Пріоритетними напрямками діяльності України в ГУАМ є

ТЕМА8:

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

МЕТА: розкрити місце України в міжнародних організації, напрямки та проблеми входження до міжнародних організацій.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ організації глобального типу; співробітництво України з МВФ, Всесвітнім банком і ЄБРР; відносини України зі СОТ; регіональні організації; діяльність України в СНД, ОЧЕС і ГУАМ; транспортні коридори; "Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною"; "Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України"; Технічна допомога країнам СНД; "Стратегія інте­грації України до Європейського Союзу"; "План дій Україна - Євро­пейський Союз"; євро регіони

 

ПЛАН

1. Україна в організаціях глобального типу
2. Україна в міжнародних регіональних організаціях

1.

Україна як суверенна держава що ставить собі за мету ста­ти повноправним членом світової спільноти, прагне брати участь у міжнародних організаціях, заснованих на демокра­тичних принципах. Наша країна не входить до воєнно-політичних блоків. Вступаючи до міжнародних організацій, особливо глобального типу, Україна намагається досягти двоєдиної цілі: з одного боку - покласти свій внесок у справу миру на Землі, в процес зростання світової економіки і підви­щення добробуту людства, в справу зміцнення прав людини; з іншого - одержати підтримку від міжнародних інститутів у вирішенні проблем національного розвитку.

Подальший розвиток відносин з міжнародними організаціями гальмуютьдві групипроблем:

Перша – це проблеми не досконалості соціальної та економічної політики:

- Неефективність системи державного регулювання;

- Непередбачувальність владних рішень;

- Значні диспропорції в економіці;

- Монополізація виробництва;

- Криміналізація економіки, велика питома вага тіньової економіки.

Друга – проблеми, які стосуються організації ЗЕД:

- недосконалість митного регулювання;

- грабіжницька податкова політика;

- бартеризація зовнішньої торгівлі.

Усе це підриває довіру до України як надійного партнера. На шляху до міжнародного співробітництва Україна повинна досягти реальної керованості соціально-економічними процесами, створити стабільну національну фінансову та правову системи, розробити стратегію входження у світові економічні структури.

Україна є членом переважної більшості міжнародних ор­ганізацій глобального типу. Насамперед, це ООН та організації її системи. Україна була серед 51 країни-засновника, які в 1945 р. підписали Статут цієї унікальної організації. Відтоді наша країна неухильно підтримує принципи ООН і активно співробітничає з її структурами. Україна є членом близько 20 організаційних систем ООН, а також понад 60 її постійних або тимчасових органів (рис.1). 

 

 

Рис. 1. Україна в системі органів ООН.

 

Вона працює в таких найважливіших органах і організаціях систе­ми ООН, як ЮНКТАД, Європейська економічна комісія ООН, МВФ, Група Всесвітнього банку, ЮНІДО, СОІВ, МАГАТЕ. Важливе значення для нас має участь в міжнародних ор­ганізаціях транспорту й зв'язку - ІКАО, ІМО, МСЕ. З 2000 р. Україна зарахована до "Білого списку" ІМО - офіційний доку­мент, що включає країни, система підготовки моряків в яких відповідає міжнародним стандартам; це надає право морякам торговельного флоту України працювати на рівних правах на будь-якому судні світового флоту. Україна обиралась непостійним членом Ради Безпеки (2000-2001рр.); обиралась до ради керуючих ПРООН, ЮНІСЕФ, ЮНЕП (табл. 1).

