Травматичні ушкодження кісток та суглобів.



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

 

“Затверджено”

на методичній нараді

кафедри радіології з

курсом радіаційної медицини

Завідувач кафедри

Професор                       Ткаченко М.М.

 

“______” _____________ 2007 р.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

 

Навчальна дисципліна Радіологія (променева діагностика та променева терапія)
Модуль № 3
Змістовний модуль № 8, №26
Тема заняття №26 Променеві ознаки захворювань опорно-рухової систем: травм, запальних процесів, пухлинних уражень.
Курс ІІІ
Факультет Медичний

 

 

Київ - 2007.


1. Актуальність теми.

Для вивчення променевої картини травматичних ушкоджень кісток та суглобів, запальних захворювань опорно-рухової системи та пухлинного ураження кістяка студент повинен засвоїти променеву семіотику захворювань кісток та суглобів. Викладання променевої картини травм, запальних захворювань та пухлин кісток, фіброзних остеодистрофій повинно координуватися з вивченням клінічних ознак захворювань на кафедрах хірургічних хвороб, педіатрії.

Променеве дослідження – тільки частина комплексного клінічного вивчення хворого. Променева симптоматика хвороб кістяка по своїй суті суперечлива. З одного боку – майже нескінченні і не повторюють один одного рентгенівські картини різних хвороб, а з другого боку – всі вони складаються з окресленої кількості симптомів. Більш того, різні хвороби можуть проявлятися схожими рентгенівськими ознаками, одне і те ж захворювання іноді обумовлює несхожі один на одного зміни. Тому променевий діагност тим краще виявляє ці ураження, чим глибше вивчає анамнестичні та клініко-лабораторні відомості про хворого, чим точніше знає межі свого власного методу.

 

Конкретні цілі.

- аналізувати доцільність певних методів;

- пояснити необхідність призначення тих чи інших методів дослідження та виділити, які з них основні, а які – додаткові, допоміжні;

- запропонувати вибрати метод променевого дослідження при різній патології опорно-рухової системи;

- класифікувати методи дослідження та зміни семіотики кісток по групах;

- трактувати нормальну променеву анатомію кісток та суглобів та патологічні зміни в опорно-руховому апараті;

- малювати схеми зображення будови кісток та суглобів в нормі та при різних патологічних станах опорно-рухового апарату;

- проаналізувати променеві симптоми різної патології дії опорно-рухового апарату; 

- скласти алгоритм променевого дослідження при різній патології кісток та суглобів.

- оцінити результати використаного методу променевого дослідження опорно-рухової системи;

- пояснити основні рентгенологічні симптоми захворювань кісток та суглобів.

 


 

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1. Нормальна та патологічна анатомія.

Знати анатомію, морфологію кісток та суглобів; класифікувати групи кісток за формою, структурою, функцією, знати будову суглобів.

2. Нормальна та патологічна фізіологія.

Визначити функцію різних відділів опорно-рухового апарату, функцію різних видів кісток та суглобів.

3. Гістологія та ембріологія.

Знати різні етапи ембріогенезу, остеогенезу. Класифікувати та знати особливості кісток дитячого віку та інших вікових груп.

4. Фізика.

5. Хімія.

Знати фізико-хімічні властивості кістки та кісткової речовини, ідентифікувати їх із змінами у вікових аспектах. Знати структуру кістки в нормі.
     

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

 

¨ Вибрати необхідну методику дослідження, пояснити показання до її призначення.

¨ Визначити на рентгенівському знімку наявність патологічних симптомів, ознак і описувати їх.

¨ Здійснити аналіз променевих ознак захворювань кісток та суглобів (травм, запальних захворювань, пухлинних уражень) та диференціювати їх.

¨ Зобразити схематично або намалювати деякі ознаки певних захворювань (зміщення уламків, лінію перелому, секвестри, зміни суглобової щілини і т.д.).

