Формування антигітлерівській коаліції і початковий етап співпраці СРСР, США і Великобританії



Процес формування антигітлерівської коаліції.

 

 

 

В 1941 р. були зроблені перші кроки щодо створення антигітлерівської коаліції.

 

1. В червні 1941 р. керівники США й Англії публічно заявили про готовність їхніх країн підтримати Радянський Союз. 22 червня У. Черчілль зазначив, що останні 25 років він послідовно боровся проти комунізму, але тепер «небезпека, що загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам... Звідси випливає, що ми надамо Росії й російському народові всю допомогу, яку тільки зможемо».

 

23 червня виконуючий обов'язки державного секретаря США С. Уеллес від імені уряду оголосив: «Будь-яка боротьба проти гітлеризму... сприятиме нашій власній обороні й безпеці».

 

24 червня президент Ф. Рузвельт особисто додав в заяві уряду фразу: «Тепер гітлерівські армії є головною небезпекою для американського континенту». Він висловив готовність надати Радянському Союзу «будь-яку можливу допомогу».

 

2. В липні радянський уряд здійснив 4 дипломатичні акції:

 

12 липня в Москві була підписана «Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії У війні проти Німеччини». Обидві сторони зобов'язалися надавати одна одній допомогу й підтримку у війні проти Німеччини, не вести з нею переговорів й не укладати сепаратного мирного договору. Ця угода поклала початок утворенню антигітлерівської коаліції;

 

18 липня в Лондоні радянський уряд підписав угоду з емігрантським урядом Чехословаччини про відновлення дипломатичних відносин, обмін посланниками, взаємну допомогу та підтримку у війні проти Німеччини й створення національних чехословацьких військових частин на території СРСР;

 

22 липня радянський уряд відновив дипломатичні відносини з емігрантським урядом Югославії;

 

ЗО липня СРСР і емігрантський уряд Польщі в Лондоні підписали угоду, аналогічну радянсько-чехословацькій, — про відновлення дипломатичних відносин, взаємну допомогу та під­тримку у війні проти Німеччини й створення національних польських військових частин на території СРСР.

 

3. 29 липня — 1 серпня відбулася місія Г. Гопкінса (США) в Москву, де він підтвердив радянському урядові обіцянку президента Ф. Рузвельта «негайно надати СРСР усіляку допомогу без будь-яких застережень». Пізніше Г. Гопкінс очолив керівництво американською програмою ленд-лізу.

 

4. В липні — серпні радянський уряд відновив дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Греції, Норвегії та Бельгії.

 

5.14 серпня Ф. Рузвельт і У. Черчілль підписали на військовій базі Арджентія (на острові Ньюфаундленд) декларацію «Атлантична хартія», де були проголошені право всіх народів вибирати форму правління, прагнення до економічного співробітництва між усіма країнами, свобода особистості, свобода думки й віросповідання, свобода від злиднів й свобода від страху (тобто захист від війни). Рузвельт і Черчілль одночасно запропонували скликати в Москві нараду для обговорення питань про воєнне постачання Радянського Союзу.

 

6.26 серпня радянські та британські війська ввійшли в Іран.

 

7. 26 вересня Радянський Союз визнав уряд де Гол-ля — уряд «Вільної Франції», що було рівнозначно встановленню дипломатичних відносин.

 

8. 29 вересня — 1 жовтня в Москві відбулася конференція представників СРСР, США й Великобританії (Молотов, Гарріман і Бівербрук). Брав участь Сталін. Сторони підписали протокол про поставки США й Англії до СРСР з 1 жовтня до 30 червня 1942 р. щомісяця: 400 літаків, 500 танків, 2 тис. т алюмінію, 1 тис. т броньових листів для танків та ін. У свою чергу, СРСР зобов'язався поставляти Англії й США необхідну стратегічну сировину.