Таблиця 1

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Орган ООН	Участь України
ООН	Член ООН з моменту заснування (1945 р.)
Генеральна Асамблея	Представники України обиралися заступниками голови в 1970, 1981 та 1991 рр., головою — в 1997 р.
Рада Безпеки	Обрана на період 2000—2001 рр.
Комітет з питань внесків	Український експерт працював у 1995—1997 рр.
Комісія ООН з питань роззброєння	Складається з усіх членів ООН
Комітет з питань використання косміч­ного простору в мирних цілях	Обрана членом у 1990 р.
Комітет з питань здійснення не­від'ємних прав палестинського народу	Член з моменту заснування (1975 р.)
Комітет з питань інформації	Член з моменту заснування (1978 р.)
Спеціальний комітет з питань міжна­родного тероризму	Член з моменту заснування (1972 р.)
Конференція ООН з торгівлі і розвит­ку (ЮНКТАД)	Член Ради з питань торгівлі й роз­витку з 1972 р.
Програма розвитку ООН (ПРООН)	Обрана до Ради керуючих у 1995 р.
Фонд ООН допомоги дітям (ЮНІСЕФ)	Обрана до Ради керуючих у 1995 р.
Програма ООН з охорони довкілля (ЮНЕП)	Член Ради в 1981—1988, 1990— 1993 рр.
Консультативний комітет Програми допомоги ООН у галузі викладання, вивчення, поширення та більш широ­кого визнання міжнародного права	Була членом до 1995 р.
Конгрес ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопо­рушниками	Бере участь з 1960 р.
Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР)	Була членом у 1977—1979, 1989— 1991, 1993—1995 рр.
• Комітет з питань програм і коорди­нації	Обиралася на трирічний термін до 31 грудня 1996 р.
• Комітет з питань науки і техніки в цілях розвитку	Була членом у 1972—1975, 1980— 1983, 1991—1994, 1995—1998 рр.
• Статистична комісія	Обиралася на чотирирічний термін до 31 грудня 1996 р.
• Комісія з наркотичних засобів	Обиралася на чотирирічний термін до 31 грудня 1997 р.
• Комісія з питань сталого розвитку	Обиралася на трирічний термін до 31 грудня 1997 р.
• Європейська економічна комісія (ЄЕК)	Член з 1947 р., працює в 15 спеціа­лізованих органах, експертних групах тощо
• Підкомісія з питань попередження дискримінації і захисту меншин	Український експерт був обраний у 1995 р.
Міжнародний Суд ООН	Член з 1945 р.
Міжнародне агентство з атомної енер­гії (МАГАТЕ)	Член з 1957 р., обиралася до Ради керуючих у 1990—1992, 1993— 1995,2000—2002 рр.
Організація ООН з промислового роз­витку (ЮНІДО)	Член з 1985 р., обиралася до Ради промислового розвитку в 1987— 1991 рр.
Організація ООН з питань освіти, нау­ки і культури (ЮНЕСКО)	Членз 1954 р.
Міжнародна організація праці (МОП)	Член з 1954 р., з 1990 р. обиралася членом шести промислових комі­тетів
Всесвітній поштовий союз (ВПС)	Член з 1947 р., обиралася членом Виконавчої ради на період 1974— 1979, 1995—1999 рр.
Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ)	Член з 1947 р., обрана членом Ради на період 1995— 1999 рр.
Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)	Член з 1951 р., включаючи членство в Європейській метеорологічній ор­ганізації та двох технічних комісіях
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)	Член з 1970 р.
Всесвітня організація охорони здо­ров'я (ВООЗ)	Член у 1948—1949 рр., членство поновлено з 1992 р.
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)	Приєдналася до Чиказької конвен­ції і стала членом організації в 1992 р.
Міжнародний валютний фонд (МВФ)	Член з 1992 р.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)	Член з 1992 р.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК)	Член з 1993 р.
Багатостороннє агентство з гаранту­вання інвестицій (БАГІ)	Член з 1996 р.
Міжнародна морська організація (ММО)	Членз 1994 р.

 

У Києві відкрито представництво ООН (1992р). і функціонує Українська асоціація сприяння ООН – їхня діяльність сприяє вирішенню цілого ряду насамперед економічних проблем. Наприклад, на засадах Постійного представництва ООН в Україні проведено семінари з приватизації, з проблем міграції та біженців та ін. Українська асоціація сприяння ООн розповсюджує інформацію про основні напрямки діяльності ООН, надає консультативну допомогу з різноманітних питань сфери інтересів ООН.

Сучасними пріоритетними напрямками діяльності ООН для України є:

- розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки;

- більш повне залучення ООН до процесу роззброєння, зокрема ядерного, зниження військового протистояння у різних регіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблемами конверсії, участь у формуванні но вих. І зміцненні існуючих регіональних структур безпеки, налагодження співробітництва з ними;

- використання досвіду ООН для розв’язання соціально-економічних проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України, сприяння розвитку ринкової економіки;

- використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.

Серед авторитетних глобальних організацій, до яких Ук­раїна увійшла особливе місце займає СОТ.

16 травня 2008 року Україна набула офіційного членства у Світовій організації торгівлі (СОТ). Україна розглядає членство в СОТ як системний фактор подальшого розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України.

Процес приєднання України до СОТ тривав більше чотирнадцяти років і передбачав:

· узгодження з країнами - членами Робочої групи графіків зниження імпортного мита та режиму доступу до ринку послуг. До Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ входили 44 члени СОТ (враховуючи оновлений склад Європейського Союзу);

· проведення багатосторонніх переговорів з країнами - членами Робочої групи та узгодження проекту Звіту Робочої групи;

· гармонізацію законодавства з нормами та вимогами СОТ.

За цей час було проведено 17 офіційних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. 25 січня ц.р. було проведено фінальне засідання країн-членів Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ України до СОТ, на якому було схвалено оновлений проект Звіту Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ, Консолідований розклад по тарифах, Консолідований розклад по послугах та подальші кроки щодо завершення технічного оформлення вступу України до СОТ.

Проведено та завершено переговори з доступу до ринку товарів і послуг із 52 членами Робочої групи: Австралія, Аргентина, Болгарія, Бразилія, В’єтнам, Вірменія, Гватемала, Гондурас, Грузія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Єгипет, ЄС, Нова Зеландія, Держава Ізраїль, Індія, Індонезія, Ісландія, Канада, Киргизстан, КНР, Колумбія, Південна Корея, Куба, Латвія, Литва, Малайзія, Марокко, Мексика, Молдова, Монголія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Польща, Румунія, Сальвадор, Словаччина, Словенія, США, Таїланд, Тайвань, Туреччина, Угорщина, Уругвай, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Шрі-Ланка, Японія.

В частині законодавчого забезпечення процесу вступу України до СОТ, Верховною Радою України протягом 2005-2007 років в цілому було прийнято 49 Законів України. У 2008 році було підготовлено пакет з 10 законопроектів в основному технічного характеру. Станом на 22.09.08 вже прийнято 5 з них.