 


 

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін Визначення
1. Остеопороз.    Зменшення кількості кісткових балок в одиниці об’єму кістки.
2. Остеосклероз.   Збільшення кількості кісткових балок в одиниці об’єму кістки.
3. Атрофія кістки.   Зменшення об’єму кістки з певних причин.
4. Деструкція кістки.   Руйнування кістки із заміщенням дефекту патологічною тканиною (гній, кров, пухлинна тканини).
5. Остеоліз.   Повне розсмоктування кістки.
6. Остеонекроз.   Змертвіння ділянки кістки.
7. Секвестр.   Відторгнутий змертвілий фрагмент кістки, що розташований в порожнині, виповненій грануляціями і гноєм.
8. Анкілоз.   Кісткове зрощення суглобових кінцівок.
9 Гіперостоз.   Об’ємне збільшення кістки, збільшення її маси.
10. Дефект кістки.   Повна відсутність всієї кістки або її частини.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

а)зміни положення кісток;

б)основні етапи формування кісткової мозолі;

в)особливості переломів кісток у дітей;

г)ускладнення переломів; 

д)променеві ознаки остеомієліту, стадії остеомієліту;

є)форми остеомієліту, що мають первинно-хронічний перебіг;

е)променеві ознаки туберкульозного артриту;

ж)променеві ознаки туберкульозного спондиліту;

з)класифікація пухлин кісток;

к)доброякісні пухлини кісток, їх променеві ознаки;

л)злоякісні пухлини кісток, класифікація, їх променеві ознаки;

м)запальні ураження суглобів, променеві ознаки;

н)променеві ознаки деяких остеохондропатій;

 

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

а)зображення схем травматичних ушкоджень кісток та суглобів;

б)відображення на малюнку семіотики захворювань кісток (періостити, періостози, секвестри, зміни в суглобах – зміни суглобової щілини, суглобових поверхонь);

в)самостійне описування рентгенограм з різною патологією кісток та суглобів.

 

 


 

Зміст теми:

Для вивчення променевої картини травм кісток та суглобів та різних захворювань опорно-рухового апарату, студентам викладач повинен пояснити променеву семіотику захворювань кісток та суглобів.

Семіотику захворювань опорно-рухового апарату можна скласти в такі групи:

1. Зміна форми, положення і розмірів кісток.

2. Зміна поверхні кісток.

3. Зміна структури кісток.

 

 

Семіотика захворювань кісток

 

   

Зміна розмірів форми, положення кісток.

  Зміна поверхні кісток.  

Зміна структури кісток.

             

 

Під час росту і розвитку скелету іноді спостерігаються різні відхилення від норми. Залежно від того, якою мірою порушуються форма і функція органа, ці відхилення поділяють на варіанти, аномаліїта виродливості (каліцтво).

Варіантами звуться невеликі відхилення у формуванні кістяка, що не впливають на функцію та форму органа.

Аномалії приводять до невеликих змін форми або до обмеження функції.

Виродливості спотворюють орган і значно порушують його функцію.

Варіантами у розвитку кістяка є, наприклад, додаткові дрібні кісточки на кисті та стопі, додаткові шийні та поперекові ребра.

Прикладами аномалій можуть бути зміни кількості пальців та фаланг (гіпердактилія або гіподактилія).

Виродливістю є, наприклад, природжена косорукість, яка характеризується відсутністю променевої кістки, першої п’ясткової кістки і фаланг першого пальця кисті.

Порушення розвитку скелета виникають внаслідок дії на організм генетичних факторів, впливу зовнішнього середовища, інфекційних хвороб, перенесених матір’ю під час виношування дитини, токсикозу вагітності, дії іонізуючого випромінювання та іншого.

Зміна положення та форми кісток спостерігається при травматичних ушкодженнях.

Порушення зовнішньої поверхні кістки добре розпізнаються рентгенологічно.


 

Можна скласти таку схему:

Зміни контурів кісток на рентгенограмі:

(за Л.д.Лінденбратеном та співавторами, 1977)

 

 

Стан контурів кісток

 

 

 

 

 

 

Не змінені

 

Періостит, періостоз

 

Травматичні пошкодження кісток

Виступ – порушення розвитку або запального процесу – остеофіт, екзостоз.

 

 

 

 

 

 

 

Контур кортикального шару чіткий, рівний і безперервний. В ділянці діафізу його перетинають вузькі смужки – судинні канали.

У місцях прикріплення м’язів та сухожилків визначаються горби та гребені.

