Особливості політико-ділової циклічності в укр..політ. практиці
За допомогою вдалої побудови політико-ділового циклу можна керувати рівнем соціальної підтримки населення до провідної влади, що призведе її до чергової перемоги на виборах. Отже, політико-діловий цикл– гіпотеза, яка пропонує електоральний цикл у якості причини виникнення реальних ділових циклів.
вивчення особливостей взаємозв’язку між політичними та економічними чинниками суспільних перетворень та їх впливом на рівень довіри населення має сприяти підвищенню ефективності проведення реформ (як радикальних, так і поступових). На жаль, в умовах сучасної України провадиться інша політика, в умовах якої надбані знання та практичний досвід використовуються не для покращення рівня добробуту населення, а з метою маніпулювання фінансовими ресурсами та рівнем соціального сприйняття реформ. А. Аслунд запровадив термін “стратегія вишукування ренти”. Ця економічна модель була вигадана керівниками державних підприємств, можновладцями та новими підприємцями, які прагнули заробити на самому перехідному періоді до ринкової економіки через привілейований арбітраж. Їхня стратегія спричинила заплутану мішанину надзвичайної свободи для себе та суворих обмежень для інших. А суть цієї стратегії полягала у заробітку грошей на державних субсидіях та державному регулюванні. Усі ці форми вишукування ренти стали серйозними перешкодами на шляху процесів функціонування ринкової економіки в Україні, прагнення переходу до якої було стартовим і є актуальним і нині.
|
|
|
39. Механізм делегування, соц.. і політ. представництво в умовах демократ. режимуДелегування – надання державним органом належного йому права вирішення питань на один раз, на деякий час або на невизначений строк. Делегування потрібно відрізняти від передачі повноважень. Делегування повноважень – це двохсторонні імперативні правовідносини, в яких один орган має власну компетенцію, визначену нормативними актами, а інший – належну правоздатність на одержання і реалізацію цих повноважень, а компетенція першого органу є джерелом компетенції другого органу. Інституціональний рівень взаємодії соціального розшарування і політичної влади відображається в системі соціального представництва. Система соціального представництва допускає взаємозв’язану і суперечливу єдність політичних і владних структур та інститутів, через які воля громадян переноситься в сферу прийняття політичних рішень. Система соціального представництва охоплює і партійну систему, систему громадянських добровільних асоціацій (профспілки, фонди, творчі спілки та ін. – те, що звичайно називають групами інтересів). Проблеми, що виникають повсякденно в суспільстві, що вимагають безпосереднього вирішення, суспільство формує, і ставить їх реалізацію через систему соціального представництва.Системи соціального представництва вимоги індивідів, соціальних спільностей, різноманітних об’єднань людей переносять в центрі політичної боротьби і в сферу прийняття політичних рішень. Представництво є однією з атрибутивних властивостей політики як суспільного явища, ознакою демократичного політичного режиму та чи не найголовнішою складовою змісту політичної діяльності. Політичним представництвом називають «діяльність в інтересах тих, кого представляють, у відповідь на їхні запити»30. Політичне представництво має місце, коли громадяни не беруть безпосередньої участі у розв'язанні загальнодержавних питань, в ухваленні загальних рішень, а доручають це своїм представникам, уповноважують їх репрезентувати відповідні інтереси, делегують своє право на належну їм частку влади і таким чином, через своїх обранців, впливають на справи в державі. У наш час уявлення про суперечливу природу політичного представництва втілилися у так званій «класичній проблемі представництва». Такою постає дилема свободи та імперативності мандата, питанні про те, чи може законодавець, член виборного представницького органу, діяти, керуючись тільки власними міркуваннями й розуміннями справедливості, необхідності, загального інтересу тощо.
|
|
|
|
|
|
40. Роль політичних партій, сусп.-політ. рухів і груп інтересівСеред недержавних організацій головну роль у політичній системі відіграють політичні партії. Вони відрізняються від суспільно-політичних рухів і груп тиску наявністю організації (професійного апарата, що відає питаннями партійної діяльності), політичної програми і ідеологічних основ групової діяльності (партія поєднує групу однодумців), метою своєї діяльності (завоювання, утримання і використання державної влади для реалізації інтересів визначених соціальних груп).Партії стали організаційними засобами артикуляції та політичного просування інтересів різних груп виборців, їх політичної мобілізації, важливою формою рекрутування та добору політичної еліти. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною владою. Політичні партії в умовах демократії спрямовують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони сприяють легітимності демократичної політичної системи, тобто її суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади, забезпечують відповідальність урядових структур перед народом.Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах. Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно-політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни.Розглядаючи роль груп інтересів у політичному процесі, Хітшнер і Левін пишуть: «Із безлічі стратегій, які використовують групи інтересів для досягнення своїх цілей, переважне значення мають дві: по-перше, прямий вплив на урядові органи та офіційних осіб; по-друге, побічний вплив на них через окремих осіб, політичні партії та громадську думку. Стратегія та методи, використовувані будь-якою групою, визначаються її складом, цілями і засобами їх досягнення, а також характером уряду, на який ця група прагне вплинути. Відкритість щодо вираження вимог групи інтересів та рівень сприйнятливості до них суспільства залежать від типу партійної системи та політичної атмосфери».
|
|
|
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 283; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!