Право інтелектуальної власності:2.5. Державне управління Інтелектуальною власністю. 18 страница
| Право інтелектуальної власності:9.3. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності. | ||
Проте не тільки економічна доцільність використання того чи іншого об'єкта промислової власності обмежує волю підприємця. Чинне законодавство про промислову власність України містить формальні обмеження. Таким обмеженням є, наприклад, вимога закону, щоб використання запатентованого рішення його патенто-власником не нанесло шкоди патентним правам інших патентовлас-ників. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 чітко проголошує: «Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів». Така сама норма міститься і в інших патентних законах України. Інше обмеження використання запатентованого рішення полягає у тому, що коли дане рішення не може використовуватися без використання запатентованого раніше рішення іншого патентовлас-ника або використання без нього дає менший позитивний ефект, то, зрозуміло, що використання цього рішення може мати місце лише на підставі угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення. Якщо такої угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення досягти не вдається, спір розв'язується судом. Майнові права інтелектуальної власності володільця патенту на секретний винахід або на секретну корисну модель чи промисловий зразок обмежуються Законом України. «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта. Власник патенту чи деклараційного патенту на об'єкт промислової власності, який визнано секретним, має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених чинним законодавством. Для запобігання ненавмисного порушення патентних прав власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи упаковці продукту, виготовленого із застосуванням об'єкта промислової власності. Право розпорядження володільця патенту. Відповідно до Конституції України та чинних законів про промислову власність патенто-власник має право розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Право розпоряджатися як одна із правомочно-стей власника патенту є юридично забезпечена можливість власника визначати правову долю об'єкта промислової власності. Оскільки об'єкти права промислової власності проголошені об'єктами права інтелектуальної власності, отже, і товаром, то патентовлас-ник має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, спрямовані на відчуження зазначеного об'єкта. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда, прокат, найм тощо. Патентовласник не завжди має економічну, фінансову чи будь-яку іншу можливість самому використовувати належний йому об'єкт промислової власності. У такому разі законодавство надає йому право розпорядитися об'єктом на свій розсуд. Передача патентних прав може здійснюватися різними способами у межах закону. Найчастіше така передача здійснюється у формі купівлі-продажу, а також міни. Проте як зустрічна плата за передачу патентних прав може виступати певний результат роботи або послуги. У такому разі тут можуть мати місце елементи договору підряду або послуги. Немає перешкод для безоплатної передачі патентних прав за договором дарування. Відчуження патентних прав можуть бути як юридичній, так і фізичній особі. До набувача патентних прав останні переходять у повному обсязі. Відчужувач патенту не може деякі права залишити за собою, а решту передати набувачеві, тобто відчуження лише окремих право-мочностей не допускається. Відчуження патентних прав, як і будь-яке інше відчуження можливе лише без будь-яких застережень. У договорі про відчуження не можуть визначатися сфери використання об'єкта промислової власності, територіальні чи часові обмеження. Набувач патентних майнових прав набуває їх у повному обсязі без будь-яких обмежень. Він стає власником патенту, отже, об'єкта промислової власності з усіма наслідками, які з цього юридичного факту випливають. Безперечно, одним із способів розпорядження належними патентними правами є право власника патенту відмовитися від нього, тобто за своєю волею припинити його чинність. Особливості використання селекційних досягнень. Використанням сорту є виробництво насіння з метою його відчуження, доведення до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення із-за кордону, збереження насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння. Результатом селекційної діяльності в рослинництві є одержання насіння для розмноження сорту. Способи використання насіння такі самі як і об'єктів промислової власності. До суб'єктів майнових прав на селекційне досягнення в рослинництві належать автор сорту і патентовласник. Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого цей сорт виведений. Володільцем патенту може бути будь-яка особа, яка правомірно володіє патентом. Володілець патенту, який є автором сорту, може передати право на патент будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка стає правонаступником володільця патенту. Якщо володілець патенту не є автором сорту, то він може передати право на патент з урахуванням умов, за яких це право було одержане від автора сорту. Слід зазначити, що впровадження у виробництво сортів рослин і порід тварин допускається лише за умови, що вони допущені до впровадження в установленому порядку. Для цього сорти рослин мають бути включені до Державного реєстру сортів рослин України, допущених до господарського використання. Патентні права на сорти рослин не поширюються на правовідносини, пов'язані з використанням запатентованого сорту: — у некомерційних цілях; — в експериментальних цілях; — як вихідного матеріалу для виведення інших сортів. Автору сорту належить право авторства, що є невідчужуваним і охороняється безстроково. Під використанням компонування інтегральної (топогрфії) мікросхеми (ІМС) слід розуміти: — копіювання компонування ІМС; — виготовлення ІМС із застосуванням даного компонування; — виготовлення будь-яких виробів, що містять ІМС; — ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України; — пропонування для продажу, продаж, зберігання у зазначених цілях та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням даного компонування та будь-яких виробів, що містять такі ІМС. ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованого компонування, якщо при цьому використано всі елементи, що визначають компонування ІМС оригінальною. Виключне право на використання компонування має строковий характер. Чинність свідоцтва визначається строком у 10 років від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання компонування ІМС за умови, що від цієї дати до подачі заявки пройшло не більше двох років. Власник патенту на об'єкт промислової власності чи деклараційного патенту, крім патентів (деклараційних патентів) на секретні винаходи та інші об'єкти промислової власності, має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Така публікація в офіційному бюлетені Установи має своєю метою сповістити громадськість про наявність такого запатентованого об'єкта промислової власності для якнайшвидшого використання цього об'єкта в народному господарстві України. Кожна особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти із власником патенту чи деклараційного патенту договір про платежі. У договорі мають бути визначені строки і способи використання запатентованого об'єкта, розміри і порядок обчислення та виплати платежів за використання об'єкта. У разі виникнення спорів під час укладення такого договору останній вирішується в судовому порядку. Якщо заяви про бажання використати об'єкт промислової власності до власника патенту не надійде, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання. Подання заяви та її розгляд і публікація здійснюються відповідно до Інструкції про розгляд і публікацію заяви володільця патенту України про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) від 10 листопада 1995 р. Така сама Інструкція є і щодо промислових зразків. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати об'єкт промислової власності без його дозволу та вчиняти інші дії, що належать до кола виключних прав патентовласника. Проте законодавство встановлює ряд винятків із цього загального правила, коли такі дії не визнаються порушенням прав, що випливають із патенту. Будь-яка особа, яка до подання заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи компонування інтегральної мікросхеми до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку та компонування, зберігає право на безоплатне продовження його використання. Якщо зазначена особа здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, то вона також має право на безоплатне використання зазначеного об'єкта (право попереднього користування). Право попереднього користування відоме законодавству багатьох країн. Про нього сказано і в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. Воно може мати місце за наявності таких умов: 1) два різних автори незалежно один від одного створили два тотожні рішення. Безперечно, ці рішення створені абсолютно самостійно внаслідок власної добросовісної творчої праці; 2) зазначене науково-технічне досягнення реально використовується особою, яка претендує на право попереднього користування, або ця особа здійснила необхідні серйозні і значні приготування до використання зазначеного досягнення. Права на попереднє користування не виникає, якщо науково-технічне вирішення розроблене, але воно не використовується і підготовчі роботи до його використання не провадилися; 3) право попереднього використання виникає лише за умови, що використання чи приготування до використання має місце на території України. Отже, використання чи приготування до цього, здійснені за кордоном, не можуть бути підставою для виникнення права попереднього користування; 4) використання об'єкта чи приготування до його використання має бути здійснене до подання заявки на видачу патенту на тотожне науково-технічне досягнення іншою особою. Як підкреслюється у чинному законодавстві про промислову власність, право попереднього користування має безоплатний характер. Суб'єкт права попереднього користування не повинен виплачувати будь-як винагороду патентовласнику. Але на відміну від патентовласника у разі використання такого самого досягнення третіми особами суб'єкт права попереднього користування не може йому заборонити подальше використання тотожного рішення. Обмеженим є також і обсяг користування — він не може бути розширеним проти того, який склався до подання заявки на цей самий об'єкт. Право попереднього користування не може відчужуватися. Воно може переходити до інших осіб лише разом з підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій було використано об'єкт, тотожний заявленому, чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання. Суб'єкт права попереднього користування не має права видавати іншим особам ліцензії на використання зазначеного об'єкта. Право попереднього користування не засвідчується яким-небудь охоронним документом, що підтверджував би його права. У разі виникнення спору між патентовласником і суб'єктом права попереднього користування його розв'язують у судовому порядку. У такому разі тягар доведення права попереднього користування лежить на його суб'єктові. Не є порушенням патентних прав використання запатентованого об'єкта промислової власності : — в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що запатентований об'єкт використовується виключно для потреб зазначеного транспорту; — без комерційної мети; — з науковою метою або в порядку експерименту; — за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо); — при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря. Використання об'єкта промислової власності в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави можуть мати місце в корпусі, машинах, механізмах, обладнанні тощо за умови, що зазначений об'єкт використовується виключно для потреб цього транспортного засобу. Виробництво запатентованого продукту, пропозиція до продажу та продаж визнаються порушеннями патентних прав. Не потрапляє під патентну охорону використання запатентованого об'єкта з науковою метою або в порядку експерименту. Проте слід зазначити, що випадає з патентної охорони лише наукове дослідження самого запатентованого об'єкта або експериментування з ним. Це дослідження може стосуватися будь-яких параметрів даного об'єкта — його економічної чи іншої ефективності, впливу на навколишнє середовище тощо. Якщо запатентований об'єкт використовується за прямим своїм призначенням, то такі дії розцінюються як порушення патентних прав з усіма наслідками, які з цього випливають. Не визнається порушенням патентних прав, тобто виводиться з-під патентної охорони, також використання запатентованого об'єкта за надзвичайних обставин — при стихіях, катастрофах, аваріях, епідеміях тощо. За цих обставин законодавством допускається лише застосування запатентованих промислових об'єктів, тобто їх виробниче використання з метою ліквідації наслідків, що сталися внаслідок зазначених подій. Використання науково-технічного досягнення навіть в умовах дії стихійних сил, але не в зв'язку з ліквідацією наслідків, заподіяних цими подіями, визнається порушенням патентних прав. У разі використання запатентованого об'єкта промислової власності за таких екстремальних умов патентовласник має право на відповідну компенсацію. Без дозволу патентовласника і без виплати йому винагороди допускається разове виготовлення ліків за рецептом лікаря. Це найчастіше стосується запатентованих речовин і штамів організмів рослин і тварин. Зазначена норма відома законодавству багатьох країн світу. Зазначений випадок виведення з-під патентної охорони об'єкта промислової власності стосується лише одноразового виготовлення ліків. Будь-яке інше виготовлення ліків, навіть за рецептами лікарів, визнається порушенням патентних прав. Не визнається порушенням патентних прав введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника. Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта, вважається придбаним без порушення патентних прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією). Ця норма містить так званий принцип «вичерпання прав», що відомий також законодавству багатьох країн. Йдеться про те, що виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта продукт, введений в обіг з дозволу патентовласника або ним самим, свій подальший обіг здійснює поза межами волі патентовласника. Наприклад, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта холодильник за умови додержання вимог закону, придбаний будь-яким споживачем, виходить із-під патентної охорони патентовласника. Власник холодильника має право ним користуватися і розпоряджатися уже без будь-якого дозволу патентовласника. Наведений виняток може мати місце за таких умов: — принцип «вичерпання прав» стосується тільки запатентованих об'єктів, втілених в оречевлену форму — пристрій, речовина, продукт, виріб тощо. Зазначений принцип не поширюється на запатентований спосіб; — продукт (промисловий виріб тощо) виготовлено із застосуванням запатентованого об'єкта; — зазначений продукт введений в обіг самим патентовласником або з його дозволу; — продукт введений в господарський обіг. Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону добросовісному набувачу продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка особа, яка придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що він виготовлений чи введений в обіг із порушенням патентних прав. Використання такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з комерційною метою не є порушенням патентних прав. Проте після одержання відповідного повідомлення патентовласника зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких визначається в установленому порядку. Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав володільця патенту на сорт, то вони такі самі як права власника патенту на об'єкт промислової власності. Адже селекційні досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів. Використання прав, наданих патентом на сорт, здійснюється у межах, визначених законом. Будь-яка особа не може використати запатентований сорт без згоди володільця патенту. Проте права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, що виходять за межі кола прав на об'єкти промислової власності: використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів; розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу за умови належності сорту до визначених у ст. 47 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів. Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав володільця патенту на сорт. Отже, використання сорту в особистих і некомерційних цілях, зокрема для особистого споживання, також не визнається порушенням патентних прав. У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип вичерпання прав. Якщо насіння, інший рослинний матеріал для розмноження введені в господарський обіг правомірно, то подальші цивільно-правові дії з цим матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та іншого матеріалу забороняється їх використання для розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих матеріалів, якщо вони можуть бути використані для розмноження, в країну, в якій сорт не охороняється. Це правило не поширюється на вивіз насіння з метою переробки для наступного споживання. Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчуження. За умови невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох років, починаючи від дати прийняття рішення про видачу патенту і відмови володільця патенту від укладення ліцензійного договору, особа, яка бажає використати сорт, може звернутися до суду з позовною заявою про надання їй примусової невиключної ліцензії. Обов'язки, що випливають з охоронного документа на об'єкт промислової власності, набувають чинності також від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов'язок сплачувати відповідні збори за дії, пов'язані з охороною об'єктів промислової власності. Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності». Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543. Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору. Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається: — для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають в Україні (резиденти), — у гривнях, у розмірах, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день сплати збору; — для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають за межами України (нерезиденти), — у доларах США. Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку мають сплатити резиденти і нерезиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів — у доларах США. До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з його сплатою. Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день його сплати. Громадянам України пільги зі сплати зборів надаються відповідно до законодавства. Громадянам держав-членів СНД надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р. Зазначені пільги надаються громадянам держав-членів СНД, що офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України. Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні відповідних документів, які підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг. Патентовласник зобов'язаний добросовісно використовувати запатентований об'єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Не допускається використання об'єкта промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої ціни на продукцію, в якій використано запатентований об'єкт, продаж виробів, у яких використано запатентований об'єкт, за завищеною ціною. Використання об'єкта промислової власності не повинно наносити шкоду патентним правам інших осіб. Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на компонування ІМС зобов'язаний використовувати запатентований об'єкт. Якщо зазначений об'єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об'єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об'єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об'єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору. Суд може дати дозвіл на таку примусову ліцензію за умови, якщо власник охоронного документа не доведе, що невикористання запатентованого об'єкта мало місце через причини, які не залежали від нього. Суд, виносячи рішення про надання примусової ліцензії, має визначити обсяг використання запатентованого об'єкта, строк дії наданого дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику охоронного документа. За певних умов власник охоронного документа зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об'єкта власнику пізніше виданого патенту, якщо останній призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, — так звана залежна ліцензія. При цьому надання такого дозволу може бути зумовлено відповідним дозволом з боку власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його запентований об'єкт удосконалює об'єкт власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї самої мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання запатентованого об'єкта власником патенту, яким цей дозвіл затребувано. Спори, пов'язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються у судовому порядку. Права суб'єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи належать права на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку і права на географічне зазначення походження товарів. Комерційне найменування в Україні охороняється ЦК України. Право на комерційне найменування надає юридичній особі юридично гарантовану можливість виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням. В умовах ринкової економіки індивідуалізація виробника в такий спосіб має для нього важливе значення — адже споживач знає, з ким має справу. Така індивідуалізація має значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під комерційним найменуванням виробник зарекомендував себе як надійний партнер, виникають стійкі господарські зв'язки, зростає попит на його продукцію тощо. В умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має неабияке значення. Разом з тим комерційне найменування виробника покладає на нього серйозні обов'язки. Він зобов'язаний постійно підтримувати належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати матеріале- та енергоємність тощо. Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм власним комерційним найменуванням, що само по собі вже свідчить про певну господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник комерційного найменування здійснює певні особисті немайнові права. Він має право на захист своїх порушених прав, має право позначати своїм комерційним найменуванням вироблювані ним товари (якщо це технічно можливо), розміщувати його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно може використовуватися у різного роду оголошеннях рекламного характеру, публікаціях, анотаціях тощо. Разом з тим власник комерційного найменування (фірми) має право забороняти іншим особам неправомірно використовувати зареєстроване на його ім'я в тих самих цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим комерційним найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі комерційні найменування, наприклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо. Таке згадування не визнається неправомірним використанням комерційного найменування. При цьому, безперечно, комерційне найменування не повинно перекручуватися. Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу. Основні засади права на комерційне найменування є в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, що право на комерційне найменування (фірму) — це особисте не-майнове право юридичної особи, що відображає її репутацію. Право на комерційне найменування виникає за загальним правилом з моменту його фактичного використання, у законодавстві деяких країн — з моменту його державної реєстрації. Безперечно, це право є виключним — ним може користуватися лише та юридична особа, яка має на нього право інтелектуальної власності. Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один виняток — комерційне найменування може перейти до інших осіб лише разом з підприємством. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб'єкта цього права, власника даного комерційного найменування, зобов'язані визнавати всі інші особи. Вони повинні поважати право на комерційне найменування, рахуватися з ним і не порушувати його. Отже, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування не обмежене будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка зареєструвала це право на своє ім'я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної особи сталися будь-які зміни, вони повинні дістати певне відображення у комерційному найменуванні. Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов'язковому порядку зареєструвати статут. У статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У найменуванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні»). Юридична особа може користуватися лише одним комерційним найменуванням. Одне і те саме підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними комерційними найменуваннями. Це може призвести до знеособлення підприємства і, отже, до зловживань. Водночас виключність права на комерційне найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим самим комерційним найменуванням, що також може призвести до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу. Специфічною особливістю права на комерційне найменування є також те, що воно, на відміну від інших об'єктів промислової власності, має не територіальний, а екстериторіальний характер. Це означає, що комерційне найменування однієї країни має охоронятися і в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу з охорони промислової власності. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що комерційні найменування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу, а в межах України мають охоронятися комерційні найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу. ЦК України передбачає можливість передавати право інтелектуальної власності на використання комерційного найменування іншим особам лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать або його відповідний частинок. Постає питання — хто має право на використання комерційного найменування, тобто на фірму. Тобто хто є суб'єктом права на фірму. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте більшість дослідників схильні вважати, що суб'єктом права на фірму є лише юридична особа. Фізичні особи можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування. У цивільному обороті вони виступають під власним ім'ям. Не можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування також організації, що не мають статусу юридичної особи, а також представництва і філіали юридичних осіб. Отже, право на комерційне найменування (фірму) для його володільця майнових прав не породжує, але воно є об'єктом права інтелектуальної власності будь-якої особи. Права інтелектуальної власності, що випливають із свідоцтва на торговельну марку ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про права, що випливають із свідоцтва. Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торговельною маркою на свій розсуд. Стаття 5 цього Закону вказує, що право власності на марку засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений Закон чітко і однозначно проголошує право власності на марку. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження. Право володіння. Власник свідоцтва на торговельну марку, передусім, має право на володіння нею. Володіння означає фактичну наявність торговельної марки у майні власника, можливість безпосереднього впливу на неї. Право володіння також варто розрізняти як у суб'єктивному, так і в об'єктивному значенні цього поняття. У суб'єктивному значенні право володіння — це закріплена у нормах права можливість фактично володіти річчю: фізично або госпо-дарськи, оскільки однаково володіє торговельною маркою і той, хто тримає її у шухляді свого стола, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на неї безпосередньо. У спеціальній літературі інколи дискутується питання про можливість володіння результатом інтелектуальної діяльності. Одні автори стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки він дематеріалізований. Тобто об'єкт права інтелектуальної власності є нематеріалізований і тому бути у володінні будь-кого не може. Безперечно, торговельна марка є результатом інтелектуальної діяльності, в якій реалізована певна ідея, прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного. Втілення цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матеріальний носій може бути у володінні будь-якої особи, яка стала його власником. Щодо самої ідеї, закладеної в торговельну марку, то нею нібито володіти не можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводилася ст. 41 Конституції України, відповідно до якої володіти можна будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що торговельна марка є результатом творчої діяльності, ні в кого не викликає сумніву. Отже, власник торговельної марки може і здійснює таку правомочність власника як право володіти належним об'єктом. Право користування торговельною маркою. Друга правомочність власника торговельної марки полягає у праві користуватися нею на свій розсуд. У суб'єктивному значенні право користування — це закріплена нормами права можливість одержання корисних властивостей речі для задоволення потреб власника. Щодо торговельної марки це означає, що її власник має право вилучати із торговельної марки корисні властивості будь-яким способом, не забороненим законом. Право користування нерозривно пов'язане з правом володіння. У спеціальній літературі існує думка, що без володіння та фактичного утримування речі не можна видобувати з неї її корисні властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте цього не можна сказати про торговельну марку. Власник марки може користуватися нею, фактично не володіючи. У певних випадках марка виходить із володіння її власника. ЦК України і Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» досить чітко визначають право на використання марки і її межі. Так, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпорядження маркою на свій розсуд. Отже, власник має виключне право використовувати і розпоряджатися своєю маркою. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника марки використовувати і розпоряджатися нею. При цьому Закон не містить ніяких винятків із цього правила, як це має місце в інших законах про промислову власність. Інші особи можуть використовувати марку лише з дозволу її власника на підставі договору. Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких марку зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначеної торговельної марки у цивільний обіг. Усі наведені способи використання торговельної марки умовно можна поділити на дві групи. Перша група визначає її застосування для позначення торговельної марки, у тому числі і на експонатах, що демонструються на виставках і ярмарках. Це основне призначення торговельної марки. При цьому слід пам'ятати, що використання марки як позначення товарів і послуг обмежується лише тим переліком товарів і послуг, що був указаний в заявці. Другу групу способів використання знака складає його використання в різного роду супровідній документації та рекламі. За законодавством зарубіжних країн про товарні знаки під використанням розуміється дещо ширше коло способів вилучення з товарного знака його корисних властивостей і якостей. Так, закон Японії про товарні знаки надає володільцю знака виключне право на введення в цивільний обіг маркованих товарів. Це право за своїм характером охоплює всі види комерційної реалізації «маркованих виробів» — пропонувати товари під таким позначенням, володіти і зберігати під таким позначенням; пропонувати і надавати послуги під таким позначенням; вивозити і ввозити товари під таким позначенням. За законом Японії будь-якому іноземному експортеру чи національному імпортеру забороняється ввозити на територію країни товари під знаком, що належить іншому підприємцю (володільцю). Одним із поширених способів використання товарного знака є видача дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України про товарні знаки власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Право розпорядження. Будь-якому власнику належить третя правомочність — право розпоряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Право розпоряджатися в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака. Право розпорядження в суб'єктивному значенні — це закріплена у нормах права можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака. Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст. 16, де проголошується: «Власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва». Отже, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» чітко й однозначно проголошує — власник свідоцтва має право відчужувати належну йому на праві інтелектуальної власності власності торговельну марку будь-якій, особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком одного. Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і зумовлене інтересами споживачів. Право розпорядження як правомочність власника краще викладено в ЦК України,- ст. 319 якого проголошує, що Правом розпорядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпорядження є не що інше як юридична можливість припинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним способом — передати річ за договором позики. Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бути передана в оренду, але оренда — це не позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом договору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як можливість визначати її долю може бути здійснена лише способом припинення права власності на неї. Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося вище. Купівля-продаж торговельної марки може здійснюватися за загальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торговельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну. Компанія «Роллс-Ройс» продала всесвітньо відому торговельну марку всього... за 40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США). Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку користується попитом. Крім купівлі-продажу торговельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, міни, застави. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладами учасників і засновників серед іншого майна можуть бути об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі торговельна марка. Отже, власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпорядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже підкреслювалося, що це способи припинення права власності торговельні марки, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення власника торговельної марки. Лише власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування торговельної марки тощо. Щодо купівлі-продажу торговельної марки слід пам'ятати, що договір про передачу права власності на неї та ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстровані в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б визначала юридичне значення реєстрації таких договорів. Свідоцтво на торговельну марку може бути видане на ім'я кількох осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні маркою визначаються угодою між співвласниками свідоцтва. Якщо такої угоди немає, кожний із співвласників свідоцтва може користуватися і розпоряджатися маркою на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки без згоди решти співвласників та передавати право власності на марку іншій особі без згоди решти співвласників свідоцтва. Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на торговельну марку є його право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану марку без його дозволу, за винятком випадків, коли використання марки не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Слід підкреслити, що Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б обмежували тим чи іншим чином право на використання марки її власником. Тобто Закон не містить винятків, коли використання марки іншими особами без дозволу власника не вважалися б порушенням його прав. На жаль, зазначена норма в законі не розкрита і не відомо що означає «забороняти використовувати зареєстрований знак без його дозволу». Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про те, що слід розуміти під забороною використовувати товарний знак третіми особами. Параграф 14 п. 2 проголошує, що третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака у ділових відносинах: 1) використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для товарів чи послуг, ідентичних з тими, охорону яких забезпечує товарний знак; 2) використовувати позначення, якщо внаслідок ідентичності або схожості позначення з товарним знаком чи ідентичності або схожості товарів і послуг, для яких надається охорона торговельним маркам, для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпеку розумового поєднання позначення з товарним знаком; 3) використовувати ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення для товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює торговельна марка, якщо йдеться про відому в країні торговельну марку і використання позначення може без виправданих підстав недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака. Якщо передумови, наведені вище, визнані, то забороняється зокрема: 1) наносити позначення на товари або їх упаковку; 2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в цивільний обіг або зберігати для таких цілей; 3) пропонувати або надавати послуги під таким позначенням; 4) ввозити або вивозити товари під таким позначенням; 5) використовувати таку марку у діловій документації або в рекламі. Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця марки у ділових відносинах: 1) наносити ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби — такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подібні; 2) пропонувати, запускати в обіг або мати для названих цілей елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними або схожими з маркою; 3) ввозити або вивозити елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товарним знаком, якщо є небезпека, що елементи оформлення чи упаковки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності товарам чи послугам, щодо яких третім особам заборонено використовувати торговельну марку. Особи, які зловмисно використали торговельну марку, права на використання якої у них не було, зобов'язані припинити використання, відшкодувати володільцеві торговельної марки вигоду, що виникла внаслідок правопорушення. Якщо правопорушення здійснено службовцем чи представником підприємства, то вимога про припинення правопорушення і відшкодування шкоди може бути пред'явлена володільцю підприємства. Параграф 14 Закону Німеччини про реформу законодавства про товарні знаки досить великий за обсягом, але наведений він для того, щоб показати, який великий зміст може мати поняття «забороняти використовувати зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника». Очевидно й інше — така розшифровка цього поняття ніскільки не завадила б і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість наведеного, не дуже зрозумілого, нечіткого і далеко неоднозначного словосполучення. Незрозумілим є також застереження, що заборона використання марки не стосується тих випадків, «коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням права власника свідоцтва», адже Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» ніяких винятків з цього приводу не містить. Власник свідоцтва має право проставляти поряд із маркою попереджувальне маркування, яке вказує на те, що ця марка зареєстрована в Україні. Якщо власник свідоцтва здійснює посередницьку діяльність, то він має право на підставі договору з виробником товарів або особою, яка надає послуги, використовувати свою марку поряд із маркою зазначених осіб, а також замість їх марки. Використання торговельної марки є не лише правом її власника. Закон покладає на власника марки певні обов'язки. Передусім власник марки зобов'язаний її використовувати. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має добросовісно користуватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва. Використання марки її власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду. Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва у разі невикористання марки. Якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва. Заінтересованість іншої особи до марки, використання якої не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути йикли-кана певними чинниками. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначену марку на своє ім'я, але при цьому слід знати, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, закон чіткої відповіді не містить. На думку авторів, підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації. Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання. При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалася з незалежних від нього причин. Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд; 2) невикористання торговельної марки сталося з незалежних від її власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинене; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтересована особа; 5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання марки, проте закон не розкриває змісту поняття «недостатнє використання». Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого марка не використовувалася або використовувалася недостатньо. Цей строк законом визначений у три роки. Проте у більшості країн цей строк визначений у п'ять років. На думку авторів, в інтересах власника свідоцтва строк у п'ять років більш доцільний. Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає протягом якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений. Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє використання». Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує уточнення і саме поняття «використання марки». У законодавстві зарубіжних країн під поняттям «використання» розуміють не лише реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях водночас, коли рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що слід розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання. Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов'язаний з поняттям «недостатнє використання». Очевидно, що на ці запитання закон має дати відповіді. Інший обов'язок, про який нагадує закон, — це обов'язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося вище. Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охороною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не так уже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи. Отже, право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом. Це означає, що власник свідоцтва на марку має право на використання її, а також на розпорядження нею. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника свідоцтва. Право на використання географічного зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування географічним зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на географічне зазначення походження товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридичним особам, які перебувають у конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання географічного зазначення походження товарів. Це право не має виключного характеру. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» реєстрація права на використання географічного зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього самого географічного зазначення походження товарів. Отже, одним і тим самим географічним зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар характеризується тими самими специфічними ознаками. Особливістю реєстрації географічного зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає право на використання цього зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце лише реєстрація права на використання уже зареєстрованого географічного зазначення походження товарів. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання географічного зазначення походження товарів, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця. Власник свідоцтва має право: — використовувати зареєстроване географічне зазначення походження товару; — вживати заходів щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення походження товару особами, які не мають на це права; — вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди в установленому порядку. Використовувати зареєстроване географічне зазначення походження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (п. 4 ст. 17). Проте слід зазначити, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на географічне зазначення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме географічне зазначення походження товару у зазначеного суб'єкта не виникає. Використанням зареєстрованого географічного зазначення походження товару визнається: — нанесення його на товар або на етикетку; — нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; — запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. Власник свідоцтва має право наносити поряд із географічним зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстроване в Україні. Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару». Власник свідоцтва не має права: — видавати ліцензію на використання географічного зазначення походження товару; — забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення походження товару та (або) право на його використання. Як уже зазначалося, власник свідоцтва має право забороняти іншим особам неправомірне використання географічного зазначення походження товару. Неправомірне використання географічного зазначення може мати місце у разі, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого внесені у свідоцтво. Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здійснюється відповідно до чинного цивільного законодавства. Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі. Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 року № 901 Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Затвердити Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (додається). 2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з додатком. Це Положення визначає строки і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору. Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається: для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в Україні (резиденти), — у гривнях; (абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003р. № 901) для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться за межами України (нерезиденти), — у доларах США. Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку повинні сплатити резиденти і нерезиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів — у доларах США. Якщо заявником (заявниками) є лише винахідник (винахідники) або автор (автори) промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, то збори, передбачені пунктами 1, 2, 8, 11, 12, 21, 23, 33, 35—38, 46, 56 і 57 додатка до Положення, сплачуються у розмірі 50 відсотків встановленого розміру кожного виду збору. У разі подальшого включення до складу заявників особи, яка не є винахідником або автором, збір сплачується у повному розмірі. Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного банку на день його сплати. Збори сплачуються на розрахункові рахунки уповноважених МОН закладів державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Відомості про розрахункові рахунки уповноваженого закладу державної системи правової охорони інтелектуальної власності (далі — уповноважений заклад) оприлюднює МОН. Надходження від зборів за розпорядженням МОН використовуються за цільовим призначенням виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності. Уповноважений заклад зобов'язаний вести облік документів про сплату зборів та результати перевірки їх відповідності вимогам, установленим цим Положенням. Документом про сплату збору є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма № 0402005). У цьому документі зазначаються платник збору, вид збору (перелік сплачуваних зборів), сума сплаченого збору (зборів), а також номер заявки (номери заявок), якщо про нього (них) повідомлено заявника, або номер патенту (патентів) чи свідоцтва (свідоцтв), назва країни платника — нерезидента. У разі коли збір, розмір якого встановлено у доларах США, сплачено у гривнях, зазначається курс долара за офіційним обмінним курсом Національного банку на день сплати збору. Документ про сплату збору повинен надійти до уповноваженого закладу разом із заявою (клопотанням, запереченням тощо) про вчинення відповідної дії, якщо інші строки не передбачені цим Положенням, і є дійсним: а) протягом трьох місяців від дня сплати збору за умови, що у цей строк розмір відповідного збору залишався незмінним; б) протягом одного місяця від дня введення в дію зміненого розміру збору. Сума збору повертається платникові (частково або повністю) у разі: сплати збору в більшому розмірі, ніж передбачено цим Положенням; повернення уповноваженим закладом заяви (клопотання) або відмови у її прийнятті. Сума збору повертається за умови, якщо заяву про повернення подано до уповноваженого закладу протягом року від дня зарахування цієї суми на його рахунок, з урахуванням відшкодування витрат на її повернення. • Кошти, визнані такими, що підлягають поверненню, за клопотанням платника можуть бути зараховані в рахунок збору, який платник повинен внести за вчинення уповноваженим закладом іншої дії. Порядок зарахування коштів визначається установою. Обчислення строків сплати зборів та подання до уповноваженого закладу документа про сплату проводиться у такому порядку: а) якщо строк становить один рік чи певну кількість років, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відповідна дія, а закінчується наступного року, місяця і дня, що мають ту ж назву і число, які мали місяць і день вчинення дії. Якщо відповідний місяць наступного року не має дня з таким числом, строк закінчується в останній день цього місяця; б) якщо строк становить один місяць чи певну кількість місяців, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відповідна дія, а закінчується наступного місяця і дня, що має те ж число, яке мав день вчинення дії. Якщо наступний місяць не має дня з таким же числом, строк закінчується в останній день цього місяця; в) якщо строк становить певну кількість днів, він обчислюється від дня, який настає за днем, коли вчинялася відповідна дія, а закінчується в день, який є останнім днем відліку строку; г) якщо останній день закінчення строку збігається з вихідним, святковим, неробочим чи іншим днем, коли уповноважений заклад не працює, строк закінчується в перший робочий для закладу день, який настає за вихідним, святковим, неробочим чи зазначеним вище іншим днем. Строки подання документів про сплату зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи і корисні моделі Документ про сплату збору за подання заявки на винахід, корисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу разом із заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Документ про сплату збору за подання міжнародної заявки на винахід, корисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу разом із заявкою або не пізніше 23 місяців від дати пріоритету, а у разі проведення міжнародної попередньої експертизи — не пізніше 33 місяців від дати пріоритету. Документ про сплату збору за продовження строку надходження документа про сплату збору за подання заявки повинен надійти до уповноваженого закладу не пізніше шести місяців від дати закінчення цього строку. Документ про сплату збору за продовження строку надходження перекладу міжнародної заявки на винахід, корисну модель українською мовою та (або) документа про сплату збору за її подання повинен надійти до уповноваженого закладу протягом шести місяців від дати надходження міжнародної заявки. Документ про сплату збору за продовження строку права на пріоритет попередньої заявки на винахід, корисну модель повинен надійти до уповноваженого закладу протягом двох місяців від дати закінчення встановленого строку для подання заяви про пріоритет. Клопотання про продовження строку повинне містити відомості про непередбачувані чи незалежні від .заявника обставини, з яких його пропущено. Документ про сплату збору за продовження строку подання заяви про пріоритет попередньої заявки на винахід, корисну модель та (або) копії цієї заявки повинен надійти до уповноваженого закладу протягом двох місяців від дати закінчення встановленого строку для подання заяви про пріоритет. Клопотання про продовження строку повинне містити відомості про непередбачувані чи незалежні від заявника обставини, з яких його пропущено. Документ про сплату збору за продовження строку надходження перекладу попередньої заявки на винахід, корисну модель українською мовою повинен надійти до уповноваженого закладу протягом шести місяців від дати одержання заявником запиту цього закладу. Документ про сплату збору за подання клопотання про внесення за ініціативою заявника виправлень і уточнень до заявки подається до уповноваженого закладу після одержання заявником рішення про встановлення дати подання заявки і повинен надійти до нього до дати одержання заявником рішення про видачу патенту або рішення про відмову у видачі патенту. Документ про сплату збору за подання клопотання про продовження строку внесення запропонованих уповноваженим закладом експертизи змін до матеріалів заявки на винахід, корисну модель за одержаним заявником повідомленням про невідповідність матеріалів заявки встановленим вимогам повинен надійти до цього закладу протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення закладу експертизи. Документ про сплату збору за поновлення пропущеного строку внесення запропонованих закладом експертизи змін до матеріалів заявки на винахід, корисну модель за одержаним заявником повідомленням про невідповідність матеріалів заявки встановленим вимогам повинен надійти до закладу протягом дванадцяти місяців від дати закінчення пропущеного строку. Клопотання про поновлення пропущеного строку повинне містити відомості про причини, з яких його пропущено. Документ про сплату збору за проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід повинен надійти до уповноваженого закладу протягом трьох років від дати подання заявки. Документ про сплату збору за продовження строку подання клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід повинен надійти до уповноваженого закладу не пізніше шест
 Мы поможем в написании ваших работ! |