На Запоріжжі існували школи які поділялися на

Сутність, зміст, функції та ознаки коллективу. Набуття соціального досвіду" самореалізація особистості значною мірою відбувається у процесі спілкування і взаємодії у колективі, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто взаємодія в колективі підказує дитині і шляхи самовиховання. Колектив - організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою). У школі діють такі типи колективів: а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи. Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції. А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності, які, на його погляд, є найістотнішими і найважливішими елементами колективного виховання. Стиль - внутрішня духовна сила колективу, яка передбачає почуття власної гідності, що є наслідком уявлення про цінність свого колективу, гордості за нього. Він виявляється в тоні життя колективу - загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм). 32.Розкрийте основні положення классно-урочної системи навчання й дидактичні принципи Я. А. Коменського. У «Великій дидактиці»1632року Я. Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але і розкрив суть основних її принципів, таких, як: наочність, свідомість та активність, послідовність та систематичність знань, тверде оволодіння знаннями та уміннями. Керуючись відчуттями як основою пізнання, учений головним в навчанні визначив принцип наочності. Я. Коменський детально вивчив досвід навчання по урочній системі, а також дав теоретичне обґрунтування її основних положень. Тому в історії педагогічної думки він вважається основоположником класно-урочної системи. Я. Коменський гостро критикував індивідуальний метод, що існував в той період, як єдину форму навчання в школі. Він вважав катастрофічним для дітей положення, коли навчання в школі продовжувалося «зі сходу сонця і до заходу». У роботі «Закони добре організованої школи» він визначив основні правила організації навчання, які не втратили свого значення і по теперішній час. У системі Я. Коменського достатньо чітко простежується принцип демократизму: спільного навчання хлопчиків і дівчаток (школа рідної мови), бідних і багатих; в самій організації процесу навчання. Класно-урочна система передбачає: - не змінний состав учнів одного віку; - проведення занять в точно визначений час по розкладу; - одночасну роботу вчителя зі всім класом по одному предмету. Заняття необхідно проводити кожен день по 4-6 часів, після кожного часу перерва. Йому також належить виділення в учбовому процесі чвертей, обґрунтування уроку, як основної форми навчання. Щодо підручників того часу Коменський стверджував, що вони не відповідають педагогічній системі ні змістом, ні методикою. Його підручники містять багатий учбовий матеріал, в них містяться цікавий вправи для засвоєння граматики, відомості по природознавству. Найбільшою популярністю серед вчителів і учнів користувалися «Видимий мир в малюнках» і «Відкриті двері до мов і всіх наук». Дидактичні принципи Принцип свідомості і активності навчання «Нічого не слід примушувати виучувати напам'ять, крім того, що добре зрозуміле розумом».. Принцип послідовності і систематичності. все наступне повинно ґрунтуватись на попередньому; все повинно йти в неперервній послідовності, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і прокладало шлях завтрашньому; Принцип вправ і міцності засвоєння знань Принцип наочності. 33. Освіта і педагогічна думка в Україні у 19 ст. Перші гімназії в Україні з'явилися в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сі перському, Полтаві, Херсоні. У Харкові, Полтаві та Одесі було засновано інститути шляхетних дівчат. У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв значну роль у розвитку культури, науки, освіти і школи. У Правобережній Україні школи працювали за окремим статутом: парафіяльні училища були у віданні католицького духівництва і чернечих орденів; існували примітивні сільські школи, де учнів навчали дяки (в одній із них навчався Тарас Шевченко). Повітові училища були у Києві, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам'янці-Подільському, Каневі, Білій Церкві та в інших містах. Гімназії працювали в Києві та Вінниці. У 1805 р. було засновано вищу гімназію у Кременці, яку в 1819 р. реорганізовано в ліцей. Навчання тут велося польською мовою, російську мову вивчали як дисципліну. На землях Східної Галичини і Буковини школи було полонізовано й онімечено. В 1805 р. "руські" школи опинилися у віданні латинської консисторії, з 1817 р. навчання в них дозволялося тільки польською мовою. Українською мовою можна було навчати лише у приватних школах. Педагогічні погляди Тараса Шевченка (1814-1861) виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах.Основою освітньо-виховного ідеалу Т. Шевченко проголошував працьовитість.На думку Т. Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотворчому мистецтві, уміти малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах.Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати серце людини, навчально-виховний процес у школі має вибудовуватися на нових засадах з метою розширення змісту загальної освіти. Він вважав (лист до М. Чалого), що початкове навчання покликане не лише привити дітям навички читання, письма, лічби, а й забезпечити здобуття ними знань з історії, географії, етнографії. Великого значення надавав він сімейному вихованню дітей, важливою умовою якого вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні, за його переконаннями, належить матері, яка правильно розуміє свої благородні материнські обов'язки. Сімейне виховання слід доповнювати суспільним, яке допомагає дітям знайомитися з навколишнім середовищем, спілкуватися з дорослими. Суспільне виховання покликане давати світська загальноосвітня школа. 34. Сутність, завдання та зміст морального виховання. Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Зміст морального виховання включає в себеформування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил. Моральний ідеал - образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес. Завдання морального виховання — це оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин. Основою морального виховання є етика. В основу змісту морального виховання покладено загальнолюдські морально-духовні цінності. Загальнолюдські моральні цінності — це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або певних спільнот. Національні моральні цінності — це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняються національними проявами, своєрідностями у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи. Отже, моральне виховання має триєдине завдання: формування моральної свідомості, виховання моральних почуттів і головне — формування моральної поведінки. 