Українська національно-демократична революція 1917-1921рр.
28. Причини поразки та уроки української революції 1917-1921рр.:
Українська революція 1917–1921 років — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках.
· Слабка соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української
· Міста переважно не були осередками українства, оскільки були зрусифіковані і стали базою впливу більшовиків.
· Нерішучість у питанні про національну незалежність, панування ідей федералізму та автономізму.
· Відсутність дійового адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів.
· Неповне усвідомлення нагальної потреби створення боєздатної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради)
· Відсутність єдності серед лідерів національного руху
· Державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалися не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних війн
29.Політика «укранізації» в Україні у 20-х рр. 20 ст.:
Ураїніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація[1] — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців.
|
|
|
У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:
· Усунення від влади відвертих шовіністів.
· Розширення сфери вживання української мови в державному житті. 3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. 4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. 5. Різко збільшувалась кількість української преси
· Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.
· Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні. жодна з республіканських "коренізацій" не зайшла так далеко як українська. За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.
Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р., коли вийшла постанова Раднаркому УСРР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла процесу русифікації
30.Розгортання національного руху в Західній Україні в 1920-1930 рр. Створення та діяльність ОУН.:
Організація українських націоналістів очолювала український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.
|
|
|
На конгресі представників націоналістичних організацій, що відбувся у Відні з 27січня по 3 лютого 1929 р., у результаті об'єднання Української військової організації (УВО) й націоналістичних студентських організацій було створено Організацію українських націоналістів (керівник- Євген Коновалець). ОУН була підпільною організацією, яка мала жорстко централізовану структуру.
Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців.
Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Східної Галичини як колабораціоністські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української революції 1917- 1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили».
31.Українське питання в міждержавній політиці напередодні Другої світової війни:
Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
|
|
|
Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. Їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України.
Отже, через низку обставин «українське питання» напередодні Другої світової війни посідало одне з центральних місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті, які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській карті». На жаль, український народ не міг самостійно вирішити свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити
|
|
|
32. Рух опору в Україні у роки Великої вітизняної війни:
Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз величезні території були окуповані.
. Рух набрав організованого характеру у 1942 p., коли було створено Український штаб партизанського руху.
В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації.
У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія — УПА. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини.
Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 518; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!