Законодавча база та вимоги до проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації



Тема 12. Авіаційне страхування

Загальні відомості про авіаційне страхування.

2. Законодавча база та вимоги до проведення обов'язко­вого авіаційного страхування цивільної авіації.

Види обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації.

Добровільні види авіаційного страхування.

Космічне страхування.

Загальні відомості про авіаційне страхування

Авіаційне страхування це загальна назва комплексу май­нового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

Розрізняють обов'язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість низки авіаційних видів страхування обу­мовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Во­но поширюється на всіх авіа експлуатантів України як на тери­торії нашої країни, так і за її межами.

Добровільні види авіаційного страхування — це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, які беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

Особливості проведення авіаційного страхування. Поря­док та умови проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це зумовлено такими чинниками:

- авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;

- значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;

- авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні кумулятивні збитки;

- авіаційне страхування тісно пов'язане з міжнародним страховим ринком;

- авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;

- для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;

- авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

Отже, авіаційне страхування є досить складним за своєю сут­тю, а його реалізація потребує від страховика особливого підходу.

Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне стра­хування, вона має задовольняти певні неодмінні умови.

Наявність професійно підготовлених фахівців - екс­пертів. Страхова компанія, котра здійснює авіаційне страхуван­ня, повинна мати фахівців, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлу­атації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхуваль­ником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв'язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.

Наявність широкої системи перестрахування. Зарозміром страхових сум авіаційні ризики є одними з найбільших взагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні мільйонів, а іноді й мільярди доларів). Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхо­вого ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності дого­ворів перестрахування з національними страховиками та міжна­родними страховими брокерами.

Наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями.У разі настання страхового випадку в цивільній авіації, як правило, стикаються ; закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевізника, країни — власника літака та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів.

Наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-яко­го ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту — чітко визначену ча­стку фінансових коштів (100%) на всі види авіаційного страху­вання. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів потребує розрахунків. Під час розрахунків аку­муляції ризику береться до уваги, що в разі катастрофи (аварії) літака, як правило, потрібно здійснювати виплати як за сам літак — пошкоджене майно (наприклад, 50% від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5—7 осіб — 10% від квоти), так і за загиблих пасажирів (Ан-24 — 46/48 па­сажирських місць, Ту-154 — 168 таких місць — наприклад 20% від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене уламками літака майно на землі (20% від квоти). Цілком зро­зуміло, що такі актуарні розрахунки можна проводити, во­лодіючи повною технічною інформацією про місткість та при­значення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, ста­тистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхо­вої компанії.

Отже, можна виокремити такі особливості авіаційногострахування:

- комплектність (майнове, особисте, відповідальності);

- великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн;

- дія полісів за межами України;

- значна акумуляція ризиків;

- необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

Законодавча база та вимоги до проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та кон­венцій, до яких приєдналася наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Ук­раїна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхуван­ня.

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного пе­ревезення пасажирів, багажу та вантажу і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

1. Варшавська конвенція 1929 р. та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 р. (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Кон­венції є французька.

2. Гвадалахарська конвенція 1961 р., яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та пе­ревізником за договором і особливо важлива в разі врегу­лювання питань страхових відшкодувань при спільній ек­сплуатації літака кількома авіаперевізниками.

3. Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

4. Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення

        У травні 1999 р. на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета — повністю замінити си­стему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 дер­жави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 дер­жав.

До найважливіших правових актів належать також різно манітні резолюції ІАТА - 600а, 6006 (Іпїегпаїіопаі Ауіаііоп ; Тгапзрогї Аззосіаііоп) із питань вантажних авіаперевезень; ! Повітряний кодекс України (1993 р.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України № 1535 від 12 жовтня 2002 року за «Про затвердження порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації"; Закон України «Про страхуван­ня».

Надзвичайно важливими при укладанні договорів з авіаційного страхування є визначення й тлумачення понять і термінів як авіаційних, так і страхових. Багато спірних питань при врегулюванні страхових виплат постає через те, що терміни кон­венцій перекладаються по-різному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої й дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн. Наприклад, у Варшавській конвенції, мовою якої є французька, вживається лише слово «aerodrom», тоді як у наступних конвенціях (ІАТА та ІСЮ) використовується англійське «aeroport», хоча різниця між поняттями «аеродром» та «аеропорт» у сучасній цивільній авіації істотна.

