Правила поведінки журналіста під час викрадення



Журналіста можуть викрасти, щоб привернути увагу широкої громадськості, через помсту, помилково, або для того, щоб використати працівника ЗМІ як гарантію безпеки.

По-перше, оцініть по­тенційні ризики того, що ви можете стати заручником, іякщо ви в групі ризику, візьміть до уваги дані рекомендації:

– якщо викрадач оз­броєний, у вас немає шансів,якщо ж він неозброєний, ви можете здійняти галас з метою привернення уваги. Вдайте, що ви непритомний, це допоможе усклад­нити дії викрадача, коли він намагається посадити вас в свій авто­мобіль;

– під час раптового викрадення, злочинці роблять ставку на те, що їх жертва буде деморалізована і приведена в сум'яття. Кри­ки збільшать рівень адреналіну в крові і допоможуть вам чинити опір;

– якщо вас взяли в заручники, нагадуйте собі, що багато людей виживали в такій ситуації і благополучно повертались. Ви втратили фізичний контроль, але не втрачайте контроль над своїми думками. Щоб пережити трива­лий період стресу, слід навчитись позитивно сприймати дійсність. Намагайтеся не виявляти свої емоції настільки довго, наскільки це можливо, а кращеспрямуйте свої роздуми на те, як діяти далі;

– налаштуйтесь психологічно, що дуже швидко вас не звільнять,але звільнять обов'язково;

– не дозволяйте своїм викрадачам поводитися нелюдяне. Намагайтеся зав'язати стосунки, іякщо це вдасться, ви, можли­во, уникнете фізичного насилля.

–спробуйте зробити так, щоб вони побачили в васпо-перше людину, а не заручника.Розкажіть про свою родину і,якщо злочинці не забрали ваші особисті речі, дістаньте фотографію сім'ї;

– не допускайте дій, які можуть спровокувати нападаючих до застосування зброї;

–не дивіться в очі злочинцям, не поводьтеся зухвало;

– виконуйте вимоги злочинців, не заперечуйте їм, не ризикуйте своїм життям і життям оточуючих, не допускайте істерики і паніки. Постарайтесь бути ввічливим і не чиніть опір викрада­чам;

– якщо є можливість поговорити з викрадачами, постарайтесь донести до них, що ви – цивільна особа, що журналістам відве­дена важлива роль переконатися у тому, що всі сторони конфлікту однаково висвітлені;

– перш ніж що-небудь зробити – питайте дозволу (сісти, встати, попити, сходити в туалет і т.д.);

– якщо ви поранені, намагайтесь не рухатися, цим ви зможете запобігти додатковій втраті крові;

– вам невідомо, як довго триватиме ваше перебування як заруч­ника, тому поводьтеся так, якби воно тривало протягом довго­го часу. Щонайшвидше постарайтеся звикнути до цієї атмо­сфери,не дозволяйте собі забитися в куток і вийти з психічної рівноваги;

– використовуйте будь-які способи для релаксації організму. Наприклад, плануйте, чим займетеся після повернення додому,думайте про свята в оточенні рідних та друзів,напишіть подумки лис­та, спробуйте пригадати уривки віршів тощо;

– якщо вас утримують більше одного чи двох днів, спробуйте попросити про дрібні поблажки. Попросіть, наприклад, не тримати в ланцюгах, дати мило, дозволити написати листа дочці тощо. Ні за яких умов не чиніть опору, але залишайтесь наполегливим в рамках дозволеного. Якщо ваше прохання не примушує викрадачів йти на ризик, вони можуть погодитись. Якщо вам вдасться добитись маленьких поблажок, вважайте, що ви виграли інтелектуальний бій;

–якщо вас тримають одного і поводяться жорстоко, спробуйте скористатися вашою самотою в думках. Якщо ви релігійна людина, поговоріть з Богом, помоліться,якщо ні, уявіть, що розмовляєте з близькою людиною. Розкажіть їм про те, як збираєтесь пережити цей тимчасовий дискомфорт;

– не вірте обіцянкам про ваше швидке звільнення і пам’ятайте: навітьякщо відбу­ваються переговори, вони можуть затягнутись. Ваші викра­дачі, можливо, схильні до помилкового оптимізму, або просто з вами граються. Поводьтеся так, ніби збираєтеся залишатися в заручниках тривалий час–це допоможе підтримати самодис­ципліну і пом'якшити розчарування;

– при вашому звільненні працівниками спецслужб лежіть на підлозі обличчям вниз, голову закрийте руками і не рухайтеся; тримайтеся, по можливості, подалі від отворів дверей, вікон; у жодному випадку не біжіть назустріч працівникам спец­служб або від них, оскільки вас можуть прийняти за зло­чинців;

– якщо викрадачі достатньо компетентні, до докладуть макси­мум зусиль для вашої охорони. Будь-яка спроба приречена на про­вал, якщо немає якихось зовнішніх джерел, або ж вдало викорис­таного елементу раптовості. Питання втечі залежить від вашого фізичного й емоційного стану:наслідки невдалої спроби вибратися із заручників можуть погіршити ваше становище. З іншого боку, якщо ви відчу­ваєте, що ваше життя в небезпеці, то вам нічого втрачати. Ознака­ми, що ви в небезпеці, можуть бути: звільнення полонених, які працюють на інші компанії, а про ва­ше ж звільнення немає мови; ваші охоронці змінили до вас ставлення і стали жорстокіші; вас перестали годувати і звертати увагу на фізичний стан.