Прийняті закони врегульовують такі сфери, як інтелектуальна власність, вивізне мито на сільськогосподарську продукцію, страхова та банківська діяльність, ввезення транспортних засобів на територію України, оподаткування сільськогосподарських підприємств, ветеринарна медицина, а також вдосконалення митного законодавства, застосування експортних мит на брухт чорних та кольорових металів, сільськогосподарської діяльності, режиму ліцензування (вартості ліцензії), обіг генетично модифікованих продуктів, перехід на нову систему опису та кодування товарів, побудовану на міжнародній системі ГС 2002 тощо.

5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками має бути ратифіковано Верховною Радою України.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.

16 квітня МЗС офіційно нотою повідомив Генерального директора СОТ стосовно завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в СОТ. Таким чином, через 30 днів, 16 травня 2008 р. Україна набула членства у Світовій організації торгівлі.

Вступ до СОТ означає для України:

1. Інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі.
2. Доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів.
3. Створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій.
4. Більш широкий вибір товарів і послуг.
5. Отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

Основні напрямки подальшої роботи в умовах членства України в СОТ.

У рамках реформування торговельного режиму з метою подальшого приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ держава спрямовуватиме свої зусилля на:

1. запровадження чіткої, взаємної й ефективної співпраці між урядом України та СОТ;
2. інституціоналізація співробітництва з СОТ шляхом створення нової закордонної установи або Відділення Постійного представництва України у Женеві – Постійного представництва України при СОТ.
3. забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь в багатосторонніх переговорах та секторальних засіданнях, що регулюються відповідними угодами;
4. забезпечення виконання зобов’язань України в рамках вступу до СОТ;
5. ефективне застосовування системи моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ з метою запобігання можливих суперечок з країнами-членами СОТ;
6. реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ;
7. сприяння українським експортерам у покращенні інформованості про доступ на ринки країн - членів СОТ.

З метою використання свого права, як члена СОТ, Постійним представництвом України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях в м. Женеві листами від 16.05.2008 та від 20.05.2008 повідомлено Секретаріат СОТ щодо приєднання України до робочих груп для проведення двосторонніх переговорів з такими країнами: Азербайджан, Алжир, Андорра, Афганістан, Багамські Острови, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Бутан, Вануату, Ємен, Іран, Ірак, Казахстан, Коморські Острови, Лаос, Ліберія, Ліван, Лівія, Сан-Томе і Принсіпі, Самоа, Сейшельські Острови, Сербія, Судан, Таджикистан, Чорногорія, Російська Федерація, Узбекистан, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія.

Участь України у новому раунді багатосторонніх переговорів, започаткований Конференцією міністрів СОТ у м. Доха (Катар). Україна на рівноправній основі як і будь-який член цієї організації зможе використовувати положення Генеральної угоди угод і правил СОТ щодо захисту своїх національних економічних інтересів, спрощення доступу вітчизняної продукції на світовий ринок, вирішення торговельних суперечок тощо.

Набуття членства в СОТ дає змогу нашій державі не тільки стати повноцінним гравцем на світовому ринку, а й взяти участь у формуванні якісно нових параметрів світової торгівлі на найближчі роки. Оскільки сьогодні, для країн, що приєднались нещодавно, передбачаються певні преференції щодо зобов’язань по Доха-раунду.

Важливим є можливість прийняття Україною участі у зазначених переговорах на умовах повноправного члена СОТ з метою відстоювання своїх інтересів та відображення у фінальному документі Раунду Доха Розвиток права України як країни, що нещодавно приєдналася до СОТ, не скорочувати суттєво свої зобов’язання.

На сьогоднішньому етапі економічної трансформації Ук­раїни найважливіше значення мають її відносини з кредитно-фінансовими організаціями (насамперед, з МВФ, Всесвітнім банком, ЄБРР) та зі Світовою організацією торгівлі. Розгля­немо їх докладніше.

Статус члена МВФ Україна отримала 3 вересня 1992р., її квота в МВФ становила 997,3 млн СПЗ (приблизно 1523 млн.дол.США), або 0,69%. За результатами останнього перегляду на 1999р. квота України становить 1921,0 млн. СПЗ, або 0,647%.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим іно­земним кредитором України, його частка становить понад 60% усіх кредитів міжнародних організацій. Кредити МВФ спря­мовуються на економічну трансформацію в Україні. Вони призначені насамперед для покриття дефіцитів платіжного ба­лансу України та погашення внутрішнього боргу уряду. Тобто кредити Фонду у виробництво не йдуть і не дають можливості одержати прибуток. Це має застерігти уряд від надмірного ко­ристування коштами МВФ, здійснювати ретельні макроекономічні розрахунки перш ніж звертатися з проханням про нові кредити.

Свої перші два кредити від МВФ Україна отримала у 1994 і 1995 роках за механізмом фінансування системних перетворень, наступні - за механізмом stande-by, а в жовтні 1998 р. - за механізмом розширеного фінансування. У структурі боргів Ук­раїни іноземним кредиторам борг перед МВФ - найбільший.

Повернення основної частини боргу Україною розпочато з 1998 року, а виплата процентів - з 1996 р. Усього за 1996-2000 рр. сума виплат основної частини боргу й процентів за креди­ти становила майже 1,3 млрд доларів, або 42,7% від погодже­них на початок 1997 р. позик МВФ.

