Отже, для стафілококової пневмонії характерна тріада рентгенологічних симптомів: інфільтрати, округлі порожнини розпаду, плевральний випіт.



Диференціальну діагностику при стафілококовій пневмонії проводять з множинними абсцесами легень, казеозною пневмонією.

Септична пневмонія - це гостре запальне захворювання легень, що виникає внаслідок гематогенного занесення збудника з септичних вогнищ, які є в організмі хворих із септикопіємією. При цьому метастатичні вогнища розвиваються в периферичних відділах легень й нерідко супроводжуються запаленням вісцеральної плеври. Характерними рентгенологічними симптомами для септичної пневмонії є симетрія та значна площа ушкоджень обох легень: вогнищеві тіні різної величини (ацинусні, часточкові та більші) розсіяні по всіх легеневих полях від верхівок до діафрагми.

Пневмонічним вогнищам властиве гнійне розплавлення з утворенням сухих порожнин (без горизонтальних рівнів) та незначною інфільтративною зоною навколо. В деяких випадках вогнищеві інфільтративні тіні зливаються й утворюють більші, без чітких меж, неправильної форми тіні. Для септичної пневмонії, як і для інших видів вогнищевої пневмонії, характерним є швидка зміна патологічних явищ у легенях.

Токсична пневмонія виникає під час вдихання деяких токсичних речовин на хімічних виробництвах і бойових отруйних речовин при їх застосуванні. Рентгенологічно визначаються великі вогнищеві тіні, розсіяні симетрично з обох боків по всій легені. Рідше спостерігається злиття вогнищевих тіней та утворення великих інфільтратів.

Еозинофільна пневмонія (Леффлера синдром, інфільтрат еозинофільний летючий) - це алергічне захворювання, що характеризується утворенням в одній або обох легенях транзиторних інфільтратів (з переважною локалізацією у верхній частці) і супроводжується еозинофілією. Інфільтрати виникають раптово й так само раптово зникають через 7-10 днів, не лишаючи інфільтративних змін і клінічних проявів.

Захворювання виникає як наслідок впливу різних чинників: паразитарних (міграція личинок аскарид), хімічних, у тому числі й лікарських засобів. Рентгенологічно виявляється інфільтративна гомогенна тінь округлої форми з нечіткими контурами та різної величини (до 5-7 см і більше). Еозинофільні інфільтрати за формою та локалізацією дуже схожі на туберкульозні, проте характерні зміни крові й швидкий перебіг, як правило, виключають можливі помилки при диференціальній діагностиці.

Хронічна пневмонія - це запальний процес у легенях, який прогресує й характеризується ушкодженням всіх структурних елементів, розвитком сполучної тканини, гнійно-некротичних ділянок, вогнищ продуктивного запалення. Хронічним процес вважають через три місяці від початку хвороби.

Під час рентгенологічного дослідження виявляють значне підсилення легеневого рисунка у вигляді покручених лінійних тіней, сітчастості структури легеневої тканини. На цьому тлі помітні розмиті окремі вогнищеві затемнення, які є запальними інфільтратами легеневої тканини. Часто в процес втягується плевра, що призводить до її ущільнення та утворення зрощень. В разі тривалого перебігу захворювання розвивається пневмосклероз, який супроводжується деформацією грудної клітки, звуженням міжреберних проміжків, зменшенням об’єму легені, зміщенням органів середостіння. Характерною для хронічної неспецифічної пневмонії є деформація бронхіального дерева з утворенням поодиноких або численних бронхоектазів.

Ускладнення пневмонії

1. «Бронхоектатична хвороба» - перебіг хронічної пневмонії з утворенням множинних гнійних бронхоектазів - патологічних розширень обмежених ділянок бронхів зі зміною структури їх стінок. За механізмом розтягнення бронхіальної стінки розрізняють бронхоектази ретенційні, деструктивні й ателектатичні. За типом розширення бронхів - циліндричні, мішкуваті, веретено- та чіткоподібні; за товщиною стінок розширених ділянок - атрофічні й гіпертрофічні. Крім того, розрізняють бронхоектази вроджені й набуті.

