Порядок укладення та форма кредитного договору. Істотні умови договору.

Кредитний договір

Досить дискусійним у правовій науці є питання співвідношення правових інститутів кредиту і позики. Правильне визначення співвідношення зазначених інститутів має принципове значення для вирішення питання про можливість визнання кредитного договору недійсним (коли кредит надає організація, що не є фінансовою установою) або кваліфікації такого договору як договору позики та застосування до нього норм ЦК про позику (якщо кредит є лише різновидом позики).

Відомий російський вчений В. В. Вітрянський визначає кредит як різновид позики. При цьому, на думку вченого, кредитний договір має лише дві особливості: 1) на боці кредитора завжди виступає фінансова установа; 2) кредитний договір є консенсуальним та двостороннім. А та особливість, що кредитний договір укладається виключно в письмовій формі, є лише родовою рисою, яка притаманна договору в тих випадках, коли позичальником виступає юридична особа.

О. С. Іоффе в своїй відомій праці писав, що кредитний договір неприпустимо розглядати як різновид договору позики, так само як не можна вважати поставку різновидом купівлі-продажу чи підряд на капітальне будівництво різновидом підряду. Вчений вважав, що кредитний договір є повністю самостійним правовим інститутом.

В одному з найкращих сучасних правових досліджень із зазначеної теми — монографії «Банківські правочини: цивільно-правові проблеми» відомий український вчений І. А. Безклубий підтримує останню думку, зазначаючи, що «кредитний договір — це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм та потребує присутності особливого суб'єкта права — банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів. На відміну від договору позики, банківський договір має розширене істотне наповнення, де визначальною з умов є умова про оплатність послуг банку з надання кредиту».

Додамо, що до останньої позиції схиляє і чинна редакція Цивільного кодексу України. Так, глава 71 Кодексу мас назву «Позика. Кредит. Банківський вклад», що свідчить безперечно, з одного боку, про спорідненість зазначених інститутів, а з іншого —- про відсутність будь-якого родо-видового співвідношення між позикою та кредитом.

Таким чином, кредитний договір і договір позики є окремими, самостійними правовими інститутами. Серед відмінностей кредитного договору від договору позики слід виділити такі:

— кредитний договір є консенсуальним договором;

— предметом кредитного договору є виключно залучені гроші (грошові кошти);

— кредитором у кредитному договорі є виключно кредитна організація (банк або інша фінансова установа), що має ліцензію на здійснення кредитних операцій;

— кредитний договір завжди є оплатим договором;

— кредитний договір укладається виключно в письмовій формі.

Окремим питанням, вартим уваги, є питання про істотні умови кредитного договору. Згідно зі статею 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту статті 1054 кодексу можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час. Разом з тим, час повернення кредиту у випадку відсутності чітких вказівок на нього в договорі, визначається виходячи із норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу (семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги).

Більш спірним є питання щодо істотних умов господарського кредитного договору, де обидві сторони є суб'єктами господарювання. Без сумніву, на відносини, пов'язані з укладенням такого договору, поширюється дія Господарського кодексу України.

Згідно зі статею 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, деякі вчені та практикуючі юристи визначають перелік умов, що містяться в статті 345 Кодексу, як істотні умови договору. Таким чином, договір кредиту, укладений хоча б без однієї із зазначених умов може вважатися неукладеним.

Однак, згідно з частиною другою статті 180 Господарського кодексу, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Як свідчить системний аналіз господарського кодексу, в тих випадках, коли законодавець бажає надати певним умовам договору статусу істотних, він прямо зазначає про це в самому кодексі (наприклад, стаття 284 ГК України). З огляду на зазначене, ми маємо підстави стверджувати, що відсутність у тексті договору положень, визначених статею 345 кодексу, не тягне за собою настання правового наслідку, передбаченого статею 181 Господарського кодексу України, а саме — визнання господарського кредитного договору неукладеним. Водночас, безперечно в силу частини третьої статті 180 Господарського кодексу до істотних умов кредитного господарського договору слід віднести умови про суму кредиту, строк кредиту та проценти за використання кредитних ресурсів.

Кредитний договір може бути визнаний неукладеним з причин недосягнення сторонами договору істотних умов лише у випадку відсутності в договорі істотних умов, зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (в т.ч. і диспозитивних). Цю цілком слушну думку підтримує відомий російський вчений В. В. Вітрянський. На цій позиції стоїть і господарська судова практика.

Порядок укладення договору кредиту, передбачений статею 346 Господарського кодексу України, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

— клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

— техніко-скономічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

— інші необхідні документи.