Україна поки що не може істотно виливати на політику Фонду. Проте позиція МВФ відносно України має для нас велике значення. Справа в тому, що Фонд справляє значний вплив на ситуацію на валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика ко­мерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівнова­женість української економіки сприймається як істотний ри­зик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність на­дати кошти України пом'якшують цей ризик. Це так званий "демонстраційний ефект". Крім того, МВФ надає кредити за процентами, пересічно, нижчими, ніж комерційні банки, що також для нас вигідно.

Кредити МВФ почали надходити в Україну в той час, ко­ли її економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову гро­шову одиницю - гривню. З кінця 90-х років простежується тенденція до стабілізації курсу, що також відбувається не без допомоги МВФ.

Проте кошти від МВФ надходять за умови виконання жорстких вимог з його боку. Міжнародний валютний фонд - це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, а й часто політичного змісту. Країна, що має ви­соку заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним кон­тролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безо­глядне і неефективне користування коштами МВФ може по­ставити під загрозу економічну незалежність країни.

Система міжнародних фінансових відносин побудована таким чином, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки позичкового капіталу залишатимуться, в тому разі, для нас повністю перекритими. Отже, співпраця з МВФ необхідна, але Україна повинна зайняти більш активну по­зицію і виявити наполегливість в усьому комплексі питань, що стосуються утвердження нового міжнародного порядку, який базувався б не виключно на економічній силі, а на принципах реального співробітництва вільних і рівноправних націй. Уряд України має намір продовжити переговорний процес з керівництвом Фонду щодо рефінансування наших боргових зобов'язань в обсягах, достатніх для їх обслуговування.

До Всесвітнього банку Україна вступила в 1992 р. (вод­ночас із вступом до МВФ); вона є членом майже всіх його структур - МБРР, МФК і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8% всіх позичок. При цьому спос­терігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за ра­хунок зменшення частки МВФ.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи:

1. інституційні;
2. реабілітаційні;
3. на розвиток певної галузі економіки;
4. на структурну перебудову галузей економіки.

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток державного управління фінансами, економікою. Ре­абілітаційна позика має інвестиційний характер. Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, а й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Позики Всесвітнього Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією ВБ, Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плавучою ставкою і становлять близько 6,5% річних.

За рахунок Всесвітнього банку в Україні реалізується 16 проектів:

1. реабілітаційної позики;
2. інституційної позики;
3. реабілітації гідроенергетики;
4. із розробки насінництва;
5. експериментальний проект у вугільній галузі;
6. розвитку підприємств;
7. структурної перебудови вугільної галузі;
8. структурної перебудови сільського господарства;
9. розвитку експорту;
10. розвитку ринку електроенергії;
11. підтримки соціального захисту;
12. структурної перебудови фінансового сектора;
13. реабілітації та розширення теплопостачання м. Києва;
14. розвитку системи казначейства. Проект реабілітаційної позики вже реалізовано. Вона була спрямована на фінансування дефіциту платіжного балансу, дозволила здійснити заходи по макроекономічній стабілізації, створенню конкурентного середовища на ринку товарів та по­слуг.

Позики Всесвітнього банку надаються у кілька трактів; кожний наступний надається при виконанні певних умов. Представником позичальника виступає Міністерство фінансів України.

У структурі позик ВБ значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної га­лузі. Зокрема, 300 млн дол. виділяється на реструктурізацію  вугільної промисловості. Проект передбачає закриття нерен­табельних шахт та переобладнання перспективних. Кредит на цей проект виділяється двома траншами по 150 млн дол. кож­ний. Перший транш одержано наприкінці 1996 р., кошти дру­гого - в 1999 р.

Проект реструктуризації сільського господарства передба­чає запровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зокрема, впорядкування користування землею. Кредит на це, також двома траншами, вже одержано в 1996 і 1998 роках.

Кошти на розвиток підприємств надаються в два етапи. На першому етапі 310 млн доларів пішли на підтримку масової приватизації підприємств. Завдання другого етапу - реформу­вання економіки України, що передбачає прискорення проце­су приватизації, створення прозорого ринку цінних паперів, упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємств.

Позика на перебудову фінансового сектора передбачає за­безпечення відповідності української банківської системи світовим стандартам та її зміцнення.

Затверджено ще два проекти вартістю по 200 млн дол., що будуть кредитуватися Всесвітнім банком: Проект реформу­вання державного управління і Проект реформування держав­них ресурсів.

Але все ж таки пріоритетним напрямом співробітництва України із Всесвітнім банком стає одержання коштів на інвес­тиційні проекти, що надасть нашій країні більш відчутного імпульсу для розвитку економіки.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) формально є регіональною організацією, проте за складом учасників він виходить за межі регіону; тому доцільно розгля­нути стосунки України з ним саме в цьому питанніі. ЄБРР є третьою міжнародною кредитно-фінансовою організацією за обсягом кредитів, ідо надаються Україні. Україна стала членом ЄБРР в 1992 р. За обсягом кредитів банку країнам Центральної і Східної Європи Україна посідає друге місце, що свідчить про високу оцінку ролі нашої країни в Європі.

Позички ЄБРР без­посередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина спрямується на підтримку приватних малих і середніх підприємств.

ЄБРР працює на комерційній основі, кредити надаються па умовах ринкових ставок. До співпраці з ЄБРР підключені найсолідніші комерційні банки України.

У галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телеко­мунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу. Серед найвизначніших проектів слід назвати кредитну лінію для малих і середніх підприємств, реконст­рукцію Дніпропетровського олійно-екстракційного заводу, інвестиції в "Оболонський пивзавод", в хімічний термінал "Південний". ЄБРР брав участь у приватизації "Укртелекому".

