Тема: Методологія і методи педагогічної психології
Nbsp; Лекція 1 Тема: Педагогічна психологія як психологічна дисциплін План 1.Предмет і завдання педагогічної психології 2.Міжпредметні зв’язки педагогічної психології з іншими науками 3.Соціалізація як центральна категорія системи термінів педагогічної психології 1.Предмет і завдання педагогічної психології Література: Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник/ В. М. Поліщук, – Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. – 225-235 с. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. – К.: Каравела, 2007.-400 с – 6-13 с. Власова О. І. Педагогічна психологія: Навч. посібник. / О. І. Власова.- К.: Либідь,2005.- 400с.- 6-18 с. Зимняя И. А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб./И. А Зимняя. – М.: Универстетская книга, Логос, 2007. 384 с.- 22-41 с. Лисянська Т. М. Педагогічна психологія: Навч посібник – 2-ге видання, випр. І доп. /Т. М. Лисянська – К.: Каравела, 2012. – 264 с. – 7- 26 с. Лисянська Т. М. Педагогічна психологія : Практикум: Навч. посіб./ Т. М. Лисянська – К.: Каравела, 2009. – 224 с. – 8-18 с. Савчин М. В. Педагогічна психологія: Навч. посібник./ Савчин М. В. – К.: Академвидав, 2007. – 30 с –11-29 с. Ключові поняття:педагогічна психологія, предмет педагогічної психології, основні завдання педагогічної психології, категорії педагогічної психології, соціалізація, інститут соціалізації, макрофактори, мезофактори, мікрофактори соціалізації, форми соціалізації за Максом Вебером: легальне панування, традиційне панування, харизматичне панування, зовнішні механізми соціалізації, внутрішні механізми соціалізації Педагогічна психологія – це галузь психологічної науки, яка досліджує психологічні проблеми виховання й навчання особистості - основних механізмів соціалізації людини. Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворювання біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі ( дитячий садок, школа, вуз). Умовно виділяють кілька етапів у розвитку педагогічної психології як науки: · Етап філософсько-педагогічного або загально дидактичногорозвитку психолого-педагогічних ідей тривав із середини ХVІІ ст.. до середини ХІХ і був пов'язаний з іменами Яна Коменського (1592-1670), Джона Локка (1632-1704), Жан-Жака Руссо (1712-1778), Йоганна Песталоцці (1746-1827), Йоганна Гербарта (1776- 1841) та ін. У творах цих педагогів і філософів висловлювались численні психологічні ідеї щодо суті й особливостей ефективної організації освітніх процесів, проте всі вони ще не були системними. · Етап теоретичного обґрунтування педагогічної психології як науки (50-70-ті роки ХІХст: М. Пирогов (1810-1881), К. Ушинський (1824-1871) “Людина як предмет виховання. Дослід педагогічної антропології”, П. Каптєрєв (1849-1922) “Педагогічна психологія”). Закріпилася назва цієї дисципліни, а також термін – освіта, що поєднував поняття навчання йвиховання, а також активність педагога й учнів у цьому процесі. · Етап експериментального й організаційного становлення тривав з кінця 70-х років ХІХ ст. до 20-30-х років ХХ ст.: І. Сікорський (1842-1919) видав першу вітчизняну експериментальну роботу, присвячену розумовій утомі школярів у 1879 році; у 1901 р. В. Бехтерєв (1857-1927) заснував першу лабораторію з проблем педагогічної психології, а в 1907 р.- інститути педології і психоневрології. Подібні лабораторії, майже тоді ж, виникли в Німеччині (Е.Мейман (1862-1915) і Франції (А.Біне (1857-1912)). У цей період у психології проводилась активна організаційна робота, відбувалися з’їзди психологів і педагогів, на яких як і у фаховій пресі, точилися запеклі суперечки двох таборів науковців – О.Нечаєва та Г.Челпанова. Вони відстоювали різні погляди на шляху розвитку психолого-педагогічної науки: експериментально-прикладний і філософсько-теоретичний. · Радянський етап почався з 20-х років ХХст. У цей період на марксистській основі було створено низку психологічних концепцій діяльнісного підходу до розвитку дитини (Л.Виготського (1896-1934), С.Рубінштейна (1889-1960), А.Макаренка (1888-1939), Д.Ельконіна (1904-1984), О.Леонтьєв (1903-1979), Г.Костюка (1899-1982), О.Запорожця (1905-1981), П.Гальперіна (1902-1988)), які ввійшли в теоретичний арсенал світової психолого-педагогічної науки. · Сучасний етап розвитку педагогічної психології в Україні (з1991р.) тісно пов'язаний з новим етапом організаційного становлення психологічної науки. При Академії педагогічних наук України виникли науково-дослідні інститути,що досліджують різні аспекти педагогічної психології: НДІ проблем виховання, НДІ проблем професійної освіти, НДІ дефектології, НДІ проблем вищої школи та ін. . Розвиток науки спричинює й зміну поглядів на її предмет, які стають з часом усе більше узагальненими та систематизованими. З позиції сучасної методології психолого-педагогічної науки її основним завданням є дослідження умов забезпечення ефективної соціалізації індивіда н його шляху досягнення соціальної зрілості. Завданнями сучасної педагогічної психології є наступне: · Розкривання психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на інтелектуальний та особистісний розвиток учня; · Визначення механізмів