Концепція екологізації суспільного розвитку як інструмент подолання глобальних екологічних загроз і зміцнення екологічної безпеки
Екологізація суспільного розвитку – це концепція, що передбачає екологізацію економічної і соціальної політики та оздоровлення духовної сфери за допомогою системи ефективних інструментів з метою забезпечення стійкості екологічних систем і усунення глобальних, національних і регіональних екологічних загроз. Ця концепція передбачає трансформацію інструментів економічної і соціальної політики в інструменти екологічної політики, а також поглиблення інтеграції екологічної політики з економічною, соціальною та політикою духовного оздоровлення людей з метою збереження навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів для теперішнього та майбутнього поколінь.
Екологічними загрозами вважаються сукупність екологічних, економічних і соціальних чинників, які прямим або непрямим чином можуть призвести до дестабілізації екологічних систем, а відповідно негативно вплинути на суспільний розвиток. За походженням екологічні загрози бувають земного або космічного походження. Екологічні загрози земного походження пов'язані з антропогенною діяльністю і природними чинниками земного походження. Екологічні загрози космічного походження пов'язані з природними процесами, що відбуваються у космосі (за рамками Землі та земної біосфери). Впливи останніх на земну цивілізацію ще недостатньо глибоко вивчені, але вони заслуговують уваги (особливо процеси, що пов'язані з пульсацією космічних систем [13].
|
|
|
Основні екологічні загрози, взаємозв'язки між ними та їх впливи на суспільний розвиток характеризує рис. 1.1
Глобальні екологічні загрози антропогенного походження можна розділити на дві групи, які відображатимуть прямі і потенційні екологічні загрози. Прямі глобальні екологічні загрози безпосередньо пов'язані з негативними впливами антропогенної діяльності на екосистеми Землі. Потенційні глобальні екологічні загрози пов'язані з антропогенною діяльністю, яка за певних обставин може трансформуватися у пряму глобальну екологічну загрозу.
Руйнація атомних електростанцій внаслідок впливу антропогенних або природних чинників може призвести до руйнації екосистем з негативними
регіональними, а то і глобальними (це добре проглядається на прикладі Чорнобильської атомної катастрофи) наслідками.
Суспільне виробництво стає більш екологічно небезпечним у зв'язку із зростанням кількості об'єктів антропогенної діяльності, що становлять потенційну екологічну загрозу.
Сучасні атомні зброя, електростанції та двигуни, а також бактеріологічна й хімічна зброя стали об'єктами великої потенційної екологічної загрози, оскільки їх руйнація призводить до масштабних екологічних катастроф, кількість яких динамічно зростає. Так, якщо кількість катастроф планетарного масштабу у 50-х роках двадцятого століття досягла 20, то у 70-х – 47, а у 90-х – 86 [24].
|
|
|
Потенційні наслідки техногенних екологічних катастроф добре прослідковуються на прикладі територій, на яких проводилося випробовування атомної зброї, Чорнобильської катастрофи, танкерних транспортних засобів тощо. Тож недарма ряд промислово розвинутих країн з метою зміцнення екологічної безпеки приступили до демонтажу екологічно небезпечних об'єктів.
Так, Німеччина приступила до закриття деяких атомних електростанцій, а США – до ліквідації дамб [1].
В Україні таку загрозу становлять атомні електростанції, потужності
яких нарощуються, каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, сміттєзвалища
Рис. 1.1 Екологічні загрози, взаємозв'язок між ними і їх вплив на суспільний розвиток [20]
екологічно небезпечних відходів виробництва та багато інших об'єктів, наявність яких свідчить про незадовільний стан національної екологічної безпеки.
Частішими стали випадки завезення на територію України екологічно небезпечних відходів з метою їх промислової переробки. Все це свідчить про
|
|
|
об'єктивну необхідність інвентаризації екологічно небезпечних об'єктів.
Екологічну загрозу становить продукція з генетично модифікованих організмів (GMS – genetically modified organisms), оскільки її вплив на людський організм недостатньо глибоко вивчений. У зв'язку з цим, законодавство багатьох країн передбачає суворі обмеження щодо імпорту продукції з GMS.