 

2.

Україна є членом таких регіональних інтеграційних угру­повань: Співдружність Незалежних Держав (СНД), Ор­ганізація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) і ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Серед них першою організацією, до якої вступила Україна, бу­ла СНД, яка й досі має неабияке економічне значення для на­шої країни. Проте інтеграційні процеси як в СНД, так і в інших організаціях, відбуваються непросто, через що для Ук­раїни виникають певні проблеми.

Основними пріоритетними напрямами взаємодії держав-учасниць СНД визначено:

1) завершення формування й функціонування зони вільної торгівлі в межах СНД згідно з нормами та правилами Світової організації торгівлі;

2) створення передумов для формування спільного економічного простору;

3) розвиток спільних ринків окремих видів продукції;

4) поглиблення співробітництва в галузі енергетики з метою підвищення надійності енергопостачання та оптимізації використання паливно-енергетичних ресурсів;

5) взаємодія в галузі транспорту, у тому числі формування мережі міжнародних транспортних коридорів;

6) формування на основі національних інноваційних систем міждержавного інноваційного простору, який сприятиме просуванню науково-технічних розробок та винаходів;

7) розвиток виробничих коопераційних зв’язків між підприємствами і технологічно взаємопов’язаними виробництвами тощо [3].

ОЧЕС також була заснована за безпосередньої участі України, яка в 1992 році, в числі 11 країн, підписала Стамбульську декларацію. Дек­ларацією передбачалося багатосто­роннє й двостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки — промисловості, сільському гос­подарстві, транспорті, торгівлі, туризму, телекомунікаціях.

Система ЧЕС для України є важливим елементом у розвитку стратегії довгострокового співробітництва з країнами Сходу. Реґіон При­чорномор'я в геополітичному відношенні надзвичайно важливий для Украї­ни як з погляду її економічних інтересів (розв'язання проблеми енергоносіїв, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, чіткої роботи транспортних шунікацій), так і з позицій національної безпеки держави. Для нашої країни велике значення мають широкомасштабні комунікаційні проекти у рамках ЧЕС з будівництва кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря я цілої системи магістральних трубопроводів для транзиту нафти й газу Центральної Азії, Закавказзя, Близького та Середнього Сходу в Європу. Досить сказати, що використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з реґіону Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому передбачається співробіт­ництво територій, які безпосередньо прилягають до Чорного моря і в гос­подарському відношенні тісно з ним пов'язані. Цей рівень реґіонального співробітництва сягає корінням у колишню прикордонну і прибережну торгівлю. У ширшому розумінні йдеться про залучення до причорномор­ського співробітництва всього економічного простору України. Базисом для такого реґіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зро­стання гнучкості підприємницької діяльності по всій країні. На цьому рівні мають бути визначені загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблені й введені в дію відповідні закони, що регулюють поведінку юри­дичних і фізичних осіб у зовнішньоекономічній сфері, зокрема, й еконо­мічні механізми заохочення реґіонального співробітництва.

Чорноморське економічне співробітництво знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Пробле­му створює велика неоднорідність його членів, і не тільки за розмірами території та економічним потенціалом. Вони нале­жать до різних політичних і економічних угруповань. Шість з них с членами СНД; Греція входить в ЄС і в НАТО; Туреччи­на стане членом ЄС у найближчі часи і також є членом НАТО; Албанія, Румунія й Болгарія входять до блоку держав Цент­ральної і Східної Європи. Ринкові механізми в Греції та Ту­реччині розвинуті раніше і краще, ніж в інших членах ОЧЕС.

Незважаючи на це, учасники ОЧЕС вбачають реальні пер­спективи для плідного співробітництва. Вже зараз воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Пріоритетні для України програми ОЧЕС спрямовані на розвиток інфраструктури регіонального економічного співробітнитцва, проекти створення спільної транспортної ме­режі країн - членів ОЧЕС, поєднання електроенергетичних ме­реж, прокладання ліній оптико-волоконного зв'язку. Україна зацікавлена в реалізації в рамках ОЧЕС проектів щодо мо­дернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужно­стей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийнят­тя нафти й газу, здійснення наукових досліджень спільно з іно­земними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства1.

Велике значення надається створенню єдиної транспорт­ної мережі в просторі ОЧЕС, а також розвитку системи "транспортних коридорів": Трансєвразійського "ТRАСЕКА" і Крітських коридорів. Для України особливо важливі Крітські коридори. З одинадцяти цих коридорів чотири пройдуть по території України:

транспортний коридор № 3: Берлін - Вроцлав – Львів - Київ;

транспортний коридор № 5: Трієст – Любляна - Буда­пешт - Братислава - Львів;

транспортний коридор №7: Дунайський від Кельхайма до Суліни;

транспортний коридор № 9: Гельсінкі - Київ - Одеса - Димитровград - Александруполіс.

У 1997 р. в Гельсінкі відбулася третя Пан'європейська транспортна конференція, на якій Україна запропонувала роз­ширити систему міжнародних транспортних коридорів ще чо­тирма лініями:

Балтика - Чорне море (Гданськ - Варшава - Ковель -Одеса);

Європа - Азія (Франкфурт - Краків - Львів - Дніпро­петровськ - Алмати);

Євроазійський (Ашгабат - Баку - Тбілісі - Чорно­морські порти України);

ЧЕС (Анкара - Єреван - Тбілісі - Ростов-на-Дону - Донецьк - Одеса - Бухарест - Димитровград - Стам­бул).