 

9. ЗО жовтня Рузвельт повідомив Москву про рішення уряду США надати СРСР безпроцентну позику в розмірі 1 млрд. дол. з виплатою її через 5 років після війни. 7 листопада Рузвельт поширив положення закону про ленд-ліз на Радянський Союз. До кінця 1941 р. СРСР одержав за ленд-лізом матеріали зі США на суму 545 тис. дол. Протокол Московської конференції в цілому був виконаний на 80% (з окремих видів зброї — на 30 — 37%). Радянський Союз одержав від Англії в жовтні — грудні 1941 р. 669 літаків, 487 танків і 330 танкеток; від США до червня 1942 р. — 267 бомбардувальників (29,7% зобов'язань), 278 винищувачів, 783 танки, 16 502 вантажівки й т. п.

 

Тим часом дві історичні події остаточно закріпили початок створення антигітлерівської коаліції — розгром німецько-фашистських військ під Москвою і вступ США в другу світову війну.

 

11 грудня 1941 р. Німеччина, Італія і Японія підписали нову угоду про воєнний союз. Але зміцнювалася й антигітлерівська коаліція. Після московських англо-радянських переговорів 16—17 грудня 1941 р. відбулася Вашингтонська конференція США й Англії (з 22 грудня 1941 р. до 14 січня 1942 р.). Рузвельт і Черчілль разом із міністрами й військовими керівниками домовилися про те, що Німеччина для їхніх країн є ворогом № 1. У Вашингтоні вони конкретно вирішили, що внесок їхніх держав у війну з ворогом №1 полягатиме в проведенні блокади й бомбардування Німеччини, в десантних операціях у Французькій Північній Африці в 1942 р. Для спільного керівництва війною було створено Об'єднаний комітет начальників штабів США й Англії.

 

За пропозицією Рузвельта країни — учасниці антигітлерівської коаліції стали називатися не «союзні держави», а «Об'єднані нації». Саме ці 26 Об'єднаних націй 1 січня 1942 р. підписали у Вашингтоні Декларацію про співробітництво й цілковиту перемогу у війні проти учасників Тристороннього пакту та їхніх спільників. Об'єднані нації зобов'язалися «не укладати сепаратного перемир'я або миру з ворогами».

 

Влітку Радянський Союз підписав дуже важливі договори з США й Англією.

 

В. Молотов (під іменем «Браун») на чолі радянської делегації таємно прилетів до Лондона, де 21 — 26 травня 1942 р. відбулися союзницькі переговори. В цілому сторони досягли взаєморозуміння, проте англійський уряд усе ж не хотів включати в договір питання про визнання кордонів СРСР за станом на 22 червня 1941 р., а також про відкриття другого фронту в Європі.

 

26 травня 1942 р. в Лондоні був підписаний англо-радянський «Договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Європі й про співробітництво та взаємну допомогу після війни», який замінив англо-радянську угоду від 12 липня 1941 р.

 

Обидві країни зобов'язалися, згідно з частиною 1, не вступати в переговори з гітлерівським урядом чи з будь-яким урядом Німеччини, який продовжуватиме політику агресії; надавати одна одній воєнну та іншу допомогу й усіляку підтримку у війні проти Німеччини. Згідно з частиною II обидві сторони зобов'язалися після війни діяти спільно з метою відвернення нової агресії, здійснювати політичне та економічне співробітництво, не брати участі в жодній коаліції, спрямованій проти однієї зі сторін. Ця частина договору мала чинність протягом 20 років.

 

До Вашингтона Молотов прибув 29 травня 1942 р. і мав переговори з Рузвельтом, Хеллом та Гопкінсом. Рузвельт повідомив, що другий фронт буде відкрито в 1942 р. і що американський та англійський штаби працюють у цьому напрямі. 11 червня 1942 р. сторони підписали американо-радянську угоду про принципи, «застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресорів».

 

Угода встановлювала, що США постачатимуть СРСР «оборонні матеріали... й оборонну інформацію» (озброєння, військову техніку тощо). Уряд Радянського Союзу зобов'язувався надавати США «матеріали, обслуговування, пільги та інформацію». Сторони домовилися «сприяти взаємовигідним економічним угодам і поліпшенню світових економічних відносин».