Дотримуючись основних пунктів перелічених правил та рекомендацій щодо поведінки журналіста у «гарячих точках», можна оперативно зробити змістовний, вичерпний матеріал про екстремальну подію, уникнувши негативного впливу на маси, та убезпечити власне здоров’я. Головне, пам’ятайте, що жодна історія чи репортаж не варті життя, і якщо журналіст по­трапив у зону ризику, необхідно поспішити вийти з неї, аби уникнути серйозної трагедії.

 

Висновки до розділу 3

Демократизація суспільного життя країни надала журналістам федеральних і регіональних ЗМІ можливість висвітлювати бойові дії і наслідки катаклізмів безпосередньо з місця дії. Тим самим загострилося питання щодо етичності написаних та відзнятих матеріалів, а також безпеки здоров’я та життя кореспондентів, що працюють у екстремальних умовах.

Держави повинні приділяти достатньо уваги, людських та матеріальних ресурсів запобіганню нападів на журналістів, розслідуванню таких нападів, коли вони відбуваються, і негайному притягненню винних до судової відповідальності, що знизило б об’єктивні ризики для безпеки життєдіяльності працюючих у «гарячих точках». Але в першу чергу журналісти мають самі піклуватися за себе, тому дотримання основних правил та рекомендацій, систематизованих вище, допоможуть не лише оперативно написати змістовний, вичерпний матеріал, не завдаючи моральної та матеріальної шкоди аудиторії, а також убезпечити власне здоров’я та життя.


Висновки

 

Сучасні ЗМК є потужною психологічною зброєю, і некоректне інформування про катастрофи, терористичні акти та екстремальні події може завдати суспільству серйозної шкоди.

У магістерській роботі детально розглянута специфіка роботи журналіста в «гарячих точках» на прикладі досвіду освітлення екстремальних подій в різних країнах світу. Також в роботі проаналізовані основні дослідження щодо етичної складової в сегменті «екстремальної» журналістики. В аналізі ми спиралися на праці В. Ф. Іванова, В. М. Амірова, Р. Блюма, А. С. Вартанова, О. Д. Кузнєцової, С. А. Муратова, Є. В. Прохорова та О. М. Романюка.

Ми детально зупинилися на аналізі новинних сюжетів сегменту «екстремальної» журналістики на українському телебаченні. Загалом було опрацьовано та проаналізовано понад 160 новинних сюжетів про найбільш масштабні терористичні акти, катастрофи та стихійні лиха за період з 2000 по 2012 роки на 9 українських центральних телеканалах, що дало змогу визначити недостатній рівень кваліфікованості журналістів питаннях висвітлення екстремальних подій на телебаченні. Наукове дослідження роботи кореспондентів в даній тематиці дало змогу виявити ряд основних помилок журналістів, випускаючих редакторів та режисерів монтажу у висвітленні терактів, катастроф та стихійних лих. До них відносяться порушення багатьох пунктів Етичного кодексу журналіста, а в окремих випадках і порушення Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

На прикладі сюжетів у випусках новин на українському телебаченні в роботі проаналізовано приклади вдалого та невдалого використання окремих засобів подачі матеріалу для висвітлення екстремальних подій, доречного та недоречного їх застосування для досягнення певних комунікативних цілей.

Світова спільнота журналістів, редакторів, видавців і мовників зацікавлена в тому, щоб мати єдині і досить деталізовані стосовно до різних ситуацій орієнтири професійної поведінки, які можуть далі конкретизуватися в регіональних, національних або корпоративних етичних кодексах. Принципово важливо, щоб ці орієнтири були вироблені самим співтовариством, за участю психологів, соціологів, етнологів, теологів та інших експертів, а не нав'язані ззовні. Вироблення єдиних стандартів у висвітленні екстремальних подій повинно покласти край взаємним обвинуваченням у застосуванні «подвійних стандартів».

Значної уваги у науковій роботі приділено питанням безпеки журналістів під час роботи в екстремальних умовах. Статистика засвідчує, що щорічно заручниками ситуації, а також її жертвами стають сотні журналістів по всьому світі. Тому, використавши ряд посібників, статей та блогів журналістів, що працюють в «гарячих точках», ми розробили ряд основних рекомендацій висвітлення кореспондентами екстремальних подій на телебаченні.

Порятунок журналістів у небезпечних відрядженнях не повинно залишатися справою рук тільки журналістів. Державні, громадські організації просто зобов'язані зробити все від них залежне, щоб така важлива функціональна частина сучасного суспільства, як журналістика, вийшла зі списку небезпечних професій.

Отже, висвітлення тероризму та катастроф – одне з найважливіших і важких завдань, що стоять перед глобальним телебаченням. І ніколи невідомо, коли й кому з цим прийдеться зустрітися під час професійної діяльності. Кожному журналісту необхідно володіти хоча б базовими знаннями того, як правильно висвітлювати події екстремального характеру у ЗМІ відповідно законодавчим та етичним вимогам, а дана магістерська робота є своєрідним універсальним посібником у для роботи у «гарячих точках».


 


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 182; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