Матеріальний добробут населення

ЛЕКЦІЯ 8.

Міжнародні показники соціального розвитку та їх застосування для соціальної діагностики

1.Показники моделі соціальної політики

  1. Основні аспекти людського розвитку регіонів України:

2.1. Демографічна ситуація

2.2. Матеріальний добробут населення

2.3. Ринок праці

2.4.Освітній рівень суспільства

 

Показники моделі соціальної політики

Інформаційне забезпечення для прийняття ефективних управлінських рішень у соціальній сфері має базуватися на розгалуженій системі соціальних показників, які б у комплексі відображали об’єктивні соціально-економічні процеси і суб’єктивне самопочуття населення. За змістом і методикою розрахунку показники системи мають відповідати міжнародним статистичним стандартам, враховувати специфіку України в межах чинного правового поля та відстежуватися на регулярній основі.

Під час створення методики діагностики регіонального соціального розвитку ми керуватимемося цими вимогами та використовуватимемо напрацювання соціальної статистики.

Модель соціальної політики складається із системи макроекономічних, соціально-економічних і соціальних показників. Вони демонструють певний стан економіки країни, який, у свою чергу, зумовлює певний політичний режим, а також залежну від перших двох факторів соціальну політику. Системний аналіз соціальних процесів потребує чіткого уявлення як складу основних показників, так і їх взаємозв’язку. До головних економічних показників слід віднести темпи зростання валового внутрішнього продукту, обсягів виробництва, інфляції тощо.

Соціально-економічні показники - це рівень безробіття, відсоток осіб, які опинилися за межею бідності, співвідношення середньої заробітної плати й вартості споживчого кошика тощо.  

До складу соціальних показників доречно включити ІЛР, індекс гуманітарного розвитку, індекс людської бідності, індекс неблагополуччя; інтегральний показник соціально-економічної захищеності населення; індекс добробуту та ін. 

Проаналізуємо детальніше методику розрахунку ІЛР та показники, які у світовій практиці використовуються для оцінювання демографічного розвитку, матеріального добробуту, освітнього рівня та ринку праці, з метою застосування під час розробки методики діагностики соціального розвитку регіону. У міжнародній та вітчизняній статистиці для вимірювання людського розвитку використовують узагальнюючий індекс - ІЛР, який синтезує варіанти вибору тривалого і здорового життя, набуття знань та наявності доступу до ресурсів, необхідних для підтримання гідного рівня життя. Існують різні методики його розрахунку. У щорічних звітах ПРООН широко використовують ІЛР, який враховує: стан здоров’я, рівень освіти, реальну купівельну спроможність населення. Стан здоров’я населення характеризується показником очікуваного довголіття - тривалістю майбутнього життя після народження.

Показник досягнутого рівня освіти має дві складові: частку грамотного дорослого населення (віком понад 24 роки) і частку учнів початкових, середніх та вищих навчальних закладів у населенні віком до 24 років. За рівень життя приймається реальний обсяг ВВП на душу населення, обчислений у доларах США, з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти.

Проте більшість соціальних аспектів розвитку вирішується в регіонах, які мають різний потенціал соціалізації, по-різному його використовують і нарощують у кількісному та якісному аспектах. Показників, що використовуються для розрахунку індексу за міжнародною методикою, порівняно небагато.

Це обмежує корисність глобального ІЛР для регіонального аналізу всередині кожної окремої країни. Міжнародна методика використовує тільки ту інформацію, яка збирається по всіх без винятку країнах. Статистична база України дає змогу врахувати значно більше коло факторів, що визначають людський розвиток. Також ІЛР збіднений урахуванням виключно позитивних характеристик (стимуляторів) людського розвитку (чим вище значення показника, тим вищий рівень гуманітарного розвитку досліджуваного об’єкта). При цьому залишаються поза увагою негативні індикатори (дестимулятори) розвитку суспільства (наприклад стан злочинності, рівень безробіття тощо).