35. Розкрийте основні вимоги виховання джентельмена англійського просвітителя Джона Локка. Джон Локк (1632–1704) – англійський філософ, просвітитель, державний діяч, один з основоположників емпірико-сенсуалістичної теорії пізнання. Вважав, що від виховання і обставин життя залежить увесь процес розвитку людини. Концепція виховання й освітня программа виховання джентльмена детально викладена Дж. Локком у трактаті „Думки про виховання”. Детально розглянемо основні педагогічні категорії за Дж. Локком. Зокрема: а) Дж. Локк обстоював доцільність різнобічного виховання дітей тільки з сімей вищих соціальних станів, причому, вчений був категорично проти громадського виховання; б) програма виховання джентльмена, ділової людини нового суспільства, передбачала реалізацію мети: сформувати джентльмена-ділка, здатного вести свої справи легко й прибутково. Ця мета конкретизувалася в завданнях, що водночас визначали послідовність напрямів виховання: по-перше, – розвиток здорового духу в здоровому тілі (фізичне виховання); по-друге, – дисципліна тіла, душі і розуму (загартування, моральне виховання, розумовий розвиток). Серед засобів фізичного виховання слід виокремити: – загартування (заборона носити дітям надто теплий одяг, формування здорових звичок (прогулянки на свіжому повітрі, фізичні вправи тощо), холодні водні процедури, міцний сон, здорова проста їжа (не рекомендувалося дитині вживати м'яса принаймні до 3 років); – заборона носити занадто вузький одяг, рекомендація щодо постелі дитини: твердість, природні матеріали. Дж. Локк наголошував, що значення фізичного виховання полягає і в тому, що кожен джентльмен має бути готовий стати солдатом. З точки зору Дж. Локка, моральне виховання: 1) вироблення твердого характеру; 2) розвиток волі; 3) формування моральної дисципліни; 4) уміння керувати собою Дж. Локк рекомендував здійснювати моральне виховання з раннього віку дитини, коли юна душа найніжніша й легко піддається виховним впливам. Не втрачають актуальності й сьогодні рекомендації Дж. Локка. Наприклад: 1. Батьки мають долати схильність перетворювати свою любов до дітей у сліпу закоханість, оскільки мають пам'ятати, що, заохочуючи примхи дітей та пестячи їх, коли ті малі, псують у них природні здібності. Діти виростають, і виростають їх погані звички. 2. Батьки не мають права бездумно задовольняти всі бажання і примхи дитини, оскільки це може призвести до моральної загибелі дорослої людини. 3. Якщо ви бажаєте, щоб ваш син відчував до вас шанований страх, сформуйте це відчуття ще в дитинстві; у процесі дорослішання дозволяйте дитині зближуватися з вами. Тоді, коли ви будете старі, ваша дитина буде вам другом і помічником. 4. Суворість батьківського ставлення й обмеження дитячої свободи мають поступово зменшувати відповідно до процесу дорослішання дитини, яка повинна навчитися керуватися в поведінці власним розумом. 5. Авторитет батьків формується через страхи, шанованість, які змінюються поступово на любов і дружбу (відкриті прояви їх). 6. Батьки повинні усвідомити, що тілесні покарання не є дієвим засобом, оскільки часто лише є коренем інших поганих вчинків З-поміж найдоцільніших методів морального виховання Дж. Локк виділив: – вправляння в добрих вчинках (не примушувати дитину запам'ятовувати правила поведінки, а реалізувати їх практично у виховній ситуації). Під час вправляння слід використовувати лагідні слова, м'які інтонації, прості лаконічні формулювання. Також варто пам'ятати, що за короткий час не можна сформувати багато добрих звичок і правильних норм поведінки; – доручення (в дуже помірній кількості); – бесіди з дітьми (згідно з дитячими здібностями та рівнем розуміння); – наочний приклад (керування і фіксація уваги дитини); – фізична праця (різновиди ремесел та сільськогосподарська праця дозволяють зняти втому після навчальних занять, відновити енергію, стимулюють пізнавальні сили, зміцнюють здоров'я, дають життєве загартування. Метою розумового виховання Зміст розумового виховання джентльмена передбачав практико-орієнтоване навчання предметів природного циклу, письма, читання, рідної та іноземних (французької зокрема) мов, малювання, історії, географії, арифметики, геометрії, астрономії, хронології (наука користування календарем), етики, законознавства, бухгалтерської справи та світських манер (поезія, мистецтво одягатися, вміння слідкувати за собою); верхова їзда, танці й одне з ремесел (столярне, слюсарне, садівництво, виготовлення парфумів тощо). 36. Охарактеризуйте педагогічну спадщину К. Ушинського. Костянтин Дмитрович Ушинський (1823/1824—1870) — видатний український педагог, основоположник дошкільного виховання і народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, підручників для початкового навчання. Як педагог і психолог Костянтин Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і засоби контролю їхнього психічного розвитку, на необхідність дотримання правильного режиму життя, виховання волі та інтересів, набуття трудових навичок, умінь. Школа, вважав він, має не лише давати учням знання, а й розвивати у них пам'ять, творчу фантазію, логічне мислення. Він висуває такі основні вимоги до виховання: • виховання має бути народним, тобто охоплювати все підростаюче покоління народу в порядку обов'язкового навчання; • справою виховання повинен керувати сам народ; • виховання має давати дітям реальну освіту і водночас розвивати їхні розумові здібності, з тим щоб набуті знання були пов'язані з життям і спрямовані на загальнонародне благо; • провідне місце у формуванні людини мусить займати рідна мова навчання — і як джерело знань, і як скарбниця народу; • мета виховання — формування високоморальної людини; • жінці має бути забезпечене виховання і освіта нарівні з чоло-віком. Народність у вихованні Ушинський вважав однією з найважливіших соціальних і педагогічних засад. Дослідивши загальні основи виховання в різних країнах, Костянтин Ушинський дійшов такого висновку: • загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні на практиці, ні в теорії; • у кожного народу своя особлива національна система виховання, тому запозичення виховних систем у інших народів неприйнятні; • не можна жити за зразком іншого народу, хоч би яким принадним був цей зразок, так само не можна виховуватися за чужою педагогічного системою, хоч би яка вона була струнка і