60-х років як відповідь на не з'ясоване системним підходом питання: яка зі змінних організації або її оточення є основною, особливо важливою? Для керівника при прийнятті управлінських рішень це часом не менш важливо, ніж розуміння того, що організація складається з численних елементів (частин).
Отже, за наявності знань про засоби професійного управління, уміння передбачити в конкретній ситуації як позитивні, так і негативні наслідки, для успіху ситуаційного підходу обов'язковим є здатність менеджера правильно інтерпретувати ситуацію і визначати, які чинники є найважливішими для одержання бажаного ефекту. Безперечно, здогадки, метод проб і помилок для визначення найбільш правильного рішення щодо організаційних проблем в умовах ситуаційного підходу виключаються.
Сучасний менеджмент організацій базується на поняттях, принципах і доктринах традиційної глобальної ідеології, яка передбачає існування об’єктивних процесів. Об’єктивність останніх, внаслідок їх незалежності від волі людини, обумовлює їх невизначеність, з чого витікає їх неконтрольованість і, врешті решт, некерованість. Поняття ж самої об’єктивності в сучаснім менеджменті представлено концепцією відкритої системи, яка передбачає наявність у системи атрибуту сприймання зовнішніх впливів. Інакше кажучи, за цією концепцією, в світі нема жодної системи, яка б не була відкрита для впливу ззовні.
Основні напрямки еволюції менеджменту:
- розвиток управління людськими ресурсами в центрі якого людина;
- глобалізація економіки і управління;
- розширення сітьових організацій (плоских ієрархій);
- парадігма зовнішнього середовища в умовах загальної глобалізації і інформатизації;
- перехід від принципу “стабільність, економічність, контроль” до “партнерство, гуманізація, економічність”;
- розповсюдження підприємницького управління;
- розширення внутрішньо фірмових ринків;
- розвиток компютерно-комунікаційного забезпечення управління і його віртуалізація;
- тенденції до постійної самореалізації компаній;
- орієнтація на повне задоволення запитів клієнтів.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 465; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!