Оскільки останні несуть досить цінну інформацію щодо перебігу небажаних, проте наявних процесів людського розвитку, то їх врахування для України є актуальним. Інтегральний індекс людського розвитку повинен мати надлишкову інформативність, що є надійною гарантією проти його викривлення в бік завищення чи заниження. Розрахунки ІЛР лише за чотирма показниками роблять визначальним їхній потенційний внесок у кінцевий результат, що, у разі недостовірності інформації щодо будь-якої з базових характеристик, істотно змінює місце регіону в загальному переліку. Тому, аби визначити причинно-наслідкові фактори та можливі політичні рішення, необхідний більш виважений і реалістичний погляд на подібності та відмінності регіонів. Регіональний індекс має бути не тільки більш детальним, але й прилаштованим до реалій конкретної країни з огляду на наявні проблеми та дані. 

Наведені аргументи на користь збільшення переліку показників та переоцінки їх вагових коефіцієнтів при розрахунках РІЛР спонукали до розробки методики побудови регіональних індексів людського розвитку, яка завдяки наявній інформаційній базі дала б змогу істотно розширити коло індикаторів та відмовитись від гіпотези рівнозначності окремих складових.

 

2. Основні аспекти людського розвитку регіонів України:

Основними аспектами людського розвитку регіонів України визначено такі:

Ø демографічний розвиток

Ø розвиток ринку праці,

Ø матеріальний добробут населення,

Ø умови проживання,

Ø рівень освіти населення,

Ø стан та охорона здоров’я,

Ø соціальне середовище,

Ø екологічна ситуація,

Ø фінансування людського розвитку.

Характеристика кожного з аспектів РІЛР забезпечується використанням узагальнюючого та складових індикаторів. Запропонована методика репрезентує картину людського розвитку України та, базуючись на широкому спектрі складових компонентів, зменшує ризик пере- або недооцінки внаслідок помилок в окремих індексах. 

 

Демографічна ситуація

У процесі вивчення демографічної ситуації в міжнародній практиці виділяють такі категорії чисельності населення:

- наявне населення- особи, які на момент реєстрації перебували в даному населеному пункті незалежно від місця їх постійного проживання;

- постійне населення - особи, які постійно протягом тривалого часу (один рік) проживають у даному населеному пункті незалежно від їх наявності на момент реєстрації;

 - тимчасово проживаючі - особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент реєстрації перебували в даному населеному пункті і проживали тут не довше одного року;

- тимчасово відсутні - особи, які постійно проживають у даному населеному пункті, але на момент реєстрації перебували за його межами.

Рух населення - це зміна його чисельності: природний рух - внаслідок народжуваності та смертності, механічний - у результаті міграції. Інтенсивність процесів руху населення характеризують відповідними показниками - коефіцієнтами.

 

Матеріальний добробут населення

Для висвітлення матеріального добробуту населення важливе місце відіграє зіставлення наявних та реальних доходів.

Номінальні доходи - це сума нарахованих доходів (з урахуванням податків і обов’язкових платежів). Наявні доходи (НДД) становлять кінцеві доходи, які можуть бути використані на споживання та нагромадження. Обчислюються відрахуванням від номінальних доходів суми податків і обов’язкових платежів. Реальні наявні доходи (РНД) - це наявні доходи, скориговані на індекс споживчих цін: РНД = НДД : Ір . Індекс споживчих цін - відносний показник, який характеризує в цілому зміну вартості споживчого кошика товарів та послуг, придбаних населенням. Являє собою відношення вартості кошика фіксованого складу поточного періоду до його вартості в базисному періоді.

Реальні доходи характеризують купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи. Крім названих абсолютних величин обчислюють відповідні середні показники доходів і витрат у розрахунку на одне домогосподарство (ДГ), на одного члена ДГ та на душу населення. Для цього, зокрема, визначають середній розмір ДГ (осіб). Найчастіше обчислюють такі показники, як середньодушовий сукупний дохід, середня номінальна заробітна плата, середній розмір пенсії, стипендії, допомоги тощо.

