Класифікації клімату та погоди
З точки зору профілактики впливу на здоров’я людини велике значення мають класифікації та характеристики, в т.ч. медичні, клімату та погоди.
Кліматичні умови місцевості характеризуються певними географічними закономірностями. У залежності від основних кліматологічних показників (температура, тиск, вологість повітря, опади, світловий клімат, вітровий режим та інше) та з урахуванням географічної широти місцевості на земній кулі розрізняють сім основних кліматичних поясів.
В Україні виділяють п’ять кліматичних зон: полісся, лісостеп, степ, Карпати, Південний берег Криму.
В українському бюро погоди при прогнозуванні застосовують районування території України: північна частина (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська області), західна частина (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області), центральна частина (Вінницька, Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Дніпропетровська області), східна частина (Харківська, Луганська та Донецька області) і південна частина (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області) та Крим – степова частина України. Окремо виділяють Південний беріг Криму.
Медичні класифікації представлено в табл.1, 2 та 3.Дослідження останніх років (таблиці 8-10), що були проведені співробітниками кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, довели високу адекватність використання для медичного прогнозування метеотропних реакцій в кліматичних умовах України класифікації погоди, розроблену співробітниками Центрального інституту курортології і фізіотерапії під керівництвом В.Ф.Овчарової (табл. 3). Ця класифікація враховує динаміку та інтенсивність циркуляційних процесів у атмосфері, велику кількість різних метеорологічних елементів.
|
|
|
Таблиця 1
Медична класифікація погоди за Г.П.Федоровим
| Типи погоди | Метеорологічні показники | |||
| Добовий перепад температури повітря, 0С | Відносна вологість повітря, % | Швидкість руху повітря, м/с | Перепад атмосферного тиску, гПа | |
| Оптимальний | до 2 | 40 - 70 | до 3 | до 3 |
| Подразнюваль-ний | 2 - 4 | 70 - 90 | 3 - 9 | 4 - 8 |
| Гострий | понад 4 | понад 90 | понад 9 | понад 8 |
Таблиця 2
Медична класифікація погоди за І.І.Григор’євим
| Типи погоди | Характеристика погоди |
| Вельми сприятливий | Стійка погода, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів. Атмосферний тиск вище 760 мм.рт.ст., перепад тиску до 5 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас до 3,0 м/с, вміст кисню понад 315 мг/л. |
| Сприятливий | Незначні зміни погоди місцевого характеру, короткочасні опади та змінна хмарність. Атмосферний тиск 760-755 мм.рт.ст., перепад тиску 6-8 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас 4,0-7,0 м/с, перепад температури до 50С, вміст кисню більше 315 мг/л. |
| Погода, що потребує посиленого медичного контролю | Хмарна, нестійка погода, опади, нерідко зумовлені помірним циклоном, грози місцевого походження. Атмосферний тиск 754-745 мм.рт.ст., перепад тиску 9,0 - 14,0 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас 8,0 - 10,0 м/с, перепад температури 6 - 90С, вміст кисню 260 - 289 мг/л. |
| Погода, що потребує суворого медичного контролю | Погода, зумовлена глибоким циклоном, грози, інтенсивні опади. Атмосферний тиск до 745 мм.рт.ст., перепад тиску понад 14 мм.рт.ст., перепад температури понад 100С, вміст кисню менше 260 мг/л. |
|
|
|
Таблиця 3
Медична класифікація погоди за В.Ф.Овчаровою з співавторами
| Характеристика погоди з медичної точки зору | Характеристика синоптичної ситуації |
| Стійка індиферентна | Малорухомий антициклон, без атмосферних фронтів |
| Нестійка з переходом індиферентної в “спастичний” тип | Руйнування антициклону. Наближення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску. |
| Наближення холодного фронту або фронту оклюзії по типу холодного. | |
| “Спастичного” типу | Установлення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску. |
| Проходження холодного фронту або фронту оклюзії по типу холодного. | |
| Нестійка “спастичного” типу з елементами погоди “гіпоксичного” типу | Віддалення холодного фронту або фронту окклюзії по типу холодного |
| Наближення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску. | |
| Наближення теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого. | |
| “Гіпоксичного типу” | Віддалення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску. |
| Проходження теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого. | |
| Нестійка “гіпоксичного” типу з елементами погоди “спастичного” типу | Установлення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску. |
| Віддалення теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого | |
| Приближення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску. | |
| Перехід погоди “спастичного” типу у стійку індиферентну | Установлення антициклону слідом за холодним фронтом. |
| Формування місцевого антициклону. |
|
|
|
|
|
|
Тема 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ І ЗАГАЛЬНА СХЕМА ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ КОМПЛЕКСУ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЗДОРОВ¢Я НАСЕЛЕННЯ
Навчальна мета
Оволодіти теоретичними основами та загальною схемою вивчення впливу комплексу факторів навколишнього середовища на здоров¢я населення.