Динамічне зростання екологічних загроз у кінці двадцятого століття
підтверджується чисельними науковими працями. Вони призвели до руйнації
довкілля, зменшення біорізноманіття, небажаних кліматичних змін, сповільнення темпів економічного і соціального розвитку.
Динамічна руйнація довкілля під впливом деструктивної антропогенної
діяльності дала підставу відомому енвайроекономістові Герману Дейлі зробити такий висновок: «Дуже ймовірно, що ми вступаємо в еру, коли зростання збільшує екологічні й соціальні витрати швидше, ніж воно збільшує блага виробництва. Зростання, яке нарощує витрати більше, ніж воно збільшує блага, неекономічним зростанням, і його необхідно так і називати» [3, c. 180]. Ця нова ера, що характеризується негативними тенденціями в розвитку земної цивілізації, свідчить про об'єктивну необхідність екологізації суспільного життя.
|
|
|
Терміни екологічність, екологізація, екологічні загрози, екологічна безпека не так давно використовуються в національній еколого-економічній
літературі. Серед них особливої популярності набрав термін екологізація, що
не так давно був малопоширеним.
У підручнику «Екологічне управління» екологізація розглядається як:
«процес проникнення ідей, знань, законів екології, екологічного мислення в
ніші сфери науки, виробництва, в життєдіяльність суспільства, держави» [6,
c. 240]. Це проникнення має здійснюватися за допомогою системи управління, яка функціонуватиме: «на основі екологічного імперативу, тобто обов'язкової вимоги збереження, відновлення до рівня природної продуктивності деградованих екосистем, а також формування нової етичної системи існування людини як частини земної біосистеми» [6, c. 88].
Здебільшого у наукових роботах процес екологізації, головним чином,пов'язується з виробничо-господарською діяльністю, спрямованою на оздоровлення довкілля.
Поза увагою, як правило, залишаються інструменти, за допомогою яких можна досягнути оздоровлення довкілля.
Варто звернути увагу на тлумачення суті процесу екологізації проф. В.С. Кравцівим, що ключова ідея екологізації полягає в тому, щоб перетворити екологічні вироби та послуги у вигідні для національної економіки товари. Вона здійснюється через систему організаційних заходів та інноваційних процесів, реструктуризацію сфери попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності. Що важливо, автор вказує на деякі інструменти, під впливом яких екологізація економіки може розвиватися. Стратегічними цілями екологічної політики він вбачає екологізацію виробництва, екологізацію свідомості населення та екологізацію управління [10, c. 98].
У наукових роботах проф. І.М. Синякевича проблеми екологізації суспільного розвитку розглянуто в рамках економічної, екологічної, соціальної та духовної сфер як процес, що забезпечує поступ земної цивілізації у напрямку до сталого екологічно збалансованого розвитку [20].
Об'єктивна необхідність зміцнення екологічної безпеки та екологізації розвитку відобразилась у чинному законодавстві України. Так, у Конституції
України (стаття 16) записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави» [9]. Тобто, Україна повинна провадити політику, яка б сприяла оздоровленню довкілля.
У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (стаття 3) серед основних принципів охорони навколишнього природного середовища розглядається принцип екологізації матеріального виробництва [7].
На основі аналізу наукових робіт з проблеми дослідження розробили концепцію екологізації суспільного розвитку (рис. 1.2, 1.3).
У зв'язку із загостренням еколого-економічних проблем під впливом глобальних екологічних загроз зростатиме значення обов'язкових інструментів екологічної політики. Можна очікувати, що в майбутньому економічна діяльність буде пов'язана з більш суворими екологічними стандартами. Дослідженнями американських енвайроекономістів встановлено, що це не послаблює конкурентоспроможність суб'єктів економічної діяльності. Навпаки, їх позиції на світових і національних ринках згодом, як правило, зміцнюються.