Разом з тим, недодержання зазначеного порядку навряд чи може потягнути негативні наслідки для сторін договору або вплинути на дійсність відповідного правочину, насамперед, виходячи з того, що будь-які санкції за порушення порядку укладення господарського договору кредиту відсутні.

Щоб знизити ступінь ризику, банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті в банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Особливі вимоги закон пред'являє до форми кредитного договору. Так, згідно зі статею 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, нікчемний. Таким чином, кредитний договір, укладений усно, недійсний з моменту його укладення, не породжує жодних юридичних наслідків та не вимагає визнання недійсності в судовому порядку (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Кредитний договір не є договором приєднання, а також, як правило, не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, що на них впливають (кредитні ризики, репутація позичальника тощо).

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

При цьому, права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено договором або законом.

Продовжуючи характеристику кредитного договору, необхідно зазначити, що в разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. Таким чином, банк має унікальну, на сьогодні, можливість безспірного списання коштів з банківського рахунка свого клієнта у випадку, якщо клієнт надасть на це згоду в письмовій формі в кредитному договорі або іншому правочині, укладеному з банком.

Зважаючи на правову природу договору фінансового кредиту, законом встановлені особливості відповідальності за невиконання кредитного договору. Так, згідно зі статею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Грошове зобов'язання — це зобов'язання, завжди можливе до виконання, оскільки грошові кошти завжди є в господарському обігу. Предметом кредитного договору є гроші (грошові кошти), отже за кредитним договором у позичальника виникає виключно грошове зобов'язання. Таким чином, позичальник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним зобов'язання з повернення суми кредиту за укладеним кредитним договором. При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як позичальник, від відповідальності за ненадання кредиту не може бути звільнений кредитодавець.

До досить цікавого висновку приводить і аналіз статті 613 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує процентів за час прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства що випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Таким чином, якщо позичальник доведе, що прострочення кредитодавця в наданні чергового кредитного граншу призвело до неможливості сплати ним відсотків за користування попередньо наданою сумою кредиту, він може бути звільнений від сплати процентів за всім кредитним договором.

На практиці досить часто виникають суперечки про визнання договору кредиту недійсним. Подекуди позичальники намагаються, зловживаючи своїм правом, уникнути сплати процентів за користування кредитними коштами. Так, згідно зі статею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Однак, згідно з цією самою статею, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. В теорії цивільного права виділяють правочини, визнання яких недійсними можливе лише на майбутнє. До таких правочинів належать, зокрема, договори оренди.

Однак у будь-якому випадку, навіть якщо й не приймати викладену позицію, позичальник не може одержати право на повернення процентів за визнаним недійсним договором кредиту в повному обсязі, виходячи з норм статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Адже, згідно зі статею 1214 кодексу, в разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України).

1)ше один варіант
(коментар)

Кредитний договір

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

1. Щодо відмежування кредитного договору від договору позики див. коментар до ст. 1046 Цивільного кодексу України.

2. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України не містить переліку істотних умов кредитного договору. Певний перелік умов наведений у ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, однак щодо цього переліку також немає єдиного підходу та розуміння. Наведемо частину листа Юридичного департаменту Національного банку України від 18 серпня 2004 р. N 18-111/3249-8378:

"У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору.

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України.

Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди."

В теорії цивільного права зазначається, що одним з основних відмежувань кредитного договору від договору позики є цільовий характер коштів, які отримані в кредит. Зокрема, цільовий характер кредитних коштів був визначений у Положенні Національного банку України "Про кредитування" 1995 року, яке вже втратило чинність. В Положенні НБУ "Про кредитування" містився обов'язок банку контролювати використання позичальником коштів за цільовим призначенням, і навіть були визначені санкції, які могли бути покладені на банк за нездійснення такого контролю. На практиці мета використання кредитних коштів завжди прописується в кредитному договорі, причому прописується досить чітко. Наприклад, кілька років назад допускалося під метою отримання кредитних коштів вказати "на поповнення обігових коштів підприємства"; а вже як далі використовувалися кошти, це була справа самого підприємства-позичальника. На сьогоднішній день такі випадки є дуже поодинокими, а в кредитних договорах завжди чітко прописується, на який проект будуть використані отримані у кредит кошти. Тому можна сказати, що істотною умовою договору, яка завжди застосовується у кредитних договорах, є мета використання кредитних коштів. Це також підтверджується положенням ч. 3 ст. 1056 Цивільного кодексу України.