Оглядова рентгенографія та томографія є важливими методами діагностики бронхоектазів, але тільки бронхографія дозволяє точно визначити справжній обсяг ушкодження. За допомогою бронхографії частіше виявляють змішані та циліндричні бронхоектази сегментарних і субсегментарних бронхів.

2. Абсцес легені - порожнина, заповнена гноєм і відмежована від легеневої тканини піогенною мембраною. Найчастіше він є ускладненням пневмонії та інших патологічних процесів, у тому числі й не пов’язаних із захворюванням легень. Розрізняють метастатичні (гематогенні, лімфогенні) і травматичні абсцеси. Метастатичні гематогенні абсцеси є ускладненням крупозної та септичної пневмонії; виникають внаслідок гематогенного перенесення збудників гнійної інфекції, як ускладнення септичних процесів (остеомієліт, гнійний отит, карбункул тощо). Септичні емболи з гнійних вогнищ заносяться в дрібні легеневі артерії та артеріоли. Через це спочатку виникає інфаркт паренхіми легені, а потім розплавлення та утворення порожнини з перифокальним запаленням.

Метастатичні абсцеси, що виникли лімфогенно, розвиваються під час поширення гнійної інфекції з судин органів і тканин лімфатичними шляхами. Запальний інфільтрат розплавляється з утворенням порожнини.

Травматичний абсцес - це ушкодження легені внаслідок вогнепального поранення, нещасного випадку, проникнення інфікованих сторонніх тіл тощо.

Під час диференціальної діагностики абсцесу легені потрібно враховувати порожнини, що утворюються в легені при інших захворюваннях, головним чином при кавернозному туберкульозі, розпаді ракової пухлини та ускладненій бронхолегеневій кісті.

Туберкульозна каверна рентгенологічно розпізнається, по-перше, за наявністю вогнищевих тіней навколо порожнини; по-друге, за відсутністю горизонтального рівня, оскільки вона майже суха або містить малу кількість рідини; по-третє, на підставі того, що навколо туберкульозної каверни перифокальне запалення або зовсім відсутнє, або незначне. При диференціальній діагностиці потрібно враховувати клінічні та лабораторні дані, а також анамнез хвороби.

Порожнина злоякісної (ракової) пухлини рентгенологічно схожа на порожнину абсцесу й диференціальний діагноз в цих випадках ускладнюється. При цьому доводиться враховувати анамнез, клінічні, лабораторні дані, тривалість захворювання, динаміку процесу під час повторних рентгенологічних дослідженнь, а також наслідки лікування.

Диференціальна діагностика з бронхолегеневою ускладненою кістою не становить труднощів, оскільки порожнина кісти, навіть ускладненої, залишається дуже тонкостінною й чітко окресленою, перифокальної зони часто немає. При кісті майже відсутні скарги хворого, немає підвищення температури тіла, помітних змін системи крові.

3. Гангрена легені - змертвіння й гнильний розпад ділянки легені, яка не має чіткого відмежування від здорової тканини. Важливою клінічною ознакою гангрени легені є кашель, що супроводжується відділенням гнильного мокротиння.

Рентгенологічна картина в одних випадках нагадує абсцес легені з наявністю секвестру, в інших виявляється значне, без чітких меж пневмонієподібне затемнення з множинними просвітленнями.

4. Плеврит- запалення плеври - виникає звичайно як вторинний процес, який ускладнює різні захворювання (пневмонію, туберкульоз, ревматизм, злоякісну пухлину). Первинний плеврит зустрічається рідше, наприклад, при ушкодженні плеври пухлиною (мезотеліома), травмі. Розрізняють плеврит ексудативний і сухий. Ексудативний плеврит може бути вільним і осумкованим. Ексудативний плеврит в переважній більшості випадків запалення плеври супроводжується накопиченням випоту в плевральній порожнині вже під кінець першої доби від початку захворювання. Рентгенологічно виявляють велику кількість ексудату, що, як правило, перевищує 500 мл. Рідина при ексудативному плевриті спочатку накопичується між листками діафрагмальної плеври, зміщуючи легеню вгору, а діафрагму донизу. При цьому реберно-діафрагмальні синуси вільні. Тому для виявлення ексудату на цьому етапі потрібно виконати ультразвукове і рентгенологічне дослідження на латероскопі в положенні хворого на боці.

