Загальні принципи побудови міської системи управління

Паростки сучасної системи управління в Україні з'явилися ще за часів існування СРСР. Радянська система довгий час мала доволі обмежений спектр ресурсів управління містами у противагу партійно-господарчій номенклатурі. Цей факт мав негативний вплив на формування міської управлінської системи як самостійної професійної групи.

Сучасна організаційна структура місцевого управління в Україні увібрала в себе історичний досвід державності. За правовими принципами − вітчизняна система управління відноситься до симбіозу романської і американської макросистем місцевого управління. Державний устрій та пов'язані з ним принципи територіального поділу влади − за цим чинником Україна відноситься до президентсько-парламентської республіки. Україну, як і інші держави пострадянського простору, відносять до країн, що виходять з поставторитарного режиму, вона потребує довгострокового перехідного періоду. Центральна влада ще продовжує зберігати монополію на суспільне управління, хоча відбувається регіоналізація управління.

Розглянемо графічну схему сучасної організаційної структури місцевого

 

управління в Україні (рис. 1.1). Підставою для такого графічного відображення є ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідно до якого система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради: районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення [5].

 

Територіальна громада адміністративно-територіального утворення

Обласна рада

Сільська

Селищна

Міська

Голова

Голова

Мер

Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради

Рис. 1.1 − Організаційна структура місцевого управління в Україні

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради, відповідно до цього Закону України можуть утворюватися районні ради, які, у свою чергу, утворюють свої виконавчі органи й обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Міське господарство як об'єкт управління

Під управлінням міським господарством слід розуміти управління функціонуванням і розвитком містообслуговуючої сфери з метою більш повного задоволення потреб містоутворюючої системи та населення міста.

Специфіка управління міським господарством складається з особливостей функціонування останнього. Тому міське господарство необхідно розглядати як автономну систему, своєрідна замкненість якої зумовлена такими чинниками:

• підприємства міського господарства розташовані на обмеженій території;

• мета розвитку являє собою сукупність взаємозв'язаних показників їхніх значень, які призначені лише для окремо взятого міста;

• для здійснення розвитку міського господарства використовуються переважно місцеві ресурси;

• програма розвитку передбачає розвиток усіх галузей міського господарства як єдиного цілого.

Матеріальною базою міського господарства є муніципальне виробництво, покликане обслуговувати потреби територіально-економічного утворення.

Найважливіший принцип організації господарчого механізму міського (регіональною) самоврядування полягає в тому, щоб ресурси, за відтворення і раціональне використання яких несе відповідальність місто (регіон), надавалися базовим підприємствам та установам (а також населенню й об'єктам інфраструктури) за принципом відшкодування. Ефективне використання ресурсів муніципального господарства дозволяє ефективно управляти муніципальним господарством і комплексно розвивати місцеві утворення. До числа таких ресурсів належать: фінансові, кадрові, правові, трудові, земля, постачальна і відвідна вода, тепло, газ, електроенергія, послуги інфраструктури.

Саме для здійснення управління міським господарством з урахуванням місцевої специфіки потрібен спеціальний інститут влади − місцева влада з усіма її атрибутами: компетенціями, правами, обов'язками, самостійним бюджетом і майном. Тобто влада, здатна вирішувати більшість питань, що виникають, на місці, не звертаючись за допомогою до центральної державної влади. У ході історичної еволюції різних країн і народів така влада була сформована і діє тепер − це місцеве (муніципальне) самоврядування.

Загальноприйнятим і наведеним в Європейській хартії місцевого самоврядування (ст. 3) та відбитим у Конституції України (ст. 140) Законі України "Про місцеве самоврядування" (розділ І. ст. 2) є таке визначення: "Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних прав, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення".

Таким чином, місцеве самоврядування є владою особливого роду, яка характеризується чотирма ознаками.

1. Централізовано встановлені обмеження:

• адміністративні − наявність адміністративних кордонів, що окреслюють територію місцевого самоврядування і фізичні кордони дії місцевих органів влади;

• політико-юридичні − законодавчі норми і правила, що обумовлюють порядок діяльності самоврядування в державі.