і закономірностей освоювання учнями соціокультурного досвіду, зберігання його в індивідуальній свідомості й використання у різних ситуаціях; · Визначення зв’язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку учнів та формами й методами навчального й виховую чого впливу (співробітництво, активні форми навчання тощо); · Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їхній особистісний та інтелектуальний розвиток, а також на навчально-пізнавальну й соціальну активність; · Дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей; · Визначення психологічних основ діагностики рівня й якості вихованості та здібностей учнів, засвоювання ними знань, вмінь і навичок; · Розроблення психологічних основ дальшого вдосконалювання освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи. Традиційними напрямами педагогічної психології є: · Психологія дошкільного виховання; · Психологія навчання і виховання у шкільному віці (молодшому, середньому й старшому); · Психологія професійно-технічної освіти; · Психологія вищої школи; · Психологія післядипломної освіти. Предмет педагогічної психології як науки набуває додаткових нюансів в залежності від того, де, за яких умов і на вирішення яких завдань спрямовано виховання та навчання. 2.Міжпредметні зв’язки педагогічної психології з іншими науками Міжпредметні зв’язки педагогічної психології дають змогу глибше пізнати психологічні факти, явища і процеси соціалізації особистості дитини в процесі навчання та виховання: · філософія – відображувальні функції психіки, свідомості, які забезпечують індивіду пізнання світу і вплив на нього у співвідношенні з об’єктивними законами; науково-матеріалістичне пояснення соціальної природи і сутності особистості людини на певному віковому періоді; · соціологія– результати соціологічних досліджень як основи для розв’язання психологічних проблем пов’язаних з соціалізацією особистості; · загальна психологія – концепції психічного розвитку і формування особистості людини її структури, свідомості; єдності свідомості і діяльності як умови оволодіння суспільною свідомістю і формування світогляду особистості; її соціальних установок; · педагогіка – виховання як цілеспрямовано організований процес розвитку і формування особистості; шляхи і засоби формування світогляду і переконань, уміння самостійно вчитися; · вікова психологія – вікові особливості й закономірності процесів соціального впливу на особистість з метою її розвитку; · соціальна психологія – дослідження явищ формування, протікання й результативності впливу соціальної взаємодії на соціальні об’єкти й соціально-психологічні характеристики соціальних об’єктів (особистість або група осіб); · соціальна педагогічна психологія – проблеми соціалізації особистості учня, психології особистості вчителя як суб’єкта педагогічного спілкування та діяльності, питання специфіки міжособистісних взаємин в учнівських групах у процесі педагогічної взаємодії; · спеціальна психологія – вивчення досвіду навчання і виховання дітей зі специфічними вадами розвитку, запозичення та розробка інструментально-методичного забезпечення спрямованих соціальних впливів на розвиток особистості. Отже, педагогічна психологія, вдосконалюючись і розвиваючись, тісно взаємодіє з усіма психолого-педагогічними дисциплінами, а також з такими науками як анатомія й фізіологія дитини, психогігієна. 3.Соціалізація як центральна категорія системи термінів педагогічної психології Категорії – це найзагальніші наукові поняття або розряди певної дисципліни. Система категорій педагогічної психології як науки являє собою взаємозв’язок понять, які з позиції критеріїв науково-психологічного аналізу в сукупності описують явище спрямованої соціалізації як педагогічної взаємодії в освітньому процесі. Спрямована соціалізація відбувається в процесі навчання (формування знань, умінь і навичок взаємодії з предметним світом,організація, стимуляція й контроль учіння дитини) та виховання (передавання дитині соціальних норм і цінностей суспільства, організація, стимуляція й контроль її соціально-психологічного научіння). Суб’єктами педагогічної взаємодії як процесу спрямованої соціалізації дитини є дорослий (педагог) і дитина. Основними результатами навчання для дитини виступають факти розвитку її пізнавальних процесів, здібностей і загальної компетентності. Результатами виховання є розвиток потребо-мотиваційної сфери особистості дитини, становлення її характеру та соціальної компетентності. Діяльність педагога з організації, стимуляції й контролю активності дитини в педагогічному середовищі по засвоюванню соціально-історичного досвіду називається формуванням її як особистості. З позиції педагога результати педагогічної взаємодії розглядаються, перш за все, в аспекті оцінки ефективності використаних навчально-виховних впливів з метою вдосконалення їх або ж корекції. Отже, соціалізація – це процеси засвоювання й відтворювання індивідом суспільного досвіду, в результаті якого він стає особистістю і набуває необхідних для життя в суспільстві психічних якостей, знань, умінь, навичок мови, а також можливості спілкування й взаємодії з людьми, або ж сукупність усіх соціальних