Ознаки: високе розташування купола діафрагми на боці випоту, тобто, купол діафрагми в дійсності є верхньою межею випоту, накопиченого над діафрагмою. Друга непряма ознака - зменшення амплітуди рухомості діафрагми внаслідок механічного тиску накопиченої рідини. При перебуванні ексудату зліва, а хворого в ортопозиції виявляється ще один симптом - збільшення відстані між газовим пухирем шлунка та легенею. В нормальних умовах ця смужка завширшки не більше 0,5 см. В разі накопичення рідини ширина її збільшується до 1,5-2 см і більше. Відсутність цієї ознаки не свідчить про те, що рідини немає, остання накопичується спочатку над заднім скатом діафрагми. Дослідження в положенні стоячи дозволяє тільки запідозрити невелику кількість рідини в плевральній порожнині, тоді як дослідження в латеропозиції на боці вирішує неясність.

В міру подальшого збільшення кількості рідини, коли вона вміщується в просторі між основою легені та куполом діафрагми, рідина переміщується в паракостальний простір. При цьому спочатку вона виповнює задній реберно-діафрагмальний синус, потім - бічний і під кінець виникає картина затемнення нижньої зони легеневого поля з верхньою межею, яка відповідає лінії Елліса-Дамуазо-Соколова. Кількість рідини при цьому становить 500-1000 мл. Подальше накопичення рідини спричинить затемнення всієї легені, що називається тотальним плевритом, при якому органи середостіння явно зміщуються в протилежний бік.

Якщо в плевральну порожнину до наявної рідини приєднується повітря (наприклад, при плевральній пункції чи розриві легені), виникає гідропневмоторакс із характерною рентгенологічною картиною. Над затемненням, яке має горизонтальний рівень, виявляється просвітлення.

Безслідного розсмоктування плевриту майже не спостерігається. Часто лишаються спайки, які призводять до стовщення плеври, обмеження рухомості та деформації купола діафрагми, облітерації синусів. Через схильність плевральних листків до спайкового процесу нерідко випіт осумковується.

За розташуванням ексудату в плевральній порожнині розрізняють 5 видів осумкованого плевриту:

1. пристінковий (паракостальний) - ексудат широкою основою прилягає до поверхні ребер;

2. верхівковий (апікальний) - основа ексудату прилягає до купола плеври;

3. діафрагмальний (базальний) - розташований між основою легені та діафрагмою;

4. міжчастковий (інтерлобарний);

5. середостінний (парамедіастинальний) - розташований між вісцеральною та середостінною плеврою.

Найпоширенішим із осумкованих ексудативних плевритів є пристінковий. Рентгенологічна картина пристінкового плевриту досить типова. Затемнення має напівовальну чи веретеноподібну форму, прилягає широкою основою до ребер. Випинання контуру затемнення направлене в бік легені, іноді може бути подвійним чи потрійним. Тінь звичайно однорідна, інтенсивна, з чітким контуром. Легеневий рисунок у ділянках легені, прилеглих до осумкованого випоту, часто підсилений внаслідок запального процесу чи здавлення легеневої паренхіми. Під час дихання тінь випоту зміщується за реберним типом, тобто, на вдиху зміщується вгору, а на видиху - донизу.

Велике значення у виявленні та правильному трактуванні осумкованих плевритів має багатопроекційне дослідження. При великих і атипово розташованих осумкуваннях, коли багатопроекційне дослідження не дозволяє визначити характер змін, застосовують томографію.

Туберкульоз

Наказом № 311 МОЗ України від 30.12.99 р. затверджено інструкцію про клінічну класифікацію туберкульозу. В ній зберігається більшість клінічних форм туберкульозу органів дихання та, разом з тим, введені нові форми: казеозна пневмонія, міліарний туберкульоз.