Вихідні знання та вміння
2.1. З н а т и:
2.1.1. Методологічні та методичні основи загальної гігієни (в об’ємі попереднього курсу лекцій та практичних занять з даної дисципліни).
2.1.2. Елементи теорії імовірності, математичної статистики, основи інформатики і обчислювальної техніки (з курсу біологічної та медичної фізики).
2.2. В м і т и:
2.2.1. Досліджувати об’єкти навколишнього середовища з метою санітарно-гігієнічної оцінки, володіти санітарно-описовим методом і найбільш поширеними методами дослідження реакцій організму на вплив несприятливих факторів навколишнього середовища.
2.2.2 Розраховувати основні статистичні показники, що характеризують денатурацію довкілля та здоров¢я населення.
2.2.3. Використовувати довідково-нормативний матеріал.
Питання для самопідготовки
3.1. Методологічні та методичні основи вивчення факторів навколишнього середовища та їх впливу на стан здоров¢я населення.
3.2. Здоров¢я населення як інтегральний показник стану навколишнього середовища. Показники здоров¢я, що його характеризують.
3.3. Принципова схема гігієнічного контролю за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища.
3.4. Загальна схема вивчення та оцінки взаємозв¢язків чинників навколишнього середовища та здоров¢я населення.
3.5. Поняття та критерії здоров¢я (загальнопатологічне, індивідуальне теоретичне, індувідуальне фактичне здоров¢я населення).
3.6. Методика якісного (концептуального) аналізу рівня здоров¢я населення та її використання у практичній діяльності лікаря.
3.7. Методика кількісного аналізу рівня здоров¢я населення. Її використання у практичній діяльності лікаря.
3.8. Методика якісного (концептуального) аналізу стану навколишнього середовища та “нормованого” прогнозування змін рівня здоров¢я населення за станом забруднення атмосферного повітря, води, ґрунту, шумової обстановки.
3.9. Методика кількісного аналізу стану навколишнього середовища (шляхом сумації всіх забруднювачів, експертної оцінки у балах, переваги першого підходу перед бальною оцінкою).
3.10. Характеристика можливостей методів математичного моделювання взаємозв¢язку кількісних показників рівня здоров¢я населення та стану навколишнього середовища:
- кореляційного;
- регресійного;
- факторного;
- дискримінантного;
- вірогідностного Байеса;
- кластер-аналізу;
- кореляційно-регресійного багатофакторного.
Завдання для самостійної підготовки
Вивчіть рекомендовану літературу та запишіть у зошит протоколів визначення методології, методу та методики, індивідуального теоретичного здоров¢я, індивідуального практичного здоров¢я, популяційного здоров¢я, загальнопатологічного поняття про здоров¢я населення (наявне, постійне, юридичне, розрахункове наявне), популяції, когорти, критерії популяційного здоров¢я за вимогами ВООЗ, замалюйте схеми “Гігієнічний контроль за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища” та “Виявлення і оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров¢я населення”.
Ознайомтесь з характеристикою можливостей методів математичного моделювання взаємозв’язку кількісних показників рівня здоров¢я населення та стану навколишнього середовища.
Структура та зміст заняття
Заняття семінарське. Після вирішення організаційних питань студенти здають викладачу зошити протоколів практичних занять. За повноту та якісь виконання завдання з самостійної підготовки вони одержують оцінку, яка виставляється в журналі обліку відвідувань та успішності студентів академічної групи. Далі проводиться опит за питаннями для самопідготовки (3.1.–3.10.). За кожну відповідь в усній формі також виставляється оцінка. Наприкінці заняття викладач підводить підсумок щодо рівня засвоєння учбового матеріалу кожним студентом академічної групи, називає оцінки, дає індивідуальні рекомендації щодо подальшого вивчення відповідних учбових питань, називає тему наступного заняття.
Рекомендована література
1. Гребняк М.П., Щудро С.А. Медична екологія : Навчальний посібник // За редакцією професора Гребняка М.П. – Дніпропетровськ: «Акцент», 2016. – С. 9-49, 230-271, 330-380.
2. Гігієна дітей та підлітків. Підручник. / За ред. В. І. Берзіня. – К.: Асканія, 2008.– С. 21-39, 78-102, 103-122.
3. Гігієна дітей та підлітків. Підручник/ За ред. І.І. Даценко, М. Б. Шегедин, Ю.І. Шашков.– К.: Медицина, 2006.– С. 38-68
4. Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова.– Вінниця: Нова книга, 2006.–С. 225-254.
5. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. – К.: Здоров’я, 2004.
6. Лекція.
Оснащення заняття
1. Таблиця: Джерела інформації про стан здоров’я населення.