добре обдумана; кожний народ у вихованні повинен випробовувати свої власні сили; • науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх на родів,але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя; • суспільне виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть суспільними для всіх і сімейними для кожного; Він був прихильником виховного навчання, доводив, що розрив між вихованням і навчанням позбавляє пе-дагогічний процес цілісності й ефективності. Надавав важливого значення праці у психологічному й фізичному розвитку, вказував на вирішальну роль школи і особи вчителя у вихованні дітей. Вважав, що у процесі навчання слід розвивати пам’ять, використовуючи повторення матеріалу, але уникати при цьому механічного заучування, тобто зазубрювання. Неприпустиме перевантаження учнів, перевтома в процесі навчання. Фізичний розвиток. Необхідно створити такі умови життя, праці й навчання дітей, які сприяли б їх фізичному розвитку, починаючи з раннього віку. До чинників фізичного розвитку він відносив нормальне харчування, сон, відповідний режим удома і в школі; фізичну працю на свіжому повітрі; медичний нагляд; гімнастичні вправи та ігри; створення гігієнічних умов життя і праці. 37. Процес виховання, його структура і рушійні сили. Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Структура процесу виховання передбачає:1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). 4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій. Рушійними силами виховання є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності. Внутрішні суперечності: а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань; б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен будуватися таким чином, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротиву вихованця. Зовнішні суперечності:а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів;б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу. Серед таких негативних чинників, — вуличні підліткові групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам;в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується наявністю постійних, стабільних, стійких негативних нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи. 38. Охарактеризуйте педагогічні ідеї Клода Адріана Гельвеція та Дені Дідро. Клод Андріан Гельвецій (1715-1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. Закінчив єзуїтський коледж. У 1758 р. написав книгу «Про розум», спрямовану проти основ феодального порядку, релігійної ідеології і католицької церкви. Гельвецій погоджується з Локком у твердженні про те, що 1) моральні якості не є вродженими, 2) а також що основою людського знання є відчуття, досвід людини (а не дані Богом, походженням, вроджені). Звідси він робив висновок- люди, наділені нормальною фізичною організацією, мають від природи рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення. Цей висновок Гельвеція був прогресивним. Причину нерівності розумових даних він вбачає не в соціальному походженні людей, не в їх расовій, національній належності, не в географічних умовах їх життя (як це стверджувала церква), а в факторах суспільного порядку (держава, де проживає; виховання, яке отримують). Не випадково він заявляє що нові основні вихователі юнака — форма керування державою, в якій він живе, і звичаї, породжені цією формою правління: «Люди, які при вільному уряді бувають щирими, чесними, талановитими і гуманними, при деспотичному уряді стають брехливими, підлими, позбавленими таланту і мужності; ця відмінність у їх характері є результатом відмінності виховання, що вони отримую при тому чи іншому уряді». Стверджуючи, що відчуття є основою пізнання, Гельвецій все ж не зводить пізнання тільки до відчуттів. Велику роль у цьому процесі відіграє розум, мислення людини, за допомогою якого всі ідей, отримані з відчуттів, обробляються, узгоджуються, систематизуються. У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї: 1) вроджена рівність всіх людей; 2) особистий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей; 3) виховання як спрямовуюча сила в розвитку інтересів; 4) політична система як визначальна основа виховання. Дені Дідро (1713-1784), випускник єзуїтського колежу д'Аркур в Парижі. Стоячи на позиціях сенсуалізму, Дідро вважав джерелом знань відчуття. Але, відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка почуттів розумом. Він накреслив нові принципи організації освіти: 1. Принцип загального безплатного початкового навчання.В епоху, коли у Франції та інших країнах школа вважалась насамперед справою церкви, він проектував державну систему народної освіти. 2. Відстоює принцип безстанової освіти. Прагнучи забезпечити фактичну доступність школи, Дідро вважав за потрібне організувати матеріальну допомогу держави дітям незаможних людей (безплатні підручники, харчування, грошові допомоги в середній і вищій школі). Дідро повставав проти пануючої в його час в усій Європі 3. Дідро висуває на перший план фізико-математичні і природничі дисципліни, намагається обґрунтувати реальний напрям в змісті освіти. Думка про зв'язок освіти з потребами життя, виробництва, про необхідність впровадження даних науки в практику прозвучала у нього з великою силою. 4.Пенсії для вчителів.)))) 39. Чернігівський колегіум: історія розвитку. ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ — один із перших загальноосвіт. навч. закладів вищого рівня в Гетьманщині, що діяв 1700—86. Заснованики Лазаря Барановича та Іоанна Максимовича. Лазар Баранович, перенісши свою архієпископську кафедру з Новгорода-Сіверського до Чернігова, прагнув створити тут культурно-освіт. осередок. Сюди було переведено засновані ним у Новгороді-Сіверському школу та друкарню. Після його смерті черніг. архієпископ Іоанн Максимович 1700 за підтримки гетьмана І.Мазепи реорганізував школу Лазаря Барановича в колегіум за взірцем Києво-Могилянського. 1700—05 за фінансування гетьмана в Черніг. Борисоглібському кафедральному монастирі збудовано приміщення колегіуму. Навч. курс у Ч.к., як і в Києво-Могилянській академії, складався з таких класів (шкіл): аналогії (фари), інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики та філософії, — за винятком богослов’я, запровадженого лише 1786 після реорганізації колегіуму в духовну семінарію. На відміну від Києво-Могилянської академії, де в кожному граматичному класі викладав один учитель, у Ч.к. у двох нижчих граматичних класах — аналогії (фарі) та інфімі — один учитель навчав читання, письма та основ лат. граматики. У двох вищих граматичних класах — граматиці та синтаксимі — ін. учитель викладав правила лат. граматики, синтаксису. Наступні предмети — власне курс гуманітарних наук — поетика та риторика. 