Туберкульоз органів дихання:

1. Первинний туберкульозний комплекс.

2. Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

3. Дисемінований туберкульоз легень.

4. Вогнищевий туберкульоз легень.

5. Інфільтративний туберкульоз легень.

6. Казеозна пневмонія.

7. Туберкульома легень.

8. Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень.

9. Циротичний туберкульоз легень.

10. Туберкульозний плеврит (в тому числі емпієма).

11. Туберкульоз бронхів, трахеї та верхніх дихальних шляхів.

12. Туберкульоз органів дихання, комбінований з пиловими професійними хворобами легень (коніотуберкульоз).

13. Міліарний туберкульоз.

Первинний туберкульозний комплекс характеризується специфічним ураженням ділянки легені (первинний афект - первинне вогнище), регіонарного лімфатичного вузла (туберкульозний лімфаденит) і лімфатичних судин (туберкульозний лімфангоїт). Виникає в організмі дитини в місці проникнення збудника й розвивається внаслідок первинного інфікування; проявляється переважно гостро. У дорослих він зустрічається рідко. Клінічні прояви первинного комплексу різноманітні.

Легеневий компонент первинного комплексу - це вогнище казеозного некрозу, яке розвивається субплеврально, має неправильну округлу форму й часом повторює форму сегмента або частки легені. Тінь вогнища має нечіткі контури, тому її дуже важко відрізнити від неспецифічної пневмонії.

В корені легені при томографічному дослідженні виявляються збільшені лімфатичні вузли, що є другим компонентом первинного комплексу.

Між первинним вогнищем і розширеним за рахунок лімфаденіту коренем виявляється підсилений легеневий рисунок, що морфологічно відповідає запальним периваскулярним змінам (лімфангоїт) - третьому компоненту первинного комплексу.

В розвитку й перебігу первинного комплексу розрізняють чотири стадії:

1. пневмонічну (інфільтрації);

2. розсмоктування;

3. ущільнення;

4. звапнування (кальцинозу).

Рентгенологічно в стадії інфільтрації виявляється гомогенна тінь, яка відповідає вогнищеві або ділянці ущільнення легеневої тканини, в другій стадії (внаслідок часткового розсмоктування інфільтрату) з’являється біполярність інфільтративного ушкодження. В третій стадії відбувається ущільнення та інкапсуляція зони ушкодження, в четвертій - петрифікація зони внаслідок відкладання солей кальцію, утворення одиночного звапненого вогнища на місці первинного афекту (регіонарного лімфатичного вузла - вогнища Гона). Процес звапнування починається через 8-10 місяців від початку захворювання і може продовжуватися кілька років.

Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт туберкульозний) за частотою прояву як компонент первинного туберкульозного комплексу займає перше місце.

За клініко-рентгенологічними даними розрізняють дві форми туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів: інфільтративну та пухлиноподібну. Інфільтративна форма бронхоаденіту спостерігається частіше, ніж пухлиноподібна. Під час рентгенологічного дослідження при інфільтративній формі бронхоаденіту виявляється ділянка інтенсивного гомогенного затемнення на місці кореня легені. Латерально тінь має нечіткий контур і поступово переходить в нормальну легеневу тканину, медіально - зливається з тінню органів середостіння. Затемнення може охоплювати значну площу, що обумовлено перифокальним запаленням легеневої тканини навколо ушкодженої групи лімфатичних вузлів. Пухлиноподібна форма туберкульозного бронхоаденіту патоморфологічно характеризується значним збільшенням лімфатичних вузлів внаслідок розвитку в них туберкульозної грануляційної тканини. Рентгенологічно виявляється розширення й ущільнення коренів легень за рахунок значного збільшення лімфатичних вузлів. З медіального боку затемнення зливається з серцево-судинною тінню, з латерального - утворює дугоподібні (поліциклічні) контури. Лімфатичні вузли окремо не диференціюються.