2. Таблиця: Класифікація груп здоров’я населення.
3. Таблиця: Кількісна оцінка стану навколишнього середовища за кратністю перевищення ГДК та в балах.
4. Таблиця: Виявлення та оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення.
5. Ситуаційна задача для самостійної роботи студента на занятті.
6. Філософські основи вивчення здоров¢я населення.
Методологія – це вчення про метод наукового дослідження, шляхи та засоби наукового пізнання дійсності, теоретичної і практичної діяльності та встановлення істини.
Розрізняють методологію загальнофілософську та предметну (тобто методологію окремих наукових дисциплін).
Під загальнофілософською методологією розуміють вчення про методи та прийоми пізнання природи, суспільства та мислення. Це вчення отримало назву матеріалистичної діалектики.
Загальнофілософська методологія ґрунтується на ідеї загального розвитку та використовує свої специфічні методи та методики пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичного та логічного моделювання, системно-структурного підходу та інших), які побудовані людською інтуїцією, досвідом та інтелектом.
Саме використовуючи ці методи та методики з метою пізнання об’єктивної дійсності, тобто явищ та процесів, що відбуваються незалежно від волі та свідомості людей в навколишньому середовищі, людина розкрила та сформулювала загально-філософські закони та категорії, які відображають загальний та універсальний характер.
Всебічність та універсальність філософських законів і категорій заключається в тому, що вони можуть бути застосовані у будь-якій галузі наукових знань, а також до кожної наукової дисципліни.
Існує три основних закониматеріалістичної діалектики:
– закон взаємопереходу кількісних і якісних змін;
– закон єдності та боротьби протилежностей;
– закон заперечування заперечення.
Крім цих законів, матеріалістична діалектика використовує філософські категорії, які також мають універсальне застосування. Прикладами таких універсальних категорій можуть бути:
- причини та наслідків;
- необхідності та випадковості;
- змісту і форми;
- частки та цілого;
- можливості та дійсності.
Слід зазначити, що в гігієні з вказаних трьох загально-філософських законів найбільш часто діє закон взаємопереходу кількісних і якісних змін.
Так, багато чинників навколишнього середовища, соціально-економічні умови, рівень культури та інше можуть впливати на організм людини позитивно або негативно тільки за умови досягнення певного кількісного порога – так званого порога пошкоджуючої дії.
Знання законів та категорій матеріалистичної діалектики допомагає лікарям різного фаху:
По-перше - правильно пояснити причини явищ, які вони спостерігають;
По-друге - обґрунтувати напрямок наукового пошуку;
По-третє - визначити позицію при створенні загальних концепцій та теорій.
Крім загальнофілософської методології,гігієна, як самостійна галузь медицини, має свою предметну методологію.
Під предметною методологією гігієни слід розуміти сукупність науково обґрунтованих методів та методик, які використовуються при вивченні впливу фізичних, хімічних, біологічних, психогенних факторів зовнішнього та навколишнього середовища, соціально-економічних умов на організм людини, а також впливу фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на навколишнє середовище.
Метод – це спосіб пізнання дійсності, явищ природи, її закономірностей і законів.
Методика – це сукупність чи система конкретних засобів, прийомів доцільного виконання якого-небудь завдання, наукового дослідження, складова частина предметної методології.
Тут слід зазначити, що медицина в цілому як об’єкт дослідження вивчає біологічні характеристики людини в нормі і патології та їх зміни під впливом різних чинників.
Специфічним об’єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина. Філософською категорією, що виражає стан хворої людини, є таке поняття (категорія), як “хвороба”. Суттєвим у ньому є те, що лікувальна медицина вивчає хворобу не колективу, не групи людей, а окремої людини, тобто конкретне захворювання.
Специфічним об’єктом вивчення профілактичної медицини, абогігієни, є здорові люди (а точніше практично здорові люди). Філософською категорією, що виражає стан здорової людини є “здоров’я”.
Саме специфіка об’єкта дослідження в гігієні і визначає необхідність використання для його вивчення особливих методів.
Розрізняють п’ять специфічних для гігієни методів:
1. Епідеміологічний метод вивчення здоров’я населення;
2. Метод санітарного обстеження та опису (санітарно-топографічне, санітарно-технічне, санітарно-епідеміологічне обстеження);
3. Метод гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного);
4. Метод санітарної експертизи;
5. Метод санітарної освіти (гігієнічного виховання та навчання населення).
Принципова відмінність цих методів від методів, що використовуються в лікувальній медицині є те, що вони направлені не на діагностику, не на лікування, не на реабілітацію хворого, а на виявлення рівня здоров’я популяції або окремої людини.
Особливість цих методів заключається в тому, що за допомогою специфічних методів гігієни встановлюється наявність і характер зв’язку між рівнем здоров’я населення і факторами навколишнього середовища або факторами ризику.
