Екологічна безпека та ризик ураження токсикантами



Під екологічною безпекою розуміють комплексний науковий напрям, що акумулює базові знання з проблем забезпечення безконфліктних відносин у системі „людина-навколишнє середовище”. Екологічна безпека може розглядатися у місцевих, локальних, регіональних та глобальних умовах природокористування. Для біосфери, включаючи і техносферу, основним критерієм екологічної безпеки може слугувати рівень біосферно-техносферного, еколого-економічного або природно-виробничого паритету, тобто ступеню відповідності загального техногенного навантаження на територію, її екологічній техноємності – граничній витривалості по відношенню до ушкоджуючих техногенних впливів.

Для окремих екологічних систем головними критеріями безпеки є цілісність, збереження біо- і ландшафтного різноманіття, структури внутрішніх зв’язків у біоценозах. Стосовно живих організмів – збереження здоров’я і нормальної життєдіяльності.

Часто сталий розвиток екосистем може бути порушений під дією екотоксикантів. Тому головною метою є забезпечення безпечного вжитку та знешкодження екотоксикантів і впровадження технологій, що зберігають недоторканість життєвих інтересів людини, суспільства, навколишнього природного середовища.

Розрізняють три групи екологічної небезпеки:

соціально-екологічну (пов’язана з погіршенням життєвого середовища людини, що проявляється на показниках її здоров’я і благополуччя і пов’язані з сучасною екологічною ситуацією);

біосферно-екологічну (пов’язана із загрозою порушення природної рівноваги, деградацією ландшафтів, зникненням багатьох видів рослин і тварин тощо);

ресурсно-екологічну (пов’язана із загрозою погіршення природно-ресурсного потенціалу, деградацією природних ресурсів, втратою ресурсами властивостей самовідновлення, їх забрудненням тощо).

Роль екотоксикантів у виникненні екологічної небезпеки можна визначити за допомогою „Методики оцінки рівня екологічної небезпеки”. Використовують три основних підходи до оцінки:

стану суб’єкта (людина, соціум, рослини, тварини, біоценози, ландшафти);

стану середовища суб’єкта (наземні і водні екосистеми, стан приземного шару атмосфери тощо);

ризику екологічної небезпеки (усвідомлена небезпека виникнення небажаних подій у певному місці та часі з обрахованими величинами імовірних збитків).

Деякі пояснення до цих підходів такі.

Стан суб’єкта порівнюється з нормами, які визначаються теоретично або по аналогії (порівнюється стан суб’єкта, який знаходиться в умовах незначного техногенного навантаження). Ступінь відхилення від норми означає ступінь приближення до екологічної небезпеки. Якщо стан відповідає нормі, то можна констатувати екологічну безпеку.

У другому випадку оцінюють стан самого середовища. Між станом середовища і станом суб’єкта немає жорсткого функціонального зв’язку. Суб’єкт реагує на вплив середовища з деяким запізненням залежно від властивостей інерційності, буферності, автономності, відносної незалежності. Крім того, зовнішні впливи трансформуються у суб’єкті, від чого реакції останнього можуть бути самим різними. Тобто, третій і другий підходи доповнюють одне одного.

Для визначення гостроти екологічної ситуації звичайно використовують ступінь відхилення суб’єкта або середовища від норми.

Для аналізу екологічних ситуацій важливо оцінити не тільки реальний антропогенний вплив, але і потенційно можливий, який пов’язаний з тією чи іншою імовірністю виникнення антропогенних впливів.

Ознаки впливу токсикантів

В екологічній токсикології розрізняють два поняття отруєння і ураження, хоча за змістовним навантаженням вони схожі. Але отруєння передбачає гострий розвиток інтоксикації з явними проявами зовнішніх ефектів розвитку екотоксикодинамічних процесів при одноразовій дії токсиканта. Таке явище виникає при техногенних хімічних катастрофах. У той же час ураження є наслідком тривалої дії небезпечних доз (концентрацій) токсиканта, що не призводять до раптових уражень, але проявляються у вигляді побутового формування хронічної „хімічної хвороби” різної етіології з обов’язковими віддаленими наслідками в першому та подальших поколіннях особин видів та популяцій. Так, ураження живих організмів субкритичними концентраціями екотоксикантів постійно відбувається у техногенно навантажених регіонах світу, коли ГДК шкідливих хімічних речовин перевищують нормативні у десятки разів.

Оцінка ознак впливу починається з визначення токсикометричних показників ефекту дії шкідливого чинника – токсиканта. Зазначена оцінка проводиться у два етапи: токсикометричні та патофізіологічні дослідження. Токсикометрія передбачає визначення показників токсичності та небезпеки хімічних сполук. Дослідження з патогенезу включає вивчення надходження, розподілу, метаболізму, виведення токсиканта, з’ясування біохімічних і біофізичних механізмів, патофізіологічне та патоморфологічне, імунологічне вивчення ушкодження тощо.

Тобто, визначається критерій шкідливості (від грец. Kriterion – правильна ознака, мірило істини) для оцінки практичного впливу токсикантів на всі складові навколишнього природного середовища. Ці дослідження проводять поетапно.

Перш за все, визначають інтегральні показники ЛД (летальна доза), ЛК (летальна концентрація), ZCt, які показують відсоток загиблих організмів від загальної кількості та термін розвитку цього ефекту, при абсолютних показниках виміру речовини. Дані розрахунки дають змогу стандартизувати та порівнювати дію різних за хімічною природою, будовою, походженням та механізмами ураження речовин при різних шляхах надходження. В екотоксикології з цією метою застосовують коефіцієнт смертельної дії (W):

 

W = C x t,

де C – концентрація токсиканта чи БАР; t – термін (експозиція) впливу.

 

Коефіцієнт смертельної дії є основою, на якому ґрунтуються майже всі токсикометричні характеристики шкідливої дії. Чим менший W, тим шкідливіша для людини, тварин, рослин речовина.

22.Токсичність - це міра несумісності шкідливої речовини з життям. Чим вища концентрація речовини, тим швидше виникає отруєння і тим сильніше виражені його симптоми. Чим розчинність токсичних речовин більша, тим вищою є їх токсична дія.

За високої температури небезпека отруєння підвищується через прискорення кровообігу, ритму дихання і збільшення леткості токсичних речовин у повітрі робочої зони (отруєння влітку частіші, ніж у взимку).

Висока вологість повітря збільшує токсичність деяких отрут через зміну агрегатного стану, прискорення гідролізу та накопичення їх на поверхні слизових оболонок.

Зміна атмосферного тиску також впливає на характер токсичності речовин через збільшення їх надходження в організм унаслідок підвищення парціального тиску газів в альвеолярному повітрі (у кесонах, барокамерах).

Важливе значення має комбінована дія шкідливих речовин на організм людини. В одних випадках це посилює отруйний вплив кожного токсичного компоненту, в інших сумарний вплив отрути може послаблювати дію однієї речовини іншою або бути простою сумою їх дії, що найчастіше буває у виробничих умовах.

Індивідуальна чутливість визначається станом здоров’я і залежить від характеру праці. За тяжкої фізичної праці посилюється процес дихання і кровообігу, що веде до прискореного надходження отрути в організм.


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1012; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!