Екологізація розвитку може принести добрі плоди тільки тоді, коли вона буде супроводжуватися духовним відродженням. Україна, яка корінням своїм впирається у найдавніші пласти земної цивілізації, повинна знайти свою нішу у світовому розподілі праці, не втративши свій самобутній пласт культури. «Справжній шлях до міжнародної спільноти, – стверджує Герман Дейлі, – це створення федералізації спільнот, тобто спільноти спільнот, а не руйнування місцевих і національних спільнот на догоду єдиному космополітичному середовищу нічим не обмежених фінансових менеджерів, які не є спільнотою, а тільки взаємозалежною, взаємовразливою і нестабільною коаліцією короткочасних інтересів» [3, c. 196].
Рис. 1.2 Концепція екологізації суспільного розвитку [20]
Дана концепція екологізації суспільного розвитку базується на таких постулатах:
• духовний розвиток повинен превалювати над виробництвом матеріальних благ;
• екологізація суспільного розвитку повинна охоплювати всі сфери людської діяльності (економічну, екологічну, соціальну, духовну);
• екологізація суспільного розвитку повинна здійснюватися в рамках екологічної політики, яка базується на принципах, що показано на рис. 1.3 та реалізується за допомогою ефективної системи інструментів [20, 22];
• екологізація суспільного розвитку повинна привести до трансформації економічних інструментів в інструменти екологічної політики;
• екологізація суспільного розвитку, яка буде розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики, повинна усунути глобальні екологічні загрози і зміцнити екологічну безпеку та привести до духовного оздоровлення земної цивілізації;
• екологізація суспільного розвитку повинна передбачати обмеження щодо: обсягів шкідливих викидів у довкілля; добування корисних копалин; відтворення і використання тваринних і рослинних ресурсів; користування об'єктами природи; виробництва і споживання матеріальних благ; створення об'єктів, що становлять потенційну екологічну загрозу; чисельності населення. Крім того, вона повинна передбачати заборону наукової діяльності, яка може призвести до зростання екологічних загроз та погіршення екологічної безпеки. Не менш важливим є обмеження діяльності, яка призводить до деградації духовної сфери [22].
Умовні позначення:
1 – принцип "забрудник платить";
2 – принцип трансформування зовнішніх негативних екологічних ефектів векологічні витрати;
3 – принцип екологічної передбачливості;
4 – принцип пріоритетності екологічної безпеки;
Рис. 1.3. Концепція екологічної політики як протидія
викликам 21 ст. [20]
5 – принцип гарантування екологічно безпечного середовища для проживання;
6 – принцип екологічної відповідальності;
7 – принцип Хартвіка;
8 – принцип дотримання стандартів з навколишнього середовища проживання;
9 – принцип субординації (децентралізації);
10 – принцип стимулювання продукування позитивних зовнішніх екологічних ефектів;
11 – принцип збереження біологічного та генетичного різноманіття;
12 – принцип збереження цілісності глобальної біосистеми;
13 – принцип спільної, але диференційованої відповідальності;
14 – принцип використання тільки економічно доступних природних ресурсів;
15 – принцип однаково справедливої екологічної політики щодо відтворення і використання поновлюваних природних ресурсів різних форм власності;
16 – принцип прозорості екологічної політики;
17 – принцип збереження екологічної культурної спадщини.
Екологізація суспільного розвитку повинна привести до зменшення антропогенного навантаження на екологічну сферу. Вона буде розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики. Це пов'язана з обмеженням виробництва і споживання матеріальних благ. Є інструментом
втілення в життя концепції, яка передбачає пріоритет духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ.
Екологізація суспільного розвитку у ХХI ст. стала об'єктивною необхідністю. Вона зумовлена такими чинниками:
- зростанням глобальної екологічної загрози, що викликана руйнівною антропогенною діяльністю, яка призвела до потепління клімату, нищення біорізноманіття, зростання всепланетарних екологічних катастроф та їх руйнівних наслідків;
- економічні системи виявилися неспроможними протидіяти глобальній екологічній загрозі, яка посилюється під впливом деструктивної економічної діяльності;
- дотепер на міжнародному, національному і регіональному рівнях не запроваджено ефективну систему економічного захисту природи.
- земна цивілізація знаходиться на такому етапі розвитку, коли екологічні витрати економічної діяльності в найближчі роки можуть перевищити економічні результати.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 564; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!