Референдум: види та порядок проведення
Поняття виборчого права та виборчої системі та їх конституційна основа в України
Ст. 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя — безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов’язана із здійснюванням через різні форми прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України.
Форми безпосередньої демократії — це способи і засоби безпосеред-нього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 КУ основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.
Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представни-цьких органів законодавчої влади — парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування.
Вибори в конституційному праві — це спосіб формування органів державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.
|
|
|
Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності становлять виборче право.
За суб’єктами виборів вибори поділяються на вибори до органів дер-жавної влади і органів місцевого самоврядування, зокрема, вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, се-лищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів.
За часом проведення вибори на Україні поділяються на чергові, позачергові, повторні і вибори депутатів замість вибулих.
Виборче право — це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. Розрізня-ють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом.
Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.
|
|
|
Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб’єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.
Загальна характеристика виборчої системи в Україні
Термін виборча система в науці конституційного права використову-ється в двох значеннях — широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні — це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голо-сування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування:
Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним біль-шості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські ви-бори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинсь-кої Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.
|
|
|
Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
Пропорційна виборча система — це голосування за списки кандида-тів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, в тому числі у 24 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.
Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів — це розташування прізвищ кандидатів у списку в ал-фавітному порядку; жорсткий — це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку).
|
|
|
Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. В Європі змішана виборча система засто-совується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки — у Ли-тві, Грузії, Росії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досяг-нення компромісу між принципом представництва у парламенті різних по-літичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна час-тина парламенту обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обира-ється за мажоритарною системою, а інша — за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.
В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.
Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представ-ництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.
Референдум: види та порядок проведення
Референдум — важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймається рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за виключенням тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум, що обов’язкове для виконання орга-нами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення носить ім-перативний характер.
Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких теж передбачає голосування виборців, полягає в об’єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо при виборах таким об’єктом є кандидат або список кандидатів, то об’єктом референдуму може стати конституція, закон, зако-нопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, у той час, як мета референдуму — прийняття рішення по суті винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму більш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владних повноважень.
У спеціальній юридичній літературі прийнято вважати датою прове-дення першого в історії референдуму 1439 рік, а його ”батьківщиною” — Швейцарію (кантон Берн), хоча з цього приводу висловлюються й інші то-чки зору.
Поряд з терміном ”референдум” у міжнародно-правових документах, законодавчих актах зарубіжних країн та юридичній літературі використо-вується також термін ”плебісцит” Хоча законодавство України і не викори-стовує даний термін, слід мати на увазі. Що в деяких державах під плебіс-цитом розуміють усі види голосування (наприклад, ФРН), або лише голо-сування, за допомогою якого виборчий корпус висловлює свою підтримку окремій особі, або політиці, яку вона проводить (наприклад, Франція). В міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видів народного голосування, що застосовується при опитуванні населення певної території щодо її належності тій чи іншій державі. Одночасно у літературі висловлю-ється позиція, що ніякої різниці між референдумом і плебісцитом з фо-рмально-юридичної точки зору немає.
Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституцією України (ст.72-74), Законом України ”Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентується також Законом України ”Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року (ст.7).
У залежності від території проведення законодавство Україні виділяє три види референдумів: всеукраїнські, референдуми Автономної Республіки Крим і місцеві. Останні два види можна об’єднати в один, оскільки ре-ферендуми Автономної Республіки Крим за територією проведення також носять місцевий характер.
Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України, Верховною Радою України (ст.72 Конституції України) або проголошу-ватися за народною ініціативою Президентом України (п. 6 ст. 106 Консти-туції України). При цьому Верховна Рада України призначає лише обов’язковий референдум з питання про зміну території України, а Прези-дент України — обов’язковий референдум щодо внесення змін до розділу І ”Загальні засади”, розділу ІІІ ”Вибори. Референдум” и розділу ХІІІ ”Вне-сення змін до Конституції України” Конституції України.
Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет рефе-рендуму) можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборців запитання, на яке він повинен відповісти однозначно — ”так” або ”ні”; другий передбачає пропозицію виборцеві двох чи більше варіантів відповіді, один з яких він може обрати або відхилити всі (народний вибір).
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 741; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!