Тому під предметною методологією гігієни розуміють також її власні специфічні закони та категорії, що використовуються для виявлення закономірностей впливу всіх факторів зовнішнього та навколишнього середовища на здоров’я людини.
Предметна методологія:
1. Специфічні закони та категорії матеріалістичної діалектики, які відображають її специфічні методи та методики.
2. Специфічні закони, закономірності, постулати і категорії гігієни, які відображають її специфічні методи та різні методики.
3. Специфічні методи гігієнічних досліджень.
4. Конкретні гігієнічні методики та методики інших дисциплін, які використовуються при вивченні здоров’я населення та впливу на нього чинників зовнішнього та навколишнього середовища.
Таким чином, методологію гігієни схематично можна подати у вигляді конуса.
Фундамент, основа конуса – це загальнофілософська методологія. Вона представлена універсальним методом пізнання дійсності – методом матеріалістичної діалектики з її основними законами і категоріями. Наближаються до цього фундаменту методи і категорії гігієни з певним філософським змістом, як здоров’я, хвороба, біосфера, ноосфера, внутрішнє, зовнішнє, навколишнє середовище та інші. Далі ідуть специфічні методи гігієни, а вершиною конуса є спеціалізовані методики, що використовуються в гігієнічній науці та практиці.
Здоров’я населення як інтегральний критерій оцінки стану навколишнього середовища
Здоров’я населення Землі у минулі віки визначалося епідеміями. Значимість проблеми здоров’я населення зросла останнім часом, у зв¢язку з інтенсивною антропогенною денатурацією навколишнього середовища, оскільки стан здоров’я людей суттєво змінився і виникли нові закономірності поширеності та характеру патології людини, стали інакше перебігати демографічні процеси.
Виходячи з цього, у 80-90 роках деякі науковці-гігієністи, а це такі як академіки Гончарук Є.Г., Сидоренко Г.І., Ізмеров М.Ф., Кундієв Ю.І., професори Вороненко Ю.В., Звіняцьківський Я.Й., Бардов В.Г., Буштуєва К.А. та інші запропонували альтернативний підхід до оцінки стану навколишнього середовища.
Цей альтернативний, нетрадиційний підхід можна сформулювати так: “Який рівень здоров’я населення, такий і є стан навколишнього середовища”.
Які ж передумови були для такого висновку?
По-перше: питома вага довкілля (природного і соціального) у формуванні здоров¢я населення складає приблизно 80 %, з них на долю власне навколишнього середовища припадає 20 %, на спосіб життя – 50 %, медичне забезпечення – 10 %. 20 % у формуванні здоров¢я населення займають генетичні фактори 9спадковість, дегенеративні хвороби).
По-друге: існує велика кількість гігієнічних нормативів, але не всі чинники можна виміряти і відповідно нормувати, не завжди вдається дотримуватися цих нормативів.
По-третє: серед дев’яти принципів гігієнічного нормування є принцип пороговості та принцип відносності ГДК, тобто будь-який затверджений гігієнічний норматив не є абсолютною істиною і може бути переглянутий.
Перед усім необхідно відмітити, що категорія “здоров’я” є складним, комплексним поняттям, яке однозначно, одним показником охарактеризувати неможливо.
З одного боку – це поняття методологічне, філософське.
З іншого боку – це повинно бути поняття практичне, яке може бути використане в повсякденній діяльності медичного працівника.
Саме відсутність конструктивного, універсального визначення “Здоров’я” складає великі труднощі та значну невизначеність щодо результатів наукових досліджень, пов’язаних з оцінкою впливу різних чинників на здоров’я людей.
Існуючі визначення, в тому числі визначення, що наводиться в преамбулі статуту ВООЗ: “здоров’я – стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів”, це та інші визначення не зовсім конструктивні, тому що у більшості випадків здоров’я розуміють як відсутність хвороби.
Крім цього, поняття соціального благополуччя суб’єктивне, а соціальну повноцінність людини не завжди можна визначити (тим більше кількісними критеріями).
Американський соціолог-гігієніст Річмонд (I.B.Richmond) у монографії, присвяченій тенденціям розвитку медичної допомоги та освіти, слушно зауважив, що “медицина так глибоко поглинула в концепції хвороби, що ми не маємо ні термінології, ні класифікації здоров’я. Особливо це відноситься до соціальних та психологічних аспектів здоров’я, де використовуються лише грубі терміни і немає необхідної класифікації”.
З метою визначення здоров’я слід ураховувати наступні “фундаментальні” положення:
1. абсолютного здоров’я не існує;
2. індивідуальне та популяційне здоров’я неподільні;
3. здоров’я визначається не одним показником, а комплексом характеристик;
4. визначення здоров’я неможливе без оцінки взаємодії індивіда та навколишнього середовища – природного і соціального;
Саме тому право на існування мають різні визначення поняття “здоров’я”, але використання кожного з них обмежене метою його застосування.