2. Наявність власних компетенцій, тобто власне коло справ, які не співпадають з державними справами і пов'язані, як правило, з організацією місцевого життя співтовариства. Також держава мас право покласти на самоврядування частину власних обов'язків, але повинна профінансувати їх виконання.

3. Господарча самостійність у вирішенні місцевих питань. Припускає наявність самостійних джерел засобів для вирішення місцевих проблем, віднесених законами до компетенції самоврядування (земля, фінанси та ін.).

4. Відповідальність перед населенням.

У зв'язку з цим функціями міського управління є:

• створення та розвиток місцевого господарства як сукупності підприємств, організацій установ з різними формами власності;

• координація їх діяльності в об'єднання їх загальними суспільно економічними інтересами для найбільш повного задоволення суспільних потреб;

• створення сприятливих умов для формування достатньої інфраструктури, в тому числі для комплексного соціально-економічного розвитку території;

• розробка прогнозів розвитку міста в цілому і залучених до його складу населених пунктів;

• залучення безпосередньо населення до процесу управління містом, фінансування соціально-економічних програм розвитку території тощо.

Ці функції місцевого самоврядування закріплені Законом України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» від 8.06.1995 р.№ 18.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селиш, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад( Конституція України, ст. 142).

Поняття "міське управління" в сучасній українській науці з'явилося недавно.

Управління − це функція організації, яка забезпечує цілісність структури і вирішення проблем. Управління виникає, коли керівник приймає рішення в нестандартній ситуації, наприклад, розробка нового порядку відношень проблемної ситуації.

Різноманітність управлінської діяльності дозволяє виділити 80 видів управління: державне, міське, соціальне, ситуативне, наукове, емпіричне…

Нерідко в науковій літературі дослідниками як синонім терміну "міського управління" використовується суто економічне поняття − "менеджмент", "муніципальний менеджмент".

Термін "менеджмент", на думку американських авторів, підходить до типів організацій, але коли мова заходить про державні органи будь-кого рівня, використовується термін − державне управління (тобто стосовно міського (муніципального) управління. В Україні також застосовують терміни "державне управління", "політичне управління", "місцеве управління", "міське управління" та ін. У цих випадках під управлінням розуміється щось більш глибоке, ніж просто менеджмент.

Економічне визначення поняття "міське управління" розкриває одну з основ і водночас функцію місцевої влади, економічну функцію управління − забезпечення на місцевому рівні відтворювальних процесів: відтворення населення і трудових ресурсів; навколишнього середовища: суспільного продукту; територіальної організації господарства населення.

Економічною основою є міська власність. Вона включає: засоби місцевого бюджету, міські позабюджетні фонди, власність органів місцевого самоврядування, міські землі та інші природні ресурси, що знаходяться в міській власності, міські підприємства і організації, міські банки та інші фінансово-кредитні організації, міський житловий фонд, міські заклади освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, інше рухоме і нерухоме майно.

Для виконання економічної функції міський орган повинен мати економічну базу й правові можливості, тобто правову основу.

Правова основа міської влади − це вже згадувана раніше нормативно-правова база − Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування", Статут міста. Ці законодавчі акти регламентують права й обов'язки місцевої влади.

Правова основа стає каркасом для створення наступного елемента функцій місцевої влади − організаційних структур управління.

При створенні організаційної структури управління містом, міським господарством враховуються і правові, і економічні можливості адміністративно-територіального утворення. А для ефективності здійснення повноважень необхідна наявність технологічної основи міської влади: технічне обладнання, інформаційні технології, які дозволяють проводити технологічні розробки, проекти соціально-економічного розвитку території, оптимізувати роботу місцевих органів влади і залучати до вирішення міських проблем місцеве суспільство.

Комплексний характер міського господарства потребує координованого підходу до управління його галузями, яке здійснюється в трьох напрямках.