 

Договір СРСР з Англією й угода зі США оформили правову основу союзу трьох держав, завершили утворення антигітлерівської коаліції Об'єднаних націй — бойової співдружності народів, сприяли ізоляції фашистських агресорів та їхніх спільників. З'явилася основа для післявоєнного співробітництва СРСР, США й Англії, для створення нової міжнародної організації — Організації Об'єднаних Націй.

 

Формування антигітлерівській коаліції і початковий етап співпраці СРСР, США і Великобританії

 

Формування антигітлерівської коаліції - одна із складних тим в історії другої світової війни. Створений альянс був дуже специфічним. Стосунки між США, Великобританією і Радянським Союзом в роки другої світової війни - це безперервний і часто безуспішний пошук спільного знаменника для реалізації зовнішньополітичних завдань трьох суверенних держав в боротьбі із загальним ворогом. Кожна з країн діяла виключно заради власних інтересів. Не можна не погодитися з тим, що військова мета була загальною, але ось методи і засоби її досягнення дуже часто і сильно розходилися, оскільки у кожного з учасників коаліції було своє особливе бачення післявоєнного устрою світу. Вивчаючи історію альянсу, слід пам'ятати той факт, що це був військовий союз, що переслідував військові завдання. Загальне відчуття небезпеки зібрало три держави з один блок, але спочатку в нім було видимим декілька рівнів взаємин. Усередині альянсу існував свого роду "малий альянс", який склали США і Англія. Стосунки між Вашингтоном і Лондоном були настільки близькими і довірчими, наскільки вони були формальними з Москвою. У. Черчіль і Ф.Рузвельт знаходили розуміння один у одного навіть частіше, ніж зі своїми військовими штабами.

 

Кожен член альянсу, беручи участь у війні, переслідував власні цілі і приймав рішення у рамках існуючої у своїй країні політико-військової системи. Різні дипломатичні і військові традиції, інтереси і ресурси партнерів, пояснюють різні підходи до ведення бойових дій і облаштування післявоєнного світу.

 

У липні 1941 р. прем'єр-міністр Великобританії У.Черчіль підписав договір з Москвою, спрямований проти фашистської Німеччини. Проте, пішовши на цей крок, Черчіль розраховував в довгостроковій перспективі стримати Сталіна на європейському континенті після поразки Гітлера. Британський прем'єр вважав, що Сталін мав намір продовжувати традиційну експансіоністську політику Москви у напрямі чорноморських проток і Середземного моря, регіон англійських інтересів. Відповідно зі своїми переконаннями, Черчіль наполіг на вторгненні союзницьких сил не в Нормандии (пропозиція Франкліна Рузвельта) а на півдні Європи. Згідно з цим планом, радянська армія не має бути допущена в серці Європи. Успішне настання в Італії і Греції, на думку Черчіля, зупинить просування Червоної армії на захід і не дозволить Сталіну окуповувати центральні райони континенту.

 

Наступ союзників почався в Сицилії і Італії в 1943 р. Відкриття другого фронту сталося в 1944 р., після висадки англо-американських сил в Нормандии. Проте побоювання Черчіля підтвердилися, героїчне і успішне настання радянської армії на східному фронті, привело її на території Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Німеччини і Австрії. Зустріч союзників сталася на річці Ельбі.

 

У. Черчіль агітував Рузвельта не виводити американські війська з континенту, оскільки це привело б, за словами англійського лідера, до утворення вакууму сили на континенті, вмить заповненому Радянським Союзом. Однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей Лондона була формалізація американської військової присутності в Європі.