Виходячи з цього, розрізняють декілька понять “здоров’я”, які мають різний зміст:
Перше – це загальнофізіологічне (або філософське) поняття здоров’я.
Загальнофізіологічне здоров’я – інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (оптимальна зона, в межах якої організм не виходить за межі фізіологічного рівня саморегуляції).
Друге – популяційне здоров’я, тобто здоров’я групи людей, популяції, населення.
Популяційне здоров’я – умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та частотою преморбідних станів, інвалідністю певної групи населення.
Третє – індивідуальне здоров’я або здоров’я окремої людини.
При цьому індивідуальне здоров’я повинно розглядатися з двох позицій:
Перша позиція – теоретична, як максимально можливий оптимум для людини, до якого треба прагнути в ідеалі, але якого практично дуже важко досягти.
Індивідуальне теоретичне здоров’я – стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.
Друга позиція – практична, як фактична характеристика рівня здоров’я конкретної людини.
Індивідуальне фактичне здоров’я – це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції.
Існує також комплексний підхід до здоров’я як до середньостатистичної величини, що можна охарактеризувати наступними положеннями:
1. Стан здоров’я визначається у груп з ідентичними соціально-економічними умовами.
2. Здоров’ям (нормою) вважається стан, що визначається у осіб, які входять до 95% довірчого інтервалу популяції.
3. Довірчий інтервал розглядається також як оптимальна зона, в межах якої організм не переходить на патологічний рівень саморегуляції.
Для характеристики здоров’я використовують три основні групипоказників здоров’я:
Перша група – медичні показники.
Друга група – показники соціального благополуччя.
Третя група – показники психічного благополуччя.
До першої групи, тобто до групи медичних показників відносяться наступні:
1) захворюваність;
2) смертність (загальна та немовлят);
3) фізичний розвиток;
4) інвалідність.
До другої групи – показників соціального благополуччя входять:
1) демографічна ситуація;
2) стан навколишнього середовища;
3) спосіб життя;
4) рівень медичної допомоги;
5) соціально-гігієнічні показники.
До третьої групи - показників психічного благополуччя відносяться:
1) захворюваність на психічні хвороби;
2) частота виникнення невротичних станів і психопатій;
3) психологічний мікроклімат.
Також слід зазначити, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила перелік критеріїв соціального благополуччя. До цього переліку входять:
1) процент валового національного продукту, який витрачається на потреби охорони здоров’я;
За даними ВООЗ середні глобальні витрати на медико-санітарну допомогу становлять 8% від всесвітнього валового внутрішнього продукту.
2) доступність первинної медико-санітарної допомоги;
В Україні існують національні програми: “Діти України”, “Планування сім’ї”, “Генетичний моніторинг”, “Цукровий діабет”, “Здоров’я літніх людей”, розробляється міжгалузева програма “Здоров’я нації”.
3) охоплення населення безпечним водопостачанням;
4) процент осіб, яким робили імунізацію проти шести особливо поширених серед населення інфекційних хвороб: дифтерії, коклюшу, правця, кору, поліомієліту, туберкульозу.
5) процент обслуговування жінок кваліфікованим персоналом у період вагітності та в пологах;
6) процент дітей, що народилися з невеликою масою тіла (менше 2500 г);
7) середня тривалість прийдешнього життя;
8) рівень санітарної грамотності населення.
Інтегральна оцінка стану здоров’я населення передбачає проведення досліджень в декілька етапів.
На першому етапі – ми отримуємо інформацію про показники, які характеризують стан здоров’я населення (наприклад - про рівень захворюваності, смертності, інвалідності або фізичного розвитку) з різних джерел інформації.
Такими джерелами інформації можуть бути:
1. офіційні звіти лікувальних, санітарно-профілактичних закладів, органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики, бюро реєстрації актів цивільного стану (РАЦС);
2. результати ретроспективних та проспективних досліджень у лікувально-профілактичних закладах;
2. дані лікарських оглядів населення;
3. дані клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень;
4. результати медико-соціологічних досліджень – опитування, анкетування населення;
5. результати математичного моделювання та прогнозування.
На другому етапі – необхідно дати інтегральну оцінку рівня здоров’я, узагальнивши всі показники.
Для цього проводять концептуальний (якісний) аналіз та математико-статистичний (кількісний) аналіз.
Наслідком концептуального аналізу є розподіл населення на групи здоров’я.
Критеріями розподілу на групи здоров’я можуть бути наступні:
1. наявність або відсутність хронічного захворювання;
2. опірність організму;
3. рівень фізичного розвитку;
4. відповідність морфо-функціональних показників.
