Парламентський спосіб формування уряду.



У державах зі змішаною республіканською формою, а також з парламентарними формами правління застосовується т.зв. парламентський спосіб утворення уряду, суть якого полягає в тому, що орган народного представництва безпосередньо здійснює відповідні процедури, пов’язані з формуванням уряду. Є три головних способи:

1.найбільш поширений, особливо у європейських державах. Стадії:

· глава уряду формально призначається главою держави;

· прем.єр міністр підбирає кандидатури на посади міністрів;

· парламентська інвеститура;

· формальне призначення міністрів на посаду.

2.ФРН – на першій стадії федеральний канцлер обирається Бундестагом. Міністри призначаються Федеральним канцлером.

3. Швейцарія – уряд має назву Федеральна рада. Міністри обираються парламентом.

 

Парламентська інвеститура.

В сучасних умовах у багатьох державах голова уряду після його призначення повинен у встановлений основним законом строк подати парламенту (нижній палаті) склад уряду й урядову програму, щоб отримати довіру. Відповідне рішення парламенту (палати) приймають абсолютною більшістю голосів. Така процедура називається інвеститурою уряду. Парламентська інвеститура (затвердження) дається або нижньою палатою (Великобританія), або обома палатами окремо (Бельгія, Італія), іноді на спільному засіданні палат (Румунія).

кожної з них.

Позапарламентський спосіб формування уряду.

У президентських республіках застосовується суто позапарламентський спосіб формування уряду. В країнах Латинської Америки право президента самостійно і незалежно від будь-яких органів формувати уряд, як правило, ніяк не обмежується. Так, Конституція Коста-Рики у п. 1 ст. 139 надає главі держави право "вільно призначати і звільняти міністрів уряду", а в ст. 146 вказує, що "для призначення і звільнення міністрів досить підпису президента". В США, Нігерії, Еквадорі призначення главою держави міністрів вимагає схвалення парламенту (найчастіше верхньої палати). На Філіппінах же необхідне схвалення спеціального комітету із парламентських призначень, до складу якого входять голова сенату і по 12 членів від обох палат, які обираються пропорційно чисельності партійних фракцій.

 

Види урядів.

За партійним складом розрізняють такі види урядів:

1. однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті, така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії, і лише інколи поодиноких представників інших партій або безпартійних спеціалістів, при чому представники інших партій в такому уряді повинні діяти у відповідності із політикою президента.

2. в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту (наприклад, у Франції уряд повинен отримати вотум довіри парламенту), в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент.

3. Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.

4. Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

1) ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);

2) ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко). Чиновник в такому уряді можуть бути і безпартійні та належати до певних партій, але ця належність не повинна відображатися у їх діяльності. Такий уряд має тимчасовий характер та діє до нових виборів в парламент.

3) При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків.

Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:

1. уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені);

2. уряди меншості (утворюються в тих випадках, коли в уряді є одна-дві крупні партії, які не мають більшості у парламенті, тому створений уряд називається парламентської меншості; одна з партій формує уряд, а декілька малочисельних партій не входять з принципових міркувань, чи не будучи запрошеними в коаліцію, але обіцяють підтримати уряд при голосуванні при вотумі довіри. Такий уряд меншості дуже нестійкий і утворюється в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).

NB: Залежно від співвідношення і розстановки партійних сил у парламенті формуються різні типи урядів — однопартійний, коаліційний ( при цьому в парламенті можуть виникати центристські, право- чи лівоцентристські коаліції). Інколи виконавчу владу здійснюють «уряд меншості» або «службовий уряд» (утворений на позапартійній основі), які теж спираються на підтримку парламентської більшості, до якої належать не представлені в уряді партійні фракції. Іншими словами, не представлені в уряді партії надають йому «зовнішню підтримку» з різних питань. Практикується і формування уряду національної єдності, до якого входять представники всіх впливових парламентських політичних партій. Так було у Великобританії в 1931—1935, 1935—1937 pp. і з 1940 року до закінчення Другої світової війни, коли уряд національної єдності утворювали консервативна, лейбористська і ліберальна партії

 

Коаліційний уряд.

Коаліційний уряд — уряд, створений з представників декількох партій. Як правило, він функціонує на основі коаліційної угоди.

Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.

 

Уряд національної єдності.

В кризових ситуаціях, в умовах війни чи у післявоєнний період можуть утворюватися також особливі уряди – уряди національної єдності, які об’єднують всі політичні сили із представництвом різних партій. Такі об’єднання створюються на основі співпадіння першопочаткових цілей – наприклад, боротьба із іноземними загарбниками, але подальші шляхи розвитку держав як правло розходяться, тому в такому уряді мають місце внутрішні суперечності, тому після досягнення першопочаткової мети між різними силами в уряді починається боротьба.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1146; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!