 

До початку війни, Сталін не бачив великих відмінностей в політиці Чемберлена, Рузвельта і Гітлера. Навіть після закінчення другої світової війни лідер СРСР продовжував заперечувати яку-небудь різницю між ліберальною Америкою і фашистською Німеччиною. Для нього обидві країни представляли сторону супротивника, табір імперіалістичних, загарбницьки налагоджених держав. Ідеологічне протистояння зробило помітний вплив на зовнішньополітичний курс Москви. Сталін блискуче провів Радянський Союз через заплутані дипломатичні бої, реалізовуючи стратегію, де чітко було видимим три складових: геополітичні інтереси, блеф і дипломатія "розділяй і володарюй".

 

Одним з успіхів радянської дипломатії справедливо можна рахувати радянсько-японський пакт про нейтралітет 1941 р. В цей час Москва виявилася в умовах жорсткої дипломатичної ізоляції. Стосунки СРСР з Британією і США були гранично натягнутими. Нейтральні держави Європи намагалися "не нервувати" Німеччину і не горіли бажанням втручатися в радянсько-німецькі стосунки, що загострюються. Сталін отримував інформацію про плани Гітлера напасти на Радянський Союз, і хоча він не дозволяв військовим прийняти рішучі дії на межі, але готував країну до вірогідної війни з Німеччиною. Договір з Японією давав таку бажану для Москви можливість уникнути війни на два фронти і сконцентрувати основні зусилля на західних межах. Договір про нейтралітет між Японією і СРСР знаходився в Москві 13 квітня 1941 р. Радянсько-японські домовленості (одночасно була підписана декларація про взаємну повагу і територіальну цілісність і недоторканість кордонів Монголії і Маньчжоу-го) підтверджував статус-кво на Далекому Сході.

 

Американська зовнішня політика, так само, як і радянська, була надмірно идеологизированой. У 1941 р. Рузвельту вдалося дістати підпис Черчіля під документом, який пізніше став відомий як Атлантична Хартія. Рузвельт сподівався, що прем'єр- міністр Великобританії щиро розділяє його бачення цілей війни - захищати суверенітет усіх націй і підтримувати свободу мореплавання. Спочатку в Хартії говорилося про формування "загальної системи безпеки", затвердження справедливих принципів світової економіки, гарантії вільного і рівного доступу усім країнам до світових багатств. Таким чином, йшлося про традиційні ліберальні цінності. Тільки після того, як документ був помітно вихолощений, Черчіль поставив свій підпис. Атлантична хартія, хоча і виявила розбіжності між Вашингтоном і Лондоном, сприймалася як невід'ємна ідейна основа антифашистської "малої коаліції".

 

Ф. Рузвельт настояв на публікації Хартії, щоб показати Радянському Союзу, який тільки що вступив у війну, плани західних країн відносно післявоєнного облаштування світу. Хартія проголошувала заборону на територіальні зміни без згоди народів на ній що проживають, свободу вибору "форми правління" на тій або іншій території. У економічній сфері, країни, що підписали Хартію, проголошували принцип свободи торгівлі і доступу до ресурсів. З юридичної точки зору Хартія нічого не означала, проте вона намічала деякі напрями, по яких США мали намір розвивати свої зовнішньополітичні ініціативи.

 

1 березня 1944 р. держсекретар Хел видав меморандум "Основи зовнішньої політики США", відомий як "сімнадцять пунктів". Головні ідеї меморандуму коротко зводилися до наступних положень: зовнішня політика повинна служити американським національним інтересам, які після перемоги над фашизмом полягатимуть в підтримці національної безпеки і соціально-економічного благополуччя країни. Ці інтереси можуть бути краще всього реалізовані через міжнародну кооперацію, що у свою чергу передбачає створення нової міжнародної організації, в діяльності якої буде і силовий компонент. Організація, на думку Хела, повинна сприяти рішенню політичних розбіжностей через дискусії, переговори, консультації, створення міжнародного суду, скороченню озброєнь. Передбачалося також, що держави відмовляться від старих принципів розподілу світу на сфери впливу, підуть на лібералізацію торгівлі, ліквідацію бар'єрів і тарифів, що перешкоджають вільній торгівлі між країнами. Таким чином, Сполучені Штати закликали інші країни, заради реалізації принципів, закладених в Атлантичній хартії, перейняти на себе зобов'язання діяти за єдиними правилами і нормами.