1749 запроваджено курс філософії. Викладання велося лат. мовою, вивчалися також польс., грец., нім., франц. мови, арифметика, геометрія, музика, образотворче мист-во. Здобували тут освіту представники різних верств тогочасного сусп-ва: козацької старшини, рядового козацтва, духовенства, міщан, селянства. Найбільше учнів було з Чернігівського полку та Стародубського полку, а також з Прилуцького полку, Лубенського полку та ін. Навчалися й вихідці з укр. земель, що перебували у складі Речі Посполитої, а також з Росії. Досить високий рівень навч. процесу забезпечувався професійними викладачами, які здебільшого були випускниками Києво-Могилянської академії, ін. навч. закладів. Колегіум був осн. просвітницьким центром у регіоні, готував кадри педагогів, канцеляристів, духовенства, літераторів, перекладачів, постачав значну кількість студентів для мед. шкіл та академій. Починаючи з 2-ї пол. 18 ст., посилилася тенденція до перетворення колегіуму на духовний заклад. Недостатність матеріальної бази гальмувала запровадження нових предметів та залучення кваліфікованих викладачів. Переважно гуманітарно-філол. програма, засилля латини вже не відповідали вимогам часу. 1786 у зв’язку з реформою освіти колегіум було реорганізовано в духовну семінарію. 40.Мета, завдання, закономірності виховного процесу. Виховний процес є цілеспрямованим. Мета сучасного виховного процесу характеризується гармонією соціальних та індивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні. Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, рідної мови, свого народу, його традицій, історії та культури;б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. З огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо; в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення); г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності. ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання. Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати. 41.Розкрийте концепцію «природного вільного виховання» Жан-Жака Руссо. Жан-Жак Руссо (1712-1778) У 1762 році був написаний роман-трактат «Еміль, або про виховання», він викликав протест серед королівської влади і духівництва. Ця крамольна книга була спалена на одній з паризьких площ. Руссо вимушений був бігти спочатку до Женеви, а потім до Берна і, нарешті до Англії. До Франції Ж.-Ж. Руссо повернувся хворим, морально пригноблюваним. Незадовго до своєї смерті. У основу виховання («Еміль, або про виховання»), по Руссо, повинен лягти принцип проходження за вказівками природи, відповідно до яких: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання повинне бути трудовим і сприяти розвитку самостійності і ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованця. У системі виховання по Руссо велике значення приділялося особистості дитини. Влада і багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала пригноблюваною, а пригноблюване суспільство сприяє створенню пригноблюваних людей. Тому дитину (Еміля) необхідно виховувати поза феодальним суспільством відповідно до природи (природовідповідно). Навчати природовідповідно – означає дотримуватися законів розвитку організму дитини і її здібностей. Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати не потрібно, вони вже виховані самим життям. Необхідно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів і їх дітей, щоб кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Ідея вільного виховання Ж.-Ж. Руссо Принципи виховання Природовідповідності (природне виховання: спілкування з природою, гармонія з нею) Педоцентризму (вільне виховання дитини: ідея доброго початку як первинної сутності людини) Джерела виховання Від природи (внутрішній розвиток здібностей і органів людини) Від оточуючих речей (набуття власного досвіду щодо оточення) Від людей (навчання тому, як користуватися природними здібностями) Форми виховання Фізичні робота в саду, в городі, у майстерні («праця є неминучим обов'язком суспільної людини», ремісниче навчання, прогулянки, режим роботи і відпочинку) Методи виховання Вправи, приклад старшого, бесіди, спостереження, змагання. 42. Особливості розвитку освіти й педагогічної думки в 20-х рр. 20 ст. В Україні на початку 20-х років склалася своєрідна ситуація. З одного боку, давався взнаки зліт національної самосвідомості, з іншого — українські більшовики прагнули автономії, бажали самі керувати процесом творення нової держави. До цього додалася надзвичайно тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті Першої світової та громадянської воєн.Для вирішення цих завдань планом Наркомосу передбачалося розгортання відповідних установ, таких як: — майданчики різних типів, що мали функціонувати в основному в літній період, вилучати дітей «з вулиці», організовувати їхній побут; — дитячий садок, школа-клуб неповного дня; — денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня; — дитячі будинки, які мали взяти на себе влаштування, харчування, навчання дітей; — дитячі містечка (об'єднані дитячі будинки); — заклади та установи охорони дитинства (розподільники, приймальники тощо); — заклади для дефективних дітей. Такою, на думку керівників Наркомосу, мала бути мережа закладів, які б забезпечували навчання і виховання, а найголовніше, порятунок дітей віком від 7 до 15 років. Після перебування в закладах соцвиху діти мали переходити до набуття певного фаху. Для цього передбачалося створення різноманітних професійних шкіл — від курсів до вузів. На початку 20-х років у містах утворилися два різновиди професійно-технічних навчальних закладів: фабрично-заводські учнівства (або школи робітничої молоді ) та індустріальні профшколи. Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої планувалося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній передбачалося значно розширити обсяг сільськогосподарських дисциплін і в такий спосіб сприяти підготовці підлітків до професійної освіти в так званих «школах батрацької молоді» або технікумах. У середині 20-х років було висунуто гасло обов'язкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання. Вищі навчальні заклади в 20-ті роки включали інститути різних профілів (індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, педагогічні, медичні, художні). Радянська влада в Україні ліквідувала університети, вважаючи їх «розсадником буржуазної ідеології». 