Диспозиційний підхід до структури особистості (В. О.Ядов)



Диспозиції - комплекс схильності, готовності до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки за цих умов; - регулюють соціальну поведінку і діяльність людини.
Ієрархічна диспозиційна система особистості - система диспозицій особистості є результатом: 1) попереднього досвіду, 2) впливу соціальних умов; - нижчі рівні диспозиційної системи: а) відносно самостійні, б) забезпечують адаптацію до мінливих умов; - вищі рівні диспозиційної системи здійснюють загальну саморегуляцію поведінки.

 

Ієрархічна диспозиційна система особистості

Психологічна сутність диспозицій Умови формування диспозицій

І рівень
Елементарні фіксовані установки

- set – установки без модальності і когнітивних компонентів; - безпосередні емоційні переживання «за» чи «проти». - на основі вітальних потреб; - в простих ситуаціях, не пов'язаних із соціальними явищами.

ІІ рівень
Соціальні фіксовані установки (атитюди)

- attitude – усвідомлена суб'єктивна орієнтація індивіда, який є членом соціальної групи, на ті чи інші цінності, відповідно до яких він дотримується прийнятих у цій групі норм і способів поведінки. - на основі потреби людини у спілкуванні; - у малій контактній соціальній групі.

ІІІ рівень
Базові соціальні установки

- загальна спрямованість інтересів особистості на конкретну сферу соціальної активності. - у сферах діяльності, де особистість задовольняє свою потребу в активності.

IV рівень
Ціннісні орієнтації

- система орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей. - у найзначущих ситуаціях соціальної активності особистості; - водночас регулюють діяльність і поведінку в цих ситуаціях.

 


Ієрархічні рівні поведінки особистості

Особливості: 1) на усіх рівнях поведінка особистості регулюється її диспозиційною системою; 2) однак, у кожній конкретній ситуації і в залежності від мети регулятивну роль відіграють диспозиції певного рівня.
І рівень - поведінкові акти як відповіді індивіда на різні впливи зовнішнього середовища, які швидко змінюють один одного; - відносяться до регуляції специфічних реакцій індивіда на актуальну предметну ситуацію.
ІІ рівень - вчинок (або звична дія); - компонується з цілого ряду поведінкових актів.
ІІІ рівень - цілісна поведінка у будь-якій сфері діяльності; - визначається цілеспрямованою послідовністю вчинків; - регулюється вищим диспозиційним рівнем.

 

 

Я-концепція» особистості як соціально-психологічний феномен

Визначення «Я-концепції»

Л. Е. Орбан-Лембрик Відносно стійка та певною мірою усвідомлена система уявлень індивіда про себе («Я-образи»), на основі якої він вибудовує ставлення до себе (самооцінка) і свою взаємодії з іншими.
В. М. Дружинін - складний інтегральний образ (картина), який включає сукупність уявлень особистості про себе («Я-образи») разом з емоційно оцінними компонентами цих уявлень (самооцінка); - формується в процесі життя людини на основі взаємодії з її соціально-психологічним оточенням; - реалізує мотиваційно-регуляторну функції в поведінці особистості.

 

Різні підходи до розуміння соціально-психологічної феноменології «Я-концепції»
Функціоналістичний підхід (У. Джемс)
- глобальне «Я» (особистість) містить два аспекти: 1) емпіричний об’єкт (Me) – аспект, що піддається пізнанню, 2) суб'єктивна оцінююча свідомість (І) – аспект, що здійснює пізнання; - «Я» як об’єкт містить у собі чотири аспекти: 1) духовне «Я», 3) соціальне «Я», 2) матеріальне «Я», 4) тілесне «Я»; - ці аспекти утворюють для кожної людини «Я-концепцію», тобто унікальний образ, сукупність уявлень про себе як про особистість; - оцінювання особистістю себе здійснюється за певними закономірностями співставлення результатів діяльності з домаганнями на успіх (формула Джемса):
Гуманістичний підхід (К. Левін)
- поведінка є продуктом сприймання індивіда, яке за своє природою е феноменологічним, оскільки психологічна реальність індивіда (яка утворюється завдяки сприйманню ним себе і оточення) – це не об’єктивна реальність як така, а продукт суб'єктивного сприйняття індивіда в момент здійснення поведінки; - «Я-концепція» – центральна, інтегруюча точка феноменального поля індивіда (тобто його реальності, що суб’єктивно сприймається й усвідомлюється), навколо неї організуються усі образи й уявлення; - «Я-концепція» – це одночасно і продукт сприйняття, і сукупність уявлень, в якій містяться цінності, що привнесені із соціокультурного середовища; - з формуванням «Я-концепції» поведінка в цілому починає нею регулюватись; - відносно узгоджена у часі та ситуативних контекстах, в цьому полягає її прогностична цінність; - потреба у позитивному ставленні інших людей виникає паралельно з формуванням «Я-концепції»; через засвоєння досвіду позитивної оцінки себе іншими людьми виникає потреба у власному позитивному ставленні до себе (тобто потреба у позитивній самооцінці); - для зняття розходжень між даними поточного життєвого досвіду і «Я-концепцією» використовуються різні захисні стратегії; - існує одне головне мотиваційне спонукання – потреба в самоактуалізації, тобто підтриманні та підвищенні цінності своєї «Я-концепції».
Психодинамічний підхід (Е. Берн)
- «Я-концепція» – структурована сукупність установок індивіда на себе; - у структуру цієї сукупності установки групуються у три категорії: 1) реальне «Я» (яким індивід уявляє себе на даний момент), 2) соціальне «Я» (як, на думку індивіда, його уявляють інші люди), 3) ідеальне «Я» (яким індивідові хотілося б бути); - структурно-динамічний характер «Я-концепції»: а) структурний характер – образ «Я» (як структура уявлень про себе) складається з когнітивних складових установок (рольові, статусні, майнові, ціннісні та ін. характеристики людини); усі ці складові утворюють ієрархію з точки зору суб’єктивної значущості, оскільки входять в образ «Я» з різною вагою; б) динамічний (процесуальний) характер – емоційно-оцінні компоненти установок (самооцінка); - джерелом оцінних суджень індивіда про себе, тобто джерелом самооцінки є: 1) соціокультурні стандарти і норми соціального оточення, 2) соціальні реакції інших людей на індивіда (їхня суб'єктивна інтерпретація індивіда та його поведінки), 3) індивідуальні критерії та стандарти, засвоєні індивідом в процесі життя» - фактично індивід реалізує два процеси самооцінки: 1) порівняння реального «Я» з ідеальним «Я», 2) порівняння реального «Я» з соціальним «Я».
Символічний інтеракціонізм
Теорія «дзеркального Я» (Ч. Кулі) - «Я-концепція» формується в процесі символічної взаємодії індивіда з іншими людьми в його різноманітних первинних групах; - механізм формування «Я-концепції» – суб'єктивна інтерпретація індивідом зворотного зв’язку від інших як джерела даних про себе (формування самооцінки). Теорія «узагальненого іншого» (Дж. Мід) - головною умовою розвитку «Я-концепції» є здатність індивіда приймати роль іншого, завдяки чому він може оцінити та інтеріоризувати установки цього іншого щодо себе; - головне джерело формування «Я-концепції» та внутрішньої регуляції поведінки індивіда – поєднання таких оцінних уявлень «узагальненого іншого».

 

Узагальнюючи усі наведені положення, структуру «Я-концепції» можна представити наступним чином.

Структура «Я-концепції»

 

 


Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 513;