 

Може бути ознакою травматичного, запального, пухлинного ураження кістки, а також – запальних захворювань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Періостит

 

Періостоз

   

 

Лінійний – одна смуга вздовж краю кістки. Шаруватий – кілька смужок.

Торочкуватий, мереживний, асимільований (коли звапнований періостит частково зливається з кісткою).

 

Періостоз голчастий або спікулоподібний – смуги затемнення у вигляді променів, розташованих перпендикулярно до поверхні кістки.

 

Періостоз у вигляді козирка – відшарування та звапнення окістя на межі зі здоровою кістковою тканиною.

   

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

Частіше за все виникає при гострому та підгострому процесі.

 

Найбільш характерний для хронічного остеоміеліту.

 

Типовий для злоякісних пухлин кісток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
                                 

 


Відшарування окістя внаслідок інфекційно-запального процесу називається періоститом. Спостерігається в діафізах та метафізах трубчастих кісток. В їх епіфізарних відділах реакція з боку окістя не виявляється. Періостит свідчить про подразнення камбіального шару окістя гноєм, кров’ю чи ексудатом. Періостит може бути:

1. Лінійним (при гострих запальних процесах – одна смужка вздовж краю кістки).

2. Шаруватим – у вигляді декількох смужок, що свідчить про рецидив хронічного процесу.

3. Торчкуватим – тінь у вигляді торочок, яка з’являється за будь-якого перебігу гнійного процесу з нерівномірною реакцією періостальних нашарувань.

4. Мереживним – нагадує тонке мереживо (при пізніх проявах гумозного сифілісу).

Посилене кісткоутворення за рахунок подразнення камбіального шару елементами незапальної природи (пухлинними, травматичними та ін.), яке призводить до значного потовщення кісток, називається періостозом (може бути лінійним, шаруватим, голчастим, козирковим).

У рентгенології особливого значення надається вивченню кісткової структури. Її зміна або перебудова кістки відбувається під впливом фізіологічних та патологічних умов. Фізіологічні зміни кісткової структури пов’язані з віком, умовами праці та життя людини, коли старі кісткові елементи руйнуються, а на їх місці виникають нові. У дитячому віці процеси творення кісткової речовини переважають над руйнуванням, у дорослої людини процеси творення і руйнування урівнюються, а у людей похилого віку оновлення кісткових елементів сповільнюється. При різних захворюваннях кістки звичайне співвідношення між процесами руйнування і творення порушується в бік або зменшення кісткової маси, або збільшення її.


 

Розрізняють такі зміни структури кісток:

1. Остеопороз.

2. Остеомаляцію.

3. Остеосклероз.

4. Гіперостоз.

5. Атрофію та гіпертрофію кістки.

6. Остеонекроз.

7. Остеоліз.

8. Деструкцію.

Остеопороз - це зменшення кількості кісткових балок в одиниці об’єму. Внаслідок цього кісткова тканина стає менш щільною. Рентгенологічне зображення кістки характеризується великопетлистою кістковою структурою, стоншенням кіркової речовини, розширенням кістковомозкового каналу. Розрізняють рівномірний (дифузний) та нерівномірний (плямистий) остеопороз.

За ступенем поширеності розрізняють остеопороз:

1. Місцевий – в одній частині кістки.

2. Регіонарний – втягуються в процес суглобові кінці кісток.

3. Поширений – охоплює всі кістки кінцівки в зв’язку з порушенням її функції.

4. Системний – поширюється на всю кісткову систему, внаслідок запальних процесів в організмі.

Характерною особливістю остеопорозу те, що при будь-якому ступені розрідження структури кістки кіркова речовина та замикаюча пластинка завжди зберігаються.

Атрофія кістки – це зменшення об’єму кістки внаслідок розсмоктування її з боку окістя. Спостерігається найчастіше після тяжких захворювань, коли функція кісткової тканини ослаблена, а також – у старих людей (стареча атрофія нижньої щелепи при відсутності зубів). Може бути атрофія “відтиску”. При цьому буде вдавлений дефект, кіркова речовина при цьому буде стоншена, але обов’язково збережена.