43. Методи формування свідомості особистості. Провідну роль у групі методів формування свідомості особистості відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, етична бесіда, лекція, диспут та ін.). Етична бесіда – це метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень з усіх хвилюючих їх проблем. Аналізуючи ситуацію, конкретні вчинки, діти краще з'ясовують їх сутність і значення. Метод особливо актуальний для учнів V - IX класів, коли наступає інтенсивний період формування "картини світу". В практиці шкільного виховання зустрічаються планові і непланові етичні бесіди. Діалог – один з основних шляхів обміну думками, універсальна форма інформаційної взаємодії педагога з учнями, спосіб впливу на свідомість і формування певних поглядів, мотивів, почуттів. В діалогах необхідно дотримуватися недоторканості особистості. Завжди потрібно усвідомлювати велику силу слів: "Ти - хуліган", "Твій вчинок не заслуговує схвалення" або: "Ти - нероба" і "Ти не виконав роботу". Оцінювати необхідно тільки конкретні дії, не торкаючись особистості. У кожного є своя внутрішня правота і внутрішня сліпота. Нехай же оцінює свої спонукання (мотиви) і справи сам учень, а педагог — покликаний лише стимулювати це. Диспут – один з методів і одна з форм роботи з старшокласниками, дійовий засіб морального виховання і розвитку логічного мислення учнів. Цей метод формування суджень, оцінок, переконань заснований на давно відомій закономірності: знання, здобуті в процесі зіткнення думок, різних точок зору, завжди характеризуються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості. Диспут найбільше відповідає особливостям старшокласників, особистість яких характеризується палким пошуком сутності життя, прагненням нічого не сприймати на віру, бажанням порівнювати факти, щоб з'ясувати істину.Головне призначення диспуту — створити орієнтовну основу для творчих пошуків і самостійних рішень. Приклад – як метод морального виховання дає конкретні зразки для наслідування, активно впливаючи на свідомість, поведінку вихованця. 44.Охарактеризуйте вікову періодизацію розвитку дитини в педагогічній спадщині Жан-Жака Руссо.Вікова періодизацію і зміст виховання по Ж.-Ж. Руссо, а) від народження до 2-х років, тут необхідно приділяти увагу фізичному вихованню; дитину не треба сповивати, оскільки перший крик дитини – це «протест проти несправедливості в суспільстві!» б) від 2-12 років – період «сну розуму», тут необхідно розвивати «зовнішні відчуття» ходити на природу і так далі; в) від 12-15 років (розумове виховання); слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, учити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; учити читанню, писати, географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрія. г) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання). Для хлопців 15-17 років Ж.-Ж. Руссо виділяє три завдання морального виховання: виховання добрих відчуттів, добрих думок і доброї волі. До 17-18 років хлопцю не треба говорити про релігію, проте Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і самостійно приходити поступово до пізнання божественного початку. 45. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. До групи методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, ситуацій вічьного вибору, ігровий метод. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін). Організація різнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньо-колективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості. Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. Привчання - метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням.Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, яке нагадує дресирування і суперечить правам людини. Вона допускає використання методу лише за умови, коли властиве йому насильство спрямовується на благо дитини; коли метод використовується в комплексі з іншими методами і передусім ігровими. Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей.Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, однозначність. Ці вимоги висуваються рішучим тоном, причому можлива ціла гамма відтінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою. Опосередковані вимоги Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, користі, необхідності пропонованих педагогом дій. Порада сприймається, якщо учень бачить у наставникові старшу, досвідченішу людину, авторитет якої є визнаним, і думку якої вій цінує. Вимога-довір'я. Якщо між вихователем і вихованцем складаються дружні стосунки, довір'я проявляється як природне ставлення сторін, що поважає одна одну. Вимога-прохання. Прохання є формою виявлення співробітництва між людьми, взаємного довір'я і поваги. В добре організованих колективах прохання стає одним з найуживаніших засобів впливу. Вимога-натяк. Характерним для цієї форми впливу є не тільки те, що діти повинні розуміти вчителя з півслова. Головне в натяку - роль поштовху, що призводить до дії вже сформовані якості дітей. Виражається вимога у формі міміки, жесту, погляду, риторичного запитання. Вимога-схвалення. Схвалення, похвала, вчасно висловлені вихователем, діють як сильний стимулятор діяльності дітей. Схвалення заохочує, надихає дитину на більш успішні дії, часто виступає в ролі навіювання дитині тих якостей, якими вона повинна володіти. Вимоги викликають позитивну, негативну чи нейтральну реакцію вихованців. Тому виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі вказівки є здебільшого негативними, тому що майже завжди викликають негативну реакцію у вихованців. До негативних опосередкованих вимог належить осуд і погроза. Вони здебільшого породжують подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорові. Ігровий методвключає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.Гра може бути використана у будь-якому виді діяльності вихованців: трудовій, соціально-комунікативній, громадсько-корисній, фізично-оздоровчій, художньо-естетичній, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичній тощо. 46. Сутність, зміст та характеристика процесу правового виховання. Правове виховання - виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів. Метою правового виховання учнів є формування в них правової культури громадянина України, що складається зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати їх вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, боротьби з порушниками законів. Правове виховання передбачає вирішення таких питань:1. Озброєння учнів знаннями законів, підвищення їхньої юридичної обізнаності.2. Формування в учнів правової свідомості - сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.3. Формування в учнів поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. 4. Вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки.5. Формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення протидіяти цим негативним явищам, вміння протистояти їм.6. Подолання у правовій свідомості хибних уявлень, сформованих під впливом негативних явищ життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Зміст правового виховання визначається особливостями права як нормативно-регулятивного явища, його суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правового становища особи, державного устрою. 47. Характерні риси розвитку української освіти в 30-40х роках ХХст. На початку 30-х років було видано ряд партійних постанов, які вносили в існуючу систему народної освіти України відчутні зміни, спрямовані на її уніфікацію, причому на російський зразок.У 1934 році партійною постановою «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР» було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7), середня школа (1-10 класи). Великих збитків українській школі нанесли німецькі окупанти.Метою їхньої шкільної політики на загарбаних територіях було онімечення населення та виховання покірності німецькому рейху. Гітлер вважав, що освіта для завойованих східних народів може згубно впливати на інтереси Німеччини. За його словами, «не можна, щоб вони (слов’янські народи) знали більше, ніж значення дорожніх знаків, а географію можна обмежити фразою: столиця рейху – Берлін». Для реалізації своїх освітніх планів на Україні фашисти намагалися створити там так звані «народні школи», для яких достатньо 4 класи. Метою навчання у таких школах повинно бути лише лічба, уміння розписатися та виховання покірності німцям. Уміння читати вважалося зайвим. Окупанти повністю заперечували існування на загарбаних територіях середніх та вищих шкіл. У роки війни мали місце «лісні школи», які відкривалися партизанами. Здебільшого вони були початковими і діяли у складних умовах.Після війни розгорнулася активна робота з відновлення роботи школи на всіх територіях України. 1949 року відбувся перехід до загальної обов’язкової семирічної освіти. 48. Методи стимулювання діяльності і поведінки Стимулювання - означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати. Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення. Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу; використанням висловів, які передають щире захоплення вихованцями ("Мені подобається, як ти це зробив", "Дякую, що ти спробував", "Дякую!", "Дуже добре") Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності: - заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів; - обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця: непомірна хвала спричиняє зазнайство; - заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого; - головним у сучасному шкільному вихованні є до тримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями. Змагання- це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості.Класичним видом змагань у школах було змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета. Покарання- це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків.Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання. 49. Поняття про особистість, її розвиток і формування. Особистість- людина соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.Це поняття виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, традицій. Тобто особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах.Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.Індивідуальність - цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу. Поняття "особистість", означає соціальну характеристику людини, тобто її якості, які формуються під впливом спілкування і стосунків з іншими людьми, суспільством в цілому. Особистість характеризують такі ознаки:— розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку); — відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них); — свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень); — особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки); — індивідуальність (несхожість на інших). Розвиток особистості — процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання Формування особистості — процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб'єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім'ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя. 50. Розкрийте ідею Йогана Генріа Песталоцці про елементарну початкову освіту Мета елементарної освіти -дати дитині основні поняття, на базі яких можна будувати і розвивати знання про навколишній світ. Згідно Песталоцці, основні властивості будь-якого предмета є число, форма і назва. Отже, завданням початкового навчання буде розвинути три основні здатності : "Розрізняти предмети за формою і уявляти собі їх сутність ", "Розрізняти предмети за кількістю і чітко уявляти собі у вигляді одного або безлічі предметів ", "Отримані уявлення про число і форму ... предмета посилити за допомогою мови і утримати в пам'яті ".Песталоцці вводить поняття про найпростіші елементах цих напрямків. Найпростіший елемент числа - одиниця, як найпростіше і найбільш наочний число, з яким дитина у своєму житті зустрічається першим і усвідомлює першим. Найпростіший елемент форми - лінія, як перший елемент "азбуки спостереження". Найпростіший елемент слова - звук. Спочатку діти навчаються дізнаватися саме ці найпростіші елементи з тим, щоб потім, використовуючи принцип поступового додавання інформації, переходити до наступних ступенів. При навчанні дітей мови Песталоцці пропонує починати з найпростішого - зі звуку. На його думку, знайомство дитини зі звуками має бути завершено ще до того, як йому покажуть букви і почнуть з ним перші вправи в читанні. Лише після того, як дитина в повному обсязі засвоїть всі звуки, з яких складається мова, після того, як він навчиться складати зі звуків склади і досягне в цьому необхідної швидкості, після того, як у нього міцно відкладуться в пам'яті вивчені форми, можна починати знайомити його з буквами, з читанням і листом. Саме такий підхід (перехід від буквослагательного методу до звукового) на думку Песталоцці полегшує дітям навчання. Так само і з іншими здатностями)))від елементарного до складнішого і так далі))) 51. Педагогічний процес як система Педагогічний процес – це система, в якій органічно поєднані процеси формування, розвитку, виховання й навчання з усіма умовами, формами, методами їх функціонування. Система – це виділена на основі певних ознак впорядкована множина взаємопов'язаних елементів, поєднаних загальною метою функціонування і єдністю управління і, які перебувають у взаємозв'язку з середовищем як цілісне явище. Компоненти педагогічної системи Цільовий компонент містить у собі всю різноманітність мети і завдань педагогічної діяльності: від генеральної мети - формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості - до конкретних завдань формування окремих якостей чи їх елементів. Змістовий компонент відображає сутність того, що реалізується в процесі досягнення як загальної мети, так і кожного завдання зокрема. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом, маючи на увазі підсумковий результат. Результативний компонент процесу відображає ефективність його функціонування, характеризує досягнуті здобутки у відповідності з визначеною метою і завданнями. Учні, колектив вихованців — це об'єкти діяльності педагога, для яких властиві такі якості як системність, саморегуляція, саморозвиток, що й обумовлює варіативність, змінюваність педагогічного процесу. Педагогічний процес характеризується також рівнем організації, управління, продуктивності (ефективності), технологічності, економності, виділення якого сприяє обґрунтуванню критеріїв, які дозволяють не лише якісно, а й кількісно оцінювати досягнуті рівні. Визначальною характеристикою педагогічного процесу є час. Саме час є універсальним критерієм оцінки ефективності і якості здійснюваного процесу. 52. Особливості виховання учнів старшого шкільного віку. Старший шкільний вік (15 - 18 років). У цьому віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м'язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Потреба в значимих для життєвого успіху знаннях - найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціювання психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю і тривалістю, пам'ять – логічним характером, мислення – більш високим рівнем узагальнення і абстрагування. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Моральні й соціальні якості старшокласників формуються прискореними темпами. Цьому сприяє не лише сензитивний період моральної зрілості, але й нові обставини: зміна характеру діяльності, становища в колективі й суспільстві, інтенсивність спілкування. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, зміцнюються етичні переконання. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразнішим. З'являється прагнення виразити свою індивідуальність; у деяких молодих людей це прагнення набуває гіпертрофованого характеру. Будь-яким способом їм хочеться привернути до себе увагу, утвердити свою самобутність. Тут потрібна терпимість і допомога дорослих. 53.Охарактеризуйте вчення Йогана Фрідріха Гербарна про чотири ступені навчання. У другій пол. XIX ст. було популярним вчення Гербарта про чотири ступені навчання: виразність, асоціація, система, метод. Ці ступені повинні мати місце на кожному уроці незалежно від його змісту і віку учнів. На першому ступені (ясність) здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим матеріалом з широким використанням наочності; на другому ступені (асоціація) у процесі вільної бесіди відбувається встановлення зв’язків нових уявлень з попередніми; третій ступінь (система) характеризується зв’язним викладенням нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів; на четвертому ступені (метод) в учнів у процесі виконання вправ виробляється навичка використання набутих знань на практиці. 54. Вікова періодизація розвитку особистості. Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік ( 1 - 3 роки), дошкільний вік (3 - 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років), юність (13 - 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). періодизація Я.А.Коменського Період особи-стісного розвитку Вік Тип школи Зрілість 18-24рр. Академія і подорожі Юність 12-18рр. Латинська школа (гімназія) Отроцтво 6 ~ 12рр. Школа рідної мови (елементарна) Дитинство 0 - 6 рр. Материнська школа (опіка матір'ю) Арістотельрозділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний. Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11 — 15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер. Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років). 55. Екзистенціалізм та прагматизм як філософські основи педагогіки Екзистенціалізм (існування). Зовнішній світ є таким, яким його сприймає внутрішнє "я" кожного. основоположники К.Ясперс та М.Бердяєв. У педагогічному процесі необхідно враховувати індивідуальний розвиток особистості. спадковість є вирішальним фактором розвитку особистості. Центром виховного впливу представники сучасної екзистенціалістичної педагогіки є підсвідомість: настрої, почуття, імпульси, інтуіцію людини. Свідомість, інтелект, логіка, на їх погляд, мають другорядне значення. Потрібно підводити особистість до самовираження, природної індивідуальності, почуття свободи. Учитель повинен надати право кожному Йти своїм шляхом, менше давати настанов, більше виявляти дружню участь тощо. Заперечуючи об'єктивні знання, екзистенціалісти виступають проти програм і підручників у школах. Оскільки смисл речей і явищ визначає сам учень, учитель повинен надати йому повну свободу для їхнього засвоєння. Прагматизм (справа, діло) - філософський напрям, який виник на рубежі ХІХ-ХХ ст. Основоположник Дж.Дьюї "Зближення виховання з життям через практичну діяльність". Спирається на власну активність людини, більше самостійно щось робити,школа не повинна бути відірваною від життя, навчання - від виховання; навчання і виховання повинні здійснюватися не в теоретико-абстрактних формах, а шляхом виконання конкретних практичних справ; у навчально-виховному процесі необхідно спиратися на активність учнів, всебічно її розвивати й стимулювати. В основі навчально-виховного процесу повинні лежати інтереси як мотиви учіння дитини.Дж. Дьюї оголосив індивідуальний досвід дитини основою навчального процесу. 56. Охарактеризуйте теорію «вільного» виховання (Елен Кей, Г.Шаррельман, М.