Дисемінований туберкульоз легень - клінічна форма туберкульозу, для якої характерна поява в легенях множинних розсіяних туберкульозних вогнищ. Розвиток його зумовлений поширенням мікобактерій туберкульозу гематогенним, рідше лімфогенним шляхом чи бронхогенно. Дисемінований туберкульоз, який виник внаслідок гематогенного поширення збудників інфекції, називається гематогенно-дисемінованим. У дітей і людей похилого віку дисемінація настає внаслідок активізації процесу у внутрішньогрудних лімфатичних вузлах.

За перебігом дисемінований туберкульоз легень може бути гострим, який характеризується дрібновогнищевою або міліарною дисемінацією, підгострим і хронічним. При гострому дисемінованому туберкульозі вогнища в легені рівномірні та дуже дрібні, завбільшки з просяне зерно, звідси й назва - міліарний (просоподібний) туберкульоз (від лат. milium - просо).

Міліарний туберкульоз, при якому розміри окремих туберкульозних гранульом становлять 2-3 мм, має характерну рентгенологічну картину. Мономорфні вогнища розташовані по всіх легеневих полях, в середніх та нижніх відділах їх більше. Легеневий рисунок збіднений, прозорість легеневих полів рівномірно зменшена. Тіні коренів легень нечіткі, безструктурні.

Підгострий дисемінований туберкульоз легень найчастіше ушкоджує верхні відділи легень. Вогнища розташовані субплеврально, відносно симетрично, однорідні за формою та інтенсивністю. Внаслідок прогресування патологічний процес переходить з інтерстиціальної тканини на бронхи, що призводить до появи інфільтративних тіней в легенях. Інфільтрати, в свою чергу, можуть розпадатись з утворенням каверн, які не мають фіброзної капсули (на відміну від каверн при інших формах туберкульозу). Каверни мають тонкі стінки, розташовані на тлі вогнищ, інфільтратів, а іноді на тлі майже незміненої легеневої тканини. Такі каверни називають штампованими.

Підгострий дисемінований туберкульоз легень при неповному розсмоктуванні вогнищ, несвоєчасному виявленні та недостатньому лікуванні переходить в хронічну форму. Іноді з самого початку ця форма туберкульозу перебігає як хронічне захворювання.

Рентгенологічно хронічний дисемінований туберкульоз проявляється різної щільності й величини вогнищами, які розташовані асиметрично серед фіброзно та емфізематозно зміненої паренхіми легень, порожнин розпаду, деформованих, зміщених коренів легень.

Всі форми дисемінованого туберкульозу легень в разі неправильного лікування можуть трансформуватися в кавернозний чи фіброзно-кавернозний туберкульоз легень, що призводить до розвитку дифузного пневмосклерозу, емфіземи та серцево-легеневої недостатності.

Вогнищевий туберкульоз легень - клінічна форма туберкульозу, що характеризується обмеженим, переважно продуктивним запальним процесом. Вогнищевий туберкульоз за частотою виявлення в загальній структурі клінічних форм туберкульозу органів дихання займає друге місце після інфільтративного туберкульозу. До цієї форми туберкульозу належать ушкодження легеневої тканини у вигляді кількох або численних ущільнень вогнищевого характеру. Це ацинозні, ацинозно-нодозні, бронхо-нодулярні вогнища. При цьому вогнищеві тіні й зміни плеври та сполучної тканини легень, що супроводжують їх, виявляються на обмеженій ділянці верхівок одного-двох легеневих сегментів, рідше - частки.

Переважними рентгеноморфологічними тіньовими елементами при вогнищевому туберкульозі є різні за розмірами вогнищеві тіні: дрібні, середні, великі. Рентгенологічно вогнищеві утвори характеризуються середньою інтенсивністю, нечіткими контурами, іноді інкапсульовані. На томограмі вони мають округлу форму, однорідну структуру, розташовані на тлі інфільтрованої сполучної тканини легені, яка утворює сітчасто-петлистий і тяжистий рисунок.