і психологічних процесів, через які людина засвоює систему знань, норм, і цінностей, що дає їй змогу функціонувати як повноцінний член суспільства. Інститутом соціалізації є спеціально організоване середовище (дитячий садок, школа, вуз, за певних умов сім’я), яке створює суспільство з конкретним наміром одержати на виході з нього цивилізованого індивіда, тобто таку людину, яка здатна прийняти на себе й ефективно реалізувати певну соціальну роль. В актах соціалізації в межах педагогічної взаємодії задіяні специфічні особливості педагогічних процесів, що зумовлені активністю трьох груп факторів: · макрофактори (актуальний рівень цивілізації, тип держави, суспільства); · мезофактори (тип населення, його етнокультурні умови існування); · мікрофактори (сім’я, навчальний заклад й позашкільні установи, причетні до виховання дитини). Соціалізація включає в себе не лише свідомі, контрольовані й цілеспрямовані впливи, а й стихійні, спонтанні процеси, які певним чином впливають на формування особистості (наявність або відсутність конкретної мети виховання і розвитку). В педагогічній психології виділяють кілька домінуючих форм соціалізації зумовлених легітимним пануванням в суспільстві, які були запропоновані німецьким соціологом Максом Вебером (1864 - 1920): · легальне панування – здійснення соціального научіння дітей за чіткими раціональними правилами (законами), встановленими в суспільстві спеціально навченими людьми, в якому педагогічна взаємодія будується за принципом ієрархії знань. Така формалізована система потребує такої ж ретельно організованої системи соціалізації, головним інститутом якої є школа; · традиційне панування – здійснення взаємин у традиційному суспільстві на основі віри у святість раніше встановлених правил і порядків. Соціальними механізмами його підтримування є чітке дотримування успадкованої з минулого дисципліни в поєднанні з особистісною відданістю старшому, який є одночасно начальником і наставником. · харизматичне панування (від грецького “харизма“ – Божий дар) – передбачає визнання за лідером або вчителем лише йому притаманних виняткових особливостей, завдяки яким в оточуючих виникає стан захоплення такою людиною, пристрасна особистісна прихильність або прив’язаність до неї. Ця модель панування передбачає безумовну підлеглість, але психологічні механізми її виникнення й підтримування є абсолютно ірраціональними. Такий тип панування трапляється в деяких юнацьких угрупуваннях та релігійних сектах, де основним соціально-психологічним механізмом інтеграції спільноти виступає розвиток і підтримка культу лідера Наведені типи панування сьогодні майже зовсім не трапляються в чистому вигляді, але кожен із них передбачає такі основні форми соціалізації, як формальне навчання (для легального панування), прилучення до традицій (традиційне панування) та емоційну ідентифікацію з лідером (харизматичне панування). Взаємини вихователя і вихованця в цих моделях соціалізації є ієрархічними і кожній із них відповідають і різні засоби забезпечення їхньої ефективності. Дія таких засобів розкривається в механізмах соціалізації. Найзагальнішими психологічними механізмами соціалізації в педагогічній психології прийнято вважати екстеріоризацію педагогом соціального досвіду, (трансляцію його в простір педагогічного спілкування) та інтеріоризацію досвіду (як його активний перехід у внутрішній план дитини). Основними зовнішніми психолого-педагогічними механізмами соціалізації є навчання та виховання, упередження, або пролепс, як побудова батьками й педагогами планів майбутнього дитини та організація відповідно до них середовища її соціалізації, соціально-педагогічні експектації (сподівання, очікування) оточуючих та соціальний контроль у вигляді соціально-педагогічних санкцій, заохочування та примус, які створюють у педагогічному середовищі ефекти соціальної фасилітації (стимуляція, заохочення активності дитини в присутності педагога) та інгібіції (пригнічуваня її активності), а також демонстрація зразків і прикладів поведінки, пояснення, навіювання, доведення та переконання. Внутрішніми психологічними механізмами соціалізації є процесинаслідування активності інших, ідентифікація (з референтною особою, групою, особистим ідеалом) статево-рольова типізація, імітація та гра,учіння та соціально-психологічне научіння, самовиховання й самоосвіта.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Запитання та завдання для самостійної роботи
1. Проаналізуйте вітчизняні підходи до визначення предмета педагогічної психології.
2. Які основні завдання сучасної педагогічної психології як науки?
3. Обґрунтуйте доцільність виділення поняття "соціалізація" як базового терміна системи категорій педагогічної психології.
4. Охарактеризуйте спрямовану соціалізацію як процес, укажіть його внутрішні і зовнішні механізми.
Лекція 2
Тема: Методологія і методи педагогічної психології
План
1.Основні методологічні принципи педагогічної психології
2.Організаційні методи педагогічної психології
3.Емпіричні методи здобуття науково-практичної інформації
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 765; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!