Правила поведінки журналіста в екстремальних умовах



Для забезпечення нормальної, а головне – безпечної роботи в екстремальних ситу­аціях:

– виробіть програму дій, зауваживши основні нюанси на місці. План буде корегуватися по ходу розвитку подій;

– познайомтеся з офіційними представниками місцевої влади і повідомте їм про передбачувані місце і час свого перебування. Вам не слід розглядати це як замах на ваші права і гідність: краще, щоб про ваше місцезнаходження знали у владних структурах – в цілях вашої ж безпеки. Чітко викладіть мету своєї поїздки, уникаючи загальних фраз типу: «Хочу написати щось про війну/теракт/стихійне лихо». Найкраще, попросіть дозволу зустрітися з солдатами, офіцерами чи працівниками МНС, які перебувають на місці подій. Не пригнічуйтесь через те, що вам не приділятимуть належної уваги. Люди також знаходяться і працюють у «гарячій точці» як і ви, клопоту їм і так вистачає, а тут ще одна турбота – спілкуватися з журналістом і дбати про його безпеку. Однак, якщо у вас є дозвіл від начальства, то вам зобов'язані забезпечити виконання редакційного завдання;

– намагайтеся не обтяжувати офіцерів своєю персоною. Якщо вас пригощають за спіл ним обідом, до загального столу обов'язково дістаньте що-небудь зі своїх припасів. Не вживайте багато спиртного, навіть якщо вам пропонують, це може негативно сказатися на взаємовідносинах з працівниками, а отже і на вашій роботі;

– при зустрічі з військовими та рятувальниками не обов'язково хизуватися своїми подвигами. Людей, які щодня бачать кров та смерть, важко чимось здивувати. Навпаки, ваші хвастощі викличуть неприязнь ось. Не обов'язково показувати, що ви не новачок на війні, хоча вчасно вставлена ​​фраза типу: «На війні в Афганістані / Під час торнадо в Канаді був випадок ...», – дозволить вашим співрозмовникам самим зробити свій висновок про вас;

– у розмові з солдатами не задавайте дурних запитань типу: «Скільки ворогів ви вбили особисто?» У бесідах прагніть не тільки розпитувати, але й самі розповідайте про обстановку в світі, про те, що робиться в країні;

– знайомтеся з людьми, що прямують з вами в одну сторону, або є вихідцями міста, в яке ви направляєтесь. Попутник в ході розмови може підказати вам якусь цікаву тему, наприклад, розповість про подвиг якогось солдата чи офіцера, чи про проблеми, які виникають на війні. Одним словом, намагайтеся розширити коло своїх знайомств;

– у разі, якщо місцеві жителі агресивно налаштовані до жур­налістів, слід не афішувати свою роботу. Якщо ваша присутність може погіршити ситуацію, припиніть використання записуючого обладнання, а в більш гострих випадках і зовсім приберіть його;

– будьте ввічливі, тоді оточуючі люди будуть ставитись до вас з більшою повагою, це допоможе уникнути неприємних моментів;

– повідомляйте про себе місцевим людям, яким довіряєте. Будьте завжди в центрі подій, дізнавайтесь від вла­ди або людей, звідки чекати неприємностей;

– завжди носіть із собою посвідчення особи, міжнародну прес-карту та готівку в національній валюті країни чи в доларах;

– ніколи не носіть з собою зброю, не вбирайтеся в одяг зеленого ко­льору, або у щось подібне, що може нагадувати солдата. До речі, не рекомендовано вдягатися й «зухвало», що стало би приводом для зайвої уваги від місцевих жителів. Добре ставлення місцевих жителів, особливо представників старшого покоління, викличе приїжджаюча жінка, яка з'являється на людях в хустці; не зрозуміють тих журналісток, які не знають міри у використанні косметики. Необхідно керуватися одним «золотим правилом»: чим менше напоказ, тим краще для роботи і спілкування;

– нескромність та неповагу до співрозмовника місцеві жителі можуть угледіти в таких, на європейський погляд, цілком нешкідливих жестах і звичках, як, наприклад, закидання ноги на ногу в присутності співрозмовника. Така поведінка особливо негідна для жінки на території сходу;

– розмовляти, тим більше про щось розпитувати людину бажано лише після того, як знайомство відбулося. При цьому краще слідувати загальноприйнятим умовностей: представитися, коротко і в загальних рисах поцікавитися станом здоров'я і справ членів сім'ї, а вже потім переходити до розпитів та інтерв'ю. Встановлення більш довірчих, неформальних відносин, а значить, і більшої відвертості посприяє і вашою увагою до хворих і старих людей. Але треба орієнтуватися по ситуації. Наприклад, на Заході і, зокрема, в Європі вважається непристойним розпитувати про хвороби і якісь сумні сімейні обставини, на Сході ж навпаки – це розцінюється як прояв чуйності, і навіть вихованості;

– під час інтерв’ю з потерпілими, що знаходяться в шоковому стані після трагедії, беріть до уваги можливість перекручення фактів, зверхньої емоційності, що може мимоволі передатися й телеаудиторії. Не тисніть на скорботних родичів з метою отримання інтерв'ю;

– щоб уникнути звинувачень у шпигунстві, не беріть з собою бінокля або пристроїв з антеною. Будьте обережні з предметами, що нагадують зброю;

