Суб’єкти та види правотворчості
Правотворчість—це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт.
Різновидом правотворчості є законотворчість. Законотворчість – процес творення закону. Коло суб’єктів нормотворчості є ширшим за законотворчість, оскільки нормотворчість є процесом творення не лише законодавчих актів, а й усіх нормативно-правових актів у державі. Якщо законодавча діяльність в Україні здійснюється виключно парламентом, то в законотворчості поряд з депутатами беруть участь інші суб’єкти законодавчої ініціативи.
Види нормотворчості.
1. Конституційна нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою та прийняттям конституцій, внесення змін та довонень до них.
2. Законотворча нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою та прийняттям законодавчих актів.
3. Підзаконна нормотворчість – нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою та прийняттям підзаконих актів. Займаються практично усі державні органи
Види нормотворчості за формами участі в ній держави:
- Безпосередня нормотворчість (розробка та ухвалення НПА)
- Санкціонована нормотворчість (закріплення актів, ухвалених громадськими організаціями, попередний дозвіл на такі акти, санкціонування норм-звичаєв.)
- Спільна нормотворчість (галузевий договір, спільний наказ ПФУ та МінЮст)
|
|
|
- Делегована нормотворчість (делегування повноважень вищого ОДВ нижчому, від місцевих адміністрацій – місцевим органам самоврядування.
Види нормотворчості громадського суспільства за суб’єктами:
- На загальнонаціональному рівні – всенародний референдум.
- На регіональному та місцевому рівні – місцевий референдум.. територіальні громади, органи місцевого самоврядування, громадські обєднання, трудові колективи.
Види нормотворчості за формою:
- Первинна
- Поточна
- кодифікаційна
Принципи та стадії правотворчості
Правотворчість—це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт.
Правотворчість базується на таких принципах:
Гуманізм — завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності в системі інших соціальних цінностей;
Демократизм— у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;
поєднання національного і загальнолюдського — процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;
|
|
|
науковість — у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;
законність— процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, тобто нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;
техніко-юридична досконалість — при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.
Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з певних стадій.
|
|
|
Першою стадієює підготовча стадія, яка включає у себе такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні правової норми чи нормативно-правового акту; 2) прийняття рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення кола осіб, які повинні готувати проект, та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та особами та остаточне доопрацювання проекту.
Друга стадія— це прийняття нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання.
Третя стадія— це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу —доведення змісту нормативно-правового акту або правової норми до відома тих суб'єктів, дії яких він повинен регулювати.
Поняття та види форм права
|
|
|
В юридичній літературі розрізняють поняття "форма права" і "джерело права". Джерело права - поняття, що визначається трьома значеннями: 1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи. 2. Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об'єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні. 3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов'язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.
Форма права - це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи. В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвиненість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи. 1. Санкціонований звичай - звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов'язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему. В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту. 2. Судовий чи адміністративний прецедент - рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов'язковим в процесі розгляду схожих справ. Характерним є для англосаксонської правової системи. 3. Нормативний договір як угода між двома і більше суб'єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми. Характерним є для міжнародного права. 4. Нормативно-правовий акт - документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1910; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!