Наприклад, розподіл населення за станом його здоров’я, який був розроблений в Інституті соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ім. М.А.Семашко, пов’язаний з реєстрацією наявності або відсутності хронічних захворювань під час огляду, наступний:
Перша група – здорові люди.
Друга група – здорові люди з функціональними та деякими морфологічними відхиленнями.
Третя група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання при збереженні функціональних можливостей організму (компенсований стан).
Четверта група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання або особи з фізичними недоліками, вадами розвитку, наслідком травм, із зниженими функціональними можливостями організму (субкомпенсований стан).
П’ята група – тяжко хворі (декомпенсований стан).
Другий вид аналізу є математико-статистичний (кількісний) аналіз. Результатом такого аналізу є розрахунок узагальненого індексу здоров’я даної групи людей.
І заключний, третій етап в інтегральній оцінці стану здоров’я населення заключається в тому, що необхідно встановити кількісну залежність між чинниками середовища та групами або індексами здоров’я.
Щоб вирішити таке завдання, можна використовувати різні методи:
1. власний досвід та інтуїція;
2. наради експертів;
3. аналіз даних літератури;
4. статистичний аналіз;
5. експеримент;
6. математичне моделювання;
7. системний аналіз.
Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища
Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища передбачає проведення якісного та кількісного аналізу його забруднення.
Зміст якісного аналізу стану навколишнього середовища заключається у порівнянні результатів інструментального або лабораторного дослідження з гігієнічними нормативами та наступною їх оцінкою.
Оцінка може бути:
- в межах норми;
- на рівні граничнодопустимих рівнів, концентрацій;
- перевищує граничнодопустимі рівні, концентрації;
- кратність перевищення ГДР, ГДК (в скільки разів).
Це є традиційна оцінка стану навколишнього середовища.
За її результатами можна “прогнозувати” зміни в рівні здоров’я населення.
І, навпаки, за характером змін в рівні здоров’я населення можна давати прогноз, оцінку перевищення гранично-допустимої концентрації (ГДК) забруднювача.
Так, наприклад, якщо ми знаємо кратність перевищення ГДК атмосферних забруднювачів:
- до 1 разу: характерно те, що зміни в стані здоров’я відсутні;
- в 2-3 рази: спостерігаються зміни в стані здоров’я за деякими функціональними показниками;
- в 4-7 разів: визначаються виражені фізіологічні зміни;
- в 8-10 разів: характерним є збільшення специфічної та неспецифічної захворюваності;
- в 100 разів: реєструються гострі отруєння;
- в 500 разів і більше: будуть летальні отруєння.
Подібні оціночні таблиці є для води, грунту, шуму.
Такий метод простий, доступний, але основний недолік методу – він не дає уяви про приоритетні забруднювачі.
Саме тому і проводять кількісну оцінку (аналіз) стану навколишнього середовища.
Існує дві методики такої кількісної оцінки:
Перша: Розрахунок інтегрального індексу забруднення за його кратністю перевищення ГДК.
Друга: Оцінка в балах (бальна оцінка).
Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення
Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення включає проведення наступних етапів:
На 1 етапі: проводиться визначення мети, завдань і програми дослідження.
На 2 етапі: здійснюють вибір зони спостереження.
Зона спостереження – це досліджувана та контрольна території, що характеризуються ідентичними умовами проживання і діяльності населення, а відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, і обмежені необхідною кількістю контингентів, що спостерігаються.
На 3 етапі: проводять оцінку санітарно-гігієнічної ситуації в зоні (зонах) спостереження.
Далі, на 4 етапі: вибирають спосіб реалізації епідеміологічного методу вивчення здоров’я населення. Існують такі способи:
- санітарно-статистичне дослідження.
- медичне обстеження.
- клінічне спостереження за спеціально відібраними людьми.
- натурний епідеміологічний експеримент.
5-ий етап: вибір форми проведення дослідження.
Всі вказані вище способи реалізації епідеміологічного методу можуть здійснюватись у формі так званих поперечних та поздовжніх досліджень.
Суть першої форми поперечного (або одномоментного) дослідження заключається в спостереженні за впливом чинників навколишнього середовища на здоров’я населення у даний момент, без динамічного спостереження за здоров’ям.
Тобто поперечне дослідження дозволяє встановити рівень здоров’я населення на момент обстеження.
Поперечне дослідження може мати два види: проспективне та ретроспективне.
При проведенні проспективного дослідження порівнюють дві групи людей. Перша група – люди, що зазнають впливу досліджуваного чинника, і друга група – люди, що не зазнають такого впливу. Тобто рух наукового пошуку спрямований від чинника до здоров’я.
При проведенні ретроспективного дослідження порівнюють дві інших групи людей: хворих і здорових. Тобто рух наукового пошуку зворотній – від здоров’я (хвороби) до можливого чинника.