Інфільтративний туберкульоз легень - це ексудативно-казеозний процес, який розвивається як перифокальне запалення навколо свіжих первинних вогнищ, частіше внаслідок загострення інкапсульованих, частково звапнених казеозних вогнищ і фіброзно-вогнищевих змін. В ряді випадків ця форма туберкульозу розвивається внаслідок загострення процесу у внутрішньогрудних лімфатичних вузлах і бронхогенного поширення інфекції.

Рентгенологічно розрізняють обмежені інфільтративні, а також часто поширені процеси, що залежать від клініко-рентгенологічного варіанту захворювання. Обмежені інфільтрати на рентгенограмах мають вигляд ізольованих фокусів округлої форми, що охоплюють групу часточок, частину сегмента, рідше сегмент легені. Вони комбінуються з фіброзними змінами. Часто обмежені інфільтративні ущільнення мають характер великих, округлої форми утворів, розташованих у кортикальному відділі легень (інфільтрат Асмана). Тінь інфільтрату, як правило, однорідна, але іноді, особливо на томограмах, виявляються щільніші включення; має слабку або середню інтенсивність. В прилеглій до інфільтрату легеневій тканині виявляються свіжі вогнища, тяжисто-сітчасті тіні запальних інтерстиціальних змін, а в напрямку коренів легень - запальні перибронхіальні зміни.

Туберкульома легені - клінічна форма туберкульозу, що об’єднує різноманітні за походженням інкапсульовані, відмежовані фокуси в легені казеозного та фіброзного характеру; характеризується хронічним перебігом і тенденцією до прогресування.

Морфологічно туберкульома - це фокус різної давності казеозного некрозу, який відмежований волокнистою сполучнотканинною оболонкою (рис. 54).

Рентгенологічна картина туберкульоми легені залежить від фази туберкульозного процесу та характеру перебігу захворювання (відносно стійкий, прогресування). Велике значення в діагностиці туберкульоми, встановленні фази, активності процесу мають дані динамічного рентгенологічного дослідження. Рентгенологічно туберкульома має вигляд округлого утвору діаметром понад 1,5 см. Контури її чіткі, але частіше зазублені (горбисті).

Важливою рентгенологічною ознакою туберкульоми легені є структура її тіні. Вона здебільшого неоднорідна, за рахунок пневмосклерозу, ущільнених мас казеозного некрозу, кальцинованих включень, ділянок розпаду. В разі розпаду в туберкульомі виявляється ексцентричне серповидне просвітлення. Порожнини розпаду можуть мати неправильну форму, бути одиночними чи множинними, містять секвестральні включення, розташовуються біля вічка дренувального бронху. В туберкульомі, як правило, не буває рівня рідини. Структура туберкульоми краще виявляється за допомогою томо- або зонографії. Інтенсивність тіні туберкульоми значна.

Кавернозний туберкульоз легень характеризується наявністю сформованої каверни внаслідок відходження казеозних мас через дренувальний бронх, відсутністю перифокального запалення, поширеної бронхогенної дисемінації та фіброзних змін у легеневій тканині, що оточує каверну.

Рентгеноморфологічно ця форма туберкульозу характеризується наявністю в легенях однієї або кількох каверн із фіброзною капсулою, а також розвитком склеротичних змін в прилеглій легеневій тканині, вогнищ відсіву різної давності, плевральних ущільнень, емфіземою легень (рис. 56).

Пухлини легень

Злоякісні пухлини.

Рак легень розвивається з епітелію слизової оболонки бронхів або її залоз. Є багато класифікацій раку легень, які побудовані за ступенем патологічних змін у легенях, рентгенологічними та клінічними проявами хвороби. Широкого визнання набула класифікація, запропонована Ю. М. Соколовим (1956), яка враховує рентгеноанатомічні дані та локалізацію пухлини. За цією класифікацією розрізняють рак:

1. центральний;

2. периферичний;

3. верхівковий,

4. міліарний карциноз,

5. медіастинальний.