Кредитний договір є двостороннім, так як права та обов'язки в договорі мають обидві сторони договору.

Кредитний договір є оплатним. На практиці оплата за договором кредиту встановлюється двома паралельними способами:

- Комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту. Щодо цієї форми оплати, то можна сказати, що вона не передбачена Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства, але застосовується, так як немає прямої заборони на застосування такого способу отримання винагороди.

- Проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

2. Як визначено коментованою статтею, кредитодавцем у кредитному договорі виступає тільки спеціальний суб'єкт - банк або інша фінансова установа. Однак не всі фінансові установи можуть надавати кредити, оскільки законодавство України встановлює для фінансових установ спеціальну правосуб'єктність і можливість здійснення лише декількох видів діяльності, які є виключними для фінансових установ. Відповідно до діючого законодавства України кредити в Україні на підставі виданих ліцензій можуть надавати тільки дві фінансові установи - банки та кредитні спілки.

3. Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних операцій віднесені наступні операції:

1) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

2) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

3) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

4) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

5) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

6) лізинг.

При цьому слід зазначити, що положення параграфа 2 глави 71 Цивільного кодексу України стосуються тільки операцій по наданню грошових коштів кредитодавцем позичальнику. Всі інші операції віднесені Законом України "Про банки та банківську діяльність" виключно для дотримання певних адміністративних вимог, які висуваються Законом України "Про банки та банківську діяльність" та окремими нормативними актами Національного банку України. Так, ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлює обов'язок банків при наданні кредитів та здійсненні інших операцій, які віднесені до кредитних, перевіряти кредитоспроможність позичальників. В залежності від кредитоспроможності позичальника встановлюється, яку суму коштів зобов'язаний зарезервувати банк для покриття можливих збитків від неповернення коштів позичальником.

4. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Не можна погодитися з тим, що предметом комерційного кредиту є товар, роботи, послуги, а не грошові кошти. Сутність комерційного кредиту полягає в тому, що покупець товару не сплачує продавцю суму за товар в момент відвантаження товару, а сплачує ці кошти згодом. При цьому покупець товару продовжує користуватися коштами, які він повинен сплатити продавцю. Отже, предметом комерційного кредиту виступають також грошові кошти.

5. Спеціальне законодавство, зокрема, закон України "Про банки та банківську діяльність" встановлюють ряд спеціальних вимог щодо банківського кредитування. Відповідно до ст. 49 вказаного Закону банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Також, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу Національного банку України. Банк має право видавати бланкові кредити (кредити, не покриті будь-яким забезпеченням) за умови додержання власних економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів допускається, як виняток, у випадках, прямо передбачених законом.

1)третій варіант

Кредитний договір

Кредитний договір є різновидом договору позики, невипадково до кредитних відносин застосовуються положення договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

Загальними принципами банківського кредитування є: а) забезпеченість кредиту; б) його строковість; в) оплатність; г) цільовий характер.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, заявкою, клопотанням тощо. Банк аналізує діяльність потенційного клієнта, визначає його кредитоспроможність (забезпеченість власними коштами, репутацію, оцінку продукції, яка ним виробляється, кон'юнктуру ринку) та приймає рішення про надання чи відмову в кредиті.

Кредити можуть бути забезпечені: а) заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантією іншого банку, фінансами чи майном третьої особи; в) порукою; г) свідоцтвом страхової компанії. Крім того, існують бланкові (не забезпечені) кредити. Вид і характер забезпечення безпосередньо впливає на розмір відсотків за користування кредитом.

В кредитному договорі сторони повинні визначити:

- суму кредиту;

- його мету;

- строк повернення;

- умови повернення;

- зобов'язання банку (відкрити рахунок позичальнику, забезпечити його консультаційними послугами тощо);

- зобов'язання позичальника (використовувати кредит за призначенням, забезпечити повернення кредиту та відсотків з користування, надавати бухгалтерський баланс та звітні документи тощо);

- права банку (перевіряти забезпеченість позики, а також заставних можливостей поручителей та гарантів, обмежити надання кредиту за недостатності його забезпеченості тощо).

Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі, порушення якої має наслідком його нікчемність.

Як випливає із визначення кредитного договору, він за своєю правовою природою належить до категорії консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення всіх істотних умов договору в належній формі.

Оскільки одним із принципом кредитування є його від платність, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом встановлені договором відсотки, розмір яких визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку України та інших чинників.

Позичальник відповідає за:

- нецільове використання кредиту;

- неповернення кредиту у встановлений строк;

- несплату відсотків за користування кредитом.