Таким чином проспективне дослідження частіше застосовують у тому випадку, коли шкідливий чинник завчасно відомий, а ретроспективне дослідження проводять тоді, коли діючий провідний чинник невідомий і його треба встановити.
Друга форма проведення дослідження – поздовжнє епідеміологічне дослідження.
Суть поздовжнього дослідження заключається в проведенні тривалого динамічного спостереження за певним контингентом людей.
Поздовжні дослідження також можуть мати два види: паралельні та непаралельні.
При проведенні паралельного дослідження тривалість проведення самого дослідження і період, протягом якого збирається потрібна інформація, співпадають.
А при проведенні непаралельного дослідження досліджуваний період часу відноситься до минулого (за архівними матеріалами). Суттєвий недолік цього дослідження – необхідних даних та показників може не бути в архівах.
6 етап: визначення мінімального обсягу вибірки.
7 етап: збір даних про здоров’я населення.
8 етап: розрахунок показників та індексів здоров’я.
9 етап: оцінка зв’язку між чинниками середовища та здоров’ям населення (математичне моделювання).
Сучасні методи виявлення впливу факторів, які мають найбільший вплив на здоров’я населення, мають загальний методичний базис – теорію ймовірності та математичну статистику.
Кореляційний аналіз – дозволяє встановити напрямок, силу, ступінь та достовірність впливу факторів середовища на рівень здоров’я населення.
Силу зв’язку оцінюють за коефіцієнтом лінійної кореляції (r): при значеннях r = 0,01-0,29 зв’язок вважають слабким, при значеннях r = 0,30-0,69 зв’язок середній (помірний), а при r = 0,70-0,99 зв’язок сильний.
Ступінь впливу на рівень здоров’я кожного конкретного чинника середовища визначають за спеціальною шкалою з урахуванням коефіцієнта детермінації. Коефіцієнт детермінації виражається у відсотках і показує питомий внесок впливу на здоров’я даного фактора серед інших, сумарне значення яких становить 100%.
Регресійний аналіз – дозволяє створити рівняння регресії, яке можна використовувати як модель, що описує “поведінку” рівня здоров’я при змінах інтенсивності дії включених до неї факторів. Як правило, регресійний аналіз проводять одночасно з кореляційним аналізом. В цьому випадку він називається кореляційно-регресійним аналізом.
Факторний аналіз дозволяє проводити автоматичне групування факторів середовища в однорідні групи.
Дисперсійний аналіз визначає достовірність та ступінь впливу факторів середовища на рівень здоров’я.
Дискримінантний аналіз дозволяє встановити достовірність відмінностей серед декількох груп населення одночасно за комплексом показників здоров’я.
Кластер-аналіз є різновидом многофакторного аналізу, який дозволяє науково обґрунтувати розподіл по групах досліджуваних контингентів населення за рівнем їх здоров’я.
10 етап: розробка та впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності.
Тема 3
МЕТОДИ оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку дітей і підлітків
Навчальна мета
1.1. Закріпити теоретичні знання про чинники та умови навколишнього середовища, що впливають на процеси формування здоров’я дітей, загальні закономірності росту і розвитку дитячого та підліткового організму, основні критерії та показники стану здоров’я дітей і підлітків.
розвитку дітей і підлітків
1.2. Засвоїти методики комплексної оцінки стану здоров’я тафізичного.
Вихідні знання та вміння
2.1. Знати:
2.1.1. Провідні чинники навколишнього середовища та соціальні умови життя, що впливають на здоров’я дітей і підлітків.
2.1.2. Основні закономірності росту і розвитку та особливості морфофункціонального стану дитячого та підліткового організму.
2.1.3. Методи оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку дітей і підлітків та критерії їх розподілу на групи здоров’я.
2.2. Вміти:
2.2.1. Проводити визначення груп здоров’я, соматометричних, соматоскопічних та фізіометричних показників фізичного розвитку дітей і підлітків.
2.2.2. Здійснювати оцінку фізичного розвитку дітей і підлітків.
Питання для самопідготовки
3.1. Чинники навколишнього середовища та соціальні умови життя, що впливають на процеси формування здоров’я дітей і підлітків.
3.2. Загальні закономірності росту і розвитку дитячого та підліткового організму. Критерії оцінки та показники здоров’я дітей і підлітків.
3.3. Методика комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків. Особливості розподілу дітей і підлітків за групами здоров’я.
3.4. Фізичний розвиток як важливий критерій оцінки стану здоров’я.Основні показники фізичного розвитку.
3.5. Правила антропометрії. Вимоги до таблиць регіональних стандартів фізічного розвитку.
3.6. Поняття про біологічний та календарний вік. Показники рівня біологічного розвитку дітей і підлітків. Сучасні уявлення про епохальну та внутрішньовікову акселерацію і ретардацію.