 

Деякі принципи Атлантичної хартії суперечили політиці Сталіна і викликали настороженість кремля. З особливою недовірою був сприйнятий пункт про відновлення суверенітету для націй, позбавлених його, що неминуче ставило питання про легітимність радянських територіальних надбань 1939-1941 рр. Проте, як і передбачав Сталін, після війни союзники не стали буквально трактувати такі радикальні принципи. 24 вересня 1941 м. Москва приєдналася до Атлантичної хартії.

 

30 липня 1941 р. в Москву прибув Гарі Гопкинс, довірена особа президента США. Він переділ Сталіну послання Рузвельта, де говорилося про перемогу над Гітлером і гітлеризмом як про найважливішу мету війни. США виражали готовність надати допомогу Москві в найкоротші терміни. Гопкинс отримав саму вичерпну інформацію про готовність СРСР вести війну проти Німеччини до переможного кінця, про що він і повідомив у своєму звіті президента Рузвельта. Місія Гопкинса дала потужний імпульс формуванню антигітлерівської коаліції.

 

9 серпня після наради біля берегів Ньюфаундленда Черчіля і Рузвельт направили Сталіну послання з обіцянкою надати швидку матеріальну допомогу і пропозицією скликати конференцію в Москві для обговорення цих питань. Сталін, подякувавши союзників, настійно просив про відкриття другого фронту на Балканах або у Франції, що змусило б Гітлера відтягнути частину своїх військ зі східного фронту, де Червона армія вела важкі бої. Проте з боку США і Великобританії послідувала відмова. Війська вермахту нестримно просувалися до Москви. У цих умовах 26 вересня відкрилася Московська конференція, де була досягнута угода про надання щомісячної допомоги СРСР на період до липня 1942 р. Американська і Британська сторони зобов'язалися поставляти кожен місяць 400 літаків, 500 танків, велику кількість автомобілів, зенітних і протитанкових знарядь, алюміній, нікель, мідь, сталь і інша стратегічна сировина. При цьому глава британської делегації лорд У.Бивербрук, виконуючи доручення прем'єр-міністра, дав зрозуміти Сталіну про неможливість відкриття другого фронту в Західній Європі.

 

У травні-червні 1942 р. між СРСР, з одного боку, США і Англією - з іншою, були ув'язнені радянсько-англійське і радянсько-американське угоди. За угодою між СРСР і Англією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини і про співпрацю після війни від 26 травня 1942 р., сторони узяли на себе зобов'язання "робити один одному військову і іншу допомогу і підтримку всякого роду у війні проти Німеччини і усіх тих держав, які пов'язані з нею в актах агресії в Європі"", і не вступати ні в які переговори з урядом Гітлера. Передбачався також розвиток широких політичних і економічних контактів після війни.

 

Згідно з радянсько-американською угодою, США зобов'язалися забезпечувати Радянський Союз оборонними матеріалами, а СРСР - сприяти зміцненню оборони США. Американські постачання у рамках ленд-линза надали помітну допомогу радянської армії.

 

Досягнуті в Лондоні і Вашингтоні В. М. Молотовим угоди стали формальною основою для співпраці між союзниками. При цьому привезене Молотовим комюніке, де констатувалося повне розуміння союзниками в питанні про необхідності відкриття другого фронту в Європі в 1942 г, Сталін трактував як зобов'язання Вашингтона і Лондона дійсно відкрити другий фронт. Проте під час свого візиту в Москву, англійський прем'єр-міністр спробував переконати Сталіна в неможливості відкриття другого фронту в Європі в 1942 г.8 листопада 1942 р. американські сили висадилися в Північній Африці на узбережжі Марокко, де як і раніше зберігалася загроза британським володінням на Близькому Сході.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 283; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