Основи екологічного управління



        Базисом розгляду концептуальних основ екологіческого управління виступають загальноприйняті положення про зміст управління як багатостороннього і складного явища на перетині науки, практики і мистецтва.

Управління як сфера науки. Управління –  це наука про управлінські відносини, що виникають в результаті впливу управляючої системи на керовану. Суть управлінських відносин висловлюють зворотні зв'язки та інформація. Управлінські відносини виникають між:

■ керуючої і керованої підсистемами;

■ компонентами всередині керуючої системи;

■ керівниками і виконавцями в кожній ланці управління;

■ керівниками;

■ підлеглими.

Визначальну роль в організації та розвитку управлінських відносин відіграє керівник (топ-менеджер), його головна функція ефективно вирішувати поточні завдання і приймати правильні стратегічні рішення.

Управління як сфера практики. Управління – функція організованих систем, що забезпечує їх життєдіяльність.

Управління в технічних системах – цілеспрямована діяльність людини, пов'язана зі створенням і функціонуванням штучних процесів, механізмів, систем машин.

Управління в біологічних системах - цілеспрямована сила взаємопов'язаних природних процесів, спрямованих на підтримку і відтворення в природі функції життя.

Управління в соціальних системах - управління людьми, які об'єднуються в різні організаційні форми – соціально-економічні системи; цілеспрямована діяльність людей, обумовлена ​​інтересами людини і суспільства, їх субординацією і гуманізацією, спрямована на відтворення соціуму і його структурних елементів.

Управління як сфера мистецтва. Управління – є мистецтво, суть якого полягає в застосуванні науки (основ організованого знання), досвіду та інновацій до реальностей будь-якої ситуації. важливий аспект управління як сфери мистецтва - вміння йти на компроміс з мінімумом небажаних наслідків [11]:

Концепція екологічного управління. Концепція екологічного управління - це система ключових положень, що визначають спеціальну діяльність з управлінням екологічними (еколого-економічними) процесами (ланками).

При розгляді концептуальних основ побудови системи екологічного управління необхідно, перш за все, виділити об'єкт і суб'єкт управління як дві підсистеми, що визначають місткість процесу управління, а також основні компоненти управлінської системи, або системи впливу: 1) організаційну структуру управління, 2) функції, 3) принципи і 4) методи управління.

Основні положення концепції екологічного управління виходять, з одного боку, з теорії управління, а з іншого - з теорії стійкого природокористування.

Особливу увагу слід звернути на те, що основи екологічного управління визначають як загальні положення управління (категорії, поняття), так і специфіку керованого об'єкта.

Загальні поняття і категорії, що визначають зміст управління як систему впливу керуючої системи на керовану: мета управління, організаційна структура управління, функції управління, принципи управління, методи управління, об'єкт управління.

Особливості організації впливу керуючої системи на керовану визначає мету управління. Зміст мети екологічного управління доцільно розглядати через призму діяльності законів екології.

Щоб скорегувати поведінку людини і цілеспрямовано формувати еколого-економічні відносини, необхідно ураховувати не тільки економічні тенденції розвитку і дедалі зростаючу обмеженість екоресурсів, а й закони екології, які покликані (При їх усвідомленні) визначати нові орієнтації людини.

У цьому аспекті слід звернутися до чотирьох законів, які були сформульовані відомим екологом Б. Коммонер 1974 року в форме афоризмів: 1) все пов'язано з усім (про загальний зв'язок речей і явищ в природі); 2) все повинно кудись діватися (закон збереження); 3) природа «знає» краще (про головний критерій еволюційного відбору); 4) ніщо не дається даром (за все треба платити) [11].

Перший закон - загальнодієвий, пов'язаний з системою внутрішньої динамічної рівноваги екосистем (шкода, що наноситься одному компоненту екосистеми, може привести до великих неблагополучних наслідків функціонування всієї екосистеми).

Другий закон вказує на відносини «екосистема - середовище», розглядаючи ландшафти Землі і біосферу в цілому як замкнуті системи (побутові і виробничі відходи не зникають безслідно).

Третій закон пов'язаний з неповнотою інформації: поки суспільство не має максимально достовірної інформації про механізми і функциях природи, природному середовищу завдається шкода. Тому необхідна гранична обережність.

Четвертий закон - це закон бумеранга, закон зворотного зв'язку. Всі наслідки впливу на екологічні системи необхідно оцінювати економічно.

На додаток до законів Б. Коммонера сучасні екологи вивели ще один закон - «На всіх не вистачить» (закон обмеженості рересурсів). Він свідчить про зростання цінності екологічних ресурсів у часі.

Необхідність реалізації екологічних законів з урахуванням зрілості еколого-економічних відносин визначає зміст мети екологічного управління. Загальна мета екологічного управління це бажане, можливе та необхідний стан керованої системи - екологічної сфери. Процес управління спрямований на досягнення цього стану. Виходячи з такого розуміння, до мети екологічного управління ставляться такі вимоги [11]:

■ мета повинна бути обґрунтованою і комплексно висловлювати умови стійкого розвитку, що випливають з дії основних законмірностей та принципів природокористування;

■ мета повинна бути певною, ясною, значущою і досяжною;

■ змістовність основої мети управління повинна бути мета більш високого порядку. Наприклад, екологічні цілі управління підприємством повинні відповідати спільної мети екогічного управління регіону і т. д.