2) Суб’єкти кредитного договору. Загальні та спеціальні вимоги до кредитодавця

Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”). Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній — він має грошову природу і визначається вартісним характером. Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.

(про кредитодавця):
Сторонами кредитного договору згідно з чинним законодавством (п. 15 Положення НБУ "Про кредитування") є кредитор та позичальник. За проектом ЦК України вважають такими кредитодавця та позичальника. Визначення кредитора як "суб’єкта кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності" пропонується у Положенні НБУ "Про кредитування". За проектом ЦК України роль такого суб’єкта може виконувати банк або інша кредитна організація. Не будь-яка фізична чи юридична особа може стати кредитодавцем, а лише кредитна організація. Основна риса, що вирізняє кредитні організації серед інших суб’єктів господарювання, – професійне заняття залученням та позичанням коштів. Авторами навчального посібника "Банківське право" за загальною редакцією А.О. Селіванова підкреслено, що "кредитна установа, на відміну від банку, має право здійснювати кредитні операції виключно за рахунок власних коштів (статутного капіталу) і не має права використовувати для цього залучені кошти... вона не займається прямими банківськими операціями...". Висновки щодо статусу кредитної організації виглядають ще більш суперечливими, якщо звернутись до тлумачення суті "фінансово-кредитної установи" за Законом України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", згідно з яким під нею розуміється юридична особа, яка проводить одну або декілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення. Отже, цей закон виключає можливість залучення кредитними організаціями (установа – термін, на нашу думку, не зовсім вдалий через його багатоаспектність) коштів у вклади ще й саме від населення. Із цього закону випливають абсурдні висновки, що кредитні організації можуть залучати кошти у депозитні вклади від юридичних осіб і їх кредитувати поряд із залученими в інший спосіб коштами, крім коштів фізичних осіб у вклади. Науковці ж наполягають на тому, що кредитна установа, на відміну від банку, може позичати лише кошти статутного фонду.

Закон України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" містить визначення поняття кредитної установи як фінансової установи, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Ця дефініція вимагає доповнень щодо уточнення правової природи залучених коштів. Ці кошти можна поділити на такі, що залучаються на засадах поворотності такої ж суми (як правило, ще й з винагородою), і такі, що залучаються на інших засадах. Термін "залучення" має більш економічну, ніж правову природу і може позначати різні правові відносини; у визначенні поняття кредитної організації варто підкреслити специфіку її основної діяльністі – розпорядження не статутним капіталом юридичної особи, не коштами, які були залучені від фізичних чи юридичних осіб для її створення, а коштами, якими ця юридична особа володіє на договірних засадах, і під такими засадами в цьому визначенні слід розуміти, на нашу думку, лише засади поворотності такої ж суми грошей на вимогу того, від кого вони залучені. Розмежування правових засад залучення коштів юридичними особами і є критерієм для виокремлення специфічних ознак кредитних організацій серед інших юридичних осіб. Безперечно, до кредитних організацій належать банки, але існують і небанківські кредитні організації. Законодавство України не містить вичерпного чи приблизного переліку кредитних організацій. В економічній літературі до спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів відносять страхові компанії, благодійні фонди, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди. Відповідно до Закону України від 15 березня 2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)" кошти спільного інвестування – це кошти, залучені від інвесторів ІСІ і т.ін., а інститут спільного інвестування (ІСІ) проводить діяльність з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість. Це виключна діяльність ІСІ, і про кредитування мова не йде. Крім того, в абз. 7 ч. 2 ст. 30 цього ж закону окремо наголошується на забороні надавати позики або кредити за рахунок активів ІСІ компанією з управління активами ІСІ. Отже, інвестиційні фонди не належать до кредитних організацій.

Відповідно до ч. 9 ст. 2 Закону України від 7 березня 1996 р. (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) "Про страхування" страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Ч. 18 ст. 31 цього ж закону передбачає, що кошти страхових резервів можуть розміщуватися і бути представлені активом такої категорії, як кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя, у межах викупної суми. У той же час ч. 12 цієї ж статті зазначає, що кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика. Відповідно до ч. 1 ст. 10 страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування. На нашу думку, оскільки це плата за надані послуги, то вона є власністю страховика, а кошти страхових резервів формуються із таких страхових платежів і теж є власністю страховика. Цілком обґрунтованим є і його повноваження надавати такі кошти в кредит, систематично займатися за наявності прямого дозволу в законі таким додатковим видом діяльності, як кредитування. Такий обсяг повноважень страхових компаній не дає підстав назвати їх кредитними організаціями, вони лише одні із можливих кредитодавців, обтяжені чіткими межами свободи своєї діяльності в кредитній сфері. Основним аргументом з цього приводу є той факт, що страхові компанії не кредитують залучених коштів. Правова природа страхових платежів (внесків, премій) інша, це лише плата за надані послуги за договором. Страхові компанії не залучають цих грошей, вони лише отримують плату за свої послуги.