Ланками майбутньої єдиної транспортної мережі ОЧЕС є паромна магістраль Батумі - Одеса - Варна, а також запроек­тована система транспортування нафти з Азербайджану через грузинське місто Супса на м. Южне і далі по нафтопроводу до західного кордону України.

Чорноморське економічне співробітництво розглядається його членами як важливий щабель у просуванні до єдиної Європи. Це було зафіксовано в Ялтинській Декларації. З та­ких позицій країни ОЧЕС природно прагнуть до якнайтіснішого співробітництва з Європейським Союзом. Під час паради міністрів закордонних справ країн ОЧЕС у Тбілісі було прийнято Платформу про співробітництво між ОЧЕС та ЄС. Платформа визначила напрями реалізації стратегічних цілей ОЧЕС, які полягають в інтеграції до Європи з кінцевою метою входження до спільної економічної зони ЄС – ОЧЕС                    .

Україна активно співробітничає в ОЧЕС. Вона запропо­нувала створити єдиний інвестиційний простір і спільний ринок інвестиційних проектів. Фахівці з Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України розробляють плани заходів що­до створення зони вільної торгівлі ОЧЕС.

Організація ГУАМє регіональним об’єднанням чотирьох держав – Грузії, України, Азербайджану та Молдови, яка біла створена 10 жовтня 1997р. Головна мета створення ГУАМ зумовлена прагненням держав, що увійшли до нього, забезпечити собі реальний суверенітет і унеможливити відновлення домінування Росії, з якою передбачалось співпрацювати на взаємовигідній основі. Головними напрямками співробітництва в системі ГУАМ є:

1. формування зони вільної торгівлі;
2. розбудова євроазійського транспортного коридору;
3. співробітництво у галузі видобутку й транспортування нафти до європейських країн з уніфікацією митних і тарифних норм та їх наближення до світових стандартів;
4. розвиток багатостороннього співробітництва в галузі безпеки, врегулювання конфліктів, боротьби з сепаратизмом, нелегальною міграцією і незаконним обігом наркотиків;
5. формування системи політичних консультацій і координації зусиль у вирішенні спільних проблем безпеки; політична взаємодія с міжнародних організаціях – ООН, ОБСЄ, НАТО, виключаючи програму ПЗМ;
6. формування спільного інформаційного простору.

Одним з головних завдань ГУАМ є будівництво потужно­го транспортного коридору "Схід-Захід", своєрідне відрод­ження "Великого шовкового шляху". Але не тільки нафтою живе економічна співдружність ГУАМ. Перспективи для роз­ширення економічних відносин між країнами регіону не обме­жуються транспортуванням енергоносіїв, вони значно ширші. Дружні стосунки, які стали особливо тісними, між Україною і Грузією, дають підстави для сподівання на новий імпульс у розвитку ГУАМ. До того ж ця організація відкрита й для інших країн, які поділяли б її цілі й принципи.

Пріоритетними напрямками діяльності України в ГУАМ є

1. Завершення інституалізації Об'єднання і його утвердження як між­народної реґіональної організації. Важливою складовою цього процесу є винайдення нової назви Організації, яка не була б прив'язаною до найме­нувань країн-членів. Саме проголошення нової назви разом із оновленими
   статутними та програмними документами буде розглядатися як засіб "неконфліктно" вирішити проблему Узбекистану, який не брав участь у ро­боті ГУАМ, однак на той момент ще офіційно не проголосив про свій вихід з Організації.
2. Створення у Києві на основі Інформофісу ГУАМ ефективного сек­ретаріату Організації із достатніми повноваженнями та фінансуванням.
3. Підвищення ефективності ГУАМ у забезпеченні стабільності та без­пеки в реґіоні, врегулюванні регіональних конфліктів, збільшенні внеску Організації в боротьбу з тероризмом та іншими видами злочинів, зокрема, створення ГУАМБату — спільного військового підрозділу, який, напри­клад, на першому етапі міг би ввійти до складу миротворчих військ у При­дністров'ї.
4. Посилення взаємодії ГУАМ з країнами та міжнародними організа­ціями (США, ЄС, ООН, ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО та ін.), підвищення скоординованості зовнішніх політик країн-учасниць. Особливо перспективним є співробітництво у рамках ОБСЄ та ООН у світлі процесу європейської та євроатлантичної інтеграції.
5. Посилення міжнародної підтримки в реалізації конкретних про­ектів і програм ГУАМ у економічній, торговельній, правоохоронній та транспортній сферах; започаткування власних бізнес-проектів, які ство­рили б добрий імідж співпраці у рамках Організації.
6. Посилення взаємодії у гуманітарній сфері. Важливого значення набуває співробітництво у сфері туризму (створення культурного проекту "Європа — Кавказ — Азія", а також туристичних маршрутів, які б охоплю­вали п'ять країн-членів Об'єднання з можливим виходом на треті держа­ви), освіти, культури, підтримки нацменшин. Для досягнення зазначених цілей була розпочата активна робота на експертному рівні. Досягнутий прогрес продемонстрував саміт ГУАМ у Кишиневі (Молдова).