I. Основний міський благоустрій (базис):

• виробництво енергії;

• упорядкування території міста щодо земельного господарства (встановлення і розширення міської смуги, облік земельного фонду, експлуатація);

• планування і перепланування міста (зйомка і нівелювання, розробка плану, розбивка вулиць і майданів, знос старих будинків і кварталів, упорядкування і перепланування околиць, процес планування);

• будівництво громадських і приватних будинків, нове будівництво, відновлення і ремонт житлового фонду, участь у робочому кооперативному будівництві, розробка правил забудови, питання про раціональне дрібне будівництво;

• зелені насадження (сади і парки, сквери і бульвари, вуличні насадження, оранжереї);

• житлове питання (створення й експлуатація житлового фонду і муніципальних будинків, міська житлова інспекція, міське бюро з обліку вільних приміщень тощо).

II. Міжміський благоустрій у вузькому розумінні (переважно вуличний благоустрій):

• ремонт шляхів (бруківки і шосе, тротуари, площі, штучні дорожні споруди – мости, дамби та ін.);

• засоби сполучення, транспорт і зв'язок (трамвай, автобуси і таксомотори, міські залізниці і метрополітени, майстерні й гаражі, залізниця, телефонна мережа й абоненти, радіопередача);

• регулювання вуличного руху (вулична сигналізація і диригування, острівці безпеки, підземні і надземні шляхи, розробка і видання спеціальних правил);

• освітлення (вуличне, міських будинків).

III. Міський благоустрій у широкому розумінні (задоволення соціальних і матеріальних потреб):

• водопостачання міста;

• опалення і вентиляція міських будинків;

• очищення міста;

• санітарні підприємства і заходи;

• лікарська і лікарняна допомога;

• боротьба з епідеміями, заразними хворобами і дитячою смертністю;

• похоронна справа ;

• організація харчування;

• охорона праці і соціальне;

• торговельно-промислова політика;

• соціальне забезпечення і суспільне піклування про населення;

• правова діяльність;

• пожежна справа;

• політика безпеки;

• охорона моральності.

Необхідність координування розвитку міського господарства ставить перед міським управлінням низку завдань, ефективне вирішення яких здійснюється за допомогою стратегічного планування. Таким стратегічним планом і заходами міського управління на довгострокову перспективу є "Генеральний план розвитку міста". Він, у свою чергу, є основою для розробки планів міського будівництва: житлових будівель, об'єктів соціального побуту, інженерних комунікацій тощо.

Міські програми виконують завдання співорганізації діяльності всіх підрозділів міської адміністрації та інших суб'єктів міського розвитку.

Програмний підхід орієнтований саме на роботу з проблемами, він дозволяє керувати процесом роботи з ними.

Ще одним з ключових завдань, вирішення яких необхідне для координування та нормальної організації міського управління, є визначення соціальних норм, на підставі яких місто (в особі міської влади) надає різні послуги. Необхідність формування бази соціально-технічних нормативів добре розуміється управлінцями з виробничої сфери, оскільки жоден виробничий процес не можна будувати без опису складових його процедур і операцій, а також визначення вартості кожної з них.

До завдання ефективного міського управління змістовно входить необхідність аналізу зовнішньої і внутрішньої ситуації як умова гнучкого реагування структури міського управління на зміни.

Суб'єкти господарської діяльності можна розділити за такими загальними групами:

• муніципальні підприємства (оскільки їхня діяльність цілком підлегла інтересам населення муніципального утворення):

• інші підприємства й установи, чия діяльність частково пов'язана з реалізацією суспільних інтересів населення муніципальних утворень;

• органи місцевого самоврядування.

Значення даної класифікації в тому, що вона дозволяє на основі виділення цих трьох груп визначити не просто роль і місце кожної з них у вирішенні питань місцевого значення, але й, залежно від мети діяльності цих елементів у процесі управління муніципальним господарством, враховувати їхні особливості.

З цієї класифікації видно, що при побудові відносин між населенням муніципального утворення і суб'єктами, які господарюють, з питань місцевого значення вигідно мати відносини з муніципальними підприємствами, тому що вони не тільки реалізують населенню товари і послуга, але й частка прибутку, отриманого в результаті їхньої діяльності, є власністю даного місцевого співтовариства. Тому муніципальне підприємство, яке добре працює, в принципі завжди є вигіднішим для муніципального господарства.

Однак це лише теоретична модель, оскільки подібний стан муніципальних підприємств є результатом досить тривалої та складної роботи, яку в сучасних умовах в Україні, по суті, тільки розпочато.