3.7. Методи оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків (метод сигмальних відхилень, оцінка за шкалами регресії, комплексний та центильний методи).
3.8. Методи оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку організованих дитячих колективів.
3.9. Задачі лікаря щодо організації та проведення оздоровчих заходів в дитячих колективах (школах, гімназіях, ліцеях, коледжах, інтернатах, ПТУ, дитячих будинках, дошкільних закладах, таборах праці та відпочинку, позашкільних закладах). Система управління станом здоров’я дітей і підлітків.
Завдання для самопідготовки
4.1. У ході поглибленого медичного обстеження школяра 11 років виявлено, що він часто (майже щомісяця) хворіє на гострі респіраторно–вірусні захворювання, страждає міопією слабкого ступеня та карієсом. Довжина тіла учня становить 133,5 см, маса тіла – 23,5 кг, обвід грудної клітки – 59,2 см. Визначте, до якої групи здоров’я відноситься школяр, оцініть фізичний розвиток учня методом сигмальних відхилень та побудуйте профіль фізичного розвитку.
4.2. Учениця, 14 років, має ріст 175 см, масу тіла – 54,0 кг, обвід грудної клітки – 75,5 см. За рік довжина тіла збільшилась на 5 см, число постійних зубів становить 28, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма3, РЗ, Ах3, Ме1,2. Життєва ємність легень складає 2560 мл, м’язова сила рук: правої – 20 кг, лівої – 16 кг. Об’єктивно з боку внутрішніх органів ніяких патологічних змін не виявлено. Фізкультурою займається в основній групі.Визначте групу здоров’я та оцініть фізичний розвиток дівчинки з використанням методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії та комплексним методом.
4.3. Учень 3 класу середньої загальноосвітньої школи, 10 років, практично здоровий, має довжину тіла – 125 см, масу тіла – 30 кг, обвід грудної клітки – 64,0 см, число постійних зубів складає 12, щорічне збільшення довжини тіла – 5 см, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Р0, Ах0.Визначте до якої групи здоров’я відноситься школяр та оцініть фізичний розвиток хлопчика за допомогою комплексного методу.
Структура заняття
На практичному занятті, що проводиться протягом 2–4 годин у навчальній лабораторії кафедри, студенти знайомляться з приладами, які використовуються для визначення показників фізичного розвитку, оволодівають методиками комплексної оцінки стану здоров’я, проведення антропометричних досліджень та оцінки фізичного розвитку.
Самостійна робота полягає у розв’язанні ситуаційних задач з гігієнічної оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку дітей і підлітків. В ході їх розв’язання необхідно за даними стану здоров’я, морфофункціонального стану та біологічного віку, визначити групу здоров’я, обґрунтувати висновок щодо оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків з використанням найбільш поширених у гігієнічній практиці методів (метод сигмальних відхилень, оцінка за шкалами регресії, комплексний метод, центильний метод) та розробити відповідні профілактичні заходи запобіжного змісту.
Результати роботи заносяться у протокольний зошит.
Література
1. Гребняк М.П. Профілактична медицина дітей та підлітків. – Дніпропетровськ: «Пороги», 2013. – С. 22-65, 202-219, 265-275.
2. Гігієна дітей та підлітків. Підручник / За ред. В. І. Берзіня. – К.: Асканія, 2008.– С. 2-96.
3. Гігієна дітей та підлітків. Підручник/ За ред. І.І. Даценко, М. Б. Шегедин, Ю.І. Шашков.– К.: Медицина, 2006.– С. 38-68.
4.Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова.– Вінниця: Нова книга, 2006.–С.391-412, 457-467.
5.Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. – К.: Здоров’я, 2004.– С. 322-359.
6.Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. – Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 1999.– С.568 – 573.
7.Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища школа, 1983.– С.243-252, 275-276.
8.Бардов В.Г., Сергета І.В. Загальна гігієна та екологія людини. (Навчальний посібник). Вінниця: Нова книга, 2002 – С.174-184.
9.Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. /І.І. Даценко, О.Б. Денисюк, С.Л. Долошицький та ін. / За ред. І.І. Даценко. – Львів: Світ, 2001. – С.221-236.
10.Лекція.
Оснащення заняття
1. Антропометр, сантиметрова стрічка, товщиномір.
2. Динамометри ручний і становий.
3. Спірометр, тонометр.
4. Таблиці:
- Показники фізичного розвитку школярів;
- Критерії оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків;
- Показники рівня біологічного розвитку хлопчиків та дівчаток шкільного віку;
- Стандартизовані показники фізичного розвитку дітей і підлітків 7-16 років;
- Оцінка фізичного розвитку школярів 11 років (шкала регресії за ростом).
5. Ситуаційні задачі по оцінці фізичного розвитку дітей і підлітків (для самостійної роботи студентів.)
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 2245; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!