Нічого не зазначено про можливість функціонувати на кредитному ринку в якості кредитодавця пенсійних фондів у Положенні про Пенсійний фонд, затвердженому Указом Президента України від 1 березня 2001 р., хоча, можливо, діяльність нових накопичувальних пенсійних фондів розвиватиметься схоже до діяльності страхових компаній.

Щодо фінансових компаній як різновиду кредитних організацій, то спеціальне законодавство в Україні взагалі відсутнє, крім визначення їх понять у законодавстві. Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" "фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг". Отже, поняття "фінансова установа" є родовим щодо поняття "кредитна установа", а тому називати різновидом кредитної загалом будь-яку фінансову компанію, як пропонується не лише у наведеній вище економічній, а й у юридичній літературі, видається неточним.

Однак за будь-якого рівня розвитку економіки особливе місце на ринку кредитів відводиться кредитним спілкам. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" – це неприбуткові організації, засновані фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. В основі діяльності кредитної спілки, як і банку, лежить функція залучення, акумулювання тимчасово вільних коштів і їх перерозподіл відповідно до потреби. Залучені в якості вступного та обов"язкового внесків кошти набувають статусу майна юридичної особи, як і гроші, залучені в якості внесків учасників господарських товариств, кооперативів і т.ін. У той же час кошти членів спілки, внесені як депозитні вклади, залучені на договірних засадах поворотності; право надавати кредити за рахунок таких коштів обмежується, ліцензується державою, як і саме право на залучення в такий спосіб коштів фізичних осіб (п. 4 ст. 8 Закону України "Про кредитні спілки"). Суб’єктами кредитного договору виступають спілка як кредитодавець і її член як позичальник. Елементи кредитування присутні також у відносинах між особою, яка передає у розпорядження юридичної особи в якості внеску (вкладу) гроші, та організацією, яка на такі вклади розподіляє частину свого доходу. Однак п. 1 ст. 23 прямо заперечує позиковий характер цих відносин: "Внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності". Ці положення викликають критичні заперечення, оскільки, спростовуючи позиковий характер цих не статичних, а динамічних відносин, не пропонують іншої характеристики їх природи. Кошти, передані за договором депозитного вкладу, є власністю кредитної спілки, а вкладник має уже не речеве право власності на них, а зобов’язального характеру право вимагати їх повернення після закінченого визначеного договором строку. Безперечно, що право грошової вимоги можна включити до складу майна приватної особи, але самі кошти не є її власністю на строк дії договору, вона позичила їх кредитній спілці у власність. Аналогічно виглядають відносини по банківському вкладу, і заперечувати позиковий елемент у цих відносинах означає заперечувати право кредитної спілки (банку) розпоряджатися цими коштами шляхом передачі їх у позику (кредит) третій особі. Однак кошти залучаються у вклади саме з метою їх перепозичання.

Кредитний характер такого інституту як банк, чітко підкреслений у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки банк як юридична особа має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення рахунків фізичних та юридичних осіб. У наведеному визначенні відображено специфіку фінансової діяльності банку: розміщуючи залучені ресурси, він діє від свого імені та на власний ризик, правові наслідки невиконання позичальником умов кредитного договору поширюються негативно тільки на банк і не повинні торкатися інтереси вкладників. Крім договорів банківського вкладу, банк приймає кошти на рахунки. Договір банківського рахунку теж містить позиковий елемент і саме тому дає можливість банкам залучати вільні кошти клієнта для своєї кредитної діяльності. За використання грошей клієнтів банк сплачує їм відсотки як за вкладами до запитання.

Пропонується визначення кредитної організації як юридичної особи, яка на підставі ліцензії НБУ має право кошти, залучені на засадах позики, вкладу, розрахункового обслуговування, кредитувати на власний ризик фізичним або юридичним особам. Отже, за чинним національним законодавством кредитодавцем за кредитним договором може бути кредитна організація (банк, кредитна спілка), страхова організація (зі страхування життя). Очевидно, з реформуванням законодавства до цього переліку будуть включені й інші суб’єкти.

Порядок укладення та форма кредитного договору. Істотні умови договору.