У межах соціально-економічної політики держава в законодавчому порядку встановлює рівні мінімальних доходів та соціальних гарантій. До таких гарантій належать: прожитковий мінімум, межа бідності, мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія за віком.

Прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет) - вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Мінімальна заробітна плата - це її нижня межа, яка встановлюється за некваліфіковану просту працю. Її розмір становить основу розрахунку всіх інших ставок заробітної плати.

Розмір мінімальної пенсії - щомісячна грошова сума, гарантована державою на умовах, передбачених пенсійним законодавством. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, як правило, на рівні мінімальної заробітної плати. У деяких країнах її розмір періодично збільшується за рахунок компенсаційних виплат у зв’язку із підвищенням цін на продукти харчування і може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати.

Відомо, що різниця в доходах зумовлюється інтелектуальними, психологічними та фізичними особливостями людини. Проте розвинуте суспільство зацікавлене у створенні умов для максимальної реалізації кожною конкретною особою своїх здібностей. Крім того, значна диференціація, передусім економічна, членів суспільства створює соціальне напруження і не сприяє його соціально-економічному розвитку.

Диференціація доходів призводить до нерівних можливостей у споживанні матеріальних благ та послуг різними групами населення, а отже, і до різних рівнів їх життя. Для аналізу процесів розшарування населення за рівнем доходів використовуються спеціальні методи та показники.

Нерівномірність розподілу доходів зумовлюють так звану об’єктивну бідність. Об’єктивна бідність - це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в певний період часу. Така форма бідності включає бідність за доходами та бідність за можливостями. Іншим надзвичайно важливим аспектом даного явища є суб’єктивна бідність, яка визначається за самооцінкою, тобто людина визнається бідною у випадку, коли сама себе так ідентифікує. Цей прояв бідності має безпосередній вплив на маргіналізацію суспільства, формування утриманських настроїв, неконструктивної поведінки, на зниження економічної активності. Показниками визначення масштабів бідності є: межа бідності, рівень бідності, глибина бідності.

Розшарування бідного населення за рівнем доходу (витрат) характеризує такий відносний показник, як коефіцієнт глибини бідності, який показує, наскільки серед бідного переважає вкрай бідне населення. Глибина бідності означає відхилення величини доходів (витрат) бідного населення від визначеної межі бідності.

Чим вищим є значення коефіцієнта глибини бідності, тим більшу частку серед бідного населення складає вкрай бідне. Під час методологічних оцінок бідності і її меж виходять із закономірності (закон Енгеля) щодо підвищення частки витрат на харчування в структурі споживчого бюджету зі зменшенням рівня доходів родини чи індивіда. Оскільки жоден із перелічених вище критеріїв оцінки і показників бідності не має універсального характеру і не створює повної реальної картини поширення бідності та її глибини, застосовувати їх слід у комплексі з урахуванням соціальноекономічної ситуації в Україні. 

Ринок праці

Ринок праці характеризує зайнятість населення економічною діяльністю, яка є однією з найголовніших характеристик його соціально-економічної захищеності. За ознакою участі в трудовій діяльності виділяють економічно активне населення (зайняті і безробітні) та економічно неактивне.

Рівень безробіття може обчислюватися також стосовно до населення працездатного віку. Зайнятість населення вивчається як у цілому для всього населення, так і за окремими регіонами, секторами економіки, професійними, віковими, статевими та іншими групами населення. 

 

Освітній рівень суспільства

При аналізі соціально-економічного розвитку будь-якої країни важливим є дослідження освітнього рівня суспільства як одного з факторів впливу на різноманітні сфери громадського життя. Освіта є ключовим елементом забезпечення сталого розвитку людського потенціалу. Вона готує людину до сучасного життя, забезпечує свободу інтелектуального, професійного та соціального вибору.

