Двосторонній характер соціалізації особистості



Феноменологія соціалізації особистості

Види соціалізації За характером впливу на особистість різних обставин життя 1) стихійна, 3) соціальна контрольована, 2) відносно спрямована, 4) самокерована.
Потенціал соціалізації – визначає схильності людини в розвитку; – в процесі соціального розвитку може бути реалізований, примножений, послаблений чи взагалі не здійснений; – два види схильностей людини в розвитку (за соціальною значущістю та перспективністю): 1) позитивні схильності – найбільш доцільний базис соціальних задатків для стимулювання розвитку людини в процесі соціалізації; на основі цього базису вона у подальшому може домогтися найбільших результатів у вдосконаленні та самореалізації як особистість; 2) негативні схильності – ті характерні особливості, що обмежують людину у можливостях соціального розвитку, або мають чітко виражений негативний соціальний характер, що може негативно відбитись на її соціальному розвиткові.
Чинники успішності соціалізації 1) зміна поведінки особистості відповідно до умов і вимог соціального середовища (стабільні умови здійснення взаємодії та реалізації стосунків у соціумі та актуальні вимоги конкретних ситуацій спілкування і діяльності); 2) суспільні та групові очікування щодо змістовно-процесуальних аспектів соціальної поведінки і діяльності індивіда; 3) прагнення індивіда відповідати висунутим до нього соціальним очікуванням.
Сфери соціалізації – простір, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом; – основні сфери соціалізації особистості: 1) діяльність, в якій людина виражає свою суспільну сутність, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності, 2) спілкування, в якому відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного 3) самосвідомість, що передбачає становлення «Я-концепції» особистості, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації.
Агенти соціалізації – люди, за допомогою яких людина соціалізується під час навчання, комунікації, прилучення до культури; – агенти розрізняються за: 1) значущістю для людини, 2) характером вибудовування взаємодії і спілкування, 3) напрямом здійснюваного ними впливу, 4) засобами, які вони використовують, впливаючи на індивіда, що соціалізується; – вікові закономірності ролі і впливу агентів соціалізації: 1) дитинство – батьки, члени сім’ї, сусіди, друзі, вихователі, перша вчителька, 2) підлітковий вік – однолітки, батьки, 3) юність, молодість – однокласники (одногрупники), чоловік (дружини), колеги по роботі, 4) дорослість – колеги, діти, онуки.
Інститути соціалізації – конкретні групи, в яких людина долучається до системи суспільних норм і цінностей та соціальних зв'язків; – є частиною соціальних інститутів суспільства; – характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом нормативів, що її регулюють; – інститути соціалізації є різновидами особливих соціальних зв'язків, що забезпечують цілісність взаємодії людини і суспільства (через заданий набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки в конкретних ситуаціях); Соціальні інститути суспільства – історична складені або створені спільними зусиллями форми організації життєдіяльності людей; впливають на поведінку людей через суспільно встановлені правила задоволення потреб: 1) інститут сім’ї (способи задоволення потреб у продовженні роду), 2) держава (способи задоволення потреб у безпеці та довготривалому виживанні). 3) виробництво (способи задоволення потреб у забезпеченні засобів існування), 4) інститут освіти (способи задоволення потреб у передачі суспільно-історичного досвіду, потреб у розвитку) тощо.

Стадіальність соціалізації

Стадії соціалізації Етапи становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.
Критерії визначення стадій Зумовлені віковими закономірностями змістовно-процесуальних аспектів соціалізації – залучення індивіда до діяльності (міра засвоєння знань, умінь і навичок та способи їх відтворення); – рівень розвитку самосвідомості особистості; – провідні інститути соціалізації, що здійснюють домінуючий вплив на процес становлення та розвитку індивіда на цій стадії; – способи соціалізації (опосередковані провідною діяльністю стосунки з іншими людьми, які визначають соціальний розвиток особистості на відповідному віковому етапі); – соціально-психологічні механізми соціалізації (вплив суспільства на особистість через соціальні інститути).

Стадії соціалізації особистості за віковим критерієм

Дж. Ловінгер 1. Досоціальна стадія (вік немовляти). 2. Імпульсивна стадія (раннє дитинство). 3. Самозахисна стадія (раннє дитинство). 4. Конформістська стадія (пізнє дитинство / підлітковий вік). 5. Свідома стадія (підлітковий вік / юність). 6. Автономна стадія (юність / зрілість). 7. Інтеграційна стадія (дорослість).
Р. Кеган 0. Інкорпоративна стадія (вік немовляти). 1. Імпульсивна стадія (2-7 років). 2. Імперська стадія (7-12 років). 3. Інтерперсональна стадія (13-19 років). 4. Інституційна стадія (рання дорослість). 5. Інтеріндивідуальна стадія (дорослість).

Стадії соціалізації особистості за характером участі у трудової діяльності

Г. Андрєєва 1. Дотрудова стадія: а) етап ранньої соціалізації – імітація і копіювання дітьми поведінки дорослих; ігрова діяльність, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групові ігри, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них очікує група; б) етап навчання – цілеспрямована діяльність по отриманню суспільно значущих знань ф формування системи практичних навичок. 2. Трудова стадія пов'язана із зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду: а) етап вищої школи; б) етап трудового колективу. 3. Післятрудова стадія пов'язана з реалізацією потенціалу людей пенсійного віку: а) етап виходу на пенсію; б) етап самореалізації на пенсії.

 


 


Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 209;