Монтессорі) Елена Кей (1849-1926 )У творах "На порозі життя ", "Мати і дитина ", "Вік дитини" пропагує ідеї самонавчання, самовиховання та саморозвитку дитини, в основі яких лежав би особистий її досвід, сфера уподобань та інтересів. Головне завдання вихователя - допомогти дитині в цьому, не нав'язуючи зовні того, що внутрішньо чуже їй. «По её мнению, задача педагога заключается в том, чтобы создать для ученика возможность свободно развиваться. Учителю ни в коем случае нельзя подавлять желания своего воспитанника и подстраивать его под окружающий мир. Вместо этого он должен помочь ему раскрыть все способности, заложенные в нём природой. Не стоит принуждать ученика изучать неинтересные ему предметы. Ему следует дать возможность осваивать те науки, к которым он неравнодушен. Школа должна предлагать знания, а не навязывать их силой. Только в этом случае ребёнок сможет вырасти свободной и всесторонне развитой личностью...» Марія Монтессорі (1870-1952) автор методики виховання дітей у дошкільних закладах ("будинки дитини") і початкових школах. Розроблена нею методика розвитку органів чуття у розумово відсталих дітей стала в пригоді у роботі з дітьми нормального розвитку. Критикує стару школу за ігнорування природних запитів дитини, відсутність дитячої рухливості на уроках, обґрунтовує необхідність надання дітям свободи для "самовиховання і самонавчання". Вона виризала літери для того щоб діти могли їх взяти (наочність), встановила що діти з самого дитинства схильні до порядку, діти краще засвоюють знання коли щось досліджують, або створюють. «По её мнению, задача педагога заключается в том, чтобы создать для ученика возможность свободно развиваться. Учителю ни в коем случае нельзя подавлять желания своего воспитанника и подстраивать его под окружающий мир. Вместо этого он должен помочь ему раскрыть все способности, заложенные в нём природой. Не стоит принуждать ученика изучать неинтересные ему предметы. Ему следует дать возможность осваивать те науки, к которым он неравнодушен. Школа должна предлагать знания, а не навязывать их силой. Только в этом случае ребёнок сможет вырасти свободной и всесторонне развитой личностью...» Сутність педагогічної теорії Монтессорі становлять три складові: виховання повинно бути вільним; індивідуальним; повинно спиратися на дані спостережень за дітьми. Генріх Шаррельман (1871-1940) – німецький педагог-реформатор, один з представників «педагогіки особистості». Основами своєї концепції проголошував свободу «як єдину мету виховання», «вільну методику» і «вільний зміст» навчально-виховної роботи, заперечення систематичності навчання і будь-яких наперед встановлених методичних форм. Наголошував на необхідності розвитку творчих сил дитини, художньо-естетичних почуттів і смаків, створення умов для вияву дитячої фантазії. 57. Процес розвитку колективу. Система перспективних ліній. У своїх працях великий Макаренко визначив принципи розвитку колективу: 1) відповідальної залежності; 2) гласності; 3) перспективних ліній; 4) паралельної дії. Сформував основний закон його життя: рух - форма життя колективу, зупинка - форма смерті. Розроблена ним технологія формування колективу охоплює чотири стадії. Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування;Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування. На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу. А.С.Макаренко великого значення надавав правильному вибору цілей колективної діяльності – перспектив, які здатні зацікавити, захопити дітей. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців він називав перспективою. У міру розвитку колективу прості цілі змінюються більш складними, глибокими і соціально значущими. Усвідомлена і сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди. В практиці виховної роботи А.С.Макаренко розрізняв три види перспектив: -близька; (висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку. Вона обов’язково повинна спиратися на особисту зацікавленість вихованців, кожен учень повинен сприймати її як завтрашню радість, задоволення: провести цікаву гру, разом погуляти, відвідати цирк тощо.) - середня;(це проект колективної події, дещо віддаленої в часі: підготовка до спортивного змагання, шкільного свята, вечорниць.) - далека перспектива. (віддалена в часі, найбільш соціально значима мета, досягнення якої потребує чималих зусиль. Наприклад, успішно закінчити школу, обрати професію, продовжити навчання.) 58. Класифікація методів виховання. Класифікація методів виховання на основі спрямованості Методи формування свідомості особистості Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки Методи стимулювання Переконання Розповідь, бесіда, етична бесіда, пояснення, діалог, лекція, доповідь, диспут, навіювання, інструктаж, приклад Вправи Вправи, привчання, педагогічна вимога, громадська думка, доручення, виховні ситуації Мотивації Змагання, заохочення, покарання 59. Козацькі школи (січові, полкові, музичні) У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні школи на Україні. Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями проводились індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостійно створити мистецький твір, він діставав право співати людям. Козацькі школи діяли у полкових та сотенних містах і містечках України. Тут здійснювалися розумове, моральне, естетичне, військово-спортивне та інші види виховання. Учні успішно опановували різними галузями народних знань – медициною, астрономією, метеорологією та ін. Учителі мали собі помічників з кращих учнів, яких називали "школярами", "молодиками", "виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи по господарству. Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, особливо під час вивчення азбуки. Вчитель, узявши руки в боки, зображував букву "Ф", піднявши одну руку вверх, а другу опустивши вниз, - "X"; опустивши руки і розставивши ноги - "Л" і т.д. Школи Джур. Хто хотів стати козаком, той служив спочатку у старого козака за джуру. Джура носив за козаком рушницю, робив для нього всяку роботу, вчився у нього козацької майстерності жити і перемагати в екстремальних умовах. Джури жили в куренях разом із дорослими й одночасно відвідували січову школу.

На Запоріжжі існували школи які поділялися на

- січові (в них навчалися хлопчики яких привозили козаки іх називали молодиками) 30 школярів. Тут навчалися читанню, співу й письму. Учителем був ієрономонах-уставник, який окрім обов’язків наставника ще дбав про здоровя хлопчиків, сповідай і причащав хворих.

- Монастирська школа. Тут навчалися хлопчики під керівництвом самарського ієромонаха. Навчальними предметами були граматика, молитви, закон божий і письмо.

- Церковно-парафіяльні школи «школи вокальної музики й церковного співу» де навчали хлопчиків музики та співу.

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до часослова, потім – до псалтиря і т. д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колотися». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін

Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!