Умови та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).
Форма кредитного договору

1. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

1. Коментована стаття передбачає обов'язковість укладення кредитного договору в письмовій формі. Статтею прямо передбачено недійсність кредитного договору в разі недотримання письмової форми. При цьому для визнання кредитного договору недійсним (нікчемним) у зв'язку із недотриманням письмової форми не вимагається винесення рішення суду; такий правочин є недійсним автоматично відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.

2. При недотриманні письмової форми кредитного договору наступають наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.
Якщо сторони не дотримались письмової форми - такий кредитний договір є недійсним.

Кредитний договір, як правило має таку структуру:

• ввідна частина;

• загальні положення;

• предмет договору;

• умови надання кредиту;

• права та обов’язки позичальника;

• права та обов’язки банку;

• особливі умови;

• відповідальність сторін;

• юридичні адреси, реквізити та підписи сторін.

Пам’ятайте! Кредитний договір підписується керівником банку та позичальником, або уповноваженими на це особами (наприклад, за дорученням керівника банку договір може підписувати інша особа). Підписи уповноважених осіб банку та позичальника скріплюються печатками.

Якщо кредитний договір складений на кількох аркушах, то на кожному аркуші проставляються підписи керівника банку та позичальника.

Кредитний договір відкривається ввідною частиною, в якій зафіксовано дату (число, місяць, рік) і місце підписання договору.

У вступній частині зазначається, як правило, що це саме «кредитний договір» і його «номер».

У договорі фіксується строк, на який укладено договір (тобто строк користування кредитом) та конкретні строки погашення кредиту, якщо погашення кредиту здійснюється не одноразово, а в розстрочку.

В кредитному договорі конкретно вказується, на які цілі видається кредит (об’єкт кредитyвання).

Для здійснення попереднього контролю та подальшого цільового використання кредиту повинно бути чітко визначено цільове призначення.

У кредитному договорі визначаються умови надання кредиту (одноразово, щоденно, в міру виконання робіт або здійснення витрат) та строки його видачі. Також зазначається сам порядок надання кредитних коштів (у безготівковому порядку на оплату розрахункових документів, готівкою). Вказується, які відсотки Ви будете платити за користування кредитом, порядок та строки нарахування і сплати відсотків, а також можливість зміни розміру відсотків.

Якщо кредитний договір містить умову про заставу нерухомого майна, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації.

Увага! На практиці, частіш за все, банки чи інші фінансові установи надають кредит під забезпечення повернення коштів (це може бути застава майна, договір поруки тощо). Наприклад, банк надає Вам кредит, а під заставу бере Ваш автомобіль і, якщо Ви не повернете кредит, банк покриє свої збитки за рахунок застави, тобто автомобіля.

Як правило, у кредитних договорах є розділ «Умови забезпечення кредиту», в якому вказується, яким договором або цінними паперами чи іншими документами забезпечується своєчасне повернення кредиту.

При наданні кредитів банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, перевіряє кредитоспроможність позичальника, прогнозує ризик неповернення кредиту і тільки потім приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Кредитний договір вважається укладеним з моменту, коли між кредитодавцем і позичальником досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотні умови включають:

• найменування сторін;

• строк договору;

• предмет і суму договору;

• розмір плати за користування кредитом;

• строк і цілі кредиту;

• порядок видачі кредиту;

• порядок погашення кредиту;

• спосіб забезпечення повернення кредиту;

• відповідальність сторін.

За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Вносити зміни до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допyскається.

Якщо за згодою кредитодавця та позичальника до кредитного договору вносяться зміни та доповнення, вони повинні оформлятися додатковою угодою.

Позичальник має право:

• вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

• достроково погасити заборгованість (якщо є фінансова можливість);

• порушувати перед банком питання про перенесення строків платежу в разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин;

• достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за користування ним, повідомивши про це банк.

Обов’язки позичальника:

• використати кредит на зазначені в договорі цілі;

• повернути кредит в обумовлений термін;

• своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

• своєчасно надавати банку документи, необхідні для здійснення контролю за кредитом;

• у разі порушення строків повернення кредиту за до говором виплатити пеню;

• забезпечити достовірність відомостей, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

• періодично інформувати банк про хід виконання до говору;

• інше (згідно з договором).

Права кредитодавця:

• проводити перевірку забезпеченості наданого кредиту;

• проводити контроль за цільовим використанням кредиту;

• припинити видачу кредиту і пред’явити претензії щодо раніше наданого у разі порушення позичальником умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної інформації, затримки сплати відсотків за кредит;

• стягнути з позичальника за продовження договору відповідну комісійну винагороду;

• переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни облікової ставки Національного банку України;

• здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (за офіційної відмови позичальника від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору);

• аналізувати кредитоспроможність позичальника;

• інші (згідно договором).