Саме тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються у сучасній міжнародній системі страхування, та­кож містять розділ термінів і понять, таких як «insured» — застра­хований, страхова сума — «agreed value», військові ризики — «war risks». Потрібно пам'ятати, що при страхуванні та перестраху­ванні вживаються єдині або уніфіковані умови страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих умов будь-якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань у суді пріоритет має англійська версія даного документа.

Зауважимо, що серед чотирьох підвидів авіаційного страху­вання обов'язковою з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов'язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлено лише внутрішнім законодавством.

Кожна держава світу може встановлювати межі (ліміти) відповідальності авіаційного перевізника під час виконання по­льотів на її території. Наведемо, наприклад, вимоги щодо ліміту відповідальності перед третіми особами (для літака типу Іл-76, у мільйонах доларів) у деяких країнах Європи: Німеччина — ліміт 75, Швейцарія — 42.5, Данія — 3, Італія — 2.

Авіаційний перевізник зобов'язаний виконувати вимоги країн щодо мінімального страхового захисту, а страховик — забез­печити таке покриття. Як бачимо, ці страхові суми досить значні. Нерідко авіаперевізників, особливо з країн СНД, перевіряють інспектори цивільної авіації в аеропортах, зокрема в Німеччині та Швейцарії. При отриманні дозволу на політ авіаційна влада вима­гає надання відповідного полісу страхування з достатнім (згідно з вимогами відповідної країни) страховим покриттям.

Обов'язковість авіаційного страхування визначена міжна­родними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України «Про страхування» (ст. 7, п. 7) та Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" № 1535 від 12.10.2002 р.

Закон України «Про страхування» передбачає як обов'яз­ковий вид - «авіаційне страхування цивільної авіації».

Що ж включає в себе це поняття — «авіаційне страхування цивільної авіації»?

Розділ 17 Повітряного Кодексу називається «авіаційне страхування» і ст. 103 має назву «обов'язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:

1) повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;

2) повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;

3) повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єди­ного державного реєстру військово-транспортної авіації.

З усіх перелічених об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт п. 1. Повітряний кодекс ЦА регламентує діяльність ТІЛЬКИ повітряного транспорту п. 1, тобто повітряного транспорту, що входить до Єдиного реєстру цивільної авіації.

Повітряний кодекс у ст. 103 та Постанова КМУ № 1535 виз­начають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають 5 видів страхування:

1) обов'язкове страхування членів екіпажу повітряного суд­ на та іншого авіаційного персоналу.

2) обов'язкове страхування авіаційних суден.

3) обов'язкове страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4) обов'язкове страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам.

5) обов'язкове страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням техно­логічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Зауважимо, що в 2000 р. було прийнято Монреальську конвенцію, де зроблено першу спробу об'єднати всі попередні та застарілі вимоги міжнародних конвенцій, що регулюють авіаційне страхування. Україна приєдналася до Монреальсь-кої конвенції, але поки що не ратифікувала її.

Закон України «Про страхування» п. 26 визначає як обов'язковий і такий вид «страхування, як відповідальність суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів». Звичайно ж суб'єктом перевезення небезпечних вантажів може бути і авіа експлуатант, і тоді він також страхує свою відповідальність в обов'язковому порядку.

Обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страху­вання і є членами Авіаційного страхового бюро.

Авіаційне страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси в міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Авіаційного страхового бюро та його державна реєстрація здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розглянемо загальні вимоги до обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, визначені Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" № 1535 від 12.10.2002 р.

Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації про­водиться з метою забезпечення захисту інтересів експлуатантів, пасажирів, третіх осіб і включає, як уже зазначалося вище:

1) страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

2) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам;

3) страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу;

4) страхування повітряних суден;

5) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного про­цесу під час виконання авіаційних робіт.


Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 172; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!