Остеосклероз – це процес, протилежний остеопорозу, та супроводжується збільшенням кісткової речовини в одиниці об’єму. Рентгенологічно остеосклероз проявляється потовщенням кіркової речовини та звуженням кістково-мозкового каналу, а також дрібнопетлистим кістковим малюнком, який згодом зникає взагалі. Остеосклероз може бути фізіологічним (у зонах синостозів, епіфізів та апофізів), а також патологічним – (після травм, запальних та пухлинних процесів). Спостерігається при остеомієлії, остеопойкилії, “мармуровій” хворобі.

Остеонекроз – це змертвіння ділянки кістки через порушення живлення кісткової тканини. Рентгенологічно являє собою більш інтенсивну тінь, яка відрізняється від остеосклерозу різким переходом у кістку з розрідженою структурою та відмежованим вінчиком остеолізу. Розрізняють асептичну та септичну форми хвороби. Асептичний процес виникає при остеохондропатіях, закритих травмах і т.д. Септичний некроз проявляється секвестром – змертвілою окремою ділянкою кістки, розміщеною в порожнині, довкола якої формується секвестральна коробка.

Деструкція кістки – руйнування кістки з утворенням дефекту, в якому кісткова тканина заміщена гноєм, грануляціями, пухлинною тканиною та інше. Рентгенологічно ділянки деструкції проявляються просвітленням, контури якого можуть бути чіткими і нечіткими.

Остеоліз – це розсмоктування кістки з можливим формуванням на її місці сполучної тканини. Дрібні кістки, втягнуті в процес, можуть зовсім розсмоктуватися. Це буває при таких хворобах, як хвороба Рейна, при відмороженнях, сірінгомієлії, цукровому діабеті.

Остеомаляція – порушення мінералізації остеоїдної речовини кістки, що виникає через дефіцит мінералфосфатів, вітаміну Д при патології нирок, вагітності та інше. Рентгенологічно кістки стають прозорішими, спосерігаються пластичні деформації та чисельні лінійні щілини (Лоозера і Мількмана) внаслідок накопичення остеоїду.

Гіперостоз супроводжується явищами склерозу і збільшенням кістки в об’ємі; спостерігаються при сифілісі кісток, хронічному остеомієліті.

Травматичні ушкодження кісток та суглобів.

Рентгенологічне дослідження, виконане при травматичному ушкодженні кісток та суглобів, дозволяє встановити його вид, характер, локалізацію, наявність осколків, сторонніх тіл, а контрольні рентгенограми – судити про положення кісткових відламків та ступінь розвитку кісткової мозолі. При показаннях – виконується сонографія, РКТ, МРТ. Методами УЗД та МРТ виявляються травми м’яких структур апарату руху та опори: розриви та надриви м’язів, сухожилків, зв’язок, суглобової капсули, посттравматичне скопичення рідини.

Перелом – це порушення цілісності кістки, при якому виявляється:

1. лінія перелому;

2. наявність уламків, які можуть бути зі зміщенням та без зміщення.

Лінія перелому рентгенологічно виглядає, як смуга просвітлення (у більшості випадків) або смуга затемнення (при вклинених та компресійних переломах). Якщо лінія перелому проходить через весь поперечник кістки, то це буде повний перелом,  якщо більше, ніж через половину її діаметру – то це тріщина,  а якщо менше, ніж через половину діаметру – то це надлом. За відношенням лінії перелому до суглоба переломи поділяють на: внутрішньосуглобові, навколосуглобові та позасуглобові.

Зміщення відламків може бути:

¨ бокове – за шириною кістки;

¨ повздовжнє – вздовж (із заходженням, розходженням, вклиненням);

¨ кутове;

¨ периферійне – з поворотом одного з відламків, частіше – дистального навколо своєї осі (ротаційне);

¨ комбіноване – коли мають місце кілька видів зміщення.


Характерними переломами дитячого віку є:

1. Підокістний перелом – по типу “зеленої гілки”, коли окістя не розривається.

2. Травматичний епіфізеоліз – розрив “зони росту”. Рентгенологічно – зміщується епіфіз або ядро скостеніння.

У людей похилого і старого віку внаслідок крихкості кісткової речовини переломи виникають навіть від невеликої травми, з великим зміщенням уламків та локалізацією, найчастіше у шийці стегнової та плечової кісток. Переломи у них загоюються у 2-3 рази повільніше, ніж у молодих людей.