Обов’язки кредитодавця:

• надати позичальнику кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

• відкрити позичальнику індивідуальний рахунок для видачі кредиту;

• забезпечити позичальника консультативними послу гами з питань виконання договору;

• аналізувати кредитоспроможність позичальника, перевіряти забезпеченість та цільове використання кредиту і вносити пропозиції про подальші відносини з позичальником;

• інформувати позичальника про стягнення банком кредиту;

• інформувати позичальника про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, внесених Національним банком.

4. Зміст кредитного договору. (ДЗЕРА!!)

5) Способи забезпечення кредитних договорів

Способи забезпечення кредитних зобов'язань

Важливе значення для забезпечення кредиту мають передбачені законодавством або договором види його забезпечення: порука, гарантія, неустойка (штраф, пеня), застава.

Види забезпечення кредиту (способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань) — це спеціальні засоби, що не мають загального значення і призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. Самостійне існування способів забезпечення виконання зобов'язань неможливе. Якщо недійсне саме кредитне зобов'язання, то недійсним є і спосіб його забезпечення.

Виконання зобов'язань із повернення кредиту і сплаті відсотків за його використання може бути забезпечене порукою або гарантією.

Це додаткові зобов'язання, оформлені договорами між кредитором за кредитним зобов'язанням (банком) і поручителем (гарантом) для забезпечення виконання кредитного (основного) зобов'язання.

Згідно з ч.І ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання. На відміну від поруки, у законодавстві безпосередньо не вказується договірний характер гарантії. Забезпечувальна функція поруки виявляється в тому, що кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання висунути свою вимогу як до несправного боржника, так і до поручителя. Вони обидва за загальним правилом несуть солідарну відповідальність у повному обсязі вимоги кредитора, включаючи сплату відсотків, неустойки, судові витрати зі стягнення боргу та інші збитки кредитора, спричинені невиконанням або неналежним виконанням позичальником кредитного зобов'язання.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Основною відмінністю гарантії від поруки є те, що при поруці, за загальним правилом, настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а при гарантії — субсидіарна (додаткова), що застосовується лише у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Отже, звернути вимогу до гаранта банк має право лише в тому разі, якщо у позичальника немає коштів для погашення боргу (навпаки, за наявності коштів у позичальника немає підстав звертатися до гаранта з вимогою про погашення боргу). Якщо при поруці кредитору (банку) належить право вибору, до кого звернути вимогу про погашення боргу (до позичальника чи до поручителя) незалежно від наявності коштів у боржника, то при гарантії можливості такої альтернативи не існує.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст.556 ЦК). Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (ч.І ст.569 ЦК).

Підстави і порядок припинення поруки і гарантії встановлені в ст.559і568ЦК.

Порука припиняється:

- з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки (ст.559 ЦК).

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняються у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Для забезпечення кредитних зобов'язань можуть використовуватися інші способи, наприклад, неустойка (штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Використання застави як способу забезпечення виконання зобов'язання докладно регламентовано Цивільним кодексом України, Законом України “Про заставу” та підлягає конкретизації в договорі застави.

Застава нерухомого майна є відмітною рисою одного з кредитів — іпотечного кредиту, передбаченого Положенням Національного банку України “Про кредитування”.

Згідно зі ст.572 ЦК у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок закладеного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (правом застави).

Відповідно до Закону України “Про іпотеку” від 05.06.2003 р. іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, відповідно до якого іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом. Згідно зі ст. 18 Закону іпотечний договір укладається між одним або кількома іпотекодавцями і іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. Воно ґрунтується на договорі страхування ризику непогашення кредиту.

Об'єктом страхування є відповідальність страхувальника (позичальника) перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту і відсотків за його використання протягом строку, передбаченого договором страхування.

Можливо одночасне застосування всіх або кількох видів забезпечення кредиту (способів забезпечення виконання кредитних зобов'язань) і кредитного ризику — вибір одного з них або їхнього сполучення є прерогативою сторін кредитних правовідносин.

6) Виконання кредитного договору
Виконання зобов’язань і способи забезпечення їх виконання

Виконання зобов’язань можливе у таких формах: в повному обсязі; частинами; покладення виконання зобов’язання на третю особу. При цьому зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог чинного законодавства, договору, а при відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно висуваються. Одностороння відмова від виконання зобов’язання, так само, як і одностороння зміна умов договору, не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, договором або не випливає з суті зобов’язання.

