Основні напрямки регулювання банківської діяльності в Україні
Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Київський національний університет будівництва та архітектури
Кафедра економіки будівництва
Реферат з дисципліни
гроші та кредит
На тему:
«Суть регулювання діяльності банків та його форми.»
Виконала: студентка ІІ курсу
Будівельного факультету
Гр. МО-21
Грищенко Вікторія
Перевірив: Скрипченко І.О.
Київ 2013
Зміст
Вступ………………………………………………………………………...2
І. Державне регулювання банківської діяльності………………………...3
1) суть та форми регулювання діяльності банків
ІІ. Основні напрямки регулювання банківської діяльності в Україні…..9
Висновок…………………………………………………………………..12
Література…………………………………………………………………14
|
|
|
Вступ
Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і знаходить своє вираження у впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо визначених задач суспільного відтворення.
Державне регулювання комерційних банків - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.
У банківській системі України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і служить основним суб'єктом державного регулювання функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити їхню діяльність у відповідність із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної грошово-кредитної політики.
Державне регулювання банківської діяльності
|
|
|
В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.
Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.
Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.
Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:
1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);
|
|
|
2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням із метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).
В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.
Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів діяльності.
Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.
Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.
|
|
|
Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.
До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:
1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
2) захист інтересів вкладників;
3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;
4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;
5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.
Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне таіндикативне регулювання.
Адміністративне регулювання включає такі заходи:
1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляду за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Основними складниками індикативного регулювання є:
1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:
— встановлення обов'язкових економічних нормативів;
— визначення норм обов'язкових резервів для банків;
— встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;
— рефінансування банків;
— кореспондентські відносини;
— управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
— операції з цінними паперами на відкритому ринку;
— імпорт та експорт капіталу.
Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.
У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.
 |
За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний контроль (рис.1):
Рис.1. Форми банківського нагляду
Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних нормативів. їх призначення — захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.
Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. та
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р. Інструкція враховує рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду. Цією Інструкцією НБУ установив такі економічні нормативи, що е обов'язковими до виконання всіма банками в Україні (рис.2):
Рис. 2 Економічні нормативи, які застосовуються при регулюванні банківської діяльності
Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, поділяють на п'ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:
1. Нормативи капіталу:
— мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
— адекватності регулятивного капіталу (Н2);
— адекватності основного капіталу (НЗ);
2. Нормативи ліквідності:
— миттєвої ліквідності (Н4);
— поточної ліквідності (Н5);
— короткострокової ліквідності (Н6);
3. Нормативи кредитного ризику:
— максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
— великих кредитних ризиків (Н8);
— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
— максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
4. Нормативи інвестування:
— інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НИ);
— загальної суми інвестування (Н12);
5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.
Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, НИ, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для НЗ — основний капітал; Н9, Н10 — статутний капітал.
Основні напрямки регулювання банківської діяльності в Україні
Національний банк України, спираючись на законодавчу базу й світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, визначає декілька основних напрямків регулювання діяльності банків:
1. Порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Створення й реєстрація комерційних банків в Україні регулюються Положенням про створення і реєстрацію комерційних банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 27 березня 1996 р. № 77. Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу, приймає Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.
2. Порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності. Ліцензування банків регулюється Положенням про порядок ліцензування банків в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку від 27 березня 1996 р. № 77. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку.
3. Правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, наприклад Інструкція НБУ "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", Положення про кредитування тощо.
4. Принципи й стандарти бухгалтерського обліку та звітності в банках. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено облік і звітність за міжнародними стандартами (МСБО).
5. Економічні нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків і порядок контролю за їх дотриманням.
6. Методи банківського нагляду, порядок визначення рейтингової оцінки діяльності банків, а також форми наглядового реагування, тобто впливу на банки.
7. Порядок страхування банківських ризиків. Згідно з вимогами Національного банку України комерційні банки зобов'язані створювати страховий резерв (загальний та спеціальний) для відшкодування можливих збитків, що виникають в результаті кредитної діяльності. Розмір страхового резерву визначається загальною сумою всіх позичок (за деяким винятком), кваліфікованих за ступенем ризику та зважених на коефіцієнти ризику (табл. 1, 2). Страховий резерв використовується на покриття безнадійної кредитної заборгованості.
Таблиця 1. Створення резерву для відшкодування можливих витрат за позиками комерційних банків
| Група кредитів | Рівень резерву (ступінь ризику) |
| Стандартні кредити Кредити під контролем Субстандартні кредити Сумнівні кредити Безнадійні кредити | 2% 5% 20% 50% 100% |
8. Порядок гарантування (страхування) банківських депозитів (див. підрозд. 4.6).
9. Механізм реорганізації та ліквідації банків. Реорганізація комерційного банку може бути здійснена:
· за ініціативою акціонерів комерційного банку;
· за рішенням Правління Національного банку України;
· за рішенням Арбітражного суду.
Нормативні документи НБУ передбачають такі форми реорганізації банку: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Рішення про ліквідацію комерційного банку приймає Правління Національного банку України. Постановою Правління відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноваження правління, ради комерційного банку і його загальних зборів.
На підставі рішення Національного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) проводить реорганізацію комерційного банку або його продаж. Ліквідація комерційного банку вважається завершеною з моменту внесення запису про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
Висновок
З метою підвищення стійкості комерційних банків на фінансовому ринку й розширення їх можливостей щодо організації кредитування клієнтів доцільно було б внести зміни до окремих показників групи нормативів ризику. Йдеться передусім про обмеження максимального розміру кредитів, наданих інсайдерам, а також максимального розміру отриманих міжбанківських позик, що є необхідною умовою для вирішення двох завдань: з одному боку - стимулювання банків до більшої диверсифікації активів і зниження впливу інсайдерів на прийняття рішень щодо надання позик, а з іншого - обмеження залежності комерційних банків від ресурсів, залучених на міжбанківському ринку, якому зазвичай притаманна нестабільність кон'юнктури.
Зауважимо, що нормативи центрального банку і, зокрема, норматив ліквідності, мають узагальнений характер і призначені для комплексної оцінки діяльності комерційних банків із боку держави. Порушення цих показників можуть свідчити про наявність у банків окремих проблем або про передумови їх виникнення, тому потребують від органу нагляду проведення детальнішого вивчення та аналізу операцій банку-порушника з метою запобігання його ризиковій діяльності.
Необхідно розглянути можливість встановлення Національним банком України індивідуальних нормативів для комерційних банків, кредитна політика яких відповідає загальноекономічним завданням реформування реального сектора господарства, передбаченого урядовими програмами. Основними показниками, що можуть бути диференційовані, є норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника, норматив "великих" кредитних ризиків.
Для управління ліквідністю з боку самого банку потрібне застосування ним більш розширеної системи показників та коефіцієнтів ліквідності. Так, у зарубіжній практиці для оцінки ліквідності комерційного банку використовуються дані не лише про залишок активних вкладнень або зобов’язань за станом на певну дату, а й про обороти – „потік” величин , які порівнюються. Банкам необхідно систематично (щотижня, краще – щодня) аналізувати дані про ліквідність у динаміці. Це пов’язано з необхідністю постійного моніторингу стану ліквідності у зв’язку зі змінами умов діяльності банку, стану кредитного, фондового ринків, зовнішньоекономічних факторів.
Література
1. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення, Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д.
2. Михасюк К. „Державне регулювання економіки”, К., 2000
3. ua.textreferat.com
4.Про банки і банківську діяльність Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 1–2. – Ч. 1. – С. 1–52.
5.Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 484; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!