Центральний рак легень дуже часто перебігає скрито, безсимптомно і, як правило, розпізнається пізно. Клінічні симптоми центрального раку з’являються в тій стадії розвитку пухлини, коли виникають порушення зовнішнього дихання, дренажної функції бронха, запальна реакція прилеглих тканин.

Рентгенологічна картина центрального раку складається з проявів самої пухлини, ознак порушення прохідності бронха, ускладнень, які виникають в зв’язку з прогресивним ростом пухлини та її метастазами.

Ріст пухлини може бути направленим в просвіт бронха (ендобронхіальний рак), назовні (екзобронхіальний), а також вздовж бронхіальних стовбурів (перибронхіальний).

Томографічне дослідження виявляє стовщення бронхіальних стінок на значному протязі. За допомогою бронхографії визначають концентричне рівномірне звуження бронхів на значному протязі, з явним стовщенням стінок.

Центральний рак ускладнюється плевритом, пневмонією, розпадом пухлини, метастазами в регіонарні лімфатичні вузли.

Периферичний рак. Виникає з епітелію слизової оболонки субсегментарних бронхів і бронхіол.

Рентгенологічне дослідження нерідко дозволяє запідозрити периферичний рак ще на ранніх етапах його розвитку. Виявляється периферичний рак у вигляді вузла діаметром 2-4 см і більше, як правило, у верхніх частках обох легень, частіше справа.

Середостінний рак легень є проявом метастазування первинної ракової пухлини, що найчастіше розміщена на рівні біфуркації трахеї, медіальної стінки головного або часткового бронхів. Відбувається метастазування в трахеобронхіальні лімфатичні вузли. Рентгенологічна картина характеризується наявністю великої тіні з однієї сторони, яка закриває тінь кореня.

Рак верхньої частки легені - верхівковий рак (рак Пенкоста) клінічно проявляється біллю в плечовому суглобі, грудній клітці, а також синдромом Горнера (птоз верхньої повіки, енофтальм, звуження зіниці).

Рентгенологічна картина верхівкового раку характеризується тінню в ділянці верхівки легені. Нижня межа пухлини дугоподібна, верхня - не виявляється. Характерною ознакою цієї форми раку є деструкція задніх відрізків ребер, а також поперечних відростків декількох хребців.

Метастатичні пухлини легень. Проникнення пухлинних мас у легеневу тканину відбувається гематогенним, лімфогенним і бронхогенним шляхами. В разі гематогенного поширення пухлинні емболи осідають в найменших судинах легень (артеріолах, капілярах, венулах) і започатковують розвиток метастазів, які найчастіше локалізуються в поверхневих відділах легеневої паренхіми (нерідко субплеврально). Рентгенологічно метастази проявляються у вигляді округлої тіні з чіткими горбистими контурами.

В разі лімфогенного занесення пухлинних мас пошкоджуються лімфатичні вузли навколо коренів легень й середостіння, що призводить до пухлинного переродження лімфатичних вузлів.

Доброякісні пухлини

Доброякісні пухлини легень поділяють на дві групи: внутрішньобронхіальні та зовнішньобронхіальні.

Внутрішньобронхіальні пухлини, як правило, виявляються за клінічними та рентгенологічними ознаками порушення бронхіальної прохідності певного ступеня. Рентгенологічно на боці ушкодження виявляють зменшення прозорості легені, різного ступеня тяжкості симптом Гольцкнехта-Якобсона, який залежить від ступеня стенозу головного бронха. Якщо пухлина обтурує бронх повністю (третій ступінь), на рентгенограмі визначається ателектаз певної ділянки легені. Внутрішньобронхіальні пухлини діагностують також за допомогою бронхоскопії та бронхографії.

Зовнішньобронхіальні пухлини, незалежно від гістологічної структури, проявляються, як правило, тінями з рівними контурами, які можуть бути хвилястими та зберігати чіткість.

Пневмоконіози

Пневмоконіоз - професійне захворювання органів дихання, що розвивається внаслідок тривалого вдихання металевого, мінерального та органічного пилу та супроводжується виникненням у легенях волокнистої сполучної тканини.