Після перелому утворюється кісткова мозоля, яка формується на 20-25 день, а рентгенологічно прослідковується добре на 30-35 день. При загоюванні переломів перші 7-10 днів відбувається розсмоктування пошкоджених кісткових балок і лінія перелому стає ширшою. Наступні 7-10 днів характеризуються утворенням сполучнотканинної мозолі, а далі – вона трансформується в остеоїдну тканину, позбавлену солей вапна і рентгенологічно не визначається. Після 20-го дня формується уже кісткова мозоля. Переломи можуть бути відкриті та закриті.

Ускладнення переломів:

1. Надмірна кісткова мозоль.

2. Недостатня кісткова мозоль.

3. Неправильне зрощення уламків.

4. Інфікування.

5. Утворення несправжнього суглоба.

Рентгенівські ознаки несправжнього суглоба:

1. Повна відсутність кісткової мозолі між уламками.

2. Закруглення та згладжування кінців уламків.

3. Зарощення кістковомозкового каналу і утворення вздовж краю відламків замикаючої кісткової пластинки.


 

Переломи можуть бути патологічними. Вони відрізняються від травматичних анамнезом, наявністю деструктивних змін кістки в зоні перелому, відсутністю моменту травми. Такі переломи найчастіше спричиняють пухлини, дисплазії, кісткові кісти та інше.

Вивих – це повне порушення співвідношення суглобових поверхонь кісток і повне зникнення при цьому суглобової щілини.

Підвивих – це неповне порушення співвідношення суглобових поверхонь кісток і наявність клиноподібної суглобової щілини.

Рентгенодіагностика захворювань суглобів.

Рентгенологічно можна вивчати структуру, функцію суглобів, будову суглобів. Суглобові хрящі, що вкривають відповідні поверхні, на рентгенограмах визначаються як смуги просвітлення (так звана рентгенівська суглобова щілина). Аналіз суглобової щілини (її форми і висоти, стану суглобових поверхонь) дозволяє виявити патологічний процес. Суглобові поверхні можуть бути пласкими, дещо зігнутими, але за відсутності патології обов’язковою є повна їх відповідність одна одній. Висота суглобової щілини може бути різною і може зменшуватись аж до повного зникнення її (при руйнуванні суглобових хрящів). Збільшення висоти суглобової щілини спостерігається при наявності в ній рідини, крововиливах у суглоб, при внутрішньосуглобовому рості пухлини.

Суглобові поверхні кісток покриті замикаючою пластиною, яка складається з контактної речовини. При різних патологічних процесах товщина її змінюється.

Серед захворювань суглобів найчастіше зустрічаються інфекційні, ревматоїдні артрити, дегенеративно-дистрофічні артрити, нейродистрофічні ураження суглобів, асептичні артрозо-артрити.

Інфекційні артрити, які виникають гематогенним шляхом, називаються первинними, ті, що є продовженням процесу – вторинними. За кількістю уражених суглобів розрізняють моно- та поліартрити. До інфекційних артритів відносять ті артрити, що з’явилися після таких хвороб, як: грип, кір, скарлатина, віспа, гонорея, сифіліс, туберкульоз і т.д.

Інфекційним є гострий ревматичний та ревматоїдний поліартрит. Він зустрічається у людей молодого віку та у дітей і має перебіг із високою температурою тіла, сильним болем у великих суглобах, почервонінням шкіри, набряком м’яких тканин. Рентгенологічно: суглобові щілини розширені, остеопороз епіфізів слабо виражений. При хронічному ревматоїдному артриті суглобові щілини нерівномірно звужуються, остеопороз епіфізів дуже виражений, можуть бути осередки деструкції в епфізах, підвивихи, анкілози. Такі ж зміни рентгенологічно визначаються в суглобах і при колагенозах. Все частіше при діагностиці захворювань суглобів вдаються до КТ та МРТ. Ці методи допомагають виявити рідину у суглобовій порожнині, стовщення синовіальної оболонки, проліферативні зміни. При дослідженні хребта можна виявити контури і зміни у спинному мозку, грижі дисків, кісткові аномалії зі стенозом хребетного каналу та міжхребцевих отворів.

Дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів (артрози, деформуючі артрози) являють собою хронічні захворювання суглобів, що призводять до значних порушень функції.

У даний час виділяють три форми дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів:

1. Деформуючий артроз.

2. Дегенеративно-дистрофічне ураження з кістоподібною перебудовою згленованих кісток.

3. Асептичний остеонекроз.

Причиною захворювання є травми з пошкодженням суглобового хряща та поліартрити. Хворіють люди будь-якого віку, але найчастіше ті, хто з дитинства займався тяжкою фізичною працею чи великим спортом, внаслідок чого виникають множинні мікротравми.


 

Виділяють три стадії деформуючого артрозу:

¨ у І стадії висота суглобової щілини може бути дещо зниженою, з’являються кісткові розростання, переважно навколо суглобової западини. Кісткові розростання визначаються тільки у певних для кожного суглоба ділянках;

¨ у ІІ стадії, коли значно порушується функція суглоба, чітко виявляється зниження висоти суглобової щілини, крайові кісткові розростання навколо суглобової щілини, западини (головки);

¨ у ІІІ стадії характерним є те, що суглобові поверхні стикаються, виражені крайові кісткові розростання, виражений остеопороз та склероз суглобових кінців.

Функція суглоба порушується. Загострювання захворювання пов’язано з прориванням кіст у суглобі.

Існує форма обмеженого асептичного остеонекрозу, яка проявляється в ураженні невеликої субхондральної ділянки суглобового кінця внаслідок хронічного перевантаження і множинних мікротравм. Така ділянка відторгається у суглобову порожнину і перетворюється на “суглобову мишу”, а іноді розсмоктується чи зазнає фрагментації, фіксується у суглобовій порожнині, або вільно переміщується в ній.

Асептичний некроз епіфізів кісток, що виникає у дітей, називають остеохондропатією. Це відбувається в результаті порушення кровопостачання епіфізів довгих кісток внаслідок перевантаження чи інших несприятливих факторів. Найчастіше трапляється остеохондропатія головки стегнової кістки (хвороба Пертеса), рідше – головок ІІ і ІІІ плеснових кісток (хвороба Келлера). Захворювання починається поступово, з’являється незначний біль, припухлість м’яких тканин, обмеженість рухів при навантаженні.

В рентгенологічній картині остеохондропатій розрізняють стадії: некрозу, компресійного перелому,фрагментації,відновлення,деформації. Рентгенологічно в першій стадії – некрозу – виявляються посилення тіні кіркової речовини ближче до суглобової поверхні, деформацією суглобової поверхні, розширення суглобової щілини, затримка процесів скостеніння.

В другій стадії внаслідок множинних компресійних переломів спостерігається сплющення епіфізів.

В третій стадії – після розсмоктування некротичних ділянок виявляється чергування просвітлень і затемнень.

В четвертій стадії структура епіфіза відновлюється, але деформація суглобових кінців кісток та нерівномірне розширення рентгенівської суглобової щілини зберігається на все життя.

Серед системних захворювань скелета (колагенози), які виявляються за допомогою рентгенівського методу, розрізняють групу, пов’язану з недосконалими хондро- і остеогенезом. В цю групу входить багато різних видів. Суть процесу полягає в різному гальмуванні або неправильному розвитку хрящової тканини в ділянках метаепіфізарних зон росту. Скелет розвивається негармонійно, що часом призводить до непропорційного росту.

Для недосконалого остеогенезу характерні такі захворювання, при яких змінюється структура кісток: розріджується або ущільнюється. Це такі захворювання, як мармурова хвороба (вроджений гіперостоз), мелореостоз, остеопойкилія.

Мармурова хвороба або вроджений остеосклероз – системне захворювання, причиною якого є глибоке порушення мінерального обміну, внаслідок чого компактна речовина надмірно розвивається та заповнює кістковомозкову порожнину. Уражуються череп, хребці, кістки таза. Часто зустрічаються патологічні переломи. Виражені клінічні ознаки: біль, деформація кінцівок, гіпохромна анемія, збільшення печінки і селезінки. Рентгенологічно – кістки безструктурні, мають вигляд мармуру, кістковомозкова порожнина не простежується.


 


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 436; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