Сучасна міська дійсність потребує комплексного, науково обґрунтованого підходу до міського господарства, центральним системоутвірним елементом стає орієнтація на досягнення позитивного результату за допомогою нових методів ведення як господарства, так і міської управлінської діяльності.

Питання до самоконтролю

1. Визначіть загальні принципи побудови міської системи управління.

2. Визначіть поняття сучасного міста як соціально-економічного явища.

3. Визначиіть комплексний характер міського господарства.

4. Визначіть поняття "міське управління".

5. Визначіть основні функції міського управління.

6. Визначіть організаційну структуру місцевого управління в Україні.

 

Л6. Терміни служби будівель та споруд
в залежності від матеріалу конструкцій

Найважливішою складовою у понятті надійності будівлі або споруди є час. В залежності від експлуатаційних вимог до виробу і його стану використовують такі часові інтервали:

• тривалість роботи – інтервал часу протягом якого будівля працює безвідмовно;

• запланована тривалість роботи – інтервал часу протягом якого будівля повинна працювати;

• тривалість ремонту – інтервал часу протягом якого виконується весь комплекс робіт, який пов’язаний із виявленням несправності, заміною, ремонтом і перевіркою.

В нормах дано деякі характеристики інтервалів часу при визначенні надійності стосовно будівель:

• ресурс – напрацювання виробу до певного стану, який оговорено в технічній документації;

• тривалість служби – календарна тривалість експлуатації виробу до моменту виникнення граничного стану (який обумовлено в технічній документації) або до списання;

• тривалість гарантій – період протягом якого той, хто виготовляє, гарантує і забезпечує виконання встановлених вимог до виробу за умови дотримання споживачем правил експлуатації, у тому числі правил зберігання і транспортування;

• напрацювання на відмову – середнє значення напрацювання виробу, що ремонтується, між відмовами.

Прийнято, що довговічність будівель визначається тривалістю служби не змінюваних під час ремонту конструкцій – фундаментів, каркасів, стін.

Потрібно розрізняти фізичну довговічність (яка залежить від фізичних і технічних характеристик) і технологічну (яка залежить від відповідності будівлі функціональному процесу, який у ньому триває, і умов використання).

Нормативні тривалості служби конструкцій в більшості умовні.

Досвід показує, що в нормальних експлуатаційних умовах більшість конструкцій за нормативний (установлений) термін служби не вичерпують фізико-механічних властивостей матеріалів. Втрата цих властивостей з часом нерівномірна.

У загальній системі будівлі елементи різняться між собою тривалістю служби (рисунок 6.1). Із графіка видно, що тривалість служби значно розкидана, що призводить до необхідності угруповання елементів і матеріалів з однаковими тривалостями служби та до системи модулів довговічності, які наведені у таблиці 6.1.

Таблиця 6.1 – Система модулів довговічності

Група конструкцій і матеріалів за довговічністю	Тривалість служби, роки	Модуль довговічності, роки
Мала	3 … 6	3,00
Середня	6 … 30	6,00
Велика	30 … 60	30,00
Надвелика	> 60	60,00

Тривалість життя одного і того ж матеріалу, який використовувався в різних конструкціях за різних умов експлуатації, може значно відрізнятися, тому оцінювання довговічності матеріалів проводиться стосовно до конструкцій, технологічних режимів використання і умов впливу на них зовнішніх факторів.

Усі навантаження (корисні, вітрові, снігові) і впливи (волого-температурні деформації, осідання і повзучість бетону у несучих конструкціях, консолідаційні і реологічні процеси в грунтах основ) є тимчасовими процесами. За весь період експлуатації під дією зовнішніх факторів в елементах і конструкціях будівель спостерігаються значні зміни і коливання зусиль, через що відбувається накопичення залишкових деформацій. Слід враховувати те, що зовнішні впливи на будівлі – це процеси випадкові, які розгортаються в часі. Накопичення ушкоджень в елементах веде до відказу конструкцій. Сам процес накопичення ушкоджень теж є випадковим процесом. Таким чином, проектування будівлі на розрахунковий термін експлуатації необхідно виконувати, враховуючи вірогідність випадкових відхилень всіх факторів від нормативних величин.

---

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1018; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!