За характером вдихуваного пилу розрізняють шість типів пневмоконіозу (класифікація пневмоконіозу, 1976):

1. Силікоз.

2. Силікатоз (асбестоз, талькоз, цементний пневмоконіоз та ін.).

3. Металоконіоз (бериліоз, сидероз, алюміноз, баритоз тощо).

4. Карбоконіоз (антракоз, графітоз, сажовий пневмоконіоз тощо).

5. Пневмоконіоз від змішаного пилу кремнію (антракосилікоз, сидеросилікоз, силікосилікатоз тощо).

6. Пневмоконіоз, зумовлений вдиханням органічного пилу (бавовняного, зернового, коркового, очеретяного тощо).

За характером патологічних змін, їх поширеностю в легенях розрізняють вузликову, інтерстиціальну та змішану форми пневмоконіозу.

За клініко-рентгено-морфологічними змінами виділяють три стадії пневмоконіозу. Для перших двох стадій неускладненого пневмоконіозу характерною є невідповідність між виявленням рентгенологічних симптомів і незначним ступенем клініч-них проявів.

Перша стадія пневмоконіозу в рентгенологічному зображенні характеризується посиленням легеневого рисунка, його деформацією, появою сітчастості, підвищеної прозорості легеневих полів у нижніх і середніх відділах. Корені легень помірно розширені, в нижніх відділах з’являється груба тяжистість. У багатьох випадках на тлі описаних змін виявляються поодинокі тіні силікотичних вузликів діаметром до 1-2 мм, міжчасткова плевра стовщена. Куполи діафрагми, реберно-діафрагмальні синуси, розміри та конфігурація серця в першій стадії пневмоконіозу на рентгенограмах не змінені.

Друга стадія пневмоконіозу характеризується посиленням склеротичних змін. Деформація легеневого рисунка сітчастого типу виявляється на протязі всіх легеневих полів. Кількість та розміри вузликових тіней збільшуються. Корені легень розширені, безструктурні. Емфізематозність нижніх відділів легень наростає, місцями з’являються були. Реберно-діафрагмальні синуси розкриваються не повністю, амплітуда рухів куполів діафрагми зменшується через плевро-діафрагмальні спайки. В деяких випадках виявляється збільшення розмірів серця вправо.

Третя стадія характеризується збільшенням розмірів і кількості вузликів. На тлі сітчастості з’являються інтенсивні неоднорідні тіні, які зумовлені цирозом; настає об’ємне зменшення легені. Поміж інтенсивними затемненнями, особливо в нижніх відділах, виявляються ділянки емфізематозно зменшеної паренхіми легень зі збідненим легеневим рисунком, що зумовлено розривом альвеол та утворенням міхурів. Корені легень значно розширені, безструктурні через збільшення лімфатичних вузлів. Куполи діафрагми в ІІІ стадії інтерстиціального пневмосклерозу деформовані базальними спайками. Екскурсії їх майже немає. Реберно-діафрагмальні синуси облітеровані, плевра нерівномірно стовщена, виявляються плевроперикар-діальні спайки. Конфігурація серця змінена через збільшення правої половини камер серця, особливо правого шлуночка.

Ехінококоз легень

Рентгенологічно ехінококова кіста проявляється у вигляді овального чи кулястого патологічного утвору з чіткими та рівними контурами (рис. 64). Структура його спочатку гомогенна. Важливою рентгенологічною ознакою кісти є інтенсивна тінь кальцинації по зовнішньому контуру патологічного утвору. Другою вірогідною ознакою вважається симптом півмісяця, зумовлений проясненням тіні кісти зверху між її хітиновою оболонкою та фіброзною капсулою. Цей симптом з’являється в разі загибелі паразита, внаслідок зморщення міхура й відшарування хітинової оболонки від капсули.

В разі прориву ехінококової кісти в крупний бронх, що супроводжується частковим спорожненням її вмісту, у хворого виникають симптоми абсцесу легені, який сполучається з бронхом, а на рентгенограмі визначається порожнина з горизонтальним рівнем рідини.

 


 


 


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 2349; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!