Виконання зобов’язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу у разі, коли це передбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа пов’язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У такому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець. Однак, якщо із закону, договору або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

Зобов’язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. У разі, коли строк його виконання не встановлено або визначено моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник — провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний термін з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або змісту зобов’язання. Взаємні зобов’язання за договором мають виконуватися одночасно у разі, коли інше не передбачено законодавством, договором або змістом зобов’язання.

Місцем виконання зобов’язання повинно бути місце, зазначене в законі, договорі, на підставі якого виникло зобов’язання, або передбачено в суті зобов’язання. Якщо місце виконання зобов’язання не визначено, то виконання повинно бути проведено відповідно до чинного законодавства.

У разі альтернативного зобов’язання боржник має право вибору виконання однієї з двох або кількох дій, якщо інше не передбачено законом, договором або змістом зобов’язання.

Коли у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов’язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає із закону або договору.

У цивільних правовідносинах між сторонами можуть виникати солідарні зобов’язання, а саме: солідарне зобов’язання боржників або солідарні вимоги кредиторів.

При солідарному зобов’язанні боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки зобов’язання не погашено повністю. Виконання солідарного зобов’язання повністю одним з боржників звільняє решту боржників від виконання вимог кредитора. Боржник, який виконав солідарне зобов’язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Несплачене одним із співборжників боржникові, який виконав солідарне зобов’язання, припадає в рівній частці на нього і на решту співборжників.

При солідарності вимоги кожний із солідарних кредиторів має право пред’явити до боржника вимогу в повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати іншим кредиторам частки, що їм належать, коли інше не випливає з відносин між ними.

У разі відсутності кредитора, а також ухилення його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а так само у разі відсутності представника недієздатного кредиту боржник по грошовому зобов’язанню або по зобов’язанню передати цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора. Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов’язання.

Виконання зобов’язань може забезпечуватися такими способами: згідно із законом або договором — неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством; за зобов’язаннями між громадянами або з їх участю — завдатком; за зобов’язаннями між державними організаціями — гарантією.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також коли кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов’язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то у разі відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні в підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

У разі, коли зобов’язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, то способом забезпечення виконання зобов’язання може виступати гарантія, яка видається іншими організаціями стосовно забезпечення його виконання. При цьому на гарантію поширюються правила щодо встановлення та припинення поруки, якщо інше не встановлено законодавством.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником останній зобов’язаний відшкодувати кредиторові заподіяні цим збитки, тобто витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він отримав би, якби зобов’язання було виконано
боржником.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею). При цьому цивільним законодавством або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; збитки можуть бути стягнуті повною сумою понад неустойку (штраф, пеню); за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки. У той же час, коли належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика порівняно зі збитками кредитора, суд вправі зменшити неустойку (штраф, пеню).

Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, коли завдання, на якому ґрунтується зобов’язання між організаціями, втратило силу.

Зобов’язання повинно бути реалізовано в натурі. В разі невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і її передачі йому, кредиторові. У зобов’язаннях між організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками. В разі невиконання боржником зобов’язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати її за рахунок боржника, якщо інше не випливає із закону або договору, або вимагати відшкодування збитків.

Коли невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Суд, арбітраж або третейський суд вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або через необережність сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення. Правила цієї статті відповідно застосовуються і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання незалежно від своєї вини.

Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. При цьому прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого, або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

Відповідальність ????
За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов'язань винна сторона несе цивільно-правову відповідальність. Арбітражний суд розглядає спори щодо виконання кредитного договору в строк не більше двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала арбітражного суду підлягають обов'язковому виконанню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко сформульованим і не допускав різного його тлумачення.

Як вже зазначалося вище, в банківській практиці можуть використовуватися різні види кредитних договорів залежно від виду банківської позики. В кредитному договорі на видачу довгострокової позики, як правило, передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей. При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату рахунків постачальників чи підрядчиків.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначенням кредиту.
7) Класифікація кредитних договорів
Види кредитних договорів

Визначення кредиту дає Положення "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95. Кредити, які надаються згідно з яким кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Види банківського кредиту. банками, поділяються:

- за строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років, з в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше;

- за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

- за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

- за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково; (за вимогою кредитора, або за заявкою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Банківський кредит та джерела його формування.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікаціє та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач {суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит. Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит. Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

5) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 492; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!