Можливість оскарження інших ухвал та постанов господарського суду, які не передбачені ч. 1 ст. 106 Кодексу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Кафедра правового регулювання економіки
Доповідь
на тему:
«Можливість оскарження окремо від рішень господарського суду ухвал, що не передбачені статтею 106 Господарського процесуального кодексу України»
Виконав:
Студент 4-го курсу
Юридичного факультету
Спец. 6402
4-ої групи
Юрчик О. В.
КИЇВ 2013
Можливість оскарження, окремо від рішень господарського суд, ухвал, які не передбачені ст. 106 Господарського процесуального кодексу України
У частині першій статті 106 Господарського процесуального кодексу (далі Кодексу) закріплено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду. Відповідно до частини другої даної статті, у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Отже, з цього можна зробити висновок, що ухвали, які не передбачені в даному переліку, не можуть бути оскаржені окремо від судового рішення господарського суду.
У частині першій статті 11113 Кодексу визначено, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали місцевого та апеляційного господарського суду у випадках, передбачених частиною першою статті 106 Кодексу. Отже, касаційному оскарженню підлягають ухвали господарського суду першої та апеляційної інстанцій, визначені частиною першою статті 106 Кодексу. І тому перелік ухвал, які підлягають касаційному оскарженню окремо від рішення господарського суду є теж вичерпним, і обмежується ч.1 ст. 106 Кодексу.
|
|
|
Проте, таке тлумачення норм Кодексу є неправильним. Можна оскаржувати ухвали та постанови у апеляційному або касаційному порядку, які не передбачені у ст. 106 Кодексу.
Доказом цьому може слугувати позиція Конституційного Суду України з цього питання. І в даному випадку, слід згадати, що Конституційний суд – це орган, що має право здійснювати офіційне тлумачення чинного законодавства і його рішення є обов’язковими до виконання (ст. 150 Конституції України, ст. 69 ЗУ «Про Конституційний Суд України»).
Можливість оскарження ухвал місцевого господарського суду і постанов апеляційної інстанції про відмову у змінах способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови.
Відповідь про можливість такого оскарження дає Рішення Конституційного суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (далі для даного розділу – Рішення КСУ).
|
|
|
Підставою для винесення Рішення КСУ стала потреба у вирішенні питання можливості оскарження ухвал місцевого суду та постанов апеляційного суду про відмову у змінах способу та порядку виконання судових рішень, ухвал чи постанов, адже відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Кодексу можливо оскаржити окремо від судового рішення ухвали місцевого господарського суду і постанови апеляційної інстанції про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, а ухвали місцевого суду чи постанови апеляційного суду про відмову даною нормою не передбачено. В резолютивній частині даного Рішення, Конституційний суд України вказав, що «апеляційному та касаційному оскарженню підлягають ухвали місцевого господарського суду і постанови апеляційної інстанції як про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову у змінах способу та порядку їх виконання». Тобто, в даному акті судової влади, Конституційний суд України виявив свою позицію щодо розширеного тлумачення норм чинного законодавства, та вказав про можливість оскарження ухвал, які не передбачені у ч. 1 ст. 106 Кодексу.
|
|
|
Мотивація Конституційного суду України, при винесенні вищевказаного Рішення ґрунтувалася на «трьох китах». Перш за все, Конституційний суд зазначив у мотиваційній частині свого Рішення, що «Конституційний Суд України, проаналізувавши зміст статей 106, 111-13 Кодексу, вважає, що вони не містять заборони стосовно апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов господарського суду. Відсутність у частині першій статті 106 Кодексу норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови суду не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали. Ця відмова розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене». Цей «кит» даного акту судової влади є дещо дивним, адже при аналізі ч. 2 ст. 106 Кодексу, можна зрозуміти, що особа не може оскаржити ухвали господарського суду, які не передбачені ч. 1 ст. 106 Кодексу, як ухвали, що підлягають оскарженню окремо від судових рішень господарського суду, що напряму суперечить позиції Конституційного суду про відсутність підстави для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги.
|
|
|
Другий «кит» - це принцип рівності усіх учасників господарського процесу. Відповідно до мотивувальної частини Рішення КСУ: «Відповідно до конституційної вимоги рівності перед законом і судом сторони повинні мати рівні процесуальні можливості відновлення вказаних прав і свобод, зокрема шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції та у касаційному порядку постанов апеляційної інстанції як про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову у цих змінах». Повністю погоджуюсь із вказаною позицією та звертаю увагу на наступну формулу: позивач та відповідач мають векторно-протилежні процесуальні інтереси, і тому досягнення того чи іншого процесуального інтересу здійснюється сторонами шляхом вчинення протилежних процесуальних дій: клопотання – заперечення на клопотання. А отже, надання стороні одного права, і заборона протилежній стороні здійснювати процесуально протилежне право – є порушенням принципу процесуальної юридичної рівності сторін.
Третій «кит» даного акту судової влади – це принцип справедливості господарського процесу. Згідно із мотивувальною частиною Рішення КСУ «Відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, також не узгоджується з принципом справедливості». Принцип справедливості, на відміну від принципу рівності сторін, звертає увагу не на процес прийняття рішення, а на саме рішення.
Можливість оскарження інших ухвал та постанов господарського суду, які не передбачені ч. 1 ст. 106 Кодексу
Відповідь на це питання дає висновок Конституційного суду, який був зроблений у мотивувальній частині даного Рішенні КСУ: «Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку,яке має бути забезпечене,за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження». Це означає, що можна в апеляційному або касаційному порядку оскаржити будь яку ухвалу або постанову в господарському процесі, якщо заборона на таке оскарження не передбачена чинним законодавством. І відповідно до позиції Конституційного суду України («перший кит»), Кодексом не встановлено такої заборони. А це означає, що в апеляційному або касаційному порядку можна оскаржити будь яку ухвалу або постанову господарського суду.Але стаття 106 Кодексу містить пряму заборону оскаржувати ухвалу про повернення заявнику скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (ч. 2 ст. 106 Кодексу)!!!!!!