Організаційна структура управління - це сукупність управлінських ланок, розташованих у суворій ієрархії та забезпечують взаємозв'язок між керуючою і керованою системами. До ланок управління відносяться структурні підрозділи різних рівнів управління, а також окремі спеціалісти, які виконують відповідні функції управління або їх частини.

Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт. До основних функциям управління належать: планування (засноване на досягненні поставленої мети), організація, мотивація, контроль.

Принципи управління - основоположні ідеї, закономірности і правила, що лежать в основі процесу впливу і здійснення ня управлінських функцій. Основні принципи управління [11]:

■ оптимальне поєднання централізації і децентралізації (оптимальний розподіл повноважень);

■ єдиноначальність і колегіальність;

■ наукова обґрунтованість (передбачення);

■ плановість;

■ поєднання прав, обов'язків і відповідальності;

■ приватна автономія і свобода;

■ ієрархічність і зворотний зв'язок.

В системі вищеназваних відносин системоутворюючу роль виконує екологічна зв'язок.

Реалізація функцій і принципів управління здійснюється за допомогою системи різних методів. Методи управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт для досягнення поставлених цілей.

Слово «метод» означає спосіб досягнення будь-якої мети: через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

Методи управління характеризуються своєю спрямованістю, змістом, організаційною формою. Спрямованість – це орієнтація методів на систему (об'єкт) управління. Зміст – це специфіка прийомів і способів впливу. Організаційна форма - система впливу, який буває прямим (безпосереднім) або непрямим (наприклад, постановка задачі, що стимулює умови).

У конкретному методі управління поєднуються (взаємодіють) і зміст, і спрямованість, і організаційна форма. У цих зв’язках виділяються наступні методи управління [11]:

■ організаційно-адміністративні, засновані на розпорядженнях, директивах;

■ економічні, забезпечуються різними матеріальними стимулами;

■ соціально-психологічні, застосовуються з метою підвищення соціальної активності учасників системи управління.

Для досягнення екологічної мети формується спеціальний об'єкт управління - екологічна сфера, основним елементом якої виступають відносини по збереженню (відтворення) окремих елементів природного середовища або природних комплексів в цілому.

В системі управління екологічна сфера інтерпретується не тільки як навколишнє природне середовище, функціонування якої обумовлено екологічними законами, а й з точки зору екомічних відносин як сфера взаємодії екології та економіки і формування еколого-економічних систем.

Об'єкт екологічного управління. В основі концепції екологічного управління лежить система «економіка - екологія», яка демонструє визначальну роль екологічного зв'язку у взаємодії цих двох підсистем, постійно знаходиться під впливом економічного чинника.

Система «економіка - екологія» - це відкрита самоорганізуюча система, що володіє синергетичним (кооперативним) ефектом - результатом спільних дій подсистемних елементів.

Самоорганізація в інтегральної системі «економіка – екологія» відбувається під сильним впливом зростаючих матеріальних потреб людини, кількісне вираження яких з позиції біфуркації (якісних змін, різких відхилень) представлено в структурі і динаміці економічного зростання, його тиску на навколишнє природне середовище.

Регульоване економічне зростання, його екологізація, «вростання» економіки в стійкі екологічні процеси - обов'язковий компонент самоорганізованої інтегральної системи «економіка - екологія».

В якості екологічного продукту виступає державна або регіональна екологічна рівновага, стійке продукування екосистем (природних комплексів). З безлічі компонентів відтворення екологічного продукту визначальну роль відіграє інтелектуальний фактор - нова (інноваційна) економіка, яка зможе підтримувати з природою стійку рівновагу. Побудова їх стійкого зв'язку («нова економіка - екологія») виходить з наступних синергетичних принципів [11]:

■ Принцип нелінійності. Виражається в структурній зміні людського капіталу і його визначальний вплив на утримання потреб.

■ Принцип рівноваги. Стан системи «економіка-екологія» змінюється під впливом економічного фактора. Високі технології і суспільство знань виконують роль біфуркації, виводячи економіку на якісно новий рівень розвитку і впливу на навколишнє середовище.

■ Принцип цілісності. Економічна система не може розвиватися поза межами навколишнього природного середовища. Структуризація із погодженням стратегічних цілей економічного і екологічного розвитку, їх реалізація на всіх рівнях взаємодії, розробка адекватного інструментарію - основа збереження цілісності системи «економіка - природа».

■ Принцип самоорганізації. Реалізується за системою зворотного зв'язку, реакції економіки на стан природного навколишнього середовища.

Принципи екологічного управління. Визначальне значення в побудові системи екологічного управління виконують принципи управління і природокористування, їх взаємозв'язок і синтез. Схему формування принципів екологічного управління можна представити в наступному вигляді (рис. 1.4):

                                         

                                                       


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 191; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