Юридичні гарантії прав на землю
У земельному законодавстві термін “гарантія” застосовується щодо забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб'єктів, які є учасниками земельних правовідносин.
Гарантії прав на землю передбачені розділом V Земельного кодексу України. Умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам; гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів.
Гарантії захисту прав на землю мають безпосередньо конституційну основу. Так, ст. З Конституції України проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. В Основному Законі закріплено положення, згідно з яким держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13). Особливе значення має ст. 14 Конституції, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. При цьому право власності на землю гарантується. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення Конституції України безпосередньо втілені у земельному законодавстві.
Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. Земельний кодекс України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Кодексом або іншими законами України. До таких випадків Земельний кодекс відносить: конфіскацію земельної ділянки (ст. 148); невідчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземними юридичними особами, якщо вона була отримана ними у спадщину та не відчужена протягом року (ст. 145); використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст. 143) та деякі інші.
Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам передбачені ст. 156 ЗК кодексу України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Важливого значення набувають гарантії, пов'язані з вирішенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторонам у земельних спорах гарантується Конституцією України (ст. 8)
Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе за такими підставами: претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припинення права власності на землю чи права землекористування; порушення земельних сервітутів та правил добросусідства; порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деякими іншими.
Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також їх обов'язкову поведінку однієї сторони щодоіншої.
Тим самим земельні спори гарантують реалізацію прав суб'єктів земельних правовідносин на землю.
|
|
|
|
|
|
Водокористування. Умови скидання зворотних вод
Право водокористування в широкому розумінні (об’єктивному значенні) — це один з головних правових інститутів водного права, складова частина права природокористування, тобто правового інституту екологічного права. З цієї точки зору право водокористування— це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціонального й безпечного використання водних об’єктів.
|
|
|
Право водокористування — це також суб’єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб’єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб.
Ст. 1 Водного кодексу України (далі – ВК) визначає водокористування як використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів).
Об’єктами права водокористування виступають, як правило, відокремлені ділянки водного об’єкта, надані конкретному водокористувачу в користування для визначеної мети.
Суб’єкти водокористування
Відповідно до ст. 42 ВК водокористувачами (суб’єктами права водокористування) в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.
|
|
|
Водокористувачі можуть бути первиннимиі вторинними.
Первинні водокористувачі- це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.
Вторинні водокористувачі(абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об’єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Згідно із ст. 45 ВК у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.
Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування.
Право загального водокористування може бути обмежено у порядку, визначеному статтею 47 ВК.
Праву водокористування притаманні загальні принципи:
1. економне використання водних ресурсів; цільове використання вод;
2. дотримання встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та встановлення лімітів забору води; платність спеціального водокористування та безплатність загального водокористування;
3. недопущення засмічення, забруднення та вичерпання водних об’єктів; обов’язкове відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства та ін.
Види водокористування
Класифікація права водокористування за видами здійснюється на підставі різних ознак:
1. цільового призначення;
2. суб’єктного складу;
3. строків здійснення права;
4. умов надання водних об’єктів у користування.
За цільовим призначеннямВК поділяє право водокористування поділяється на користування водами для задоволення питних і господарсько-побутових (статті 58—61), лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення (статті 62—64) і для потреб галузей економіки — сільського і лісового господарства (ст. 65); для промислових і гідроенергетичних потреб (ст. 66); для потреб водного транспорту (ст. 67); для потреб рибного і мисливського господарства (ст. 68); для протипожежних потреб (ст. 69).
За суб’єктним складомвиділяють водокористування підприємств, установ, орга-нізацій і громадян України, а також іноземних юридичних й фізичних осіб та осіб без громадянства.
За способом використання водних об’єктіввиділяють первинне і вторинне водокористування. При цьому водокористувачі поділяються на первинних і вторинних, про що йшлося вище.
За строками здійсненняправо користування водами поділяється на безстрокове та строкове. При безстроковому (постійному) строк користування водами не встановлюється. Наприклад не встановлюється строк користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту. Строкове може бути корот-костроковим (до 3 років) і довгостроковим (від 3 до 25 років).
За ознакою оплатностівиділяють платне та безплатне користування водами. Безплатними видами є загальне водокористування (ст. 47), користування водними об’єктами для потреб повітряного транспорту (ст. 53 ВК). Платним є передусім спеціальне водокористування.
Відповідно до ст. 46 ВК водокористування поділяється на загальне і спеціальне. Загальне водокористуванняздійснюють громадяни для задоволення своїх потреб безоплатно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. До загального водокористування належать купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць.
З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.
Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.
На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов’язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень (ст. 47 ВК).
Спеціальне водокористування– це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод (ст. 48 ВК).
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.
Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров’я - в разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних.
Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321. Дозвіл на спеціальне водокористування дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам на користування конкретними водними об’єктами в межах встановлених лімітів.
У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.
Спеціальне водокористування є платним (ст. 49 ВК). Плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об’єктів та за скидання в них забруднюючих речовин. Розмір плати за забір води з водних об’єктів визначається на основі нормативів плати, фактичних обсягів забору води та встановлених лімітів на збір води. Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. № 836, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1999 p. № 1341.
Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти визначається на основі нормативів плати, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду. Нормативи збору, які справляються за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, у тому числі у морські води, а також залеж-но від концентрації забруднюючих речовин, визначаються згідно з Порядком встановлення нормативів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 p. № 303.
Строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.
Спеціальне водокористування може бути короткостроковим(до трьох років) абодовгостроковим(від трьох до двадцяти п’яти років).
У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування.
Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування (ст. 50 ВК України).
Лісосплав на водних об’єктах забороняється (ст. 54 ВК).
Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:
1. якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;
2. закінчення стр. спеціального водокористування;
3. ліквідації підприємств, установ чи організацій;
4. передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;
5. визнання водного об’єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;
6. порушення умов спеціального водокористування та охорони вод;
7. виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;
8. систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші підстави для припинення права спеціального водокористування (ст. 55 ВК).
Припинення права спеціального водокористування здійснюється: 1) за клопотанням водокористувача у випадках, передбачених п. 1 ст. 55 ВК;
1. за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених п.п. 2 - 4 ст. 55 ВК;
2. за рішенням Кабінету Міністрів України або відповідних Рад у випадках, передбачених п.п. 5 і 7 ст.55 ВК;
3. на вимогу органу, який видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених п.п. 6 і 8 ст. 55 ВК.
Припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування (ст. 56 ВК).
Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням.
Порядок відшкодування таких збитків водокористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 57 ВК).
Використання води для деяких потреб має свої особливості.
Главою 11 ВК встановлено особливості спеціального водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.
Так, для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.
Водокористувачі мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.
У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду (ст. 58 ВК).
Під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об’єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.
Ці підприємства, установи та організації зобов’язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об’єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві Ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.
На централізованих водозаборах підземних вод в межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну мережу спостережувальних свердловин (ст. 59 ВК).
Під час використання води для питних і господарсько-побутових потреб населення в порядку нецентралізованого водопостачання юридичні і фізичні особи здійснюють її забір безпосередньо з поверхневих або підземних водних об’єктів у порядку загального і спеціального водокористування.
Періодичний контроль за якістю води, що використовується для нецентралізованого водопостачання населення, здійснюється державними органами санітарного нагляду за рахунок водокористувачів (ст. 60 ВК).
Підземні води питної якості повинні використовуватися у першу чергу для задоволення потреб питного і господарсько-побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва (ст. 61 ВК).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою, визначені Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р..
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1010; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!