Позиція Конституційного Суду, яка викладена у мотивувальній частині Рішення КСУ також відображена в ряді його інших рішень, які, правда, стосуються цивільного судочинства. Але оскільки, в цивільному судочинстві дане питання ідентично-однаково відображено, що і у господарському судочинстві, вважаю в даному випадку використання аналогії буде допустимим. Це такі Рішення КСУ як: 1) Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27.01.2010 № 3-рп/2010; 2) Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 02.11.2011 № 13-рп/2011.
При ознайомленні з даною позицією суду, перш за все, слід звернути увагу, що під виразом «за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження», слід розуміти, що така заборона повинна бути встановлена виключно Законами України, адже відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно Законами України визначається судочинство. Дане роз’яснення необхідне на фоні Рішення Конституційного суду у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 № 12-рп/98, в якому зазначено, що законодавець у своїй нормотворчій діяльності часто під виразом закон розуміє не тільки законодавчі акти, а й підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, інше.
Вважаю за необхідне звернути увагу, що вираз «за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження» не є тотожним виразу «за винятком встановленої законом прямої заборони на таке оскарження». Адже, заборона на вчинення певних дій може міститись як у прямій забороні (шляхом використання слова «заборонено»), так і шляхом накладення обов’язку або встановлення меж процесуальних прав із вказівкою на наслідки такого невиконання обов’язку чи зловживання правом.
І хоча Кодекс не містить прямої заборони на оскарження ухвал та постанов господарського суду (окрім ч. 2 ст. 106 Кодексу), але в частині першій ст. 106 Кодексу встановлюються межі права особи на оскарження ухвал та постанов, а в частині другій даної статті – наслідки виходу за межі даного права (зловживання даним процесуальним правом), а саме відмова у прийнятті такої скарги. Тому можна сказати, що заборона хоч і непрямо, але передбачена у Кодексі, і вона відповідає обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами (ч. 4 ст. 22 Кодексу).
Отже, Конституційний суд, напевно, врахувавши важливість конституційного права особи на оскарження судових рішень, вирішив, що така заборона повинна бути прямо передбачена у чинному законодавстві.
Але, при розгляді даного питання, не слід забувати про п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8, відповідно до якого оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається. Дане роз’яснення було надано з метою забезпечення однакового та правильного застосування судами законодавства, що встановлює гарантії незалежності судової влади. Тобто, можна зробити висновок, що на думку Пленуму Верховного Суду України, неможливість оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження по справі окрім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, є однією із гарантій незалежності судової влади.
Наслідки прийняття Рішення Конституційного суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України
В даному випадку, наслідки прийняття даного Рішення КСУ можна поділити на дві групи:
1) безспірне право особи на оскарження ухвал місцевого господарського суду і постанови апеляційної інстанції про відмову у змінах способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, оскільки відповідно до ст. 69 ЗУ «Про Конституційний суд України», рішення Конституційного суду України є обов’язковими до виконання.
2) спірне право особи на оскарження будь іншої якої ухвали або постанови господарського суду, яка не передбачена ч. 1 ст. 106 Кодексу, окремо від судового рішення. Адже позиція Конституційного суду України, на підставі якої можна зробити висновок про абсолютний характер права особи на оскарження ухвал та постанов господарського суду («Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку,яке має бути забезпечене,за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження»), була відображена у мотивувальній частині даного Рішення КСУ, і при аналізі чинного законодавства виникає питання, чи є вона обов’язковою до виконання.
З одної сторони – так, обов’язкове, адже: обов’язковим до виконання є рішення Конституційного суду України (а не його резолютивна частина) – ст. 69 ЗУ «Про Конституційний суд України», а відповідно до ст. 65 ЗУ «Про Конституційний суд України», рішення містить: 1) найменування рішення, дату і місце прийняття, його номер; 2) персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи; 3) перелік учасників судового засідання; 4) зміст конституційного подання; 5) повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається; 6) положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України при прийнятті рішення; 7) мотивувальну частину рішення; 8) резолютивну частину рішення; 9) обов'язкове зазначення того, що рішення Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає. І окрім того, викладаючи у мотивувальній частині свого акту поточний аналіз законодавства, Конституційний суд виявляє свою позицію щодо тлумачення та застосування цього законодавства, а отже даний поточний аналіз має таку ж правову природу походження, що і остаточний аналіз, який викладений у резолютивній частині акту, що є в свою чергу обов’язковим до виконання. З іншої сторони – рішення та висновок Конституційного суду України, у межах норми 69 ЗУ «Про Конституційний суд України», можна тлумачити, як дії даного органу у відповідь на конституційне звернення або подання (тобто акцент не на процесуальній формі – документі як висновок або рішення, а на суті даного акту – як відповідіна конституційне звернення або подання) – а така неузгодженість правової техніки може бути пояснена недосконалістю законодавчого процесу. І тому обов’язковим до виконання є лише резолютивна частина даного Рішення.
Відповідь на це питання можна обґрунтувати Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2011 року, в якому було вказано, що судам необхідно застосовуватианалогічний підхід при вирішенні питання про прийняття до розгляду аналогічних скарг, що і використовував Конституційний суд при винесенні Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27.01.2010 № 3-рп/2010. Оскільки, підхід до питання, яке вирішується Конституційним судом, відображається останнім у мотивувальній частині його рішення, то отже – мотивувальна частина Рішення КСУ є обов’язковою до виконання.
Проте, це питання законодавчо не вирішено, і тому говорити щось однозначно – неможливо.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 347; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!