– гострих ситуацій, можливо, виявиться набагато менше, якщо ви будете знати про деякі особливості укладу життя і місцевих моралі і звичаї. Наприклад, у тих випадках, коли влаштовують якісь масові заходи, і при цьому передбачається частування, з'являються додаткові особливості в силу етнічних відмінностей. Зокрема, у узбеків і таджиків чоловіки і жінки розміщуються в таких випадках роздільно, у європейських країнах – разом;

– при виконанні редакційного завдання проявляйте особливу делікатність, зачіпаючи міжетнічні відносини. Ваше особисте – і вашого редактора – справа, як подавати цей аспект життя регіону в своєму ЗМІ. Однак в ході зустрічей та інтерв'ю вам слід поводитися так, щоб не спровокувати нехай хоча б серед кількох людей конфлікт, що має етнічне забарвлення;

– при зборі матеріалу ніколи не задавайте своїм співрозмовникам питань про міжетнічні проблеми «в лоба» та ще в присутності представників іншої національності. Найкраще, якщо ви обійдетеся взагалі без згадки про якісь конфліктні ситуації, сформулювавши свої питання так, щоб ваші співрозмовники самі згадали про це першими;

–не очікуйте від інтерв'юйованих щирості і в тому випадку, якщо розпитуєте їх про місцеві проблеми у присутності представників владних структур. І навпаки, задаючи чиновникам питання, в тому числі і прилюдно, ви змусите їх бути по можливості щирими;

– можливості безпечно виконати свою ро­боту залежать від наступного: чи має поліція доступ до ваших ма­теріалів після завершення демонстрації або громадських завору­шень. Ви можете наразитися на велику небезпеку, якщо люди, котрі беруть участь у мітингу, визнають вас за того, хто збирає докази;

– якщо захочуть конфіскувати плівку, тримайте при собі одну з старих і непотрібних, або фальшивий диск, який мож­на було б віддати, якщо вас примусять;

– при висвітленні терористичних актів, воєнних дій, міжетнічних конфліктів тощо про всяк випадок майте при собі білий прапор;

– якщо ви працюєте в зоні техногенної чи природної катастрофи, остерігайтеся мародерів та злочинних груп, які, як правило, часто з’являються на «арені» під час катаклізмів;

– наперед поставте свій стільниковий телефон у режим набору екстрено­го номера за випадку необхідності;

– домовтесь з редакцією про кодові слова, які будуть означати, що ви в безпеці або в небезпеці;

– обдумайте наперед моменти, пов'язані з вашим пересуванням;

– якщо ви один, об'єднайтесь на певний час з іншим журналістом, для того щоб один за одним наглядати;

– уникайте прямого репортажу з місця події, розвиток якої, як показує практика, неможливо передбачити;

– не вірте всьому, що вам розповідають. Міжнародні недержавні організації спочатку стають на бік постраждалої сторони. Вони хочуть викликати інтерес до своєї історії, і у них є, про що розповісти: часто ця розповідь шокує навіть без додаткових зусиль з боку цих організацій зробити його емоційним. Пам'ятайте про це, коли отримуєте інформацію не безпосередньо від свідків подій, а в переказі;

– не відмовляйтеся вислухати іншу сторону і представити конкуруючі точки зору. Причиною ігнорування другої сторони є багаторічна історія виховання в моноідеологічному режимі, а також зайва сугестивність і вразливість, коли репортер піддається чарівності одного оповідача і забуває про багатьох інших. А іноді самі журналісти «глушать» інші голоси ще й по іншому міркуванню: ця точка зору більш прибуткова в прямому і переносному сенсі. Уникаючи даної помилки, інформація до вас, як журналіста, так і для аудиторії надходитиме збалансована та рівноправна. Особливо не можна нехтувати даним правилампри висвітленні воєнних дій та конфліктів;

– запишіть та збережіть усі номери телефонів співрозмовників, якою б незначною на перший погляд не була їх посада. Скромний сільський вчитель або агроном завтра може стати джерелом дуже важливої ​​інформації з даного регіону.

При роботі в зоні проведення контртерористичної операції рекомендовано вживати певних заходів власної безпеки.

– довести до відома керівника контртерористичної операції про свій намір висвітлювати події, якщо це не несе реальну і безпосередню загрозу встановлення контролю над діями і публікаціями журналіста, а, отже, зриву його місії;

– у випадку, якщо від керівника контртерористичної операції надійде пропозиція використовувати вас як свого агента, відмовитися від цієї пропозиції, якщо це суперечить вашій місії, як журналіста;

– тримайте при собі і на першу вимогу пред'являйте редакційне посвідчення чи інший документ, що посвідчує особу та повноваження журналіста в зоні проведення контртерористичної операції;

– намагайтеся сховатися при перестрілці, не розгулюйте в зоні видимості терористів, так як навіть в оптичний приціл снайпер може не відрізнити журналіста від учасника контртерористичної операції, або, навпаки, вистежувати саме представника ЗМІ;

– коли дії терористів реально і безпосередньо загрожують безпеці журналіста, в такому випадку журналіст може самостійно вирішувати власну долю і, або спробувати залишитися нейтральним спостерігачем, або взяти в руки зброю і вступити в бій, але пам’ятайте й про те, що кореспондент позбавляється захисту права у випадку, коли він безпосередньо приймає участь у бойових діях.

Перед поверненням з відрядження постарайтеся знову побувати в місцевих установах влади і подякувати їх співробітникам за сприяння (особливо якщо вони дійсно допомогли) і по можливості зв'яжіться з вашими недавніми співрозмовниками, щоб ще раз виказати їм свою дяку за співпрацю. Це не лише жест ввічливості, а й запорука подальшого тісного спілкування при необхідності.

 


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 203; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