Рівень освіти є чинником формування процесу якісного відтворення робочої сили, зростання продуктивності праці, вдосконалення суспільних відносин, визначає якість життя як суспільства в цілому, так і окремої особи.

У міжнародній системі показників освіти прийнято виділяти дві групи характеристик кожного рівня освіти: показники, які характеризують мережу освіти, та показники, які характеризують досягнутий населенням рівень освіти і доступ населення до професійної діяльності.

Під час діагностики ми використовуватимемо індикатори другої групи, так як і в міжнародній статистиці освіти особлива увага приділяється визначенню показників останньої групи, які є також і індикаторами ефективності роботи всієї системи освіти. Друга група представлена такими показниками: - коефіцієнт охоплення освітою певного рівня населення відповідної вікової групи; - коефіцієнт грамотності населення; - рівень освіти населення; - середня тривалість років навчання тощо.

При визначенні коефіцієнта охоплення населення освітою певного рівня під відповідною віковою групою розуміють верству населення, яке за національними традиціями є потенційним прошарком для здобуття цього рівня освіти. 

Слід також зазначити, що характеристики ступеня охоплення населення освітою певного рівня пов’язані з характеристиками прийому населення до навчальних закладів, серед яких аналізується чисельність і структура прийому за формами та напрямами навчання, структура прийому, конкурс у навчальні заклади тощо. Коефіцієнт грамотності населення характеризує частку осіб, які вміють читати і писати, у загальній чисельності населення країни, старшого за певний вік.

Рівень освіти населення - чисельність населення, яке має закінчену освіту на тому чи іншому ступені чинної системи освіти. Показники рівня освіти можуть бути абсолютними (чисельність осіб, що мають початкову, неповну середню, повну середню, базову вищу та ін. освіту) та відносними (чисельність осіб, які мають неповну середню, повну середню, базову вищу та ін. освіту в розрахунку на 1 тис. осіб віком 15 років і старші). Середня тривалість років навчання - показник, який характеризує середню кількість років навчання, що припадає на одну людину й визначається шляхом зіставлення освітнього потенціалу з чисельністю населення країни, старшого за певний вік (відповідно до міжнародних стандартів це населення віком 15 років і старші):

Взаємозв’язок окремих показників, що описані вище, може мати такий вигляд: у разі кризового стану економіки держава здійснює політику “надзвичайних заходів”; стабільному стану економіки відповідає державна політика стимулювання; економіка динамічного зростання стає основою для діяльності держави, яка визначається як політика регулювання.

Таким чином, діагностика соціального розвитку - функціональна складова механізму державного управління, що є інструментом для вимірюваня дієвості політики, з’ясування причин та можливих наслідків від збереження існуючих тенденцій, прогнозування найважливіших процесів у соціальній сфері. 

На основі контент-аналізу зарубіжних та вітчизняних досліджень щодо трактування поняття “механізм державного управління” можна констатувати, що він визначається так : механізм державного управління - це організація практичного здійснення державного управління у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності для забезпечення реального безперервного організаційного, правового та контролюючого впливу на суспільство з метою досягнення поставлених цілей, які ґрунтуються на базових принципах державного управління, цільовій спрямованості та функціональній визначеності.

Ефективність державного управління передбачає міру досягнення соціально значимих результатів при суспільно виправданих затратах та залежить від ступеня захисту збалансованих інтересів суспільства і держави. Діагностика соціального розвитку - складова механізму державного управління.

Критерій діагностики - конкретна ознака, на основі якої проводиться оцінювання або класифікація, визначається значущість або незначущість стану об’єкта. Показники діагностики - це статистичні показники, які ґрунтуються на соціологічних дослідженнях, моніторингу. Вони безпосередньо відображають кількісні сторони соціальних процесів і тісно пов’язані з їх якісним станом. Критерії визначають спрямованість управління, а показники фіксують досягнутий рівень. 

Під час створення методики діагностики соціального розвитку ми відбиратимемо показники, які за змістом і методикою розрахунку відповідають міжнародним статистичним стандартам.   


Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 92; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