 

Становлення та розвиток співробітництва між Україною і Організацією Північноатлантичного договору розпочалося одразу після проголо­шення незалежності та міжнародного визнання України іншими держава­ми, Уже в січні 1992 р. Україна бере участь у роботі Ради Північноатлантичного співробітництва. Керівництво України ініціювало приєднання нашої держави до програми "Партнерство заради миру", в рамках якої військовослужбовці збройних сил стали учасниками військово-технічної підготовки, координації дій, узгодженості під час командно штабних навчань.

На тлі трансформації геополітичної ситуації у Центрально-Східноєвропейському реґіоні, зумовленої з ініціативою розширення Альянсу на Схід, з одного боку, та жорсткими заявами політичного керівництва Росії з іншого, Україна у відповідності до процедури Партнерства укладає з НАТО і програму індивідуального партнерства. Вона розширила можливості і участі Збройних сил України у спільних військових навчаннях та миротворчих операціях. Практичним втіленням стало успішне проведення спільних військових навчань "Щит миру", "Осінні союзники", "Південна Кароліна", "Козацький степ", "Широкий лан" та ін. Українські військові взяли активну участь в об'єднаних миротворчих силах НАТО під час вре­гулювання Балканської кризи на території Боснії та Герцеговини.

Ідея розширення НАТО отримала схвалення української політичної влади. У 1997 р. було задекларовано завдання набуття асоційованого член­ства в цій організації. Намагання російського керівництва перевести сто­сунки між Російською Федерацією та НАТО у формат "особливих" зумови­ло аналогічні намагання українського керівництва запровадження "особли­вого партнерства" у форматі 16 + 1. Метою була активізація участі України в обговоренні та безпосередній участі держави у процесах розбудови систе­ми євроатлантичної безпеки. Результатом цих намагань стало укладення 9 липня 1997 р. між Україною та Організацією Північноатлантичного до­говору хартії "Про особливе партнерство". Тут були накреслені завдання у багатьох сферах співробітництва: від проведення політичних консуль­тацій до безпеки у Євроатлантичному реґіоні, від цивільного планування у випадку надзвичайних ситуацій до проблем нерозповсюдження біологіч­ної, хімічної та ядерної зброї та скорочення звичайних озброєнь.

Хартія задекларувала визнання з боку Альянсу територіальної ці­лісності та непорушності кордонів України, взяла на себе зобов'язання га­рантувати безпеку нашої держави у разі прямої загрози її національним інтересам чи її існуванню. Підписання хартії "Про особливе партнерство" стало відправною точкою активізації співробітництва. З жовтня 1997 р, при штаб-квартирі НАТО у Брюсселі почала діяти Місія України при НАТО на чолі з Надзвичайним і Повноваженим Послом, що свідчило про важ­ливість відкриття такої Місії.

З метою реалізації співробітництва було створено комісію "Україна -НАТО", яка розпочала практичну діяльність з 1999 р. (на саміті у Вашинг­тоні). На наступному Празькому саміті 2002 р. було схвалено "План дій Україна — НАТО" на дворічний термін та перший цільовий план співпраці Україна — НАТО. На саміті у Страсбурзі в 2004 р. було підведено підсум­ки співпраці, задекларовано виконання цільових планів Україна — НАТО та ухвалено рішення щодо вивчення можливості поглиблення співробіництва України та Альянсу.

Діалог і взаємини між нашою державою і Альянсом будуються на діловій, конструктивній основі, бажанні та прагненні продуктивно і взаємо­вигідно використовувати спільні можливості у розбудові нової мирної ста­більної Європи.

Враховуючи реальну роль і потенціал НАТО, Україна виходить з того, що розвиток стабільної взаємодії з Альянсом надає можливість:

1. зміцнити зовнішні гарантії національної безпеки України, зокре­ма, її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів;
2. активно сприяти розвитку співробітництва України з європей­ськими та євроатлантичними структурами як важливого чинника у ство­ренні нової архітектури безпеки на Євроатлантичному просторі;
3. отримувати сучасну інформацію щодо досвіду країн-членів НАТО та держав-партнерів для її використання у процесі реформування націо­нальних Збройних сил України та Воєнної організації держави в цілому;
4. використовувати практичний досвід НАТО та окремих країн-членії Альянсу з метою забезпечення належного рівня цивільного контролю щ військовими формуваннями;
5. сприяти налагодженню і розвитку взаємосумісності збройних сш з метою підвищення здатності й готовності брати участь (у межах, передбачених Конституцією і законодавством України) у миротворчих операціях, здійснюваних під егідою ООН, ОБСЄ, НАТО;
6. спільно з НАТО, використовуючи потужний потенціал Альянсу для боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій цивільного характеру, за допомогою НАТО та її країн-членів здійснювати операції з захисту на­селення від наслідків техногенних аварій та катастроф, стихійного лиха.

Україна є учасницею НБСЄ/ОБСЄ з 30 січня 1992 р. З цього часу вона бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації у робленні та прийнятті ними рішень з різних питань діяльності ОБСЄ.

Україна активно співпрацює з інститутами ОБСЄ, передовсім, з Пер­шим комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Крім того, важливим напрямком спільної ді­яльності стало співробітництво з місією ОБСЄ в Україні, а тепер — з Координатором проектів ОБСЄ в Україні.

У центрі уваги ВКНМ, серед іншого, перебуває питання надання до­помоги Україні у справі облаштування кримських татар та представників інших, колись депортованих народів, що повертаються на свою історичну батьківщину. З метою надання Україні фінансової допомоги у вирішенні низки соціально-економічних аспектів цієї проблеми Верховним коміса­ром М. Ван дер Стоелом, зокрема, було проведено три донорських кон­ференції. Іншим напрямком діяльності ВКНМ є вивчення ситуації щодо стану російської меншини в Україні та відповідно української — в Росії,

Бюро з демократичних інститутів і прав людини, відповідно до свогомандату, організовує роботу спостережних місій за президентськими та пар­ламентськими виборами в Україні, а також реалізує різного роду проекти, спрямовані на розвиток та зміцнення її демократичних інститутів. Зокре­ма, в Україні в рамках таких проектів надається допомога з організації
роботи кабінету омбудсмена, реформування адміністративної структури Конституційного суду України, удосконалення виборчого законодавства, створення Національної ради із запобігання торгівлі жінками тощо. Бюро спільно з інститутом Координатора проектів ОБСЄ в Україні бере участь у реалізації проекту "Всебічний огляд законодавства України в галузі праві людини". І

З ініціативи уряду України в серпні 1994 р. була заснована місія ОБСЄ; в Україні. Основну увагу місії було зосереджено на питаннях підтримки суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів України у відповідності з основоположними принципами ОБСЄ. Активно працюючи в цьому напрямі, місія зробила позитивний внесок у справу стабілізації ситуації в Автономній Республіці Крим (АРК).

Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу 30 квітня 1999 р. у зв'яз­ку з виконанням свого мандату. Це стало першим в історії Організації випадком, коли місія ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успіш­ному виконанню покладених на неї завдань.

За результатами дво- та багатосторонніх переговорів стосовно нових форм співробітництва України з інститутами Організації було прийнято рішення щодо заснування з 1 червня 1999 р. посади Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Завданням Координатора і його кабінету є підготовка та реалізація в Україні різного роду проектів відповідно до компетенції ОБСЄ та забезпечення їх фінансування за рахунок виділення цільових коштів міжнародними організаціями (як державними, так і недержавними) чи відповідними державами-учасницями ОБСЄ. Проекти співпраці передба­чають активне залучення до їх реалізації таких інститутів ОБСЄ як БДІШ та Представника з питань свободи ЗМІ.

Важливим напрямом співробітництва України з інститутами ОБСЄ має стати сприяння здійсненню Україною реформ у різних сферах суспільно­го життя країни. У першу чергу, це стосується розв'язання таких завдань, як приведення чинного законодавства України у відповідність до законо­давства ЄС, забезпечення законодавчої підтримки здійсненню інституційних та економічних реформ тощо.

Важливим напрямом діяльності делегації України при ОБСЄ є опера­тивне інформування керівних органів Організації та представників інших держав-учасниць ОБСЄ про основні внутрішньополітичні події та зовнішньо­політичні ініціативи України.

Позитивним кроком у розвитку співпраці з ОБСЄ стало проведення у Києві у грудні 1999 р., за сприяння та участі Уряду України, "круглого столу" з питань забезпечення свободи ЗМІ в Україні. Було досягнуто сприяння проектам щодо випуску відповідних телевізійних програм, прове­дення аналогічних за тематикою семінарів.

У виступах на Постійній раді ОБСЄ, а також під час дво- та багато­сторонніх консультацій з керівниками інститутів ОБСЄ українська деле­гація активно пропагувала ініціативу щодо створення у Києві Центру ет­нічних досліджень під егідою ВКНМ. Проект мандата Центру був вироблений спільно з представником офісу ВКНМ і розповсюджений серед делегацій держав-учасниць ОБСЄ.

Українська сторона постійно виступає за активізацію ролі ОБСЄ у справі врегулювання так званих "заморожених конфліктів". Зокрема, вона активно наполягала на проведенні спеціальних розширених засідань Постійної ради ОБСЄ, присвячених обговоренню ситуації з урегулюван­ням конфліктів у Придністров'ї та Грузії, а також бере активну участь в об­говоренні цих питань у рамках ОБСЄ.

Під час роботи дев'ятого засідання Ради міністрів ОБСЄ на рівні міністрів закордонних справ у Бухаресті в грудні 2001 р. українська деле­гація вкотре рішуче засудила тероризм у всіх його формах і проявах, за­явивши при цьому, що Україна, як учасник антитерористичної кампанії, робить вагомий внесок у дипломатичний, правовий, фінансовий та інші аспекти боротьби з найбільшим злом сучасності. У контексті реформуван­ня ОБСЄ українська делегація запропонувала посилити аналітичну скла­дову діяльності Організації, наголосила на важливості виконання ОБСЄ :воєї превентивної функції.

Належна увага у співробітництві України з ОБСЄ приділяється та­кож сприянню у просуванні кандидатур від України для роботи у "польових" підрозділах ОБСЄ. Представники України працюють сьогодні у місіях ОБСЄ в Грузії (4), Боснії та Герцеговині (2), Хорватії (2), Косово (3), групі помічників особистого представника Діючого голови ОБСЄ в Нагірномуасі (1), місії ОБСЄ в Таджикистані (1) та центрі ОБСЄ в Бішкеку (1).

 

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 376; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!